Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №903/295/26 — Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 жовтня 2026 рокуСправа № 903/295/26

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Мачульської Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Вест", м. Луцьк

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання знесення самочинно збудованого майна,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з

прокурор: Костюк Н.В.,

від відповідача: Гринчук І.С.,

В С Т А Н О В И В:

Суть спору.

До Господарського суду Волинської області звернулася з позовом Луцька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Вест" про усунення перешкод територіальній громаді в особі Луцької міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,5631 га з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Вест" знести за власний рахунок самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, що на ній розташовані, а саме: адміністративно-побутову будівлю (загальна площа (кв.м): 592.7, матеріал стін: газоблок, Опис: літ. "А-2" адміністративно-побутове приміщення; літ. "Б-2" - побутове приміщення (площа 132,9 м.кв.), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1958450407218.

Стислий виклад позиції учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луцькою окружною прокуратурою 17.04.2023 скеровано до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021035580000597 від 31.03.2021 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1 КК України.

Досудовим розслідуванням було встановлено, що ОСОБА_1 упродовж 2017-2018 років (точної дати та часу органом досудового розслідування не встановлено) самовільно без отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію, та без одержання документа, який надає право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснено самовільне будівництво двох двоповерхових будівель, а саме адміністративно-побутової будівлі загальною площею 592,7 кв.м. та побутового приміщення площею 132,9 кв.м. на самовільно зайнятій земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 площею 0,5631 га з цільовим призначенням для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії, яка розташовувалась в адміністративних межах Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району, Волинської області (на даний час територія Луцької міської ради), що перебувала у державній власності та знаходилась в користуванні Державного підприємства Національна енергетична компанія «Укренерго», згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 038315.

Надалі, з метою приховати свою злочинну діяльність та надати видимості законності своїм діям щодо самовільного будівництва будівель та споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, у ОСОБА_1 , у невстановлену дату, час та місце, виник злочинний умисел, направлений на створення нікчемного договору купівлі-продажу, згідно якого Приватне підприємство «ВЕГАС-К» (ЄДРПОУ 322696773) в особі ОСОБА_2 зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 адміністративно-побутову будівлю (А-2) та побутову будівлю (Б-2) в селі Прилуцьке, Волинська область, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018, площею 0,5631 га, та акту прийому-передачі майна згідно якого Приватне підприємство «ВЕГАС-К» передає у власність ОСОБА_1 зазначене нерухоме майно.

Прокурор зазначає, що договір купівлі продажу нерухомого майна від 02.05.2003 є підробленим, а отже нікчемним, так як на дату його укладення не існувало ні земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 (яка утворена в результаті поділу лише 22.11.2017), ні об`єктів нерухомого майна, що є предметом такого договору (які збудовані у 2017-2018 роках). ОСОБА_1 без наявності будь-яких дозвільних документів проведено будівництво об`єктів нерухомого майна на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка перебувала та перебуває у постійному користуванні ДП НЕК "Укренерго", та, в подальшому, на підставі нікчемного правочину проведено державну реєстрацію права власності на них.

У подальшому ОСОБА_1 , яка є одним із кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Техно Вест», на підставі рішення про надання згоди на передачу майна №№1878, 1879 від 16.10.2023 та акта приймання-передачі № №1880, 1882 від 16.10.2023 передано до статутного капіталу ТОВ «Техно Вест» спірне нерухоме майно.

14.04.2026 надійшов відзив відповідача, згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що первісний власник набула право власності на об`єкти нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 02.05.2003, нікчемність якого стороною позивача не доведена. Ст. 228 ЦК України, на яку посилається позивач, застосовується виключно до правочинів, спрямованих на порушення публічного порядку, що передбачає наявність умислу сторін та досягнення протиправної мети. Жодних доказів неправомірної державної реєстрації права власності на спірні приміщення чи скасування державної реєстрації прокуратурою не надано. Матеріали кримінального провадження, на які посилається прокуратура, не можуть бути належним доказом підроблення правочину, оскільки не встановлені вироком суду.

Прокуратура у відповіді на відзив від 21.04.2026 зазначає, що оскільки спірний договір купівлі-продажу спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної (на даний час комунальної) власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним. У межах кримінального провадження №12021035580000597 від 31.03.2021 зібрано докази, які підтверджують те, що будівництво спірних об`єктів нерухомого майна відбувалось у період 2017-2018 років, тобто на момент укладення договору купівлі-продажу від 02.05.2003 предмету договору не існувало взагалі. Здійснення самочинного будівництва на спірній земельній ділянці також підтверджується матеріалами супутникового моніторингу Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 за період з 2003 по 2024 рік (лист від 14.10.2025 №4038-5-04.02-2025). Договір купівлі продажу нерухомого майна від 02.05.2003 є підробленим, а отже нікчемним, так як на дату його укладення не існувало ні земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 (яка утворена в результаті поділу лише 22.11.2017), ні об`єктів нерухомого майна, що є предметом такого договору (які збудовані у 2017-2018 роках). ОСОБА_1 без наявності будь-яких дозвільних документів проведено будівництво об`єктів нерухомого майна на самовільно зайнятій земельній ділянці, та, в подальшому, на підставі нікчемного правочину проведено державну реєстрацію права власності на них. Відповідача не можна вважати суб`єктом, який має законне право власності на таке нерухоме майно. Відтак, посилання відповідача на мирне та добросовісне володіння майном, право власності на яке у останнього не виникає в силу закону, є необґрунтованими.

У судових засіданнях прокурор, представник позивача підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у позові відмовити повністю.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 26.03.2026 заяву Луцької окружної прокуратури від 24.03.2026 про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Техно Вест" вчиняти певні дії щодо нерухомого майна адміністративно-побутової будівлі (загальна площа (кв.м): 592.7, матеріал стін: газоблок, Опис: літ. "А-2" - адміністративно-побутове приміщення; літ. "Б-2" побутове приміщення (площа - 132,9 м.кв.), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1958450407218, яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 площею 0,5631 га, зокрема щодо його відчуження, здачі в оренду (суборенду). Заборонено державним реєстраторам вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості та зміни щодо нерухомого майна адміністративно-побутової будівлі (загальна площа (кв.м): 592.7, матеріал стін: газоблок, Опис: літ. "А-2" - адміністративно-побутове приміщення; літ. "Б-2" побутове приміщення (площа - 132,9 м.кв.), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1958450407218, яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 площею 0,5631 га. У решті заяви відмовлено.

Ухвалою суду 26.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 22 квітня 2026 року о 12:00 год.

Відповідач ухвалу суду отримав 31.03.2026, строк для подання відзиву - по 15.04.2026.

14.04.2026 надійшов відзив відповідача.

21.04.2026 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

Відповідач відповідь на відзив отримав 21.04.2026, строк для подання заперечень - по 27.04.2026.

Заперечення відповідач на відповідь на відзив на адресу суду не надходили.

22.04.2026 надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю уповноваженого представника товариства в іншому судовому засіданні.

У судовому засіданні прокурор відкладення підготовчого засідання не заперечив.

Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача, відсутність заперечень інших учасників справи, відсутність заперечень відповідача на відповідь на відзив, не закінчення строку для їх подання, з метою виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 22.04.2026 підготовче засідання відклав на 06.05.2026 о 15:30 год.

У судовому засіданні 06.05.2026 оголошено перерву до 14.05.2026 о 15:00 год.

14.05.2026 надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив. Зазначає, що відповідь на відзив товариство отримало 06.05.2026, у зв`язку з чим заперечення подані у межах встановленого строку.

У судовому засіданні прокурор, представник позивача долучення заперечень заперечили у зв`язку з пропуском встановленого строку для їх подання.

Згідно з ст. 184 ГПК України у строк, встановлений судом, позивач має право подати відповідь на відзив, а відповідач - заперечення.

Ухвалою суду від суду 26.03.2026 встановлено відповідачу строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив подати суду заперечення на відповідь на відзив з доказами надіслання прокуратурі, позивачу.

Судом встановлено, що відповідач відповідь на відзив отримав 21.04.2026, що підтверджується квитанцією №6783147 від 21.04.2026 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Таким чином строк для подання заперечень - по 27.04.2026.

Заперечення відповідача подані до суду 14.05.2026, тобто з пропуском встановленого строку.

Частиною другою статті 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, подання заперечень на відповідь на відзив з пропуском встановленого судом строку, відсутність клопотання про поновлення такого строку, заперечення прокуратури, представника позивача, суд протокольною ухвалою від 14.05.2026 заперечення відповідача на відповідь на відзив залишив без розгляду.

Крім того, 14.05.2026 на електронну адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Клопотання відповідача від 14.05.2026 про відкладення розгляду справи надіслане представником товариства адвокатом Гринчуком І.С. на електронну адресу суду.

В той же час, у адвоката Гринчука І.С. зареєстрований електронний кабінет ЄСІТС.

Отже, надіславши клопотання про відкладення розгляду справи електронною поштою без електронного цифрового підпису, а не за допомогою підсистеми "Електронний суд", адвокат Гринчук І.С., який діє в інтересах ТОВ "Техно Вест", використав спосіб звернення до суду, не передбачений чинним процесуальним законодавством, у зв`язку з чим вказане клопотання суд повертає без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №944/6062/23 від 12.02.2025.

Враховуючи вищевикладене, відсутність не розглянутих заяв/клопотань, виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 14.05.2026 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 10.06.2026 о 11:00 год.

Ухвалою суду від 10.06.2026 відкладено розгляд справи по суті на 25 червня 2026 року о 14:30 год

У судовому засіданні 25.06.2026 оголошено перерву до 16.07.2026 о 15:00 год.

16.07.2026 надійшло клопотання відповідача про визнання поважними причин неподання відповідачем копії вироку Луцького міськрайонного суду від 16.07.2026 у кримінальному провадженні №12021035580000597 від 31.03.2021 у справі №161/6102/23 та долучити його до матеріалів справи.

Судове засідання 16.07.2026 не відбулося у зв`язку із надходженням повідомлення про замінування приміщення Господарського суду Волинської області.

Ухвалою суду від 16.07.2026 розгляд справи призначено на 06.08.2026 о 14:00 год.

21.07.2026 надійшли заперечення Луцької окружної прокуратури на клопотання про долучення доказів. Зазначає, що відповідач не вказує, для доведення яких саме належних до предмету доказування обставин сторона подає цей доказ, або стверджує про обставини і посилається при цьому на доказ існування цих обставин. Вирок Луцького міськрайонного суду від 16.07.2026 у кримінальному провадженні № 12021035580000597 від 31.03.2021 у справі не набрав законної сили і на даний час не є завершальним процесуальним рішенням у кримінальному провадженні. Встановлені судом у справі № 161/6102/23 факти як докази у справі №903/295/26 не мають наперед встановленої сили і підлягають перевірці на загальних підставах.

06.08.2026 надійшли клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.07.2026 №161/6102/23.

Заслухавши пояснення учасників справи, враховуючи надходження клопотань відповідача безпосередньо перед судовим засіданням, надання учасникам справи можливості ознайомитись з ними та висловити відповідні міркування, суд протокольною ухвалою від 06.08.2026 розгляд справи по суті відклав на 18.08.2026 о 16:30 год.

14.08.2026 надійшли заяви Волинської обласної прокуратури, згідно яких просить відмовити у задоволенні заяв відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження, зупинення провадження у справі.

Заслухавши пояснення учасників справи, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 18.08.2026 клопотання відповідача від 08.07.2026 про визнання причин пропуску строку для подання доказів поважними, долучення доказів задовольнив.

При цьому судом враховано неодноразове повідомлення представником відповідача про перебування у провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області кримінальної справи №161/6102/23 про обвинувачення ОСОБА_1 . Неможливість подання спірного вироку суду у встановлений ГПК України строк зумовлена його ухваленням лише 16.07.2026.

Розгляд клопотань відповідача від 06.08.2026 про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі.

Клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження обґрунтоване необхідністю зупинення провадження у справі до набрання законної сили вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.07.2026 у справі №161/6102/23, оскільки результат його перегляду матиме істотне значення для правильного вирішення даного спору.

Таким чином, доводи відповідача зводяться виключно до необхідності вирішення судом питання щодо зупинення провадження у справі, що, на думку суду, не є винятковою обставиною для повернення до стадії підготовчого провадження, оскільки положеннями ГПК передбачені чіткі підстави для зупинення при розгляді справи по суті, у зв`язку з чим клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження не підлягає задоволенню.

Суд зауважує, що наявних в матеріалах справи доказів достатньо для встановлення обставин у даній справі, суд не позбавлений можливості розглянути позовні вимоги у даній справі по суті, без зупинення провадження у справі, самостійно надати оцінку доказам, а відповідачем не доведено, в чому полягає неможливість розгляду даної господарської справи до вирішення кримінальної справи № 161/6102/23 про обвинувачення ОСОБА_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021035580000597, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1, ч.ч. 3-4 ст. 358 КК України, яка не є учасником даної господарської справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора та представника відповідача, з метою повного та всебічного розгляду справи, надання учасникам справи можливості підготуватися до судових дебатів, суд протокольною ухвалою від 18.08.2026 розгляд справи по суті відклав на 23.09.2026 о 14:45 год.

У судовому засіданні 23.09.2026 було заслухано пояснення учасників справи, судом завершено стадію з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, а також надано можливість учасникам справи на стадії судових дебатів висловити перед судом свої правові позиції щодо спірних правовідносин та обмінятись репліками.

Після стадії судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

На підставі вищевикладеного, судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 01.10.2026 о 12:45 год.

01.10.2026 судом ухвалено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №038315 від 20.12.2004 Державне підприємство Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі по тексту - ДП НЕК "Укренерго") є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 30948 кв.м.

На підставі розпорядження Волинської обласної державної адміністрації (далі по тексту Волинської ОДА) від 17.07.2017 №354 "Про надання згоди на поділ земельної ділянки" надано згоду ДП НЕК "Укренерго" на поділ земельної ділянки державної власності (землі енергетики) площею 1,1719 га з кадастровим номером 0721885800:06:000:0027, розташованої за межами населених пунктів Прилуцької сільської ради Ківерцівського району, на дві земельні ділянки орієнтовними площами 0,6019 га та 0,57 га.

У результаті поділу утворилась, в тому числі, земельна ділянка з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 площею 0,5631 га, цільове призначення - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Дата державної реєстрації земельної ділянки 22.11.2017, підстава: Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ТОВ «Інститут земельних відносин та охорони навколишнього середовища» від 30.08.2017.

25.01.2022 за Луцькою міською радою зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 площею 0,5631 га (т. 1 а.с. 14-16).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 02 травня 2003 року, укладеного між керівником Приватного підприємства «Вегас-К» ОСОБА_2 , який діє на підставі Статуту (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець зобов`язується передати у власність покупцю наступне майно: адміністративно-побутову будівлю (А-2) та Побутову будівлю (Б-2) в селі Прилуцьке Волинської області, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018, площею 0,5631 га з цільовим призначенням 14.02 розміщення, будівництво, експлуатація та обслуговування будівель та споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії. Сторонами також підписано акт прийому-передачі зазначеного майна від 02.05.2003.

Згідно з інформацією з Державного нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 11 листопада 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна: адміністративно-побутову будівлю площею 592,7 кв.м. /А-2/ - адміністративно-побутове приміщення, /Б-2/ - побутове приміщення (132,9 кв.м.), які знаходяться за адресою: Волинська обл., Ківерцівський р-н, Прилуцька с/рада. Підставою державної реєстрації є договір купівлі-продажу від 02 травня 2003 року.

ОСОБА_1 виготовлено Технічний паспорт на адміністративно-побутову будівлю, яка знаходиться за адресою: Волинська обл., Ківерцівський р-н, територія Прилуцької с/рада (т. 1 а.с. 156-161).

На підставі акту приймання-передачі № №1880, 1882 від 16.10.2023 та рішення про надання згоди на передачу майна №№1878, 1879 від 16.10.2023 ОСОБА_1 передано до статутного капіталу ТОВ «Техно Вест» вказане нерухоме майно (т. 1 а.с. 154-155).

17.10.2023 за ТОВ «Техно Вест» зареєстровало право власності на зазначені об`єкти нерухомого майна, що знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018, номер відомостей про речове право: 52148328 (т. 1 а.с. 14-16).

20.09.2021 Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 площею 0,5631 га, згідно якого виявлено знаходження на цій земельній ділянці приміщення, а також вказано про відсутність будь-яких рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання даної земельної ділянки у власність (користування) та її використання з порушенням ЗК України.

Згідно листа Луцької міської ради від 04.10.2022 №1.1-9/3718/2022, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 площею 0,5631 га перебуває у постійному користуванні ПАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго», якого повідомлено про необхідність припинення права постійного користування та громадянку ОСОБА_1 про оформлення права користування земельною ділянкою листом від 23.09.2022 (т. 1 а.с. 26).

У листі від 04.10.2022 №1.1-9/3742/2022 Луцька міська рада повідомила, що з 25.01.2022 будь-яких рішень міською радою щодо передачі земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 у власність чи користування та припинення права постійного користування не приймалося. Будь-яких звернень щодо вказаної земельної ділянки від будь-яких фізичних чи юридичних осіб до міської ради не надходило (т. 1 а.с. 28).

Відповідно до листа управління містобудування та архітектури Волинської ОДА від 12.10.2022 №784/04-02/2-22 розпорядження голови стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 (або її частини), про передачу у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам чи припинення права постійного користування даною земельною ділянкою ДП НЕК «Укренерго» не облдержадміністрацією не приймалися. Звернення з вказаних питань до ОДА не надходили (т. 1 а.с. 32).

Із листа Луцької районної державної (військової) адміністрації від 08.11.2022 № 3399/18/2-22 слідує, що Ківерцівською РДА (правонаступником якої є Луцька РДА) рішення про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не приймалося, питання припинення права постійного користування даною земельною ділянкою ДП НЕК «Укренерго» не вирішувалося (т. 1 а.с. 40).

Згідно інформації Державної інспекції архітектури та містобудування від 20.10.2022 № 9025/05/13-22, що на момент надання відповіді в Реєстрі будівельної діяльності за параметрами пошуку «кадастровий номер ділянки 0721885800:06:000:2018», «кадастровий номер ділянки 0721885800:06:000:0027» та за «назва об`єкта ТОВ «Вест-Електра» відомостей щодо реєстрації/видачі документів, що дають право на виконання підготовчих будівельних робіт та що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не виявлено (т. 1 а.с. 34).

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 07.10.2022 в Державному реєстрі земель станом на 01.01.2013 згідно наявних електронних даних за ТОВ «Вест-Електра» не виявлено зареєстрованих земельних ділянок на території Волинської області (т. 1 а.с. 42).

Як вбачається з листа від 14.10.2025 №4038-5-04.02-2025 Луцькою окружною прокуратурою отримано від Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України (далі - НЦУВКЗ) матеріали супутникового моніторингу земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 за період з 2003 по 2024 рік.

Матеріали справи містять обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021035580000597 від 31.03.2021 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1 КК України.

Вироком Луцького міськрайонного суд від 16.07.2026 у справі № 161/6102/23 ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за ст.ст.197-1 ч.3, 358 ч.3 та 358 ч.4 КК України, виправдано на підставі ст.284 ч.1 п.1 КПК України, у зв`язку з відсутністю в її діях події кримінального правопорушення.

Щодо представництва прокурором інтересів держави суді.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Луцької міської ради, прокурор посилався на використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, яка відноситься до комунальної власності перешкоджає Луцькій міські раді, яка здійснює повноваження її власника від імені територіальної громади, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, отримувати від її використання доходи, забезпечувати охорону та раціональне використання землі на території міста.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, Луцька міська рада є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а відтак прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що Луцькою окружною прокуратурою на адресу Луцької міської ради скеровувався запит у якому зазначалось про виявлені порушення земельного законодавства, а саме незаконне використання земельної ділянки комунальної форми власності ОСОБА_1 , у відповідь на який міська рада зазначила, що їй було відомо про вказані порушення ще у вересні 2021 року, після проведеної перевірки Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області, у зв`язку з чим скеровано лист до ОСОБА_1 про необхідність оформлення орендних відносин, а також лист до ДП НЕК «Укренерго» про припинення права постійного користування. Будь-які інші заходи даним органом місцевого самоврядування не вживались.

На повторний запит прокуратури міська рада листом від 04.10.2022 за №1.1- 9/3718/2022 повторно зазначила про невжиття нею заходів щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, будь-яку інформацію щодо звернення до суду із вказаним позовом не висловлювала.

Листами від 28.10.2025 №1.1-21/6115/2025 та від 26.02.2026 № 1.1- 21/1235/2026 Луцька міська рада поінформувала окружну прокуратуру про те, що до суду з позовом про знесення самочинного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 не зверталась. У листі від 26.02.2026 поряд з цим зазначила, що не заперечує щодо представництва інтересів міської ради прокуратурою.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», окружною прокуратурою листом від 24.03.2026 за № 1839вих-26 повідомлено Луцьку міську раду про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ТОВ «Техно Вест» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання знесення самочинно збудованого майна.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентного органу, який знав про реєстрацію за відповідачем на праві власності нежитлової будівлі, розміщеної на земельній ділянці комунальної власності, про формування такої земельної ділянки як об`єкту речових прав, однак не звертався до суду з відповідним позовом, що стало підставою для звернення з позовом прокурора.

Щодо суті спору суд зазначає про таке.

Частиною 1 ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зміст права власності розкриває ст. 317 ЦК України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто зміст права власності становить "тріаду" повноважень, а саме: право володіння "jus possidendi", право користування "jus utendi" і право розпорядження "jus abutendi".

Самочинне будівництво регулює ст. 376 ЦК України. Так, законодавець у вказані статті закріпив норму, згідно з якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.

Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв`язку із будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинні досліджуватися питання щодо наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та щодо відповідності побудованого об`єкта будівельним нормам і правилам.

Згідно з статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною першою статті 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Відповідно до частини першої, одинадцято статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. Якщо об`єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності.

Відповідно до частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; будівництва, обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, мультимодальних терміналів, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини другої статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

На противагу наведеному, знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень, зокрема для приведення правовідносин сторін відповідно до чинного на момент подання позову законодавства і є способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій збудовано нерухоме майно.

Європейській суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2016 року у справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга N 46577/15) роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N 725/5630/15-ц (провадження N 14-341цс18), а також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі N 442/4338/17 (провадження N 61-1460св21).

Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.

Отже, позивач зобов`язаний довести факт самочинності будівництва, порушення його прав, як власника земельної ділянки, та обґрунтованості захисту його прав лише у такий спосіб, як знесення та пропорційності такого втручання у право власності відповідача.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі N822/2149/18 (провадження N К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі N344/4319/16-а (провадження N К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

У даній справі, прокурор та позивач визначають такими підставами те, що ОСОБА_1 упродовж 2017-2018 років (точної дати та часу органом досудового розслідування не встановлено) самовільно без отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію, та без одержання документа, який надає право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснено самовільне будівництво двох двоповерхових будівель, а саме адміністративно-побутової будівлі загальною площею 592,7 кв.м. та побутового приміщення площею 132,9 кв.м. на самовільно зайнятій земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 площею 0,5631 га з цільовим призначенням для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії, яка розташовувалась в адміністративних межах Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району, Волинської області (на даний час територія Луцької міської ради), що перебувала у державній власності та знаходилась в користуванні Державного підприємства Національна енергетична компанія «Укренерго», згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 038315.

Прокурор вказує, що надалі, з метою приховати свою злочинну діяльність та надати видимості законності своїм діям щодо самовільного будівництва будівель та споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, у ОСОБА_1 , у невстановлену дату, час та місце, виник злочинний умисел, направлений на створення нікчемного договору купівлі-продажу, згідно якого Приватне підприємство «ВЕГАС-К» (ЄДРПОУ 322696773) в особі Схаба Василя Віталійовича, зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 , Адміністративно-побутову будівлю (А-2) та Побутову будівлю (Б-2) в селі Прилуцьке, Волинська область, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018, площею 0,5631 га, та акту прийому-передачі майна, згідно якого Приватне підприємство «ВЕГАС-К» передає у ОСОБА_1 зазначене нерухоме майно.

Крім того, на переконання прокурора, Дембіцька Надія Петрівна, 11 листопада 2019 року використала вищевказані завідомо підроблені документи шляхом надання їх державному реєстратору для здійснення реєстрації права приватної власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна.

Стверджує, що договір купівлі продажу нерухомого майна від 02.05.2003 є підробленим, а отже нікчемним, так як на дату його укладення не існувало ні земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 (яка утворена в результаті поділу лише 22.11.2017), ні об`єктів нерухомого майна, що є предметом такого договору (які збудовані у 2017-2018 роках).

Як вбачається із матеріалів справи, що договір купівлі-продажу від 02 травня 2003 року укладався в письмовій формі між ПП «Вегас-К» та ОСОБА_1 щодо адміністративно-побутової будівлі (А-2) та побутової будівлі (Б-2) у с. Прилуцьке Волинської області, що розташовані на земельній ділянці 0721885800:06:000:2018,площею 0,5631 га, з цільовим призначенням 14.02 розміщення, будівництво, експлуатація та обслуговування будівель та спору об`єктів передачі електричної та теплової енергії і сторонами договору не оспорювався.

На час укладення такого договору був чинним Цивільний кодекс Української РСР 1963року в редакції від 30 жовтня 1999 року (далі - ЦК УРСР), а тому до цих правовідносин застосовуються саме норми ЦК УРСР.

Прокурор як на підставу нікчемності такого договору купівлі-продажу вказав те, що такий правочин порушує публічний порядок, був спрямований на незаконне заволодіння майном, а саме земельною ділянкою державної (на цей час комунальної) власності, з посиланням на п. 1 ч. 2 ст. 215 («Недійсність правочину»), ч. ч. 1, 2 ст. 228 («Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства») ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час укладення договору ці норми Цивільного кодексу України не діяли, а тому посилання на те, що договір купівлі-продажу від 02 травня 2003 року є нікчемним, не заслуговують на увагу.

Між тим в обґрунтування нікчемності правочину прокурор вказує на підробку даного договору купівлі-продажу, на підтвердження чого посилається на протокол допиту свідка ОСОБА_2 у кримінальному провадженні № 12021035580000597 від 31.03.2021, який повідомив органу досудового розслідування, що не підписував даного договору купівлі-продажу, оскільки не був директором ПП «Вегас-К» та на той момент перебував на службі в Збройних Силах України. Вказані обставини прокурор підтверджує листом Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку від 16.02.2023, про те, що керівником ПП «Вегас-К» яке було зареєстроване 06.11.2002 була ОСОБА_3 .

Крім того, прокурор вказує, що підробку даного договору підтверджує та обставина, що допитані в ході досудового розслідування по вказаному вище кримінальному провадженні в якості свідків суміжні користувачі земельної ділянки повідомили, що будівництво на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 фактично почало проводитись приблизно в 2017-2018 роках.

Також прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018 утворилась в 2017 році внаслідок поділу земельної ділянки державної власності (землі енергетики) площею 1.1719 га з кадастровим номером 0721885800:06:000:0027 на дві земельні ділянки.

Відповідно до положень ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Суд не приймає до уваги долучені до позовної заяви копії протоколів допиту свідків в кримінальному провадженні, оскільки відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належним доказом, який би міг засвідчити неналежність підпису стороні правочину, є саме висновок експертизи. Показаннями свідків не може доводитися факт підроблення договору купівлі-продажу.

При цьому, суд враховує, що вказаний договір в силу дії презумпції правомірності правочинів є дійсним. Інших доводів і заперечень, клопотань про призначення технічної, почеркознавчої експертизи в суді першої інстанції у цій справі прокурор і позивач не зазначали і не заявляли.

Самі по особі обставини, які вказують, що договір купівлі-продажу не міг вчинятись в час і між особами, які в ньому зазначені, не можуть з високою вірогідністю вказувати на підробку договору, оскільки є лише припущеннями.

Відтак, на переконання суду, прокурором не доведено належними та допустимими доказами підробку договору купівлі-продажу від 02.05.2003 року, а відтак його нікчемності в силу закону.

При цьому суд зазначає, що наведені прокурором обставини щодо нікчемності вказаного договору купівлі-продажу від 02 травня 2003 року, були предметом перевірки під час розгляду цивільної справи № 161/15788/22 за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради з позовом до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації та припинення права власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення її від об`єктів нерухомості.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.05.2023 року у цивільній справі № 161/15788/22, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 14.09.2023 року та постановою Верховного Суду від 03.09.2025, встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на об`єкти нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 02.05.2003 року, нікчемність якого стороною позивача, тобто прокурором, не доведена.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного приватного права.

Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Отже, факторами, з якими пов`язуються можливість позбавлення особи майна, є добросовісність (недобросовісність) набувача майна.

Кожен із цих факторів досліджується послідовно стосовно кожного набувача у ланцюгу набувачів, якщо про існування відповідних обставин стверджує сторона, яка несе тягар їх доведення.

До того ж стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном лише тієї особи, яка добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка відповідної особи.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 360/773/14-ц.

На необхідності дослідження добросовісності набуття спірного майна як підстави для позбавлення особи права власності наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, пропорційності втручання у мирне володіння - у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, а на оцінці добросовісності дій особи - у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц та від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, добросовісність набувача майна підлягає оцінці через призму його можливості та обов`язку з`ясувати, чи були наявні правові підстави для набуття попереднім власником права власності на майно та чи здійснено його набуття відповідно до закону.

При цьому суд оцінює, чи мав набувач об`єктивну можливість і чи був він зобов`язаний здійснити таку перевірку перед укладенням правочину.

Згідно з ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

При дослідженні обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічні правові позиції викладено Верховним Судом у своїх постановах, зокрема, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.

Після початку функціонування з січня 2013 року Електронного реєстру речових прав та прав власності на нерухоме майно, 11.11.2019 державний реєстратор Куклинської сільської ради Маневицького району прийняв рішення № 49625048 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну нежитлову будівлю площею 592,7 кв.м.

Фактично держава в особі уповноважених осіб повторно підтвердила (визнала) право власності ОСОБА_1 на спірні об`єкти нерухомого майна, що виникло на підставі правочину від 02.05.2003 року.

При цьому що факт правомірності договору купівлі-продажу від 02.05.2003 року, а також наявності предмету договору (нежитлової будівлі) встановлено судом у рішенні від 30.05.2023 у справі №161/15788/22, яке набрало законної сили, і даний факт не потребує доведенню при розгляді даної справи щодо набуття ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю на законній підставі, яка в подальшому була внесена даною особою до статутного фонду відповідача.

Ураховуючи вищевикладене, дослідивши надані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 правомірно на підставі договору купівлі-продажу від 02.05.2003 року, набула право власності на об`єкти нерухомого майна, які знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018.

Водночас, прокурор зазначає, що спірні об`єкти нерухомого майна були збудовані ОСОБА_1 упродовж 2017-2018 років без наявності будь-яких дозвільних документів на самовільно зайнятій земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018, постійним користувачем якої є ПАТ НЕК "Укренерго" на підставі державного акта серії ЯЯ №038315 від 20.12.2004.

Дійсно, земельна ділянка з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018, яка була сформована як об`єкт цивільних прав у 2017 році, Луцькою міською радою не надавалась в користування чи власність шляхом прийняття відповідного рішення ні ОСОБА_1 , ні відповідачу. Рішення про припинення права постійного користування ДП НЕК «Укренерго» спірною земельною ділянкою не приймалися. У той же час, Луцька міська рада листом від 23.09.2022 повідомляла ДП НЕК «Укренерго» про необхідність припинення права постійного користування та громадянку ОСОБА_1 про оформлення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №038315 від 20.12.2004 Державне підприємство Національна енергетична компанія "Укренерго" є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 30948 кв.м.

На підставі розпорядження Волинської ОДА від 17.07.2017 №354 надано згоду ДП НЕК "Укренерго" на поділ земельної ділянки державної власності (землі енергетики) площею 1,1719 га з кадастровим номером 0721885800:06:000:0027, розташованої за межами населених пунктів Прилуцької сільської ради Ківерцівського району, на дві земельні ділянки орієнтовними площами 0,6019 га та 0,57 га. Вказане розпорядження також підтверджує той факт, що саме ДП НЕК «Укренерго» є заявником у питанні поділу вказаної земельної ділянки.

На запит прокурора щодо надання інформації про об`єкти нерухомого майна, які знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018, у листі від 21.09.2022 ДП НЕК «Укренерго» повідомило, що фактично на земельній ділянці знаходиться частина огорожі ПС 330 кВ «Луцьк північна» протяжністю 200 метрів, яка входить до складу об`єктів нерухомого майна НЕК «Укренерго» (т. 1 а.с. 45 на звороті). При цьому, жодних зауважень щодо можливого самовільного зайняття вказаної земельної ділянки або ж самовільного будівництва на ній такі документи не містять.

Суд не приймає до уваги надані прокурором супутникові знімки про те, що в межах позначеної земельної ділянки наявні певні об`єкти забудови. При цьому самі по собі такі зображення не дають можливості встановити ані характер відповідних об`єктів, ані час їх створення, ані особу, яка здійснила їх будівництво, реконструкцію чи розміщення. Більше того, супутникові знімки не містять будь-яких відомостей, які б дозволяли ідентифікувати зафіксовані на них об`єкти як саме ті будівлі та споруди, що були предметом договору купівлі-продажу від 02.05.2003 року, або, навпаки, спростувати існування таких об`єктів на момент укладення зазначеного договору. З огляду на технічні характеристики таких зображень, їх масштаб, роздільну здатність та відсутність можливості проведення індивідуалізації конкретних об`єктів нерухомості, вони не можуть бути використані для достовірного встановлення тотожності чи відмінності будівель, їх площі, конструктивних характеристик або часу виникнення.

Крім цього, згідно супровідного листа від 14.10.2025 року № 4038-5-04.02-2025 (т. 1 а.с. 145) здійснено застереження про те, що матеріали супутникового моніторингу, використані для формування відповіді на запит, можуть мати похибку географічної прив`язки до 20 метрів, що, на переконання суду, є важливою обставиною для оцінки вказаного доказу.

Таким чином, надані супутникові знімки лише відображають загальний стан території у відповідні проміжки часу, однак не підтверджують і не спростовують обставин, які входять до предмета доказування у даній справі.

Разом з тим, зазначена земельна ділянка перебувала у користуванні власності ДП НЕК «Укренерго», тому на думку суду, проводити там без будь-якого права (відому керівництва) певного обсягу робіт (будівельних, ремонтних) не могло не викликати інтересу щодо таких робіт.

Згідно листа Державної інспекції архітектури та містобудування України від 20.10.2022 року № 9025/05/13-22, повідомлено, що на момент надання відповіді в Реєстрі будівельної діяльності за параметрами пошуку кадастровий номер ділянки 0721885800:06:000:2018, кадастровий номер ділянки 0721885800:06:000:0027 та за назва об`єкта ТзОВ «Вест Електра» відомостей щодо реєстрації/видачі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не виявлено. Зазначено, що Державної інспекцією архітектури та містобудування України не здійснювались заходи державного архітектурно-будівельного контролю на земельній ділянці, що розташована на земельних ділянках з кадастровими номерами 0721885800:06:000:2018, 0721885800:06:000:0027, в період з 15.09.2021 по 24.02.2022.

Наведена інформація у своїй сукупності спростовує доводи прокурора щодо здійснення ОСОБА_1 будь-яких будівельних робіт на спірній земельній ділянці у період з 2017-2018 років. Навпаки, лист Державної інспекції архітектури та містобудування України підтверджує, що у зазначений період заходи державного архітектурно-будівельного контролю на цих земельних ділянках не проводилися, а відомості про виконання підготовчих чи будівельних робіт відсутні.

У Технічному паспорті на адміністративно-побутову будівлю, яка знаходиться за адресою: Волинська обл., Ківерцівський р-н, територія Прилуцької с/рада, зокрема, у розділі «Характеристика будівлі з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами» зазначено, що роком побудови об`єкта Адміністративно-побутова будівля під літ. «А-2» та об`єкта Побутова будівля під літ. «Б-2» є 1991. (т. 1 а.с. 156-161).

Відтак, об`єкти нерухомості, які прокурор вважає самочинним будівництвом, вже існували на момент укладення договору купівлі-продажу та акту прийому передачі від 02.05.2003 року, а тому відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що їх створення або зведення пов`язане з діями ОСОБА_1 .

Самовільність зайняття земельної ділянки 0721885800:06:000:2018 ОСОБА_1 також не підтверджується доказами, поданими прокурором на підтвердження позовних вимог, які зібрані органом досудового розслідування в межах кримінального провадження № 12021035580000597. Суд враховує, що у зазначеному кримінальному провадженні Луцьким міськрайонним судом 16.07.2026 постановлено виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що підстава, на якій ОСОБА_1 набула права власності на нежитлову будівлю є договір купівлі-продажу від 02.05.2003 року і органи державної влади та особи, на якій покладено функції держави (відповідні органи реєстрацій та державні реєстратори) здійснили таку реєстрацію права власності спочатку за ОСОБА_1 .

Протягом всього часу існування права власності та здійснення правомочностей власника ОСОБА_1 з травня 2003 року по жовтень 2023 року держава в особі уповноважених органів (судів, державних реєстраторів) визнавала права власності ОСОБА_1 на адміністративно-побутову будівлю та вносила відповідні відомості до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Протягом вказаного часу (з травня 2003 року по жовтень 2023 року) ОСОБА_1 вільно та відкрито володіла нерухомим майном, що було розміщено на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018, про що держава в особі уповноважених органів знала та визнавала таке право власності на будівлю.

На підставі акту приймання-передачі № №1880, 1882 від 16.10.2023 та рішення про надання згоди на передачу майна №№1878, 1879 від 16.10.2023 ОСОБА_1 передано до статутного капіталу ТОВ «Техно Вест» вказане нерухоме майно.

Перехід права власності на зазначені об`єкти нерухомого майна ТОВ «Техно Вест» було підтверджено державою в особі уповноважених органів шляхом прийняття приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В. рішення від 17.10.2023 за 69775813 про реєстрацію за ТОВ ТОВ «Техно Вест» права власності на адміністративно-побутову будівлю загальною площею 592,7 кв.м.

ТОВ «Техно Вест» також з жовтня 2023 року по момент звернення з позовом до суду (березень 2026 року) та прийняття рішення вільно та відкрито здійснює правомочності власника нежитлової будівлі, розміщеній на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у ч. 1 ст. 321 ЦК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Як вже вказував суд вище, що з огляду правомірність набуття права власності ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 02.05.2003, а також не встановлення дати, коли саме було здійснено будівництво, і враховуючи те, що відповідно до діючого законодавства на момент укладення договору купівлі-продажу від 02.05.2003 норми ЦК УРСР взагалі не передбачали такої підстави для визначення будівництва самовільним як відсутність прав на земельну ділянку, то суд вважає твердження прокурора про самочинність будівництва адміністративно-побутової будівлі загальною площею 592,7 кв.м. м., що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:06:000:2018, не доведеним.

Суд також вважає, що враховуючи здійснену судом оцінку того, що адміністративно-побутової будівля (право власності на яку зареєстровано за відповідачем) не може вважатися самочинним будівництвом, а також з огляду на те, що упродовж тривалого часу ні Волинська обласна державна адміністрація, яка здійснювала розпорядження землями державної власності до передачі їх у власність комунальну, а ні ДП «НЕК «Укренерго», яке на підставі державного акту є постійним користувачем цієї земельної ділянки з 2004 року (після укладення договору від 02 травня 2003 року) й до дня розгляду справи, не звертались до правоохоронних органів із заявами про самовільне зайняття земельної ділянки, самовільне будівництво на ній об`єктів, до суду відповідні позови не подавали, не оспорювали рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 листопада 2019 року № 1958450407218 (про реєстрацію права власності на об`єкти нерухомості за ОСОБА_1 ), захист прав на земельну ділянку шляхом знесення правомірно набутого у власність об`єкту нерухомості (адміністративно-побутової будівлі) не відповідає принципу пропорційності втручання у мирне володіння майном.

Прийняття 25 січня 2022 року територіальною громадою в особі Луцької міської ради у комунальну власність земельної ділянки, на якій розміщено спірні об`єкти нерухомості, також відбулось без зауважень щодо належності ОСОБА_1 на праві власності таких об`єктів. Водночас суд зазначає, що прокурор в інтересах держави в особі Луцької міської ради, обґрунтовуючи предмет і підстави позову до ТОВ «Техно Вест», за своєю позицією порушених прав вказує на неправомірність дій ОСОБА_1 по відношенню до власника земельної ділянки. Проте, окрім констатації факту набуття права власності на спірний об`єкт ТОВ «Техно Вест» жодним чином, не вказує та не підтверджує належними та допустимими письмовими доказами, яким саме чином останнім порушено права та інтереси Ради в частині володіння земельною ділянкою комунальної власності, як набувачем (добросовісним/недобросовісним) об`єкта нерухомості. Вказані обставини ставлять під обґрунтований сумнів порушеність прав та інтересів саме Луцької міської ради, як представницького органу територіальної громади, ймовірними незаконними діями спочатку ОСОБА_1 , а з жовтня 2023 року ТОВ «Техно Вест».

При тому, навіть якщо вважати, що така реєстраційна дія про право власності виникла на підставі незаконних дій сторін чи посадових осіб органів державної реєстрації та органів державної влади, задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача знести об`єкт нерухомого майна, набутого відповідачем правомірно, безумовно суперечить принципу правової визначеності, оскільки тлумачення цієї обставини по-іншому дає уявно "законну" можливість будь-коли і в будь-який час втручатися органам держави чи місцевого самоврядування у мирне володіння майном поза встановленими законом часовими рамками.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що у даній справі прокурором не доведено як факту самочинності будівництва, так і незаконності набуття у власність такого об`єкту нерухомості відповідачем, а також пропорційності втручання у право відповідача щодо мирного володіння майном.

Суд відзначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За частинами першою та другою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що у позові належить відмовити.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у позові відмовлено, то судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.10.2026.

Суддя С. В. Бідюк