Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №761/30885/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

Справа № 761/30885/25

Провадження № 61-5500св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сторожук Олени Сергіївни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року в складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року в складі судді Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,

у справі за позовом Сторожук Олени Сергіївни до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оперон» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року Сторожук О. С. звернулася до суду з позовом, у якому просила суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) «Оперон» щодо ненадання адвокату Сторожук О. С. у встановлений законом строк відповіді на адвокатський запит, інформації та копії документів запитуваних в адвокатському запиті від 05 травня 2025 року вих. № 01-0293/25;

2) зобов`язати ОСББ «Оперон» надати адвокату Сторожук О. С. відповідь на адвокатський запит, інформацію та копії документів запитуваних в адвокатському запиті від 05 травня 2025 року вих. №01-0293/25, а саме надати належним чином завірену:

- копію протоколу загальних зборів ОСББ від 14 березня 2025 року із поіменним голосуванням присутніх на загальних зборах;

- копію рішення Правління про обрання Голови Правління разом із поіменним голосуванням присутніх на засіданні Правління членів;

- копії звітів Ревізійної комісії щодо перевірки діяльності ОСББ за 2023 та 2024 роки разом із поіменним голосуванням присутніх на засіданні Ревізійної комісії членів;

- звіти про фінансові результати (форми 1-іис і 2-мс) за 2023 та 2024 роки;

- звіти про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за 2023 та 2024 роки;

3) надати інформацію:

- щодо діючих станом на 14 березня 2025 року та закритих протягом 2023, 2024 років та першого кварталу (до 14 березня включно) 2025 року рахунків у банках із зазначенням: банку, дати відкриття, дати закриття та типу рахунку (поточний, депозитний тощо);

- особливу увагу звернуто на необхідності вказання залишків на діючих рахунках ОСББ станом на 01 січня 2024 року та на 14 березня 2025 року.

- вичерпну інформацію (витяги із рахунків) із зображенням повних даних кожного платежу із зазначенням дати, контрагента, суми та призначення платежу; у тому числі по закритих у 2023, 2024 роках та першому кварталі 2025 року рахунках;

- у разі, якщо ОСББ має статус платника податку на прибуток або платника ПДВ - копії відповідних податкових декларацій за 2023 та 2024 роки. У разі, якщо ОСББ не має такого статусу - надати інформацію про це.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

28 липня 2025 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва відмовлено у відкритті провадження за позовом Сторожук О. С.

18 березня 2026 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу Сторожук О. С. залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що спеціальною нормою закону (статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП)) встановлено інший, ніж визначений статтею 16 Цивільним кодексом (далі - ЦК) України, спосіб захисту права адвоката на отримання інформації на адвокатський запит, відповідно для захисту такого порушеного права застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою, а, отже, позовна заява Сторожук О. С. до ОСББ «Оперон» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2026 року Сторожук О. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року, в якій просить їх скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи особи, які подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено норми процесуального права та не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17 грудня 2019 року в справі № 826/5331/18, від 18 серпня 2021 року в справі № 520/13981/21, від 01 листопада 2023 року в справі № 908/129/22, про те, що адвокатський запит не є запитом, що направлений на отримання публічної інформації, оскільки може бути спрямований не лише до суб`єктів владних повноважень, але й до будь-якої юридичної особи з метою отримання необхідної адвокату інформації для надання правової допомоги клієнту. Отже, суди зробили посилковий висновок про те, спір у справі не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційні скарги не надходило.

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема про закриття апеляційного провадження.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року в справі «Белле проти Франції»).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Сторожук О. С. зазначила, що вона як адвокат здійснює професійну діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3036/10, виданого Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Київської області 29 грудня 2005 року.

Відповідно до ордеру на надання правничої допомоги, виданого на підставі угоди про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року № 05/01, вона надає правничу допомогу та здійснює представництво інтересів ОСОБА_2 .

Діючи в інтересах ОСОБА_2 , у зв`язку з необхідністю здійснити збір необхідної інформації та документів, 06 травня 2025 року адвокат Сторожук О. С. надіслала адвокатський запит про витребування відомостей та копій документів у порядку статей 20, 24 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) від 05 травня 2025 року за вих. № 01-0293/25 голові Правління ОСББ «Оперон» Сітенко Ж. Г.

У адвокатському запиті Сторожук О. С. просила надати належним чином завірені: копію протоколу загальних зборів ОСББ від 14 березня 2025 року із поіменним голосуванням присутніх на загальних зборах; копію рішення Правління про обрання Голови Правління разом із поіменним голосуванням присутніх на засіданні Правління членів; копії звітів Ревізійної комісії щодо перевірки діяльності ОСББ за 2023 та 2024 роки разом із поіменним голосуванням присутніх на засіданні Ревізійної комісії членів; звіти про фінансові результати (форми 1-іис і 2-мс) за 2023 та 2024 роки; звіти про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за 2023 та 2024 роки. Також просила надати інформацію: щодо діючих станом на 14 березня 2025 та закритих протягом 2023, 2024 років та першого кварталу (до 14 березня 2025 року включно) 2025 року рахунків у банках із зазначенням: банку, дати відкриття, дати закриття та типу рахунку (поточний, депозитний тощо); особливу увагу звернуто на необхідності вказання залишків на діючих рахунках ОСББ станом на 01 січня 2024 року та на 14 березня 2025 року; вичерпну інформацію (витяги із рахунків) із зображенням повних даних кожного платежу із зазначенням дати, контрагента, суми та призначення платежу; зокрема по закритих у 2023, 2024 роках та першому кварталі 2025 року рахунках; у разі, якщо ОСББ має статус платника податку на прибуток або платника ПДВ - копії відповідних податкових декларацій за 2023 та 2024 роки.

До адвокатського запиту за вимогами статті 24 Закону № 5076-VI Сторожук О. С. було долучено посвідчені копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордеру на надання правничої допомоги.

Оскільки відповіді на адвокатський запит та запитуваної інформації та документів ОСББ «Оперон» ні у встановлений законом термін, ні станом на день звернення з позовом до суду не надано, вважала це протиправною бездіяльністю відповідача і звернулася до суду з позовом у порядку цивільного судочинства.

Згідно із частинами другою, третьою статті 24 Закону № 5076-VI орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Аналіз наведених положень Закону № 5076-VI свідчить про те, що адвокатський запит може бути адресований як суб`єктам владних повноважень, так і приватним особам.

До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в статті 13 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI), у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Статтею 19 Закону № 2939-VI врегульовано оформлення запитів на отримання публічної інформації.

Частиною першою вказаної статті визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Отже, сам собою адвокатський запит не є запитом про надання публічної інформації, оскільки може бути адресований не лише розпорядникам публічної інформації, визначеним Законом № 2939-VI, а більш широкому колу суб`єктів. До того ж запитувана в адвокатському запиті інформація, необхідна адвокатові для надання правової допомоги клієнтові, не обов`язково має бути публічною.

Водночас такий запит може стосуватися й надання публічної інформації.

У такому разі адвокат у запиті, крім посилання на відповідні статті Закону № 5076VI, зобов`язаний послатися як на підставу для отримання інформації, яка підпадає під визначення публічної, й на відповідні статті Закону № 2939-VI, а також дотриматися вимог останнього, звернувши увагу суб`єкта, якому адресовано адвокатський запит, на його статус розпорядника публічної інформації.

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 серпня 2022 року в справі № 520/13981/21, у якій суд розглядав поданий в порядку адміністративного судочинства позов Адвокатського об`єднання до уповноваженої особиФонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Діамантбанк».

Велика Палата Верховного Суду вказала, що, розглядаючи адвокатський запит керуючого партнера Адвокатського об`єднання адвоката Котляра А. О., поданий у зв`язку з наданням правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Машгідропривод» у господарській справі № 910/16319/20 щодо припинення зобов`язань за його договорами кредитної лінії з ПАТ «Діамантбанк» (тобто у спорі між юридичними особами), що знаходиться на розгляді у Господарському суді міста Києва, Уповноважена особа діяла не як суб`єкт владних повноважень, а як орган управління банку, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втратам майна та грошових коштів. Враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що цей спір не є публічно-правовим та належить до юрисдикції господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 серпня 2022 року в справі № 520/13981/21 сформулювала висновок про те, що спори, які виникають у зв`язку з ненаданням відповіді на адвокатський запит, поданий у межах надання професійної правничої допомоги юридичній особі у господарській справі, не є публічно-правовими, а підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13 серпня 2025 року в справі № 757/9390/24 з посиланням на вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду зазначив, що Золотопуп С. В., діючи як представник Адвокатського бюро «Тарас Кулачко та Партери», яке представляє інтереси однієї із юридичних осіб у господарському спорі ТОВ «Леді Плюс» на підставі договору про надання правової допомоги від 07 листопада 2022 року, звернувся із адвокатським запитом на виконання вказаного договору з метою отримання відповідних доказів, що мають істотне значення для розгляду господарським судом справи № 910/10210/22 за позовом ТОВ «Управляюча компанія «Карпати М» до ТОВ «Леді Плюс» про стягнення боргу та за зустрічним позовом ТОВ «Леді Плюс». Отже, предметом спору є обов`язок відповідача надати інформацію на адвокатський запит, направлений у межах виконання договору про надання професійної правничої допомоги юридичній особі у господарській справі, тому суди мали закрити провадження в справі, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Із правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 серпня 2022 року в справі № 520/13981/21, та Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, викладених у постанові від 13 серпня 2025 року в справі № 757/9390/24, вбачається, що визначальним критерієм для встановлення юрисдикції спору за позовом адвоката про визнання протиправною бездіяльності юридичної особи щодо ненадання відповіді на адвокатський запит є не сам статус позивача як адвоката чи відповідача як юридичної особи, а характер правовідносин, у межах яких адвокат здійснює представництво клієнта. Юрисдикція такого спору є похідною від юрисдикції справи, у зв`язку з розглядом якої адвокат надає професійну правничу допомогу та для забезпечення якої направлено адвокатський запит. Відповідно, якщо адвокат представляє клієнта у господарській справі, спір щодо ненадання інформації на адвокатський запит підлягає розгляду за правилами господарського судочинства; аналогічний підхід застосовується і щодо інших видів судочинства, оскільки саме юрисдикція основного спору визначає належний порядок розгляду вимог, пов`язаних із забезпеченням реалізації права на професійну правничу допомогу.

У справі, що переглядається, Сторожук О. С. зазначила те, що вона як адвокат надає правничу допомогу та здійснює представництво інтересів ОСОБА_2 , однак не навела відомостей про те, у межах якої саме справи здійснюється таке представництво та до юрисдикції якого виду судочинства належить ця справа. За відсутності цих відомостей суд позбавлений можливості перевірити належність спору до відповідної юрисдикції та застосувати правові висновки Верховного Суду щодо визначення належного судочинства.

Водночас із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 липня 2026 року в справі № 320/30984/25 цьому ж адвокату було відмовлено у відкритті провадження за адміністративним позовом до ОСББ «Оперон» про визнання протиправною бездіяльності.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами, зокрема в рішенні від 09 грудня 2010 року в справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 і № 23654/08) ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції. У рішенні від 01 грудня 2011 року в справі «Андрієвська проти України» (Andriyevska v. Ukraine, заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці через те, що її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є саме Вищий адміністративний суд України. У рішенні від 17 січня 2013 року в справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine, заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами. У рішенні від 21 грудня 2017 року в справі «Шестопалова проти України» (Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07) ЄСПЛ виснував, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду, а національні суди надавали суперечливі роз`яснення стосовно їхньої юрисдикції.

Крім того, у рішенні від 28 лютого 2008 року в справі «Церква села Сосулівка проти України» (Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine) (заява № 37878/02) ЄСПЛ зазначив, що заявник мав доступ до судів різної юрисдикції, проте жодний з них не розглянув по суті його скарги, оскільки суди вважали, що вони не мають юрисдикції розглядати такі питання, незважаючи на те, що процедурні вимоги прийнятності було дотримано. У цьому випадку ЄСПЛ дійшов висновку, що така відмова прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Схожої позиції щодо вирішення спорів, у яких наявний юрисдикційний конфлікт, дотримується і Велика Палата Верховного Суду (постанови від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 28 січня 2020 у справі № 917/259/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19, від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20).

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачка в справі діє від власного імені, а не в інтересах клієнта, є передчасними.

З метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя та ухвалення законного рішення щодо юрисдикції спору, суду доцільно надати позивачу можливість уточнити, у якій саме справі він представляє інтереси фізичної особи та до юрисдикції якого виду судочинства належить така справа, а також звернути увагу на розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду цивільної справи № 757/51575/20-ц про юрисдикційний конфлікт.

Лише після з`ясування цих обставин можливо належним чином вирішити питання про відкриття провадження та визначення компетентного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат касаційним судом відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Сторожук Олени Сергіївни задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді:В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська