Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №904/6129/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 м. Дніпро Справа № 904/6129/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Віннікова С.В., (доповідач)

суддів: Демчини Т.Ю., Андрейчука Л.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Щербина С.О.;

від позивача: Кузюр О.О.;

від відповідача: представник не з`явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 року по справі № 904/6129/25 (суддя Іванова Т.В., повний текст якого підписаний 20.02.2026)

за позовом керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області

в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича безпідставно збережених коштів у розмірі 1 374 464,01 грн, що відповідають сумі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,3912 га, кадастровий номер 1210100000:08:721:0355, розташованою за адресою: місто Дніпро, вулиця Велика Діївська (Братів Трофімових), 213Г.

Обґрунтовуючи позов, прокурор зазначає, що відповідач, будучи власником нерухомого майна (автостоянки), фактично користується вказаною земельною ділянкою без належної правової підстави, оскільки договір оренди землі з Дніпровською міською радою не укладено, а речові права на земельну ділянку не оформлено.

За твердженням прокурора, користування земельною ділянкою здійснювалося у період з 01.01.2022 по 24.04.2025, у зв`язку з чим відповідач безпідставно зберіг у себе кошти, які мав би сплачувати як орендну плату. Розмір таких коштів визначено на підставі рішення комісії з визначення розміру збитків, завданих Дніпровській міській раді, та відповідного розрахунку.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 року по справі № 904/6129/25 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514) 1 374 464,01 грн (один мільйон триста сімдесят чотири тисячі чотириста шістдесят чотири гривні нуль одну копійку) - безпідставно збережених коштів у зв`язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38; ідентифікаційний код 02909938) 17 704,77 грн (сімнадцять тисяч сімсот чотири гривні сімдесят сім копійок) - судових витрат по сплаті судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Фізична особа-підприємець Кузьмінов Володимир Олександрович в якій, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 року по справі № 904/6129/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим через неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Скаржник наголошує, що ним було вжито всіх залежних від нього заходів для оформлення права власності на земельну ділянку під належним йому нерухомим майном (автостоянкою), а затримка у підписанні договору купівлі-продажу зумовлена процедурами з боку Дніпровської міської ради та введенням воєнного стану.

Апелянт зазначає, що оскільки між сторонами тривала процедура викупу землі, а не оформлення оренди, у позивача був відсутній намір отримувати дохід у вигляді орендної плати, що, з посиланням на практику Верховного Суду, виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України. Крім того, відповідач вказує на свій статус платника єдиного податку 3-ї групи, що згідно з Податковим кодексом України звільняє його від сплати земельного податку за ділянку, яка використовується у господарській діяльності.

Також скаржник заперечує законність представництва інтересів ради прокурором, вважаючи, що останній не довів неможливості самостійного захисту прав органом місцевого самоврядування, чим порушив принципи рівності та змагальності сторін у світлі практики ЄСПЛ.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позиція прокурора ґрунтується на законності рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 у справі №904/6129/25 та необхідності захисту фінансових інтересів громади.

Виключність випадку для представництва інтересів держави підтверджується тривалою бездіяльністю Дніпровської міської ради, яка попри неодноразові письмові повідомлення прокуратури (у 2024 та 2025 роках) не вжила самостійних заходів для стягнення боргу. Така роль прокурора повністю узгоджується зі ст. 23 Закону «Про прокуратуру» та актуальною практикою Конституційного Суду України (рішення від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), що наголошує на важливості безперервного захисту державних інтересів в умовах воєнного стану.

Вимоги позовної заяви полягають у порушенні принципу платності використання землі (ст. 206 ЗК України). ФОП Кузьмінов В.О., будучи власником нерухомості на земельній ділянці 0,3912 га (кадастровий номер 1210100000:08:721:0355), протягом тривалого часу не оформив договір оренди та не сплачував кошти до бюджету. Відповідно до сталої практики Великої Палати Верховного Суду, такі відносини є кондикційними (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідач фактично зберіг у себе кошти, які мав сплатити як орендну плату, чим збагатився за рахунок власника землі.

Суспільна значущість справи підсилюється тим, що орендна плата є ключовим джерелом наповнення місцевого бюджету Дніпра, кошти з якого спрямовуються на підтримку сил оборони, допомогу ВПО та функціонування критичної інфраструктури. Розрахунок суми у розмірі 1 374 464,01 грн є обґрунтованим, а стягнення пропорційним заходом, що відновлює справедливий баланс між інтересами приватного власника майна та територіальної громади.

З огляду на викладене, прокурор наполягає на відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги та залишенні рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач не скористались своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.263 ГПК України, що, в свою чергу, на підставі ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про надання строку для подачі відзиву повідомлявся належним чином.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Віннікова С.В. (доповідач), судді - Андрейчук Л.В., Демчина Т.Ю.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 12.03.2026 здійснено запит матеріалів справи №904/6129/25 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

18.03.2026 матеріали справи №904/6129/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою від 19.03.2026 апеляційну скаргу ФОП Кузьмінова Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 у справі № 904/6129/25 залишено без руху, у зв`язку з необхідністю сплатити судовий збір у сумі 24740,35 грн на відповідні реквізити суду апеляційної інстанції, докази чого надати суду. Апелянту надано 10 днів з дня отримання ухвали усунути вказані недоліки апеляційної скарги.

26.03.2026 від апелянта надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів сплати судового збору, до якої додано квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №СВ10009979/1 від 25.03.2026 про сплату 24.740,50 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 по справі № 904/6129/25. Розгляд справи № 904/6129/25 призначено у судовому засіданні на 23.04.2026.

21.04.2026 в систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої та з у зв`язку з перебуванням судді-доповідача Віннікова С.В. на лікарняному, розгляд справи, призначеної на 23.04.2026 не відбувся.

Ухвалою 30.04.2026 Розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 по справі № 904/6129/25 призначено судове засідання на 21.05.2026.

Через підсистему "Електронний суд" 06.05.2026 від відповідача надійшло клопотання, відповідно до якого скаржник просить зупинити провадження у справі №904/6129/25 до набрання законної сили рішення у пов`язаній з нею адміністративної справи за №160/9546/26.

Ухвалою суду від 21.05.2026 клопотання Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича про зупинення апеляційного провадження у справі №904/6129/25 до набрання законної сили рішення у пов`язаній з нею адміністративної справи за №160/9546/26 задоволено. Зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 року по справі № 904/6129/25 за позовом керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, до закінчення вирішення пов`язаної із нею адміністративної справи №160/9546/26 та набрання законної сили судовим рішенням у справі № 160/9546/26.

Через підсистему "Електронний суд" 15.06.2026 від прокуратури надійшла заява (клопотання), у якому останні зазначає, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень стало відомо, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі №160/9546/26 заяву представника позивача про залишення позовної заяви без розгляду задоволено, а позовну заяву фізичної особи-підприємця Кузьмінова В. О. до виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення залишено без розгляду. Враховуючи вищенаведене, у зв`язку з усуненням обставин, що викликали зупинення апеляційного провадження, прокурор просить суд поновити провадження у справі №904/6129/25.

Ухвалою від 23.06.2026 поновлено апеляційне провадження у справі №904/6129/25. Розгляд справи № 904/6129/25 призначено у судовому засіданні на 08.07.2026.

Ухвалою від 08.07.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги та призначено судове засідання на 27.08.2026.

Ухвалою від 27.08.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги та призначено судове засідання на 07.10.2026.

Разом з тим, на розгляді суду була залишена заява про заміну сторони її правонаступником від 20.05.2026, якою відповідач просить залучити до участі у справі № 904/6129/25 правонаступника відповідача Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича Приватне Підприємство ОЗДОРОВЧИЙ ЦЕНТР "ВІКТОРІЯ".

Розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Кузьмінова В.О. від 20.05.2026 про заміну відповідача його правонаступником Приватним підприємством ОЗДОРОВЧИЙ ЦЕНТР "ВІКТОРІЯ" на підставі ст. 52 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 52 ГПК України, процесуальне правонаступництво зумовлюється правонаступництвом у матеріальних правовідносинах, що має місце у разі припинення юридичної особи, смерті фізичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні.

Обґрунтовуючи заяву, скаржник посилається на договір безоплатного тимчасового користування нерухомим майном від 14.12.2021 та Угоду від 25.03.2026, за умовами яких ПП ОЦ "ВІКТОРІЯ" взяло на себе обов`язок сплачувати всі податки та збори (в тому числі плату за землю), пов`язані з використанням автостоянки.

Колегія суддів відхиляє ці доводи, оскільки правовідносини між ФОП Кузьміновим В.О. та ПП ОЦ "ВІКТОРІЯ" мають внутрішній договірний характер і не змінюють статусу ФОП Кузьмінова В.О. як єдиного власника нерухомого майна, а отже як суб`єкта кондикційного зобов`язання перед Дніпровською міською радою.

Крім того, відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України, заміна боржника у зобов`язанні (переведення боргу) допускається лише за згодою кредитора. Матеріали справи не містять доказів надання Дніпровською міською радою згоди на переведення такого боргу на ПП ОЦ "ВІКТОРІЯ".

З огляду на те, що ФОП Кузьмінов В.О. не припинив свою діяльність, а право власності на об`єкт нерухомості до третіх осіб не перейшло, матеріально-правове правонаступництво у спірних правовідносинах відсутнє.

На підставі викладеного, у задоволенні заяви про заміну сторони правонаступником слід відмовити.

Через підсистему "Електронний суд" 06.07.2026 від скаржника (відповідача) надійшло клопотання про призначення у справі № 904/6129/25 судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, проведення якої доручити Дніпропетровському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

На вирішення експертів поставити такі питання:

- чи відповідає розрахована позивачем нормативна грошова оцінка земельної ділянки по вул. Велика Діївська, 213-Г у м. Дніпро, визначена у сумі 12 116 200,03 грн. (за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р.), у сумі 13 933 098,53 грн. (за період з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р.), у сумі 14 643 686,56 грн. (за період 01.01.2024 р. по 31.12.2024 р.), у сумі 16 400 928,95 грн. (за період 01.01.2025 р. по 24.04.2025 р.) вимогам земельного законодавства, державним стандартам, нормам, правилам та іншим нормативним документам з питань землеустрою? Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності?

- чи правильно проведені позивачем розрахунки розміру орендної плати за земельну ділянку по вул. Велика Діївська, 213-Г у м. Дніпро за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. на суму 363 486,00 грн., за період з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р. на суму 417 992,96 грн., за період з 01.01.2024 р. по 31.12.2024 р. на суму 439 310,60 грн., за період з 01.01.2025 р. по 24.04.2025 р. на суму 153 674,46 грн. як неотриманий дохід в розмірі орендної плати? Якщо розрахунки проведені неправильно, то в чому полягають невідповідності?

Витребувати та надати експертній установі всі необхідні матеріали справи. Провадження у справі зупинити до отримання висновку судової експертизи. Витрати по проведенню судової експертизи покласти на відповідача.

Через підсистему "Електронний суд" 06.07.2026 від прокуратури надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи, оскільки в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які підтверджують користування відповідачем земельною ділянкою визначеної площі, а також обґрунтований розрахунок суми коштів, які зберіг у себе землекористувач земельної ділянки за рахунок власника ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави за період з 01.01.2022 по 24.04.2025.

Внаслідок цього Господарським судом Дніпропетровської області ухвалено рішення від 12.02.2026 у справі № 904/6129/25 з дотриманням норм матеріального та процесуального права. А тому прокурор просить відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення експертизи у справі та відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника відповідача в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про призначення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 06.07.2026, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заявляючи клопотання про призначення експертизи на стадії апеляційного перегляду, скаржник не надав доказів та не навів поважних причин неможливості звернення з відповідним клопотанням під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Крім того, відповідно до підпункту 6.2 пункту 6 розділу II Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5), предметом оціночно-земельної експертизи є саме експертна грошова оцінка (ринкова вартість) земельних ділянок, тоді як основою для нарахування плати за землю та безпідставно збережених коштів у розумінні Податкового та Земельного кодексів України є нормативна грошова оцінка (НГО), яка є встановленою нормативно-розрахунковою величиною і судовим експертом не визначається. Питання ж правильності розрахунку розміру безпідставно збережених коштів є питанням застосування норм права та арифметичної перевірки, що віднесено до виключної компетенції суду. З огляду на це, у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи слід відмовити.

04.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від скаржника надійшло клопотання, яким останній просить зупинити провадження у справі № 904/6129/25 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 202/9030/26, яка перебуває у провадженні Індустріального районного суду міста Дніпра за позовом ОСОБА_1 до Кузьмінова Володимира Олександровича , ОСОБА_3 , ТОВ «СОНЯЧНЕ СЯЙВО 2018», ТОВ «СІТІ ПАРКІНГ 2020», ПП «КАДАК» та ТОВ «СКВЕР ХОЛЛ» про визнання дійсним багатостороннього договору міни від 07.03.2022 і визнання права приватної власності на нерухоме майно.

Клопотання мотивоване тим, що вирішення даної справи залежить від результату розгляду цивільної справи № 202/9030/26, яка перебуває у провадженні Індустріального районного суду міста Дніпра за позовом ОСОБА_1 до Кузьмінова В.О. та інших осіб про визнання дійсним багатостороннього договору міни від 07.03.2022 та визнання права приватної власності на десять об`єктів нерухомого майна, зокрема на спірну автостоянку по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 482101812101), розташовану на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:08:721:0355.

Скаржник зазначає, що єдиною фактичною підставою для висновку суду першої інстанції про користування Кузьміновим В.О. земельною ділянкою та стягнення безпідставно збережених коштів за ст. 1212 ЦК України стала презумпція користування землею саме через наявність зареєстрованого за ним права власності на автостоянку, без дослідження доказів того, хто фактично організовував її роботу та отримував дохід. Водночас за умовами договору міни від 07.03.2022 ОСОБА_1 повністю виконав свої зустрічні зобов`язання ще 23.03.2022 (передавши вуглевипалювальний комплекс «ULTIMA-3»), у зв`язку з чим претендує на набуття права власності на об`єкт із 2022 року, що безпосередньо перетинається з періодом нарахування у цій справі (з 01.01.2022 до 24.04.2025).

Заявник вважає, що результат розгляду цивільної справи № 202/9030/26 впливає на встановлення належного відповідача, визначення періоду відповідальності та розміру стягнення. Оскільки інші сторони правочину не є учасниками справи № 904/6129/25, апеляційний господарський суд відповідно до меж перегляду (ч. 5 ст. 269 ГПК України) позбавлений можливості самостійно перевірити дійсність договору міни та визначити належність права на майно. Також наголошено на неможливості автоматичного повороту виконання або перегляду рішення у разі передчасного стягнення коштів до вирішення спору про право.

З огляду на це, посилаючись на п. 5 ч. 1 ст. 227 та п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України, висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/17615/20 та Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/13175/23, заявник просить зупинити апеляційне провадження у справі № 904/6129/25 до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 202/9030/26.

02.10.2026 від прокуратури надійшли заперечення на клопотання скаржника про зупинення апеляційного провадження, які мотивовані тим, що передбачені п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України підстави для зупинення провадження у справі відсутні, оскільки наявні докази дозволяють суду самостійно встановити та оцінити факти користування земельною ділянкою і розрахунок безпідставно збережених коштів за період з 01.01.2022 по 24.04.2025.

Прокурор звертає увагу на непослідовність позиції сторони відповідача протягом судового розгляду. Зокрема, 26.01.2026 відповідачем подано клопотання про долучення доказів ведення ним господарської діяльності на автостоянці (корінців виданих талонів за 2021-2025 роки та фіскальних чеків за 2025 рік), чим підтверджено факт використання ним об`єкта; 20.05.2026 подано заяву про заміну сторони правонаступником з посиланням на перебування автостоянки у користуванні ПП ОЗДОРОВЧИЙ ЦЕНТР «ВІКТОРІЯ» за договором від 14.12.2021; натомість у клопотанні від 04.09.2026 заявлено про укладення 07.03.2022 договору міни зі ОСОБА_1 . На переконання прокурора, вказані дії свідчать про спробу ухилення власника майна Кузьмінова В.О. від виконання судового рішення шляхом штучної заміни відповідача.

Крім того, із посиланням на ч. 4 ст. 334 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прокурор зазначає, що права на нерухомість виникають з дня їх державної реєстрації. Зареєстрованим власником автостоянки є Кузьмінов В.О., і незалежно від результатів розгляду справи № 202/9030/26 він залишатиметься власником майна за спірний період з 01.01.2022 по 24.04.2025.

З огляду на відсутність об`єктивної неможливості вирішення спору, прокурор просить відмовити у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Щодо клопотання відповідача від 04.09.2026 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра у цивільній справі № 202/9030/26, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку судочинства.

Разом з тим, за приписом абзацу другого цієї статті, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в іншій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно на підставі наявних матеріалів.

Як підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, єдиним зареєстрованим титульним власником об`єкта нерухомості (автостоянки по АДРЕСА_2 ) протягом усього спірного періоду з 01.01.2022 по 24.04.2025 був саме відповідач - Кузьмінов В.О .

В силу приписів ч. 4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають виключно з дня такої реєстрації. Спір між приватними особами щодо дійсності договору міни від 07.03.2022 має внутрішній зобов`язальний характер і не спростовує ретроспективного факту перебування майна у зареєстрованій власності відповідача у спірний період, а отже і його обов`язку перед власником землі за ст. 1212 ЦК України. Тому у задоволенні клопотання про зупинення провадження слід відмовити.

06.10.2026 через підсистему «Електронний суд» від скаржника надійшло клопотання про відкладення судового засідання, яке мотивовано тим, що у зв`язку з тим, що адвокат Хандога Андрій Васильович, не має можливості особисто з`явитися до суду у зв`язку із погіршенням стану здоров`я та проходженням амбулаторного лікування. Вказані обставини підтверджуються медичним висновком про тимчасову непрацездатність № 1111-6PXK-MP2K-MCEH. Водночас адвокат наголосив на необхідності особистої участі у розгляді справи, оскільки має намір надати суду пояснення по суті спору, а також реалізувати процесуальні права, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України" (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, згідно з яким якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Отже, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи.

Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін цього спору, в яких останні висловили свою позицію щодо оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а скаржник не був позбавлений права і можливості за потреби забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, встановлених ГПК України.

Констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника скаржника одночасно відмовляючи у задоволенні клопотання останнього про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 07.10.2026 з`явились представники позивача та прокуратури.

Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 07.10.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановлені судом обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розташованого у місті Дніпрі по вулиці Великій Діївській (колишня назва - вулиця Братів Трофімових), будинок 213Г, а саме автостоянки, яка складається з: будівлі охорони літ. А-1 площею 7,0 кв.м, ганку площею 2,0 кв.м, вольєра літ. Б площею 18,3 кв.м, навісів літ. В площею 350,5 кв.м, літ. Г площею 332,5 кв.м, літ. Д площею 369,9 кв.м, огорожі №1- 3 площею 509,6 кв.м, замощення літ. І, загальною площею 2381 кв.м. Право власності на вказане нерухоме майно підтверджується дублікатом свідоцтва серії та номера 350 від 06.06.2016, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. (а.с. 37- 40, том 1).

Разом з тим, в силу приписів частини 2 статті 83 Земельного кодексу України, земельна ділянка площею 0,3912 га, кадастровий номер 1210100000:08:721:0355, що розташована за адресою: місто Дніпро, вулиця Велика Діївська, 213Г, на якій розміщене належне відповідачу нерухоме майно, перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Господарський суд також зазначає, що за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Вказане узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в Постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Судом встановлено, що 29.04.2020 відповідачем до Дніпровської міської ради скеровано клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: місто Дніпро, вулиця Велика Діївська, 213Г, на якій фактично розміщено автостоянку (а.с. 46, том 1).

Рішенням Дніпровської міської ради № 308/58 від 24.06.2020 Кузьмінову Володимиру Олександровичу надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки (а.с. 65, том 1).

На підставі вказаного рішення, за замовленням відповідача, фізичною особою-підприємцем Ремньовою Н. В. розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню автостоянки та для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованим підземним паркінгом (а.с. 42- 64, том 1).

Згідно з вказаною технічною документацією державним кадастровим реєстратором 16.01.2021 до Державного земельного кадастру внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,3912 га, кадастровий номер 1210100000:08:721:0355, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: "02.09 Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови".

У подальшому 24.02.2021 Кузьміновим В. О. подано до Дніпровської міської ради клопотання про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки (а.с. 67, том 1).

Листом Дніпровської міської ради №8/10-638 від 25.03.2021 заявнику надано відповідь щодо необхідності усунення недоліків поданого клопотання (а.с. 67 зворот - 68, том 1).

З урахуванням вказаного 19.08.2021 відповідач повторно звернувся до Дніпровської міської ради з клопотанням про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3912 га, кадастровий номер 1210100000:08:721:0355, по АДРЕСА_2 , за фактичним розміщенням автостоянки та для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованим підземним паркінгом (а.с. 69, том 1).

Листом Дніпровської міської ради №8/10-1980 від 05.10.2021 заявнику повторно повідомлено про необхідність усунення недоліків клопотання (а.с. 69 зворот - 70, том 1).

Відповідно до інформації Дніпровської міської ради №7/11-110 від 17.01.2025 (а.с. 73-79, том 1) встановлено, що станом на 07.01.2025 за результатами пошуку земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:08:721:0355 в інформаційній підсистемі "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи місті Дніпра відсутні реєстраційні записи щодо укладення цивільно-правових угод між Дніпровською міською радою та фізичними або юридичними особами.

Таким чином, проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 , площею 0,3912 га, кадастровий номер 1210100000:08:721:0355, відповідним рішенням Дніпровської міської ради не затверджено, а будь-які цивільно-правові угоди стосовно вказаної земельної ділянки не укладалися.

В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про земельну ділянку інформація щодо зареєстрованих речових прав на обстежувану земельну ділянку за відповідачем відсутня (а.с. 37-40, том 1).

Отже, земельна ділянка у період з 01.01.2022 по 24.04.2025 за фактичним розміщенням автостоянки використовувалася без укладення договору оренди земельної ділянки. Матеріали справи протилежних доказів не містять.

Судом встановлено, що 13.12.2024 Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради проведено обстеження земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:08:721:0355 за адресою: місто Дніпро, вулиця Велика Діївська, 213Г, площею 0,3912 га, про що складено відповідний акт (а.с. 74 на звороті - 78, том 1).

Так, відповідно до вказаного акту обстеження земельної ділянки №0039 від 13.12.2024, Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради встановлено відсутність документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи права постійного користування або права оренди спірної земельної ділянки.

Крім того за результатами обстеження Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради встановлено, що доступ до земельної ділянки обмежений. Заїзд на територію земельної ділянки здійснюється зі сторони вулиць Великої Діївської та Моніторної. Територія земельної ділянки використовується як автостоянка, по периметру огороджена парканом із секцій залізобетонних плита має одні металеві ворота. Ліворуч від в`їзду на земельну ділянку розміщена сторожка охоронця. Ліворуч та напроти в`їзду вздовж паркану встановлені навіси з шиферу для розміщення транспортних засобів. Розмітка місць для паркування відсутня, автомобілі розміщуються як по периметру вздовж паркану під навісами, так і частково в один ряд посередині автостоянки. На момент обстеження на автостоянці було розміщено 33 автомобілі та один катер на причепі. Площа сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:08:721:0355 складає 0,3912 га.

З огляду на викладене, комісією з визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міській раді, власникам землі та землекористувачам унаслідок використання земельних ділянок, протоколом № 4 від 24.04.2025 (а.с. 89) затверджено розрахунок суми завданих збитків у розмірі 1 374 464,01 грн.

Відповідач, всупереч вимогам закону, станом на дату подачі позову не сплатив суми безпідставно збережених коштів у розмірі 1 374 464,01 грн., що і слугувало підставою для звернення прокурора в інтересах міської ради до господарського суду з даним позовом.

За наслідками розгляду позову Господарським судом Дніпропетровської області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода відповідача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції повністю та вимога ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення з Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича безпідставно збережених коштів у розмірі 1 374 464,01 грн, що відповідають сумі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,3912 га, кадастровий номер 1210100000:08:721:0355, розташованою за адресою: місто Дніпро, вулиця Велика Діївська (Братів Трофімових), 213Г.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Відповідно до пунктів а, б, в частини першої статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частини перша, друга, третя статті 78 Земельного кодексу України).

Суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності (пункт б частини першої статті 80 Земельного кодексу України).

Згідно із частиною першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до Закону.

За приписами статті 93 Земельного Кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини 9 статті 93 Земельного кодексу України, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно із частиною 1 статі 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно положень статі 21 Закону України "Про оренду землі" та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними, що регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.

Згідно положень статті 120 Земельного кодексу України, а також статті 377 Цивільного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Таким чином, правовий механізм переходу права на землю, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності, користування, у тому числі у формі оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 316, частини першої статті 317, частини першої статті 327 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно із пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, а саме: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України).

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Виникнення права власності на будинок, будівлю або споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18).

Згідно із статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковим кодексом України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Із змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, що регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними, що регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події

Статтею 1213 Цивільного кодексу України унормовано, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до вимог частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Разом з цим, обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).

Для кондиційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

З огляду на викладене, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації Дніпровської міської ради №7/11-110 від 17.01.2025 (а.с. 73-79, том 1) станом на 07.01.2025 за результатами пошуку земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:08:721:0355 в інформаційній підсистемі "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи місті Дніпра відсутні реєстраційні записи щодо укладення цивільно-правових угод між Дніпровською міською радою та фізичними або юридичними особами.

Таким чином, проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Великій Діївській, 213Г у місто Дніпрі, площею 0,3912 га, кадастровий номер 1210100000:08:721:0355, відповідним рішенням Дніпровської міської ради не затверджено, а будь-які цивільно-правові угоди стосовно вказаної земельної ділянки не укладалися.

В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про земельну ділянку інформація щодо зареєстрованих речових прав на обстежувану земельну ділянку за відповідачем відсутня (а.с. 37-40, том 1).

Отже, земельна ділянка у період з 01.01.2022 по 24.04.2025 за фактичним розміщенням автостоянки використовувалася без укладення договору оренди земельної ділянки. Матеріали справи протилежних доказів не містять.

Судом встановлено, що 13.12.2024 Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради проведено обстеження земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:08:721:0355 за адресою: місто Дніпро, вулиця Велика Діївська, 213Г, площею 0,3912 га, про що складено відповідний акт (а.с. 74 на звороті - 78, том 1).

Так, відповідно до вказаного акту обстеження земельної ділянки №0039 від 13.12.2024, Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради встановлено відсутність документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи права постійного користування або права оренди спірної земельної ділянки.

Крім того за результатами обстеження Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради встановлено, що доступ до земельної ділянки обмежений. Заїзд на територію земельної ділянки здійснюється зі сторони вулиць Великої Діївської та Моніторної. Територія земельної ділянки використовується як автостоянка, по периметру огороджена парканом із секцій залізобетонних плита має одні металеві ворота. Ліворуч від в`їзду на земельну ділянку розміщена сторожка охоронця. Ліворуч та напроти в`їзду вздовж паркану встановлені навіси з шиферу для розміщення транспортних засобів. Розмітка місць для паркування відсутня, автомобілі розміщуються як по периметру вздовж паркану під навісами, так і частково в один ряд посередині автостоянки. На момент обстеження на автостоянці було розміщено 33 автомобілі та один катер на причепі. Площа сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:08:721:0355 складає 0,3912 га.

З огляду на викладене, комісією з визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міській раді, власникам землі та землекористувачам унаслідок використання земельних ділянок, протоколом № 4 від 24.04.2025 (а.с. 89) затверджено розрахунок суми завданих збитків у розмірі 1 374 464,01 грн.

Відповідач, всупереч вимогам закону, станом на дату подачі позову не сплатив суми безпідставно збережених коштів у розмірі 1 374 464,01 грн.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату згідно пункту в частини 1 статті 96 Земельного Кодексу України).

Таким чином, з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов`язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідні земельні ділянки, а й сплачувати орендну плату за користування ними.

Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість, не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.

За змістом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Нерухоме майно є нерозривно пов`язаним із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, а його використання об`єктивно неможливе без користування відповідною землею, що відповідає положенням статті 181 Цивільного кодексу України.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду, зокрема у постановах від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 та від 05.08.2022 у справі №922/2060/20, з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомості власник стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій цей об`єкт розташований, незалежно від наявності укладеного договору оренди чи оформленого речового права.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею презюмується його користування спірною земельною ділянкою.

В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача, не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі №922/981/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі №925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Господарський суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення позову. У зв`язку із цим позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 374 464,01 грн безпідставно збережених коштів задовольнив у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Колегія суддів наголошує, що для виникнення кондикційного зобов`язання за статтею 1212 ЦК України необхідна наявність чотирьох умов набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна; відсутність ознак делікту.

У даній справі судом першої інстанції встановлено, що відповідач у період з 01.01.2022 по 24.04.2025 використовував земельну ділянку площею 0,3912 га без укладеного договору оренди. Таким чином, відповідач зберіг у себе кошти (орендну плату), які за законом мали бути сплачені власнику землі - Дніпровській міській раді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц зробила висновок, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Скаржник стверджує, що він, як платник єдиного податку, звільнений від сплати за землю відповідно до статті 297 ПК України. Суд апеляційної інстанції відхиляє ці доводи як такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права.

Податковим кодексом України (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14) встановлено, що плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати.

Земельний податок сплачують власники землі та постійні землекористувачі. Орендну плату сплачують орендарі на підставі договору оренди.

Відповідач не є власником чи постійним землекористувачем ділянки, отже, він не є суб`єктом земельного податку. Звільнення, передбачене статтею 297 ПК України, стосується виключно земельного податку.

Предметом даного спору є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Статус платника єдиного податку не надає суб`єкту господарювання права на безоплатне використання комунального майна. Обов`язок відшкодувати власнику землі неодержаний дохід (кондикцію) є цивільно-правовим обов`язком, а не податковим зобов`язанням у розумінні ПК України.

Щодо законності представництва прокурора, колегія суддів зазначає, що прокурор у позовній заяві належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020, прокурор має право звернутися до суду, якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не здійснює захист або здійснює його неналежним чином. «Нездійснення захисту» має місце тоді, коли орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не вжив заходів протягом розумного строку.

У даній справі Дніпровська міська рада була обізнана про порушення прав громади (наявність Акта обстеження №0039 від 13.12.2024), проте до моменту звернення прокурора до суду (січень 2026 року) самостійних позовних вимог до відповідача не пред`явила. Така тривала бездіяльність (понад рік з моменту обстеження) свідчить про неналежний захист інтересів громади та є достатньою підставою для вступу прокурора.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок суми збитків у розмірі 1 374 464,01 грн і встановив, що він виконаний на підставі: нормативної грошової оцінки (НГО) сформованої земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:08:721:0355); площі ділянки 0,3912 га; ставки орендної плати, встановленої рішеннями Дніпровської міської ради для даної категорії земель.

Перевіряючи доводи скаржника щодо необґрунтованості розрахунку позовних вимог та відсутності щорічних витягів про нормативну грошову оцінку за 2023- 2024 роки, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 1212 ЦК України розмір безпідставно збережених коштів визначається виходячи з розміру орендної плати, яку власник землі мав би отримати за правомірних умов використання відповідної земельної ділянки.

Спірна земельна ділянка площею 0,3912 га по вул. Великій Діївській, 213-Г є сформованим об`єктом цивільних прав, що підтверджується її державною реєстрацією в Державному земельному кадастрі 16.01.2021 з присвоєнням кадастрового номера 1210100000:08:721:0355 та цільовим призначенням: « 02.09 Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови».

Рішенням Дніпровської міської ради від 20.05.2020 № 12/57 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Дніпра станом на 01 січня 2021 року, яка є чинним нормативно-правовим актом місцевого самоврядування і обов`язкова до застосування. Базова вартість 1 кв.м землі міста Дніпра та локальні коефіцієнти є нормативно встановленими та підлягають щорічній індексації відповідно до вимог статті 289 Податкового кодексу України на коефіцієнти, офіційно визначені Держгеокадастром.

Посилання скаржника на те, що нормативна грошова оцінка може підтверджуватися виключно електронними витягами з ДЗК за кожен окремий рік, судова колегія відхиляє.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 (пункт 7.28), та правовими позиціями Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 646/4738/19 та від 05.02.2025 у справі № 645/1040/19, законодавство не обмежує коло доказів на підтвердження НГО земельної ділянки лише витягом з ДЗК.

За наявності чинного рішення міської ради про затвердження технічної документації НГО земель міста та сформованої ділянки, належними доказами є розрахунки, здійснені на підставі затверджених базових показників із застосуванням щорічних офіційних коефіцієнтів індексації.

Колегія суддів перевірила розрахунок безпідставно збережених коштів у сумі 1 374 464,01 грн (за ставкою 3% річних від НГО згідно з рішеннями міської ради за період з 01.01.2022 по 24.04.2025) і встановила, що він є методично та арифметично правильним.

Відповідач власного контррозрахунку суду не надав.

Доводи апелянта про те, що процедура викупу землі тривала і він не ухилявся від оформлення, не звільняють його від обов`язку платити за землю.

За приписами статей 125, 126 ЗК України право власності чи оренди виникає з моменту реєстрації. До моменту реєстрації права власності за відповідачем, власником землі залишається територіальна громада, а користування землею для розміщення об`єктів нерухомості (автостоянки) має бути оплатним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, суд першої інстанції правильно оцінив долучені до матеріалів справи докази.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин справі, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Судові витрати

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 по справі № 904/6129/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 по справі № 904/6129/25 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 12.10.2026.

Головуючий суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя Т.Ю. Демчина