Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №643/11709/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 643/11709/25

провадження № 61-4330св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи:Харківська міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Галан Олени Олексіївни на ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2025 року, постановлену у складі судді Лисенко О. О., та постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів:Маміної О. В., Мальованого Ю. М., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_3 залишилися спадщина - вказана квартира. ОСОБА_3 заповіт не залишила, дітей не мала, спадкоємці за законом, в тому числі такі, які мають право на обов`язкову частину у спадщині, які б звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, відсутні. Чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , 1931 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказувала на те, що вона 29 листопада 2023 року звернулася до державного нотаріуса Третьої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 .

Постановою від 17 травня 2024 року державний нотаріус Третьої Харківської державної нотаріальної контори Лученко Л. А. відмовила їй у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю документів, які б встановлювали сімейні чи інші відносини зі спадкодавцем.

Зазначала, що вона з 08 березня 2018 року постійно проживала зі ОСОБА_3 до дня смерті останньої у квартирі АДРЕСА_2 , вони були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, разом несли витрати на придбання продуктів харчування, утримання житла та його поточний ремонт, дбали одна про одну, вона забезпечувала надання ОСОБА_3 медичної допомоги, прала, купувала ліки, продукти, надавала їй всілякий догляд та піклування, а після смерті ОСОБА_3 поховала останню за власний рахунок.

Вказувала, що встановлення фактупроживання однією сім`єю зі спадкодавцем їй необхідно для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила судвстановити факт постійного проживання однією сім`єю її та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , понад п`ять років, а саме з 08 березня 2018 року до дня смерті спадкодавця, за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю прийнято до розгляду та відкрито провадження. Постановлено проводити розгляд справи в порядку окремого провадження.

У жовтні 2025 представник Харківської міської ради подав клопотання про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду, посилаючись на те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки за обставинами цієї справи встановлено, що існує спір про право (заявник та заінтересована особа претендують на майно, яке входить до складу спадщини), а тому майновий спір підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 березня 2026 року, клопотання Харківської міської ради про залишення заяви без розгляду задоволено.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Харківська міська рада, ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю залишено без розгляду.

Роз`яснено заявникові, що залишення заяви без розгляду не позбавляє її права звернутися до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження на загальних підставах.

Залишаючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що Харківська міська рада заперечує проти заявлених ОСОБА_1 вимог та не визнає за нею право на спадкування після смерті ОСОБА_3 , отже, існує спір про право на спадкове майно, а тому заява ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви випливає, що існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Галан О. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без розгляду. Суди попередніх інстанцій не врахували, що Харківська міська рада не заявляла вимог щодо відумерлої спадщини, а тому у цій справі відсутній спір про право.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 638/9040/23 (провадження № 61-3500св25).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2026 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Галан О. О. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_2 .

Чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Даних про наявність інших спадкоємців ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із спадкодавцем необхідне для вирішення питання про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1277 ЦК України (у чинній редакції) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відумерлість спадщини означає, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, ніхто зі спадкоємців в силу різних причин не претендує, або спадкоємці взагалі відсутні, внаслідок чого (неможливості спадкування) територіальна громада за місцем відкриття спадщини на підставі рішення суду стає законним правонаступником (не спадкоємцем) померлої особи в частині тих прав та обов`язків, які залишилися після її смерті.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Визначальне значення під час розгляду заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який оспорював би право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Важливо, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України.

До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають визнанню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із визнанням обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками заявників.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються визнанням обставин. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.

Положення частини першої статті 1277 ЦК України у системному взаємозв`язку з положеннями статей 293, 294 та 315 ЦПК України дають підстави для висновку, що сам факт звернення особи, яка відповідно до закону належить до певної черги спадкоємців або претендує на підтвердження права на спадкування, із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, для оформлення спадщини, а також сама лише передбачена законом можливість переходу спадкового майна у власність територіальної громади в порядку статті 1277 ЦК України не є достатніми підставами для висновку про наявність спору про право між такою особою та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою.

Для висновку про наявність спору про право необхідним є встановлення спору щодо конкретного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, а не лише існування передбаченого законом механізму набуття територіальною громадою майна як відумерлої спадщини.

Подання відповідним органом місцевого самоврядування від імені територіальної громади заяви про визнання спадщини відумерлою є реалізацією передбаченого частиною першою статті 1277 ЦК України обов`язку органу місцевого самоврядування щодо ініціювання відповідної судової процедури, однак саме по собі не є самостійною та достатньою підставою для висновку про наявність спору про право.

Водночас неподання такої заяви також не може розглядатися як безумовне підтвердження відсутності спору про право. Вирішальне значення для застосування частини шостої статті 294 ЦПК України має встановлення наявності або відсутності спору щодо конкретного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, а не факт звернення або незвернення територіальної громади до суду із заявою, передбаченою статтею 1277 ЦК України.

У справі, що переглядається, Харківська міська рада, яка є заінтересованою особою, посилається на те, що з часу відкриття спадщини минуло понад один рік, а тому вправі звернутись із заявою у порядку статті 1277 ЦК України.

Особа, яка звертається до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, просить суд підтвердити юридичний факт, з яким закон пов`язує можливість належності такої особи до відповідної черги спадкоємців за законом. У такій справі суд не вирішує питання про право власності на спадкове майно, не визнає право на спадщину, не визначає остаточно склад спадкоємців і не вирішує питання про визнання спадщини відумepлою.

Встановлення відповідного юридичного факту не є достатньою підставою для висновку про наявність спору про право. Звернення особи до суду із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини не повинно автоматично зумовлювати залишення такої заяви без розгляду.

Територіальна громада до моменту визнання спадщини відумерлою не є спадкоємцем, не набуває права на спадщину і не має права власності на спадкове майно. Її інтерес щодо такого майна має особливу природу: він пов`язаний із покладеним на орган місцевого самоврядування публічним обов`язком звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою за наявності визначених законом умов.

У зв`язку з цим до моменту визнання спадщини відумерлою між заявником і територіальною громадою не може існувати спір про вже набуте територіальною громадою право на спадкове майно, оскільки такого права ще немає. Водночас територіальна громада може мати заінтересованість у встановленні або невстановленні юридичного факту, оскільки такий факт може вплинути на можливість подальшого застосування статті 1277 ЦК України.

Під час розгляду справ окремого провадження орган місцевого самоврядування як процесуально заінтересована особа може заперечувати проти встановлення відповідного факту та має достатній обсяг процесуальних прав у таких справах, оскільки справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а суд в таких справах зобов`язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (стаття 294 ЦПК України).

Заперечення (невизнання) відповідного юридичного факту органом місцевого самоврядування не свідчить про виникнення спору про право на спадщину, якого територіальна громада до моменту визнання судом цієї спадщини відумерлою не має.

Оскільки спір про право на спадщину може існувати між особами, які мають або можуть набути право на спадкування, то до моменту визнання судом спадщини відумерлою не може йтися ні про який спір про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою.

Тому, якщо виникнення права на спадкування залежить від наявності певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору з іншими спадкоємцями, розглядається за правилами окремого провадження.

Між особою, яка згідно із законом може бути віднесена до певної черги спадкоємців і звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини, та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою не виникає спір про вже наявне суб`єктивне цивільне право територіальної громади на спадкове майно. Свідченням наявності такого спору не може бути факт відсутності спадкоємців або сплив одного року з часу відкриття спадщини.

Подання або неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має враховуватися судом як одна з обставин, але не є самостійним і вирішальним критерієм для визначення наявності спору про право. Вирішальним є не факт подання чи неподання такої заяви, а те, чи обмежується справа встановленням юридичного факту, чи у ній фактично вирішується матеріально-правовий спір щодо спадкового майна.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 644/2440/24 (провадження № 61-5490сво25).

За таких обставин суд першої інстанції, з висновоком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки враховуючи обставини справи, справа обмежується встановленням юридичного факту, і у ній фактично ще не вирішується матеріально-правовий спір щодо спадкового майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи ту обставину, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про існування спору про право в цій справі, то касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Галан Олени Олексіївни задовольнити.

Ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк