Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №766/2505/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 766/2505/23

провадження № 61-7865св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Херсонська державна морська академія,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Херсонської державної морської академії на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 березня 2026 року у складі судді Єпішина Ю. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 травня 2026 року у складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Майданіка В. В., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Херсонської державної морської академії (далі - ХДМА, академія) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 2008 року вона працювала в ХДМА, до 2020 року обіймала посаду завідувача кафедри інформаційних технологій, комп`ютерних систем і мереж ХДМА, а з 2021 року - посаду доцента кафедри інноваційних технологій та технічних засобів судноводіння ХДМА.

Зазначала, що наказом ХДМА від 21 червня 2023 року № 58-к її було звільнено з посади доцента кафедри інноваційних технологій та технічних засобів судноводіння за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Підставою для видання вказаного наказу стало звернення від курсантського самоврядування (рапорт виконуючого обов`язки голови студентського самоврядування судноводіння Фроленкова К., витяг з протоколу спільного засідання студентської ради ХДМА від 15 червня 2023 року № 8), а також рапорт декана факультету судноводіння Нагрибельного Я. з додатками (протокол діючої комісії з етики управління конфліктами ХДМА від 21 червня 2023 року).

Позивачка вважала, що її було звільнено з порушенням процедури та норм трудового законодавства, унаслідок чого наказ про її звільнення є незаконним і підлягає скасуванню, а її має бути поновлено на роботі.

Вказувала, що заяви курсантів про те, що вона викладає дисципліну «Інформаційні технології» на російській мові, які стали підставою для її звільнення, написані ними через півроку-півтора роки після закінчення курсу, в якому викладалася зазначена дисципліна. При цьому, під час навчання курсанти не мали будь-яких зауважень до неї щодо процесу викладання. Зазначене, на її думку, може свідчити про вчинення тиску з боку керівництва академії на курсантів з метою її звільнення. Обставини, які стали підставою для видання оспорюваного наказу, не відповідають дійсності, а факти, зазначені в аналогічних заявах курсантів, про те, що вона нібито викладає російською мовою, жодними доказами не підтверджені.

Крім того, 21 червня 2023 року на засідання постійно діючої комісії з етики управління конфліктами ХДМА з порядком денним: «Щодо здійснення освітнього процесу (навчальних занять та консультацій) доцентом кафедри інноваційних технологій та технічних засобів судноводінняХерсонської державної морської академії ОСОБА_1 мовою агресора - російською мовою в умовах воєнного стану» її не було запрошено. Комісія здійснювала розгляд вказаного питання, як вже встановленого факту, підтвердженого заявами курсантів. Проте, викладені в заявах курсантів факти не підтверджені конкретними доказами, більшість курсантів, які написали такі заяви, не відвідували заняття з 2022 року та мали академічну заборгованість.

Вона дійсно 19 червня 2023 року надавала відповідачу пояснення, в якій зазначила, що заняття проводилися двома мовами у залежності від того, як бажали курсанти. Це вона мала на увазі, що не у всіх курсантів встановлено програмне забезпечення на українській мові, тому, наприклад, на якій вкладці знаходиться Ексель чи інша функція програми, вона зазначала на російській мові. У пояснювальній записці вона дійсно написала, що відтепер всі заняття буде проводити лише державною мовою.

Зазначала, що аморальним є проступок, що суперечить загальноприйнятій в суспільстві моралі. Ті дії, які ставляться їй у провину, не можуть бути розцінені як аморальний проступок. Звільнення за аморальний проступок на підставі загальної оцінки поведінки особи, на підставі неконкретних або недостатньо перевірених фактів є недопустимим.

У разі звільнення без законної підстави вона відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України повинна бути поновлена на роботі, а орган, який розглядає трудовий спір, повинен винести рішення про виплату їй середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- скасувати наказ ХДМА від 21 червня 2023 року №58-к про її звільнення з посади доцента кафедри інноваційних технологій та технічних засобів судноводіння ХДМА;

- поновити її на посаді доцента кафедри інноваційних технологій та технічних засобів судноводіння ХДМА та допустити в цій частині негайне виконання рішення суду;

- стягнути з ХДМА на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 21 червня 2023 року по день ухвалення рішення у справі, допустити в цій частині негайне виконання рішення суду в межах виплати середнього заробітку за один місяць.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 11 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ ХДМА від 21 червня 2023 року № 58-к про звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри інноваційних технологій та технічних засобів судноводіння ХДМА. Стягнуто з ХДМА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у період з 22 червня 2023 року по 21 червня 2024 року у сумі 341 270,72 грн, яка визначена без урахування утримання податку та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено законності звільнення позивачки на підставі вчинення нею аморального проступку (пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України). ХДМАне надала доказів про здійснення відповідачем попередніх зауважень позивачці за порушення законодавства про мови. Зазначене свідчить про відсутність попередніх заходів дисциплінарного впливу та вказує на порушення процедури і неспівмірність такого стягнення. Сама лише вказівка на використання російської мови під час освітнього процесу без належної фіксації цього факту та допиту свідків, явку яких до суду відповідач не забезпечив, не може бути достатньою підставою для звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що представниками відповідача подано взаємовиключні заяви, а саме про визнання позову та, згодом, про повну відмову в його задоволенні, що свідчить про суперечливу процесуальну поведінку представників відповідача та відсутність єдиної та обґрунтованої правової позиції. Враховуючи відсутність фактичних даних, що підтверджують законність звільнення позивачки та суперечливість дій відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачку звільнили з посади на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України за відсутності для цього правових підстав.

Оскільки термін дії трудового договору з позивачкою закінчився 30 листопада 2025 року та не надано доказів того, що термін дії цього договору із нею продовжено, тому відсутні підстави для поновлення позивачки на роботі й, відповідно, задоволення позову в цій частині.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 була незаконного звільнена на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, але на час розгляду справи термін дії її трудового договору закінчився 30 листопада 2025 року, то остання має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не з дати звільнення та по день ухвалення рішення, а за один рік (за період з 22 червня 2023 року по 21 червня 2024 року).

При обчисленні суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, суд керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), виходячи із середньоденного заробітку позивачки перед звільненням згідно з довідки ХДМА від 29 листопада 2024 року у розмірі 1 302,56 грн, тривалості вимушеного прогулу та вважав, що до виплати підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 341 270,72 грн за період з 22 червня 2023 року по 21 червня 2024 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 12 травня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ХДМА задоволено частково. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 березня 2026 року у частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Рішення суду у частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та судового збору на користь держави змінено. Стягнуто з ХДМА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 22 червня 2023 року по 30 листопада 2025 року у розмірі 556 191,02 грн, яка визначена без урахування утримання податку та інших обов`язкових платежів, та судовий збір на користь держави у сумі 4 449,53 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення міського суду, апеляційний суд зазначив, що вчинення позивачкою дій, які ставляться їй у провину, а саме систематичне викладання російською мовою суто технічного предмета за умов і обставин, встановлених у цій справі, недоведення свідомого нехтування позивачкою вимог закону щодо здійснення освітнього процесу державною мовою та її винної поведінки, не є аморальним проступком, а є порушенням працівником своїх професійних обов`язків.

Оскільки звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію, апеляційний суд вважав недоведеним факт вчинення позивачкою аморального проступку, а, враховуючи її поведінку (пояснювальна), усвідомлення нею необхідності ведення навчального процесу як основного, так і консультативних занять із курсантами за власною ініціативою, лише державною мовою, вона має 44 роки педагогічного стажу та за відсутності надання відповідачем доказів щодо несумісності проступку з продовженням роботи позивачкою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 , скасування наказу про звільнення.

Урахувавши, що на день ухвалення рішення трудові відносини із позивачкою за строковим договором припинені, суд першої інстанції обґрунтовано вважав такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивачки про поновлення її на роботі.

Разом з тим, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції з посиланням на положення частини другої статті 235 КЗпП України виходив із відомостей довідки ХДМА від 29 листопада 2024 року про середньоденний заробіток позивачки та періоду від дня, наступного від дня звільнення - 22 червня 2023 року по 21 червня 2024 року, тобто обмежив строк такого стягнення одним роком. Проте такі висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки у спірних правовідносинах не встановлено вини позивачки у розгляді справи більше одного року, відповідач не посилався та не надав докази винної поведінки позивачки у затягуванні розгляду справи, а суд не мотивував підстави зменшення часу вимушеного прогулу, що підлягає оплаті. При цьому, провадження у справі відкрито ухвалою суду першої інстанції від 06 листопада 2023 року, а рішення суду першої інстанції ухвалено 11 березня 2026 року. З огляду на зазначене, відсутні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який суд першої інстанції помилково обмежив одним роком.

Водночас, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги ХДМА про те, що суд першої інстанції безпідставно урахував середньоденний розмір заробітної плати позивачки за основною посадою і посадою за сумісництвом, тоді як академія надала довідки про середньоденний заробіток позивачки окремо за кожним трудовим договором. Установлено, що строк дії строкового трудового договору, укладеного з позивачкою відповідно до наказу ХДМА від 30 листопада 2020 року № 402-к, закінчився 30 листопада 2025 року, а строкового трудового договору, укладеного з позивачкою на підставі наказу ХДМА від 05 жовтня 2022 року № 257-к, - 30 червня 2023 року. Отже, кількість днів вимушеного прогулу позивачки становить 637 днів, за період із 22 червня 2023 року по 30 листопада 2025 року. Відповідно до довідки ХДМА від 03 грудня 2025 року № 01-34/1971 (за основним місцем роботи) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 868,37 грн, а за роботою за сумісництвом, довідка ХДМА від 03 грудня 2025 року № 01-34/1972, середньоденна заробітна плата - 434,19 грн.

Таким чином, обчислення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу повинно здійснюватися за період із 22 червня 2023 року по 30 червня 2023 року (7 робочих днів) у розмірі 1 302,56 грн (868,37 грн + 434,19 грн), а за період із 01 липня 2023 року по 30 листопада 2025 року (630 робочих днів) із розрахунку 868,37 грн.

Отже, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 556 191,02 грн (7 робочих днів х 1 302,56 грн + 630 робочих днів х 868,37 грн), тому рішення суду у зазначеній частині підлягає зміні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ХДМА, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу) відмовити.

В іншій частині судові рішення учасниками справи не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2026 року справу за позовом ОСОБА_1 до ХДМА про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ХДМА на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 березня 2026 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 травня 2026 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ХДМА мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що у матеріалах справи наявна сукупність взаємопов`язаних письмових доказів, які підтверджують систематичність використання позивачкою російської мови в освітньому процесі у 2022-2023 навчальному році, саме після повномасштабного вторгнення рф на територію України. Невиконання викладачем вимог закону щодо викладання державною мовою в умовах воєнного стану, що супроводжується примушуванням студентів до використання мови держави-агресора, виходить за межі дисциплінарного проступку, як помилково зазначив апеляційний суд, нівелює виховну функцію освіти та порушує суспільну мораль.

Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції проігнорували, що обов`язки викладача, визначені статтею 54 Закону України «Про освіту», імперативно вимагають виховувати у дитини повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам, наданих відповідачем, зокрема, електронним доказам з платформи LMS Moodle, які беззаперечно доводять, що позивачка протягом тривалого часу методично інтегрувала в освітнє середовище навчальні матеріали мовою держави-агресора, що свідчить про умисел та системність таких дій, які повністю дискредитують її як вихователя майбутнього складу флоту України.

Суди попередніх інстанцій помилково послалися на положення статей 148, 149 КЗпП України, оскільки розірвання трудового договору згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України не є заходом дисциплінарного стягнення, а тому вимоги вищевказаних статей КЗпП України щодо строку та порядку застосування дисциплінарних стягнень на спірні правовідносини не поширюються.

Звільнення за вчинення аморального проступку може бути здійснене в будь-який час після виявлення роботодавцем, оскільки закон не обмежує право роботодавця на розірвання договору за цією підставою строками, передбаченими статтею 148 КЗпП України. Аморальний проступок викладача не має строку давності в межах триваючих трудових правовідносин, оскільки втрата авторитету та дискредитація закладу освіти є перманентним станом, який унеможливлює подальше виконання працівником виховних функцій.

Посилається на судові рішення Верховного Суду щодо тлумачення аморального вчинку та проступку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу ХДМА, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідачем не доведено законності звільнення позивачки на підставі вчинення нею аморального проступку (пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України). По суті відповідач у касаційні скарзі просить здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Суди попередніх інстанцій не застосовували строки, передбачені статями 148, 149 КЗпП України, як самостійну підставу для визнання звільнення незаконним. Апеляційний суд відхилив відповідний довід апеляційної скарги ХДМА, вказавши, що, застосовуючи крайню міру впливу, роботодавець повинен був урахувати попередньо роботу працівника (частина четверта статті 149 КЗпП України).

Відсутність будь-яких попередніх зауважень і дисциплінарних стягнень за 44 роки роботи педагогічного стажу позивачки оцінена судами не як пропуск строку, а як обставина, що свідчить про непропорційність застосування такого заходу як звільнення та про недоведеність підстав звільнення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З 2008 року ОСОБА_1 працювала в ХДМА, до 2020 року обіймала посаду завідувача кафедри інформаційних технологій, комп`ютерних систем і мереж ХДМА, а з 2021 року вона обіймала посаду доцента кафедри інноваційних технологій та технічних засобів судноводіння ХДМА.

Наказом ХДМА від 30 листопада 2020 року № 402-к продовжено трудові відносини як обраним за конкурсом згідно з рішенням вченої ради від 26 листопада 2020 року (витяг із протоколу № 4) на умовах строкового договору ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри інноваційних технологій та технічних засобів судноводіння ХДМА терміном на 5 років з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2025 року на підставі заяви ОСОБА_1 .

Наказом ХДМА від 05 жовтня 2022 року № 257-к прийнято на умовах сумісництва з 10 жовтня 2022 року по 30 червня 2023 року ОСОБА_1 на посаду доцента кафедри інноваційних технологій та технічних засобів судноводіння ХДМА з педагогічним навантаженням 0,5 ставки на підставі заяви ОСОБА_1 .

Наказом ХДМА від 11 березня 2022 року № 74 встановлено у ХДМА та її структурних підрозділах елементи дистанційної форми навчання за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.

Наказом ХДМА від 21 червня 2023 року № 58-к звільнено ОСОБА_1 , доцента кафедри інноваційних технологій та технічних засобів судноводіння ХДМА, 21 червня 2023 року за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Підставою видачі наказу слугував рапорт декана факультету судноволодіння Я. Нагребельного з додатками, а саме заяви курсантів ХДМА щодо використання ОСОБА_1 російської мови під час проведення освітнього процесу, витяг з протоколу спільного засідання студентської ради ХДМА , витяг з протоколу постійно діючої комісії з етики та управління конфліктами (т. 1, а. с. 13-27).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ХДМА задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Щодо використання державної мови в освітньому процесі

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про повну загальну середню освіту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасниками освітнього процесу в закладах освіти є: учні; педагогічні працівники; інші працівники закладу освіти; батьки учнів; асистенти дітей (у разі їх допуску відповідно до вимог частини сьомої статті 26 цього Закону).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про освіту» засадами державної політики у сфері освіти та принципами освітньої діяльності є: виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій.

Згідно з пунктом 1-1 частини другої статті 3 Закону України «Про вищу освіту» державна політика у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах сприяння утвердженню української національної та громадянської ідентичності, вихованню патріотизму, формуванню оборонної свідомості.

За змістом частини другої статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов`язані: настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства; формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України.

Мовою освітнього процесу в закладах освіти та вищої освіти є державна мова (стаття 7 Закону України «Про освіту», стаття 48 Закону України «Про вищу освіту», стаття 21 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»).

Держава гарантує кожному громадянину України право на здобуття формальної освіти на всіх рівнях (дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої), а також позашкільної та післядипломної освіти державною мовою в державних і комунальних закладах освіти (стаття 21 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»).

Володіння державною мовою на відповідному рівні та її застосування під час виконання професійних обов`язків є законодавчо встановленими вимогами до педагогічних і науково-педагогічних працівників. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 9 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов`язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов`язків. А, як уже зазначалося, стаття 21 цього Закону прямо встановлює, що мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.

Отже, застосування української мови для науково-педагогічного працівника є не факультативною вимогою і не питанням його особистого мовного вибору під час виконання професійних обов`язків. Це одна із законодавчо визначених умов здійснення ним професійної діяльності.

Професійна діяльність науково-педагогічного працівника охоплює навчальну, методичну, наукову, організаційну та виховну роботу, а також професійну комунікацію зі здобувачами освіти. Тому встановлений законом обов`язок застосовувати державну мову має оцінюватися з урахуванням характеру конкретної комунікації та того, чи здійснювалася вона в межах виконання професійних обов`язків.

Не менш важливим є вплив такої поведінки на самих здобувачів освіти. Систематичне використання викладачем російської мови замість державної в освітньому процесі звужує створений законом україномовний освітній простір і фактично позбавляє частину здобувачів освіти можливості повноцінного мовного занурення, яке держава гарантує через установлення української мови мовою освітнього процесу.

У цьому полягає ще один істотний аспект оцінки поведінки науково-педагогічного працівника: свідоме порушення ним мовного законодавства не лише характеризує його власне ставлення до встановленого державою обов`язку, а й здатне сприяти відтворенню та нормалізації такої самої протиправної моделі поведінки серед здобувачів освіти.

За таких обставин систематичне, свідоме та демонстративне використання науково-педагогічним працівником російської мови як мови викладання всупереч установленій законом українській мові може одночасно свідчити про ігнорування вимог мовного законодавства, нехтування державною мовою як конституційною та суспільною цінністю, невиконання обов`язку власним прикладом утверджувати повагу до закону та невиконання покладеного на нього обов`язку виховувати у здобувачів освіти повагу до державної мови.

Щодо звільнення за вчинення аморального проступку

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України встановлено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Саме сукупність наведених вище обставин (див.: у попередньому розділі), а не лише формальний факт використання певної мови, дає підстави оцінювати відповідну поведінку крізь призму пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України як поведінку, що суперечить змісту виховної функції науково-педагогічного працівника, дискредитує його як носія цієї функції та може свідчити про вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням відповідної роботи.

Як уже зазначалося, до суб`єктів, які можуть бути звільнені за згаданою підставою, належать учасники освітнього процесу, зазначені у статті 52 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Пунктом 1.12 Статуту ХДМА закріплено, що мовою освітнього процесу в академії є державна мова.

Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності у сукупності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Відсутність хоча б одного із зазначених умов виключає можливість правомірного застосування пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України як підстави для звільнення.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Поняття «аморальний проступок» у трудовому законодавстві є оціночною категорією, зміст якої не визначений законодавцем через вичерпний перелік конкретних діянь. Саме тому його зміст не може бути статичним і має встановлюватися з урахуванням суспільних цінностей, моральних засад, конкретних обставин вчинення проступку, а також особливостей трудової функції працівника.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що оцінка поведінки педагогічного працівника не повинна бути суто формальною: значення мають характер вчиненого, обставини його вчинення, особливості відносин у сфері освітнього процесу та підвищені морально-етичні вимоги до особи, яка виконує виховні функції.

З урахуванням наведеного суду як правозастосовному органу надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні засади суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах: від 30 січня 2018 року у справі № 713/265/15-ц, провадження № 61-135св17, від 16 травня 2018 року у справі № 1519/2-667/11, провадження № 61-13895св18, від 07 травня 2018 року у справі № 243/8522/17, провадження № 61-13316св18 та інших.

Отже, підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Оскільки законодавцем не визначено критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і несумісними з продовженням роботи, тому суд зобов`язаний з метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є вчинений аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.

При вирішенні справ подібної категорії, суду належить виходити не з формального підходу оцінки окремо того чи іншого вчинку педагога, а у разі встановлення за обставинами справи неодноразового вчинення педагогом поступків, несумісних зі званням учителя, надавати їм оцінку у сукупності, з урахуванням особливостей відносин у сфері навчально-виховного процесу та підвищеного рівня вимог до моральної-етичних якостей і поведінки учителя (педагога, вихователя) (див.: постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17, провадження № 61-48706св18.

Верховний Суд виходить із того, що для застосування пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України недостатньо встановити лише аморальний характер відповідної поведінки. Закон вимагає, щоб вчинений проступок був несумісним із продовженням роботи, пов`язаної з виконанням виховних функцій. Саме під час встановлення цієї ознаки професійний статус педагогічного чи науково-педагогічного працівника та зміст покладеної на нього виховної функції набувають визначального значення.

Отже, свідоме, систематичне та демонстративне використання науково- педагогічним працівником російської мови як мови викладання всупереч установленому законом обов`язку застосовувати державну мову, якщо така поведінка за сукупністю встановлених обставин справи засвідчує нехтування цим обов`язком, суперечить змісту покладеної на працівника виховної функції, дискредитує його як особу, яка виконує виховні функції, та унеможливлює їх подальше належне здійснення, може бути кваліфіковане як аморальний проступок, несумісний із продовженням відповідної роботи, у розумінні пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Як уже зазначалося, встановлення аморального характеру проступку саме по собі ще не є достатнім для застосування пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України. Закон пов`язує можливість припинення трудових відносин не з будь-яким аморальним проступком працівника, який виконує виховні функції, а лише з таким, що несумісний із продовженням відповідної роботи при свідомому характері такого порушення.

А тому суд має надати правову оцінку того, чи призвели характер, обставини та спосіб вчинення аморального проступку до такої дискредитації працівника як носія виховної функції, втрати необхідного для її здійснення морального авторитету та довіри здобувачів освіти, за яких подальше належне виконання ним виховної функції стає об`єктивно неможливим. Для встановлення цього значення можуть мати характер і систематичність поведінки, не реагування на попередження, її демонстративність, реакція здобувачів освіти та інших учасників освітнього процесу, втрата працівником авторитету, необхідного для належного здійснення виховної функції, суспільний резонанс, а також репутаційні наслідки для закладу освіти.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених

цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (стаття 78 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому саме роботодавець повинен довести законність звільнення працівника (див.: постанова Верховного Суду від 03 квітня 2025 року у справі № 522/8594/23, провадження № 61-17663св24); пункти 115-116, 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 359/8573/20, провадження № 12-20гс25 та інші).

У справі, яка Верховним Судом переглядається, суди, частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходили з того, що відповідач як роботодавець не надав суду достатніх й належних доказів здійснення попередніх зауважень позивачці за порушення законодавства про мови, не врахував відсутність попередніх заходів дисциплінарного впливу, що вказує на неспівмірність такого стягнення до позивачки як її звільнення з роботи. Сама лише вказівка на використання російської мови під час освітнього процесу без належної фіксації цього факту та допиту свідків, явку яких до суду відповідач не забезпечив, не може бути достатньою підставою для звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.

Як підставу для звільнення за вказаною нормою трудового права, ХДМА надав суду рапорт декана факультету судноволодіння Я. Нагребельного з додатками, а саме заяви курсантів ХДМА щодо використання ОСОБА_1 російської мови під час проведення освітнього процесу, витяг з протоколу спільного засідання студентської ради ХДМА , витяг з протоколу постійно діючої комісії з етики та управління конфліктами.

Разом з тим, заяви курсантів, які написані у червні 2023 року, про використання позивачкою російської мови в освітньому процесі, є доволі не конкретними та на жодні обставини не вказують. Так, один курсант пише, що це було у першому семестрі 2021 року, інший курсант взагалі не зазначає дату, інший - зазначає лише 2023 рік, не уточнюючи деталі, або червень 2023 року. Практично всі заяви написані одним текстом, узагальнюючими фразами.

ХДМА не надав суду доказів систематичності такої поведінки позивачки, її свідомого характеру порушення мовного законодавства освітньому процесі, не реагування на попередження, яких взагалі не було, або відмова припинити порушення, а також не довів, що позивачка втратила авторитет, враховуючи її тривалий, 44-річний педагогічний стаж, необхідного для належного здійснення виховної функції, не вказав на репутаційні наслідки для закладу освіти.

При цьому відповідач взагалі не спростував доводи позивачки про те, що викладені в заявах курсантів факти не підтверджені конкретними доказами, а більшість курсантів, які написали такі заяви, не відвідували заняття з 2022 року та мали академічну заборгованість. Представник відповідача зазначав суду, що встановити місцеперебування свідків для допиту в суді є неможливим (т. 2, а. с. 48-49, 63, 133). Не спростування таких суттєвих доводів позивачки, а також враховуючи вищенаведене, ставить під сумнів підстави звільнення позивачки.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішення судів, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону (стаття 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та суду апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Херсонської державної морської академії залишити без задоволення.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 11 березня

2026 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 травня 2026 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк