Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №197/826/17 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 197/826/17

провадження № 61-14248св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа- ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменко Алли Володимирівни на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Мазуренка В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору, стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що21 квітня 2012 року між нею, від імені якої діяла ОСОБА_3 згідно з нотаріально посвідченою довіреністю на управління всім її (позивачки) майном без права передоручення, та ОСОБА_2 укладений договір оренди автомобіля з приватною особою. Предметом цього договору є надання у строкове користування легкового автомобіля марки ГАЗ 33023-414 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 97 000,00 грн.

Цього ж дня ОСОБА_3 передала відповідачу у користування вказаний автомобіль, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Вказувала на те, що відповідач не сплачував їй орендну плату, у зв`язку із чим вона звернулася до відповідача з питанням, чи сплачував він якісь кошти відповідно до договору оренди за весь час, на що отримала відповідь, що кошти він передавав ОСОБА_3 , але документального підтвердження оплати він пред`явити не може. Також відповідач повідомив, що договір він укладав з ОСОБА_3 , а тому всі питання буде вирішувати також лише з нею. Крім того, відповідач вказав, що від її автомобіля залишилася лише рама, кузов, номерні знаки НОМЕР_1 та реєстраційний паспорт серії НОМЕР_2 , всі інші частини автомобіля були зняті та поставлені на інший автомобіль з іншим реєстраційним номером.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати договір оренди автомобіля, укладений 21 квітня 2012 року між нею в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість з оплати за оренду автомобіля у розмірі 189 000,00 грн та зобов`язати ОСОБА_2 повернути їй автомобіль марки ГАЗ 33023-414 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у повній комплектації, повній справності та без пошкоджень.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дійсним договору, стягнення грошових коштів та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 не отримала згоду заставодержателя на передачу предмета застави в користування іншій особі, що суперечить вимогам частини першої статті 203 ЦК України, а тому оспорюваний договір оренди не може бути визнаний дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про повернення автомобіля у повній комплектації, повній справності та без пошкоджень. Суди врахували, що згідно з актом приймання-передачі автомобіля відповідачу переданий автомобіль «у повній справності та у стані придатному до використання», підтверджень технічного огляду станом на момент передачі автомобіля суду не надано. Згідно з угодою про розірвання договору від 21 квітня 2012 року та розпискою ОСОБА_3 (оригінали оглянуто у судовому засіданні), матір позивачки - ОСОБА_3 з відома позивачки надала дозвіл відповідачу на розбирання по запчастинах спірного транспортного засобу або передати його в зону АТО чи на металобрухт. Також свідки показали, що позивачка та відповідач дійшли згоди про розбирання автомобіля та що відповідач деталі спірного автомобіля використовував на іншому автомобілі і діяв при цьому зі згоди позивачки. Клопотання про проведення експертизи вказаних документів позивачка не заявляла. Позивачка не надала суду доказів на підтвердження фізичного існування спірного автомобіля та перебування спірного автомобіля наразі у відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кузьменко А. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції та апеляційний суд в обґрунтування судових рішень поклали недопустимі докази, а саме докази, які були подані з порушенням вимог, визначених у статті 83 ЦПК України.

При поданні доказів до суду першої інстанції, а саме угоди від 12 грудня 2014 року про розірвання договору № 1 від 21 квітня 2012 року, укладеної між ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_3 , та розписки ОСОБА_3 , складеної та підписаної 12 грудня 2014 року, відповідач обґрунтував несвоєчасну подачу таких доказів тим, у 2022 році почалася війна і він всі важливі документи, включно з переліченими, віддав своїм родичам, які перебували за кордоном і лише 23 лютого 2025 року повернули їх відповідачу.

Суди не врахували доводів позивача про те, що справа розглядається з 2017 року і відповідачу нічого не заважало до 2022 року виконати вимоги частини третьої статті 83 ЦПК України.

Вказані докази були подані відповідачем, коли у суді першої інстанції було заявлено, що третя особа ОСОБА_3 , яка була начебто стороною у цих угодах, померла. Позивачка мала намір зробити експертизу цих доказів, про що заявляла її представник у судовому засіданні, і судове засідання на цій підставі було перенесене, але позивачка, поспілкувавшись з експертом, зрозуміла, що не зможе знайти достатню кількість зразків підпису ОСОБА_3 і ця експертиза є доволі затратною та коштує більше 10 000,00 грн. Крім того, позивачка була впевнена, що суд поставить під сумнів докази, які з`явилися через 7 років, про які жодного разу не заявлялося і було заявлено лише у 2025 році, після того, як стало відомо, що померла третя особа.

Суд першої інстанції та апеляційний суд дійшли висновку, що відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, відповідно, договір оренди автомобіля, який є предметом позову, є нікчемним. Посилаючись на угоду від 12 грудня 2014 року про розірвання договору та розписку ОСОБА_3 , суди дійшли висновку про те, що відповідач не повинен повертати позивачці спірний автомобіль.

Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що відбулося повне виконання договору з боку ОСОБА_1 , але відповідач не просто ухилився від нотаріального посвідчення договору, він взагалі всі 7 років суду змінював свою позицію, так як просто його влаштовувало безоплатно користуватися автомобілем.

Суди попередніх інстанцій, вказуючи на те, що позивачка не надала доказів фізичного існування на цей час спірного автомобіля та перебування спірного автомобіля у відповідача, не врахували, що таким доказом є акт приймання-передачі майна від 21 квітня 2012 року. Відповідачу нічого не заважає відновити автомобіль і повернути його законній власниці.

Суди залишили поза увагою, що спірний автомобіль не було знято з обліку в уповноваженому органі МВС України та і досі зареєстровано за ОСОБА_1 , а угода від 12 грудня 2014 року про розірвання договору та розписка ОСОБА_3 не є підставою для відчуження спірного автомобіля.

Крім того, на відчуження заставленого майна необхідна згода заставодержателя.

Також в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 мала повноваження на відчуження спірного автомобіля.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 682/2009/16-ц (провадження № 61-19946св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 757/488/16-ц (провадження № 23233св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 662/397/17 (провадження № 61-24913св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 761/18330/15-ц (провадження № 61-18861св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17 (провадження № 61-29467св18), від 17 грудня 2019 року у справі № 607/14107/17 (провадження № 61-48261св18), від 21 травня 2021 року у справі № 910/3425/20, від 28 липня 2021 року у справі № 2-323/2009 (провадження №61-8195св21), від 08 серпня 2025 року у справі № 761/18760/22 (провадження № 61-10690св24); відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме статті 83 ЦПК України; суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ратушна Р. П. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2025 року касаційну скаргу залишено без руху на надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У січні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2026 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Автомобіль марки ГАЗ 33023-414 СПГ, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1

07 березня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» укладений договір «Кредитування комерційного автотранспорту» № 785795/МБ, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 57 936,00 грн з терміном погашення до 06 березня 2013 року. Для забезпечення виконання позичальником зобов`язань щодо погашення кредиту/кредитної лінії, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, позичальник передав у заставу автотранспортний засіб марки ГАЗ 33023-414 СПГ, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно з Витягом з Єдиного реєстру довіреностей, 18 жовтня 2011 року приватний нотаріус м. Севастополя Бойко І. Д. видав довіреність № 37176895 на ім`я ОСОБА_3

21 квітня 2012 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності, та ОСОБА_2 укладений договір оренди легкового автомобіля, згідно з умовами якого орендодавець надає орендарю у платне користування автомобіль марки ГАЗ 33023-414 СПГ, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 97 000,00 грн. Розмір орендної плати сторони обумовили в розмірі 3 000,00 грн за місяць. Строк оренди - 2 роки з моменту приймання об`єкта, що орендується. Договір автоматично пролонгується на строк 2 роки у разі, якщо жодна із сторін у строк 30 днів до завершення цього договору у письмовому вигляді не повідомить про намір його розірвати.

Згідно з актом прийому-передачі автомобіля від 21 квітня 2012 року ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_2 прийняв в оренду вказаний автомобіль.

Відповідно до угоди про розірвання договору від 21 квітня 2012 року № 1, укладеної 12 грудня 2014 року між орендодавцем ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності, та ОСОБА_2 , орендодавець та орендар дійшли згоди розірвати договорі № 1 від 21 квітня 2012 року. З моменту набрання законної сили цією угодою сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та зобов`язаннями. На момент розірвання договору орендна плата згідно з договором № 1 від 21 квітня 2012 року сплачена у повному обсязі. Ця угода набрала чинності з моменту її підписання сторонами та є невід`ємною частиною договору № 1 від 21 квітня 2012 року.

Згідно з розпискою ОСОБА_3 (приєднана до матеріалів справи лише в електронному вигляді, оригінали оглянуто в судовому засіданні), ОСОБА_3 , після арешту автомобіля ГАЗ 33023-414 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 (за несплату за борговими зобов`язаннями за кредитом цього автомобіля), з відома ОСОБА_1 , надала дозвіл ОСОБА_2 на розбирання транспортного засобу по запчастинам або на передачу цього транспортного засобу в зону АТО чи на металобрухт.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменко А. В. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Щодо позовних вимог про визнання договору оренди дійсним та стягнення заборгованості

Згідно з частиною першою статті 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

За змістом статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 квітня 2012 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності, та ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладений договір оренди легкового автомобіля марки ГАЗ 33023-414 СПГ, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

На час укладення договору оренди вказаний автомобіль перебував у заставі банку на підставі договору «Кредитування комерційного автотранспорту» від 07 березня 2008 року № 785795/МБ, укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра».

Частиною другою статті 586 ЦК України встановлено, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підпунктом 3.1.4 договору «Кредитування комерційного автотранспорту» № 785795/МБ встановлено, що на термін дії цього договору позичальник не має права, без згоди банку, розпоряджатися будь-яким чином предметом застави в цілому або окремим майном, що входить до його складу, а саме: відчужувати у будь-який спосіб (передавати, дарувати, обмінювати), знищувати, передавати у володіння і користування (оренду, лізинг) третім особам, а також укладати щодо предмета застави або його частини будь-які інші угоди.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що підтверджували б згоду Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на передачу предмета застави, а саме автотранспортного засобу марки ГАЗ 33023-414 СПГ, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у користування іншої особи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що укладений сторонами договір оренди транспортного засобу є нікчемним, а нікчемний договір є нікчемним в момент його вчинення і не створює юридичних наслідків для жодної сторони.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути позивачці спірний автомобіль

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до угоди про розірвання договору від 21 квітня 2012 року № 1, укладеної 12 грудня 2014 року між орендодавцем ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності, та ОСОБА_2 , орендодавець та орендар дійшли згоди розірвати договорі № 1 від 21 квітня 2012 року. З моменту набрання законної сили цією угодою сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та зобов`язаннями. На момент розірвання договору орендна плата згідно з договором № 1 від 21 квітня 2012 року сплачена у повному обсязі. Ця угода набрала чинності з моменту її підписання сторонами та є невід`ємною частиною договору № 1 від 21 квітня 2012 року.

Згідно з розпискою ОСОБА_3 , остання, після арешту автомобіля ГАЗ 33023-414 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 (за несплату за борговими зобов`язаннями за кредитом цього автомобіля), з відома ОСОБА_1 , надала дозвіл ОСОБА_2 на розбирання транспортного засобу по запчастинам або на передачу цього транспортного засобу в зону АТО чи на металобрухт.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша та шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Проте цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81)).

Суди правильно виходили із того, що позивачка не надала суду доказів фізичного існування на час розгляду справи спірного автомобіля та перебування спірного автомобіля у відповідача, а тому дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про повернення автомобіля.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме прийняв докази, які без поважних причин не були подані своєчасно відповідачем до суду першої інстанції, колегія суддів відхиляє, оскількипредставник відповідача обґрунтував поважність неподання доказів у передбачений процесуальним законом строк і суд першої інстанції визнав поважними вказані представником відповідача причини пропуску строку на подання доказів.

Інші доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменко Алли Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк