Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №752/18769/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 752/18769/25

провадження № 61-7608св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Голосіївської районної в Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кирей Олени Василівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Данілової Т. М., та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що її чоловік та батько її дітей ОСОБА_2 з 10 травня 2025 року систематично здійснює щодо неї та дітей домашнє насильство (фізичне, психологічне, економічне).

Вказувала на те, що вона, переймаючись психологічним та моральним станом своїх неповнолітніх дітей, покинула місце свого проживання, оскільки агресивна поведінка чоловіка, який останнім часом дедалі більше вживав алкогольні напої, стала непередбачуваною та неконтрольованою. 17 червня 2025 року вона зібрала речі і документи і разом з дітьми переїхала у безпечне місце, тимчасово проживала у своєї матері.

Зазначала, що проживання дітей з батьком-тираном, який ображає матір у присутності дітей, чинить домашнє насильство, скероване в тому числі і на них самих, є для дітей небезпечним. Своєю аморальною поведінкою ОСОБА_2 перешкоджає розвиткові дітей.

Вказувала на те, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті свого батька, а тому має можливість проживати в іншому житловому приміщенні.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис ОСОБА_2 на строк шість місяців із заборонами щодо:

- перебування в місці спільного проживання (перебування) ОСОБА_1 та дітей за адресою: АДРЕСА_1 ;

- наближення на 500 метрів до місця проживання (перебування), частого відвідування, а саме: місця проживання (реєстрації) ОСОБА_1 та дітей за вказаною адресою та до місця реєстрації та проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ;

- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та дітей, якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними;

- вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та дітьми або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2025 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, щозаявниця не надала суду переконливих, належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо неї та дітей, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кирей О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що заявниця надала суду належні та допустимі докази на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства.

Суди не врахували та не надали належної правової оцінки доказам: висновку психолога за результатами опитування неповнолітньої ОСОБА_6 в «Зеленій кімнаті» Голосіївського УП, де зазначено, що діти пережили психоемоційне напруження, пов`язане з агресивною поведінкою батька; акту оцінки потреб сім`ї № 4 та висновку Дарницького районного в м. Києві Центру соціальних служб, що основними ознаками та чинниками, що спричиняють СЖО (складні життєві обставини) є домашнє насильство щодо дружини та дітей; Численним заявам потерпілої до поліції, прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в інші інституції, що підтверджують факт погроз та агресії; адміністративним протоколам про вчинення кривдником домашнього насильства; постанові Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2025 року, якою кривдника було визнано винним у вчиненні домашнього насильства за результатами розгляду трьох адміністративних протоколів; відеозапису розмови між кривдником та потерпілою від 20 червня 2025 року, під час якої кривдник визнає домашнє насильство; терміновому заборонному припису від 12 липня 2025 року, винесеному працівниками поліції з метою припинення та запобігання подальшого насильства; відеозаписам (три файли) від 12 липня 2025 року про продовження психологічного насильства над потерпілими, що стало підставою для винесення термінового заборонного припису; листу представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 23 вересня 2025 року № 8177.В-52941.3/25/44.4, в якому зазначено, що ОСОБА_2 Голосіївським управлінням поліції взято на профілактичний облік за категорією «Кривдник»; а також численним смс-повідомлення в месенджерах, що підтверджують неадекватну, агресивну поведінку кривдника; фактам тривалої конфліктної поведінки кривдника, його зловживання алкоголем; черговому факту скоєння економічного насильства (вчинення умисних дій), що призвели до визнання паспорта малолітньої дитини недійсним; факту вимушеної втечі потерпілих з місця проживання, спочатку до матері, потім за кордон з метою порятунку життя та здоров`я дітей; фактам систематичної дискредитації та поширення принизливої інформації, яка має ознаки сексуального насильства, в контексті використання інтимної інформації з метою тиску та контролю.

Крім того, суд необґрунтовано відхилив клопотання представника заявниці про відтворення та дослідження доказів, а саме відеозаписів.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19 (провадження № 61-884св20), від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22), від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24), від 17 вересня 2025 року у справі № 405/7049/24 (провадження № 61-5754св25), від 29 вересня 2025 року у справі № 760/31644/24 (провадження № 61-8219св25).

Доводи інших учасників справи

У липні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Литвинчук А. О. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що усі перелічені у касаційній скарзі докази були предметом безпосереднього дослідження та оцінки судів. Зокрема, висновок психолога Кротової Т. Х. від 05 серпня 2025 року суд першої інстанції оцінив у сукупності з наданим заінтересованою особою аналізом доктора психологічних наук Яблонської Т. М. від 01 вересня 2025 року, яким встановлено недотримання процедури опитування дитини (безперервне опитування тривалістю майже три години), неврахування наявного в дитини діагнозу та обставин тривалого роздільного проживання з батьком, що ставить під сумнів достовірність висновку.

Акт оцінки потреб сім`ї № 41 суд оцінив критично, оскільки відомості до нього внесені виключно зі слів самої заявниці, та зіставив його з актом оцінки сім`ї Голосіївського районного в м. Києві центру соціальних служб, який містить протилежні висновки. Твердження заявниці щодо подій 15 червня 2025 року та щодо «економічного насильства» також були предметом докладної оцінки суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що той чи інший доказ «не відтворювався» або «не отримав належної оцінки», за своєю суттю є незгодою заявниці з результатом оцінки доказів, здійсненої судами, та проханням здійснити їх переоцінку, що прямо заборонено статтею 400 ЦПК України.

Щодо доводів про відхилення апеляційним судом клопотання про відтворення відеозаписів заінтересована особа зазначає таке. Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; вирішення клопотань учасників справи належить до дискреційних повноважень суду.

Саме по собі невідтворення відеозапису в судовому засіданні не свідчить про недослідження доказу, якщо його зміст оцінено судом у сукупності з іншими доказами. До того ж зміст відеозапису від 20 червня 2025 року (зустріч сторін на вулиці, яку фіксувала мати заявниці) вже був предметом судової оцінки: у справі № 752/20817/25 Київський апеляційний суд у постанові від 01 грудня 2025 року встановив, що з вказаного відео вбачається, що ОСОБА_2 пропонує повернутись додому, - а не «визнає вчинення домашнього насильства», як стверджується у касаційній скарзі.

У липні та серпні 2026 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2026 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб.

У шлюбі у подружжя народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Місце проживання дітей зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Родина проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Ця квартира належить на праві спільної часткової власності по 1/4 частці кожному, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності від 14 липня 2014 року, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві.

15 червня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стався конфлікт, для вирішення якого ОСОБА_1 зверталася до органів поліції, а працівники поліції складали протоколи про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, стосовно ОСОБА_2

Дарницьким районним в м. Києві Центром соціальних служб складений висновок оцінки потреб сім`ї, згідно з яким заявниця і діти перебувають у складних життєвих обставинах і що основними ознаками і чинниками, що їх спричиняють, є домашнє насильство психологічного, економічного та фізичного характеру стосовно неї зі сторони чоловіка ОСОБА_2 у присутності дітей, а також домашнє насильство психологічного та фізичного характеру стосовно дітей.

14 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей.

Ухвалами Голосіївського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року та від 23 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі № 752/17588/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та за заявою ОСОБА_2 надано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на примирення два місяці - до 24 грудня 2025 року.

30 липня 2025 року Голосіївським районним судом міста Києва за заявою ОСОБА_1 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей.

Висновком спеціаліста-психолога Кротової Т. Х. від 05 серпня 2025 року про результати проведення опитування неповнолітньої ОСОБА_6 , проведеного у «Зеленій кімнаті» Голосіївського УП, встановлено, що у неповнолітньої дитини виявлено комплекс ознак про наявність психотравматичного досвіду, а саме домашнього насильства у формі психологічного насильства через дії батька, в дитини порушено відчуття безпеки.

14 серпня 2025 року уповноваженою особою Голосіївського УП складено два протоколи № 633177 серії ВАД та № 633178 серії ВАД про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства.

17 серпня 2025 року уповноваженою особою Голосіївського УП складено протокол № 633179 серії ВАД про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства.

19 серпня 2025 року Голосіївським УП до ЄРДР внесені відомості та розпочато розслідування у кримінальному провадженні № 12025100010002522 за фактом вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого статтею 126-1 КК України.

Постановою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2025 року у справі № 752/20817/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 173-2, частиною другою статті 173-2 КУпАП. Провадження у справі закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАп у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Станом на час розгляду судом першої інстанції справи № 752/18769/25 постанова у справі № 752/20817/25 не набрала законної сили, оскільки оскаржувалась в апеляційному порядку.

З листа представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 23 вересня 2025 року № 8177.В-52941.3/25/44.4 вбачається, що Голосіївським УП взято ОСОБА_2 на профілактичний облік за категорією «Кривдник».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кирей О. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Основним нормативно-правовим актом, який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, є Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII).

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника.

Законом № 2229-VIII визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатна вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії щодо заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).

У справі, яка переглядається, заявниця обґрунтовувала свої вимоги посиланням на вчинення щодо неї та дітей фізичного, психологічного та економічного насильства.

Оцінюючи надані заявницею докази, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що долучені до заяви документи не містять відомостей, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_2 фізичного, психологічного чи іншого виду домашнього насильства.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, звернення заявниці до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, а також внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за відсутності інших доказів вчинення домашнього насильства не є безумовною підставою застосування судом до ОСОБА_2 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Постанова судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2025 року у справі № 752/20817/25 на час розгляду справи в суді першої інстанції не набрала законної сили.

Водночас апеляційний суд встановив, що постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2025 року скасовано та ухвалено у справі нову постанову, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частинами першою, другою статті 173-2 КУпАП закрито за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, тобто із підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Медичних документів щодо наявності тілесних ушкоджень або доказів негативного впливу на психоемоційний стан заявниці чи дітей матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що надані заявницею докази не підтверджують наявність саме домашнього насильства у розумінні Закону, а свідчать про наявність конфліктних та напружених взаємин між сторонами.

Установивши, що заявниця не надала належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, а також об`єктивних і переконливих доказів про те, що на час звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису існує імовірність вчинення домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у подальшому із невчиненням щодо ОСОБА_2 обмежувального припису, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що заявницею не доведено наявність обставин, які відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявницею постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кирей Олени Василівни залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк