Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №991/2380/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 991/2380/24

провадження № 61-3057св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ігнатенка В. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищого антикорупційного суду

від 17 вересня 2024 року у складі колегії суддів Крикливого В. В.,

Галабали М. В., Ногачевського В. В. та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 лютого 2025 року у складі колегії суддів

Калугіної І. О., Михайленка Д. Г., Семенникова О. Ю.,

у справі за позовом держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Вищого антикорупційного суду надійшла позовна заява Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення у дохід держави, а саме:

-житлового будинку загальною площею 284,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1958081132208);

-земельної ділянки площею 0,0373 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4265 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1763920132208);

-земельної ділянки площею 0,0065 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4323 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959784432208);

-земельної ділянки площею 0,0053 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4325 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1901900132208);

-земельної ділянки площею 0,0355 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4260 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1764041932208);

-земельної ділянки площею 0,0307 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4263 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1764014532208);

-земельної ділянки площею 0,0228 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4259 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1763975232208).

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час виконання повноважень, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та частиною п`ятою статті 290 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), за результатами опрацювання матеріалів Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) щодо моніторингу способу життя особи, уповноваженої на виконання функцій держави - завідувача сектору митного оформлення «Фастів» митного поста «Південний» Київської митниці Фірсова Р. В., встановлено відомості, що можуть свідчити про опосередковане набуття ним необґрунтованих активів, а саме вказаних житлового будинку та шести земельних ділянок, розташованих на території СТ «Острів» Золочівської територіальної громади Бориспільського р-ну Київської обл., що зареєстровані на його матір ОСОБА_1 .

Так, ОСОБА_2 з 1998 року по 2008 рік працював в органах податкової міліції, а з 2008 року дотепер працює в митних органах України, та відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» і пункту 3 частини восьмої статті 290 ЦПК України є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

З 25 червня 2022 року ОСОБА_2 перебуває у шлюбі зі ОСОБА_3 , яка з 2017 року до 10 березня 2023 року також працювала у митних органах України.

15 квітня 2023 року мати ОСОБА_2 . ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі?продажу придбала нерухоме майно загальною вартістю

8 604 303,41 грн, а саме:

-земельну ділянку площею 0,0373 га (кадастровий номер 3220881300:04:001:4265) та розташований на ній житловий будинок загальною площею 284,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 8 571 975,41 грн (з яких вартість земельної ділянки становила 61 022,19 грн, житлового будинку - 8 510 953,22 грн);

-п`ять земельних ділянок на території Золочівської територіальної громади Бориспільського р-ну Київської обл.: площею 0,0065 га (кадастровий номер: 3220881300:04:001:4323), вартістю 1 069,00 грн; площею 0,0053 га (кадастровий номер 3220881300:04:001:4325), вартістю 5 757,00 грн; площею 0,0355 га (кадастровий номер 3220881300:04:001:4260), вартістю 4 545,00 грн; площею 0,0307 га (кадастровий номер 3220881300:04:001:4263), вартістю

3 832,00 грн; площею 0,0228 га (кадастровий номер 3220881300:04:001:4259), вартістю 17 125,00 грн.

Зазначені земельні ділянки є суміжними та фактично становлять єдину територію (обійстя), на якій розташований будинок.

За твердженням представника позивача, ці об`єкти нерухомого майна придбані ОСОБА_1 за дорученням ОСОБА_2 , який фактично ними користується разом із дружиною ОСОБА_3 , та має можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Про це свідчать, зокрема, такі обставини:

-27 квітня 2023 року ОСОБА_1 оформила на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 довіреність на представництво її інтересів з питань, що стосуються власника згаданих житлового будинку та земельних ділянок;

-починаючи з травня 2023 року, ОСОБА_3 постійно здійснює покупки

у магазинах, які розташовані у напрямку до СТ «Острів» Золочівської територіальної громади, користується послугами найближчого відділення

ТОВ «Нова Пошта», оплачує послуги з охорони будинку, маршрут її руху на автомобілі пролягає у відповідному напрямку також; крім того, ОСОБА_2 користується послугами провайдера, місце розташування якого територіально наближене до спірного майна;

-сама ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить здійснення нею оплати комунальних платежів за цією адресою, систематичні покупки, зняття готівки у місті Бучі, неподалік адреси її проживання.

Водночас представник позивача ставить під сумнів наявність у ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 можливості придбати спірне майно за рахунок законних доходів, ураховуючи відомості про їх доходи та видатки, отримані з Державного реєстру фізичних осіб платників податків, Пенсійного фонду України, електронних декларацій відповідача та ОСОБА_3 .

Також представник позивача зауважив, що в поясненнях, наданих

ОСОБА_1 САП, вона зазначила, що спірне майно придбала за рахунок отриманої у ОСОБА_4 позики в сумі 375 000,00 дол. США, еквівалентній 13 713 225,00 грн, на підтвердження чого надала договір позики

від 22 листопада 2022 року.

Однак аналіз інформації, що отримана з Державного реєстру фізичних осіб платників податків, податкових декларацій, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного державного реєстру транспортних засобів, про доходи, видатки, майновий стан ОСОБА_4 та про вчинені ним правочини ставить під сумнів можливість надання ним ОСОБА_1 позики у зазначеному розмірі.

З огляду на наведене представник позивача просив визнати згадане зареєстроване на ОСОБА_1 нерухоме майно необґрунтованими активами та стягнути їх у дохід держави.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 17 вересня 2024 року, яке залишено без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 лютого 2025 року позов задоволено, визнано необґрунтованими активами та стягнено у дохід держави належне ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме:

-житловий будинок загальною площею 284,9 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1958081132208);

-земельну ділянку площею 0,0373 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4265 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1763920132208);

-земельну ділянку площею 0,0065 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4323 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959784432208);

-земельну ділянку площею 0,0053 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4325 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1901900132208);

-земельну ділянку площею 0,0355 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4260 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1764041932208);

-земельну ділянку площею 0,0307 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4263 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1764014532208);

-земельну ділянку площею 0,0228 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4259 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1763975232208).

Суди дійшли висновків про переконливість сукупності доказів позивача, наданих на підтвердження позовних вимог, а також доведення твердження позивача про опосередковане набуття ОСОБА_2 , який є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, необґрунтованих активів через формальне оформлення права власності на свою матір - ОСОБА_1 . Відповідачі не надали достатньо доказів, які б переконали суд першої інстанції у протилежному та спростували доводи позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 березня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Слюсар В. В. через підсистему «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вищого антикорупційного суду від 17 вересня 2024 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 лютого 2025 року.

У касаційній скарзі просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищого антикорупційного суду від 17 вересня 2024 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 лютого 2025 року, витребувано справу із Вищого антикорупційного суду, зупинено дію оскаржуваних судових рішеньдо закінчення їхперегляду в касаційному порядку.

17 квітня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07 червня 2024 року

у справі № 369/15888/21, від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20,

від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 06 листопада 2019 року

у справі № 161/7381/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010.

Також заявник вважає, що суди необґрунтовано не розглянули клопотання про залучення співвідповідача ОСОБА_3 (дружини ОСОБА_2 )

та ОСОБА_4 як третіх осіб, оскільки їх майновий інтерес у цій справі очевидний, зважаючи на те, що апеляційний суд, розглядаючи апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , погодився з доводами вказаних скарг, що рішення суду першої інстанції порушує права, інтереси та обов`язки ОСОБА_4 .

Крім того, суди не з`ясували належним чином обставини, які є обов`язковими для розгляду цієї категорії справ, обґрунтували своє рішення припущеннями, формально послалися на відомості, надані позивачем, а також надали свою власну оцінку обставинам, які навіть не оспорював позивач.

Так, після виявлення інформації на офіційному веб-сайті НАЗК стосовно необґрунтованості активів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 добровільно надала

САП пояснення щодо джерел походження коштів на придбання спірного майна, пояснивши, що 22 листопада 2022 року вона уклала з ОСОБА_4 договір про отримання позики в сумі 375 000,00 дол. США строком до 22 листопада 2024 року. Ця сума позики отримана з метою придбання житлового будинку, який надалі набув статусу спірного майна, проведення у ньому ремонту, а також для завершення будівництва житлового будинку, загальною площею понад 550 кв. м, розташованого за адресою:

АДРЕСА_3 . Таке зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 забезпечено договорами комісії та поруки від 22 листопада 2022 року, а також відображено в щорічній декларації ОСОБА_2 за 2023 рік. Це свідчить про те, що ОСОБА_2 не мав наміру приховувати активи.

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 планували укласти договір іпотеки частини активів - трьох земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220881300:04:001:4265, 3220881300:04:001:4259, 3220881300:04:001:4325. З цією метою вони оформили нотаріальні довіреності на своїх представників. Проте реалізувати свій намір не змогли, оскільки довготривалим був пошук нотаріуса, який зміг би належним чином оформити та посвідчити правочин. 27 березня 2024 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано обтяження на майно ОСОБА_1 - арешт на підставі ухвали суду від 27 березня 2024 року.

Просила врахувати, що ОСОБА_1 володіє й іншим майном, що дозволяло їй придбати спірне майно та повернути позику. Зокрема, ОСОБА_1 також є власником будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , та шести гаражів, територіально розташованих в Оболонському районі міста Києва. Більшість цього майна ОСОБА_1 отримала у спадок від чоловіка ОСОБА_5 .

Довіреність від 27 квітня 2023 року, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 представляти її інтереси з питань спірного майна, не є свідченням того, що ОСОБА_2 має можливість прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Ця довіреність стосувалася виключно побутових питань, які виникли у зв`язку із придбанням спірного майна, водночас вона не надавала ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 права розпоряджатися ним. Сама ж ОСОБА_1 у новий будинок переїхала не одразу, а наприкінці жовтня - на початку листопада 2023 року. Однак, попри такі пояснення ОСОБА_1 , позивач подав до суду відповідні докази щодо користування спірним майном за період, що закінчується в серпні 2023 року.

Законність джерела походження грошових коштів, що були позичені ОСОБА_4 , підтверджується довідкою АБ «УКРГАЗБАНК» від 19 серпня 2022 року про зняття ним зі свого банківського рахунку 417 000,00 дол. США. Жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про неможливість ОСОБА_4 надати згадану позику коштом законних доходів позивач не надав.

Позиція інших учасників справи

У червні 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Слюсар В. В. подав додаткові письмові пояснення, тобто поза межами строку на подання такого документу. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). З огляду на зазначене Верховний Суд залишає додаткові пояснення представника ОСОБА_1 адвокат Слюсара В. В. без розгляду. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі

№ 638/13683/15-ц.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої

статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1

частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Суди встановили, що ОСОБА_2 працює в державних органах України

з 1998 року дотепер, загальний стаж його державної служби становить понад 25 років.

А саме у період 1998-2008 років ОСОБА_2 працював в органах податкової міліції, а з 2008 року до сьогодні - у митних органах, зокрема:

-з 15 березня 2017 року - на посаді заступника начальника управління - начальника відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митним правопорушенням Одеської митниці;

-з 26 червня 2017 року - на посаді заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу ризикових операцій управління протидії митним правопорушенням Одеської митниці;

-з 09 лютого 2018 року - на посаді заступника начальника управління - начальника відділу аналізу ризиків та націлювання управління протидії контрабанді Одеської митниці;

-з 27 лютого 2019 року - на посаді начальника відділу інформаційно?аналітичної роботи та моніторингу управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Одеської митниці;

-з 09 липня 2020 року - на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Київ-столичний» Київської митниці;

-з 09 листопада 2020 року - на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Столичний» Київської митниці;

-з 23 грудня 2020 року - на посаді заступника начальника управління - начальника відділу оперативного реагування № 1 управління забезпечення протидії митним правопорушенням Одеської митниці;

-з 06 жовтня 2021 року - на посаді начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Закарпатської митниці.

У період з 23 серпня 2022 року до 17 серпня 2023 року ОСОБА_2 обіймав посаду начальника митного поста «Укрпошта» Київської митниці Державної митної служби України.

Надалі, 17 серпня 2023 року, ОСОБА_2 переведений на посаду завідувача сектору митного оформлення (Фастів) митного поста «Південний» Київської міської митниці Державної митної служби України, де працює донині.

Згідно з підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України

від 14 жовтня 2014 року № 1700?VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700?VII) посадові та службові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, віднесені до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та суб`єктів, на яких поширюється дія цього Закону.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, є Державна митна служба України (пункт 1 Положення про державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227). У пункті 7 цього Положення передбачено, що Державна митна служба України здійснює повноваження безпосередньо та через територіальні органи. На підставі частини другої статті 546 Митного кодексу України митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.

Отже, ОСОБА_2 є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Відповідно до актового запису про шлюб від 25 червня 2022 року № 740 дружиною ОСОБА_2 є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 2017 року до 10 квітня 2023 року ОСОБА_3 також працювала у митних органах України.

Згідно з актовим записом про народження від 02 листопада 1978 року № 3957 матір`ю ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_4 (актовий запис про смерть від 25 січня 2013 року № 1730).

15 квітня 2023 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком, посвідченому приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Василець Т. В., придбала земельну ділянку площею 0,0373 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4265 та розташований на ній житловий будинок загальною площею 284,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору продаж нерухомого майна вчинено за ціною 8 571 975,41 (з яких вартість земельної ділянки -

61 022,19 грн, а вартість житлового будинку - 8 510 953,22 грн), які покупець сплатив повністю до підписання цього договору.

Також 15 квітня 2023 року ОСОБА_1 придбала п`ять земельних ділянок, а саме: площею 0,0065 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4323 (вартістю 1 069,00 грн); площею 0,0053 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4325 (вартістю 5 757,00 грн); площею 0,0355 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4260 (вартістю 4 545,00 грн); площею 0,0307 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4263 (вартістю 3 832,00 грн); площею 0,0228 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4259 (вартістю 17 125,00 грн)

Зазначені земельні ділянки є суміжними та фактично становлять єдину територію (обійстя), на якій розташований будинок.

Загальна вартість нерухомого майна, придбаного 15 квітня 2023 року ОСОБА_1 , становить 8 604 303,41 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Законом України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28 листопада

2019 року (далі - Закон № 263-IX), запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Наявність такого інституту стала можливою згідно із Конвенцією Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) проти корупції від 2005 року, Рекомендаціями Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), відповідно до яких країни повинні створювати механізми, які б дозволяли без постановлення обвинувального вироку конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, або інструментів злочину.

Згідно з підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1700?VII посадові та службові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, віднесені до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та суб`єктів, на яких поширюється дія цього Закону.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, є Державна митна служба України (пункт 1 Положення про державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 06 березня 2019 року № 227). У пункті 7 цього Положення передбачено, що Державна митна служба України здійснює повноваження безпосередньо та через територіальні органи. На підставі частини другої статті 546 Митного кодексу України митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.

Відповідно до часини першої статті 45 Закону № 1700?VII зазначені особи зобов`язані щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі ? декларація), за минулий рік за формою, що визначається НАЗК.

Окрім того, визначені особи, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом

30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями

(абзац перший частини другої статті 45 Закону № 1700?VII).

Особи, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов`язані до 01 квітня наступного року після року припинення діяльності подати в установленому ч. 1 ст. 45 Закону № 1700?VII порядку декларацію за минулий рік (абзац другий частини другої статті 45 Закону № 1700?VII).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Пунктом 12 частини першої статті 346 ЦК України до підстав припинення права власності віднесено визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (частина п`ята

статті 258 ЦК України).

Згідно з частиною сьомою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави починається від дня набуття оспорюваних активів відповідачем.

Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені главою 12 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора.

Згідно з частиною другою статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо:

-активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України;

-активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею 368-5 Кримінального кодексу України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України і відповідне рішення набуло статусу остаточного;

-доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї частини.

У частині четвертій статті 290 ЦПК України визначено, що позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

При визначенні різниці між вартістю набутих активів і законними доходами відповідно до частини другої цієї статті не враховуються активи, враховані при кваліфікації діяння у триваючому кримінальному провадженні за

статтею 368-5 Кримінального кодексу України, у рішенні про закриття кримінального провадження, крім випадків його закриття на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, або у вироку суду за зазначеною статтею Кримінального кодексу України, які набрали законної сили (частина шоста статті 290 ЦПК України).

У пункті 1 частини восьмої статті 290 ЦПК України визначено, що термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи,

у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність,

а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини восьмої статті 290 ЦПК України особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Фактичне володіння через третіх осіб (частина четверта статті 290, пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України) «за дорученням»: 1) вказує на відносини, відмінні від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного; 2) означає набуття суб`єктом декларування активів через третіх осіб з метою приховання факту набуття цих активів; 3) вчинення дії «за дорученням» може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб`єкта декларування, а суб`єкт декларування, у свою чергу, отримує вигоду від набутого активу, тоді як «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження», означає:

1) можливість контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності; 2) трактується ширше передбаченої статтею 16 ЦК України складової права власності.

Відповідно до пункту 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (стаття 291 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, у дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.

Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося два різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem).

Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються:

-процедурою вилучення майна - конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому, яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві;

-стандартами доказування, які застосовуються - для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість у конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що:

-обговорюваний порядок, незважаючи на термінологію, яка використовується у національному законодавстві, має мало спільного з виключно адміністративною конфіскацією, а, навпаки, стосується попередньої наявності кримінального обвинувачення державної посадової особи, і тому за своєю суттю є цивільною процедурою in rem, яка спрямована на повернення майна, набутого незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню;

-тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів, у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide) (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2015 року у справі «Gogitidze and others v. Georgia» («Гогітідзе та інші проти Грузії»), заява № 36862/05, § 91, 105).

Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим:

-виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання; матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в ЦК України, ЦПК України, Законі України «Про запобігання корупції»; у ЦК України міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікації рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності;

-характеризується суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими, - публічні особи та «пов`язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК України); тобто правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб; натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива;

-законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності;

з урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України).

Наведені правові висновки містяться у постанові Верховного Суду

від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Водночас в абзаці другому частини другої статті 81 ЦПК України визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд приймає рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (частина четверта статті 89 ЦПК України).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує факт необґрунтованості активів у вигляді вказаного вище нерухомого майна, яке ОСОБА_1 набула у власність фактично за дорученням ОСОБА_2 , тобто особи, уповноваженої на виконання функцій держави, і що останній спроможний прямо чи опосередковано вчиняти щодо цих активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним, водночас вартість згаданого майна не відповідає законним доходам кожного окремо взятого відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для визнання необґрунтованими активів у вигляді житлового будинку та земельних ділянок, з урахуванням заявлених прокурором вимог і принципу диспозитивності, стягнули ці активи

у дохід держави.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній вище частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання ОСОБА_1 на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність придбання спірного майна «за дорученням» не відповідають дійсним обставинам справи, не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили, що на момент вчинення правочинів з придбання спірного майна ОСОБА_1 не володіла необхідними грошовими коштами, які могли бути використані для його придбання, тоді як ОСОБА_2 вчиняв дії (систематично використовував спірну нерухомість для проживання, сплачував житлово-комунальні послуги), які вказують на його безпосередній зв`язок зі спірними активами.

Так, суди встановили, що 15 квітня 2023 року мати ОСОБА_2 . ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі?продажу придбала нерухоме майно загальною вартістю 8 604 303,41 грн - спірні житловий будинок та шість земельних ділянок і позивач надав належні та достатні докази, які свідчать про те, що, починаючи з травня 2023 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали постійно проживати у спірному будинку, що також не заперечували останні. Тоді як докази, які б підтверджували ту обставину, що повсякденне життя та побут ОСОБА_1 пов`язані із придбаною нею 15 квітня 2023 року нерухомістю та що вона користується спірними активами, в матеріалах справи відсутні. Крім того, ОСОБА_1 могла проживати у спірному будинку починаючи лише

з 06 грудня 2023 року.

Також суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що можливе проживання ОСОБА_1 у спірному будинку розпочалося вже після того, як ОСОБА_2 стало відомо про здійснення моніторингу його способу життя та встановлення обставин набуття активів НАЗК.

З щорічної декларації ОСОБА_2 за 2022 рік убачається, що за цей період його загальний дохід становив 452 843,00 грн і складався виключно із заробітної плати.

Сукупний дохід дружини відповідача ОСОБА_3 становив 224 467,00 грн і складався із заробітної плати, подарунка та банківських процентів.

У розділі 12 декларації ОСОБА_2 задекларував грошові активи, наявні станом на останній день звітного періоду, а саме:

-4 800,00 дол. США готівкою, а також 45 528,00 грн та 15,00 доларів США на банківських рахунках, що належать ОСОБА_2 ;

-35 000,00 дол. США готівкою та 52 983,00 грн на банківських рахунках, що належать ОСОБА_3 .

За 2022 рік сім`я ОСОБА_2 задекларувала такі об`єкти нерухомості:

1) належні на праві власності відповідачу: земельна ділянка площею

2 500 кв. м у селі Семиполки Броварського району Київської області (набута

у власність 28 жовтня 2007 року); гараж площею 17 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_4 (набутий 01 лютого 2007 року); квартира загальною площею 119,8 кв. м, розташована за адресою:

АДРЕСА_5 , що оцінена в 900 000,00 грн (набута у власність

26 січня 2022 року);

2) належну на праві спільної часткової власності дочці відповідача

ОСОБА_6 (2008 року народження) (67%) та його сестрі ОСОБА_7 (33 %) квартиру загальною площею 92 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 (набута у власність 23 грудня 2005 року);

3) інше право користування - оренда ОСОБА_2 квартири загальною площею 114 кв. м у місті Ужгороді Закарпатської області (набуття у власність 01 жовтня 2021 року).

Також за 2022 рік задекларовано рухоме майно, а саме:

1) належні на праві власності ОСОБА_2 : водний засіб - адвенчер резиновий моделі М?400, 2010 року випуску (набутий у власність 10 лютого 2010 року); причіп марки КНОТТ, модель 91А, 2013 року випуску, вартістю

6 000,00 грн на дату набуття 06 червня 2013 року; причіп марки КНОТТ, модель 91Н-5014, 2010 року випуску, вартістю 5 000,00 грн на дату набуття

22 жовтня 2010 року;

2) інше право користування ОСОБА_2 з 31 грудня 2017 року легковим автомобілем марки HYUNDAI, модель TUCSON, 2017 року випуску, власник ОСОБА_8 ;

3) інше право користування ОСОБА_3 з 15 квітня 2019 року легковим автомобілем марки BMW, модель X3, 2015 року випуску, власник

ОСОБА_9 , що проживає за адресою:

АДРЕСА_2 .

У декларації ОСОБА_3 , яку вона подала при звільненні за період

з 01 січня 2023 року по 10 квітня 2023 року, відображені згадані раніше:

-належні ОСОБА_2 на праві власності квартира і гараж у місті Києві та земельна ділянка в селі Семиполки Броварського району Київської області;

-належні ОСОБА_2 на праві власності водний засіб і два причіпи;

-інше право користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 двома автомобілями.

За цей період дохід ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складався лише із заробітної плати кожного, яка становила 172 955,00 грн та 97 099,00 грн відповідно.

На кінець звітного періоду, тобто станом на 10 квітня 2023 року, у грошових активах декларантів залишалися:

-належні ОСОБА_2 4 800,00 дол. США готівкових коштів, 103,00 грн

та 15,00 доларів США на банківських рахунках;

-належні ОСОБА_3 35 000,00 дол. США готівкових коштів та

18 804,00 грн на банківських рахунках.

Ураховуючи відомості щорічної декларації ОСОБА_2 за 2023 рік, 14 квітня 2023 року ОСОБА_3 отримала позику від ОСОБА_10 у сумі

20 000,00 дол. США.

Отже, суди встановили, що напередодні придбання спірного майна 15 квітня 2023 року, а саме станом на 14 квітня 2023 року, у розпорядженні сім`ї

ОСОБА_2 перебувало загалом 39 800,00 дол. США готівкою, 18 907,00 грн та 15,00 дол. США на банківських рахунках, а також позичених

20 000,00 дол. США.

Водночас 22 квітня 2023 року ОСОБА_3 придбала автомобіль Toyota Land Cruiser 200, 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (або VIN?код) НОМЕР_2 (т. 2, а.с. 123, 124, 126). Згідно з договором купівлі?продажу транспортного засобу від 22 квітня 2023 року

№ 6288/23/002889, що укладений між ОСОБА_3 як покупцем і

ТОВ «Автознак» як продавцем продаж згаданого автомобіля здійснено за ціною 20 000,00 грн, і судами встановлено, що зазначена у договорі купівлі?продажу автомобіля ціна є суттєво нижчою, ніж була сплачена фактично.

Отже, частина згаданих раніше грошових активів та позичених ОСОБА_3 грошових коштів витрачена після набуття спірних активів на придбання автомобіля Toyota Land Cruiser, 2017 року випуску.

Враховуючи це, станом на кінець квітня 2023 року у розпорядженні сім`ї ОСОБА_2 залишалось загалом приблизно 18 907,00 грн і 19 815,00 дол. США грошових активів.

Також суди врахували те, що згідно з єдиним офіційним (законним) джерелом постійного доходу - за місцем роботи заробітна плата ОСОБА_2 за

2022 рік становила 452 843,00 грн, за 2023 рік - 512 448,00 грн, заробітна плата ОСОБА_3 за 2022 рік становила 223 761,00 грн, за 2023 рік - 97 099,00 грн, у цьому ж році вона звільнилася, відомості про її наступне працевлаштування відсутні.

Не залишились без оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і доводи відповідача ОСОБА_1 щодо можливості придбання спірного майна за рахунок її доходів, а також повернення грошових коштів, які вона нібито позичила для придбання активів.

Суди, оцінивши належним чином докази у їх сукупності, встановили такі обставини.

Сукупний дохід ОСОБА_1 за 1998?2023 роки та її чоловіка ОСОБА_5 за вказаний період становив 1 152 665,68 грн.

Водночас 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 придбала квартиру загальною площею 119,8 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 . Згідно з договором купівлі?продажу придбання ОСОБА_1 квартири було здійснено за ціною 3 944 988,00 грн, що еквівалентно 146 164,80 дол. США. Зазначена ринкова вартість квартири визначена 25 лютого 2019 року суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 921/18, виданий Фондом Державного майна України від 28 листопада 2018 року).

26 січня 2022 року зазначену квартиру ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 за ціною 900 000,00 грн.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно підтверджується, що станом на 04 січня 2024 року у власності ОСОБА_1 , окрім спірних активів, перебувало таке майно:

-земельна ділянка площею 0,12 га (кадастровий номер 5320882800:00:002:0533), розташована за адресою: Полтавська обл., Гребінківський р-н, Мар`янівська селищна рада; право власності зареєстроване 01 серпня 2013 року на підставі свідоцтва про право на спадщину;

-1/4 частка житлового будинку загальною площею 61,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; право власності зареєстровано 12 вересня 2013 року на підставі свідоцтва про право на спадщину;

-гараж загальною площею 158,2 кв.м, розташований за адресою:

АДРЕСА_4 , гаражно?будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_5», право власності зареєстровано 14 квітня 2014 року;

-гараж загальною площею 36,1 кв. м, розташований за адресою:

АДРЕСА_4 , гаражно?будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_5», право власності зареєстровано 14 квітня 2014 року;

-гараж загальною площею 22,8 кв. м, розташований за адресою:

АДРЕСА_4 , гаражно?будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_5», право власності зареєстровано 14 квітня 2014 року;

-гараж загальною площею 21,3 кв. м, розташований за адресою:

АДРЕСА_4 , гаражно?будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_5», право власності зареєстровано 14 квітня 2014 року;

-гараж загальною площею 43,5 кв. м, розташований за адресою:

АДРЕСА_4 , гаражно?будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_5», право власності зареєстровано 25 березня 2014 року;

-нежитлове приміщення (погреб) № НОМЕР_3 загальною площею 6,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , гаражно?будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_5», право власності зареєстровано 26 жовтня 2018 року;

-земельна ділянка площею 0,02 га (кадастровий номер 3210800000:01:079:0004), право власності зареєстровано 13 червня 2019 року.

У щорічній декларації ОСОБА_2 за 2023 рік також відображено спірне та перелічене майно, що належить його матері ОСОБА_1 .

Окрім цього, у своїй щорічній декларації за 2023 рік ОСОБА_2 задекларував, що ОСОБА_1 на праві власності також належать:

-житловий будинок загальною площею 82,2 кв. м, що розташований у місті Бучі Київської області, вартістю 21 579,00 грн за останньою грошовою оцінкою, набутий у власність 12 жовтня 1999 року;

-земельна ділянка загальною площею 602 кв. м, розташована у місті Бучі Київської області, набута у власність 21 листопада 2000 року;

-земельна ділянка загальною площею 1 000 кв. м, розташована у місті Бучі Київської області, набута у власність 14 грудня 2009 року;

-об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок загальною площею 552 кв .м, розташований у місті Бучі Київської області; зазначено, що об`єкт розташований на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності;

-легковий автомобіль Dadi Shuttle, 2007 року випуску, набутий у власність

01 серпня 2013 року;

-вантажний автомобіль Faw CA1031K2L2R5, 2005 року випуску, набутий у власність 31 листопада 2005 року.

Із заяви ОСОБА_1 від 19 березня 2013 року та довідки Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «ІНФОРМАЦІЯ_5» від 02 квітня 2013 року вбачається, що з 19 березня 2013 року ОСОБА_1 стала членом згаданого кооперативу замість свого покійного чоловіка ОСОБА_5 та правонаступницею за договорами, що були із ним укладені, а саме договору оренди земельної ділянки від 01 грудня 2006 року на території кооперативу (площею 0,84 кв. м), договорів доручення від 10 серпня 2010 року № 44,

від 01 вересня 2011 року № 53, від 24 листопада 2011 року № 66, а також інвестиційного договору від 12 липня 2012 року № 12. Довідкою підтверджено право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою з метою будівництва гаражного боксу.

Водночас зазначеними документами, серед яких договір оренди у кооперативі земельної ділянки площею 0,84 кв. м, не може бути підтверджено способи набуття ОСОБА_1 права власності на п`ять гаражів загальною площею 281,9 кв. м та погребу площею 6,2 кв. м на території згаданого кооперативу, і тим більше - трьох земельних ділянок загальною площею 1 802 кв. м, житлового будинку загальною площею 82,2 кв. м, об`єкта незавершеного будівництва загальною площею 552 кв. м та матеріалів, з яких він побудований (будується), що розташовані у місті Бучі Київської області, а також двох автомобілів.

Інших документів, які б могли охарактеризувати способи набуття

ОСОБА_1 права власності на перелічене вище майно, сторона відповідачів не надала.

Щодо доводів про обставини отримання ОСОБА_1 позики та заходів забезпечення позики суди першої та апеляційної інстанції встановили такі обставини.

ОСОБА_1 зазначила, що спірне майно придбала за рахунок отриманої від ОСОБА_4 позики.

Відповідно до договору позики 22 листопада 2022 року ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 375 000,00 дол. США (еквівалентно 13 713 225,00 грн) у готівковій формі з цільовим призначенням - для придбання житлового будинку, позика надана строком до 22 листопада 2024 року.

Сторони погодили, що до 29 лютого 2024 року ОСОБА_1 зобов`язана укласти з ОСОБА_4 договір іпотеки, предметом якого буде завершений будівництвом, введений в експлуатацію об`єкт незавершеного будівництва разом із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

У разі якщо ОСОБА_1 не завершить будівельні роботи на вказаному об`єкті та не зареєструє за собою право власності на нього до 31 січня

2024 року, вона зобов`язується у строк до 29 лютого 2024 року передати ОСОБА_4 новий об`єкт нерухомого майна, який буде придбаний за кошти, отримані за цим договором позики.

Відповідно до договору поруки від 22 листопада 2022 року,

ОСОБА_2 поручився відповідати перед кредитором ( ОСОБА_4 ) за виконання взятих ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики

від 22 листопада 2022 року.

Окрім того, відповідачі надали договір комісії від 22 листопада 2022 року, підписаний ОСОБА_1 (комітентом) та ОСОБА_4 (комісіонером).

Надаючи оцінку вказаним договорам, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вони передбачають такі взаємовиключні заходи забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 :

-здійснення у строк до 29 лютого 2024 року передання в іпотеку об`єкта незавершеного будівництва за умови його завершення, реєстрації права власності на нього до 31 січня 2024 року;

-здійснення у строк до 29 лютого 2024 року передання в іпотеку іншого об`єкта нерухомого майна, придбаного за позичені кошти (за версією відповідачів - спірного майна) за умови незавершення об`єкта незавершеного будівництва;

-зобов`язання ОСОБА_4 з 01 березня 2024 року продати об`єкт незавершеного будівництва та за цей рахунок повернути собі позичені грошові кошти.

Будівництво житлового будинку у місті Бучі Київської області так і не завершено, право власності на нього не зареєстровано, в іпотеку

ОСОБА_4 цей об`єкт не передано. Також не передано ОСОБА_4

в іпотеку будь?яке інше належне ОСОБА_1 майно, зокрема й спірні активи, які, за твердженням відповідачів придбані коштом позики.

Долучені представниками відповідачів довіреності, що видані 24 лютого

2024 року ОСОБА_4 та 15 березня 2024 року ОСОБА_1 на представництво інтересів з питань, що стосуються, зокрема, передання в іпотеку майна, як і листування останніх в месенджері «WhatsApp» за період з 09 лютого 2024 року до 26 лютого 2024 року, жодним чином не підтверджують намірів передати активи в іпотеку як забезпечення виконання зобов`язання за договором позики.

Суди правильно виснували, що реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва не є тотожним введенню його в експлуатацію згідно з Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 № 461 (у редакції постанови від 08 вересня 2015 року № 750), та державній реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна відповідно до пункту 3 частини першої та частини п`ятої статті 14 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952?IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, з огляду на те, що з 22 листопада 2022 року (з дати укладення договорів позики та комісії) до сьогодні, так і не було здійснено державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що унеможливлює його продаж, у судів виник обґрунтований сумнів стосовно того, що договір комісії насправді був спрямований на виконання ОСОБА_1 зобов`язання повернути ОСОБА_4 позику у сумі 375 000,00 дол. США.

Крім того, зважаючи на те, що згаданий об`єкт незавершеного будівництва відігравав ключову роль у правовій позиції та стратегії захисту відповідачів, останні не надали будь?яких належних доказів, які б давали змогу переконатися у тому, що він належить саме ОСОБА_1 .

Твердження відповідача про неможливість укладення договору іпотеки об`єкта незавершеного будівництва, за умови здійснення його державної реєстрації, не ґрунтуються на нормах Закону України «Про іпотеку».

Видом забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 вказано договір комісії, який, враховуючи представлені відповідачами відомості, фактично реалізувати неможливо.

Однак станом на 22 листопада 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були власниками більш ліквідного, ніж об`єкт незавершеного будівництва, рухомого та нерухомого майна (транспортні засоби, житловий будинок, квартири, земельні ділянки, гаражі тощо), які було б більш логічніше використати для належного забезпечення виконання зобов`язання за договором позики.

Законодавством передбачено, що передання в іпотеку (заставу) зазначеного майна має посвідчуватися нотаріально. У такому випадку не виникало б сумнівів у фактичній даті оформлення договорів позики, поруки та комісії.

Отже, суди правильно виснували, що небажання посвідчувати нотаріально правовідносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , на думку колегії суддів, є ще однією ознакою ретроспективного оформлення договорів позики, поруки та комісії, необхідних для вибудовування відповідачами власної версії, що висунута ними під час моніторингу способу життя ОСОБА_2 та у суді.

ОСОБА_2 з дружиною переїхали до спірного будинку та почали там постійно проживати майже одразу після його придбання, проте без номінального власника та позичальника ОСОБА_1 .

Як особа, уповноважена на виконання функцій держави, ОСОБА_2 жодним чином не був обмежений у праві отримати позику та оформити її на себе.

Як вказано вище, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд приймає рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (частина четверта статті 89 ЦПК України).

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (частина перша статті 291 ЦПК України).

З огляду на викладені вище мотиви суди дійшли обґрунтованих висновків, що висунута відповідачами версія стосовно набуття ОСОБА_1 спірних активів більшою мірою ґрунтується на припущеннях, ніж на конкретних фактичних даних.

Враховуючи, що спірне майно придбала відповідач ОСОБА_1 , яка є матір`ю відповідача ОСОБА_2 , у цій справі мова йде про опосередковане (приховане) володіння активами особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , окрім іншого, зазначала, що видана 27 квітня 2023 року довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 представляти її інтереси як власника з питань, що стосуються активів, не наділяла останніх правом розпорядження майном.

Однак термін «за дорученням», що використаний у пункті 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України, відмінний від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного. Оцінюючи факт набуття активів за дорученням у справах про визнання активів необґрунтованими, слід брати до уваги саму ідею та природу відповідного провадження, в якому держава через заявлений позов стверджує, що суб`єкт декларування, у порушення обов`язку дотримання прозорості статків, набуває активи через третіх осіб. Тому не варто очікувати або вимагати наявності в матеріалах такого провадження доручення, оформленого відповідно до вимог цивільного законодавства, з огляду на те, що суб`єкт намагається приховати набуття відповідних активів.

У цій справі суди встановили, що після придбання ОСОБА_1 15 квітня 2023 року спірних активів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уже з травня 2023 року проживали у спірному будинку; можливе користування самим власником ОСОБА_1 цим майном відбулося не раніше грудня 2023 року і тільки після початку моніторингу способу життя її сина; ОСОБА_1 не мала фінансової можливості придбати спірні активи на загальну суму

8 604 303,41 грн самостійно, а висунута відповідачами версія стосовно купівлі майна за рахунок отриманої нею позики від ОСОБА_4 , який є близьким другом ОСОБА_2 , не підтвердилася під час надання оцінки доказам судами, як і можливість реалізувати заходи забезпечення виконання зобов`язання.

Прямий спосіб набуття житлового будинку із земельними ділянками ОСОБА_1 , яка проживає в іншому населеному пункті (м. Бучі), одночасно виступає опосередкованим способом набуття цього активу ОСОБА_2 та вказує на його причетність до майна, що фактично свідчить про надання по суті ним доручення ОСОБА_1 для придбання вказаного майна та вчинення щодо цих активів дій, тотожних за змістом здійсненню права розпорядження, про що правильно вказали суди першої та апеляійної інстанцій.

Крім того, колегія суддів зауважує, що навіть встановлення достатнього майнового стану особи, яка не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, не обов`язково виключатиме, що вона не діяла при набутті активів за дорученням цієї особи, адже не виключається формальне оформлення суб`єктом декларування права власності на фінансово спроможну третю особу саме з метою приховання реального власника.

У 2019 році ОСОБА_1 купила квартиру у місті Києві за ціною, яка втричі перевищує суму підтвердженого сукупного доходу її та чоловіка за період з 1998 року до 2023 рік, у якій не проживала та яку за спливом трьох років (у 2022 році) подарувала ОСОБА_2 , більш ніж в три рази зменшивши її оціночну вартість.

22 квітня 2023 року ОСОБА_3 придбала автомобіль Toyota Land Cruiser 200 саме у тієї особи ( ОСОБА_8 ), яка є власником автомобіля Hyundai Tucson, яким з 31 грудня 2017 року за договором оренди користується

ОСОБА_2 .

Хоча ці об`єкти нерухомого та рухомого майна не є предметом спору в цій справі, зазначені обставини, що охоплювалися межами загальної оцінки майнового стану відповідачів з точки зору можливості придбання спірних активів, свідчать про те, що відповідна практика формального оформлення майна на третіх осіб є звичайною для відповідачів.

Отже, суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що, набуваючи у власність активи, ОСОБА_1 діяла в інтересах ОСОБА_2 та за його дорученням. У свою чергу, ОСОБА_2 може здійснювати неформалізований контроль над спірним майном.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постановах від 07 червня 2024 року у справі № 369/15888/21, від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20, від 23 січня 2019 року у справі

№ 355/385/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 161/7381/16-ц,

від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, не заслуговують на увагу з огляду на те, що не є релевантними, оскільки стосуються правовідносин, які виникли на підставі договору позики.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Отже, суди всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на викладене Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведених ОСОБА_1 у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які з дотриманням вимог статей 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України перевірили їх та обґрунтовано спростували, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення

від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»

(«Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2025 року зупинив дію рішення Вищого антикорупційного суду від 17 вересня 2024 року, яке залишено без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 лютого 2025 року, то необхідно поновити його дію.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторін

У червні 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Слюсар В. В., подала клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не вирішував питання про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, відсутні правові підстави для задоволення вказаного клопотання.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Слюсар Вадим Валерійович, про розгляд справи з викликом сторін відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вищого антикорупційного суду від 17 вересня 2024 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 лютого 2025 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Вищого антикорупційного суду від 17 вересня

2024 року, яке залишено без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 лютого 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська