Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №752/11001/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за заповітом

Дата: 06 жовтня 2026 р.

Справа: №752/11001/19

Суддя: Луспеник Дмитро Дмитрович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 752/11001/19

провадження № 61-7768св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачка- ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Древко Наталії Василівни на постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л. І., про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що 04 вересня 2012 року ОСОБА_3 склала на її ім`я заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) Чаровською О. В. за реєстровим № 1919 та зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 53327389, згідно з яким ОСОБА_3 заповіла їй квартиру

АДРЕСА_1 , яка належала останній на праві приватної власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. 06 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 вона, як спадкоємець за заповітом, у межах визначеного законом строку звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а згодом, після спливу шестимісячного строку, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Проте 15 лютого 2019 року приватним нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з тим, що у неї відсутні оригінали документів, що підтверджують право власності спадкодавця на квартиру

АДРЕСА_1 , а також у зв`язку з наявністю судового спору між спадкоємцями померлої.

Позивачка зазначала, що вона не подала нотаріусу оригінали вказаних документів у зв`язку з тим, що вони не перебували в її володінні, а знаходилися на зберіганні у ОСОБА_2 , який є рідним братом померлої.

Позивачка вважала, що ОСОБА_2 навмисно не надає приватному нотаріусу правовстановлюючі документи на вищевказану квартиру з метою перешкоджання їй у реалізації права на прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л. І., про визнання права власності на квартиру, визнання заповіту від 08 вересня 2017 року дійсним та визнання скасованим заповіту від 04 вересня 2012 року.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 08 вересня 2017 року його рідна

сестра - ОСОБА_3 останнім своїм заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим Яценком А. М., тобто на тимчасово окупованій території України, заповіла все належне їй майно на його користь. Зазначав, що ОСОБА_3 за станом свого здоров`я не могла посвідчити вказаний заповіт в іншому місці, оскільки перебувала на стаціонарному лікуванні у Сімферопольській клінічній лікарні швидкої допомоги АР Крим.

До цього заповіту від 08 вересня 2017 року, складеного на його ім`я, існували ще два заповіти ОСОБА_3 , а саме від 02 грудня 2016 року на ім`я ОСОБА_4 та від 23 серпня 2017 року на ім`я ОСОБА_5 , яким ОСОБА_3 також заповіла все належне їй майно.

Отже, ОСОБА_3 останнім своїм заповітом від 08 вересня 2017 року здійснила особисте розпорядження на випадок своєї смерті, виявила особисту свою волю, скасувавши при цьому попередні заповіти, у тому числі, заповіт від 04 вересня 2012 року, складений на ім`я ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Після смерті сестри він звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л. І. із заявою про прийняття спадщини за заповітом, яка відкрила спадкову справу № 42/2017

При цьому, 21 травня 2018 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 08 вересня 2017 року на інше спадкове майно спадкодавця, а саме квартиру АДРЕСА_2 .

Зазначав, що у 2018 році ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом до нього про визнання заповіту від 08 вересня 2017 року недійсним, який ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі № 760/9789/18 визнано неподаним та повернуто заявникові.

ОСОБА_2 вважав, що відповідно до вимог частини третьої статті 1254 ЦК Українизаповіт від 04 вересня 2012 року, складений на ім`я ОСОБА_1 , підлягає скасуванню, а заповіт від 08 вересня 2017 року, складений на його ім`я, слід визнати дійсним.

Посилаючись на викладене, уточнивши та збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд:

- визнати дійсним заповіт ОСОБА_3 від 08 вересня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Яценко А. М., реєстровий № 1-616, виданий на його ім`я;

- визнати скасованим попередній заповіт ОСОБА_3 від 04 вересня 2012 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 ;

- визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року об`єднано в одне проводження справу № 752/11001/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л. І., про визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за заповітом зі справою № 752/10766/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л. І., про визнання права власності на квартиру, визнання заповіту від 08 вересня 2017 року дійсним та визнання скасованим заповіту від 04 вересня 2012 року. Присвоєно цій справі № 752/10766/21.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 рокуу складі судді Мазура Ю. Ю. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано скасованим попередній заповіт ОСОБА_3 від 04 вересня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу АР Крим Чаровською О. В., за реєстровим № 1919. В іншій частині зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що укладеним 08 вересня 2017 року ОСОБА_3 заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим Яценко А. М., спадкодавець зробила особисте розпорядження на випадок своєї смерті, виявила особисто свою волю, тому фактично скасувала свій попередній заповіт від 04 вересня 2012 року. Отже, заповіт ОСОБА_3 від 08 вересня 2017 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 , є чинним.

Суд першої інстанції розглянув справу за відсутністю сторін та третьої особи.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року в частині мотивів вирішення позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 змінено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 08 вересня 2017 року ОСОБА_3 було складено новий заповіт, яким вона заповіла спірну квартиру ОСОБА_2 , однак цей заповіт був посвідчений нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим Яценком А. М. на тимчасово окупованій території України. Отже, вказаний заповіт відповідно до положень статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсним. Водночас, ураховуючи сам факт складення нового заповіту та його недійсність, у цьому випадку підлягає застосуванню частина перша статті 1254 ЦК України, відповідно до якої чинність попереднього заповіту не відновлюється.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити, а вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 , про визнання скасованим заповіту ОСОБА_3 від 04 вересня 2012 року на користь ОСОБА_1 задовольнити не у зв`язку з чинністю заповіту від 08 вересня 2017 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 , а у зв`язку з тим, що недійсність зазначеного заповіту не відновлює чинності заповіту від 04 вересня 2012 року, складеного на ім`я ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність будь-якого чинного та дійсного заповіту від імені ОСОБА_3 щодо спірної квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Москаленко В. І., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-11941св23).

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що заповіт від 08 вересня 2017 року, складений на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений на тимчасово окупованій території України приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим Яценком А. М. Отже, цей правочин відповідно до положень статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсним і не створює будь-яких правових наслідків, тобто є нікчемним у силу вимог закону. Тому при нікчемності другого заповіту важливим є не відновлення чинності першого заповіту, а те, що вчинення наступного нікчемного заповіту не може скасовувати попередній заповіт. На зазначене апеляційний суд належної уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 1254 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,75 кв. м, житловою площею 19,0 кв. м, та складається з однієї житлової кімнати, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заповіт від 08 вересня 2017 року, складений на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений на тимчасово окупованій території України приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим Яценком А. М. Отже, цей правочин відповідно до положень статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсним і не створює правових наслідків, тобто є нікчемним у силу вимог закону. Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказаний заповіт від 08 вересня 2017 року скасував дію попереднього заповіту ОСОБА_3 від 04 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу АР Крим Чаровською О. В., на підставі якого ОСОБА_3 заповіла належну їй на праві приватної власності квартиру

АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Оскільки вчинення нікчемного заповіту від 08 вересня 2017 року не може скасувати попередній заповіт від 04 вересня 2012 року, ОСОБА_1 має право на спадкування за цим заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 28 серпня 2020 року у справі № 185/2052/19, провадження № 61-4920св20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 264/1146/18, провадження № 61-18977св20.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Древко Н. В., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі з підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Древко Н. В. про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року відмовлено.

У липні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2026 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л. І., про визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за заповітом; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л. І., про визнання права власності на квартиру, визнання заповіту від 08 вересня 2017 року дійсним та визнання скасованим заповіту від 04 вересня 2012 року, за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Древко Н. В. на постанову Київського апеляційного суду від30 квітня 2026 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та інші заяви

Касаційна скаргапредставника ОСОБА_2 - адвоката Древко Н. В. мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що після складення оспорюваного заповіту від 04 вересня 2012 року, померла ОСОБА_3 склала інші заповіти: від 02 грудня 2016 року на ім`я ОСОБА_4 , від 23 серпня 2017 року на ім`я ОСОБА_5 , а також від 08 вересня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 . Тобто покійна ОСОБА_3 тричі скасувала свої розпорядження на випадок її смерті та передумала заповідати все своє майно ОСОБА_1 .При цьому останній заповіт від 08 вересня 2017 року ОСОБА_3 склала під час знаходження у реанімаційному відділені Сімферопольській клінічній лікарні швидкої допомоги АР Крим. Таким чином, ОСОБА_3 за життя фізично не могла прибути на підконтрольну Україні територію і посвідчити заповіт, оскільки була важко хворою, перебувала на тимчасово окупованій території України і не мала іншого способу висловити свою волю. Апеляційний суд мав оцінити не лише місце посвідчення заповіту, а й справжність волі заповідача та причини, через які вона не могла звернутися до нотаріуса на підконтрольній Україні території. Отже, апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, не надав належної оцінки сукупності доказів, які підтверджують, що заповіт від 04 вересня 2012 року не був останньою волею померлої ОСОБА_3 . Вважає, що є підстави для відступу від правового висновку Верховного Суду, застосованого апеляційним судом при розгляді цієї справи.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

У серпні 2026 року до Верховного Суду надійшли окремі заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про заміну сторони у справі в порядку правонаступництва з однаковим мотивуванням. Зазначено, що позивачка у цій справі - ОСОБА_1 , яка є дружиною ОСОБА_6 та матір`ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 09 листопада 2021 року серії НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_1 вони важко переживали цю втрату і їм було зовсім не до судових процесів, розпочатих за життя покійною. При цьому, суд першої інстанції розглядав цю справу більше трьох років і лише апеляційний суд 30 квітня 2026 року ухвалив судове рішення на користь позивачки. З адвокатом померлої також тривалий час не було зв`язку, оскільки вона перебувала закордоном та на деякий час призупинила свою адвокатську діяльність. Вони не вбачали доцільності та підстав звертатися до суду із цією заявою про заміну сторони у цій справі, оскільки до квітня 2026 року не було позитивного судового рішення на користь померлої. Вони є законними спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_1 , а інші спадкоємці відсутні. Тому просять задовольнити їх заяви про заміну сторони у справі в порядку правонаступництва та замінити вибулу сторону - позивачку ОСОБА_1 на її правонаступників: ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

У серпні 2026 року до Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвоката Древко Н. В., в якій зазначено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зловживають своїми процесуальними правами, оскільки, як вбачається з їх заяв, позивачка ОСОБА_1 померла до ухвалення судом першої інстанції судового рішення, проте вони не повідомили суд про її смерть. При цьому, їм було відомо про наявність цієї справи, оскільки син померлої - ОСОБА_7 добровільно передав ключі від спірної квартири представнику відповідача після ознайомлення із рішенням судів попередніх інстанцій від 22 листопада 2022 року та від 11 травня 2023 року. Крім того, адвокат позивачки - Москаленко В. І. протягом 5 років подавала від імені померлої до суду різні процесуальні заяви, у тому числі апеляційні і касаційні скарги, що є неприпустимим. Вважає, що представник позивачки має нести відповідальність за такі дії.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до договору купівлі-продажу від 18 липня 1997 року, зареєстрованого у реєстрі за № 18-931, ОСОБА_8 продав належну йому на праві власності, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Голосіївської районної державної адміністрації про реєстрацію місця проживання особи від 20 грудня 2017 року № 22764356 ОСОБА_3 з 12 серпня 1997 року була зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 20 грудня 2017 року № 22764746 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у період з 10 вересня 2017 року до 20 грудня 2017 року були зареєстровані за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

04 вересня 2012 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім`я ОСОБА_1 , що був посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу АР Крим Чаровською О. В. за реєстровим № 1919 та зареєстрований у спадковому реєстрі за № 53327389. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з довіреністю від 04 червня 2014 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси в державних, громадських установах і організаціях незалежно від їх підпорядкування з питань, пов`язаних з реєстрацією права власності, щодо належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 , у тому числі передачі вказаної квартири в оренду, з правом отримання орендної плати, а також у відповідних органах Пенсійного фонду України, в органах, відділеннях банків у м. Києві, з усіх питань, що стосуються одержання в будь-який спосіб встановлений законодавством України (внески, виплати, перекази, компенсації, тощо) без обмежень у сумі, підписувати договори, у разі необхідності вчинити всі необхідні дії щодо замовлення та отримання пенсійної картки.

08 вересня 2017 року ОСОБА_3 складено заповіт, посвідчений нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим Яценко А. М., зареєстрований у реєстрі № 1-616, в якому вказано, що все майно, яке до дня її смерті буде їй належати, у чому би таке не полягало і де б воно не знаходилося, на що по закону вона буде мати право, у тому числі на квартиру АДРЕСА_2 , заповідає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що 20 січня 2018 року Голосіївським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві складено актовий запис № 36.

06 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. заведено спадкову справу № 42/2017 після смерті ОСОБА_3 .

Згідно з спадкової справи № 42/2017, її було заведено на підставі заяви рідного брата ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року встановлено факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла в м. Сімферополі АР Крим, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа - Голосіївський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту, що має юридичне значення - задоволено. Встановлено факт смерті ОСОБА_3 , яка померла у м. Сімферополі АР Крим, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

24 січня 2018 року ОСОБА_1 , як спадкоємцем за заповітом, у межах визначеного законодавством України строку подано до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л. І. заяву про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 , а згодом, після спливу шестимісячного строку, подано заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

ОСОБА_2 звернувся із заявою від 14 лютого 2018 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л. І. з проханням не видавати свідоцтво про право на спадщину, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його рідної сестри - ОСОБА_3 у спадковій справі № 42/2017, у зв`язку з наявністю декількох заповітів на різних осіб.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 травня 2018 року серії 82АА № 1138691, посвідченого нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу АР Крим Антоновою Н. О., тимчасово окупована територія України, зареєстрованого в реєстрі за № 82/12-н/82-2018-2-14, виданого ОСОБА_2 , як спадкоємцю ОСОБА_3 , спадщина якого складається з: квартири АДРЕСА_2 .

15 лютого 2019 року нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з тим, що у позивача відсутні оригінали документів, що підтверджують право власності спадкодавця на квартиру АДРЕСА_1 , а також наявністю між спадкоємцями померлої судового спору.

Згідно з свідоцтва про смерть від 09 листопада 2021 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказане свідоцтво про смерть було подано Верховного Суду на обґрунтування заяв ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про заміну сторони у справі в порядку правонаступництва.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Древко Н. В. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Установлено, що у травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до судуз позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л. І., про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано скасованим попередній заповіт ОСОБА_3 від 04 вересня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу АР Крим Чаровською О. В., за реєстровим № 1919. В іншій частині зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У червні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Древко Н. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року, в якій просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.

У серпні 2026 року до Верховного Суду надійшли окремі заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про заміну сторони у справі в порядку правонаступництва, в яких зазначено, що позивачка у цій справі - ОСОБА_1 , яка є дружиною ОСОБА_6 та матір`ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 09 листопада 2021 року серії НОМЕР_1 . Просили замінити вибулу сторону -

позивачку ОСОБА_1 на її правонаступників: ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

Таким чином, установлено, що до ухвалення судом першої інстанції рішення від 22 листопада 2022 року позивачка ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 09 листопада

2021 року серії НОМЕР_1 , копія якого долучена до заяв ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про заміну сторони у справі.

Незважаючи на це, суди попередніх інстанцій розглянули справу по суті за участі особи, яка померла.

Згідно з частиною четвертою статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до статті 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

У статті 47 ЦПК України визначено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Статтею 48 ЦПК України встановлено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом цієї норми сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, за рахунок якої можна відновити порушене право, або яка повинна виконати зобов`язання. При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених, зокрема пунктом 1 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника (пункт 1 частини першої статті 253 ЦПК України).

Тлумачення вказаних вимог процесуального закону свідчить про те, що суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 367/8835/16 (провадження № 14-50цс25) вказано, що «Смерть фізичної особи припиняє її цивільну правоздатність та процесуальну правосуб`єктність. Після смерті особа більше не може бути стороною процесу, не може реалізовувати процесуальні права. Відповідно, суд, ухвалюючи рішення щодо померлого як суб`єкта права, фактично вирішує спір щодо суб`єкта, який на момент ухвалення рішення не існував, рішення ухвалено за відсутності належної сторони, процес фактично відбувся без відповідача, було неможливо реалізувати принцип змагальності та право бути вислуханим; ….смерть сторони до ухвалення рішення (судом першої інстанції) є самостійною, достатньою і безумовною підставою для скасування судового рішення, якщо суд ухвалив його щодо померлої особи без залучення правонаступників».

У цій же постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено й таке: «Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_10 про незалучення його до участі у розгляді справи та ухвалення судового рішення до померлої особи, апеляційний суд дійшов висновку, що смерть учасника справи, яка мала місце до ухвалення місцевим судом рішення по суті спору, проте про яку суду не було відомо на момент розгляду справи, може бути підставою для скасування судового рішення лише в сукупності з іншими доводами апеляційної скарги, які свідчать про незаконність та необґрунтованість ухваленого судового рішення.

Проте з такими висновками Велика Палата Верховного Суду не погоджується, оскільки такий підхід фактично допускає можливість існування та залишення в силі судового рішення, ухваленого щодо особи, яка на момент ухвалення рішення вже не мала цивільної процесуальної правосуб`єктності. Це суперечить самій природі цивільного судочинства, вимогам участі належної сторони у процесі, а також гарантіям справедливого суду і принципу змагальності сторін.

Ключова помилка вказаного висновку полягає в тому, що смерть сторони до ухвалення рішення розглядається лише як процесуальний дефект, який потребує додаткового доведення незаконності рішення по суті. Проте за наведених умов (смерть сторони до ухвалення рішення) утворюється відсутність належного суб`єкта, щодо якого суд взагалі міг ухвалити рішення.

Смерть фізичної особи припиняє її цивільну правоздатність та процесуальну правосуб`єктність. Після смерті особа більше не може бути стороною процесу, не може реалізовувати процесуальні права. Відповідно, суд, ухвалюючи рішення щодо померлого як суб`єкта права, фактично вирішує спір щодо суб`єкта, який на момент ухвалення рішення не існував, рішення ухвалено за відсутності належної сторони, процес фактично відбувся без відповідача, було неможливо реалізувати принцип змагальності та право бути вислуханим.

Йдеться не про порушення процесуальних норм, а про дефект суб`єктного складу спору, який унеможливлює ухвалення законного й обґрунтованого рішення суду.

ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України).

У разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво суд зобов`язаний зупинити провадження у cправі до залучення до участі у справі правонаступника (пункт 1 частини першої статті 251 ЦПК України), а якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва суд закриває провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України)».

Зазначені висновки повною мірою є релевантними до обставин справи, яка переглядається.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Всупереч наведеним вимогам процесуального закону та сталій судовій практиці суди попередніх інстанцій розглянули справу по суті вимог щодо померлої особи, яка не мала цивільної процесуальної правосуб`єктності, що передбачено статтями 46, 47 ЦПК України, не вирішили питання процесуального правонаступництва сторони у справі і не встановили, чи допускають правовідносини, з яких виник спір, правонаступництво.

Крім того, установлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачки її представник - адвокат Москаленко В. І. 03 лютого 2022 року брала участь у судовому засіданні (т. 3, а. с. 60-61), отримувала розписку про день та час розгляду прави (т. 3, а. с. 62), подавала заяву про розгляд справи за її відсутності від 22 листопада 2022 року (т. 3, а. с. 103), хоча її повноваження як представника позивачки у зв`язку зі смертю останньої припинилися.

Проте повноваження представника ОСОБА_1 - Москаленко В. І. , яка представляла її інтереси у цій справі в суді,припинилися на підставі пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України.

Матеріали справи (т. 3), в якому оскаржувалося рішення суду першої інстанції від 22 листопада 2022 року (т. 3, а. с.105-112), не містять жодної повістки на ім`я позивачки - ОСОБА_1 . Натомість, містяться довідки секретаря судового засідання про те, що відправлення судових повісток та інших судових документів не здійснюється у зв`язку з відсутністю фінансування на здійснення відправлень поштової кореспонденції (т. 3, а. с. 65, 76, 89, 101, 113) або про відкладення судового засідання (т. 3, а. с. 67, 83, 95).

Зазначене свідчать про неповне встановлення судами фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права.

Таким чином, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для нового розгляду з урахуванням висновків, наведених у цій постанові.

Оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга підлягає задоволенню частково,

а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору судом касаційної інстанції не було прийнято, а тому за таких обставин підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Древко Наталії Василівни задовольнити частково.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua