Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №303/533/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 303/533/24

провадження № 61-13730св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Парамонов Олександр Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Монича В. О., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В. (далі - приватний нотаріус Антипова І. В.), приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Парамонов О. В. (далі - приватний нотаріус Парамонов О. В.), про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що 17 січня 2006 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір № MKH0GK00001466, відповідно до якого вона отримала кредит у розмірі 159 860,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення - 16 січня 2026 року.

Із метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором 17 січня 2006 року між банком та нею укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (далі - с. Куштановиця), власником якого вона є.

Позивач указувала, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 травня 2009 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 січня 2006 року № MKH0GK00001466 у розмірі 131 472, 99 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 253,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який їй належить на праві власності, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки банком з укладанням від її імені договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Крім того, заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 листопада 2017 року із неї стягнуто на користь АТ КБ «ПриватБанк» пеню у розмірі 46 598,54 грн та 1 600,00 грн судового збору. Банк пред`явив рішення суду до примусового виконання.

Позивач зазначала, що 15 листопада 2023 року невідомі особи увірвалися до належного їй житлового будинку та повідомили, що вони його нові власники. Вказані особи зайняли її житло, змінили замки, встановили охорону та погрожували їй.

01 грудня 2023 року приватний нотаріус Парамонов О. В. зареєстрував за ПАТ КБ «ПриватБанк» право власності на її домоволодіння у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 листопада 2016 року.

10 листопада 2023 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Антиповою І. В.

Уважала, що банк незаконно здійснив державну реєстрацію права власності на домоволодіння, оскільки така реєстрація проведена всупереч вимогам статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку». АТ КБ «Приват Банк» не надіслало іпотекодавцю вимогу з наданням строку для усунення порушень. Вимога, яка міститься в реєстраційній справі, не відповідає вимогам статті 35 Закону України «Про іпотеку». Позивач також посилалась на те, що під час здійснення реєстраційних дій державний реєстратор не взяв до уваги того, що спірне нерухоме майно перебувало під арештом. Уважала, що у зв`язку з незаконною реєстрацією права власності домоволодіння за відповідачем, спірний об`єкт нерухомості підлягає витребуванню від відповідача ОСОБА_2 на підставі статті 388 ЦК України.

ОСОБА_1 просила суд:

- скасувати рішення приватного нотаріуса Парамонова О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 32245342 від 07 листопада 2016 року про реєстрацію права власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , за АТ КБ «ПриватБанк»;

- витребувати житловий будинок, розташований що за адресою: АДРЕСА_2 , із незаконного володіння ОСОБА_2 шляхом відновлення запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Антипова І. В., приватний нотаріус Парамонов О. В., про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Парамонова О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 32245342, від 07 листопада 2016 року про реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , за АТ КБ «ПриватБанк».

Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто солідарно з АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.

У стягненні витрат на правничу допомогу відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2024 року - без змін.

Задовольняючи позов у частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державний реєстратор провів державну реєстрацію права власності на домоволодіння за банком з недотриманням ним процедури, визначеної частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», а державний реєстратор не дотримався вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), у зв`язку з чим право власності на домоволодіння перейшло до банку з порушенням вимог чинного законодавства.

Задовольняючи позов у частині вимог про витребування майна, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доказів згоди позивача на відчуження спірного нерухомого майна матеріали справи не містять, а сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.

Пославшись на положення статей 330, 388 ЦПК України, суд указав, що ОСОБА_1 позбавлена права власності на домоволодіння, оскільки її волевиявлення не було спрямоване на відчуження спірного об`єкта нерухомості ОСОБА_2 , отже, позивач позбавлена можливості правомірно володіти та користуватися нерухомим майном, оскільки воно перебуває у власності ОСОБА_2 .

Спростовуючи доводи щодо застосування позовної давності до спірних правовідносин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що позивач дізналась про те, що банк скористався своїм правом на позасудове звернення стягнення на іпотечне майно, починаючи з 05 лютого 2020 року, тобто з моменту укладення з банком додаткової угоди про прощення боргу у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, однак трирічний строк, визначений статтею 257 ЦК України, вона не пропустила з урахуванням пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

Пославшись на положення частин першої-другої статті 141 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, поклав на відповідачів солідарну відповідальність зі сплати судового збору.

Відмовляючи у відшкодуванні позивачу витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що у матеріалах справи відсутні належні, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу (акт-приймання передачі виконаних робіт тощо).

Короткий зміст касаційної скарги

У жовтні 2025 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Бережна Н. М. вдруге подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року, в якій просила суд скасувати оскаржувані судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині задоволення вимог про витребування майна від ОСОБА_2 відповідачі не оскаржили, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в цій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 листопада 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2025 року, в зв`язку з відставкою судді ОСОБА_3, сформовано протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи, визначено склад суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.

03 серпня 2026 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скаргамотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Підставами касаційного перегляду зазначає те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) та у постанові Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 752/9300/15-ц (провадження № 61-2802св23).

Заявник стверджує, що державний реєстратор під час державної реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки дотримався вимог статті 35, частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 57, 61 Порядку № 1127, у редакції, чинній на час виникнення спору.

Вважає, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень речових прав, зокрема іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації дій, зазначені обтяження не були перешкодою для вчинення реєстраційних дій.

Крім того, рішенням суду першої інстанції солідарно стягнуто судовий збір з відповідачів, однак відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам, а не в солідарному порядку. При цьому заявник звертає увагу, що до банку як відповідача ОСОБА_1 звернулася з однією вимогою немайнового характеру.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційну скаргу

У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пітух В. І. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року залишити без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 січня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № MKH0GK00001466, відповідно до якого позичальник отримала кредит у розмірі 159 860,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення - 16 січня 2026 року.

Із метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором, 17 січня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Щербан О. П., зареєстрований у реєстрі за реєстровим № 168.

Згідно з пунктом 6 договору іпотеки предметом іпотеки є домоволодіння, а саме: житловий будинок літ. «А», загальною площею 253,6 кв. м, житловою площею 72,5 кв. м, спортзал з басейном літ. «Б», споруди № 1-3, бруківка І-ІІ, водопровід літ. «Н», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до пункту 15.8 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки і в разі дострокового розірвання кредитного договору або зміни його умов, при наявності невиконаних зобов`язань на момент розірвання.

Із довідки № 1073, виданої Виконкомом Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області 10 жовтня 2016 року, по індивідуальному домогосподарству у с. Куштановиця, 230, згідно із записом у Погосподарській книзі, змінено назву адреси: АДРЕСА_2 .

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 грудня 2023 року встановлено, що приватний нотаріус Парамонов О. В. зареєстрував право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер - 32245342, від 07 листопада 2016 року, відповідно до якого право власності на домоволодіння зареєстроване за ПАТ КБ «ПриватБанк», підставами виникнення права власності зазначено - іпотечний договір, серія та номер 168, виданий 17 січня 2006 року, видавник - приватний нотаріус Щербан О. П.

Приватний нотаріус Антипов І. В. зареєстрував право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер - 70162523, від 10 листопада 2016 року, відповідно якого право власності на домоволодіння зареєстроване за громадянином ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Із матеріалів (картки прийому заяви № 374060321), надісланих приватним нотаріусом Парамоновим О. В. на виконання ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року (картки прийому заяви № 374060321), судом встановлено наступне:

ПАТ КБ «ПриватБанк» до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подав державному реєстратору:

- договір іпотеки, серія та номер: 168, видавник: приватний нотаріус Щербан О. П.,

- повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, адресоване ОСОБА_1 ,

- рекомендоване повідомлення про вручення такого поштового відправлення 18 серпня 2016 року, складене АТ «Укрпошта», яке не містить відмітки про його вручення ОСОБА_1 або ж відмітки «Укрпошти» про причини невручення такого відправлення. Підпис особи на повідомленні відрізняється від підпису позивача.

Зі Звіту про оцінку майна, проведеного суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Віконт-Консалтінг» 20 вересня 2016 року, встановлено, що станом на 20 вересня 2016 року вартість житлового будинку становить 1 023 000,00 грн.

АТ КБ «ПриватБанк» у відзиві на позовну заяву, подану до суду першої інстанції, виклав вимогу про застосування позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Бережна Н. М., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині у повній мірі не відповідають.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Щодо суті спору

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частина перша статті 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частина перша статті 321 ЦК України визначає право власності як непорушне й забороняє протиправне позбавлення цього права або обмеження у його здійсненні.

За статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, за яким іпотекодержатель у разі невиконання боржником забезпеченого зобов`язання має право одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами в порядку, встановленому цим Законом.

Частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку» надає іпотекодержателю право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Частина четверта цієї статті визначає способи звернення стягнення: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони вирішують питання про звернення стягнення шляхом позасудового врегулювання. Частина друга цієї статті передбачає, що таке врегулювання здійснюється на підставі окремого нотаріально посвідченого договору або відповідного застереження в іпотечному договорі.

Згідно з статтею 23 Закону України «Про іпотеку» до нового власника іпотечного майна переходять всі права та обов`язки іпотекодавця за іпотечним договором, у тому обсязі й на тих умовах, на яких вони належали іпотекодавцю на момент укладення цього договору.

Такі правовівисновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20).

Судами попередніх інстанцій установлено, що на час, коли банк розпочав позасудову процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки та направив вимогу про усунення порушення основного зобов`язання (10 серпня 2016 року), власником предмета іпотеки та боржником за основним зобов`язанням була ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частини третьої статті 35 Закону України «Про іпотеку» вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Разом з тим, банк на існування такої виняткової обставини не посилався і суди її не встановили.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що при розгляді справ, предметом спору у яких є оскарження рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у позасудовому порядку, судам необхідно встановити дотримання порядку повідомлення як боржника, так і іпотекодавця щодо наміру звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 727/6254/22 (провадження № 61-12607св23), від 27 серпня 2024 року у справі № 766/8083/19 (провадження № 61-4517св24).

Відповідно частин першої, п`ятої, шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час вчинення реєстраційних дій, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності

отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Судами встановлено, що у пункті 26 договору іпотеки сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:

- переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово попередити іпотекодержателя;

- продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір (том 1, а. с. 31).

Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 у редакції, чинній на час проведення реєстраційних дій (07 листопада 2016 року), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 (провадження 14-183цс23) зазначила, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним.

Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема, й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження.

Банк направив письмову вимогу про усунення порушення від 10 серпня 2016 року ОСОБА_1 , як боржнику та власнику предмета іпотеки.

Із наданих приватним нотаріусом Парамоновим О. В. документів суди попередніх інстанцій встановилинаявність рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення на прізвище ОСОБА_1 , з вказаною датою - 18 серпня 2016 року та підписом.

При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши цей доказ, указав, що з наданої копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення не встановлено, чи дійсно позивачка отримала повідомлення, оскільки копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення не містить будь-яких відміток щодо фактичного отримання її адресатом або ж відміток АТ «Укрпошта» про причини невручення такого відправлення.

У цій справі судами також було встановлено, що матеріали реєстраційної справи не містять погодження ціни з іпотекодавцем або звіту про оцінку домоволодіння станом на 07 листопада 2016 року, що є достатньою підставою для того, щоб вважати таке порушення істотним.

Отже, іпотекодержатель не виконав вимоги статті 35, частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки та погодженої сторонами ціни продажу предмета іпотеки.

Колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги у тій частині, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки речових прав, зокрема іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації дій, що узгоджується із положенням пункту 61 Порядку № 1127.

Однак, з урахуванням порушень статті 35, частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку», ці доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині.

Суди попередніх інстанцій інстанції виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень у їх оскаржуваній частині, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) та у постанові Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 752/9300/15-ц (провадження № 61-2802св23) ), є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніжу справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

Щодо судових витрат

У частині першій статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Звернувшись до суду першої інстанції, ОСОБА_1 мала сплатити судовий збір за одну вимогу немайнового характеру, пред`явлену до АТ КБ «ПриватБанк», та одну вимогу майнового характеру, пред`явлену до ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнивши позов ОСОБА_1 , стягнув солідарно з ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 15 141,00 грн.

Із таким розподілом судового збору судом першої інстанції суд касаційної інстанції погодитися не може з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір не може стягуватись в солідарному порядку.

Таким чином, із АТ КБ «ПриватБанк» у дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1 211,20 грн за одну вимогу немайнового характеру, що відповідатиме приписам частини першої статті 141 ЦПК України.

З урахуванням того, що розмір судового збору, визначений судом першої інстанції, ОСОБА_2 не оскаржив, із ОСОБА_2 у дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 141,00 грн.

Отже, в цій частині доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню у частині розподілу судового збору, з ухваленням в цій частині нового судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині розподілу судового збору скасувати, в цій частині ухвалити нове судове рішення, в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення по суті спору, а судові рішення змінюються лише в частині розподілу судового збору, понесеного у суді першої інстанції, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року у частині розподілу судового збору скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути із Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Стягнути із ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 15 141,00 грн (п`ятнадцять тисяч сто сорок одна тисяча гривень 00 коп.).

В іншій частині рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк