Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №904/4931/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 м.Дніпро

Справа № 904/4931/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді (доповідач) – Кошлі А.О.,суддів: Демчини Т.Ю., Кучеренко О.І.,

за участі:

секретаря судового засідання: Ігнатенко Г.В.

прокурора – Щербина С.О.

представника позивача – Єлісєєва К.В.

представника відповідача – Гейко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 (суддя Кеся Н.Б.) у справі № 904/4931/25 та апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 (суддя Кеся Н.Б.) у справі № 904/4931/25

за позовом: Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Асоціація «Метридоза»

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Асоціація «Метридоза», у якому просить суд стягнути безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, проспект Слобожанський, 29 Б, з кадастровим номером 1210100000:01:185:0154, площею 1,2933 га, за період з 01.01.2021 по 14.02.2024 у розмірі 2 380 723,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за період з 01.01.2021 по 14.02.2024 користувався земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів та без укладеного договору оренди землі, внаслідок чого безпідставно зберіг у себе кошти у розмірі орендної плати у сумі 2 380 723,65 грн, які зобов`язаний повернути позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Розмір безпідставно збережених коштів визначено на підставі протоколу № 1 від 23.01.2025 Комісії з визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок, та розрахунку суми коштів, які зберіг у себе землекористувач за рахунок власника ділянки, з урахуванням задекларованого і сплаченого відповідачем земельного податку.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/4931/25 позов Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Асоціація «Метридоза» залишено без задоволення. Понесені Дніпропетровською обласною прокуратурою судові витрати покладено повністю на прокуратуру. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/4931/25, а саме заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Асоціація «Метридоза», які знаходяться на всіх його рахунках, в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми 2 380 723,65 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі № 904/4931/25 стягнуто додатково з Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Асоціація «Метридоза» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 57 000,00 грн; наказ вирішено видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

Мотиви суду першої інстанції:

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором дотримано вимог законодавства щодо представництва інтересів держави в суді, оскільки безоплатне користування земельною ділянкою комунальної форми власності порушує інтереси держави в особі Дніпровської територіальної громади, міський бюджет недоотримав безпідставно збережені кошти орендної плати, а органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада, якій прокуратурою скеровувались листи від 13.03.2025 № 52-2079вих-25, від 05.06.2025 № 52-4750вих-25, від 28.07.2025 № 52-6393вих-25, у зв`язку з чим підстав для залишення позову без розгляду за клопотанням відповідача суд не вбачав.

По суті спору суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, а ТОВ НВФ «Асоціація «Метридоза» у період з 01.01.2021 по 14.02.2024 не було ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому єдино можливою формою плати за землю для нього як землекористувача була орендна плата. З моменту виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку.

Суд першої інстанції, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та інші наведені у рішенні правові позиції, вказав, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, а фактичний користувач зобов`язаний повернути власнику збережені кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас суд зазначив, що для вирішення спору по суті необхідно встановити наявність або відсутність факту користування відповідачем спірною земельною ділянкою без правовстановчих документів, доведеність її площі та обґрунтованість нарахованої плати за землю. Дослідивши подані прокурором докази (протокол Комісії № 1 від 23.01.2025, акт обстеження земельної ділянки від 14.08.2024 № 14/08/24-В-3 з графічною схемою та фотоматеріалами, витяг № НВ-9947670942024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 05.09.2024, розрахунки нормативної грошової оцінки за 2021– 2023 роки, складені КП «Муніципальний землевпорядний офіс» 17.10.2024, відомості Державного земельного кадастру, договір купівлі-продажу від 12.05.2005, технічний паспорт від 18.06.2014, акт приймання-передачі майна від 29.01.2024), суд дійшов висновку про недоведення прокурором площі земельної ділянки, яка знаходилась у фактичному користуванні відповідача у період 01.01.2021– 14.02.2024 до її формування і реєстрації в березні 2024 року, оскільки встановлені дані про її площу стосуються періоду, коли відповідач вже не був ані власником будівель і споруд, ані фактичним користувачем земельної ділянки.

Технічний паспорт 2014 року, який містить інформацію про площу земельної ділянки під будівлями 5 370 кв. м та загальну площу земельної ділянки 13 536 кв. м, суд розцінив як такий, що не може бути доказом користування відповідачем спірною земельною ділянкою площею 1,2933 га у період 01.01.2021–14.02.2024 ані по факту, оскільки інвентаризація стосується 2014 року, ані юридично, з посиланням на Порядок проведення технічної інвентаризації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 488. Суд вказав, що територія і сформована земельна ділянка не є рівнозначними, оскільки територія визначається візуально під час інвентаризації, у той час як сформована земельна ділянка має чітку процедуру її визначення, а дані технічного паспорта щодо забудованої земельної ділянки і загальної площі території відрізняються від даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Отже, використання в розрахунках плати за землю площі земельної ділянки у розмірі 1,2933 га суд визнав безпідставним, а розмір плати за землю - необґрунтованим. Крім того, суд зазначив, що за наявності спору сторін щодо правильності визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, застосування коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки та ставки орендної плати прокурор під час розгляду справи по суті фактично визнав помилковість власних розрахунків, про що надав письмові пояснення 05.01.2026, які містять новий розрахунок з іншими складовими і вихідними даними, що позбавляє можливості їх врахування на стадії розгляду справи по суті, а зазначені обставини свідчать про необґрунтованість розрахунків заявленої суми позову. З огляду на недоведеність обґрунтованості суми позову матеріалами справи суд у позові відмовив, поклавши судові витрати на прокуратуру.

Ухвалюючи додаткове рішення від 26.02.2026, місцевий господарський суд виходив з приписів статей 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», встановивши, що між Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Валерія Гейка» та відповідачем 03.09.2025 укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги № 1 з погодинною оплатою 3 000,00 грн за годину, подано детальний опис робіт, Акт про надання правової допомоги від 10.02.2026 та рахунок № 10/02/26 від 10.02.2026 на загальну суму 114 000,00 грн за 38 годин роботи. Суд визнав необґрунтованим включення до суми відшкодування 6 000,00 грн витрат, пов`язаних із підготовкою заяви про ухвалення додаткового рішення, пославшись на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, а також урахував, що відповідачу відмовлено в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат становив 30 000,00 грн, у той час як лише за подання відзиву заявлено 60 000,00 грн, а заявлена до стягнення сума майже втричі перевищує попередньо вказану, доказів неможливості передбачити такі витрати не надано. З урахуванням складності справи суд із заявлених 114 000,00 грн визнав підставним стягнення 57 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції від 09.02.2026, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради подав апеляційну скаргу (вих. № 15/1-291вих-26), в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/4931/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позову керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра у повному обсязі, а також стягнути з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір. Рішення оскаржується у повному обсязі.

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції від 26.02.2026, Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 № 904/4931/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ НВФ «Асоціація Метридоза» від 11.02.2026 про розподіл судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Апеляційна скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури обґрунтована наступним:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 ухвалено у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. ст. 79-1, 83, 122, 125, 126 ЗК України, ст. ст. 1212, 1214 ЦК України, ст. 14.1.72 Податкового кодексу України) та процесуального права (ст. ст. 2, 11, 13, 15, 73, 77-79, 86, 236, 238 ГПК України), без повного та всебічного з`ясування обставин справи, а тому підлягає скасуванню на підставі ст. 277 ГПК України.

Прокурор зазначає, що з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності; принцип розмежування земель полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. З посиланням на пункти 3, 5, 6, 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI та на постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 апелянт стверджує, що «за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону… При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку», а нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов`язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності; аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 902/639/22, від 09.10.2024 у справі № 916/3287/23, від 23.04.2025 у справі № 464/6766/23, від 29.07.2025 у справі № 910/6662/24, від 11.11.2025 у справі № 910/8635/24.

Апелянт наголошує, що державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого права (постанова Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17), а право комунальної власності на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією, обов`язок спростування якої покладається на особу, що її заперечує; посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Прокурор вказує, що акт обстеження земельної ділянки № 14/08/24-В-3 від 14.08.2024, яким зафіксовано, що ділянка по периметру огороджена парканом із залізобетонних плит, в`їзд здійснюється через розсувні металеві ворота, поверхня замощена асфальтобетоном, а загальна площа земельної ділянки за первинними обмірами співпадає з даними державних реєстрів, відкинуто судом першої інстанції як доказ без наведення мотивів прийнятого рішення, а доказів того, що площа земельної ділянки істотно змінювалася, відповідачем суду не надано.

Апелянт не погоджується з неврахуванням технічного паспорта на виробничий будинок, виготовленого 18.06.2014 на замовлення ТОВ НВФ «Асоціація «Метридоза», який містить інформацію про площу земельної ділянки 13 536 кв. м та площу під основними будівлями 5 370 кв. м, що, на його думку, підтверджує факт користування відповідачем спірною земельною ділянкою площею не менше 1,2933 га у період з 01.01.2021 до 14.02.2024, оскільки товариство з 22.09.2014 було власником нежитлових будівель та споруд (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 464754612101) і використовувало їх для господарської діяльності; такий технічний паспорт є належним та допустимим доказом з урахуванням Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 488.

Прокурор посилається на приписи ст. 14 Конституції України, ст. 124, 206 Земельного кодексу України, ст. 14 Податкового кодексу України і зазначає, що відповідач у період з 01.01.2021 до 14.02.2024 не був ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, і єдино можливою формою плати для нього була орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України), при цьому з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на земельну ділянку.

Апелянт наводить положення статей 1212, 1214 ЦК України, правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (п. 94) про кондикційний характер відносин з фактичного користування земельною ділянкою, а також посилається на численні постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду (зокрема від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 тощо). Окремо зазначає, що «для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України не є обов`язковим встановлення сформованості земельної ділянки» з посиланням на постанови Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 642/4792/17, від 01.08.2022 у справі № 545/40/20, від 05.10.2022 у справі № 915/767/21, від 21.02.2024 у справі № 646/4738/19, від 02.07.2024 у справі № 644/8837/19, від 06.11.2024 у справі № 915/767/21, а також на постанови Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 644/3932/18-ц та від 06.12.2023 у справі № 643/12527/18, предметом розгляду яких були несформовані земельні ділянки, площа яких визначена уповноваженою особою по периметру паркана.

Щодо розміру стягнення апелянт вказує, що розрахунок недоотриманої орендної плати проведено Комісією та затверджено протоколом № 1 від 23.01.2025, за яким за період з 01.01.2021 до 14.02.2024 розмір орендної плати становить 2 491 742,91 грн, з яких за 2021 рік -707 495,89 грн, за 2022 рік -778 245,47 грн, за 2023 рік -894 982,29 грн, за період 01.01.2024–14.02.2024 -111 019,26 грн; розрахунок здійснено за формулою «нормативна грошова оцінка Ч 3 % (встановлена ставка орендної плати)», а за 2024 рік -з урахуванням кількості днів фактичного використання. Нормативну грошову оцінку за 2021– 2023 роки здійснено КП «Муніципальний землевпорядний офіс», уповноваженим рішенням Дніпровської міської ради від 22.03.2023 № 16/35, на підставі технічної документації, затвердженої рішенням Дніпровської міської ради від 20.05.2020 № 12/57; ставка орендної плати 3 % встановлена рішенням Дніпровської міської ради від 06.12.2017 № 13/27. Прокурор посилається на висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2024 у справі № 646/4738/19 про те, що за відсутності витягу з нормативної грошової оцінки суд вправі ухвалити рішення з урахуванням інших документів, зокрема рішення органу місцевого самоврядування, а також на п. 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 та п. 50 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 щодо належності та допустимості доказів. З урахуванням листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 19.05.2025 № 4259-25 про задекларовані та сплачені суми земельного податку за 2024 рік у сумі 637 204,74 грн із розрахунку віднято суму, нараховану комісією за 2024 рік, унаслідок чого до стягнення заявлено 2 380 723,65 грн.

Апелянт також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 підтвердила право суду самостійно здійснювати розрахунок безпідставно збережених коштів (орендної плати), якщо наявні докази дозволяють це зробити, однак суд першої інстанції, відхиливши розрахунок позивача, не здійснив власний розрахунок суми безпідставно збережених коштів.

Окремо в апеляційній скарзі обґрунтовано повноваження заступника керівника обласної прокуратури на подання апеляційної скарги з посиланням на ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 1, 5, 9, 11, 15, 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ГПК України, наказ Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 (п. 8.4), а також на постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 704/1233/17, від 22.07.2021 у справі № 340/141/21, від 16.09.2021 у справі № 240/10995/20, від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а, від 28.03.2023 у справі № 260/1322/21, від 01.05.2023 у справі № 260/925/21, від 29.02.2024 у справі № 201/5677/22. Судовий збір за подання апеляційної скарги обчислено у розмірі 42 853,02 грн (28 568,68 грн Ч 150 %); строк на апеляційне оскарження, на переконання апелянта, не пропущено.

Апеляційна скарга Дніпровської міської ради на додаткове рішення обґрунтована наступним:

Скаржник вважає додаткове рішення від 26.02.2026 безпідставним та необґрунтованим, посилаючись на ч. ч. 3, 4, 5 ст. 126 ГПК України, та зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою, і не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо розмір гонорару є завищеним.

Скаржник наголошує, що підготовка клопотання про залишення позову без розгляду разом з відзивом на позовну заяву обсягом 30 сторінок, що зайняло 20 годин, з яких 20 сторінок - цитування позовної заяви разом з викладенням обставин справи, а решта -цитування положень законодавства, коштувала 60 000,00 грн; представництво в суді першої інстанції оцінено по 3 000,00 грн за кожне засідання незалежно від його тривалості, при цьому підготовку тез винесено в окремий пункт вартістю 6 000,00 грн; засідання 20.11.2025 та 08.01.2026 взагалі не відбулись у зв`язку з технічними причинами, проте за кожне вимагається по 3 000,00 грн; написання письмових пояснень на 12 сторінок, у яких продубльовано зміст відзиву, -12 000,00 грн; підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення за 2 години - 6 000,00 грн.

Апелянт зазначає, що в задоволенні клопотання ТОВ НВФ «Асоціація Метридоза» про залишення позову без розгляду від 22.09.2025 було відмовлено, а відзив на позовну заяву подано з порушенням вимог ст. 178 ГПК України -без направлення сторонам його копії та доданих документів з урахуванням положень статті 42 ГПК України, і посилається на постанову Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 910/10490/22, згідно з якою «не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача витрати на підготовку документів, які не було враховано судом внаслідок недотримання позивачем встановленого процесуальним законодавством порядку їх подання».

Скаржник вказує, що у відзиві на позовну заяву відповідач визначив початковий розмір витрат у сумі 30 000,00 грн, однак в Акті про надання правової допомоги від 10.02.2026 розмір лише за подання відзиву становить 60 000,00 грн, тобто вдвічі більше, ніж початкова сума всіх запланованих витрат; задоволення заяви покладає тягар на бюджет територіальної громади міста Дніпра в умовах повномасштабної війни, коли існує нагальна потреба спрямовувати кошти на фінансування більш необхідних галузей, у тому числі на потреби Збройних Сил України.

Апелянт посилається на критерії реальності та розумності адвокатських витрат (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), на рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04, п. 268, 269) та рішення ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00), на постанову Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 щодо неприпустимості надмірного збагачення сторони, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21, зазначаючи, що за змістом договору про надання правничої допомоги відсутні будь-які посилання на те, що допомога надавалась саме у справі № 904/4931/25, що є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат через недоведеність їх понесення саме в цій справі.

Скаржник наголошує, що Дніпровською міською радою вживались заходи досудового врегулювання спору: 19.12.2024 відбулось перше засідання Комісії, на яке відповідача запрошено листом від 09.12.2024 № 1/5-388, повторно -листом від 13.01.2025 № 1/5-13 на засідання 23.01.2025, проте відповідач двічі проігнорував запрошення, що підтверджується протоколом № 1 від 23.01.2025, і лише після цього було прийнято рішення щодо вжиття претензійно-позовних заходів. З урахуванням критеріїв ч. 5 ст. 129 ГПК України апелянт вважає додаткове рішення таким, що не відповідає принципам співмірності та розумності.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Асоціація «Метридоза» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким заперечує проти апеляційної скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, вважає її необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/4931/25 -без змін, посилаючись на наступне.

Відповідач зазначає, що обґрунтування апеляційної скарги посиланням на порушення судом норм матеріального права щодо приналежності спірної земельної ділянки до комунальної власності є безпідставним, оскільки ані відповідач у своїх заявах по суті, ані суд в оскаржуваному рішенні не ставили під сумнів віднесення спірної земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра, і сама по собі така приналежність не спростовує висновків суду про недоведеність прокурором площі земельної ділянки. Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 09.12.2025 у справі № 905/1313/24 та п. 4.7 постанови від 11.06.2024 у справі № 904/2143/23, згідно з якими до предмета доказування входить, зокрема, встановлення фактичного користувача, площі земельної ділянки, суми, яку мав би отримати власник за звичайних умов, та періоду користування. Крім того, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, на яку посилається прокурор, Верховний Суд зазначив, що формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації до Державного земельного кадастру (аналогічно -постанови від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20, від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19).

Стосовно акта обстеження земельної ділянки № 14/08/24-В-3 від 14.08.2024 відповідач зазначає, що судом надано йому належну оцінку; обстеження проведено у зв`язку з розглядом листа інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради від 31.07.2024 № 3/4-454, який у матеріалах справи відсутній; обстеження здійснено без участі відповідача, після того, як він припинив бути власником нерухомого майна, стосовно вже сформованої ділянки з кадастровим номером, присвоєним 21.03.2024; площу встановлено на підставі даних Державного земельного кадастру, а не шляхом замірів із застосуванням вимірювальної, обчислювальної та інформаційної техніки, з посиланням на ст. 1 Закону України «Про землеустрій», ст. 198 Земельного кодексу України та п. 2.1 наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.02.2014 № 65.

Відповідач вказує на безпідставність доводів про ненадання ним доказів зміни площі ділянки, наголошуючи, що прокурор будує власну позицію за концепцією негативного доказу, тоді як тягар доведення обставин, що є підставою позову, покладається на позивача (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21). При цьому з доданого прокурором до позову листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 21905/5/04-36-04-05-11 від 08.05.2025 вбачається, що відповідач самостійно задекларував у 2024 році користування земельною ділянкою площею 0,5370 га.

Щодо технічного паспорта відповідач підтримує висновки суду першої інстанції, зазначаючи, що технічний паспорт містить основні відомості лише щодо об`єкта нерухомого майна, а не земельної ділянки, площі земельних ділянок у технічних паспортах зазначаються умовно; посилається на постанову Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 752/9104/18, згідно з якою технічний паспорт не є правовстановлюючим документом.

Відповідач вважає безпідставним застосування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.07.2022 у справі № 644/3932/18-ц та від 06.12.2023 у справі № 643/12527/18, оскільки у тих справах у матеріалах було наявне рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тоді як у цій справі відповідна технічна документація відсутня; посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14 та від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 щодо оцінки подібності правовідносин.

Відповідач наполягає, що у спірні періоди 2021– 2024 років земельна ділянка не була сформована, кадастровий номер присвоєно лише 21.03.2024, а тому вона не була самостійним об`єктом цивільних прав. Він також вважає неналежними та недопустимими доказами розрахунки КП «Муніципальний землевпорядний офіс» та витяг із технічної документації, посилаючись на ч. 2 ст. 20 і ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель», постанови Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 06.08.2019 у справі № 922/3560/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 08.10.2019 у справі № 904/4737/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 28.09.2020 у справі № 922/4073/19, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 щодо переліку належних доказів нормативної грошової оцінки.

Окремо відповідач зазначає про неправильне визначення нормативної грошової оцінки за 2023 рік: КП «Муніципальний землевпорядний офіс» застосовано коефіцієнт індексації 1,265 замість 1,051, визначеного листом Держгеокадастру від 12.01.2024 № 6-28-0.222-600/2-24, унаслідок чого нормативна грошова оцінка визначена у розмірі 29 832 743,16 грн замість 24 785 939,18 грн, тобто більше на 5 046 803,98 грн; а також про застосування невірної ставки орендної плати 3 % замість 1,3 %, встановленої з 01.01.2023 рішенням Дніпровської міської ради № 3/24 від 13.07.2022.

Відповідач наголошує на власній добросовісній поведінці: він неодноразово звертався до Дніпровської міської ради з питання оформлення прав на користування земельною ділянкою, що підтверджується листами Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 7/13-2515 від 28.12.2020 та № 7/13-434 від 05.03.2024, проте отримував відмови, у зв`язку з чим декларував та сплачував земельний податок: за 2021 рік -207 272,94 грн, за 2022 рік -248 728,14 грн, за 2023 рік -161 672,98 грн, за 2024 рік -14 159,85 грн та 5 370,83 грн, усього 637 204,74 грн.

Відповідач також вказує на застосування доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), оскільки прокурор під час розгляду справи фактично визнав помилковість власних розрахунків, надавши 05.01.2026 письмові пояснення з новим розрахунком, однак в апеляційній скарзі знову наводить розрахунок, визнаний ним помилковим; посилається на постанову Верховного Суду від 28 травня 2024 року у справі № 480/8344/22, а також на постанови від 07 серпня 2019 року у справі № 496/1561/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц.

Щодо доводів про обов`язок суду здійснити власний розрахунок відповідач зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 передбачає право, а не обов`язок суду, і лише за умови, якщо наявні докази дозволяють це зробити.

У відзиві заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, -витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн, виходячи з погодинної оплати 3 000,00 грн за годину роботи адвоката, з поясненням, що докази остаточного розміру будуть надані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення.

13.03.2026 до суду надійшов відзив Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Асоціація «Метридоза» на апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026, за змістом якого просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення - без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідач заперечує проти доводів апелянта щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу та зазначає, що під час визначення суми відшкодування в розмірі 57 000,00 грн суд першої інстанції врахував обставини, на які посилається міська рада. При цьому наголошує, що обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Щодо включення до розрахунку вартості послуг витрат, пов`язаних із судовими засіданнями 20.11.2025 та 08.01.2026, відповідач пояснює, що адвокат прибув до приміщення суду, однак засідання не відбулися з незалежних від нього причин: у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги та відсутністю електропостачання й інтернету відповідно. На думку відповідача, підготовка до судового засідання, прибуття до суду та очікування засідання є складовими професійної правничої допомоги, витрати на які підлягають компенсації. На підтвердження цієї позиції посилається на постанову Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.

Стосовно доводів про покладення додаткового фінансового тягаря на бюджет територіальної громади відповідач зазначає, що необхідність фінансування інших потреб в умовах воєнного стану, зокрема потреб Збройних Сил України, сама собою не доводить неспівмірності витрат на правничу допомогу та не є підставою для скасування додаткового рішення.

Відповідач також відхиляє твердження апелянта про недоведеність зв`язку понесених витрат із розглядом цієї справи. Зазначає, що на підтвердження надання правничої допомоги подано не лише договір від 03.09.2025 № 1, укладений з Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Валерія Гейка», а й детальний опис виконаних робіт та акт про надання правової допомоги від 10.02.2026, які містять посилання на справу № 904/4931/25 та відомості про надані послуги і витрачений адвокатом час. З огляду на це вважає необґрунтованим посилання міської ради на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21, оскільки в тій справі не було надано доказів, які підтверджували б зв`язок договору та сплаченого гонорару з розглядом конкретної справи.

Заперечуючи проти доводів міської ради щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору, відповідач стверджує, що письмової претензії йому не надсилали, а проведення засідання комісії з визначення розміру збитків не вважає належним підтвердженням вжиття таких заходів. Водночас зазначає, що неодноразово звертався до міської ради з метою оформлення прав на земельну ділянку, однак, за його твердженням, безпідставно отримував відмови.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Кучеренко О.І., Демчина Т.Ю.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/4931/25; витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/4931/25; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 14.04.2026 о 10:00 год.; скаржнику запропоновано протягом 10 днів з дня вручення ухвали надати власні заяви та клопотання відповідно до ст. ст. 38, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, іншим учасникам процесу протягом 15 днів - відзив на апеляційну скаргу, заперечення, заяви та клопотання.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі № 904/4931/25 та об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на рішення від 09.02.2026 та Дніпровської міської ради на додаткове рішення від 26.02.2026; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 14.04.2026 о 10:00 год.

12.03.2026 Дніпровською міською радою було подано додаткові пояснення у справі № 904/4931/25, в яких позивач виклав свою позицію щодо площі земельної ділянки, розрахунку безпідставно збережених коштів та щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при врахуванні відзиву і додаткових пояснень відповідача, а також просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У зв`язку з перебуванням члена колегії суддів Кучеренко О.І. у відрядженні, розгляд апеляційної скарги, призначений у судовому засіданні на 14.04.2026 о 10 год. 00 хв., не відбувся.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2026 призначено розгляд справи в судовому засіданні на 02.06.2026 о 10:00 год.

В судовому засіданні, що відбулось 02.06.2026 судом оголошено перерву до 14.07.2026 на 11:00 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкладено судове засідання на 29.09.2026 о 12.00 год.

У судовому засіданні прокурор та представник Дніпровської міської ради підтримали доводи апеляційної скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/4931/25 та просили її задовольнити.

Представник Дніпровської міської ради також просив задовольнити апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026.

Представник відповідача проти задоволення апеляційних скарг заперечував.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 29.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

Лівобережною окружною прокуратурою міста Дніпра встановлено, що по проспекту Слобожанському, 29 Б у місті Дніпро знаходиться земельна ділянка загальною площею 1,2933 га з кадастровим номером 1210100000:01:185:0154, яка перебуває в комунальній власності, та на якій розміщено об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі та споруди загальною площею 5023 кв. м., що складаються з: в корпусі цеху літ. Б-1, Б (1)-1, Б (2) -2, Б (3)-2, Б (4)-1, Б(5)-1 приміщення 1-44, 47-51, І, II загальною площею 3759,7 кв. м.; будівлі-прибудови літ. В-1 загальною площею 31,4 кв.м.; будівлі неопалювального складу- навісу літ г-1, Г (10; склад металу літ. Д-1 загальною площею 314,3 кв. м; будівлі побутових приміщень літ Е-1, Е (1)-1, Е (2)-2 загальною площею 462,7 кв. м, склад металу літ. 3-1 загальною площею 454,9 кв.м, №2-8, 11, 12, І - споруди, літ. Э, Э', будівля котельної літ.Д.

Земельна ділянка площею 1,2933 га з кадастровим номером 1210100000:01:185:0154, яка розташована по проспекту Слобожанському, 29 Б у місті Дніпро, є сформованою, цільове призначення земельної ділянки віднесено до секції 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства переробної, машинобудівної та іншої промисловості, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 24.07.2025.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: м.Дніпро, проспект Слобожанський, 29 Б розташовані нежитлові будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 464754612101), які на час використання земельної ділянки (у період з 22.09.2014 по 14.02.2024) належали на праві власності ТОВ НВФ «АСОЦІАЦІЯ «МЕТРИДОЗА» на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель, споруд серія та номер: ВСВ №971527, ВСВ №971525/ реєстровий номер 3265, виданий 12.05.2005; видавник: приватний нотаріус ДМНО Деллалова В.М. (номер відомостей про речове право 7160917 від 22.09.2014) (арк.с. 58).

В реєстраційній справі щодо об`єкта нерухомого майна за номером 464754612101 міститься технічний паспорт на об`єкт нерухомості за адресою: м.Дніпро, проспект Слобожанський, 29 Б. Згідно даних технічного паспорту площа земельної ділянки складає 13536 кв.м. (арк.с. 64-65 Т.1).

Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради 14.08.2024 здійснено обстеження земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 1210100000:01:185:0154, за результатами якого складено акт №14/08/24-В-3 (арк.с. 35-37 Т.1).

Зазначеним актом встановлено, що доступ до земельної ділянки обмежений. На земельній ділянці розташовані будівлі та споруди. Земельна ділянка по периметру огороджена парканом із залізобетонних плит. В`їзд на земельну ділянку здійснюється зі сторони пров. Юнатів, через розсувні металеві ворота. Поверхня земельної ділянки замощена асфальтобетоном.

На час обстеження на території земельної ділянки здійснювалась господарська діяльність.

Загальна площа земельної ділянки, за первинними обмірами, співпадає з даними державних реєстрів.

Станом на час складання вказаного акту обстеження земельної ділянки відсутня інформація про наявність документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи права користування або права оренди земельної ділянки відсутня.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ТОВ НВФ «АСОЦІАЦІЯ «МЕТРИДОЗА» у період з 22.09.2014 по 14.02.2024 було власником нежитлових будівель та споруд загальною площею 5023 кв.м. за адресою: пр-т Слобожанський, 29 Б у м. Дніпро.

Комісією з визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міські раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок (далі - Комісія) розглянуто матеріали щодо суми коштів, які зберіг у себе землекористувач земельної ділянки за рахунок власника цієї ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави, а саме власник майна ТОВ НВФ «АСОЦІАЦІЯ «МЕТРИДОЗА» щодо земельної ділянки за адресою проспект Слобожанський, 29 Б, м.Дніпро (кадастровий номер 1210100000: 01:185:0154).

Відповідно до протоколу Комісії №1 від 23.01.2025 (арк.с. 24-30 Т.1) та розрахунку суми коштів (арк.с. 15 Т.1), які зберіг у себе землекористувач земельної ділянки за рахунок власника ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави, збитки, завдані Дніпровській міській раді за період користування землею з 01.01.2021 по 14.02.2024, складають 2 491 742,91 грн.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/4931/25, яким позов Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради залишено без задоволення, судові витрати покладено на прокуратуру та скасовано заходи забезпечення позову, а також додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у цій же справі, яким стягнуто з Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Асоціація «Метридоза» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 57 000,00 грн.

Перевіривши доводи апеляційних скарг, заперечення проти них та дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому, у розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший – «виключний випадок» - передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

«Нездійснення захисту» має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, від 18 серпня 2020 року у справі №914/1844/18, від 08 грудня 2020 року у справі №908/1664/19.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі №910/6144/18, від 06 серпня 2019 року у справі № 912/2529/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, у випадках та порядку, встановлених законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.

Інтереси держави стосуються також дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття права користування землею.

Законне використання цих земель беззаперечно носить суспільний та державний інтерес, а порушення вимог законодавства щодо використання земельної ділянки такому інтересу не відповідає та його порушує. Звернення прокурора до суду, у даному випадку, спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання – користування земельною ділянкою, яке здійснюється в порушення чинного законодавства.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Колегія суддів також враховує, що у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2019 року у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №914/225/18.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом в особі Дніпровської міської ради, прокурор вказав, що фактом не отримання коштів від орендної плати за спірну земельну ділянку місцевим бюджетом порушуються визначальні матеріальні потреби суспільства, територіальної громади м. Дніпра, як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку

Територіальна громада міста Дніпра відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, а безкоштовне користування спірною земельною ділянкою призводить до втраченої можливості отримувати плату за землю, порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом.

Як установлено судом першої інстанції, Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра зверталася до міської ради з листами від 13.03.2025 № 52-2079вих-25, від 05.06.2025 № 52-4750вих-25 та від 28.07.2025 № 52-6393вих-25 щодо використання відповідачем землі за адресою: м. Дніпро, проспект Слобожанський, 29 Б без укладення договору оренди та збереження внаслідок цього коштів, які мали надійти до місцевого бюджету.

У відповідях від 21.03.2025, 01.07.2025 та 07.08.2025 міська рада повідомила про розгляд відповідних матеріалів Комісією, несплату відповідачем визначених коштів та направлення матеріалів до прокуратури для вжиття заходів претензійно-позовного характеру. Отже, уповноважений орган був обізнаний про обставини, які прокурор визначив як порушення інтересів держави, та мав можливість самостійно звернутися до суду.

Проведення обстеження земельної ділянки і визначення Комісією суми коштів свідчать про вжиття міською радою заходів щодо встановлення відповідних обставин. Водночас ці дії не забезпечили повернення коштів, а судового захисту порушеного майнового права міська рада до звернення прокурора не здійснила. Направлення матеріалів до прокуратури саме по собі не замінює реалізації уповноваженим органом власних повноважень щодо такого захисту.

З урахуванням змісту наведеного листування та часу, протягом якого міська рада була обізнана про відповідні обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Отже, керівником Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо правової кваліфікації спірних правовідносин та підстав для задоволення/відмови у задоволенні позову, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від факту державної реєстрації земельної ділянки за громадою (ст. 80 Земельного кодексу України).

Частиною першою 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради мають право передавати земельні ділянки комунальної власності у власність або користування для всіх потреб. Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду таких земель здійснюється на підставі рішення відповідного органу.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

Положеннями статті 126 ЗК України встановлено, що таке право підлягає оформленню відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю – це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За встановленими у справі обставинами ТОВ НФВ «АСОЦІАЦІЯ «МЕТРИДОЗА» в період з 01.01.2021 по 14.02.2024 не було ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).

Таким чином, ТОВ НФВ «АСОЦІАЦІЯ «МЕТРИДОЗА» правомірно володіло лише нерухомістю, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, а з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під нерухомим майном.

Згідно з положеннями частин 1,2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до змісту глави 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України та положень ст. 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18.

Відтак, у спірних правовідносинах виникли кондикційні зобов`язання.

Заявлена до стягнення сума не є штрафною санкцією за неоформлення права користування землею. Її стягнення спрямоване на повернення власнику землі коштів, які фактичний користувач зберіг за його рахунок. Тому посилання відповідача на вжиття заходів щодо оформлення земельних прав та направлення відповідних звернень до міської ради саме по собі не усуває обов`язку сплатити за фактичне користування землею.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 акцентував увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією. Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, недостатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.

Розташування земельної ділянки на території відповідного міста свідчить про те, що така земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в силу закону через її територіальне розташування в межах населеного пункту, а тому право власності на таку земельну ділянку та право розпорядження нею шляхом прийняття відповідного рішення належить органу місцевого самоврядування, який діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста, - міській раді. Тобто, право власності територіальної громади виникає на відповідні землі комунальної власності в силу їх територіального розташування в межах населеного пункту (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 910/6317/18).

Як слідує із змісту відзиву на позовну заяву, ТОВ НВФ «Асоціація «Метридоза» не заперечує право власності територіальної громади міста Дніпра на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:01:185:0154 та розташування у межах вказаної земельної ділянки, серед інших об`єктів, також об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 464754612101.

Отже, Дніпровській міській раді як органу, що здійснює повноваження власника земельної ділянки від імені територіальної громади міста Дніпра, належить право вимагати повернення коштів, безпідставно збережених унаслідок фактичного користування цією земельною ділянкою без належної правової підстави.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з недоведеності користування відповідачем земельною ділянкою площею 1,2933 га до її формування та державної реєстрації у березні 2024 року.

Колегія суддів погоджується з тим, що відомості про площу земельної ділянки, сформованої після закінчення спірного періоду, не можуть без додаткової оцінки поширюватися на попередній період користування землею. Однак недоведеність користування всією заявленою площею не є достатньою підставою для відмови у стягненні коштів за ту частину землі, фактичне користування якою підтверджене належними доказами.

Колегія суддів зауважує, що для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України не є обов`язковим формальне існування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Вирішальним є встановлення фактичного користування земельною ділянкою без належної правової підстави та отримання користувачем економічної вигоди за рахунок власника землі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №906/1141/22, відповідно до якої відсутність сформованої земельної ділянки не може розглядатися як заперечення існування прав на неї, а формування земельної ділянки є передумовою введення її в цивільний обіг, однак не є умовою для застосування норм про захист прав власника шляхом стягнення недоотриманих платежів за користування землею.

Таким чином колегія суддів виснує, що відсутність у спірної земельної ділянки кадастрового номера та її формального формування як об`єкта цивільних прав не спростовує факту її існування як об`єкта землекористування та не виключає можливості встановлення фактичного користування нею відповідачем. Вирішальним для оцінки спірних правовідносин є не формальний статус земельної ділянки, а встановлення факту її використання без належної правової підстави та отримання користувачем економічної вигоди за рахунок власника землі.

За таких обставин відсутність сформованої земельної ділянки чи присвоєного кадастрового номера не перешкоджає захисту прав власника землі шляхом стягнення недоотриманих платежів за користування земельною ділянкою та не є підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.

За даними технічного паспорта від 18.06.2014 загальна площа землі становить 13 536 кв. м, тоді як площа під будівлями - 5 370 кв. м. Водночас загальна площа самих нежитлових будівель та споруд за реєстраційними відомостями становить 5 023 кв. м.

Зазначені показники характеризують різні об`єкти вимірювання. Загальна площа приміщень будівель не є тотожною площі землі, зайнятої їх зовнішнім контуром. Тому для визначення площі фактичного землекористування показник загальної площі нерухомого майна не може автоматично підміняти площу забудови.

Відповідно до Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою КМУ від 12 травня 2023р. №488, технічний паспорт - документ, що складається з текстових та графічних матеріалів, які містять інформацію про склад, фактичну площу, об`єм, технічний стан об`єкта нерухомого майна, виготовлених на підставі матеріалів технічної інвентаризації за результатами технічної інвентаризації на дату її проведення; характеристики об`єкта нерухомого майна – загальна площа та об`єм об`єкта нерухомого майна, загальна площа його приміщень, площа житлових та нежитлових приміщень, забудована площа земельної ділянки, корисна площа, житлова площа приміщень, площа допоміжних приміщень, поверховість (поверх розташування), висота, протяжність тощо.

Отже, технічний паспорт не є документом, який установлює право користування землею або замінює документацію із землеустрою. Однак ця обставина не виключає його доказового значення щодо розташування будівель та площі землі, яку вони безпосередньо займають.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.05.2025 № 21905/5/04-36-04-05-11 (том 1, а.с. 48-50), згідно з яким відповідачем – ТОВ НВФ «Асоціація «Метридоза» самостійно задекларовано користування землею площею 0,5370 га за адресою: м. Дніпро, проспект Слобожанський, 29 Б для визначення податкових зобов`язань за січень та лютий 2024 року.

Таким чином, відомості технічного паспорта про площу землі під будівлями узгоджуються з відомостями щодо площі, яку сам відповідач зазначив при декларуванні плати за землю. Разом із документами про належність відповідачу відповідних об`єктів нерухомості ці докази мають значення для визначення фактичної площі землекористування.

Досліджуючи питання про площу земельної ділянки, фактично зайнятої належними відповідачу будівлями, колегія суддів зіставила відомості технічного паспорта, реєстраційні дані щодо об`єкта нерухомого майна та акт його приймання-передачі від 29.01.2024.

Технічний паспорт на нежитлові будівлі та споруди за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Газети Правда, 29 Б, виготовлений станом на 18.06.2014 на замовлення ТОВ НВФ «Асоціація «Метридоза», містить окремі відомості про загальну площу земельної ділянки та площу землі під будівлями. Зокрема, у таблиці «Площа земельної ділянки» зазначено загальну площу 13 536 кв. м, а у графах «у тому числі під будівлями -усього» та «під основними будівлями» наведено однаковий показник - 5 370 кв. м (т. 1, а. с. 64– 65). Отже, площа землі під будівлями безпосередньо визначена матеріалами технічної інвентаризації та становить 0,5370 га.

За експлікацією технічного паспорта до складу об`єкта входять корпус цеху з прибудовами, будівля-прибудова літ. В-1, будівля неопалювального складу-навісу літ. Г-1, Г1, склад металу літ. Д-1, будівля побутових приміщень літ. Е-1, Е1-1, Е2-2, склад металу літ. З-1, а також споруди та вимощення №2-8, 11, 12, I. Цей перелік узгоджується з описом нерухомого майна в акті приймання-передачі від 29.01.2024, за яким відповідач передав зазначені нежитлові будівлі та споруди Видибурі Н. Ф. у зв`язку з її виходом зі складу учасників товариства (т. 1, а. с. 66– 67).

Зокрема, в акті зазначено приміщення корпусу цеху загальною площею 3 759,7 кв. м, будівлю-прибудову площею 31,4 кв. м, склад металу площею 314,3 кв. м, будівлю побутових приміщень площею 462,7 кв. м та склад металу площею 454,9 кв. м. Сукупна площа зазначених приміщень становить 5 023 кв. м та відповідає загальній площі об`єкта за реєстраційними відомостями. Цей показник характеризує площу нерухомого майна та має інший зміст, ніж наведена в технічному паспорті площа землі під будівлями - 5 370 кв. м.

Акт приймання-передачі також містить посилання на державну реєстрацію права власності відповідача від 22.09.2014, номер запису про право власності 7160917 та реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 464754612101. Збіг реєстраційного номера, складу будівель, їх літерних позначень та відомостей про власника дозволяє ідентифікувати описане в технічному паспорті майно з нерухомістю, яка належала відповідачу та була передана ним у січні 2024 року. Таким чином, відомості технічного паспорта стосуються саме об`єкта нерухомості, у зв`язку з розміщенням якого виник цей спір.

Додатково колегія суддів враховує пояснення самого відповідача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу. Посилаючись на лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.05.2025 № 21905/5/04-36-04-05-11, відповідач зазначає, що ним самостійно задекларовано користування земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, проспект Слобожанський, 29 Б, площею 0,5370 га для обчислення податкових зобов`язань за січень і лютий 2024 року. Зазначена відповідачем площа точно відповідає площі землі під основними будівлями, зафіксованій у технічному паспорті.

Наведені документи підлягають оцінці у взаємному зв`язку: технічний паспорт визначає площу землі під будівлями; реєстраційні відомості та акт приймання-передачі підтверджують належність відповідачу й тотожність відповідного об`єкта нерухомості; пояснення відповідача щодо задекларованої площі землекористування узгоджуються з кількісним показником, установленим технічною інвентаризацією. За таких обставин сама лише дата виготовлення технічного паспорта не є достатньою підставою для відхилення відомостей про площу землі під будівлями без оцінки інших доказів, які з ними узгоджуються.

Крім того, колегія суддів враховує відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки. Так, згідно з інформацією з Державного земельного кадастру від 17.10.2024 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:185:0154 площею 1,2933 га внесено одинадцять записів про обмеження, з яких шість стосуються охоронних зон навколо інженерних комунікацій, чотири - охоронних зон навколо (уздовж) об`єктів енергетичної системи, один - території в червоних лініях (т. 1, а. с. 59– 61).

У записах щодо охоронних зон зазначено АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз», АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» та КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради. Наведені відомості свідчать про поширення на відповідні частини земельної ділянки обмежень, пов`язаних із розміщенням та забезпеченням експлуатації інженерних комунікацій і об`єктів енергетичної системи. Водночас запис про територію в червоних лініях характеризує окреме обмеження використання землі та не ототожнюється з охоронними зонами інженерних мереж.

Зазначені обставини мають значення для оцінки доводів про фактичне використання відповідачем усієї площі земельної ділянки. Саме лише розташування належних відповідачу будівель у межах сформованої ділянки та її огородження не дають вичерпної відповіді щодо характеру й обсягу використання території поза межами забудови. При встановленні такого використання необхідно враховувати розташування інженерних мереж, їх функціональний зв`язок із будівлями відповідача та поширення відповідних охоронних зон на спірну територію.

Разом із тим наявність наведених обмежень сама собою не доводить використання відповідних частин земельної ділянки виключно іншими особами та не є достатньою підставою для виключення площ охоронних зон із розрахунку. Зазначені кадастрові відомості не визначають площі фактичного зайняття землі інженерними комунікаціями та не дозволяють установити, якою мірою відповідні території використовувалися відповідачем.

Колегія суддів також бере до уваги, що датою державної реєстрації зазначених обмежень є 28.02.2024, тобто дата після завершення заявленого до стягнення періоду. Тому ці записи самостійно не встановлюють часу розміщення відповідних мереж та характеру використання земельної ділянки протягом 2021– 2024 років і підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами.

Отже, відомості про обмеження додатково вказують на необхідність розмежування загальної кадастрової площі земельної ділянки та площі, фактичне використання якої відповідачем підтверджене доказами. Прийняття до розрахунку площі 0,5370 га ґрунтується на досліджених відомостях про землю під належними відповідачу будівлями, а не на відніманні від загальної площі ділянки невстановлених площ охоронних зон.

Натомість акт обстеження від 14.08.2024 складений після відчуження відповідачем нерухомості та після формування земельної ділянки. Відомості цього акта про огорожу, замощення і здійснення господарської діяльності характеризують стан території на дату обстеження та самі по собі не підтверджують використання саме відповідачем усієї площі 1,2933 га протягом попереднього спірного періоду.

Так само наявність у технічному паспорті відомостей про загальну площу території 13 536 кв. м без належного зіставлення її меж із межами згодом сформованої земельної ділянки не є достатньою підставою для нарахування плати за всі 12 933 кв. м.

Оцінивши зазначені докази відповідно до статей 79, 86 ГПК України, колегія суддів доходить висновку про доведеність використання відповідачем землі під належними йому будівлями площею 5 370 кв. м протягом установленого судом розрахункового періоду. Цей висновок ґрунтується на узгодженості документально зафіксованої площі забудови, ідентифікаційних характеристик нерухомості та відомостей про площу землекористування, на які посилається сам відповідач.

Відсутність у технічному паспорті значення правовстановлюючого документа на землю не усуває його доказового значення щодо технічних характеристик розташованих на ній будівель та зафіксованої площі землі під ними. Відповідно, недоведеність використання відповідачем усієї заявленої до стягнення площі 1,2933 га не спростовує наведених доказів використання землі площею 0,5370 га, яку колегія суддів приймає для подальшого розрахунку безпідставно збережених коштів. Нарахування за більшу площу не підтверджене достатньою сукупністю доказів.

Щодо розміру коштів, які підлягають стягненню, колегія суддів зазначає таке.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки є одним із ключових елементів для визначення розміру плати за землю, а у спорах про стягнення безпідставно збережених коштів - базою для визначення суми, яку власник земельної ділянки міг би отримати за звичайних умов у разі належного оформлення відповідачем права користування відповідною земельною ділянкою.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

За змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Разом із тим наведені положення Закону України «Про оцінку земель» не можуть тлумачитися таким чином, що у господарському спорі про стягнення безпідставно збережених коштів суд у будь-якому випадку позбавлений можливості оцінювати інші докази, що містять відомості про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки або дають можливість її визначити на підставі затвердженої технічної документації, рішень органу місцевого самоврядування тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 та Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначали, що земельне законодавство та Податковий кодекс України не обмежують можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної чи комунальної власності виключно витягом із Державного земельного кадастру. Належними доказами на підтвердження нормативної грошової оцінки можуть бути, зокрема, технічна документація на земельну ділянку, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи, якщо такі докази містять інформацію щодо предмета спору.

Тобто наведена правова позиція Верховного Суду спрямована на запобігання формальному підходу, за якого відсутність одного конкретного документа автоматично унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки, якщо така оцінка може бути визначена на підставі інших належних та взаємопов`язаних доказів.

У постанові від 21.02.2024 у справі № 646/4738/19 Верховний Суд дійшов висновку, що за відсутності витягу про нормативну грошову оцінку щодо спірної земельної ділянки, за умови наявності у матеріалах справи інших документів, які підтверджують розмір нормативної грошової оцінки, встановлений, зокрема, відповідними органами місцевого самоврядування щодо спірної земельної ділянки, суд вправі ухвалити судове рішення з урахуванням цих документів. У такому випадку рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого можна встановити та вирахувати нормативну грошову оцінку земельної ділянки, є належним доказом у справі.

Крім того, нормативну грошову оцінку з урахуванням відсутності можливості отримати витяги про нормативну грошову оцінку на земельну ділянку за 2021-2023 роки здійснено Комунальним підприємством «Муніципальний землевпорядний офіс», яке відповідно до рішення Дніпровської міської ради від 22.03.2023 № 16/35 «Про внесення змін до рішення міської ради від 21.09.2022 № 40/27 «Про здійснення державного контролю за використанням та охороною земель міста Дніпра уповноважене на забезпечення проведення розрахунку даних про нормативно грошову оцінку земель міста Дніпра.

Розрахунок НГО спірної земельної ділянки здійснено комунальним підприємством на підставі діючої технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Дніпра, яку затверджено рішенням Дніпровської міської ради від 20.05.2020 № 12/57 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Дніпра», яка відповідно є належним та допустимим доказом.

Оцінюючи заперечення відповідача щодо індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки, колегія суддів виходить із того, що відповідно до п. 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Для земель несільськогосподарського призначення коефіцієнт індексації за 2021 рік становив 1,1, а за 2022 рік - 1,15. Відповідно, за незмінності базової оцінки сукупний коефіцієнт індексації для визначення нормативної грошової оцінки на 2023 рік становить 1,265 (1,1 х 1,15). Натомість коефіцієнт 1,051 визначений за результатами 2023 року та застосовується при індексації оцінки на 2024 рік.

Отже, доводи відповідача про необхідність заміни коефіцієнта 1,265 коефіцієнтом 1,051 при визначенні нормативної грошової оцінки для 2023 року ґрунтуються на неправильному розумінні періоду застосування відповідних показників та не враховують кумулятивного характеру індексації.

Для визначення вартісної основи розрахунку колегія суддів ураховує наявні в матеріалах справи розрахунки нормативної грошової оцінки земельної ділянки, складені КП «Муніципальний землевпорядний офіс» 17.10.2024 за 2021– 2023 роки, а також витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 05.09.2024 № НВ-9947670942024.

Згідно із зазначеними документами нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 12 933 кв. м становить: за 2021 рік - 23 583 196,17 грн, за 2022 рік - 25 941 515,79 грн, за 2023 рік - 29 832 743,16 грн, за 2024 рік - 32 248 451,27 грн. Визначена шляхом ділення відповідних показників на площу земельної ділянки вартість одного квадратного метра, округлена до копійок та прийнята судом для розрахунку, становить відповідно 1 823,49 грн, 2 005,84 грн, 2 306,71 грн та 2 493,50 грн.

Оскільки зазначені річні показники нормативної грошової оцінки вже враховують застосовану при їх визначенні індексацію, повторне множення цих показників на ті самі коефіцієнти не здійснюється. При цьому показник за 2024 рік приймається за даними відповідного витягу, а не визначається шляхом самостійного множення оцінки за 2023 рік на коефіцієнт 1,051.

Щодо застосованої ставки колегія суддів зазначає, що додатком 1 до рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 № 13/27 передбачено окреме регулювання плати за земельні ділянки, які перебувають у користуванні на умовах оренди, та земельні ділянки, права на які не оформлено.

Так, пункт 1 зазначеного додатка стосується земельних ділянок, які перебувають у користуванні юридичних і фізичних осіб на умовах оренди, та пов`язує визначення відповідного показника із розміром орендної плати, установленим у таблиці за видами цільового призначення земель.

Водночас підпункт 2.2 цього додатка окремо охоплює земельні ділянки, які використовуються юридичними та фізичними особами, у тому числі в разі набуття у власність будівель і споруд, але право власності, постійного користування або оренди на які в установленому законом порядку не оформлено. Для інших земельних ділянок цієї групи підпунктом 2.2.5 установлено ставку земельного податку в розмірі 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

У спірних правовідносинах відповідач використовував землю для розміщення належних йому нежитлових будівель та споруд без оформлення права користування нею. За встановленим характером використання ця земля не належить до передбачених підпунктами 2.2.1– 2.2.3 категорій, для яких визначено інші ставки. Підпункт 2.2.4 стосується випадків, коли відповідна ставка за таблицею перевищує 3 відсотки, а тому посилання відповідача на показники 2,3 та 1,3 відсотка не є підставою для застосування цього винятку.

Визначаючи грошовий еквівалент безпідставно збереженої плати, колегія суддів ураховує наведене спеціальне регулювання фактичного використання землі без оформлення прав на неї, а також положення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України щодо співвідношення річної орендної плати та земельного податку. Застосування відповідного показника в цій справі здійснюється для визначення розміру кондикційного зобов`язання, а не для нарахування відповідачу податкового зобов`язання.

За такого тлумачення наведених положень колегія суддів відхиляє доводи відповідача про застосування ставок 2,3 та 1,3 відсотка, у тому числі з посиланням на рішення Дніпровської міської ради від 13.07.2022 № 3/24. Зазначені доводи не враховують окремого регулювання використання земельних ділянок без оформлення речових прав. Для здійснення перерахунку суд застосовує показник 3 відсотки нормативативної грошової оцінки за кожний із розрахункових періодів.

Щодо письмових пояснень прокурора від 05.01.2026 та наведеного в них уточненого розрахунку колегія суддів зазначає, що подання нових доказів і викладення арифметичного розрахунку на підставі доказів, які вже містяться у справі, мають різне процесуальне значення.

Саме по собі уточнення арифметичних операцій або застосування належного правового регулювання до встановлених показників не свідчить про зміну предмета чи підстав позову. Натомість використання нових доказів потребує вирішення питання щодо дотримання порядку та строків їх подання.

Зазначення прокурором у поясненнях суми 2 468 309,68 грн за відсутності належного збільшення позовних вимог не змінює їх розміру. Отже, перевірка вимоги та визначення належної до стягнення суми здійснюються в межах заявлених 2 380 723,65 грн.

При визначенні розміру безпідставно збережених коштів урахуванню підлягають платежі, здійснені відповідачем за користування тією самою землею у відповідні періоди. Сплата земельного податку не замінює оформлення права користування земельною ділянкою, проте зменшує розмір коштів, збережених відповідачем за рахунок її власника.

В постанові від 06.05.2026 у справі № 908/1619/25 Верховний Суд зазначив, що: «враховуючи неможливість одночасного стягнення як земельного податку так і орендної плати, суди попередніх інстанцій під час перевірки розрахунку орендної плати частково відмовили у стягненні заявленої позивачем суми, а саме в розмірі вже сплаченого відповідачем земельного податку як форми плати за земельні ділянки, оскільки такі кошти мають однакову правову природу та сплачувалися саме за користування спірною земельною ділянкою у спірний період.

5.16. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що таке зменшення заявленої до стягнення суми не тотожне взаємозарахуванню фактично сплаченого податку за землю у рахунок несплаченої (заборгованої) орендної плати (плати за фактичне користування в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України). Про це зазначено у оскаржуваних судових рішеннях у справі та не заперечується учасниками справи.

5.17. Водночас заявлену до стягнення суму зменшено на розмір сплаченого земельного податку з огляду на принцип справедливості, який є основоположною правовою та моральною категорією, що вимагає неупередженого ставлення, домірності між вкладеними зусиллями та отриманим результатом, а також відповідності прав і обов`язків. Він базується на рівності, моралі, правомірності та індивідуалізації, виступаючи критерієм правосуддя та балансом інтересів у суспільстві.

5.18. Верховний Суд погоджується з такими мотивами судів попередніх інстанцій та додатково зазначає, що відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 та підпункту 265.1.3 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України плата за землю у складі податку на майно належить до місцевих податків та зараховується до місцевого бюджету. Крім того суди за наявними у справі матеріалами встановили, що податок на землю сплачувався Відповідачем саме до бюджету Запорізької міської територіальної громади, і за таких обставин Позивач фактично просить стягнути вказану суму повторно, та зазначили, що таке (повторне) покладення на Відповідача зобов`язань щодо оплати спірної суми до місцевого бюджету суперечитиме принципу справедливості та може бути розцінено як втручання в його право на мирне володіння своїм майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.».

Аналогічні правові висновки викладені і в постанові Верховного Суду віл 02.09.2026 у справі №908/378/25.

Відповідач на підтвердження таких платежів посилається на платіжні інструкції АТ «УКРСИББАНК» (том 1, а.с. 181-183) та лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.05.2025 № 21905/5/04-36-04-05-11 (том 1, а.с. 48-50). При здійсненні перерахунку колегія суддів ураховує сплату за 2021 рік 207 272,94 грн, за 2022 рік - 248 728,14 грн, за 2023 рік - 161 672,98 грн, за січень 2024 року - 14 159,85 грн та за лютий 2024 року - 5 370,83 грн, загалом - 637 204,74 грн.

Таким чином, сума 637 204,74 грн охоплює платежі за декілька років, а не лише за 2024 рік. Її врахування шляхом виключення з розрахунку виключно нарахувань за 2024 рік у сумі 111 019,26 грн не забезпечує правильного визначення залишку несплаченої плати за відповідні періоди.

Зі змісту обґрунтування заявленої вимоги вбачається, що віднімання прокурором суми 111 019,26 грн було пов`язане із запропонованим ним способом урахування здійснених відповідачем платежів. За умови охоплення позовною вимогою всього спірного періоду належний перерахунок передбачає визначення нарахувань за доведеною площею користування та врахування фактично сплачених коштів за відповідні періоди в межах заявленої суми позову.

Отже, для перерахунку суд приймає площу землі, безпосередньо зайнятої будівлями відповідача - 5 370 кв. м, установлені для відповідних років показники нормативної грошової оцінки одного квадратного метра ( які враховують показники базової ціни 1 кв/м землі в м. Дніпро, функціональні коефіцієнти, цільове призначення) та ставку 3 відсотки.

Нарахування за повні календарні роки становлять:

- за 2021 рік: 5 370 кв. м х 1 823,49 грн х 3 % = 293 764,24 грн;

- за 2022 рік: 5 370 кв. м х 2 005,84 грн х 3 % = 323 140,82 грн;

- за 2023 рік: 5 370 кв. м х 2 306,71 грн х 3 % = 371 610,98 грн.

- за 2024 рік: 5370 кв. м х 2493,50 грн х 3% х 42 дні / 366 днів = 46097,04 грн.

Загальна сума нарахувань за цим розрахунком становить 1 034 613,08 грн.

Після врахування здійснених відповідачем платежів залишок за 2021 рік становить 86 491,30 грн, за 2022 рік - 74 412,68 грн, за 2023 рік - 209 938,00 грн, за враховану в розрахунку частину 2024 року - 26 566,36 грн.

Отже, визначений судом розмір безпідставно збережених коштів, що підлягають стягненню з відповідача на користь Дніпровської міської ради, становить 397 408,34 грн:

1 034 613,08 грн - 637 204,74 грн = 397 408,34 грн.

У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити, оскільки заявлена до стягнення сума перевищує розмір коштів, визначений судом з урахуванням доведеної площі фактичного користування земельною ділянкою та здійснених відповідачем платежів.

Водночас недоведеність користування відповідачем усією земельною ділянкою площею 1,2933 га не свідчить про відсутність користування її частиною, безпосередньо зайнятою належними відповідачу будівлями. Встановивши факт такого користування та маючи необхідні дані для визначення його грошового еквівалента, суд першої інстанції мав перевірити обґрунтованість позовних вимог у доведеній частині.

Отже, виявлені недоліки розрахунку позивача зумовлювали необхідність перевірки його складових і визначення належної до стягнення суми відповідно до встановлених обставин, а не відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі № 904/4931/25 заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково: із заявлених 114 000,00 грн стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ТОВ НВФ «Асоціація «Метридоза» 57 000,00 грн.

Дніпровська міська рада, не погоджуючись із зазначеним рішенням, просить його скасувати та відмовити у задоволенні заяви відповідача. Доводи апеляційної скарги стосуються доведеності зв`язку заявлених витрат із цією справою, необхідності окремих послуг, співмірності їх вартості, перевищення попереднього розрахунку витрат, а також поведінки відповідача під час досудового врегулювання спору.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За положеннями статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України).

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно змісту пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Відповідно частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів звертає увагу, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Отже, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. пункти 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №925/200/22).

Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати з урахуванням частини 3 статті 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається.

Як установлено судом першої інстанції, у відзиві на позов відповідач навів попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн та повідомив про подання доказів їх остаточного розміру протягом п`яти днів після ухвалення рішення. Відповідну заяву з доказами подано 11.02.2026, тобто в межах строку, передбаченого частиною восьмою статті 129 ГПК України, після ухвалення рішення від 09.02.2026.

На підтвердження заявлених витрат відповідач надав договір про надання правничої допомоги № 1 від 03.09.2025, укладений з Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Валерія Гейка», акт про надання правової допомоги від 10.02.2026, детальний опис виконаних робіт та рахунок № 10/02/26 від 10.02.2026.

На підтвердження факту та обсягів наданих Адвокатом послуг з боку представника Відповідача наданий Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Гейком Валерієм Івановичем та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги за Договором про надання правничої (правової) допомоги №1 від 03.09.2025, укладеним між Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Валерія Гейка» та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Асоціація «Метридоза» (арк.с. 72 Т.2) та Акт про надання правової допомоги від 10.02.2026 року за Договором №1 про надання правничої (правової) допомоги від 03.09.2025 (арк.с. 71 Т.2), відповідно до якого Адвокатське бюро надало, а Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Асоціація «Метридоза» прийняло наступну правничу (правову) допомогу:

03.09.2025-23.09.2025: вивчення, попереднє опрацювання та правовий аналіз позовної заяви з додатками керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Науко-виробнича фірма «Асоціація Метридоза про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за використання земельної ділянки;

- вивчення, попереднє опрацювання та правовий аналіз матеріалів, наданих Клієнтом щодо предмету спору по справі №904/4931/25 за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Науко-виробнича фірма «Асоціація Метридоза про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за використання земельної ділянки;

- підготовка, складання, оформлення та подання до суду заяви про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (внесення РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи);

опрацювання законодавчої бази та судової практики, що регулюють спірні відносини Клієнта, які виникли по справі №904/4931/25;

- формування правової позиції Клієнта. Консультування Клієнта щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи;

- підготовка, складання та оформлення клопотання про залишення без розгляду позову керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за використання земельної ділянки;

- підготовка, складання, оформлення та подання до суду заяви по суті справи - відзиву Клієнта на позовну заяву керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за використання земельної ділянки - використано часу - 20 год, загальна вартість послуг - 60000,00 грн;

- 14.09.2025-15.09.2025 - підготовка, складання та оформлення заяви про відвід судді Красоти О.І. - використано часу - 0,5 год, загальна вартість послуг - 1500,00 грн;

- 23.11.2025-26.11.2025 - підготовка, складання, оформлення та подання до суду письмових пояснень Клієнта щодо суті спору - використано часу - 4 год, загальна вартість послуг - 12000,00 грн;

- 04.12.2025 - підготовка, складання, оформлення та подання до суду заяви про відкладення судового засідання призначеного на 04.12.2025 - використано часу - 0,5 год, загальна вартість послуг - 1500,00 грн;

- 08.12.2025-10.12.2025 - підготовка, складання, оформлення та подання до суду письмових пояснень Клієнта щодо безпідставності та необґрунтованості позовних вимог прокурора - використано часу - 2 год, загальна вартість послуг - 6000,00 грн;

- 12.01.2026-29.01.2026 - підготовка, складання, оформлення тез виступу у судових дебатах Клієнта у справі № 904/4931/25 - використано часу - 2 год, загальна вартість послуг - 6000,00 грн;

- 16.10.2025, 04.11.2025, 20.11.2025, 06.01.2026, 08.01.2026, 29.01.2026, 09.02.2026 - представництво адвокатом Гейком Валерієм Івановичем інтересів Клієнта у Господарському суді Дніпропетровської області у судових засіданнях по справі №904/4931/25, та навіть коли адвокат з`явився до суду, проте судові засідання не відбулись не з вини адвоката: 20.11.2025 с/з не відбулось через оголошення тривоги, 08.01.2026 с/з не відбулось через зняття справи з розгляду через відсутність світла та інтернету в суді та неповідомлення адвоката про це секретарем судового засідання) - використано часу - 7 год, загальна вартість послуг - 21000,00 грн;

- 10.02.2026 - підготовка, складання, оформлення та подання до суду заяви Клієнта про ухвалення додаткового рішення суду, детального опису виконаних робіт, акту виконаних робіт та ін. документів щодо стягнення з Позивача по справі витрат на професійну правничу допомогу - використано часу - 2 год, загальна вартість послуг - 6000,00 грн;

Разом - використано часу - 38 год, загальна вартість послуг - 114000,00 грн.

Також адвокатом поданий рахунок №10/02/26 від 10.02.2026 (арк.с. 73 Т.2), в якому зазначена винагорода (гонорар) за надання правничої (правової) допомоги по справі №904/4931/25 за договором про надання правничої (правової) допомоги №1 від 03.09.2025 з урахуванням акту про надання правової допомоги від 10.02.2026 року - 114000,00 грн.

Подані документи містять перелік заявлених до відшкодування послуг загальною вартістю 114 000,00 грн. Необхідність цих послуг та обґрунтованість їх вартості підлягають окремій оцінці суду.

Предметом апеляційного перегляду є обґрунтованість покладення на міську раду 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану відповідачу в суді першої інстанції. Тому доводи щодо завищення первісно заявлених 114 000,00 грн підлягають оцінці з урахуванням того, що місцевий господарський суд задовольнив заяву.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Для включення всієї суми витрат відповідача на професійну правничу допомогу у відшкодування за рахунок Дніпровської міської ради, відповідно до положень статті 126, 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Слід зазначити, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Оцінюючи довід міської ради про відсутність номера справи у договорі, колегія суддів зазначає, що зв`язок правничої допомоги з конкретним спором установлюється за сукупністю поданих доказів.

Детальний опис робіт містить відомості про справу № 904/4931/25, її учасників, предмет позову та процесуальні дії представника відповідача. У рахунку № 10/02/26 від 10.02.2026 також зазначено, що винагорода нарахована за надання правничої допомоги саме в цій справі за договором № 1 від 03.09.2025 з урахуванням акта від 10.02.2026. Зазначені документи у взаємозв`язку дають змогу ідентифікувати спір, у межах якого надавалися послуги.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21 цього висновку не спростовує. У наведеній справі висновок про недоведеність витрат ґрунтувався на недостатності сукупності поданих доказів для встановлення їх зв`язку з відповідним провадженням.

Щодо заперечень проти вартості підготовки відзиву колегія суддів ураховує, що зазначена в описі сума 60 000,00 грн охоплює комплекс послуг: вивчення позовної заяви та матеріалів клієнта, правовий аналіз, формування позиції, консультування, підготовку клопотання про залишення позову без розгляду та самого відзиву. Тому ототожнення всієї зазначеної суми виключно з вартістю складання тексту відзиву не відповідає змісту поданого опису.

Водночас об`єднання кількох послуг в одну позицію не звільняє відповідача від обов`язку довести їх необхідність та обґрунтованість вартості. Обсяг процесуального документа, кількість наведених у ньому правових норм або цитат із судових рішень самі собою не визначають розумної тривалості роботи адвоката.

Доводи про повторення у письмових поясненнях аргументів відзиву та окреме нарахування вартості підготовки тез судових дебатів стосуються необхідності й обсягу відповідних робіт. Повторне викладення раніше сформульованої позиції не може без додаткового обґрунтування оцінюватися як її первинне опрацювання. Разом із тим такі заперечення не спростовують факту надання інших послуг, пов`язаних із захистом відповідача у справі.

Щодо посилання апелянта на порушення порядку надсилання відзиву іншим учасникам справи та на постанову Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 910/10490/22 колегія суддів зазначає, що необхідно розмежовувати факт порушення порядку подання документа та його процесуальні наслідки. Для вирішення питання про відшкодування вартості підготовки такого документа має значення, чи був він прийнятий і врахований судом, чи залишений без розгляду внаслідок недотримання встановленого порядку подання. Посилання на ненадсилання копії відзиву саме по собі не доводить, що весь комплекс послуг із вивчення матеріалів, правового аналізу та формування позиції відповідача не був пов`язаний із розглядом справи або не був необхідним. Водночас вартість підготовки документа, який суд не врахував саме внаслідок процесуального порушення, не може компенсуватися лише з посиланням на факт його складання.

Відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду місцевий господарський суд урахував при визначенні суми компенсації. Разом із тим сам по собі несприятливий для заявника результат розгляду клопотання не свідчить про його явну необґрунтованість, зловживання процесуальними правами або відсутність фактично наданої правничої допомоги. Вирішальними для розподілу витрат є необхідність відповідної процесуальної дії, її зв`язок із захистом у справі та обґрунтованість заявленої вартості.

Стосовно судових засідань, призначених на 20.11.2025 та 08.01.2026, які не відбулися, відповідач пояснює, що адвокат прибув до суду, однак проведенню засідань перешкодили обставини, які не залежали від його волі: оголошення повітряної тривоги та відсутність електропостачання й інтернет-зв`язку відповідно. Зазначені причини непроведення судових засідань підтверджуються ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2025 та 08.01.2026.

Верховний Суд у постановах від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 26.10.2022 у справі №910/4277/21, від 18.04.2023 у справі №903/378/22, від 23.03.2023 у справі №921/434/21, від 25.04.2023 у справі №910/21424/21 висловлював правову позицію про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Зазначені висновки Верховного Суду є сталими та ґрунтуються на аналізі складових часу, необхідного для належного здійснення адвокатом представництва інтересів клієнта.

Отже, саме по собі непроведення судових засідань із причин, незалежних від адвоката, не є достатньою підставою для відмови у відшкодуванні витрат, пов`язаних із його прибуттям до суду та очікуванням початку засідань.

Довід щодо витрат у сумі 6 000,00 грн на підготовку заяви про ухвалення додаткового рішення та документів щодо розподілу судових витрат уже врахований місцевим господарським судом. У додатковому рішенні суд прямо визнав цю складову такою, що не підлягає відшкодуванню. Отже, її включення відповідачем до первісної заяви не свідчить про покладення відповідних витрат на міську раду.

Оцінюючи перевищення попереднього розрахунку, колегія суддів ураховує, що відповідач первісно зазначив 30 000,00 грн, тоді як остаточно заявив 114 000,00 грн. Остаточно заявлена сума перевищує попередній розрахунок майже у 4 рази, а тому таке перевищення є істотним і підлягає оцінці за частиною шостою статті 129 ГПК України.

Зазначена норма передбачає можливість відмовити у відшкодуванні витрат у частині істотного перевищення попереднього розрахунку, крім випадків доведення стороною неможливості передбачити такі витрати. Водночас вона не встановлює автоматичної відмови у відшкодуванні всіх витрат, включаючи документально підтверджену та обґрунтовану їх частину.

Місцевий господарський суд прямо послався на перевищення попереднього розрахунку як на одну з обставин, урахованих при частковому задоволенні заяви. Отже, ця обставина була врахована під час визначення розміру відшкодування. Попередній розрахунок не встановлює безумовної граничної суми компенсації, однак його істотне перевищення без належного пояснення є самостійною обставиною для вирішення питання про часткову відмову у відшкодуванні витрат.

Посилання міської ради на необхідність спрямування бюджетних коштів на потреби територіальної громади та оборони держави не встановлює самостійної підстави для відмови у відшкодуванні судових витрат. Важливість відповідних видатків не звільняє міську раду як учасника справи від застосування загальних правил їх розподілу та не спростовує факту надання відповідачу правничої допомоги.

Щодо неучасті відповідача в засіданнях Комісії колегія суддів зазначає, що дії сторін стосовно досудового врегулювання враховуються відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 129 ГПК України. Оцінці підлягають зміст запропонованого врегулювання, доведеність повідомлення про нього, обґрунтованість відповідних вимог та поведінка обох сторін.

Неучасть у засіданнях Комісії сама собою не означає втрати права на компенсацію необхідних витрат на судовий захист. Водночас відсутність обов`язкового претензійного порядку також не виключає врахування фактично вжитих заходів досудового врегулювання.

Оцінюючи сукупність наведених обставин, колегія суддів бере до уваги, що правнича допомога надавалася впродовж розгляду справи в суді першої інстанції та охоплювала опрацювання позову й матеріалів щодо користування земельною ділянкою, формування заперечень, підготовку процесуальних документів і представництво відповідача. Предметом спору було стягнення 2 380 723,65 грн за період із 01.01.2021 по 14.02.2024, що зумовлювало необхідність дослідження як підстав заявленої вимоги, так і її розрахунку.

Сума 114 000,00 грн, зазначена в акті та рахунку, характеризує заявлену вартість послуг у відносинах між відповідачем і адвокатським бюро та не є безумовно обов`язковою для іншої сторони спору. Місцевий господарський суд не поклав на міську раду всю цю суму: визнав такими, що не підлягають відшкодуванню, 6 000,00 грн за підготовку заяви про ухвалення додаткового рішення та документів щодо судових витрат, а під час визначення решти компенсації врахував заперечення щодо обсягу робіт, результату розгляду клопотання про залишення позову без розгляду та істотного перевищення попереднього розрахунку.

Отже, оцінюючи присуджені 57 000,00 грн, слід виходити з вартості необхідного комплексу правничої допомоги у справі. Наведені міською радою заперечення обґрунтовують необхідність критичної оцінки первісного розрахунку, проте не свідчать про відсутність правничої допомоги у справі загалом та не є достатньою підставою для повної відмови у відшкодуванні витрат.

З огляду на встановлені обставини, оцінку доказів щодо обсягу та вартості наданої відповідачу правничої допомоги, доводів апеляційної скарги й заперечень проти неї, а також здійснену місцевим господарським судом оцінку заявлених витрат, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Дніпровської міської ради без задоволення, а додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі № 904/4931/25 - без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/4931/25 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь Дніпровської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі 397 408,34 грн із відмовою в решті позовних вимог. Водночас підстав для зміни чи скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у цій справі не встановлено, у зв`язку з чим апеляційна скарга Дніпровської міської ради підлягає залишенню без задоволення, а додаткове рішення - без змін.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з частковим задоволенням позову та апеляційної скарги витрати Дніпропетровської обласної прокуратури зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 4 768,11 грн та 7 152,17 грн відповідно. Решта витрат зі сплати зазначеного судового збору покладається на Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/4931/25 – задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/4931/25 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Асоціація «Метридоза» - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Асоціація «Метридоза» на користь Дніпровської міської ради безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки за адресою: м.Дніпро, проспект Слобожанський, 29 Б, за період з 01.01.2021 по 14.02.2024 у загальному розмірі 397 408, 34 грн.

В іншій частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Асоціація «Метридоза» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви в розмірі 4768,11 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 7152, 17 грн.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі № 904/4931/25 – залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі № 904/4931/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 13.10.2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя О.І. Кучеренко