Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №758/13314/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 758/13314/21

провадження № 61-16108св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Желепи О. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Іноземного підприємства «1+1 продакшн», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (далі - ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1») про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року у засобі масової інформації, на телеканалі «1+1», власником якого, відповідно до розміщеної на офіційному сайті каналу інформації, є ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», був оприлюднений відеосюжет проекту «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2». Автором сюжету є ОСОБА_2 .

У цьому сюжеті, крім іншого, поширена така інформація (Тайм код: 57:05 хв.): «ІНФОРМАЦІЯ_5 ».

Вказав, що зазначена інформація не відповідає дійсності та порушує його честь, гідність і ділову репутацію.

Посилався на те, що суть недостовірної інформації полягає в тому, що він не очолює жодної фармацевтичної компанії та не приймав на роботу ОСОБА_4 , оскільки не є уповноваженою на це посадовою особою відповідно до чинного законодавства. Інформацію, поширену щодо нього, автор сюжету подала так, начебто він влаштував на роботу злочинця, афериста без медичної освіти з метою сприяння його подальшій злочинній діяльності.

В заяві про уточнення позовних вимог позивач виключив з переліку відповідачів Іноземне підприємство «1+1 продакшн».

З урахуванням зазначеного та заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права і підлягає спростуванню, інформацію, яка була розповсюджена у відеосюжеті проекту «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» журналіста ОСОБА_2 , а саме інформацію «ІНФОРМАЦІЯ_6 » на вебсайті: ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- обов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», як власника - виробника телепередачі проекту програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом зачитування відповідачем ОСОБА_2 у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» на вебсайті: ІНФОРМАЦІЯ_1 інформаційний матеріал такого змісту: «У програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » була поширена недостовірна інформація про причетність ОСОБА_1 до працевлаштування лікаря ОСОБА_4 до фармацевтичної компанії ТОВ «НВК «Екофарм». Спростовуємо зазначену інформацію, повідомляючи, що жодним чином ОСОБА_1 не має будь-якого відношення до працевлаштування лікаря ОСОБА_4 до фармацевтичної компанії «Екофарм».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 і підлягає спростуванню, інформацію, яка була розповсюджена у відеосюжеті проекту «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » журналіста ОСОБА_8 , а саме, інформацію: «ІНФОРМАЦІЯ_6 » на вебсайті: ІНФОРМАЦІЯ_1

Зобов`язано ТОВ «ТРК «Студія 1+1», як власника - виробника телепередачі проекту програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом зачитування відповідачем ОСОБА_8

у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» на вебсайті: ІНФОРМАЦІЯ_1 інформаційний матеріал такого змісту: «У програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » була поширена недостовірна інформація про причетність ОСОБА_1 до працевлаштування лікаря ОСОБА_4 до фармацевтичної компанії ТОВ «НВК «Екофарм». Спростовуємо зазначену інформацію, повідомляючи, що жодним чином ОСОБА_1 не має будь-якого відношення до працевлаштування лікаря ОСОБА_4 до фармацевтичної компанії «Екофарм».

Стягнуто з ТОВ «ТРК «Студія 1+1» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 362,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору

у розмірі 1 362,00 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, щоспірна інформація була викладена у формі фактичного твердження та не є оціночним судженням, вказана інформація повідомляється чітко, точно та є констатацією факту того, що позивач взяв на посаду нейрохірурга ОСОБА_4 (який, за версією слідства, не має жодної медичної освіти), який також працює старшим науковим співробітником у великій фармацевтичній компанії «Екофарм», яку очолює позивач, що виключає можливість віднесення такої інформації до оціночних суджень, вона не є припущенням чи критикою позивача та її можна перевірити на достовірність.Співвідповідачі не надали доказів того, що вони перед поширенням інформації, про спростування якої заявляє позивач, перевірили її достовірність або отримали її з офіційних джерел.У матеріалах справи відсутні докази того, що саме позивачем було прийнято на роботу ОСОБА_9 ,Співвідповідачами не було надано доказів та не витребовувались докази на підтвердження того, що позивач є власником/засновником/учасником/ керівником тощо ТОВ «НВК «Екофарм» та інших юридичних осіб, тому, відхиляє заперечення відповідача про те, що позивач є співвласником кількох фармацевтичних фірм. Співвідповідачами не надано жодного належного доказу щодо правдивості оспорюваної інформації стосовно того, що позивач є керівником (директором) ТОВ «НВК «Екофарм» та прийняв на роботу ОСОБА_9. З обставин цієї справи випливає, що втручання у право позивача на недоторканність його честі та гідності було свавільним, неправомірним та нелегітимним, оскільки не містило жодного фактичного підґрунтя.

Установивши, що оприлюднена інформація щодо позивача в момент її публікації була недостовірною, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що особисті немайнові права позивача порушені та підлягають судовому захисту.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ТРК «Студія 1+1» задоволено.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТРК «Студія 1+1» судовий збір у розмірі 4 053,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, враховуючи використані журналістами мовностилістичні засоби, словосполучення «за версією слідства», «як ви вже здогадались» у фразі, в якій, як позивач вважає, була поширена про нього недостовірна інформація, яку він просив спростувати, дійшов висновку про те, що оспорювана інформація, яка була розповсюджена у відеосюжеті проекту «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» журналіста ОСОБА_8 , є оціночним судженням, а не твердження, а тому відсутні підстави для визнання її недостовірною. Будь-яких доказів, що така інформація нанесла шкоду честі, гідності або діловій репутації позивачу, матеріали справи також не містять.

Водночас апеляційний суд зазначив, що висловлювання, поширене в програмі, стосується не приватного життя позивача, а ведення колишнім депутатом бізнесу у сфері медицини, що підтверджується проявом суспільного інтересу до нього з боку журналістів. Позивач не довів, що поширена відповідачем інформація була спрямована на приниження честі, гідності та ділової репутації, оскільки така інформація має характер критики публічних осіб, межа допустимої критики якої є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Оскільки позивач мав статус публічної особи, то він повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції

Касаційна скарга мотивована тим, що факт поширення оспорюваної інформації ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» встановлений під час розгляду справи. Зі змісту оспорюваної інформації вбачається, що вона стосується фізичної особи ОСОБА_1 . Поширена інформація не відповідає дійсності.

Апеляційний суд не врахував, що в оспорюваній інформації кількість фармацевтичних компаній і приватних клінік зазначена у множині, а позивач підтвердив суду, що є співвласником однієї фармацевтичної компанії ТОВ «НВК «Екофарм» та однієї приватної столичної клініки ТОВ «Клініка «Іштар». Тобто, при підготовці сюжету інформація відповідачами була свідомо перебільшена і, відповідно, не відповідає дійсності.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна інформація була викладена у формі фактичного твердження та не є оціночним судженням, оскільки вказана інформація повідомляється чітко, точно та є констатацією факту того, що позивач взяв на посаду нейрохірурга ОСОБА_4 (який, за версією слідства, не має жодної медичної освіти), який також працює старшим науковим співробітником у великій фармацевтичній компанії «Екофарм», яку очолює позивач, що виключає можливість віднесення такої інформації до оціночних суджень, вона не є припущенням чи критикою позивача, та її можна перевірити на достовірність.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року справу призначено до розглядуколегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_3 року у засобі масової інформації, на телеканалі «1+1», власником якого, відповідно до розміщеної на офіційному сайті каналу є Іноземне підприємство «1+1 продакшн», був оприлюднений відеосюжет проекту «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».

У зазначеному відеосюжеті, крім іншого, поширена така інформація (тайм код: 57:05 хв.): «ІНФОРМАЦІЯ_7 ».

Згідно з наказом від 30 листопада 2017 року № 280-к ТОВ «Науково-виробнича компанія «Екофарм», ОСОБА_9 прийнято на постійну роботу на посаду провідного наукового співробітника департаменту наукової діяльності з 01 січня 2017 року з окладом згідно зі штатним розписом, який підписано генеральним директором ОСОБА_10 .

Відповідно до наказу від 25 червня 2018 року № 68-к/тр ТОВ «Науково-виробнича компанія «Екофарм»,який підписано в.о. генерального директора ОСОБА_11, ОСОБА_9 , провідного наукового співробітника департаменту наукової діяльності, звільнено 27 червня 2018 року за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

ТОВ «Науково-виробнича компанія «Екофарм» у листі від 31 серпня 2021 року № 411/03 вказує, що громадянин ОСОБА_9 був прийнятий на роботу провідного наукового співробітника департаменту наукової діяльності 01 січня 2017 року згідно з наказом від 30 листопада 2017 року № 280-к, на підставі відповідної заяви. Громадянин ОСОБА_9 був звільнений із займаної посади провідного наукового співробітника департаменту наукової діяльності 27 червня 2018 року згідно з наказом від 25 червня 2018 року № 68-к/тр, на підставі поданої заяви.

Відповідно до витягу з ЄДРПОУ станом на 29 вересня 2020 року керівником ТОВ «Науково-виробнича компанія «Екофарм» є ОСОБА_11 .

Згідно з інформаційним запитом Іноземного підприємства «1+1 продакшн» творчий колектив телеканалу «1+1» у ході підготовки до ефіру програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» провів журналістське розслідування, під час якого було встановлено, що ОСОБА_9 сьогодні працює у столичній клініці «Іштар». З огляду на що просило надати відповіді на такі питання:

1. У яких трудових відносинах перебуває ОСОБА_5 та клініка «Іштар»?

2. Яку посаду займає ОСОБА_5 ?

3. Чи перевірялись дипломи ОСОБА_4 керівництвом клініки?

У листі від 08 червня 2021 року ТОВ «Клініка «Іштар» повідомила Іноземне підприємство «1+1 продакшн» про таке:

1. ТОВ «Клініка «Іштар» не перебуває з ОСОБА_12 у трудових стосунках.

2. ОСОБА_5 не займає посаду в ТОВ «Клініка «Іштар».

3. Керівництвом ТОВ «Клініка «Іштар» не перевірялись дипломи ОСОБА_4 з підстав, викладених у пунктах 1 та 2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з частинами другою і третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (частина друга статті 29 Закону України «Про інформацію»).

При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого, була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб, інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 757/48574/20-ц зазначено, що «юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації потрібно розуміти опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є демонстрація в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, а так само поширення за допомогою електронних засобів, що за своїм змістом або формою ганьблять гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права».

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 569/5269/16-ц вказано, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. …особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції».

У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 757/10886/20-ц вказано, що «для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму пов`язаним із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 490/9966/19 зазначено, що «недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. Встановивши, що у контексті оскаржуваної інформації у цілому, з огляду на використані мовно-стилістичні засоби, вона має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень осіб, які виступають у вказаному відеосюжеті, їх особистому сприйнятті діяльності певного кола відомих діячів м. Миколаєва, не містить однозначного твердження про факт вчинення позивачем конкретного кримінального правопорушення, відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог».

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права і підлягає спростуванню, інформацію, яка була розповсюджена у відеосюжеті проекту «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» журналіста ОСОБА_2 , а саме інформацію «ІНФОРМАЦІЯ_8 » на вебсайті: https://1plus1.ua.

У цьому відеосюжеті йдеться про журналістське розслідування діяльності ОСОБА_9 , зокрема ту обставину, що останній приймає пацієнтів як нейрохірург у клініці «Іштар», не будучи при цьому офіційно оформленим працівником.

У кінці сюжету згадується позивач у вищенаведеній цитаті, під час чого демонструються спільні фотографії ОСОБА_9 та ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що оспорювана інформація, яка була розповсюджена у відеосюжеті проекту «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» журналіста ОСОБА_8 , враховуючи характер висловлювань та контекст, в якому вони були здійснені, призводить до їх сприйняття саме як висловлення оцінки, а не твердження.

Водночас апеляційний суд правильно врахував, що висловлювання, поширене в програмі, стосується не приватного життя позивача, а ведення колишнім депутатом бізнесу у сфері медицини, що підтверджується проявом суспільного інтересу до нього з боку журналістів.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість особистого життя.

У вказаній Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, у більшості випадків з власної ж волі, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.

У статтях 3, 4, 6 Декларації від 12 лютого 2004 року вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц.

Таким чином, межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість до висловленої критики, сатири, провокацій.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів, що опублікована інформація є твердженням про факти, а не оціночним судженням, що оспорювана ним інформація порушувала його особисті немайнові права або завдала шкоди його особистим благам, призвела до негативних наслідків внаслідок її поширення, не надав доказів того, що метою поширення вказаної інформації було саме намагання принизити його честь, гідність та ділову репутацію.

Доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк