Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №903/605/26 — Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 жовтня 2026 рокуСправа № 903/605/26

за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рожищенської міської ради, Західного офісу Держаудитслужби

до відповідача 1: Комунального закладу загальної середньої освіти "Рожищенський ліцей №4" Рожищенської міської ради

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬЕЛЕКТРОЗБУТ", м. Луцьк, Волинська обл.

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 45 562.22 грн

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Харкевич О.О

Представники сторін:

від прокуратури: Лопоха О.В.

від позивача: н/з

від відповідача 1: н/з

від відповідача 2: Мірчук В.В.

встановив: Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рожищенської міської ради, Західного офісу Держаудитслужби звернувся до суду з позовом до Комунального закладу загальної середньої освіти "Рожищенський ліцей №4" Рожищенської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬЕЛЕКТРОЗБУТ" в якому просить:

- визнати недійсними:

1) додаткову угоду №1 від 22.01.2024 до договору №ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023;

2) додаткову угоду №2 від 01.07.2024 до договору №ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЕЛЕКТРОЗБУТ» на користь Рожищенської міської ради в дохід місцевого бюджету 45 562.22 грн.

Також просить стягнути з відповідачів на користь Волинської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

Ухвалою суду від 29.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначити на 28 липня 2026 року на 11:45 год.

09.07.2026 на адресу суду від Західного офісу Держаудитслужби надійшли пояснення у справі.

15.07.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬЕЛЕКТРОЗБУТ" на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

21.07.2026 на адресу суду від Заступника керівника Луцької окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Суд протокольною ухвалою від 28.07.2026 закрив підготовче, розгляд справи по суті призначив на

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 15.09.2026 просив суд відмовити у задоволенні позову. Зокрема зазначив, що підставою для зміни ціни за одиницю електричної енергії є інформація щодо зміни середньозваженої ціни на ринку “на добу наперед” (далі – РДН). Відповідачем документально підтверджено наявність підстав для укладення оспорюваної угоди. П. 17 Особливостей чітко, і у недвозначний спосіб визначив, що положення частини 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в якій передбачено обмеження у 10%) під час воєнного стану не застосовуються. Отже, у частині, врегульованій Особливостями, саме їх положення підлягають пріоритетному застосуванню.

Прокурор в судовому засіданні 15.09.2026 заявлені позовні вимоги підтримав повністю.

15.09.2026 через систему «Електронний суд» від Західного офісу Держаудитслужби надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача. Дана заява долучена до матеріалів справи.

Представники позивача-1 та відповідача-1 15.09.2026 не прибули у судове засідання, хоча належно були повідомлені про час та місце розгляду справи.

В судовому засіданні 15.09.2026 оголошено перерву на стадії прийняття рішення до 01.10.2026 .

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши позицію представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,-

встановив:

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі – Закон) визначено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі – орган державного фінансового контролю).

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (ч. 2, ст. 2 Закону).

Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування (ч. 1 ст. 5 Закону).

Згідно із п.п. 22 та 23 Особливостей, затверджених постановою Уряду від 12.10.2022 №1178, Державне регулювання, контроль у сфері публічних закупівель та громадський контроль здійснюються відповідно до статті 7 Закону (Закон України «Про публічні закупівлі»).

Держаудитслужба та її міжрегіональні територіальні органи здійснюють моніторинг процедур закупівель, спрощених закупівель, а також закупівель, за якими в електронній системі закупівель оприлюднюється звіт про договір про закупівлю, укладений без застосування електронної системи закупівель, у порядку, встановленому статтею 8 Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно вимог ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі», моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи.

Отже, з врахуванням вказаних вище законодавчих норм (ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі»), згадані органи є ключовими суб`єктами, які наділені повноваженнями на виявлення порушень у сфері публічних закупівель.

Відповідно до приписів п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно підпункту 9 пункту 4 Положення, Держаудитслужба, я виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь. Підпунктом 20 пункту 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Згідно п. 7 Положення, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Пунктами 1 та 3 Положення про Західний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 № 23, визначено, що Західний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Хмельницькій областях.

Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників.

При цьому, згідно з п. 7 цього ж Положення, Офіс здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через управління. Офіс здійснює контроль за діяльністю управлінь.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів.

Відповідно до пунктів 8 та 10 ст. 10 цього ж Закону, органу державного фінансового контролю надається право: порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

З врахуванням вище наведеного, орган державного фінансового контролю, маючи відповідні правомочності для звернення із позовом до суду, надані йому повноваження не використовує, мотивуючи це їх відсутністю.

Дана правова позиція викладене у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 по справі №924/1256/17.

Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію з приводу того, що положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави, даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 25.02.2021 у справі №912/9/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Як вже неодноразово зазначав Верховний Суд прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» вимог.

Дана правова позиція викладене у постанові Верховного Суду України від 10.06.2021 у справі за №910/114/19.

Проведення процедури закупівлі та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.03.2019 в справі №912/989/18). Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог чинного законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави. Таким чином, враховуючи фактичні обставини обізнаності Позивача про наявні порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а також беручи до уваги відсутність будь-якого активного реагування з його сторони щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави впродовж розумного строку, є виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у прокурора не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Аналогічна правова позиція щодо правомірного звернення прокурором з позовом до суду в інтересах держави в особі Офісу Держаудитслужби у разі відсутності відповідного реагування уповноваженим органом викладена також у постановах Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 927/535/22 та від 26.03.2024 у справі № 927/373/22.

Щодо обґрунтування підстав для представництва інтересів держави в особі Рожищенської міської ради, судом встановлено, наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

У ст. 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування затверджують програми соціально-економічного розвитку і контролюють їх виконання, затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.

Завданням органу місцевого самоврядування, зокрема міської ради, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі за №904/5598/18, від 15.05.2019 по справі №911/1497/18.

Згідно з п. п. 15, 22, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень; затвердження програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно- територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

При цьому, на підставі ч. 1 ст. 62 указаного Закону держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Рожищенська міська рада наділена повноваженнями щодо затвердження та виконання місцевого бюджету Рожищенської територіальної громади, контролю за його виконанням, здійснює правоможності з володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (зокрема, коштами місцевого бюджету).

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю. Такої позиції Верховний Суд дотримується в постановах від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.08.2020 у справі №913/153/19, від 19.05.2022 у справі №904/5558/20 тощо.

Так, відносини органів місцевого самоврядування із підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

При цьому, згідно з висновками Верховного Суду викладених у постановах від 14.03.2018 та у справі №815/1216/16, комунальне підприємство створюється органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснює свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальним підприємством від своєї діяльності є власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).

З вказаних норм матеріального права вбачається, що міська рада у спірних правовідносинах – Рожищенська міська рада має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів.

Отже, договір від 26.12.2023 укладено за наслідками проведеної Комунальним закладом загальної середньої освіти "Рожищенський ліцей №4" закупівлі, тому Рожищенська міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки, будучи органом місцевого самоврядування та здійснюючи затвердження та виконання місцевого бюджету, контролює його виконання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 під час розгляду справи № 905/1907/21 зазначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб – мешканців області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади області.

Окрім цього, Великою Палатою Верховного Суду вказано про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 по справі за № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21, від 09.08.2023 № 924/1283/21.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 справа № 260/1666/19 зробив наступний висновок: «оскільки юридична особа публічного права створюється за безпосередньої участі держави з метою ефективного та раціонального використання державного і громадського майна, але держава чи територіальна громада не можуть управляти належними їй цінностями, то це майно закріплюється за окремими підприємствами, установами та організаціями на праві господарського відання.

При цьому держава, територіальні громади, як власники майна дозволяють цим підприємствам, установам та організаціям управляти належним їм майном, розпоряджатися грошовими коштами, вступати від свого імені у будь-які правовідносини для реалізації певних інтересів та потреб держави або територіальної громади».

Верховний Суд у постанові від 23.09.2021 у справі № 907/576/19 зазначив, що замовниками, у розумінні Закону «Про публічні закупівлі», є суб`єкти, які створені державою або територіальною громадою для забезпечення потреб суспільства, яких має забезпечувати держава та які витрачають для здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг публічні фінанси.

Крім того, Закон України «Про публічні закупівлі» установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Пунктом 3 частини 2 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що замовники – юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що замовниками у розумінні Закону є суб`єкти, які створені державою або територіальною громадою для забезпечення потреб суспільства, які має забезпечувати держава та які витрачають для здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг публічні фінанси.

Комунальне підприємство «Рожищенська багатопрофільна лікарня» Рожищенської міської ради як юридична особа, що надає медичні послуги населенню та здійснює некомерційну господарську діяльність (п.п.1.6, 3.1 Статуту) здійснює закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі».

Держава та територіальна громада можуть володіти відповідними майном та грошовими коштами, здійснення належного розпорядження якими є одним із тих інтересів, що захищаються прокурором шляхом звернення до суду, в тому числі з вимогою про визнання недійсними правочинів, що передбачають оплату за рахунок публічних коштів (у разі, якщо таким правочином завдається шкода державі/ територіальній громаді) та/або стягнення таких коштів.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Згідно з ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України; приймає рішення щодо делегування повноважень одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Згідно з ст. 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Згідно ч. 2, 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

3 ) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

Відповідно до інформації, наявної на вебсайті «openbudget.gov.ua», КЗ загальної середньої освіти "Рожищенський ліцей №4" є одержувачем бюджетних коштів, а Рожищенська міська рада – головним розпорядником бюджетних коштів.

Отже, Західний офіс Держаудитслужби та Рожищенська міська рада в даній справі є уповноваженими суб`єктами владних повноважень, до компетенції яких віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави в даній справі .

Судом встановлено, що Луцькою окружною прокуратурою, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», скеровано на адреси Західного офісу Держаудитслужби, Рожищенської міської ради лист від 11.06.2026, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до договору про постачання електричної енергії.

Останніми не вжито заходів до усунення порушень інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про визнання недійсними додаткових угод до договору №ВЕЗ23-24/159 від 26.12.2023, якими збільшувалася ціна за одиницю товару, та стягнення із постачальника електроенергії до бюджету коштів, безпідставно отриманих за такими угодами.

Суд прийшов до висновку, що прокурор аргументовано навів доводи щодо бездіяльності таких органів, відповідно до приписів ст.23 Закону України «Про прокуратуру» .

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

Комунальним закладом загальної середньої освіти "Рожищенський ліцей №4" Рожищенської міської ради проведено закупівлю № UA-2023-12-07-013309-a з предметом: «Електрична енергія», за результатами якої з ТОВ «Волиньелектрозбут» укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №ВЕЗ23-24/159 від 26.12.2023.

Постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 1.1 договору).

Загальна сума договору становить 381 600,00 грн, в тому числі ПДВ 63 600.00 грн за рахунок коштів місцевого бюджету (п.1.3. договору).

Кількість (обсяг) електричної енергії, яка постачається за цим договором, визначено у Додатку 1 та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи. Початком постачання електричної енергії споживачу є 01.01.2024.

Відповідно до Специфікації до договору про постачання електричної енергії споживачу № ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023, яка зазначена у додатку № 2, ціна електричної енергії як товару (нерегульована частина ціни без ПДВ) становить 4,8149 грн/кВт*год, величина регульованих тарифів (без ПДВ) становить 0,4851 грн/ кВт*год, ПДВ - 1,06 грн/кВт*год

Ціна за одиницю (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить 6,36 грн/кВт*год. Як встановлено, у подальшому між сторонами укладено дві додаткові угоди, якими збільшено ціну за одиницю товару.

22.01.2024 укладено додаткову угоду № 1, за умовами якої, у зв`язку із прийняттям Постанови НКРЕКП № 2322 від 09.12.2023 змінено регульований тариф на послуги з передачі електричної енергії, що входить у вартість електричної енергії із 0,4851 грн/ кВт*год на 0,52857 грн/кВт*год, внаслідок чого ціну за одиницю (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) збільшено з 6,36 грн/ кВт*год до 6,412164 грн/кВт*год і обсяг товару зменшився із 60000 кВт*год до 59511 кВт*год. Згідно Специфікації до договору про постачання електричної енергії споживачу № ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023, яка зазначена у додатку № 2 ціна за одиницю електроенергії як товару (без ПДВ), величина регульованих тарифів (без ПДВ) становить 0,52857 грн/кВт*год, ПДВ - 1,068694 грн/ кВт*год., а тому ціна за одиницю (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить зросла до 6,412164 грн/кВт*год з ПДВ.

З матеріалів справи судом встановлено, що сторонами погоджено, що додаткова угода № 1 від 22.01.2024 застосовується до правовідносин із 01.01.2024.

01.07.2024 укладено додаткову угоду № 2, за умовами якої, ціна електроенергії як товару (без ПДВ) за одиницю зросла із 4,8149 грн/кВт *год до 6,342668 грн/кВт *год.

Згідно Специфікації до договору про постачання електричної енергії споживачу № ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023, яка зазначена у додатку № 2 ціна за одиницю електроенергії як товару (без ПДВ) 6,342668 грн/кВт *год, величина регульованих тарифів (без ПДВ) становить 0,52857 грн/кВт*год, ПДВ - 1,374247 грн/кВт*год., а тому ціна за одиницю (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить зросла до 8,245485 грн/кВт*год з ПДВ.

Згідно інформації АТ «Оператор ринку» середньозважена ціна купівлі продажу електричної енергії у грудні 2023 року становить 4 101,86 грн/МВт*год (без ПДВ) - місяць укладення договору, у січні 2024 року - 3 858,57 грн/МВт*год (без ПДВ), у лютому 2024 року - 3 268,58 грн/МВт*год (без ПДВ), у березні 2024 року – 3089,53 грн/МВт*год (без ПДВ), у квітні 2024 року – 3333,77 грн/МВт*год (без ПДВ), у травні 2024 року - 4 221,92 грн/МВт*год, у червні 2024 року – 5403, 38 грн/ МВт*год (місяць, що передує додатковій угоді № 2 від 01.07.2024).

Відповідно до звіту про результати проведення даної закупівлі вбачається, що вказаний договір укладено до 31.12.2024.

Згідно з п. 4. 1, 4.2 договору про постачання електричної енергії споживачу № ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023 споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, визначеною у додатку № 2 до цього договору.

Ціна за одиницю товару за договором включає вартість послуг оператора систем передачі, які необхідні для виконання постачальником умов цього договору, та визначені із урахуванням витрат постачальника на пересилання документів, сплату митних тарифів, податків, зборів та платежів, інших витрат , які понесе постачальник у зв`язку з виконанням договору.

Відповідно до п.12.5 Договору № ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023 внесення змін до цього договору здійснюється шляхом укладення додаткових угод до нього.

Сторона, яка ініціює зміну договору, надсилає іншій стороні пропозицію про внесення змін до договору з обгрунтуванням підстав для внесення відповідних змін, до якої додається проект додаткової угоди про зміну умов договору.

Відповідно до п. п. 1, 2 Додатку № 3 до договору № ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023 сторони вносять до договору зміни у разі зміни регульованих цін (тарифів) з моменту набрання чинності нормативно-правовим актом, яким встановлено (змінено) регульовану ціну (тариф) та відповідно ціна за одиницю товару змінюється, але не раніше дати укладення цього договору. Постачальник письмово звертається до споживача щодо зміни ціни за одиницю товару. Підтвердженням необхідності внесення таких змін є чинні (введені в дію у порядку, встановленому законодавством) нормативно-правові акти уповноважених на це органів (суб`єктів правотворчості) щодо встановлення (зміни) регульованого тарифу на передачу електричної енергії.

Крім того, згідно наданих закладом освіти актів приймання-передачі електричної енергії та платіжних інструкцій встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» на виконання договору № ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023 поставлено 52833 кВт*год електричної енергії на загальну суму 381 580,1 грн

Прокурор, доводить, що у вище зазначених додаткових угодах №1 від 22.01.2024, №2 від 01.07.2024 до договору №ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023, встановлено, що вони укладені з порушенням порядку, який встановлено Законом України «Про публічні закупівлі» та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» від 12.10.2022 № 1178, а саме сторонами, за відсутності визначених законом умов, збільшено вартість одиниці предмету закупівлі, що призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів, у зв`язку з чим останній звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам суд виходив із такого.

Закон України «Про публічні закупівлі» згідно його преамбули, визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Метою Закон України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону, замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом. Забороняється зловживання правами, у тому числі правом на оскарження рішень, дії чи бездіяльності замовника.

Як зазначено в ч. 1 ст. 41 Закону, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно із пунктами 2, 7 частини п`ятої цієї ж статті істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

- збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;

- зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Отже, з метою запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника, законодавець указав у статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» про можливість сторін договору змінити його умови шляхом збільшення ціни за одиницю товару, враховуючи при цьому інтереси покупця та запобігаючи безпідставному й необґрунтованому збільшенню ціни товару.

При цьому згідно із пунктами 1, 2 частини першої статті 7, частини п`ятої статті 33, частини четвертої статті 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» на ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають, зокрема, тарифи на послуги з передачі електричної енергії та тарифи на послуги з розподілу електричної енергії, які оприлюднюються відповідними операторами в порядку та строки, визначені нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Ключовим у даній нормі Закону є те, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

Верховний Суд вже неодноразово наголошував, що положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» містять імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару – не більше 10 відсотків від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю. (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Постановою від 12.10.2022 №1178 Кабінет Міністрів України затвердив Особливості, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Однак, наведена постанова Уряду не передбачає внесення будь-яких змін до Закону

України «Про публічні закупівлі», а лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №922/2595/23, від 01.10.2024 у справі №918/779/23.

Також Верховний Суд у постанові від 28.08.2024 у справі №918/694/23 вказав, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», однак не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.

Отже, змінюючи ціну одиниці товару, сторони договору про закупівлю повинні керуватись саме приписами положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (із урахуванням Особливостей, які були затверджені постановою Уряду від 12.10.2022 №1178), не перевищуючи 10-ти відсотковий ліміт. Позиція Верховного Суду із цього приводу є сталою, дана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 20.05.2026 у справі №910/4865/24.

Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №927/56/23 вказує на те, що право сторін договору на внесення змін до нього не може відбуватися з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, відповідно, свобода договору не може превалювати над дотримання вимог закону.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22, сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

З урахуванням наведеного вбачається надмірне витрачання коштів внаслідок укладення додаткових угодах №1 від 22.01.2024, №2 від 01.07.2024 до договору №ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023, якою здійснено безпідставне збільшення ціни товару за Договором.

Укладення додаткових угод №1 від 22.01.2024, № 2 від 01.07.2024 до Договору №ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023, не відповідають вимогам пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», підп.7 п.19 Особливостей, а також правовим висновкам стосовно застосування якої Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

З огляду на викладене, здійснюючи розрахунок за поставлену електричну енергію за ціною, визначеною умовами договору, комунальне підприємство повинне було сплатити за поставлену електричну енергію в обсязі 336 017,88 грн.

Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 45 562,22 грн (381 580,1 грн – 336 017,88грн )

Таким чином, грошові кошти в сумі 45 562,22 грн є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут», підстава їх набуття відпала, а тому воно зобов`язане їх повернути до бюджету, що відповідає приписам ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

За таких обставин, позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами ч. 9 ст. 129 ГПУ України унормовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що позов визнано судом обґрунтованим у повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 7 987,20 грн, сплачені Волинською обласною прокуратурою, покладаються на відповідача 2, як особу внаслідок неправомірних дій якої було безпідставно укладено , що була предметом спору у даній справі.

Керуючись ст. 86, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсними додаткову угоду №1 від 22.01.2024, додаткову угоду № 2 від 01.07.2024 до Договору №ВЕЗ 23-24/159 від 26.12.2023 укладеного між Комунальним закладом загальної середньої освіти "Рожищенський ліцей №4" Рожищенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (процедура закупівлі:UA 678999980314080544000003578 ).

3. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (43026, м. Луцьк, вул. Яремчука Назарія, 11-А, код ЄДРПОУ 42159289) на користь Рожищенської міської ради (одержувач: ГУК у Волин.обл/м.Рожище/24060300, ідентифікаційний код отримувача: 38009371, IBAN: UA678999980314080544000003578, Банк одержувача: Казначейство України (ел.адм.подат.) в дохід місцевого бюджету 45 562.22 грн.

4. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (43026, м. Луцьк, вул. Яремчука Назарія, 11-А, код ЄДРПОУ 42159289) на користь Волинської обласної прокуратури (Державна казначейська служба UA138201720343140001000004945, МФО України, 820172, IBAN: ЄДРПОУ одержувача 02909915) судовий збір у розмірі 7 987,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

12.10.2026

Суддя Микола ШУМ