Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №904/370/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 м.Дніпро Справа № 904/370/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Стефанів Т.В., Ярешко О.В.,

з участю секретаря судового засідання: Старини А.С.,

представника позивача: Щербини А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ЯСНА САДИБА» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 (головуючий в першій інстанції Колісник І.І., повний текст складений та підписаний 25.05.2026)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЗІЯ ТРЕЙД»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ЯСНА САДИБА»

про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІЗІЯ ТРЕЙД» (надалі – ТОВ «Візія Трейд») звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ЯСНА САДИБА» (надалі – ТОВ «М`ясна Садиба») про стягнення заборгованості за договором поставки № 4422 від 05.08.2024 у розмірі 1039947,94 грн, пені у розмірі 111775,38 грн, 3 % річних у розмірі 10783,04 грн та інфляційних втрат у розмірі 18859,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.08.2024 між сторонами укладено договір поставки № 4422, за умовами якого позивач зобов`язався поставляти продукцію, а відповідач - прийняти її та оплатити. Вказує, що сторони не узгоджували специфікацій на кожну партію товару, тому відповідно до п.5.4 договору оплата продукції мала здійснюватися в день поставки. Зазначає, що в період з 14.10.2025 по 19.12.2025 здійснив поставку продукції на загальну суму 2453892,72 грн, однак, відповідач оплатив продукцію лише частково в сумі 1413944,78 грн, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 1039947,94 грн. Крім основного боргу, за порушення строків оплати позивач нарахував пеню в сумі 111775,38 грн, 3 % річних в сумі 10783,04 грн та інфляційні втрати в сумі 18859,80 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення 127176,44 грн, у зв`язку з частковим погашенням боргу. У вказаному клопотанні зазначав, що відповідно до акту взаємних розрахунків, на момент розгляду справи борг становить 912771,50 грн.

Позивач подав додаткові пояснення у справі, у яких зазначив, що станом на 07.05.2026 основний борг за поставками, що відбулися в період, зазначений у позові, а саме: з 14.10.2025 по 19.12.2025, становить 912719,49 грн. Вказує, що така сума боргу рахується за поставкою, яку здійснено на підставі видаткової накладної № ВЗ-151002 від 15.10.2025. При цьому уточнює, що до Акту звірки включений борг відповідача у розмірі 52,00 грн за поставку від 07.04.2026, який не є предметом даного спору.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 904/370/26 позов задоволено частково; закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 127176,45 грн; стягнуто з ТОВ «М`ясна Садиба» на користь ТОВ «Візія Трейд» основний борг у сумі 912771,49 грн, пеню в сумі 110484,43 грн, 3% річних у сумі 10692,05 грн, інфляційні втрати в сумі 18859,80 грн; у решті позову відмовлено. Цим же рішенням розподіллено судові витрати та стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 12633,69 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції встановив, що між ТОВ «Візія Трейд» та ТОВ «М`ясна Садиба» укладено договір поставки № 4422 від 05.08.2024, на виконання якого позивач у період з 14.10.2025 по 19.12.2025 поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2453892,72 грн, а відповідач оплатив продукцію частково на суму 1413944,78 грн, у зв`язку з чим утворився основний борг у розмірі 1039947,94 грн, відображений у двосторонньому Акті звірки. Після звернення до суду відповідач сплатив 127176,45 грн, тому у цій частині провадження закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України. Залишок основного боргу в розмірі 912771,49 грн суд стягнув, оскільки доказів його оплати не надано. Суд також перерахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати, встановивши помилки в розрахунках позивача, та стягнув пеню в розмірі 110484,43 грн, 3 % річних - 10692,05 грн, інфляційні втрати - 18859,80 грн.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач у справі – ТОВ «М`ясна Садиба» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимоги скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 904/370/26 та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апелянт вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 904/370/26 ухвалено з істотним порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог у частині стягнення основного боргу на 52,00 грн, оскільки ця сума не є предметом спору в даній справі, що суперечить ч.1 ст.237 ГПК України. Крім того, на переконання апелянта, суд безпідставно не зменшив розмір пені на підставі ст.551 ЦК України, адже стягнута пеня в сумі 110484,43 грн становить понад 12,1 % від суми основного боргу, є явно непропорційною, а відповідач не ухилявся від виконання зобов`язань, добровільно сплатив 544999,52 грн, у тому числі 127176,45 грн переплати, та ініціював закриття провадження в частині погашеного боргу. Апелянт також наголошує, що прострочення оплати мало місце у жовтні-грудні 2025 року в умовах воєнного стану, що суттєво обмежує господарську діяльність і платоспроможність підприємств, однак суд першої інстанції цьому оцінки не надав. Крім цього, апелянт вважає, що суд порушив засади змагальності, диспозитивності та рівності сторін, оскільки, визнавши розрахунки позивача неправильними, самостійно здійснив власні перерахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат, фактично виконавши процесуальний обов`язок позивача щодо доказування. Також суд, на переконання апелянта, безпідставно спирався на односторонній акт звірки, підписаний лише позивачем, не дослідив призначення платежів та не перевірив додержання ст.534 ЦК України щодо черговості погашення грошових зобов`язань.

В судове засідання представник апелянта, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання шляхом доставки до електронного кабінету ухвали суду від 16.07.2025, не з`явився. Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. На переконання позивача, відповідач своєю заявою про закриття провадження від 14.04.2026 фактично визнав основний борг у розмірі 912771,50 грн та надав підписаний зі свого боку Акт звірки, тому доводи апелянта про необґрунтованість рішення у цій частині позивач вважає хибними. Щодо зменшення пені позивач зазначає, що відповідач не заявляв відповідних клопотань під час розгляду справи, не заперечував проти розміру пені та інших нарахувань, а суд не вправі з власної ініціативи порушувати принципи диспозитивності й змагальності та зменшувати розмір пені. Позивач вважає, що посилання на воєнний стан не заслуговує на увагу, адже відповідач не заявляв про це в суді першої інстанції, воєнний стан діє понад три роки й не є для сторін обставиною непереборної сили, а позивач перебуває в таких самих умовах і також виконував свої зобов`язання. Щодо інфляційних втрат позивач зазначає, що він нарахував їх у меншому розмірі, ніж було розраховано судом, відповідач жодних заперечень не надавав, тому суд першої інстанції правильно стягнув їх у редакції позивача. З огляду на це позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заперечення проти апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

4. Процедура апеляційного провадження

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 апеляційну скаргу залишено без руху, зокрема, з підстав не подання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 21264,59 грн, та надано апелянту 10-денний строк з дня її вручення для усунення допущених при поданні апеляційної скарги недоліків.

24.06.2026 від ТОВ «М`ясна Садиба» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій останній заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2026 клопотання ТОВ «М`ясна Садиба» про відстрочення сплати судового збору задоволене, відстрочено ТОВ «М`ясна Садиба» сплату судового збору в розмірі 21264,59 грн за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги. Цією ж ухвалою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «М`ясна Садиба» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 904/370/26 за позовом ТОВ «Візія Трейд» до ТОВ «М`ясна Садиба» про стягнення коштів; призначено розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, а також витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали вказаної справи.

08.07.2026 матеріали справи № 904/370/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

14.07.2026 від ТОВ «Візія Трейд» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2026 призначено справу № 904/370/26 за позовом ТОВ «Візія Трейд» до ТОВ «М`ясна Садиба» про стягнення коштів за апеляційною скаргою ТОВ «М`ясна Садиба» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2026 о 16:00 год.

07.09.2026 від ТОВ «Візія Трейд» надійшла заява про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка ухвалою суду від 07.09.2026 задоволена.

11.09.2026 керівником апарату Центрального апеляційного господарського суду прийнято розпорядження № 800/26 Щодо повторного автоматизованого розподілу даної справи, у зв`язку з відрядженням члена колегії – судді Кошлі А.О.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Стефанів Т.В., Ярешко О.В.

В судовому засіданні 15.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини

05.08.2024 між ТОВ «Візія Трейд» (постачальник) та ТОВ «М`ясна Садиба» (покупець) укладено договір поставки № 4422, відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити продукцію (надалі - продукція або товар), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити таку продукцію.

Поставка продукції здійснюється партіями за усними або письмовими заявками покупця на підставі цього договору та специфікацій (або документу, що її замінює) на кожну партію. Асортимент, кількість, строк, ціну партії продукції та інші умови поставки сторони узгоджують в специфікації на кожну партію або в іншому документі, що її замінює. У разі, якщо сторони не погоджують Специфікацію, документом що її замінює, є підписана сторонами видаткова накладна. Сторони визнають, що умови підписаної ними видаткової накладної прирівнюються до умов специфікації (п.1.2 договору).

За змістом п.2.1 договору, постачальник відвантажує продукцію за цінами, що визначені відповідно до п.1.2 цього договору.

Згідно з п.п.5.1 - 5.3 договору, розрахунок за цим договором між постачальником і покупцем проводиться у національній валюті - гривні безготівково, шляхом перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника (на реквізити, вказані в цьому договорі). Оплата конкретної партії продукції проводиться на умовах, зазначених у договорі, з урахуванням умов, викладених у специфікації, і може передбачати як передоплату, так і оплату по факту поставки або на умовах відстрочки платежу. У разі узгодження сторонами відстрочки платежу або часткової передоплати партії товару, покупець проводить оплату поставленої партії у строк не більше 7 днів з моменту поставки. Моментом та днем поставки є дата підписання сторонами видаткової накладної.

У разі, якщо сторони не узгоджують Специфікацію або у разі, якщо в Специфікації не узгоджений строк та порядок оплати, оплата продукції проводиться по факту поставки, тобто покупець проводить оплату поставленої партії продукції в день поставки (п.5.4 договору).

Відповідно до п.6.1 договору, продукція, що є предметом поставки за цим договором, відвантажується на адресу, визначену в Специфікації. У разі, якщо сторони не узгоджують Специфікацію або у разі, якщо в Специфікації не узгоджена адреса, поставка товару здійснюється на адресу покупця, визначену п.6.3 цього договору.

Якщо в Специфікації на партію продукції сторони не погодили інше, продукція відвантажується на адресу, визначену п.6.3 цього договору, на наступних умовах: завантаження продукції в транспортний засіб здійснюється силами та за рахунок постачальника; доставка продукції здійснюється транспортом та за рахунок постачальника; розвантаження продукції з транспортного засобу здійснюється силами та за рахунок постачальника (п.6.2 договору).

Пунктом 6.3 договору встановлено, що адресою покупця для відвантаження продукції є: 51200, Новомосковський р-н, Дніпропетровська область, місто Новомосковськ, вулиця Сучкова, будинок, 154.

Усі ризики в період транспортування несе сторона, що надала транспортний засіб (п.6.4 договору).

Згідно з п.6.5 договору, право власності на поставлену продукцію виникає у покупця з дати її фактичної передачі, що підтверджується датою підписання уповноваженим представником покупця товарно-транспортної або видаткової (товарної) накладної.

У випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України (п.7.1 договору).

Відповідно до п.7.2 договору, в разі порушення умов щодо строків поставки або оплати, винна сторона сплачує другій стороні неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період порушення зобов`язання, за кожен день прострочення від суми заборгованості, а у разі порушення строків поставки - від суми непоставленої продукції.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2025, але у будь-якому випадку до виконання сторонами зобов`язань, узятих за цим договором у період його дії. Строк дії договору вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про намір припинити дію цього договору у строк 30 днів до закінчення строку його дії.

На виконання зобов`язань за вказаним договором, позивач у період з жовтня по грудень 2025 року поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2453892,72 грн, що підтверджується наявними у справі видатковими накладними: від 14.10.2025 № ВЗ-141002 на суму 12479,69 грн, від 15.10.2025 № ВЗ-151002 на суму 1572760,68 грн, від 21.10.2025 № ВЗ-211003 на суму 69084,00 грн, від 27.10.2025 № ВЗ-271002 на суму 65004,00 грн, від 03.11.2025 № ВЗ-031101 на суму 59803,68 грн, від 05.11.2025 № ВЗ-051101 на суму 65199,01 грн, від 07.11.2025 № ВЗ-071102 на суму 48102,96 грн, від 10.11.2025 № ВЗ-101103 на суму 53498,29 грн, від 11.11.2025 № ВЗ-111104 на суму 54603,36 грн, від 18.11.2025 № ВЗ-181102 на суму 54603,36 грн, від 20.11.2025 № ВЗ-201102 на суму 54603,36 грн, від 25.11.2025 № ВЗ-251102 на суму 54603,36 грн, від 02.12.2025 №ВЗ-021202 на суму 54408,35 грн, від 04.12.2025 № ВЗ-041201 на суму 51868,40 грн, від 05.12.2025 № ВЗ-051201 на суму 52133,21 грн, від 12.12.2025 № ВЗ-121204 на суму 52003,20 грн, від 19.12.2025 № ВЗ-191201 на суму 61883,81 грн, № ВЗ-191202 на суму 17250,00 грн, а також відповідними товарно-транспортними накладними, які підписані та скріплені печатками сторін без зауважень та заперечень.

Поставлену продукцію відповідач оплатив частково в сумі 1413944,78 грн, у зв`язку з чим залишок несплачених коштів за поставкою на підставі договору між сторонами, що є предметом аналізу, станом на 30.12.2025 склав 1039947,94 грн, що відображено сторонами у двосторонньому акті звірки розрахунків за період з 18.08.2025 по 30.12.2025 за договором поставки № 4422 від 05.08.2024.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписом ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ч.1 ст.598, ст.599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Положеннями статей 76, 77 цього Кодексу визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з п.2 ч.1, ч.3 ст.231 ГПК України сплата основного боргу під час судового провадження, що є предметом спору, є підставою для закриття провадження у справі в цій частині позову у зв`язку з відсутністю предмета спору. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, а також правильність проведених розрахунків, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав про закриття провадження у справі в частині сплачених коштів під час розгляду справи, а також наявності підстав для стягнення залишкової частини боргу за поставлений товар, нарахованої неустойки та компенсаційних нарахувань, з урахуванням здійснених судом перерахунків.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог на 52,00 грн; безпідставно не зменшив пеню на підставі ст.551 ЦК України, попри її непропорційність, не врахував, що прострочення допущене в умовах воєнного стану; порушив засади змагальності, диспозитивності й рівності сторін, самостійно перерахувавши пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, та безпідставно спирався на односторонній акт звірки, не дослідивши призначення платежів і черговість їх погашення.

Позивач зазначає, що відповідач заявою від 14.04.2026 фактично визнав основний борг у сумі 912771,50 грн і надав підписаний акт звірки, тому доводи про необґрунтованість рішення в цій частині хибні. Вказує, що клопотань про зменшення пені відповідач не заявляв, проти її розміру та інших нарахувань не заперечував, а суд не вправі зменшувати пеню з власної ініціативи. Зауважує, що оплата товару мала бути здійснена в день поставки у жовтні 2025 року, а станом на липень 2026 року зобов`язання не виконано. Вважає, що посилання на воєнний стан не заслуговує на увагу, оскільки про це не заявлялося в суді першої інстанції, воєнний стан діє понад три роки й не є обставиною непереборної сили, а позивач перебуває у тих самих умовах.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ «Візія Трейд» як постачальником та ТОВ «М`ясна Садиба», як покупцем, укладено договір поставки № 4422 від 05.08.2024, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити продукцію, а покупець - прийняти її та оплатити. На виконання умов зазначеного договору позивач у період з 14.10.2025 по 19.12.2025 здійснив поставку продукції на загальну суму 2453892,72 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними, підписаними сторонами без зауважень. Відповідач здійснив часткову оплату поставленої продукції на суму 1413944,78 грн, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 1039947,94 грн, що було відображено сторонами у двосторонньому акті звірки розрахунків за період з 18.08.2025 по 30.12.2025. Зазначені обставини сторонами не заперечуються та підтверджуються матеріалами справи.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем здійснено оплату за поставку в сумі 127176,45 грн. На підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у вищезазначеній сумі. При цьому залишок основного боргу в становить 912771,49 грн (1039947,94 грн – 127176,45 грн).

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на таке. Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві ТОВ «Візія Трейд» заявляло вимоги про стягнення заборгованості виключно за поставками, що здійснювалися в період з 14.10.2025 по 19.12.2025 за договором № 4422 від 05.08.2024. При цьому у додаткових поясненнях від 08.05.2026 позивач підтвердив, що сума непогашеного основного боргу за поставками спірного періоду становить 912719,49 грн, та прямо зазначив, що в Акті звірки до суми боргу включено 52,00 грн за поставку від 07.04.2026, яка «не є предметом спору в даній справі». Отже, суд першої інстанції, стягнувши з відповідача основний борг у розмірі 912771,49 грн, вийшов за межі позовних вимог на 52,00 грн, оскільки ця сума не охоплюється предметом спору. За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої суми основного боргу до 912719,49 грн (на 52,00 грн). В решті рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу підлягає залишенню без змін, оскільки правова природа виникнення заборгованості за спірний період та її розмір підтверджені належними та допустимими доказами, а відповідач не надав доказів оплати залишку боргу.

Щодо доводів апелянта про необхідність зменшення розміру пені на підставі ст.551 ЦК України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г, ст.551 ЦК України не містить норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою. Разом з тим, зменшення розміру неустойки є правом, а не обов`язком суду, і таке зменшення можливе лише за наявності виняткових обставин, які свідчать про те, що стягнення неустойки у повному обсязі призведе до надмірного та несправедливого покладення на боржника негативних наслідків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, поведінки винної особи, майновий стан сторін. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18.

Зменшення розміру неустойки є правом, а не обов`язком суду. Саме суд, реалізуючи дискреційні повноваження, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для такого зменшення або розстрочення, оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17, згідно з якою зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин господарський суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Подібний висновок міститься й у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, де зазначено, що вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. Подібна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18.

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

Колегія суддів зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються у ст.551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Такий правовий висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустив прострочення оплати за поставлений товар більше ніж на 3 місяці. Під час розгляду даної справи апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що розмір нарахованої пені в сумі 110484,43 грн є надмірно великим порівняно з можливими збитками позивача, або що відповідач є неплатоспроможним та неспроможним сплатити цю суму. Посилання апелянта на воєнний стан в Україні як на обставину, що обмежує господарську діяльність, не може бути безумовною підставою для зменшення пені, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи судом першої інстанції, воєнний стан діяв вже понад три роки, а сторони укладали договір та здійснювали поставки товару у цих умовах, отже, мали розумно передбачати можливі ризики господарської діяльності. Крім того, позивач також перебуває в умовах воєнного стану та має зобов`язання перед своїми кредиторами, а прострочення оплати з боку відповідача призводить до збитків та репутаційних втрат позивача. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для зменшення розміру пені, стягнутої судом першої інстанції.

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції засад змагальності, диспозитивності та рівності сторін, оскільки суд самостійно визнав розрахунки позивача неправильними, здійснив власні перерахунки пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, фактично виконавши процесуальний обов`язок позивача щодо доказування, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.5 ст. 236, ст.237 та ст.86 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.10.2020 у справі № 911/19/19. Отже, суд першої інстанції діяв у межах своїх повноважень, самостійно перевіривши розрахунки позивача та визначивши правильний розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат, не виходячи за межі позовних вимог.

Щодо доводів апелянта про безпідставне взяття судом першої інстанції до уваги одностороннього Акту звірки, підписаного лише позивачем, та недослідження призначення платежів, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Суд першої інстанції у своєму рішенні спирався не лише на односторонній Акт звірки від 07.05.2026, а й на інші докази, зокрема, на підписаний обома сторонами Акт звірки розрахунків за період з 18.08.2025 по 30.12.2025, а також на надані відповідачем платіжні інструкції. До того ж, відповідач у своїй заяві про закриття провадження від 14.04.2026 сам визнав суму основного боргу у розмірі 912771,50 грн, що узгоджується з висновками суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 в частині стягнення основного боргу шляхом зменшення стягнутої його суми на 52,00 грн та залишення в решті рішення суду першої інстанції без змін.

7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін та поданим доказам, правильно визначив зміст правовідносин сторін, які виникли з договору поставки, та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, однак допустив порушення в частині визначення розміру основного боргу, що підлягає стягненню.

Колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що суд першої інстанції, стягнувши з відповідача основний борг у розмірі 912771,49 грн, вийшов за межі позовних вимог на 52,00 грн, оскільки позивач у додаткових поясненнях від 08.05.2026 підтвердив, що сума основного боргу за поставками спірного періоду становить 912719,49 грн, та прямо зазначив, що в акті звірки до суми боргу включено 52,00 грн за поставку від 07.04.2026, яка «не є предметом спору в даній справі». За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої суми основного боргу на 52,00 грн, тобто до 912719,49 грн.

В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки встановлені судом обставини справи підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а висновки суду відповідають нормам матеріального права.

Таким чином, апеляційна скарга ТОВ «М`ясна Садиба» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетрвоської області від 12.05.2026 зміні в частині розміру основного боргу та судового збору.

8. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 52,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви підлягають перерозподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, зокрема з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12633,07 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Відповідно до ст.129 ГПК України, у зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, на позивача покладається судовий збір за подання відповідачем апеляційної скарги в розмірі 0,93 грн.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2026 за клопотанням апелянта було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі. Оскільки апеляційна скарга задовольняється частково, а саме: в частині зменшення суми основного боргу на 52,00 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги, сплата якого була відстрочена, підлягає стягненню з позивача в дохід державного бюджету пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги, тобто у розмірі 0,93 грн. Решта судового збору за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з ТОВ «М`ясна Садиба» (апелянта) в дохід державного бюджету в розмірі 21263,65 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 277, 281-284, 287, ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ЯСНА САДИБА» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 904/370/26 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 904/370/26 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ЯСНА САДИБА» (код ЄДРПОУ 43620707; місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, Самарівський район, м.Самар, вул.Гідності, буд.154) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЗІЯ ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 43342107; місцезнаходження: 18000, м.Черкаси, вул.Надпільна, буд.261, офіс 101) основний борг у сумі 912719 (дев`ятсот дванадцять тисяч сімсот дев`ятнадцять) грн 49 к, пеню в сумі 110484 (сто десять тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн 43 к, 3% річних у сумі 10692 (десять тисяч шістсот дев`яносто дві) грн 05 к, інфляційні втрати в сумі 18859 (вісімнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн 80 к, судовий збір у сумі 12633 (дванадцять тисяч шістсот тридцять три) грн 07 к.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ЯСНА САДИБА» (код ЄДРПОУ 43620707; місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, Самарівський район, м.Самар, вул.Гідності, буд.154) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 21263 (двадцять одну тисячу двісті шістдесят три) грн 65 к.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЗІЯ ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 43342107; місцезнаходження: 18000, м.Черкаси, вул.Надпільна, буд.261, офіс 101) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 0 (нуль) грн 93 к.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 09 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Т.Ю.Демчина

Судді Т.В.Стефанів

О.В.Ярешко