Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №908/337/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026 року м.Дніпро Справа № 908/337/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. (доповідач),

судді Висоцький А.М., Андрейчук Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ БУД» на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 (повне рішення складено 25.06.2026, суддя Давиденко І.В.) у справі № 908/337/26

за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ БУД» (69063, м. Запоріжжя, вул. Поштова, буд. 27/29, кабінет 49)

про стягнення 85 970,83 грн

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ БУД» про стягнення 85 970,83 грн - пені за Договором підряду № 185/4Д на будівництво фортифікаційних споруд на 25.03.2025 року.

Позов заявлено на підставі ст.ст.509, 526, 530, 546, 610, 611, 612, 837 ЦК України та мотивовано порушенням відповідачем строків виконання робіт за договором підряду № 185/4Д.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026, позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "АКВІ БУД" (69063, м. Запоріжжя, вул. Поштова, буд. 27/29, кабінет 49, ідентифікаційний код 41400018) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) пеню в розмірі 85 970,83 грн (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят гривень 83 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,4 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.).

Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ БУД», звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 16 червня 2026 року у справі №908/337/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача;

у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги - зменшити на 99% розмір неустойки, заявленої до стягнення, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, з огляду на її явну неспівмірність наслідкам (їх відсутність) порушення строків виконання зобов`язання та необхідність дотримання принципів розумності, справедливості й добросовісності;

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Акві-Буд" (вул. Поштова, буд. 27/29, каб. 49, м.Запоріжжя, 69000; код ЄДРПОУ 41400018) судовий збір.

Скаржник вважає рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, оскільки воно не відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи, ухвалене внаслідок неповного дослідження й оцінки доказів.

Так, скаржник зазначає, що між Військовою частиною як Замовником і Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ БУД» як Підрядником було укладено Договір від 25 березня 2025 року № 185/4Д на розробку проектно-кошторисної документації та виконання будівельних робіт по об`єкту «Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 384». Договірна ціна, строки виконання робіт, порядок приймання робіт і відповідальність сторін визначалися умовами Договору, зокрема пунктами 1.1, 2.1, 3.1, 3.4, 10.1, 11.1, 13.1, 13.5. Первісний строк завершення будівельних робіт було встановлено до 10 червня 2025 року.

У подальшому сторони уклали Додаткову угоду № 1 від 10 червня 2025 року, якою зменшили вартість робіт і виклали пункт 2.1 Договору в новій редакції.

Фактично будівельні роботи було завершено та передано Замовнику 9 липня 2025 року, про що сторонами складено Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2025 року на суму 2 820 419,12 грн.

Також 23 липня 2025 року було підписано Акт № 1А здачі-приймання виконаних робіт зі здійснення авторського нагляду на суму 12 000,00 грн.

Оплату за виконані будівельні роботи було здійснено згідно з платіжною інструкцією № 1267 від 15 липня 2025 року.

Додатковою угодою № 2 від 18 листопада 2025 року сторони знову змінили вартість робіт, виклавши пункт 2.1 Договору в новій редакції.

Відповідно до акту готовності об`єкта до експлуатації від 25 листопада 2025 року будівельні роботи за об`єктом було закінчено 9 липня 2025 року, і об`єкт визнано готовим до експлуатації.

Незважаючи на це, Замовник, посилаючись на пункти 3.1, 13.1, 13.5 Договору, просив стягнути з Підрядника пеню за недотримання строків завершення будівельних робіт на 29 днів. Суд першої інстанції позов задовольнив і стягнув пеню в розмірі 85 970,83 грн та судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Скаржник наголошує, що суд не врахував умов Договору, які надавали Замовнику право застосовувати оперативно-господарські санкції, зокрема достроково розірвати Договір у разі порушення Підрядником строку виконання основних робіт більше ніж на 5 днів, здійснювати контроль за ходом робіт, вимагати усунення недоліків, забезпечувати технічний нагляд і письмово інформувати Підрядника про причини відмови від підписання актів.

Замовник не направив Підряднику повідомлення чи претензії відповідно до пункту 18.9 Договору, не визнав порушення строків істотним, не застосував оперативно-господарські санкції та не розірвав Договір, а навпаки прийняв і оплатив виконані роботи без зауважень. Це, на думку скаржника, свідчить про відсутність збитків для Замовника та про те, що він фактично визнав об`єктивні труднощі виконання Договору.

Скаржник також посилається на те, що суд не дослідив належним чином обставини, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне виконання робіт. Ідеться про обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації проти України, введенням воєнного стану, загостренням воєнної ситуації на Слов`янському напрямку Дніпропетровської області та Покровському напрямку Донецької області, наближенням фронту до місць виконання робіт, загрозою застосування ворогом FPV-дронів, безпілотних літальних апаратів типу «Ланцет», збільшенням тривалості та кількості повітряних тривог, несприятливими погодними умовами, дефіцитом будівельних матеріалів і кваліфікованої робочої сили в умовах мобілізації. Ці обставини, за твердженням скаржника, підтверджуються доказами, долученими до відзиву, зокрема зображеннями з онлайн-аналітичної мапи бойових дій Deep State Map, листами Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків транс групп», фізичних осіб - підприємців Мехедок Г.В., Синєбок А.С., Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп авто групп» про відсутність технічної можливості виконання перевезень, відповідями на запити Донецької та Дніпропетровської обласних військових адміністрацій щодо тривалості повітряних тривог і примусової евакуації населення, фотографіями під час будівництва, Наказом № 21/3-5/1 від 31 березня 2025 року, яким затверджено Інструкцію дій на будівельному майданчику під час оголошення сигналу «Повітряна тривога», та висновком Рівненської торгово-промислової палати про істотну зміну обставин від 12 березня 2026 року за вихідним № 56.01/89.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поставився з сумнівами до листів контрагентів, не дослідив докази у їх сукупності, не встановив причинно-наслідковий зв`язок між обставинами непереборної сили та простроченням, чим порушив вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України. На думку скаржника, суд фактично проігнорував обставини, що мають істотне значення для справи.

Крім того, скаржник звертає увагу на умови Договору про звільнення сторін від відповідальності у разі виникнення обставин непереборної сили, зокрема пункти 14.1, 14.3, 14.4, 14.8, а також на положення статті 617 Цивільного кодексу України, статті 652 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 883 Цивільного кодексу України, пунктів 13.2, 13.13, 4.3.7 Договору.

Скаржник наголошує, що Підрядник не несе відповідальності за порушення строків виконання робіт, якщо таке порушення сталося не з його вини, а вжиті ним заходи були спрямовані на максимальне убезпечення працівників під час повітряних тривог. Він також посилається на практику Верховного Суду щодо форс-мажорних обставин, зокрема на постанови від 13 вересня 2023 року у справі № 910/7679/22, від 5 грудня 2023 року у справі № 917/1593/22, від 20 червня 2024 року у справі № 910/1779/23, від 8 травня 2018 року у справі № 910/7495/16, від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20.

Скаржник підкреслює, що Підрядник діяв добросовісно, виконав будівельні роботи в повному обсязі, об`єкт оборонного значення було завершено та передано Замовнику, зауважень щодо якості робіт не було, Замовник прийняв і оплатив роботи, а отже, збитки йому не завдані. За таких умов застосування штрафних санкцій суперечить принципам справедливості, добросовісності, розумності та є непропорційним.

Окремо скаржник посилається на частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статтю 233 Господарського кодексу України, які дозволяють суду зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Апелянт зазначає, що відсутність збитків, складні умови будівництва, ознаки форс-мажорних обставин, незначний період прострочення, повне виконання робіт і добросовісна поведінка Підрядника є підставами для зменшення неустойки. Скаржник наводить численні правові висновки Верховного Суду, зокрема постанови від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 920/437/22, від 26 березня 2026 року у справі № 910/6807/25, від 5 березня 2019 року у справі № 923/536/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 905/1005/18, від 6 вересня 2019 року у справі № 914/2252/18, від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20, від 3 березня 2021 року у справі № 925/74/19, від 2 червня 2021 року у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20), від 2 листопада 2022 року у справі № 910/14591/21, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, а також практику Європейського суду з прав людини у справах «Проніна проти України» та «Трофимчук проти України».

На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 16 червня 2026 року у справі № 908/337/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача. У разі відмови у задоволенні апеляційної скарги скаржник просить зменшити на 99 % розмір неустойки, заявленої до стягнення, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з огляду на її явну неспівмірність наслідкам порушення строків виконання зобов`язання та необхідність дотримання принципів розумності, справедливості й добросовісності. Також скаржник просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Акві-Буд» судовий збір.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Андрейчук Л.В, Висоцький А.М.

Ухвалою суду від 21.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ БУД» на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/337/26 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору (доплати), на належні реквізити, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків. Роз`яснено скаржнику, що в разі невиконання зазначеної ухвали суду в строк, визначений п.2 її резолютивної частини, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

30.07.2026 від скаржника до ЦАГС надійшла заява, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати (доплати) судового збору у розмірі 799,00 грн, відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 30.07.2026.

Ухвалою суду від 04.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ БУД» на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/337/26. Визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

11.08.2026 від позивача до ЦАГС надійшов відзив на апеляційну скаргу; Військова частина НОМЕР_1 вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Просить рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/337/26 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ ПРОЕКТНО БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АКВІ БУД» без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

25 березня 2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОЕКТНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АКВІ-БУД" (підрядник, відповідач у справі) та Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник, позивач у справі) укладено Договір підряду № 185/4Д на будівництво фортифікаційних споруд. (а.с. 18-25 т 1)

Відповідно п. 1.1 Договору, у порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором, замовник доручає, а підрядник зобов`язується на свій ризик, власними силами виконати Роботи з розробки проектно-кошторисної документації та виконання будівельних робіт по об`єкту: "Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 384" (далі - об`єкт), а замовник зобов`язується прийняти виконані на умовах Договору роботи та оплатити їх вартість. Код ДК 021:2015:45220000-5 - Інженерні та будівельні роботи.

У пункті 1.4 Договору визначено, що роботи виконуються за етапами:

І етап - Проектування: виконання вишукувальних робіт (інженерно - геодезичні та інженерно-геологічні вишукування), розроблення проєктної документації стадії "Робочий проєкт" (у склад якого повинен входити Генеральний план), у тому числі проходження експертизи з отриманням позитивного експертного звіту та передача замовнику відповідно до Календарного графіку виконання робіт (додаток 4), що є невід`ємною частиною Договору.

ІІ етап - Будівельні роботи відповідно до Календарного графіку виконання робіт (додаток 4).

Згідно п. 2.1 Договору, вартість робіт по Договору визначена за договірною ціною (додаток № 1) і складає 2 964 590,00 грн, у тому числі ПДВ 494 098,33 грн, та є складовою частиною вартості робіт по об`єкту в межах зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об`єкта.

Договірна ціна може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п.2.3 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору, строки виконання робіт за цим Договором визначені Календарним графіком виконання робіт (додаток 4).

Відповідно до п. 3.2 Договору, підрядник починає виконання робіт згідно з Календарним графіком виконання робіт.

Строки виконання робіт можуть змінюватися з внесенням відповідних змін у Договір, у разі виникнення обставин непереборної сили (які засвідчуються відповідно до розділу 14 Договору) (п. 3.3).

Після закінчення виконання робіт підрядник письмово повідомляє про це замовника. Датою закінчення робіт за Договором вважається дата підписання акту готовності об`єкта до експлуатації, складеного уповноваженими представниками замовника разом з представниками підрядника (п. 3.4 Договору).

За змістом пункту 3.5 Договору, підрядник передає замовнику по І етапу: технічні звіти про вишукувальні роботи (інженерно-геодезичні та інженерно-геологічні вишукування), проєктну документацію стадії "Робочий проєкт", позитивний експертний звіт. Замовник протягом 10 календарних днів з дня отримання документації та акту виконаних робіт зобов`язаний прийняти роботи шляхом підписання акту виконаних робіт.

Згідно пп. 4.3.6, 4.3.7, 4.3.8 п. 4.3, пп. 4.4.3, 4.4.6, 4.4.15 п. 4.4, підрядник має право: ініціювати внесення змін до Договору; забезпечити дотримання працівниками підрядника сигналів повітряної тривоги під час виконання робіт: забезпечити сигнальними повідомленнями повітряної тривоги на об`єктах виконання робіт/надання послуг, провести з працівниками інструктаж про дії під час повітряної тривоги; визначити місця перебування/можливі укриття для максимального убезпечення працівників під час повітряної тривоги; реалізовувати інші права, передбачені цим Договором та нормами чинного законодавства України. Підрядник зобов`язаний: виконувати з використанням власних ресурсів та у встановлені строки всі роботи, обумовлені Договором у відповідності з затвердженою проєктно-кошторисною документацією, технічними вимогами, будівельними нормами і правилами та забезпечити завершення робіт і передачу об`єкта за актом у визначений Договором строк (пункт 3.1 Договору); своєчасно забезпечувати об`єкт будівельним матеріалами, дотримуючись календарного графіка виконання робіт; залучати до виконання робіт інженерно-технічний персонал та робітників в необхідній кількості та відповідної кваліфікації і забезпечувати дотримання трудового законодавства, зокрема створення здорових і безпечних умов праці та відпочинку працівників, а також проведення відповідного їх інструктажу.

Згідно п. 6.4 Договору, підрядник зобов`язаний забезпечувати будівництво об`єкта необхідними матеріально-технічними (зокрема будівельними матеріалами, обладнанням, устаткуванням, виробами і конструкціями тощо) та енергетичними ресурсами.

Відповідальність за дотримання техніки безпеки та за безпеку праці під час виконання робіт, санітарних та пожежних вимог, визначених чинним законодавством та Договором, несе підрядник (п. 8.7).

Згідно п. 8.1 Договору, замовник за актом приймання-передачі об`єкта передає підряднику на період виконання робіт та до їх завершення об`єкт (будівельний майданчик/фронт робіт).

Відповідно до п. 10.1 Договору, приймання та передача виконаних робіт здійснюються сторонами поступово у міру завершення виконання видів робіт, їх частин, окремих конструктивних елементів, тощо, шляхом підписання сторонами акта приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3.

За умовами п. 13.2 Договору, підрядник несе відповідальність за строки виконання робіт по об`єкту, якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.

Пунктом 11.1 Договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи з будівництва об`єкта проводяться на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3, протягом 10 календарних днів після їх підписання (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок замовника) та надання підрядником проміжного пакету документів, а саме: проміжних актів прихованих робіт, затверджених інженером технічного нагляду. Після виконання підрядником робіт з будівництва замовник приймає виконану роботу та протягом 5 робочих днів з дати отримання пакету документів, підписує акти приймання будівельних виконаних робіт за формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3, якщо вони повністю відповідають об`ємам виконаних робіт на ділянці будівництва, в іншому випадку акти повертаються підряднику для усунення зауважень та коригування.

Відповідно до п. 17.2 Договору, Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами), але не пізніше ніж до 31 грудня 2025 року. У частині оплати - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань за цим Договором.

Усі повідомлення між сторонами здійснюються у письмовій формі, направляються адресатові рекомендованим або цінним листом або вручаються під розписку (п. 18.2). Зміни та доповнення до цього Договору будуть дійсні за умови, якщо вони укладені в письмовій формі і підписані уповноваженими на це представниками сторін та скріплені печатками (за наявності) (п. 18.4 Договору).

У підписаному сторонами Календарному графіку виконання робіт (додаток № 4 до Договору) визначені строки виконання робіт по об`єкту - окремо за І та ІІ етапами.

26.03.2025 замовником було передано підряднику будівельний майданчик для початку будівництва, про що сторонами складений та підписаний Акт приймання-передачі об`єкта (будівельного майданчика) "Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 384". (а.с. 49 т 1)

Роботи 1 етапу виконані Підрядником відповідно до умов укладеного договору. Розроблена проєктно - кошторисна документація, позитивний експертний звіт від 21.05.2025 № 08-0097/01-25 передана Замовнику відповідно до Акту виконаних робіт від 01.06.2025 № 1ПКД.

Сума у розмірі 57274,36 грн була перерахована замовником на рахунок підрядника згідно платіжної інструкції № 810 від 27.06.2025. (а.с. 112 т 1)

Додатковою угодою № 1 від 10.06.2025 до Договору сторони дійшли згоди щодо зміни вартості робіт у бік її зменшення на 78,52 грн, у зв`язку з чим виклали пункт 2.1 Договору в іншій редакції, визначивши, що вартість робіт по Договору визначена за договірною ціною (додаток № 1 до Додаткової угоди № 1 від 10.06.2025) і складає 2964511,48 грн, у тому числі ПДВ 495 085,25 грн, та є складовою частиною вартості робіт по об`єкту в межах зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об`єкта. (а.с. 50 т 1)

09.07.2025 сторонами був підписаний Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2025 року форми № КБ-2в на суму 2820419,12 грн та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми № КБ-3 на вказану суму. (а.с. 31-41 т 1)

Згідно з платіжною інструкцією № 1267 від 15.07.2025, позивачем здійснено оплату відповідачу у розмірі 2 820 419,12 грн за виконані будівельні роботи за Договором. (а.с. 112 на звороті т 1)

23.07.2025 сторонами був підписаний Акт № 1А здачі-приймання виконаних робіт зі здійснення авторського нагляду за будівництвом по об`єкту на суму 12000,00 грн, яка була перерахована позивачем на рахунок відповідача згідно з платіжною інструкцією № 1435 від 24.07.2025. (а.с. 30 т 1)

Додатковою угодою № 2 від 18.11.2025 до Договору сторони дійшли згоди щодо зміни вартості робіт у бік її зменшення на 74818,00 грн, у зв`язку з чим виклали пункт 2.1 Договору в іншій редакції, визначивши, що вартість робіт по Договору визначена за договірною ціною (додаток № 1 до Додаткової угоди № 2 від 18.11.2025) і складає 2889693,48грн, у тому числі ПДВ 481615,58 грн, та є складовою частиною вартості робіт по об`єкту в межах зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об`єкта. (а.с. 75 т 1)

У підписаному представниками сторін Акті готовності об`єкта до експлуатації від 25.11.2025 визначено, що будівельні роботи по об`єкту "Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 384" виконано у строк: початок робіт - 23 травня 2025, закінчення робіт - 09 липня 2025. (а.с. 46-47 т 1)

За порушення строків виконання робіт до Договором позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 85970,83 грн, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виснував, що за Договором підряду від 25 березня 2025 року № 185/4Д відповідач мав завершити будівельні роботи до 10 червня 2025 року, але фактично виконав і здав їх 9 липня 2025 року, тобто з простроченням на 29 днів.

Заперечення відповідача про форс-мажор суд відхилив. Він зазначив, що відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, не звертався щодо перенесення строків і не надав належних доказів неможливості виконання робіт у строк. Висновок Рівненської торгово-промислової палати суд визнав юридично неспроможним, оскільки він виданий уже після виконання робіт і після звернення позивача до суду.

Листи контрагентів про відмову від перевезень суд оцінив критично, бо вони не містили посилань на конкретний договір, не вказували чітких строків і не підтверджували, що перевезення стосувалися саме цього Договору. Погодні умови, сигнали повітряної тривоги, загострення бойових дій, дефіцит матеріалів і робочої сили суд не визнав надзвичайними та невідворотними обставинами, оскільки Договір укладався в умовах воєнного стану, а відповідач як підрядник мав заздалегідь подбати про ресурси, матеріали, працівників і субпідрядників. Також суд наголосив, що відповідач не скористався правом залучити субпідрядників за згодою замовника і не повідомляв про можливе сповільнення робіт.

Суд визнав розрахунок пені правильним і стягнув 85 970,83 грн. Клопотання відповідача про зменшення неустойки суд відхилив, оскільки відповідач не довів виняткових обставин, не надав доказів скрутного фінансового стану і не зазначив, до якого розміру просить зменшити пеню. Сама лише відсутність матеріальних збитків у позивача, на думку суду, не є підставою для зменшення неустойки.

Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виключно в частині зменшення розміру пені. В іншій частині, зокрема щодо вимог про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 916/1457/19 також наголошено, що мотивувальна частина постанови апеляційного суду повинна містити мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

З огляду на зміст апеляційної скарги предметом перевірки у цій справі є, зокрема, правильність висновків місцевого господарського суду щодо наявності порушення відповідачем строку виконання робіт та виникнення у зв`язку із цим передбачених договором підстав для застосування відповідальності. Водночас основні заперечення апелянта спрямовані не на спростування самого факту завершення робіт після погодженого строку чи арифметичного розрахунку санкцій, а на доведення відсутності його вини в простроченні, наявності обставин, які, на його думку, звільняють від відповідальності, а альтернативно - на необхідність зменшення неустойки на 99 %.

За змістом статей 509, 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання воно має бути виконане саме у цей строк. Порушенням зобов`язання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а стаття 611 цього Кодексу пов`язує з таким порушенням настання правових наслідків, встановлених договором або законом, у тому числі сплату неустойки. Цивільний кодекс України залишається чинним та містить відповідне регулювання наслідків порушення зобов`язань і відповідальності підрядника.

Правовідносини сторін за своєю правовою природою є відносинами будівельного підряду. Відповідно до частини першої статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник надати підрядникові будівельний майданчик, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Частиною першою статті 883 ЦК України прямо передбачено відповідальність підрядника, зокрема, за прострочення передання об`єкта замовникові, якщо підрядник не доведе, що порушення сталося не з його вини.

Таким чином, для первинного встановлення факту порушення вирішальним є співставлення погодженого сторонами строку виконання відповідного зобов`язання з фактичною датою його виконання. Питання ж вини підрядника, дії непереборної сили та причинного зв`язку між відповідними обставинами і простроченням належать до наступного етапу правової оцінки та самі по собі не змінюють фактичної дати виконання зобов`язання.

Як вже зазначалось на вбачається з матеріалів справи, у підписаному сторонами Календарному графіку виконання робіт (додаток № 4 до Договору) визначені строки виконання робіт по об`єкту - окремо за І та ІІ етапами. Строки завершення будівельних робіт за Договром - 10.06.2025. (а.с. 26 на звороті т 1)

26.03.2025 замовником було передано підряднику будівельний майданчик для початку будівництва, про що сторонами складений та підписаний Акт приймання-передачі об`єкта (будівельного майданчика) "Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 384". (а.с. 49 т 1)

Роботи 1 етапу виконані Підрядником відповідно до умов укладеного договору. Розроблена проєктно - кошторисна документація, позитивний експертний звіт від 21.05.2025 № 08-0097/01-25 передана Замовнику відповідно до Акту виконаних робіт від 01.06.2025 № 1ПКД. (а.с. 48 т 1)

Сума у розмірі 57274,36 грн була перерахована замовником на рахунок підрядника згідно платіжної інструкції № 810 від 27.06.2025. (а.с. 112 т 1)

Додатковою угодою № 1 від 10.06.2025 до Договору сторони дійшли згоди щодо зміни вартості робіт у бік її зменшення на 78,52 грн, у зв`язку з чим виклали пункт 2.1 Договору в іншій редакції, визначивши, що вартість робіт по Договору визначена за договірною ціною (додаток № 1 до Додаткової угоди № 1 від 10.06.2025) і складає 2964511,48 грн, у тому числі ПДВ 495 085,25 грн, та є складовою частиною вартості робіт по об`єкту в межах зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об`єкта. (а.с. 50 т 1)

09.07.2025 сторонами був підписаний Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2025 року форми № КБ-2в на суму 2820419,12 грн та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми № КБ-3 на вказану суму. (а.с. 31-41 т 1)

Згідно з платіжною інструкцією № 1267 від 15.07.2025, позивачем здійснено оплату відповідачу у розмірі 2 820 419,12 грн за виконані будівельні роботи за Договором. (а.с. 112 на звороті т 1)

23.07.2025 сторонами був підписаний Акт № 1А здачі-приймання виконаних робіт зі здійснення авторського нагляду за будівництвом по об`єкту на суму 12000,00 грн, яка була перерахована позивачем на рахунок відповідача згідно з платіжною інструкцією № 1435 від 24.07.2025. (а.с. 30 т 1)

Додатковою угодою № 2 від 18.11.2025 до Договору сторони дійшли згоди щодо зміни вартості робіт у бік її зменшення на 74818,00 грн, у зв`язку з чим виклали пункт 2.1 Договору в іншій редакції, визначивши, що вартість робіт по Договору визначена за договірною ціною (додаток № 1 до Додаткової угоди № 2 від 18.11.2025) і складає 2889693,48грн, у тому числі ПДВ 481615,58 грн, та є складовою частиною вартості робіт по об`єкту в межах зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об`єкта. (а.с. 75 т 1)

У підписаному представниками сторін Акті готовності об`єкта до експлуатації від 25.11.2025 визначено, що будівельні роботи по об`єкту "Нове будівництво фортифікаційних споруд опорного пункту № 384" виконано у строк: початок робіт - 23 травня 2025, закінчення робіт - 09 липня 2025. (а.с. 46-47 т 1)

Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» допустило прострочення завершення будівельних робіт у період з 11.06.2025 по 09.07.2025 тривалістю 29 календарних днів.

При цьому подальше виконання відповідачем робіт у повному обсязі та прийняття їх замовником без зауважень не усувають самого факту допущеного раніше прострочення. Належне виконання зобов`язання включає не лише відповідність результату робіт вимогам щодо їх обсягу та якості, а й дотримання погодженого сторонами строку виконання. Тому повне завершення об`єкта після спливу встановленого договором строку не перетворює прострочене виконання на своєчасне та саме по собі не припиняє вже виниклих правових наслідків порушення.

Водночас колегія суддів враховує принципову різницю між наявністю самого порушення та визначенням остаточного обсягу відповідальності за це порушення. Повне виконання договору, прийняття результату робіт, відсутність зауважень щодо їх якості, поведінка боржника після настання прострочення та відсутність доведених збитків кредитора не спростовують факту прострочення, проте можуть мати самостійне правове значення при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки. Оцінка цих обставин у такому аспекті буде наведена колегією суддів окремо, оскільки змішування питання про виникнення відповідальності з питанням про пропорційність її розміру призвело б до неправильної правової кваліфікації спірних відносин.

На час виникнення спірного порушення у червні-липні 2025 року Господарський кодекс України був чинним; він втратив чинність лише 28.08.2025 на підставі Закону України № 4196-IX. Тому при оцінці правової природи господарських санкцій, які виникли внаслідок порушення, що мало місце до цієї дати, підлягають урахуванню положення Господарського кодексу України, чинні у відповідний період.

Так, статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнавалися господарські санкції у вигляді грошової суми неустойки, штрафу, пені, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Частина друга статті 231 ГК України передбачала, зокрема, за порушення строків виконання певних господарських зобов`язань пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів, робіт чи послуг, з яких допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатковий штраф у розмірі 7 % відповідної вартості. Частина четверта цієї статті дозволяла визначати розмір штрафних санкцій договором.

У пункті 13.5 договору № 185/4Д сторони безпосередньо погодили відповідальність Підрядника за порушення строків завершення будівництва: пеню у розмірі 0,1 % договірної ціни за кожний день прострочення, а у разі прострочення понад тридцять днів додатковий штраф у розмірі 7 % договірної ціни. Таким чином, відповідні наслідки порушення не були визначені позивачем односторонньо після виникнення спору, а становили погоджену сторонами умову договору, обов`язковість якої для сторін випливає також із засад свободи договору, закріплених статтею 627 ЦК України.

При здійсненні розрахунку позивач виходив із договірної ціни 2 964 511,48 грн, встановленої додатковою угодою № 1 від 10.06.2025 та чинної у період прострочення. Додаткову угоду № 2, якою остаточну вартість договору зменшено до 2 889 693,48 грн, сторони уклали лише 18.11.2025, тобто вже після завершення робіт та закінчення спірного періоду прострочення.

Виходячи з договірної ціни 2 964 511,48 грн та 29 календарних днів прострочення, пеня становить: 2 964 511,48 х 0,1 % х 29= 85 970,83 грн. (Додатковий штраф 7 %: не нараховується, оскільки прострочення становить 29 днів, а не понад 30)

Розрахунок відповідає механізму, прямо передбаченому пунктом 13.5 договору.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач порушив встановлений договором № 185/4Д строк завершення будівельних робіт, а передбачена пунктом 13.5 договору пеня була нарахована позивачем за наявності формальних правових підстав та арифметично правильно.

Водночас встановлення правильності самого механізму нарахування штрафних санкцій (в даному випадку пені) ще не означає, що заявлена позивачем сума 85 970,83 грн у повному обсязі підлягає остаточному стягненню. Для вирішення цього питання необхідно послідовно надати оцінку доводам апелянта про відсутність вини та обставини непереборної сили, доказам, якими такі доводи обґрунтовуються, а після цього окремо перевірити висновок місцевого суду про відсутність підстав для зменшення неустойки.

Щодо доводів апелянта про відсутність вини, настання обставин непереборної сили та правового значення висновку Рівненської торгово-промислової палати.

Однією з основних підстав апеляційного оскарження ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» визначає відсутність його вини у порушенні строку завершення будівельних робіт. На переконання скаржника, прострочення виникло внаслідок сукупності надзвичайних та невідворотних обставин, що настали або істотно загострилися вже після укладення договору та перебували поза межами контролю підрядника, у зв`язку з чим останній на підставі статті 617 ЦК України, частини першої статті 883 ЦК України, пунктів 13.13 та 14.1 14.8 договору має бути звільнений від відповідальності.

Оцінюючи ці доводи, колегія суддів виходить з такого.

За загальним правилом, закріпленим статтею 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому саме особа, яка порушила зобов`язання, доводить відсутність своєї вини.

Спеціально щодо договору будівельного підряду частиною першою статті 883 ЦК України передбачено, що підрядник відповідає, зокрема, за прострочення передання об`єкта замовникові, якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.

Аналогічний розподіл ризику доказування сторони погодили і безпосередньо в договорі № 185/4Д: відповідно до пункту 13.2 Підрядник несе відповідальність за строки виконання робіт по об`єкту, якщо не доведе, що відповідне порушення сталося не з його вини; пунктом 13.13 договору також передбачено незастосування відповідальності за порушення строків виконання робіт, якщо таке порушення сталося не з вини Підрядника.

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Водночас закон прямо встановлює, що не вважаються випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов`язання, та відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання конкретного зобов`язання. Закон до можливих форс-мажорних обставин відносить, серед іншого, військові дії, ворожі атаки, мобілізацію, терористичні акти, тривалі перерви в роботі транспорту та виняткові погодні явища. Разом із тим саме віднесення певної події до переліку обставин, які за своєю природою можуть бути форс-мажорними, не означає автоматичного існування непереборної сили в кожному конкретному договірному зобов`язанні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначила, що ознаками форс-мажорних обставин є їх незалежність від волі сторін, надзвичайність, невідворотність та об`єктивна неможливість виконання зобов`язання за конкретних умов здійснення господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 сформульовано принципово важливий для цієї справи підхід: непереборна сила повинна робити виконання зобов`язання неможливим у принципі, а не лише ускладнювати його виконання чи робити його більш витратним або економічно невигідним. Цей правовий висновок послідовно застосовується Верховним Судом і в подальшій практиці.

Найновіший підхід Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 06.02.2026 у справі № 910/881/24, також полягає в тому, що саме по собі запровадження воєнного стану не свідчить про наявність форс-мажору у конкретному договірному правовідношенні. Сторона має довести, що конкретна подія або обмеження, які виникли в умовах воєнного стану, об`єктивно унеможливили виконання саме того зобов`язання і саме у той строк, щодо якого допущено порушення.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з таким розумінням позиції апелянта, за яким достатнім для звільнення від відповідальності є встановлення самого факту існування в районі виконання робіт небезпечної воєнної ситуації, повітряних тривог, труднощів із постачанням або інших об`єктивно складних умов здійснення господарської діяльності. Для застосування статті 617 ЦК України необхідно встановити в сукупності щонайменше надзвичайність і невідворотність конкретних обставин, їх виникнення або істотну зміну після укладення договору, вжиття боржником усіх розумних заходів для належного виконання зобов`язання та, головне, безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між такими обставинами і неможливістю виконати конкретне зобов`язання у встановлений строк.

Саме причинно-наслідковий зв`язок є визначальним і за усталеною практикою Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 та в подальшій практиці зазначено, що воєнний стан або збройна агресія самі по собі не звільняють суб`єкта господарювання від відповідальності; необхідно довести, що відповідна подія фактично унеможливила виконання конкретного обов`язку.

У цій справі порядок застосування форс-мажорного застереження детально врегульований самими сторонами у розділі 14 договору.

Згідно з пунктом 14.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору в разі виникнення обставин непереборної сили, якщо невиконання стало саме наслідком їх дії. До таких обставин сторони віднесли, зокрема, війни та військові дії, стихійні лиха, природні явища, повінь, терористичні акти та інші події, які офіційно визнані компетентними органами і наслідки яких неможливо було усунути діями сторін.

При цьому пунктом 14.2 договору Підрядник, виконанню обов`язків якого перешкоджають форс-мажорні обставини, зобов`язаний не пізніше п`яти робочих днів з моменту їх настання письмово повідомити про це іншу сторону та протягом п`яти календарних днів надати належні підтвердні документи. Повідомлення повинно містити дані про час виникнення та характер обставин. Договором також визначено спосіб підтвердження непереборної сили відповідний документ компетентного органу та сертифікат ТПП України або регіональної ТПП.

За змістом пункту 14.3 договору сторона може бути звільнена від відповідальності лише за умови, що обставини, на які вона посилається, виникли після укладення договору, не залежали від її волі та нею було вжито всіх необхідних заходів для уникнення або усунення їх негативних наслідків.

Особливо важливим у спірних правовідносинах є пункт 14.6 договору, яким сторони прямо визначили юридичний наслідок порушення процедури повідомлення: неповідомлення або несвоєчасне повідомлення другої сторони про обставини непереборної сили позбавляє сторону права посилатися на ці обставини та вимагати зміни (перенесення) строку виконання своїх зобов`язань.

Крім того, пунктом 3.3 договору сторони передбачили можливість зміни строків виконання робіт у разі виникнення обставин непереборної сили шляхом внесення відповідних змін до договору, а підпунктом 4.4.16 пункту 4.4 на Підрядника покладено обов`язок завчасно, не менш як за десять днів, у письмовій формі інформувати Замовника про можливе сповільнення або призупинення виконання робіт з незалежних від Підрядника обставин.

Нарешті, пунктом 14.8 договору сторони, укладаючи його 25.03.2025, тобто вже під час тривалого існування правового режиму воєнного стану, спеціально погодили, що сам факт дії воєнного стану в Україні не вважається форс-мажорною обставиною. Виключення становлять конкретні події, що виникають у період воєнного стану зокрема окупація території, де повинне виконуватися зобов`язання, знищення відповідних об`єктів тощо, за умови їх підтвердження документами уповноваженого органу.

Таким чином, сторони не лише усвідомлювали загальні воєнні ризики при укладенні договору, а й заздалегідь врегулювали, яким чином конкретна подія, що виникла в умовах війни після укладення договору, може трансформуватися у юридично значиму для їх правовідносин обставину непереборної сили.

Матеріали справи не містять та сторонами не надано доказів того, що відповідач повідомляв позивача про виникнення форс-мажорних обставин; звертався до позивача з пропозицією внесення змін до Договору у частині перенесення (збільшення) строку будівельних робіт, тобто будь-яким чином повідомляв про неможливість виконання ним будівельних робіт у строк.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 01.05.2026 у справі № 905/541/16 ОП КГС ВС розмежувала обов`язок своєчасно повідомити контрагента про форс-мажор та обов`язок надати сертифікат ТПП. Верховний Суд зазначив, що сертифікат може бути отриманий пізніше, однак визначальним є своєчасне повідомлення іншої сторони; сторони при цьому вправі договором самостійно встановити юридичні наслідки порушення процедури повідомлення.

Разом із тим колегія суддів вважає за необхідне окремо оцінити довід апелянта про висновок Рівненської торгово-промислової палати від 10.03.2026 № 56.01/406.

Відповідач долучив надав до матеріалів справи копію Висновку про істотну зміну обставин, виданий 10.03.2026 № 56.01/86 Рівненською торгово-промисловою палатою на заяву відповідача від 26.02.2026 № 26/2-6/1 щодо підтвердження настання істотної зміни обставин, зокрема за Договором підряду № 185/4Д від 25.03.2025.

Тобто, за отриманням цього Висновку відповідач звернувся до торгово-промислової палати лише після звернення позивача до господарського суду з цим позовом.

Торгово-промислова палата у цьому Висновку керуючись, зокрема ст. 652 ЦК України, підтвердила настання істотної зміни обставин за Договором підряду № 185/4Д від 25.03.2025 щодо зміни термінів виконання зобов`язань по договору або його розірвання у зв`язку з істотною зміною обставин для ТОВ "ПРОЕКТНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АКВІ-БУД".

При цьому документ Рівненської ТПП № 56.01/86 має назву «Висновок про істотну зміну обставин», а його предметом є оцінка істотної зміни обставин за договором № 185/4Д у контексті можливості зміни строків виконання зобов`язань або розірвання договору із застосуванням, зокрема, статті 652 ЦК України. Саме такий зміст висновку встановив суд першої інстанції.

Водночас поняття «обставини непереборної сили» та «істотна зміна обставин» не є тотожними за своїм змістом і правовими наслідками.

Стаття 617 ЦК України регулює питання звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у зв`язку з випадком або непереборною силою.

Натомість стаття 652 ЦК України встановлює правовий механізм зміни або розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при його укладенні. Істотна зміна обставин не передбачає автоматичного звільнення сторони від відповідальності за вже допущене порушення зобов`язання.

Різницю між цими правовими конструкціями неодноразово підкреслював Верховний Суд: форс-мажор характеризується об`єктивною неможливістю виконання, тоді як істотна зміна обставин може полягати у суттєвому ускладненні виконання, зміні економічної рівноваги договору або таких умов його виконання, за яких сторона не уклала б договір чи уклала б його на інших умовах.

Тому висновок Рівненської ТПП про істотну зміну обставин не є сертифікатом про форс-мажорні обставини, передбаченим статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пунктом 14.2 договору.

Разом з тим колегія суддів не вважає правильним підхід, за якого такий висновок взагалі позбавляється будь-якого доказового значення лише через його назву чи дату видачі.

У постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 сформульовано висновок, що сертифікат ТПП не є єдиним можливим доказом існування форс-мажору: відповідні обставини можуть доводитися й іншими належними доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналогічний підхід викладено у постанові КГС ВС від 05.12.2023 у справі № 917/1593/22: суд повинен оцінити не формальну наявність певного документа, а всю сукупність доказів і встановити, чи були відповідні події дійсно надзвичайними, невідворотними та такими, що об`єктивно унеможливили виконання зобов`язання.

Проте наведені апелянтом правові висновки не свідчать про наявність у цій справі безумовних підстав для звільнення ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від відповідальності.

Сертифікат ТПП не має для суду наперед встановленої сили. Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 прямо зазначила, що сертифікат ТПП повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами, оскільки надання йому беззаперечного характеру суперечило б принципу змагальності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з кінцевим висновком місцевого господарського суду про те, що висновок Рівненської ТПП № 56.01/86 не є достатнім доказом для повного звільнення відповідача від відповідальності за статтею 617 ЦК України.

Водночас висновок суду першої інстанції про «юридичну неспроможність» цього документа потребує уточнення: відповідний висновок може бути оцінений разом з іншими матеріалами справи як доказ фактичних умов, у яких здійснювалося виконання договору, однак не замінює сертифікат про форс-мажор, не змінює заднім числом строк виконання договору та самостійно не доводить відсутність вини відповідача.

Таке розмежування має значення і для подальшої оцінки доводів апеляційної скарги: обставини, які не досягли необхідного рівня доказовості для повного звільнення Підрядника від відповідальності за статтею 617 ЦК України, водночас не повинні автоматично ігноруватися при вирішенні іншого питання про справедливий та пропорційний розмір неустойки. Це питання підлягає самостійній оцінці після дослідження конкретних доказів щодо воєнно-безпекової ситуації, повітряних тривог, евакуаційних заходів, постачання матеріалів, забезпечення трудовими ресурсами та погодних умов.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апелянта про наявність підстав для повного звільнення від відповідальності у зв`язку з форс-мажорними обставинами не спростовують правильності відповідного висновку суду першої інстанції.

Щодо оцінки конкретних обставин, якими апелянт обґрунтовує неможливість своєчасного виконання робіт.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що прострочення виконання робіт було спричинене не однією окремою подією, а сукупним впливом погіршення воєнно-безпекової ситуації, використання противником безпілотних літальних апаратів, повітряних тривог, евакуаційних заходів, труднощів із перевезенням і постачанням матеріалів, дефіциту трудових ресурсів та несприятливих погодних умов, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку кожній із зазначених груп обставин у взаємозв`язку з конкретним зобов`язанням за договором № 185/4Д.

Як уже зазначено вище, для звільнення від відповідальності недостатньо встановити, що відповідні події об`єктивно існували та ускладнювали господарську діяльність Підрядника. Вирішальним є доведення того, яким саме чином, у який період та протягом якого часу конкретна обставина унеможливлювала виконання робіт, а також що тривалість такого впливу перебуває у причинному зв`язку з допущеним 29-денним простроченням.

Аналогічний підхід послідовно застосовується Верховним Судом. Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2026 у справі № 910/6519/24 підтверджено, що навіть сертифікат торгово-промислової палати не є беззаперечним доказом форс-мажору: суд повинен на підставі всієї сукупності доказів установити, чи були відповідні обставини надзвичайними і невідворотними та чи об`єктивно унеможливили виконання конкретного обов`язку. У цій постанові Верховний Суд послався, зокрема, на аналогічні висновки у справах № 912/750/22, № 906/540/22, № 910/8580/22, № 922/999/22 та № 922/193/23.

Апелянт посилається на те, що після укладення договору відбулося істотне погіршення оперативної ситуації на Слов`янському напрямку Дніпропетровської області та Покровському напрямку Донецької області, фронт наблизився до району виконання робіт, а органами державної влади розпочато евакуаційні заходи з окремих населених пунктів.

Матеріалами справи підтверджується, що розпорядженням начальника Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 25.04.2025 № 793/0/527-25, від 30.05.2025 № 907/0/527-25, від 24.07.2025 № 1032/0/527-25, від 08.08.2025 № 1095/0/527-25, від 29.08.2025 № 1153/0/527-25, від 16.09.2025 №1276/0/527-25 проведено обов`язкову евакуацію в прмусовий спосіб дітей з їх батькамии, особами, які їх замінюють, або іншими законними представникми з окремих населених пунктів Межівської та Покровської, Великомихайлівської, Маломихайлівської, Новопавлівської та Слов`янської територіальних громад Синельниківського району.

Наведені документи, безумовно, підтверджують об`єктивне погіршення безпекової ситуації у відповідному регіоні та не можуть бути залишені судом поза увагою.

Водночас їх доказове значення для повного звільнення від відповідальності є обмеженим.

По-перше, сам факт проведення евакуації населення з окремих територіальних громад не встановлює автоматично неможливості здійснення будівельних робіт на конкретному об`єкті. Матеріали справи повинні дозволяти встановити безпосередній територіальний та часовий зв`язок відповідного заходу з місцем виконання робіт, а також конкретний вплив такого заходу на діяльність працівників, рух техніки, постачання матеріалів чи доступ до будівельного майданчика.

По-друге, частина наведених апелянтом подій настала вже після встановленої договором дати завершення робіт 10.06.2025.

По-третє, матеріали справи не дають можливості визначити конкретну кількість робочих днів або годин, протягом яких унаслідок евакуаційних заходів або зміни статусу відповідних територій виконання робіт по об`єкту № 384 було фактично неможливим.

Таким чином, зазначені докази підтверджують суттєво ускладнений та небезпечний характер виконання робіт, однак не доводять самі по собі об`єктивної неможливості завершити їх у договірний строк.

Щодо посилань на застосування FPV-дронів та інших БПЛА

Апелянт також стверджує, що після укладення договору відбулося розширення можливостей противника щодо застосування FPV-дронів на оптоволокні, FPV-дронів з підсиленими антенами та ретрансляторами, а також БПЛА типу «Ланцет», що істотно підвищило небезпеку перебування людей і техніки в районі будівництва. Так, відповідач пов`язував зазначені обставини з погіршенням ситуації на будівельному майданчику.

Колегія суддів не ставить під сумнів саму реальність та підвищену небезпеку застосування безпілотних літальних апаратів у районі наближеному до ведення бойових дій.

Проте при вирішенні питання про звільнення конкретного суб`єкта господарювання від відповідальності необхідно розмежовувати загальну небезпеку здійснення робіт в умовах війни та конкретну надзвичайну подію, яка унеможливила виконання визначеного договором обов`язку.

Надані відповідачем зображення з онлайн-мапи DeepStateMap станом на окремі дати можуть характеризувати загальну динаміку лінії бойового зіткнення, однак самі по собі не встановлюють ані факту припинення робіт на об`єкті у конкретні дні, ані тривалості такого припинення, ані неможливості доступу працівників чи техніки до будівельного майданчика. (а.с. 156-160 т 1)

У матеріалах справи відсутній достатній комплекс об`єктно-прив`язаних документів, який дозволяв би визначити, у які саме дні та протягом якого часу роботи припинялися саме внаслідок безпосередньої загрози застосування БПЛА.

За таких обставин цей фактор враховується колегією суддів як об`єктивна характеристика складності та небезпечності виконання договору, але не доводить у необхідному для статті 617 ЦК України стандарті причинного зв`язку з усім 29 -денним періодом прострочення.

Щодо повітряних тривог

Більш конкретним є посилання відповідача на тривалі та численні повітряні тривоги.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від 21.03.2025 № 1 затверджено Інструкцію дій працівників на будівельному майданчику під час оголошення сигналу «Повітряна тривога» та у разі виникнення надзвичайної ситуації. (а.с. 155, 163 т 1)

Відповідач також надав відомості, відповідно до яких на території Донецької області кількість сигналів «Повітряна тривога» у період з 01.04.2025 по 30.09.2025 становила: у квітні 133 рази, тривалістю 25681 хвилин; у травні 114 рази, тривалістю 29948 хвилин; у червні 123 рази тривалістю 31186 хвилин; у липні 127 разів, тривалістю 33214 хвили; у серпні 144 рази, тривалістю 30757 хвилин; у вересні 115 разів, тривалістю 29795 хвилин. (а.с. 154 т 1)

Тому сам довід апелянта про те, що повітряні тривоги об`єктивно впливали на організацію будівельного процесу, не може бути відхилений як такий, що взагалі не підтверджений матеріалами справи.

Водночас колегія суддів зазначає, що відповідач не довів кількісного зв`язку між наведеними загальнорегіональними даними та конкретним 29-денним простроченням.

У справі № 910/1509/24, яку переглядав Верховний Суд 10.10.2024, при оцінці впливу повітряних тривог судами враховувалися не лише загальні дані про їх кількість і тривалість, а й внутрішні розпорядження підприємства про фактичне призупинення робіт, сертифікати ТПП та інші документи, що пов`язували відповідні перерви з конкретним виробничим процесом.

Саме такого ступеня індивідуалізації впливу повітряних тривог у цій справі не досягнуто.

Колегія суддів констатує, що фактор повітряних тривог є реальною та істотною обставиною виконання договору, однак у цій справі його доказування є недостатнім для повного звільнення відповідача від відповідальності.

Щодо труднощів із перевезенням та постачанням матеріалів

Апелянт посилається на листи ФОП Мехедюк Г.В., ФОП Синєбок А.С., ТОВ «Харків транс групп», ТОВ «Темп авто групп» та інших суб`єктів господарювання щодо неможливості або ускладнення здійснення перевезень у напрямку місця виконання робіт через наближення точки розвантаження до зони бойових дій. В апеляційній скарзі ці документи наведено серед доказів комплексного впливу безпекової ситуації на виконання договору.

Суд першої інстанції встановив, щодо листа від 21.05.2025 № 45 ФОП Мехедюк Г.В., адресованого відповідачу на його лист-пропозицію № 20/5-5/2, то у даному листі зазначено про неможливість здійснити перевезення за маршрутом м.Запоріжжя 158А-с.Зелене, Донецька область у вказані строки з причин наближення до зони бойових дій точки розвантаження, проте в які саме строки в листі не зазначено.

Щодо листів ФОП Синєбок А.С. від 21.05.2025, ТОВ «Харків транс групп» від 14.05.2026, ТОВ «Темп авто групп» від 22.05.2025 адресованих відповідачу на його листи-замовлення, то у даних листах зазначено про відсутність технічної можливості для здійснення перевезень за маршрутом м.Запоріжжя 158А-с.Зелене, Донецька область у травні-червня 2025, проте не вказано за яким договором.

Щодо листів інших перевізників місцевий суд установив, що вони не містять посилання на конкретний договір підряду, для виконання якого замовлялося перевезення, а відповідач одночасно виконував значну кількість договорів.

Колегія суддів погоджується, що ці обставини послаблюють доказовий зв`язок відповідних листів саме з договором № 185/4Д.

Водночас самі листи не є юридично нікчемними доказами лише через відсутність у кожному з них номера договору. Їх необхідно оцінювати разом із маршрутами перевезень, датами листування, номенклатурою матеріалів та іншими доказами.

Однак навіть у сукупності вони підтверджують насамперед ускладнення логістики, а не те, що забезпечення об`єкта матеріалами стало об`єктивно неможливим протягом усього періоду, необхідного для своєчасного виконання робіт.

Крім того, частина перша статті 617 ЦК України прямо передбачає, що недодержання обов`язків контрагентом боржника та відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов`язання, не вважаються випадком, який звільняє боржника від відповідальності.

Ця норма має принципове значення для посилань відповідача на порушення строків поставки його постачальниками. Ризик належної організації постачання матеріалів у загальному випадку є ризиком господарської діяльності підрядника, тим більше що пунктом 6.4 договору саме на Підрядника покладено забезпечення будівництва необхідними матеріально-технічними ресурсами.

Таким чином, відмова окремого перевізника або затримка окремого постачальника може враховуватися як фактична складність виконання договору, але без доказів того, що причиною такої відмови була конкретна надзвичайна та невідворотна подія, яка виключала будь-яку розумну альтернативу виконання, така обставина не є достатньою для застосування статті 617 ЦК України.

Щодо дефіциту кваліфікованих працівників

Не є достатньою підставою для повного звільнення від відповідальності й посилання апелянта на дефіцит кваліфікованих працівників у зв`язку з мобілізаційними процесами.

За умовами договору саме Підрядник зобов`язався виконувати роботи власними ресурсами, залучати інженерно-технічний персонал і працівників у необхідній кількості та належної кваліфікації. Суд першої інстанції також установив, що відповідач мав можливість залучати субпідрядників за письмовою згодою Замовника, однак доказів звернення за такою згодою не надано.

Колегія суддів враховує, що мобілізація та загальний дефіцит робочої сили у воєнний період є об`єктивними факторами, які можуть істотно ускладнювати діяльність будівельної організації.

Проте для звільнення від відповідальності недостатньо загального твердження про нестачу фахівців. Необхідним було б установити конкретні обставини вибуття персоналу, критичного саме для виконання договору № 185/4Д, час такого вибуття, неможливість його заміни та безпосередній вплив на виконання відповідних етапів робіт.

Такої міри конкретизації матеріали справи не містять.

Щодо несприятливих погодних умов

Відповідачем не надано належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказів на підтвердження несприятливих погодних умов для здійснення будівельних робіт у строк, зокрема довідки Гідрометцентру. Долучені до відзиву копії фотокарток "підтоплень об`єктів на будівельному майданчику", не можуть вважатися такими доказами, оскільки з них неможливо встановити ані дати їх виготовлення, ані геолокації зйомки, ані за яким договором підряду був цей будівельний майданчик. Крім того, опади у вигляді дощу у квітні-травні для України є звичайним погодним явищем, а отже, могли бути очікуваним та передбачуваним для відповідача.

Колегія суддів у цій частині погоджується з висновком місцевого суду.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорний характер можуть мати не будь-які несприятливі погодні умови, а саме виняткові погодні умови і стихійні лиха, тобто події, що за своїми характеристиками виходять за межі звичайних сезонних коливань та об`єктивно унеможливлюють виконання відповідного зобов`язання.

Наявні у справі матеріали не дозволяють установити ані конкретні дати фактичного припинення робіт унаслідок опадів чи підтоплення, ані тривалість такого припинення, ані винятковість відповідних метеорологічних явищ для цієї місцевості й сезону.

Таким чином, погодний фактор також не доводить підстав для повного звільнення від відповідальності.

Колегія суддів окремо враховує аргумент апелянта про те, що наведені ним фактори не повинні оцінюватися ізольовано, оскільки саме їх сукупний вплив призвів до уповільнення будівництва.

Такий підхід до оцінки доказів сам по собі є правильним і відповідає статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Однак оцінка доказів у сукупності не означає, що декілька доказів, кожен з яких підтверджує переважно ускладнення виконання, автоматично утворюють доказ об`єктивної неможливості виконання.

У цій справі сукупність доказів переконливо підтверджує, що ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» виконувало роботи в об`єктивно складних, небезпечних та мінливих умовах, пов`язаних із веденням війни, зміною безпекової ситуації, повітряними тривогами, ускладненням логістики та іншими факторами.

Разом із тим ці докази не дозволяють визначити конкретний період, протягом якого виконання робіт було повністю неможливим, і не встановлюють такого причинно-наслідкового зв`язку, який давав би підстави віднести весь 29-денний період прострочення до наслідків непереборної сили.

Саме такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду про те, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між відповідною обставиною та неможливістю виконати конкретне зобов`язання, а саме по собі існування надзвичайної події такого зв`язку не встановлює.

Тому колегія суддів доходить висновку, що зазначена група доводів апеляційної скарги не дає підстав для повної відмови у позові та не спростовує факту виникнення відповідальності Підрядника.

Водночас відхилення цих обставин як підстави для застосування статті 617 ЦК України не означає, що вони юридично байдужі для спору взагалі. Реальна складність і небезпечність виконання робіт, фактичне погіршення безпекової ситуації, численні повітряні тривоги, евакуаційні заходи та логістичні труднощі підлягають урахуванню при вирішенні іншого, самостійного питання про співмірність та остаточний розмір неустойки.

Щодо доводів апелянта про поведінку Замовника, здійснення технічного нагляду, незастосування оперативно-господарських санкцій, прийняття та оплату виконаних робіт

На думку скаржника, Замовник протягом усього періоду будівництва здійснював контроль та технічний нагляд за роботами, а тому був обізнаний про уповільнення будівництва і фактичні умови його виконання; водночас не направляв Підряднику претензій, не скористався передбаченим договором правом достроково розірвати його через прострочення понад п`ять днів, продовжив договірні відносини, а після завершення будівництва прийняв роботи без зауважень та повністю їх оплатив. З наведеного апелянт робить висновок, що Замовник фактично не вважав порушення строків істотним та визнавав об`єктивний характер труднощів, які впливали на виконання договору.

Колегія суддів вважає ці доводи такими, що не спростовують факту порушення відповідачем строку виконання зобов`язання та не є підставою для повного звільнення його від відповідальності, хоча окремі з наведених обставин мають значення при подальшому вирішенні питання про розмір неустойки.

Насамперед, не можна погодитися з тим, що здійснення Замовником технічного нагляду та його обізнаність про хід будівництва змінювали розподіл договірних обов`язків між сторонами.

За умовами пунктів 4.1.2, 4.1.3 договору Замовник мав право контролювати хід, обсяги та якість виконання робіт, а відповідно до пункту 4.2.5 забезпечувати технічний нагляд протягом усього періоду будівництва.

Водночас відповідно до пункту 2 Порядку здійснення технічного нагляду під час будівництва об`єкта архітектури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 № 903, технічний нагляд забезпечується замовником протягом усього періоду будівництва з метою контролю за дотриманням проектних рішень, державних стандартів, будівельних норм і правил, а також за якістю та обсягами виконаних робіт.

Таким чином, технічний нагляд є механізмом контролю Замовника за належним здійсненням будівництва, але не підміняє виконання обов`язків Підрядника, не переносить на Замовника ризик організації робіт та не змінює автоматично погодженого сторонами Календарного графіка.

Те, що представники Замовника могли фактично бачити уповільнення робіт, не означає, що Замовник погодив продовження строку їх виконання.

Як уже встановлено, пунктом 3.3 договору сторони прямо передбачили можливість зміни строків виконання робіт у разі настання відповідних обставин із внесенням змін до договору, а матеріали справи не містять додаткової угоди, якою кінцевий строк 10.06.2025 було б перенесено. Не містять вони і належного письмового звернення Підрядника в період виконання робіт з пропозицією змінити цей строк.

Відтак слід розмежовувати фактичну обізнаність кредитора про прострочення і волевиявлення сторони на зміну строку виконання зобов`язання. Перше не замінює другого.

Не переконує колегію суддів і посилання скаржника на те, що Замовник не направляв йому претензій відповідно до пункту 18.9 договору.

З матеріалів справи не вбачається, що попереднє направлення претензії було встановлено договором як відкладальна умова виникнення права Замовника на передбачену пунктом 13.5 договору пеню та штраф. Навпаки, підставою відповідальності за цією умовою сторони визначили саме порушення встановленого строку завершення будівництва.

За змістом частини першої статті 611 ЦК України сплата неустойки є одним із самостійних правових наслідків порушення зобов`язання поряд із його припиненням, зміною умов зобов`язання та відшкодуванням збитків. Таким чином, реалізація одного способу реагування кредитора на порушення не ставиться законом у залежність від попередньої реалізації іншого, якщо інше прямо не передбачено законом або договором.

Щодо незастосування Замовником права на дострокове розірвання договору

Апелянт особливо наголошує, що пунктами 4.1, 4.1.1 договору передбачено право Замовника у разі прострочення виконання основних робіт більш як на п`ять днів достроково розірвати договір в односторонньому порядку як оперативно-господарську санкцію. Оскільки позивач цим правом не скористався, скаржник вважає, що Замовник не розцінював прострочення як істотне порушення.

Цей довід ґрунтується на змішуванні різних за своєю правовою природою наслідків порушення господарського зобов`язання.

Пункт 4.1.1 договору надавав Замовнику право, а не встановлював його обов`язок достроково припинити договірні відносини. Саме по собі невикористання кредитором наданого йому договором способу оперативного впливу не свідчить про відсутність порушення і не є відмовою від інших передбачених договором способів захисту.

На момент виникнення спірних правовідносин статті 235 237 ГК України розрізняли оперативно-господарські та штрафні санкції. Оперативно-господарські санкції були заходами оперативного впливу, які управнена сторона могла застосувати для припинення або попередження повторення порушення. При цьому частина третя статті 237 ГК України прямо передбачала, що оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Таким чином, законодавче регулювання, чинне на час прострочення, не встановлювало альтернативи за принципом: або розірвання договору, або стягнення пені та штрафу.

Навпаки, це різні правові інструменти, кожен з яких має самостійне призначення.

Тому рішення Замовника не розривати договір і дати Підряднику можливість завершити об`єкт не позбавляло позивача права після завершення робіт вимагати застосування передбаченої пунктом 13.5 договору відповідальності за вже допущене прострочення.

Більше того, з урахуванням предмета договору така поведінка Замовника сама по собі є цілком пояснюваною. Предметом договору було будівництво фортифікаційної споруди оборонного призначення. Припинення відносин із Підрядником, який уже виконував роботи, могло потребувати пошуку іншого виконавця, вирішення питань щодо матеріалів, техніки, персоналу та фактичного продовження будівництва, що не обов`язково сприяло б якнайшвидшому завершенню об`єкта.

Таким чином, продовження Замовником виконання договору свідчить насамперед про збереження інтересу в одержанні результату будівництва, а не про відсутність порушення або відмову від відповідальності за нього.

Щодо прийняття Замовником робіт без зауважень та їх повної оплати

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» у кінцевому результаті завершило будівельні роботи; Замовник прийняв їх за відповідним актом та здійснив оплату.

Скаржник, посилаючись на пункт 4.2.5 договору, вважає, що підписання актів без зауважень означає належне виконання договору загалом, а тому суперечить подальшій вимозі про стягнення штрафних санкцій. Апелянт також пов`язує прийняття робіт без зауважень із відсутністю збитків у Замовника.

Колегія суддів не погоджується з таким тлумаченням.

Підписання актів приймання виконаних робіт без зауважень насамперед підтверджує відсутність спору щодо обсягу, якості та вартості фактично виконаних робіт. Воно не змінює факту, що такі роботи були виконані після погодженого договором кінцевого строку.

Якість, обсяг та строк є самостійними характеристиками належного виконання зобов`язання. Робота може відповідати проектній документації та вимогам до якості, бути прийнята і оплачена, але при цьому залишатися виконаною несвоєчасно.

Більше того, у цьому випадку саме документи про приймання робіт підтверджують фактичну дату їх завершення 09.07.2025 і, відповідно, разом із Календарним графіком є доказами прострочення.

Цивільне законодавство також виходить із того, що подальше виконання основного обов`язку не нівелює автоматично відповідальність, яка виникла внаслідок попереднього порушення. Стаття 611 ЦК України передбачає сплату неустойки як окремий наслідок порушення, а стаття 552 ЦК України, навпаки, підкреслює самостійність основного зобов`язання та неустойки.

Таким чином, обставина повного завершення робіт і їх прийняття Замовником не є підставою для відмови у позові.

Водночас ця обставина матиме істотне значення при вирішенні питання про зменшення неустойки, оскільки характеризує ступінь виконання зобов`язання та поведінку боржника після допущення прострочення.

Щодо відсутності доведених збитків Замовника

Так само необхідно розмежувати питання виникнення права на неустойку та значення відсутності збитків для визначення її розміру.

За частиною першою статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Цей підхід прямо підтверджено, зокрема, Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Таким чином, відсутність доказів майнової шкоди Військовій частині НОМЕР_1 не усуває самого права на пеню, якщо встановлено порушення, за яке Підрядник не звільнений від відповідальності.

Тому в цій частині висновок місцевого господарського суду про те, що сама лише відсутність матеріальних збитків не є підставою для повної відмови від застосування договірної відповідальності, є правильним.

Однак суд першої інстанції пішов далі та фактично не надав відсутності збитків належного значення і при розгляді питання про зменшення неустойки.

З таким підходом колегія суддів погодитися не може.

Відсутність збитків не припиняє права на неустойку, проте частина третя статті 551 ЦК України прямо пов`язує можливість її зменшення, серед іншого, зі співвідношенням розміру неустойки та наслідків порушення, а також дозволяє враховувати інші обставини, які мають істотне значення. Сам Верховний Суд у справі № 911/2269/22 підкреслив, що відсутність або незначність збитків може бути одним із факторів, які суд оцінює при реалізації дискреції щодо зменшення санкції.

Таким чином, у цій частині необхідно провести чітке розмежування: відсутність збитків не є підставою для повного звільнення ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від відповідальності, але є юридично значимою обставиною при визначенні справедливого та пропорційного розміру цієї відповідальності.

Підсумовуючи оцінку цієї групи доводів, колегія суддів доходить висновку, що здійснення Замовником технічного нагляду, його обізнаність про фактичний перебіг будівництва, ненаправлення претензії, незастосування права на дострокове розірвання договору, подальше прийняття та оплата робіт не означають погодження Замовником нового строку виконання робіт, не свідчать про відмову від передбаченої договором неустойки та не усувають факту 29-денного прострочення.

Водночас поведінка обох сторін після виникнення прострочення продовження Підрядником виконання робіт до їх повного завершення, збереження Замовником інтересу у результаті договору, прийняття належно виконаних робіт без зауважень щодо їх якості та відсутність доведених майнових збитків формують сукупність обставин, які мають бути враховані не при вирішенні питання про наявність відповідальності, а при визначенні її пропорційного розміру.

Саме таке розмежування дозволяє, з одного боку, не нівелювати обов`язковість погодженого сторонами строку будівництва фортифікаційного об`єкта, а з іншого не перетворювати договірну неустойку на санкцію, відірвану від фактичних наслідків порушення.

Щодо наявності правових підстав для зменшення неустойки та помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність таких підстав

Оскільки наведені апелянтом обставини не дають підстав для повного звільнення ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від відповідальності за допущене прострочення, колегія суддів переходить до оцінки його альтернативного доводу про необхідність зменшення розміру пені.

В апеляційній скарзі відповідач просить у разі відсутності підстав для повної відмови в позові зменшити заявлену до стягнення неустойку на 99 %, посилаючись на повне виконання договору, прийняття робіт Замовником без зауважень, відсутність доведених збитків, складні умови здійснення будівництва, обмежену тривалість прострочення, добросовісну поведінку Підрядника та неспівмірність стягнення 85 970,83 грн фактичним наслідкам порушення.

Вирішуючи це питання, колегія суддів виходить з такого.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин та безпосередньо в період допущеного прострочення травень-липень 2025 року був чинним Господарський кодекс України. Він втратив чинність лише 28.08.2025 на підставі Закону України № 4196-IX.

Відповідно до статті 233 ГК України у редакції, чинній на час виникнення спірного порушення, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити їх розмір. При цьому підлягали врахуванню ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Частина друга цієї статті прямо передбачала, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд з урахуванням інтересів боржника може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, стаття 551 ЦК України та чинна на час спірних правовідносин стаття 233 ГК України не обмежують можливість зменшення неустойки виключно випадком доведення тяжкого фінансового становища боржника. Закон передбачає необхідність оцінки всієї сукупності обставин, що характеризують порушення, його причини, наслідки, ступінь виконання зобов`язання та баланс інтересів сторін.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 докладно роз`яснила механізм застосування цих норм. Верховний Суд зазначив, що категорії «значно» та «надмірно» є оціночними; підстави для зменшення неустойки та конкретний розмір такого зменшення мають індивідуальний характер; універсального мінімального чи максимального відсотка зменшення не існує, а відповідне питання вирішується судом у межах його дискреційних повноважень з урахуванням усіх встановлених у конкретній справі обставин.

ОП КГС ВС також наголосила, що під час вирішення питання про зменшення неустойки суди беруть до уваги, зокрема, ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання, поведінку боржника та вжиті ним заходи для виконання договору, співвідношення неустойки з наслідками порушення та розміром збитків, а також інші індивідуальні для конкретних правовідносин обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 виходила з того, що цивільно-правова відповідальність має передусім компенсаторний характер. Для того щоб неустойка не перетворилася на каральну санкцію, закон надає суду можливість скоригувати її розмір з урахуванням розумного співвідношення між санкцією та наслідками порушення. Цей правовий підхід відтворений і застосований ОП КГС ВС у справі № 911/2269/22.

У постанові від 31.03.2023 у справі № 910/20525/21 КГС ВС зазначив, що, виходячи з частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, суд, у тому числі з власної ініціативи, може зменшити неустойку до розумного розміру, якщо встановлені відповідні обставини. При реалізації такого повноваження суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін і врахувати ступінь вини боржника, його дії, спрямовані на виконання зобов`язання, ступінь фактичного виконання, поведінку сторін та інші істотні обставини.

Тому колегія суддів не погоджується з підходом суду першої інстанції, який, відмовляючи у зменшенні неустойки, надав визначального значення тому, що ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» не довело незадовільного фінансового стану, не зазначило, що стягнення санкцій стане для нього непомірним тягарем, та під час усного клопотання не визначило конкретної суми, до якої необхідно зменшити неустойку. Саме такими мотивами, серед іншого, місцевий господарський суд обґрунтував відмову у відповідному клопотанні.

Майновий стан боржника дійсно може бути врахований судом, однак не є єдиною або обов`язковою умовою для застосування частини третьої статті 551 ЦК України. Відсутність доказів скрутного фінансового становища не звільняла суд першої інстанції від обов`язку оцінити інші прямо встановлені законом та підтверджені матеріалами справи обставини.

Так само незазначення відповідачем у заявленому в судових дебатах клопотанні конкретної грошової суми, до якої слід було зменшити санкції, не могло бути самостійною підставою для відмови в реалізації судом повноваження, передбаченого частиною третьою статті 551 ЦК України. Визначення того, чи підлягає неустойка зменшенню і до якого саме розумного розміру, законом віднесено до дискреції суду.

Більше того, під час апеляційного перегляду відповідна невизначеність у будь-якому разі відсутня, оскільки в апеляційній скарзі ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» прямо сформулювало вимогу про зменшення неустойки на 99 %.

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність матеріальних збитків у цьому спорі не може бути підставою для зменшення неустойки.

Правильним є висновок лише в тій частині, що сама по собі відсутність збитків не зумовлює автоматичного зменшення санкції і тим більше не є підставою для повної відмови в її стягненні.

Водночас закон прямо надає цій обставині юридичного значення при визначенні розміру відповідальності. Частина третя статті 551 ЦК України використовує співвідношення неустойки із збитками як один із критеріїв її можливого коригування, а частина друга статті 233 ГК України прямо передбачала можливість зменшення штрафних санкцій у разі, якщо порушення не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Цей підхід підтверджений і новітньою практикою Верховного Суду.

Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2026 у справі № 910/6807/25, предметом якої також було стягнення значного розміру пені та штрафу за порушення строків виконання державного контракту для потреб оборони, Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій щодо наявності підстав для істотного зменшення штрафних санкцій. Судами було враховано повне виконання відповідачем договірного зобов`язання, відсутність зауважень до якості поставленого товару, відсутність доведених збитків та інших негативних наслідків для замовника, вплив умов воєнного стану на виконання зобов`язання, поведінку боржника та необхідність забезпечення розумного балансу інтересів сторін. Верховний Суд залишив відповідні висновки без змін.

Особливо показовим для цієї справи є висновок КГС ВС у справі № 910/6807/25 про те, що обставина, яка не є достатньою для повного звільнення боржника від відповідальності як форс-мажор, усе одно може враховуватися разом з іншими доказами при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій. Саме це розмежування відповідає висновкам, до яких колегія суддів дійшла у попередніх блоках цієї постанови.

Застосовуючи наведені правові підходи до обставин справи № 908/337/26, колегія суддів враховує їх у сукупності, а не ізольовано.

Насамперед, ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» не ухилилося від виконання основного зобов`язання та не залишило об`єкт незавершеним. Незважаючи на допущене прострочення, будівельні роботи завершені в повному обсязі 09.07.2025, прийняті Замовником та оплачені. Це істотно відрізняє відповідні правовідносини від випадків тривалого або остаточного невиконання договору.

Матеріали справи не містять зауважень Замовника щодо якості та обсягу фактично виконаних будівельних робіт. Прийняття робіт без таких зауважень не усуває відповідальності за прострочення, що вже було встановлено вище, однак характеризує ступінь фактичного виконання основного зобов`язання та результат, отриманий кредитором.

Військова частина НОМЕР_1 не довела понесення внаслідок 29-денного прострочення конкретних майнових збитків. При цьому навіть представник позивача під час розгляду справи в суді першої інстанції, заперечуючи проти зменшення неустойки, зазначив про ненастання для позивача негативних матеріальних наслідків, пов`язаних із порушенням відповідачем строків договору. Саме це зафіксовано у рішенні місцевого суду.

Причини прострочення не є тотожними звичайній господарській недбалості Підрядника. Як встановлено у попередньому блоці, наявні докази не досягають стандарту, необхідного для повного звільнення за статтею 617 ЦК України, однак вони об`єктивно підтверджують виконання робіт в умовах реального погіршення безпекової ситуації, численних повітряних тривог, евакуаційних заходів, ускладненої логістики та підвищеного ризику для працівників.

Поведінка відповідача після виникнення прострочення свідчить не про втрату інтересу до договору, а про продовження виконання до досягнення передбаченого ним результату. Підрядник не припинив будівництво та зрештою передав Замовнику завершений об`єкт.

Замовник, зі свого боку, також зберігав інтерес у завершенні саме цього договору: не скористався правом дострокового розірвання, продовжував приймати виконання та після завершення робіт здійснив їх оплату. Як уже зазначено, ця поведінка не є відмовою від права на неустойку, але характеризує фактичне співвідношення інтересів сторін та наслідки порушення.

При оцінці пропорційності неустойки не можна залишити поза увагою особливий предмет договору будівництво фортифікаційної споруди оборонного призначення. Ця обставина діє в обох напрямах: з одного боку, підвищує значення дотримання строків і виключає можливість фактичного нівелювання відповідальності Підрядника; з іншого вимагає реалістично враховувати надзвичайно складні умови, за яких відповідні роботи фактично виконувалися.

Саме баланс цих обставин, а не механічне надання переваги інтересам лише однієї сторони, має визначати остаточний розмір санкції.

Таким чином, на відміну від суду першої інстанції, колегія суддів убачає у справі сукупність передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України та чинною на момент порушення статтею 233 ГК України обставин, які об`єктивно обґрунтовують необхідність зменшення пені та штрафу.

Висновок місцевого господарського суду про повну відсутність підстав для зменшення неустойки тому не відповідає належному застосуванню зазначених норм матеріального права та зроблений без достатнього врахування ступеня виконання договору, реальних наслідків порушення, поведінки сторін і встановлених умов виконання робіт.

Водночас встановлення підстав для зменшення санкцій ще не означає обґрунтованості саме заявленого апелянтом зменшення на 99 %. ОП КГС ВС у справі № 911/2269/22 прямо застерегла, що зменшення неустойки на 99 % за певних обставин може фактично нівелювати її призначення як міри відповідальності та порушити баланс інтересів сторін; можливість такого зменшення залежить виключно від конкретних обставин відповідного спору.

Щодо конкретного розміру зменшення неустойки (пені), відхилення вимоги про зменшення на 99 % та визначення суми пені, яка підлягає стягненню

Встановивши наявність у цій справі передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, підстав для зменшення штрафних санкцій, колегія суддів має визначити конкретний ступінь такого зменшення.

Апелянт просить зменшити заявлену до стягнення неустойку на 99 %, тобто фактично залишити до стягнення лише один відсоток від нарахованої позивачем пені.

Водночас сам факт установлення обставин, які відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України дають суду право зменшити неустойку, не означає обов`язку суду зменшити її саме у тому розмірі, про який просить боржник.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 сформулювала принциповий для вирішення цього питання висновок: підстави для зменшення неустойки та розмір, до якого вона зменшується, мають індивідуально-оціночний характер у кожних конкретних правовідносинах. Універсального алгоритму чи наперед визначеного відсотка 90 %, 70 %, 50 % або іншого не існує; відповідний розмір визначається судом у межах дискреційних повноважень після оцінки всієї сукупності обставин конкретної справи.

При цьому Об`єднана палата не відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22, про те, що за відповідної сукупності обставин не виключається і зменшення неустойки на 99 %. Однак Верховний Суд прямо пов`язав можливість саме такого значного зменшення не з існуванням загального правила, а виключно з особливостями конкретного спору, доведеністю відповідних обставин та необхідністю забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.

Колегія суддів також враховує правовий підхід Верховного Суду, викладений у постанові від 26.03.2026 у справі № 910/6807/25, відповідно до якого законодавством не встановлено граничного відсотка зменшення штрафних санкцій, а суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною свободою розсуду, оцінюючи ступінь виконання зобов`язання, розмір і наявність збитків, причини порушення, поведінку сторін та інші істотні обставини. Верховний Суд у цій справі окремо підтвердив, що вплив обставин воєнного стану, навіть якщо вони не звільняють боржника від відповідальності як форс-мажор, може враховуватися при визначенні співмірного розміру неустойки.

Водночас судове зменшення неустойки не повинно призводити до фактичного нівелювання її функції як міри майнової відповідальності.

Об`єднана палата КГС ВС у справі № 911/2269/22 наголосила, що закон надає суду право зменшувати неустойку, а не безумовно звільняти боржника від її сплати; визначений судом розмір має відповідати принципам верховенства права, справедливості, розумності та пропорційності. Цей підхід надалі підтверджено ОП КГС ВС у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22.

З огляду на це колегія суддів не вважає обґрунтованою вимогу ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» про зменшення пені на 99 %.

У цій справі встановлено не формальне або суто технічне порушення. Строк завершення будівельних робіт був погоджений сторонами до 10.06.2025, тоді як фактично роботи завершено 09.07.2025, тобто прострочення становило 29 календарних днів.

Крім того, предметом договору було не звичайне комерційне будівництво, а нове будівництво фортифікаційних споруд, тобто об`єкта, призначення якого безпосередньо пов`язане із забезпеченням обороноздатності держави. За таких обставин своєчасність завершення робіт має самостійне істотне значення, а тому зведення відповідальності за 29-денне прострочення практично до символічної величини не забезпечувало б належного балансу між інтересами Підрядника та інтересом Замовника у своєчасному отриманні фортифікаційного об`єкта.

Зваживши, з одного боку, повне фактичне виконання зобов`язання, прийняття та оплату робіт, відсутність доведених збитків, об`єктивну складність умов будівництва і поведінку Підрядника, спрямовану на завершення об`єкта, а з іншого 29-денну тривалість прострочення, оборонне значення об`єкта та необхідність збереження реального превентивного і компенсаційного значення неустойки, колегія суддів вважає справедливим, розумним та пропорційним зменшення пені на 90 %.

Зменшення на 90 %, на відміну від запропонованих апелянтом 99 %, не означає фактичного звільнення ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від відповідальності. Відповідальність зберігається у відчутному грошовому розмірі, але приводиться у співвідношення із фактичними обставинами та наслідками порушення.

З огляду на те, що належний до нарахування до застосування судового зменшення розмір пені становить 85 970,83 грн, після його зменшення на 90 % до стягнення підлягає 8 597,08 грн пені.

У такий спосіб, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення неустойки є частково обґрунтованими, тоді як вимога про її зменшення саме на 99 % задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 підлягає зміні в частині розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

За таких обставин доводи апеляційної скарги є обґрунтованими лише частково: вони не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо факту порушення зобов`язання та виникнення відповідальності, однак спростовують його висновок про відсутність правових підстав для зменшення розміру неустойки.

Таким чином, рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/337/26 підлягає зміні в частині розміру пені, що підлягає стягненню, а апеляційна скарга ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд Запорізької області правильно встановив факт порушення ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» строку завершення будівельних робіт за договором підряду № 185/4Д від 25.03.2025.

Встановлений договором строк завершення робіт - 10.06.2025 - відповідачем не дотримано. Фактично роботи завершено 09.07.2025, у зв`язку з чим прострочення виконання зобов`язання становило 29 календарних днів. Розрахована позивачем відповідно до пункту 13.5 договору пеня в розмірі 85 970,83 грн відповідає погодженому сторонами механізму договірної відповідальності та є арифметично правильним.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для повного звільнення відповідача від відповідальності колегія суддів визнала необґрунтованими.

Надані відповідачем докази щодо зміни воєнно-безпекової ситуації, повітряних тривог, евакуаційних заходів, ускладнень логістики, забезпечення матеріалами і трудовими ресурсами та погодних умов підтверджують складність фактичних умов виконання договору, однак у своїй сукупності не доводять такого причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та неможливістю своєчасного виконання зобов`язання, який був би достатнім для звільнення відповідача від відповідальності за статтею 617 ЦК України.

Також відповідачем не дотримано встановленого договором порядку повідомлення Замовника про настання форс-мажорних обставин та не вчинено передбачених договором дій для погодження перенесення кінцевого строку виконання робіт.

Висновок Рівненської торгово-промислової палати від 10.03.2026 № 56.01/86 про істотну зміну обставин не є сертифікатом про форс-мажорні обставини та самостійно не підтверджує підстав для звільнення Підрядника від відповідальності. Разом з тим відповідний документ та наведені у ньому фактичні обставини підлягають оцінці у сукупності з іншими матеріалами справи при вирішенні питання про співмірність штрафних санкцій.

Не спростовують факту порушення і доводи апелянта щодо здійснення Замовником технічного нагляду, його обізнаності про хід будівництва, незастосування права на дострокове розірвання договору, а також подальшого прийняття й оплати виконаних робіт. Зазначені обставини не свідчать ані про погодження сторонами нового строку виконання робіт, ані про відмову Замовника від передбаченого договором права на застосування відповідальності за прострочення.

Таким чином, підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про повну відмову в задоволенні позову, як того просить апелянт у своїй основній вимозі, колегія суддів не встановила.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для зменшення неустойки.

Суд першої інстанції, правильно відхиливши наведені відповідачем обставини як такі, що не забезпечують повного звільнення від відповідальності, не надав належного юридичного значення сукупності цих обставин при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Зокрема, місцевим судом не було достатньою мірою враховано те, що основне зобов`язання відповідачем у кінцевому підсумку виконано повністю, роботи прийняті Замовником без зауважень щодо їх обсягу та якості і оплачені, доказів понесення позивачем реальних збитків унаслідок прострочення матеріали справи не містять, а виконання договору здійснювалося в об`єктивно складних воєнно-безпекових умовах.

Зазначені обставини у своїй сукупності є достатніми для застосування судом наданого законом повноваження щодо зменшення розміру неустойки.

Разом з тим заявлена апелянтом вимога про зменшення штрафних санкцій на 99 % є надмірною, оскільки фактично зводила б відповідальність за 29-денне порушення строку будівництва фортифікаційного об`єкта оборонного призначення до символічної величини та не забезпечувала б належного балансу інтересів сторін.

З урахуванням характеру та тривалості порушення, ступеня виконання зобов`язання, причин прострочення, поведінки сторін, відсутності доведених збитків, особливих умов виконання договору та необхідності збереження реального, але не карального характеру відповідальності колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення пені на 90 %.

Таким чином, із первісно належних до нарахування: 85 970,83 грн пені до стягнення підлягає 8 597,08 грн.

За таких обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/337/26 зміні в частині розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача.

В іншій частині висновки суду першої інстанції щодо наявності порушення договірного зобов`язання та правових підстав для застосування до відповідача відповідальності є правильними та за результатами апеляційного перегляду не спростовані.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим при вирішенні питання про розподіл судового збору у спорах про стягнення неустойки необхідно враховувати правову природу судового зменшення її розміру.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, заявлена Військовою частиною НОМЕР_1 до стягнення 85 970,83 грн пеня нарахована за наявності передбачених договором правових підстав та арифметично правильно.

Зменшення зазначених штрафних санкцій на 90 % здійснюється судом не внаслідок необґрунтованості відповідної частини позовних вимог, а внаслідок реалізації передбаченого частиною третьою статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, дискреційного повноваження суду щодо визначення справедливого та співмірного розміру неустойки.

Верховний Суд у постанові від 28.05.2025 у справі № 916/2300/24 зазначив, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування такого зменшення, оскільки воно не є наслідком необґрунтованості позовних вимог у відповідній частині, а є результатом застосування судом наданого законом права на зменшення неустойки. Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19 та від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23.

Таким чином, зменшення колегією суддів належних до стягнення з ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» пені на 90 % не є підставою для пропорційного зменшення судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу.

За таких обставин, з урахуванням суми заявлених позовних вимог, положень статті 4 Закону України «Про судовий збір» та факту подання позовної заяви через підсистему «Електронний суд», судовий збір за подання позову підлягав сплаті в розмірі 2 262,40 грн. Відтак зазначена сума судового збору підлягає стягненню з ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» на користь Військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі.

Щодо судових витрат за перегляд справи в суді апеляційної інстанції колегія суддів враховує, що за подання апеляційної скарги ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3993,60 грн.

Апеляційна скарга задовольняється частково виключно внаслідок зменшення судом розміру належно нарахованої пені. Основна вимога апелянта про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову в повному обсязі відхилена, а факт порушення зобов`язання та правомірність нарахування пені підтверджені за результатами апеляційного перегляду.

Враховуючи наведене та правову позицію Верховного Суду щодо розподілу судових витрат у випадку судового зменшення неустойки, витрати ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3993,60 грн покладаються на апелянта та відшкодуванню за рахунок Військової частини НОМЕР_1 не підлягають.

Керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, статтями 73, 74, 76 79, 86, 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281 284, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ БУД» на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/337/26 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/337/26 змінити.

Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/337/26 викласти в такій редакції:

« 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» (69063, м. Запоріжжя, вул. Поштова, буд. 27/29, кабінет 49; ідентифікаційний код 41400018) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 8 597,08 грн пені, та 2262,4 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції».

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 у справі № 908/337/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Видачу наказу, з урахуванням відповідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В.Чус

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький