Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №757/11572/25-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

Справа № 757/11572/25-ц

Провадження № 61-3826ск26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року в складі колегії суддів Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевська О. Ф.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Пророка В. В. про відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Пророка В. В. про відшкодування шкоди, завданої, на його думку, незаконним рішенням Верховного Суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

01 травня 2025 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Ухвала суду мотивована тим, що вимоги ухвали Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року про усунення недоліків позовної заяви не виконано, зокрема, позивачем не конкретизовано, з кого саме останній просить стягнути майнову та моральну шкоду; не дотримано вимог щодо форми та змісту клопотання про залучення співвідповідача, тому відповідно до частини третьої статті 185 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України позовна заява повертається особі, яка її подала.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

10 лютого 2026 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року повернуто особі, яка її подала.

Апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_1 послався на те, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), що є безпідставним, оскільки ним подано позовну заяву про відшкодування шкоди. Отже, недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року, не усунуті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року, в якій просить її скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Посилається на те, що судовий збір у справах за позовом про відшкодовування шкоди не стягується на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI, що узгоджується з постановами Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 757/43087/20, від 13 січня 2021 року в справі № 757/4692/20, проте апеляційний суд зазначеного не врахував та безпідставно повернув апеляційну скаргу.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Пророк В. В. зазначив, що, враховуючи, що вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху позивачем не виконано, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про повернення апеляційної скарги заявнику.

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема про повернення апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення від 16 грудня 1992 року в справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України, відповідно до пункту 3 частини четвертої якої до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Пророка В. В. про відшкодування шкоди, завданої, на його думку, незаконним рішенням Верховного Суду.

Постановляючи ухвалу про визнання неподаною апеляційної скарги та повернення її ОСОБА_1 , апеляційний суд керувався тим, що заявник послався як на підставу звільнення його від сплати судового збору на положення пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI.

Водночас згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір не справляється за подання клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду відповідно до міжнародного договору України, згоду на обов`язковість якого надано Верховною Радою України та яким не передбачено плату під час звернення до суду, подання апеляційної та касаційної скарг у таких справах.

ОСОБА_1 подано позовну заяву про відшкодування шкоди, що виключає підставу звільнення від сплати судового збору за пунктом 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI.

Верховний Суд з цим висновком апеляційного суду не погоджується, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року в справі № 757/4692/20, на яку послався заявник у касаційній скарзі, вказано, що, як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог ОСОБА_1 є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої, на думку позивача, незаконними діями Верховного Суду з підстав, передбачених статтею 56 Конституції України, а тому позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI на усіх стадіях цивільного процесу, зокрема, і під час апеляційного перегляду судового рішення. У порушення норм процесуального права апеляційний суд не взяв до уваги доводи та аргументи апеляційної скарги, в якій з посиланням на зміст положення пункту 13 частини другої статті 3 вищезгаданого Закону позивач вказував, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі. Отже, оскільки оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 757/43087/20, на яку послався заявник у касаційній скарзі, зазначено, що ОСОБА_1 , який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої, на його думку, незаконними рішеннями Верховного Суду, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI як за подання позовної заяви, так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг на усі судові рішення у такій справі). Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував і зробив помилковий висновок про наявність підстав для визнання неподаною та повернення ОСОБА_1 апеляційної скарги у зв`язку з несплатою судового збору.

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 465/6874/17 зазначено, що, залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд керувався, зокрема, тим, що позивачкою не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулася до суду з позовом про визнання дій, бездіяльності Сихівського районного суду м. Львова протиправною, тобто вона належить до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI. Однак апеляційний суд не врахував наведеного та безпідставно поклав на заявника обов`язок зі сплати судового збору і, відповідно, безпідставно визнав апеляційну скаргу неподаною та повернув її.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у справі, що переглядається, у лютому 2025 року.

Колегія суддів звертає увагу, що Законом України від 31 жовтня 2024 року № 4056-IX«Про внесення змін до Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 13 травня 2024 року № 6-р(II)/2024 щодо забезпечення принципу обов`язковості судового рішення» (далі - Закон № 4056-IX), який набрав чинності 14 листопада 2024 року, частину другу статті 3 Закону № 3674-VI викладено в новій редакції, у зв`язку з чим була змінена структура та нумерація підстав звільнення від сплати судового збору.

До внесення цих змін, тобто до 14 листопада 2024 року, пункт 13 передбачав звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Після набрання чинності Законом № 4056-IX пункт 13 став передбачати звільнення від сплати судового збору за подання клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду відповідно до міжнародного договору України, згоду на обов`язковість якого надано Верховною Радою України та яким не передбачено плату під час звернення до суду, подання апеляційної та касаційної скарг у таких справах.

Водночас пільга, яка передбачає звільнення від сплати судового збору за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями органів влади скасована не була, і після внесення змін в 2024 році в Закон № 3674-VI була перенумерована в пункт 11 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що помилкове посилання позивача в апеляційній скарзі на пункт 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI не може бути підставою для залишення апеляційної скарги без руху чи покладення на нього обов`язку сплатити судовий збір, оскільки така помилка має виключно технічний характер та обумовлена законодавчою зміною редакції зазначеної норми.

Неправильне зазначення номера пункту частини другої статті 3 Закону № 3674-VI не свідчить про відсутність у заявника права на звільнення від сплати судового збору, оскільки зміст апеляційної скарги, предмет спору та характер заявлених вимог беззаперечно підтверджують, що справа виникла з вимог про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закон») саме суд зобов`язаний правильно визначити норму права, яка підлягає застосуванню до встановлених обставин справи. Помилкове посилання сторони на окрему норму закону або неправильне зазначення її номера не звільняє суд від обов`язку застосувати ту норму матеріального чи процесуального права, яка фактично регулює відповідні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що неправильна юридична кваліфікація правовідносин або помилкове посилання сторони на конкретну норму права не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки суд самостійно визначає закон, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин(близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 25 червня 2025 року в справі № 761/382/21 та ін.)

Аналогічний підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення в справі Bellet v. France від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Також ЄСПЛ зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

ЄСПЛ провів розмежування між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

За таких обставин оцінка права на звільнення від сплати судового збору повинна здійснюватися виходячи із суті заявлених вимог та характеру спірних правовідносин, а не виключно з формального номера пункту, зазначеного у процесуальному документі. Інше тлумачення означало б, що особа позбавляється гарантованої законом процесуальної пільги лише внаслідок законодавчої зміни нумерації статті та допущеної технічної описки, що суперечить принципам верховенства права, правової визначеності, пропорційності та ефективного доступу до правосуддя.

Судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Апеляційний суд у цій справі порушив вищенаведені вимоги закону та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення, у зв`язку з чим зробив передчасний висновок про визнання неподаною і повернення апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді:В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська