Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №908/837/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 року м.Дніпро Справа № 908/837/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. доповідач,

судді: Вінніков С.В., Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Солодовій І.М.

За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):

Представник позивача: не з`явився

Представник відповідача: Малахов Микола Леонідович (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) - самопредставництво, виписка з ЄДР

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2026

(повне рішення складено 08.07.2026, суддя Горохов І.С.)

у справі № 908/837/26

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Графтрейд», 69002,

м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 4 А

до відповідача Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3

про стягнення коштів

за зустрічним позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Графтрейд», 69002,

м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 4 А

про визнання правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

В квітні 2026 через підсистему Електронний суд до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» до відповідача Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 у сумі 3 324 284,52 грн, з яких: основний борг в розмірі 2 696 902,20 грн, 3% річних в розмірі 143 742,53 грн, інфляційні втрати в розмірі 483 639,79 грн.

Первісний позов заявлено з наступних підстав: між Товариством з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» (ТОВ «Графтрейд», Постачальник) та Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» (Покупець) укладено договір поставки товару. На виконання умов договору відповідачу поставлено товар на загальну суму 2 696 902,20 грн, вартість якого не оплачено. Просить стягнути суму основного боргу з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат.

Також, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до Господарського суду Запорізької області з зустрічною позовною заявою про визнання договору поставки товару № 53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 недійсними, в зв`язку з тим, що він є нікчемним.

АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» щодо зустрічного позову зазначило, що спірний договір укладено з ВП «Запорізька АЕС», місцем здійснення господарської діяльності та реєстрації є м. Енергодар, яке є тимчасово окупованим. Поставка за умовами договору також відбулась на тимчасово окуповану територію у м. Енергодар. Отже, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 13 Закону України «про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» договір поставки є нікчемним, та не має жодних правових наслідків (крім пов`язаних з його недійсністю). Просить визнати договір поставки недійсним.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.07.2026, первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська 3, м. Київ, Україна, 01032, ідентифікаційний код 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вулиця Промислова буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503, Україна, ідентифікаційний код 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» (вулиця Грязнова буд. 4, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69002, Україна, ідентифікаційний код 32786757) заборгованість за договором № 53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 у розмірі 2 696 902,20 грн (два мільйона шістсот дев`яносто шість тисяч дев`ятсот дві гривні 20 коп.), 3% річних у розмірі 143 742,53 грн (сто сорок три тисячі сімсот сорок дві гривні 53 коп.), інфляційні втрати у розмірі 483 639,79 грн (чотириста вісімдесят три тисячі шістсот тридцять дев`ять гривень 79 коп.); судовий збір в розмірі 39 891,42 грн (тридцять дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто одну гривню 42 коп.), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн (двадцять п`ять тисяч гривень 00 коп.).

У задоволені зустрічного позову відмовлено. Витрати із сплати судового збору за зустрічним позовом покладено на Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

Місцевий господарський суд перевірив розрахунки 3% річних та інфляційні втрати за загальний період з 22.06.2024 по 01.04.2026 на суму боргу 2 696 902,2 грн. позивача та вважав їх виконаними правильно.

Щодо заперечень відповідача суд першої інстанції зазначив, що стороною спірного договору є AT «НАЕК «Енергоатом» (ідентифікаційний код 24584661) - юридична особа, зареєстрована за адресою: м. Київ, вул. Назарівська, 3 - тобто на підконтрольній Україні території. Саме ця адреса є місцезнаходженням юридичної особи та її податковою адресою відповідно до пп. 45.2 ст. 45 Податкового кодексу України та даних ЄДРПОУ. Філія «ВП «Запорізька АЕС» є відокремленим підрозділом (філією), а не юридичною особою та не є самостійним суб`єктом господарювання в розумінні ч. 2 ст. 13 Закону № 1207-VII. Стороною договору є AT «НАЕК «Енергоатом» з місцезнаходженням у м. Києві, отже посилання відповідача на нікчемність договору від 22.04.2022 є безпідставним.

Місцевий господарський суд встановив, що з урахуванням умов п. 4.1 договору, товар було поставлено за адресою: м. Запоріжжя, вул. Шенвізська буд. 2, склад зовнішнього кризисного центру ВП «Запорізька АЕС». Перевезення товару підтверджується наступними документами: заявка про надання послуги перевезення вантажу від 03.10.2022, замовник: ТОВ «Графтрейд», маршрут: м. Вільнянськ – м. Запоріжжя, дата 03.10.2022, адреса вивантаження: м. Запоріжжя, кризисний центр ЗАЕС вул. Шенвізька 2, виконавець ФОП Онопко Вячеслав Вячеславович, вартість 1800,00 грн; акт прийому-передачі наданих послуг від 03.10.2022; рахунок № 23 від 03.10.2022 на суму 1800,00 грн; платіжна інструкція № 43204 на суму 6300,00 грн; видаткова накладна № 617 від 03.10.2022 одержувач: ЗВ ВП «Складське господарство «ДП НАЕК «Енергоатом».

З урахуванням наданих позивачем документів, господарський суд вважав безпідставним посилання відповідача на те, що товар було поставлено у м. Енергодар, та про можливість застосування до поставки товару ч. 2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207- VII щодо заборони переміщення товарів з території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, оскільки м. Енергодар Запорізької області є тимчасово окупованою територією з 04.03.2022.

Посилання на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2023/02.0-7.1 як на підставу неможливості виконання зобов`язання за договором суд першої інстанції також вважав безпідставним, оскільки вказаний лист ТПП не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Місцевий господарський суд зазначив, що лист ТПП від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, та не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні.

Суд першої інстанції зауважив, що відповідачем за первісним позовом не надано доказів повідомлення Постачальника про настання форс-мажорних обставин з урахуванням Розділу 9 договору та одержання сертифікату ТПП на підтвердження існування форс-мажорних обставин.

Посилання відповідача за первісним позовом на можливість зменшення 3% річних господарський суд також вважав безпідставним, оскільки розрахунок позивачем здійснено з урахуванням розміру річних у 3%, що не свідчить про його завищення та саме такий розмір річних є законодавчо встановленим та мінімальним розміром, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (постанова ВП ВС від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що первісний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Щодо зустрічного позову місцевий господарський суд вказав, що у спірному договорі зазначено, що Покупцем є Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС», а отже Відокремлений підрозділ діяв від імені та в інтересах юридичної компанії, та за його дії відповідає саме AT «НАЕК «Енергоатом» (ідентифікаційний код 24584661) - юридична особа, зареєстрована за адресою: м. Київ, вул. Назарівська, 3 - тобто на підконтрольній Україні території. Вказана адреса є місцезнаходженням юридичної особи та її податковою адресою відповідно до пп. 45.2 ст. 45 Податкового кодексу України та даних ЄДРПОУ. Філія «ВП «Запорізька АЕС» є відокремленим підрозділом (філією), а не юридичною особою та не є самостійним суб`єктом господарювання в розумінні ч. 2 ст. 13 Закону № 1207-VII.

Таким чином, суд першої інстанції виснував, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, що спірний договір є нікчемним в силу закону.

З урахуванням наведених обставин та наданих доказів, місцевий господарський суд вважав, що первісний позов підлягає задоволенню повністю, у задоволенні зустрічного позову судом було відмовлено.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд звернув увагу на те, що відповідач заперечував щодо розміру вказаних витрат, зокрема, вказував на те, що розмір витрат не відповідає критеріям співмірності, реальності витрат та розумності їх розміру.

Між тим, з урахуванням наведеного переліку фактично наданих послуг (виконаних робіт) адвокатом та наданих документів на їх підтвердження, суд першої інстанції вважав заперечення відповідача з приводу розподілу витрат на професійну правничу допомогу та вимогу їх зменшити безпідставними.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про покладення на Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» витрат на професійну правничу допомогу за первісним позовом у розмірі 25 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2026 у справі №908/837/26;

ухвалити нове рішення, яким: відмовити ТОВ «ГРАФТРЕЙД» у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, за наявності обставин для задоволення позовних вимог зменшити розмір нарахування 3% річних, інфляційних втрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу до мінімально можливого;

зустрічний позов задовольнити: визнати Договір поставки товару №53-121-01 22-11194 від 22.04.2022 недійсним в зв`язку з тим, що він є нікчемним. 4. Судові витрати по справі покласти на ТОВ «ГРАФТРЕЙД».

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Скаржник вважає, що рішення у справі №908/37/26, як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом, є незаконним і необґрунтованим як в частині задоволених позовних вимог, так і в відмові у задоволенні зустрічного позову, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень проти позову, не наданням оцінки аргументам та доказам відповідача.

Апелянт зазначає, що як слідує з матеріалів справи, договір поставки товару був підписаний між ТОВ «ГРАФТРЕЙД» та Державним підприємством «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» 22.04.2022 в місті Енергодар. В подальшому до Договору були укладені додаткові угоди №1 від 04.05.2022, №2 від 13.06.2022, №3 від 10.08.2022. Місцем провадження господарської діяльності та місцем реєстрації ВП ЗАЕС є місто Енергодар, Запорізької області. Загальновідомою обставиною є те, що місто Енергодар Запорізької області є тимчасово окупованою територією з 04.03.2022.

Видаткова накладна, що надана Позивачем на підтвердження факту виконання умов договору оформлена 03.10.2022 із зазначенням одержувача: Запорізьке відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», яке знаходиться в місті Енергодар.

Тобто, як вважає скаржник, договір та накладна, що покладені у підставу позову, та за якими, за твердженням Позивача виникла заборгованість у сумі 2 696 902,20 грн, були підписані сторонами коли місцезнаходженням ВП ЗАЕС та, відповідно податковою адресою, була та залишається тимчасово окупована територія України: місто Енергодар Запорізької області. Крім того, позивачем доданий доказ, що товар переміщався на окуповану територію України, що доводиться видатковою накладною №617 від 03.10.2022.

Відтак, апелянт вважає, що вказані правочини у силу ч. 2 статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є нікчемними. Тобто розглядаються з точки зору права як такі, що юридично не мали місця, не створили будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з їх недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що у ньому закріплені.

Скаржник зауважує, що враховуючи відсутність у Позивача права на отримання заявлених до стягнення грошових коштів та відсутність у Відповідача кореспондованого зобов`язання їх сплачувати, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Апелянт наголошує, що окрім наведеного, законодавчою нормою чітко заборонено переміщення товарів на окуповану територію, що доводить нікчемність доводів Позивача про існування обов`язку зі сплати за товар.

Скаржник звертає увагу суду, що Позивачем не надано відповідних документів (листування) щодо підтвердження визначення місця поставки товару: м. Запоріжжя, вул. Шенвізська, буд. 2.

Апелянт відмічає, що надані Позивачем у відповіді на відзив транспортні документи оформлені без документального підтвердження визначення місця поставки товару, не містять відомостей про товар, який перевозився.

Щодо настання строку оплати поставленого товару скаржник зазначає, що за умовами договору, Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити товар, перелічений у п. 1.1 Договору. Вартість товару за Договором (згідно з додатковою угодою №1 від 04.05.2022) складає 2 823 572,20 грн. Оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п. 3.2 Договору).

Тобто, як вважає апелянт, оплата здійснюється виключно після отримання Покупцем повної кількості товару на суму 2 823 572,20 грн.

Скаржник звертає увагу, що позовні вимоги Постачальника складають 2 696 902,20 грн., тобто Позивач самостійно вказує та доводить, що Договір в частині постачання товару ним виконано частково лише на суму 2 696 902,20 грн, і товар на залишок вартості Договору в сумі 126 670,00 грн не поставлено на час звернення до суду, що доводить порушення умов Договору зі сторони Постачальника.

На думку апелянта, виходячи з вищенаведеного, строк оплати товару настане виключно після поставки повного обсягу товару, в тому числі на суму 126 670,00 грн, що кореспондується з вимогами п. 3.2 Договору.

Також скаржник вважає, що позивач безпідставно стверджує, що із закінченням строку дії Договору припинилися зобов`язання Позивача щодо подальшої поставки товару. Таким чином, обсяг товару, поставлений за видатковою накладною № 617 від 03.10.2022, є остаточним та повним обсягом товарів, які могли бути поставлені в межах даного правочину.

Апелянт наголошує, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань та зазначає, що подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 09.04.2020 у справі №910/4962/18 та від 14.02.2024 у справі №911/94/23.

На переконання скаржника, Позивач безпідставно стверджує про виникнення зобов`язання у Відповідача щодо сплати коштів за Договором, його порушення та наявність підстав для стягнення з Відповідача 143 742,53 грн 3% річних та 483 639,79 грн інфляційних втрат.

Апелянт зауважує, що при цьому Позивач не надав документального підтвердження щодо вжиття ним заходів для забезпечення повного виконання зобов`язання за Договором.

Також скаржник вважає, що Позивач безпідставно зазначив, що підписання Акту звірки є визнанням боргу i виключає заперечення щодо строку оплати.

Апелянт звертає увагу суду, що відповідно до статей 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

Скаржник зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/499/20 дійшов до висновку, що акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.

Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь - яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Апелянт стверджує, що доданий до позовної заяви Акт звірки не є належним доказом у цій справі.

Крім того, скаржник зауважує, що інформація стосовно не надання відповіді на претензію ТОВ «ГРАФТРЕЙД» не відповідає дійсності. Відповідь на претензію ТОВ «ГРАФТРЕЙД» №19-03/26/1 від 19.03.2026 (вхід. №01-2105-юр від 23.03.2026) про сплату заборгованості за договором поставки товару №53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 в розмірі 2 696 902,20 грн направлена на адресу ТОВ «ГРАФТРЕЙД» листом №21-2820/28-вих від 20.04.2026 з повідомленням, що передбачений договором обов`язковий досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами припинився поданням ТОВ «ГРАФТРЕЙД» 02.04.2026 позовної заяви до Господарського суду Запорізької області про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» 3 324 284,52 грн. Копія відповіді на претензію була надана Відповідачем за первісним позовом разом з відзивом на позовну заяву.

Щодо наявності обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язання, апелянт зазначає, що АТ «НАЕК «Енергоатом» належить до державного сектору економіки, діяльність якого спрямована на виробництво електроенергії та її реалізації у спосіб визначений законодавством України. 24.02.2022 з 05 годин 30 хвилин на території України був введений воєнний стан. 04.03.2022 місто Енергодар та Запорізька АЕС були захоплені військовими силами рф. Енергодарська міська територіальна громада (код: UA23040110000019947), в межах якої розташовані виробничі потужності Запорізької АЕС, включена до «Переліку територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», затвердженому наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 № 376. Дислокація об`єктів Запорізької атомної електростанції (шість енергоблоків – «тисячників» сумарною потужністю 6000 МВт та інші виробничі потужності) у місті Енергодар перебуває з 24 лютого 2022 року у зоні проведення бойових дій, а з 04.03.2022 відноситься до тимчасово окупованої рф території України. Листом №2023/02.0-7.1 від 28.02.2022 ТПП України підтвердила, що зазначені вище обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/ обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Таким чином, військова агресія рф проти України, що стала підставою введення воєнного стану, є форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили) з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення.

Скаржник зауважує, що правовідносини між Позивачем та Відповідачем, які розглядаються у рамках справи № 908/837/26, нерозривно пов`язані з об`єктами Запорізької АЕС, що забезпечували втрачені виробничі потужності та отримання значної частини доходу.

Апелянт відмічає, що втрата Відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання Відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які істотно ускладнюють своєчасне виконання зобов`язань. Так, неможливість Відповідачем сплатити кошти за спірним договором викликана об`єктивними негативними чинниками, що, по-перше, не залежать від його волі, по-друге, доводить відсутність вини в діях Відповідача.

Скаржник звертає увагу суду, що відповідно до п. 4.1 Договору поставка відбувається на умовах DDP м. Енергодар відповідно до правил Інкотермс 2010, Вантажоодержувач – склад Запорізького відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом». У випадку форс-мажорних обставин, поставка товару може здійснюватися до складу зовнішнього кризисного центру ВП «Запорізька АЕС» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Шенвізська, буд. 2, або до відділень ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» інших АЕС, отримувач товару: ВП «Запорізька АЕС». Визначення місця відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» буде здійснено по кожній партії постачання товару шляхом листування.

Таким чином, на переконання апелянта, висновки щодо існування форс-мажорних обставин, викладені у рішенні суду першої інстанції, ухвалені з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень проти позову (фактично судом прийнято існування форс-мажорних обставин стосовно Позивача для п. 4.1 договору та не прийнято в частині виконання зобов`язань Відповідача).

Окремо скаржник зазначає, що судом попередньої інстанції не застосовані норми права, що передбачають можливість зменшення сум нарахувань у вигляді 3% річних та інфляційних втрат та посилається на висновок Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Апелянт наголошує, що судом не враховано, що у діях Відповідача відсутня вина, оскільки виконанню грошового зобов`язання за договором в установлений термін перешкодило настання форс-мажорних обставин, з урахуванням їхнього підтвердження листом Торгово - промислової палати України №2024/02.0-7.1. Відсутність вини у діях Відповідача виключає підставу відповідальності за порушення грошового зобов`язання за Договором.

Крім того, скаржник зауважує, що враховуючи нікчемність правочинів, що полягали в оформленні договору, переміщення товарів на окупованій території підприємству, що зареєстровано на окупованій території, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за весь період безпідставне. Розрахунки Позивача не вірні, оскільки вказані дні не є днями прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стосовно відмови у задоволені зустрічного позову АТ «НАЕК «Енергоатом» зазначає, що предметом зустрічних вимог у справі №908/837/26 є визнання правочину: Договору поставки товару №53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 недійсним в зв`язку з тим, що він є нікчемним.

Апелянт вказує, що договір поставки товару був підписаний між ТОВ «ГРАФТРЕЙД» та Державним підприємством «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» 22.04.2022. В подальшому до Договору були укладені додаткові угоди №1 від 04.05.2022, №2 від 13.06.2022, №3 від 10.08.2022. Місцем провадження господарської діяльності та місцем реєстрації ВП ЗАЕС є місто Енергодар, Запорізької області.

Скаржник звертає увагу, що загальновідомою обставиною є те, що місто Енергодар Запорізької області є тимчасово окупованою територією з 04.03.2022.

Видаткова накладна, що надана Позивачем на підтвердження факту виконання умов договору оформлена 03.10.2022 із зазначенням одержувача: Запорізьке відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», яке знаходиться в місті Енергодар.

Тобто, як вважає апелянт, договір та накладна, що покладені у підставу позову ТОВ «ГРАФТРЕЙД», та за якими, за твердженням Позивача (за первісним позовом) виникла заборгованість у сумі 2 696 902,20 грн, були підписані сторонами коли місцезнаходженням ВП ЗАЕС та, відповідно податковою адресою, була та залишається тимчасово окупована територія України: місто Енергодар Запорізької області. Крім того, Позивачем (за первісним позовом) наданий доказ, що товар переміщався на окуповану територію України, що доводиться видатковою накладною №617 від 03.10.2022.

Скаржник зауважує, що судом при ухваленні рішення не застосовані норми права, які підлягали застосуванню в даній справі, не враховані обставин, які мають значення для справи, на які відповідач посилався як на підставу зустрічного позову.

Апелянт наголошує, що вказані правочини у силу ч. 2 статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є нікчемними. Тобто розглядаються з точки зору права як такі, що юридично не мали місця, не створили будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з їх недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що у ньому закріплені.

Крім того, Відповідач вважає, що розмір витрат Позивача на правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності, реальності витрат та розумності їх розміру. Витрати на правничу допомогу є неспівмірними із: складністю справи та обсягом наданих послуг, витраченим часом, значенням справи для сторін, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, що обґрунтовується наступним. За предметом спору, характером спірних правовідносин, кількістю учасників та обсягом доказів, справа не є складною, не носить суспільно значущого характеру, не є зразковою чи важливою для суспільства тощо. Позов з вимогами про стягнення суми боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на прострочене грошове зобов`язання, не є складним і не потребує значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи, оскільки не вимагає додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики. Позов з вищевказаними вимогами обґрунтований нормами законодавства, що визначають умови виконання зобов`язання і підстави відповідальності за його порушення, тобто нормами чинного законодавства України незначної кількості, які за своїм змістом не є ні суперечливими, ні складними, що не зумовлює неоднозначного (спірного) сприйняття їхнього змісту. Справа не обтяжена значною кількістю доказів. Докази, якими обґрунтовані позовні вимоги у справі, є в наявності у позивача, як сторони за договором, відповідно, його представником ці докази не збиралися, не потребували додаткового вивчення, аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль. Справа, що розглядається, стосується лише Позивача та Відповідача та не викликає публічного інтересу, а результат її вирішення не може вплинути на репутацію сторін.

Апелянт зауважує, що судом не враховано, що АТ «НАЕК «Енергоатом» належить до державного сектору економіки, діяльність якого спрямована на виробництво електроенергії та її реалізації у спосіб визначений законодавством України. На сьогодні товариство відіграє ключову роль у стабільності енергосистеми України та формуванні її експортного потенціалу. АТ «НАЕК «Енергоатом» має стратегічне значення як державний лідер галузі, від діяльності якого безпосередньо залежить енергетична безпека та економічна стійкість країни.

На переконання скаржника, висновки Господарського суду Запорізької області, викладені в його рішенні від 07.07.2026 по справі №908/837/26, не відповідають встановленим обставинам цієї справи, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що в розумінні норм частини 1 статті 277 ГПК України є підставами для скасування судового рішення.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив усі надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи та вірно застосував норми матеріального i процесуального права. Підстав для скасування або зміни рішення, визначених ч. 1 ст. 277 ГПК України, апелянт не навів i навести не може.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» вказує, що транспортні документи підтверджують поставку товару до м. Запоріжжя – на підконтрольну Україні територію.

У відзиві на скаргу зазначено, що скаржник стверджує, що транспортні документи «оформлені без документального підтвердження визначення місця поставки товару, не містять відомостей про товар, який перевозився». Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» вважає, що цей аргумент є помилковим.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) зауважує, що, по-перше, суд першої інстанції дослідів та оцінив сукупність взаємопов`язаних первинних документів: Заявку на перевезення вантажу від 03.10.2022: замовник –ТОВ «ГРАФТРЕЙД», маршрут: м. Вiльнянськ – м. Запоріжжя, АДРЕСА ВИВАНТАЖЕННЯ: м. Запоріжжя, кризисний центр ЗАЕС, вул. Шенвiзинська, 2; Акт приймання-передачі наданих послуг № 23 від 03.10.2022: підтверджує виконання перевезення за зазначеним маршрутом, сторони претензій не мають; Рахунок № 23 від 03.10.2022 ФОП Онопко В.В. на суму 1 800,00 грн. за послугу перевезення; Платіжну інструкцію № 43204 від 07.10.2022: ТОВ «ГРАФТРЕЙД» фактично сплатило 6 300,00 грн. за вантажоперевезення; Видаткову накладну № 617 від 03.10.2022: товар прийнятий інженером УВТК ВП ЗАЕС Малаховою Н.О. за довіреністю № 3/93 від 04.10.2022 – тобто уповноваженим представником самого Енергоатому.

По-друге, функція транспортних документів полягає у підтвердженні маршруту та факту перевезення, а не специфікації вантажу. Специфікацію товару містить видаткова накладна № 617. Сукупність цих двох документів у взаємозв`язку беззаперечно доводить: ЩО саме перевозилось (за накладною) та КУДИ перевозилось (за транспортними документами). Інша інтерпретація цієї сукупності доказів неможлива.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» наголошує, що саме ЗАЯВКА НА ПЕРЕВЕЗЕННЯ, в якій вказано адресу вивантаження: м. Запоріжжя, вул. Шенвiзинська, 2, i є таким документом, що ідентифікує місце поставки. Підписуючи акт та приймаючи товар за цією адресою, Енергоатом підтвердив погодження місця поставки.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» зазначає, що суд першої інстанції дав правильну оцінку вказаній сукупності доказів. Апеляційні доводи є безпідставними.

Щодо настання строку оплати, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) вказує, що аргументи апелянта суперечать закону та встановленим судом обставинам.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» звертає увагу, що скаржник повторює тезу про те, що строк оплати не настав через недопоставку товару на 126 670,00 грн. Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) вважає, що суд першої інстанції правильно відхилив цей аргумент.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» вказує, що, по-перше, ст. 692 ЦК України встановлює БЕЗУМОВНИЙ обов`язок покупця оплатити товар після його прийняття. Пункт 3.2 Договору визначає порядок розрахунків, а не є вiдкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України. По-друге, неможливість довершення поставки виникла з двох незалежних підстав, жодна з яких не є виною ТОВ «ГРАФТРЕЙД»: Відповідно до ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок. Енергоатом як кредитор жодного разу не направляв ТОВ «ГРАФТРЕЙД» листування про визначення місця отримання залишку товару відповідно до п. 4.1 Договору, не заявляв претензій щодо недопоставки, що підтверджено рішенням суду. Після набрання чинності Наказом № 309 від 22.12.2022, яким закріплено офіційний статус окупації Енергодара, поставка товару безпосередньо до Енергодара стала юридично забороненою ч. 2 ст. 13-1 Закону № 1207-VII. Тобто неможливість довершення поставки виникла нормативно – i виключно через наслідки військової агресії рф. По-третє, строк дії Договору закінчився 22.04.2024. Після цієї дати ТОВ «ГРАФТРЕЙД» втратило правову підставу для відвантаження залишку. Поставлений обсяг товару на суму 2 696 902,20 грн. є фінальним. Суд першої інстанції визначив початок перебігу прострочення з 22.06.2024 (61-й день після закінчення строку дії Договору).

Щодо твердження про «непослiдовнiсть суду у застосуванні форс-мажору» Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» зазначає, що скаржник стверджує, що суд «прийняв» форс-мажор стосовно п. 4.1 Договору (альтернативне місце поставки), але «не прийняв» його стосовно зобов`язання з оплати. Це є принципово хибним розумінням правової природи форс-мажору.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) завертає увагу, що суд не «прийняв форс-мажор стосовно п. 4.1» – він встановив, що сторони самостійно передбачили в Договорі механізм виконання в умовах форс-мажору (поставку на підконтрольну територію), i ТОВ «ГРАФТРЕЙД» скористалося саме цим механізмом. Це не застосування форс-мажору судом – це виконання договірної умови.

Щодо обов`язку з оплати – законодавець встановив спеціальне правило: відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» зауважує, що жодної «непослідовності» у рішенні суду немає: суд застосував різні правові режими до різних за правовою природою зобов`язань – саме так, як цього вимагає закон.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) зазначає, що скаржник просить зменшити 3% річних та iнфляцiйнi нарахування. Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні цього клопотання, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24. Відповідно до зазначеної постанови ВП ВС, розмір процентів річних у 3%, встановлений ч. 2 ст. 625 ЦК України, є законодавчо визначеним мінімумом i не підлягає зменшенню судом. Апеляційна скарга не містить жодного спростування цього правового висновку ВП ВС та жодних підстав для відступу від нього.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» наголошує, що апеляційна скарга в частині нікчемності Договору є дослівним відтворенням відзиву та зустрічного позову, вже розглянутих судом першої інстанції. Жодних нових правових підстав чи нових доказів апелянт не навів.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) вважає, що суд першої інстанції дав вичерпну та правильну оцінку цим аргументам.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» зазначає, що апеляційна інстанція не є інстанцією для повторного розгляду вже вирішених питань без нових доказів чи правових підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній i додатково поданими доказами та перевіряє законність i обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апелянт не вказав, які саме норми права суд застосував неправильно i яким чином це вплинуло на результат розгляду справи.

На переконання Товариства з обмеженою відповідальністю «Графтрейд», суд першої інстанції правильно відхилив заперечення скаржника щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) зауважує, що сума 25 000,00 грн. становить менше 0,8% від ціни первісного позову (3 324 284,52 грн.). Справа не є «нескладною», як стверджує апелянт: вона включала: паралельне провадження за зустрічним позовом про нікчемність Договору; складні правові питання застосування спеціального законодавства про тимчасово окуповану територію (Закон № 1207-VII, три нормативні акти Мiнреiнтеграцiї); необхідність збирання та подання транспортних доказів, що спростували ключовий аргумент апелянта; підготовку повного комплекту процесуальних документів: позовна заява, відзив на зустрічний позов, відповідь на відзив.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» зазначає, що суд апеляційної інстанції має врахувати, що поведінка апелянта у справі (подання зустрічного позову, численних заперечень, апеляційної скарги) збільшила обсяг правничої роботи адвоката ТОВ «ГРАФТРЕЙД» порівняно з тим, яким він був би у звичайній справі про стягнення боргу.

Щодо особливого статусу апелянта як аргументу апеляційної скарги, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) вказує, що апеляційна скарга неодноразово апелює до «стратегічного значення» АТ «НАЕК «Енергоатом» для енергетичної безпеки України. ТОВ «ГРАФТРЕЙД» поважає внесок Енергоатому у національну енергетичну систему, однак зазначає таке.

Стратегічне значення підприємства не є правовою підставою для звільнення від виконання грошових зобов`язань за цивільно-правовими договорами. Протилежний підхід руйнував би довіру до договірних відносин з будь-яким державним підприємством i суперечив би принципу верховенства права. Кредитори державних підприємств не несуть субсидіарної відповідальності за втрати держави від війни.

Більш того, саме ТОВ «ГРАФТРЕЙД», постачаючи ущiльнювальнi вироби для потреб Запорізької АЕС у жовтні 2022 року, виконувало свій обов`язок перед національною інфраструктурою. I саме ця добросовісна поставка залишилася неоплаченою.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» просить суд: апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП ЗАЕС» на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2026 у справі № 908/837/26 залишити без задоволення; рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2026 у справі № 908/837/26 залишити без змін; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на АТ «НАЕК «Енергоатом».

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Вінніков С.В., Левшина Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2026 у справі № 908/837/26. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 29.09.2026 о 11 год. 15 хв. Витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи (оскарження) № 908/837/26, необхідні для розгляду апеляційної скарги.

13.08.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» з використанням системи «Електронний суд» подало до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу.

25.09.2026 Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з використанням системи «Електронний суд» подало до Центрального апеляційного господарського суду пояснення.

У поясненнях апелянт зазначає, що за видатковою накладною №617 від 03.10.2022 на суму 2 696 902,20 грн одержувачем товару є Запорізьке відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», яке знаходиться в місті Енергодар. У видатковій накладній зазначено, що товар прийнятий за довіреністю №3/93. Позивачем не надано відповідних документів (листування) щодо підтвердження визначення місця поставки товару: м. Запоріжжя, вул. Шенвізська, буд. 2. Надані Позивачем транспортні документи (Заявка про надання послуги перевезення вантажу від 03.10.2022 (із зазначенням дати та часу вивантаження 03.10.2022), Акт прийому-передачі наданих послуг від 03.10.2022, Рахунок №23 від 03.10.2023) оформлені 03.10.2022 без документального підтвердження визначення місця поставки товару, не містять відомостей про товар, який перевозився.

Скаржник звертає увагу суду, що довіреність №3/93, на підставі якої отриманий товар за видатковою накладною №617, видана 04.10.2022. Відповідно надані Позивачем транспортні документи від 03.10.2022 не підтверджують поставку товару за видатковою накладною №617 від 03.10.2022, який отриманий Відповідачем за довіреністю №3/93 від 04.10.2022.

Таким чином, на переконання апелянта, твердження Позивача щодо поставки товару за видатковою накладною №617 від 03.10.2022 на підконтрольну Україні територію є безпідставними, необґрунтованими та документально не підтвердженими.

Скаржник звертає увагу суду, що визначення дати 22.06.2024, як дати початку перебігу прострочення, є безпідставним та необґрунтованим.

Апелянт зауважує, що позивач не надав документального підтвердження щодо вжиття ним заходів для забезпечення повного виконання зобов`язання за Договором або внесення змін до Договору в частині зменшення обсягу поставки товару.

Скаржник зазначає, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань.

На думку апелянта, є безпідставним та необґрунтованим визначення 22.06.2024 виникнення зобов`язання у Відповідача щодо сплати коштів за Договором, його порушення та наявність підстав для стягнення з Відповідача 143 742,53 грн 3% річних та 483 639,79 грн інфляційних втрат за період з 22.06.2024 по 01.04.2026.

Крім того, скаржник вказує, що договір та накладна були підписані сторонами коли місцезнаходженням ВП ЗАЕС та, відповідно податковою адресою, була та залишається тимчасово окупована територія України: місто Енергодар Запорізької області.

Крім того, товар, який поставлений за Договором, переміщався на окуповану територію України за видатковою накладною №617 від 03.10.2022 та отриманий на підставі довіреності №3/93 від 04.10.2022.

У поясненнях зазначено, що вказані правочини у силу ч. 2 статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є нікчемними. Тобто розглядається з точки зору права як такі, що юридично не мали місця, не створили будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з їх недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що у ньому закріплені.

24.09.2026 від ТОВ “Графтрейд” до ЦАГС надійшла заява про розгляд справи без участі представника товариства, за наявними матеріалами справи.

28.09.2026 від ТОВ “Графтрейд” до ЦАГС надійшли заперечення на пояснення АТ «НАЕК «Енергоатом».

ТОВ «ГРАФТРЕЙД» просить суд не враховувати новий довід Скаржника щодо дати довіреності № 3/93 від 04.10.2022, оскільки він заявлений поза межами строку на апеляційне оскарження та поза межами доводів апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу подано 28.07.2026, відзив - 13.08.2026, розгляд призначено на 29.09.2026, а Пояснення з новим доводом подано лише 25.09.2026 - через півтора місяця після відзиву та за чотири дні до засідання. Це суттєво обмежує можливість іншої сторони підготувати обґрунтовану відповідь і суперечить засадам рівності та змагальності (ст. 7, 13, ч. 1 ст. 43 ГПК України). За ч. 1 ст. 266 ГПК України доповнити апеляційну скаргу можна лише протягом строку на оскарження, який сплив 28.07.2026, тому подання нового доводу під назвою «пояснення» є обходом цієї норми. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд перевіряє рішення лише в межах доводів скарги, а отже, цей довід не входить до меж апеляційного перегляду і не може бути підставою для скасування рішення.

На випадок, якщо суд все ж надасть оцінку новому доводу, ТОВ «ГРАФТРЕЙД» заперечує по суті. Скаржник стверджує, що транспортні документи від 03.10.2022 не пов`язані з видатковою накладною № 617 від 03.10.2022, оскільки товар отримано на підставі довіреності № 3/93, виданої 04.10.2022, тобто пізніше. Цей аргумент безпідставний. Відсутність дати підпису отримувача на накладній № 617 є нейтральною обставиною, а не доказом Скаржника: на накладній є підпис Малахової Н.О. з посиланням на довіреність № 3/93, але без дати підпису. Це поширена практика первинного документообігу, яка не суперечить законодавству, адже ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимагає дати складання документа, а не дати підпису кожного підписанта. Дата накладної - 03.10.2022 - присутня і не оспорюється.

Дата довіреності не суперечить даті поставки і не свідчить про місце отримання товару. Послідовність подій за наявними доказами така: 03.10.2022 ТОВ «ГРАФТРЕЙД» оформлює заявку на перевезення з адресою вивантаження - м. Запоріжжя, кризовий центр ЗАЕС, вул. Шенвізька, 2, маршрут м. Вільнянськ - м. Запоріжжя; 03.10.2022 складено акт приймання-передачі послуг перевезення та виставлено рахунок № 23; 04.10.2022 видано довіреність № 3/93 на ім`я Малахової Н.О., на підставі якої вона підписала накладну № 617. За відсутності дати підпису отримувача дата видачі довіреності не суперечить даті поставки: доставка, прийняття та оформлення повноважень могли відбутися протягом двох суміжних днів, що є звичайною практикою. Довіреність підтверджує лише повноваження особи та не містить відомостей про місце поставки.

Скаржник не довів поставку товару на тимчасово окуповану територію. Саме він стверджує, що товар за накладною № 617 переміщено до м. Енергодар, і на цьому ґрунтує доводи про нікчемність Договору та порушення ч. 2 ст. 13-1 Закону № 1207-VII. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона доводить обставини, на які посилається. Проте жодного доказу доставки до м. Енергодар не надано: ні транспортних документів, ні документів складського обліку, ні пояснень щодо того, де і ким видано довіреність № 3/93. Сама довіреність та журнал її реєстрації перебувають у Скаржника, але до справи не надані. Найменування одержувача в накладній не вказує на місце поставки, оскільки п. 4.1 Договору передбачав поставку тому самому одержувачу за адресою складу зовнішнього кризового центру ВП «Запорізька АЕС» у м. Запоріжжі. Натомість ТОВ «ГРАФТРЕЙД» надало докази, які прямо визначають адресу вивантаження: заявку на перевезення від 03.10.2022, акт наданих послуг, рахунок № 23 та платіжну інструкцію № 43204. Ця адреса збігається з адресою складу за п. 4.1 Договору. За ст. 79 ГПК України обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на спростування. Саме цей стандарт застосував суд першої інстанції, і докази ТОВ «ГРАФТРЕЙД» щодо поставки до м. Запоріжжя є більш вірогідними, ніж непідтверджені доводи Скаржника. Довід щодо дати довіреності цього співвідношення не змінює, оскільки стосується повноважень особи, а не місця поставки. До того ж видача корпоративної довіреності у жовтні 2022 року узгоджується саме з перебуванням уповноваженої особи Скаржника у м. Запоріжжі, де діє зовнішній кризовий центр ВП «Запорізька АЕС», а не в тимчасово окупованому м. Енергодар.

Транспортні документи та видаткова накладна утворюють єдиний доказовий ланцюг. Накладна № 617 ідентифікує, що постачалося, кому та на яку суму; заявка на перевезення - куди перевозився вантаж і хто здійснював перевезення; акт і рахунок № 23 - факт виконання перевезення; платіжна інструкція № 43204 - реальність витрат. У сукупності вони встановлюють, що вантаж за накладною № 617 перевезено 03.10.2022 з м. Вільнянська до м. Запоріжжя за адресою кризового центру ВП «Запорізька АЕС», передбаченою п. 4.1 Договору. Будь-який інший висновок не підтверджується матеріалами справи.

Щодо інших аргументів Пояснень: у частині строку оплати (п. 3.2 Договору) та нікчемності Договору вони є дослівним відтворенням позицій, які вже були предметом розгляду суду першої інстанції та апеляційної скарги; вичерпні контраргументи викладені у відзиві від 13.08.2026. Нових доказів чи правових підстав Скаржник не навів. Нова теза про те, що товар «отримано на підставі довіреності № 3/93 від 04.10.2022» як підтвердження поставки на окуповану територію, необґрунтована: дата довіреності стосується повноважень особи, яка підписала накладну, і не свідчить про місце поставки, а доказів доставки до м. Енергодар не надано.

З огляду на викладене ТОВ «ГРАФТРЕЙД» просить не враховувати новий довід Скаржника щодо дати довіреності № 3/93 від 04.10.2022 як заявлений поза межами строку на апеляційне оскарження та поза межами доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 266, ч. 1 ст. 269 ГПК України), апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2026 - без змін.

29.09.2026 ТОВ “Графтрейд” наданим процесуальним правом не скористався та не забезпечив явку в судове засідання повноважних представників. Про день і час розгляду справи всі учасники провадження у справі повідомлені належним чином, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ТОВ “Графтрейд”.

В судовому засіданні 29.09.2026 року проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.

Встановлені судом обставини справи.

22.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» («Постачальник») та Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (яке утворено в результаті реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та є правонаступником усіх прав і обов`язків Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня його державної реєстрації) в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» («Покупець») укладено договір поставки товару № 53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 (договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору, Постачальник зобов`язався поставити Покупцю товар - ущільнювальні вироби та матеріали в асортименті на загальну суму 2 823 572,20 грн без ПДВ, а Покупець - прийняти та сплатити поставлений товар.

Згідно з п. 1.2 договору (в редакції додаткової угоди № 3 до договору від 10.08.2022) строк поставки товару: червень - листопад 2022 року.

Пунктом 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору від 04.05.2022) установлено, що вартість товару за договором складає 2 823 572,20 грн без ПДВ.

Оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (пункт 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору, оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Згідно з пунктом 4.1. договору, поставка товару відбувається на умовах DDP м. Енергодар відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010. Вантажоодержувач – склад Запорізького відділення ВП «Складське господарство» ДП НАЕК «Енергоатом».

У випадку форс-мажорних обставин, поставка товару може здійснюватися до складу зовнішнього кризового центру ВП «Запорізька АЕС» за адресою: м. Запоріжжя, вул.. Шенвізська, буд. 2, або до відділень ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» інших АЕС, отримувач товару: ВП «Запорізька АЕС». Визначення місця відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» буде здійснено до кожної партії постачання товару шляхом листування.

Відповідно до п. 10.1 договору, всі спори, які можуть виникнути з даного договору або з приводу договору, сторони вирішують шляхом переговорів.

Пунктом 10.2 договору, сторони встановили, що досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами є обов`язковим.

Якщо Сторони не дійдуть згоди при розгляді виниклого спору, спір не дійдуть згоди при розгляді виниклого спору, спір передається на вирішення до відповідного господарського суду за місцем знаходження відповідача (п. 10.3 договору).

Згідно з п. 12.1 договору, договір вважається укладеним з дати підписання сторонами і діє протягом 24 місяців з дати укладання.

03.10.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» здійснено поставку товару за договором поставки товару № 53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 на суму 2 696 902,20 грн, про що складено видаткову накладну № 617. У видатковій накладній зазначено, що Одержувачем є: ЗВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», платник: ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом». Товар отримано інженером УВТК ВП ЗАЕС Малахова Наталія Олександрівна за довіреністю № 3/93 від 04.10.2022.

З метою врегулювання фінансових відносин Позивач засобами поштового зв`язку установи АТ «Укрпошта» Відповідачу поштовим відправленням з описом вкладення у цінний лист було направлено претензію вих. № 19-03/26/1 від 19.03.2026 (претензія та докази направлення претензії додаються).

Відповіді на претензію не надано, товар не оплачено.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Відповідача за первісним позовом, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Положеннями статей 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку), зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України).

За нормами частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» здійснено поставку товару за договором поставки товару № 53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 на суму 2 696 902,20 грн, про що складено видаткову накладну № 617. У видатковій накладній зазначено, що Одержаувачем є: ЗВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», платник: ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом». Товар отримано інженером УВТК ВП ЗАЕС Малахова Наталія Олександрівна за довіреністю № 3/93 від 04.10.2022.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору поставки товару № 53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 за ним утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 2 696 902,20 грн.

Будь-які належні та допустимі докази, які б спростовували наявність зазначеної заборгованості, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати за загальний період з 22.06.2024 по 01.04.2026 на суму боргу 2 696 902,2 грн.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Початок періоду нарахування позивачем визначено з урахуванням строку оплати (61 календарний день після закінчення строку дії договору) – 21.06.2024.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені розрахунки позивача виконані правильно.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом попередньої інстанції не застосовані норми права, що передбачають можливість зменшення сум нарахувань у вигляді 3% річних та інфляційних втрат та посилання скаржника на висновок Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21).

Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати і 3% річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №905/978/17, від 11.05.2018 у справі №922/3087/17 та від 26.04.2018 у справі №910/11857/17).

Водночас, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення заявлених до стягнення відсотків річних, виключно з урахуванням конкретних обставин, які склалися саме у справі № 902/417/18.

Так, у справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати, що не відповідало критеріям розумності, справедливості та пропорційності.

У справі № 908/837/26 розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки).

Таким чином, обставини справи № 902/417/18 є відмінними від обставин, які мають місце у справі, що розглядається.

Крім того, у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що посилання відповідача за первісним позовом на можливість зменшення 3% річних є безпідставним, оскільки розрахунок позивачем здійснено з урахуванням розміру річних у 3%, що не свідчить про його завищення та саме такий розмір річних є законодавчо встановленим та мінімальним розміром, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (постанова ВП ВС від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).

Також Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат, які не є штрафними санкціями за своєю правовою суттю - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 року у справі № 904/4334/22, від 01.10.2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05.11.2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 року у справі № 712/4975/22.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів апелянта про те, що підписаний представниками сторін договір товару №53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 та видаткова накладна є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов`язаних з їх недійсністю), апеляційний господарський суд зазначає таке.

Відповідно до статті 80, частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (стаття 95 Цивільного кодексу України).

Частина 2 статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлює нікчемність правочину, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія.

Судом першої інстанції правильно зауважено, що стороною спірного договору є AT «НАЕК «Енергоатом» (ідентифікаційний код 24584661) - юридична особа, зареєстрована за адресою: м. Київ, вул. Назарівська, 3 - тобто на підконтрольній Україні території. Саме ця адреса є місцезнаходженням юридичної особи та її податковою адресою відповідно до пп. 45.2 ст. 45 Податкового кодексу України та даних ЄДРПОУ.

В оскаржуваному рішенні обґрунтовано зазначено, що Філія «ВП «Запорізька АЕС» є відокремленим підрозділом (філією), а не юридичною особою та не є самостійним суб`єктом господарювання в розумінні частини 2 статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Стороною договору є AT «НАЕК «Енергоатом» з місцезнаходженням у м. Києві.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на нікчемність договору від 22.04.2022 є безпідставним.

Крім того, судом встановлено, що з урахуванням умов п. 4.1 договору, товар було поставлено за адресою: м. Запоріжжя, вул. Шенвізська буд. 2, склад зовнішнього кризисного центру ВП «Запорізька АЕС». Перевезення товару підтверджується наступними документами: заявка про надання послуги перевезення вантажу від 03.10.2022, замовник: ТОВ «Графтрейд», маршрут: м. Вільнянськ – м. Запоріжжя, дата 03.10.2022, адреса вивантаження: м. Запоріжжя, кризисний центр ЗАЕС вул. Шенвізька 2, виконавець ФОП Онопко Вячеслав Вячеславович, вартість 1800,00 грн; акт прийому-передачі наданих послуг від 03.10.2022; рахунок № 23 від 03.10.2022 на суму 1800,00 грн; платіжна інструкція № 43204 на суму 6300,00 грн; видаткова накладна № 617 від 03.10.2022 одержувач: ЗВ ВП «Складське господарство «ДП НАЕК «Енергоатом».

З урахуванням наданих позивачем документів, апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом, що безпідставним є посилання відповідача на те, що товар було поставлено у м. Енергодар, та про можливість застосування до поставки товару ч. 2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207- VII щодо заборони переміщення товарів з території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, оскільки м. Енергодар Запорізької області є тимчасово окупованою територією з 04.03.2022.

Отже, доводи скаржника про те, що вищезазначені висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, ухвалені з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень проти позову, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема ч. 2 ст. 13 та ч. 2 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII, відхиляються колегією суддів.

Щодо доводів апелянта про те, що доданий до позовної заяви Акт звірки не є належним доказом у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.

Акт звірки взаєморозрахунків фіксує стан взаємних розрахунків сторін на певну дату.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами за договором було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 12.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» та Відокремленим підрозділом «Запорізька АЕСЧ» ДП «НАЕК «Енергоатом» за договором поставки № 53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 з відображенням заборгованості в розмірі 2 696 902,20 грн. Акт звірки з боку ВП «ЗАЕС» підписано з приміткою: ВП ЗАЕС не має доступу до своїх первинних документів, у зв`язку з тимчасовою окупацією території військовими рф у м. Енергодар.

Акт підписано з урахуванням відображення господарської операції, яка відбулася між сторонами за договором.

При цьому, зазначене в акті застереження відповідача про те, що «ВП ЗАЕС не має доступу до своїх первинних документів, у зв`язку з окупацією території військовими рф у м. Енергодар», свідчить лише про неможливість звірити дані з первинними документами станом на дату підписання. Дане застереження не містить заперечень щодо самого факту поставки товару чи розміру заборгованості.

Водночас висновок суду першої інстанції про наявність заборгованості ґрунтується не лише на акті звірки. Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною № 617. У видатковій накладній зазначено, що Одержувачем є: ЗВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», платник: ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом». Товар отримано інженером УВТК ВП ЗАЕС Малахова Наталія Олександрівна за довіреністю № 3/93 від 04.10.2022.

Крім того, перевезення товару підтверджується наступними документами: заявка про надання послуги перевезення вантажу від 03.10.2022, замовник: ТОВ «Графтрейд», маршрут: м. Вільнянськ – м. Запоріжжя, дата 03.10.2022, адреса вивантаження: м. Запоріжжя, кризисний центр ЗАЕС вул. Шенвізька 2, виконавець ФОП Онопко Вячеслав Вячеславович, вартість 1800,00 грн; акт прийому-передачі наданих послуг від 03.10.2022; рахунок № 23 від 03.10.2022 на суму 1800,00 грн; платіжна інструкція № 43204 на суму 6300,00 грн; видаткова накладна № 617 від 03.10.2022 одержувач: ЗВ ВП «Складське господарство «ДП НАЕК «Енергоатом».

Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про наявність обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язання (форс-мажорних обставин), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, виходячи з наведеної норми, наявність форс-мажорних обставин є підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від обов`язку виконання основного зобов`язання.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що лист ТПП від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, та не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні.

Крім того, місцевим господарським судом правильно встановлено, що відповідачем за первісним позовом не надано доказів повідомлення Постачальника про настання форс-мажорних обставин з урахуванням Розділу 9 договору та одержання сертифікату ТПП на підтвердження існування форс-мажорних обставин.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що висновки щодо існування форс-мажорних обставин, викладені у рішенні суду першої інстанції, ухвалені з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень проти позову.

Щодо доводів апеляційної скарги про неоднакове застосування судом першої інстанції положень про форс-мажорні обставини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з пунктом 4.1. договору, поставка товару відбувається на умовах DDP м. Енергодар відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010. Ваниажоодержувач – склад Запорізького відділення ВП «Складське господарство» ДП НАЕК «Енергоатом».

У випадку форс-мажорних обставин, поставка товару може здійснюватися до складу зовнішнього кризового центру ВП «Запорізька АЕС» за адресою: м. Запоріжжя, вул.. Шенвізська, буд. 2, або до відділень ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» інших АЕС, отримувач товару: ВП «Запорізька АЕС». Визначення місця відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» буде здійснено до кожної партії постачання товару шляхом листування.

Тобто, сторони самостійно передбачили в Договорі механізм виконання договору (поставки товару) в умовах форс-мажору (поставку на підконтрольну територію), i Товариство з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» скористалося саме цим механізмом.

Як вже було зазначено вище, судом першої інстанції встановлено, що з урахуванням умов п. 4.1 договору, товар було поставлено за адресою: м. Запоріжжя, вул. Шенвізська буд. 2, склад зовнішнього кризисного центру ВП «Запорізька АЕС». Перевезення товару підтверджується наступними документами: заявка про надання послуги перевезення вантажу від 03.10.2022, замовник: ТОВ «Графтрейд», маршрут: м. Вільнянськ – м. Запоріжжя,дата 03.10.2022, адреса вивантаження: м. Запоріжжя, кризисний центр ЗАЕС вул. Шенвізька 2, виконавець ФОП Онопко Вячеслав Вячеславович, вартість 1800,00 грн; акт прийому-передачі наданих послуг від 03.10.2022; рахунок № 23 від 03.10.2022 на суму 1800,00 грн; платіжна інструкція № 43204 на суму 6300,00 грн; видаткова накладна № 617 від 03.10.2022 одержувач: ЗВ ВП «Складське господарство «ДП НАЕК «Енергоатом».

Отже, зобов`язання було виконано у спосіб передбачений договором.

Доводи скаржника про те, що строк оплати товару настане виключно після поставки повного обсягу товару, в тому числі на суму 126 670,00 грн, що кореспондується з вимогами п. 3.2 Договору є безпідставними з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пункт 3.2 договору визначає строк оплати поставленого товару, але не містить умови про те, що непоставка частини товару звільняє покупця від оплати товару, який вже було поставлено та прийнято.

Відповідно до п. 7.2 договору, за порушення строків поставки або недопоставку товару Постачальник зобов`язаний сплатити Покупцеві пеню в розмірі 0,1% від вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплачує Покупцеві штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. Нарахування штрафних санкцій не обмежується шестимісячним строком та здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язання по день його фактичного виконання.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що відповідачем за первісним позовом не надано доказів відмови від договору та пред`явлення Постачальнику будь-яких претензій щодо несвоєчасної поставки товару або поставки товару не в повному обсязі.

Непоставка частини товару не звільняє покупця від обов`язку оплатити товар, який було поставлено та прийнято.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заперечення ВП ЗАЕС щодо первісного позову є безпідставними та не спростованими будь-якими доказами.

Місцевий господарський суд правильно виснував, що первісний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Щодо зустрічного позову колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

За приписами частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частинами 1, 2 статті 96 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (частина 1 статті 95 Цивільного кодексу України).

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частина 3 статті 95 Цивільного кодексу України).

Згідно із пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В оскаржуваному рішенні вірно вказано, що частина 2 статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлює нікчемність правочину, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірному договорі зазначено, що Покупцем є Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС».

Отже, як правильно констатовано судом першої інстанції, відокремлений підрозділ діяв від імені та в інтересах юридичної компанії, та за його дії відповідає саме AT «НАЕК «Енергоатом».

Місцевим господарським судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що AT «НАЕК «Енергоатом» (ідентифікаційний код 24584661) - юридична особа, зареєстрована за адресою: м. Київ, вул. Назарівська, 3 - тобто на підконтрольній Україні території. Вказана адреса є місцезнаходженням юридичної особи та її податковою адресою відповідно до пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України та даних ЄДРПОУ.

Також судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що Філія «ВП «Запорізька АЕС» є відокремленим підрозділом (філією), а не юридичною особою та не є самостійним суб`єктом господарювання в розумінні частини 2 статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, що спірний договір є нікчемним в силу закону.

Питання щодо переміщення товару було досліджено судом першої інстанції під час встановлення обставин за первісним позовом. Переглядаючи рішення в цій частині, судова колегія надала цим обставинам оцінку, яка відображена вище в даній постанові.

Викладена в апеляційній скарзі позиція скаржника щодо зустрічного позову не спростовує законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції в цій частині.

Врахувавши наведені обставини та надані докази, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову в повному обсязі та відмови в задоволенні зустрічного позову.

Щодо доводів скаржника про те, що розмір витрат Позивача на правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності, реальності витрат та розумності їх розміру, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 06.05.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Графтрейд» (Замовник) укладено з адвокатом Діордієвим Олексієм Сергійовичем (Адвокат) договір № 06/-05-25 про надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 1.1 договору, Замовник доручає, а Адвокат зобов`язується надати замовнику правову (правничу) допомогу при розгляді в судах будь-якої юрисдикції всіх інстанцій справ, що стосуються Замовника усіма правами, передбаченими чинним законодавством України.

Згідно з п. 5.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2025 року, або до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 договору, вартість послуг Адвоката за цим договором визначається за домовленістю сторін. Платежі здійснюються на умові 100% передоплати шляхом перерахування грошових коштів Адвокату на підставі виставленого Адвокатом рахунку.

31.12.2025 додатковою угодою № 3 до договору № 06/05-25 від 06.05.2025 про надання правової допомоги, строк дії договору продовжено до 31.12.2026.

18.03.2026 додатковою угодою № 4 до договору про надання правової допомоги, сторони дійшли домовленості про те, що в межах цієї додаткової угоди № 4 замовник доручає, а Адвокат зобов`язується надати замовнику правову (правничу) допомогу у супроводженні справи по стягненню у судовому порядку з АТ «НАЕК «Енергоатом» заборгованості (у тому числі штрафних санкцій, інфляційних втрат, 3% річних) по договору поставки товару № 53-121-01-22-11194 від 22.04.2022 до набрання чинності судовим рішення у справі законної сили.

Додатком № 1 до додаткової угоди № 4 сторони погодили, що винагорода Адвоката та надання правової допомоги за Додатковою угодою № 4 до Договору становить 2500,00 грн за одну годину роботи.

Після надання певного обсягу послу за даним Договором Адвокат направляє Замовнику акт прийому-передачі наданих послуг, який повинен бутті підписаний Замовником не пізніш 2-х днів від дати його отримання та повернутий Адвокату. Акт прийому-передані наданих послуг може бути підписаний після падання Стороною послуг.

25.03.2026 між сторонами підписано Розрахунок наданих послуг за додатковою угодою № 4 від 18..03.2026 до договору № 06/05-25 від 06.05.2025 про надання правової допомоги.

25.03.2026 між сторонами за договором підписано Акт прийому-передачі наданих послуг за додатковою угодою № 4 від 18.03.2026 до договору № 06/05-25 від 06.05.2025 про надання правової допомоги.

За вказаним актом Адвокатом надані наступні послуги:

- зібрано докази, вивчено та проаналізовано документи, надані Замовником для судового захисту інтересів у справі при стягнення з AT «НАЕК «Енергоатом» на користь Замовника заборгованості і у тому числі інфляційних втрат, 3% річних) по договору поставки товару № 53-121-01-22-11194 віл 22.04.2022, здійснено:

- зібрання доказів, вивчення та аналіз документів, наявних Замовником для судового захисту його інтересів;

- огляд судової практики у спорах, суміжних із предметом спору Замовника;

- складання правової позиції щодо способів захисту порушених прав Замовника;

- консультацію Замовнику щодо способу захисту порушених прав;

- написання позовної заяви, формування додатків до неї, завантаження позовної заяви до підсистеми «Електронний суд»;

- розрахунок судових витрат.

Усього надано послуг на загальну суму 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гри. 00 коп.

Сторони претензій одна до одної не мають.

31.03.2026 ТОВ «Графтрейд» перерахувало Діордієву Олексію Сергійовичу адвокат кошти у сумі 25000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 154 від 31.03.2026.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно із частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частин 4, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України щодо співмірності, господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Застосовуючи цю норму, Верховний Суд неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Відповідач подав до суду першої інстанції заперечення щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу. Аналогічні доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом першої інстанції правильно враховано, що згідно з частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібні за змістом висновки наведено у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням наведеного переліку фактично наданих послуг (виконаних робіт) адвокатом та наданих документів на їх підтвердження, заперечення відповідача з приводу розподілу витрат на професійну правничу допомогу та вимогу їх зменшити є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги дублюють заперечення відповідача, які вже були враховані судом першої інстанції під час винесення рішення та обґрунтовано відхилені ним.

Щодо складності справи, то апеляційний господарський суд приймає до уваги, що вказане поняття є суб`єктивним та оціночним, тоді як дана справа не віднесена процесуальним законодавством до малозначних та була розглянута за правилами загального позовного провадження.

Судова колегія також бере до уваги, що факт звернення до суду з позовом про стягнення боргу зумовлений поведінкою відповідача.

Сума 25 000,00 грн не має ознак очевидної надмірності чи необґрунтованості, а відповідачем не доведено її неспівмірності. Водночас заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є незначним у співвідношенні із ціною позову, яка становить 3 324 284,52 грн.

Підстав для висновку про те, що розмір витрат Позивача на правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності, реальності витрат та розумності їх розміру, колегія суддів не встановила, у зв`язку з чим доводи відповідача в цій частині відхиляються, а висновок суду першої інстанції щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу визнається законним та обґрунтованим.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Доводи заявника апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2026 у справі № 908/837/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2026 у справі № 908/837/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2026 у справі № 908/837/26 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 12.10.2026.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Г.В. Левшина