Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №917/131/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Харків Справа №917/131/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вх.№1292П від 11.06.2026) на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2026 у справі №917/131/26 (м. Полтава, суддя Тимощенко О.М., повне рішення складено 21.05.2026)

за позовом заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, м. Лубни, Полтавська область в інтересах держави в особі:

1. Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, м. Лубни, Полтавська область,

2. Державної екологічної інспекції Центрального округу, м. Полтава,

до Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ,

про стягнення 108 719,92 грн,-

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення збитків, завданих державі порушенням природоохоронного законодавства у розмірі 108 719,92 грн (вх.№ 137/26).

04.02.2026 до Господарського суду Полтавської області від прокурора надійшла уточнена позовна заява (вх.№1370) на виконання вимог ухвали суду від 03.02.2026 року про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до поданої уточненої позовної заяви прокурор вказав, що відповідачем по справі є Акціонерне товариство "Українська залізниця", з якої і просить стягнути збитки, завданих державі порушенням природоохоронного законодавства у розмірі 108 719,92 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.05.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області 108 719,92 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2 662,40 грн.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2026 у справі №917/131/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, який діє в інтересах держави в особі Лубенської міської ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 108 719,92 грн відмовити в повному обсязі. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодувати Відповідачу у встановленому законом порядку.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає про наступне:

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належність захисних лісонасаджень, розташованих у межах смуги відведення залізничного транспорту та таких, що перебувають на балансі підприємства залізничної галузі, до об`єктів лісового фонду. Такий висновок ґрунтується на формальному підході - ототожненні наявності деревної рослинності з правовим режимом земель лісогосподарського призначення - без урахування системного аналізу норм земельного, лісового, цивільного та транспортного законодавства України. На твердження скаржника, місцевий господарський суд, фактично проігнорував принцип системного тлумачення норм права, не врахував пріоритет цільового призначення земельної ділянки та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкової правової кваліфікації спірних насаджень як об`єкта лісового фонду. Апелянт зазначає про те, що захисні лісонасадження, розташовані в межах смуги відведення залізничного транспорту, повинні розглядатися як спеціально створений об`єкт інженерного забезпечення, що входить до складу інфраструктури залізничного транспорту, розміщений на землях транспорту та не має самостійного лісогосподарського призначення. Віднесення таких насаджень до лісового фонду суперечить вимогам статей 19, 55, 68 Земельного кодексу України, статті 4 Лісового кодексу України, статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт», а також статей 181 і 186 Цивільного кодексу України та є наслідком неправильного застосування норм матеріального права;

- місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, безпідставно ототожнивши АТ «Укрзалізниця» з постійним лісокористувачем, не врахувавши правовий статус захисних лісонасаджень як складової залізничної інфраструктури.

21.10.2015 зареєстровано АТ «Укрзалізниця», яке є правонаступником прав та обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, зокрема ДП «Південна залізниця».

Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 01.12.2015 № 043 та документами передачі майна до статутного капіталу Товариства включено захисні лісонасадження загальною площею 1139 га, у тому числі 85,2 га природних лісів, розташовані на лініях Харків – Бурти, Ромодан – Кременчук, Бурти – Рублівка. Майно перебуває на балансі Товариства, інвентарний номер 5310201000050.

Відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України, постійне користування лісами передбачає їх надання для ведення лісового господарства спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам та іншим визначеним законом суб`єктам, у складі яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, на підставі рішення уповноваженого органу.

Згідно зі Статутом АТ «Укрзалізниця», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, основною діяльністю Товариства є перевезення пасажирів і вантажів, утримання та розвиток залізничної інфраструктури й забезпечення безпеки руху. Ведення лісового господарства не належить до його основних видів діяльності. Спірні лісонасадження не передавалися Товариству в постійне користування у встановленому законом порядку.

Отже, АТ «Укрзалізниця» є власником і балансоутримувачем захисних лісонасаджень як складової залізничної інфраструктури, а не постійним лісокористувачем. Суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам, неправильно визначив правовий статус відповідача та безпідставно поклав на нього обов`язки, не передбачені законом, чим порушив його права як власника майна відповідно до статей 316– 319 ЦК України;

- суд першої інстанції всупереч пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для представництва прокуратурою інтересів Лубенської міської ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу.

- АТ «Укрзалізниця» є власником захисних лісонасаджень, що перебувають на його балансі як складова залізничної інфраструктури. Саме Товариству завдано шкоди незаконною порубкою дерев, у зв`язку з чим воно визнане потерпілою особою у кримінальному провадженні № 12024170570000649 від 09.07.2024, що підтверджується матеріалами провадження та процесуальними документами прокуратури.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про залізничний транспорт», збитки за пошкодження та знищення лісонасаджень відшкодовуються винними особами. Отже, АТ «Укрзалізниця» має право самостійно вимагати відшкодування шкоди. Водночас прокурор не навів доказів порушення інтересів держави, що свідчить про відсутність належного обґрунтування підстав представництва відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, безпідставно визнав наявність підстав для представництва інтересів держави та неправильно визначив правовий статус АТ «Укрзалізниця». При цьому відповідно до статті 25 Закону України «Про залізничний транспорт» та статті 1166 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану незаконною порубкою, покладається на винних осіб, а не на потерпілу сторону.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 для розгляду справи №917/131/26 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Сгара Е.В., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вх.№1292П від 11.06.2026) на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2026 у справі №917/131/26. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/131/26.

Заступником керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу (вх.№6820 від 18.06.2026), в якому останній просить суд залишити апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2026 у справі № 917/131/26 без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції вказує про наступне:

- усі ліси України, зокрема й лісові насадження лінійного типу у смугах відведення залізниць, належать до лісового фонду та є захисними лісами (ст.ст. 1, 4 ЛК України, Постанова КМУ № 733). Оскільки АТ «Українська залізниця» є постійним лісокористувачем цієї території, на нього поширюються обов`язки щодо забезпечення охорони, захисту та обліку лісів (ст.ст. 17, 19 ЛК України). Це додатково підтверджується Положеннями про Регіональну філію «Південна залізниця» та її підрозділ «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень», а також фактом постановки лісових насаджень на баланс з присвоєнням інвентарних номерів;

- законодавство покладає обов`язок із захисту лісів від незаконних рубок саме на постійних лісокористувачів (ст.ст. 63, 64, 86 ЛК України), а їх невиконання тягне за собою відповідальність за завдану шкоду (ст.ст. 105, 107 ЛК України). Відповідальність настає за протиправну бездіяльність щодо невжиття належних заходів охорони, незалежно від того, хто безпосередньо здійснював порубку. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (справа № 9901/93/19), лісокористувач є не потерпілою особою, а відповідачем перед державою, а факти виявлення порубки працівниками чи наявність кримінального провадження не спростовують його вини у незабезпеченні охорони;

- уповноважені органи — Лубенська міська рада та Державна екологічна інспекція Центрального округу — знаючи про факт правопорушення, заходів щодо стягнення шкоди у розумний строк не вжили та письмово просили окружну прокуратуру вжити заходів представницького характеру. Така позиція компетентних органів кваліфікується як бездіяльність (постанова ВП ВС у справі № 912/2385/18), що, з урахуванням дотримання прокурором процедури інформування, надає йому повні законні підстави для звернення до суду в інтересах держави відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

03.07.2026 матеріали справи №917/131/26 надійшли до Східного апеляційного господарського суду (вх.№7398).

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2026 у зв`язку з відпусткою судді Сгари Е.В. для розгляду справи №917/131/26 визначено наступний склад суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С., суддя Склярук О.І.

Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена сторонам у справі в електронному кабінеті системи «Електронний Суд» 17.06.2026.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, бригадиром залізничного транспорту виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" Кошилем М. В. було виявлено незаконну рубку 6 дерев різної породи та різних діаметрів на 191/192 км, ПК 9+00-0+50, права сторона колії дільниці "Ромодан-Кременчук" перегон Шишаки-Хорол захисних лісонасаджень виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" РФ "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" (права сторона залізничної колії від с. Березівка Лубенського району), про що подана заява про злочин від 10.07.2024 р. №ПЧЛ-4-01-07/55.

Відповідно до відомості обчислення розміру шкоди, заподіяною незаконною рубкою дерев, доданої до вказаної вище заяви про злочин, загальний розмір шкоди складає 108 719,69 грн, який обчислений згідно Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 із застосуванням щорічної індексації.

На підставі вказаної заяви, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, було розпочате кримінальне провадження №12024170570000649 від 10.07.2024 р.

Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження, 09.07.2024 року слідчим СВ Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області лейтенантом поліції Колісником А. О. проведено огляд місця події із залученням бригадира виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" РФ "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" Кошиля М. В. та спеціаліста-криміналіста СВ Самойлика В. О., в ході якого підтверджено вищенаведене.

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/117-24/12109-ЕК від 17.07.2024 року Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України розрахунок шкоди заподіяної лісу, наведений у Відомостях обчислення розміру шкоди (додаток до заяви про злочин ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" від 10.07.2024 р. №ПЧЛ-4-01-07/55), підтверджується в сумі 108 719,92 грн.

На твердження прокурора, різниця із сумою зазначеною в розрахунку виникла за рахунок заокруглень.

Як зазначалось прокурором та не заперечувалось відповідачем, захисні лісонасадження, в яких скоєно незаконну рубку дерев обліковуються на балансі виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" РФ "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця"

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Регіональна філія "Південна залізниця" є відокремленим підрозділом юридичної особи АТ "Укрзалізниця", до складу якої входить також виробничий підрозділ "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень".

Лубенська виробнича дистанція (ПЧЛУ-18) є одним з підрозділів виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень", що підтверджується додатком до п. 1.9 Положення "Перелік підрозділів, які входять до складу виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Південна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" як єдине ціле" .

В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024170570000649 від 10.07.2024 осіб, причетних до вчинення незаконної порубки дерев, не встановлено.

Вказані вище обставини і стали підставою для звернення прокурора з відповідним позовом до Господарського суду Полтавської області в якому останній просив відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі стягнення 108 719,92 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.05.2026 позов задоволено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом повідомлення позивачів про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави, а також повідомлення про намір звернутися до суду в інтересах позивачів з відповідним позовом.

Місцевий господарський суд виснував, що АТ «Укрзалізниця» як постійний лісокористувач не забезпечило належної охорони захисних лісонасаджень, що призвело до незаконної рубки дерев невстановленими особами та завдання шкоди довкіллю на суму 108 719,92 грн.

Невжиття відповідачем ефективних заходів збереження лісу утворює склад цивільного правопорушення за ст. 1166 ЦК України, а факт виявлення рубки та статус потерпілого у кримінальному провадженні не звільняють його від відповідальності перед державою.

Розмір шкоди повністю доведено висновком експерта та розрахунком за постановою КМУ № 665.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області та державної екологічної інспекції Центрального округу слід зазначити на таке.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України на прокуратуру покладається здійснення представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Зазначене конституційне положення визначає основні засади здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді та передбачає необхідність дотримання встановлених законом підстав і порядку реалізації відповідних повноважень. При цьому стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» конкретизує конституційні засади представництва інтересів держави в суді, визначаючи умови, за яких прокурор має право звернутися до суду для забезпечення належного захисту відповідних інтересів.

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор у визначених законом випадках звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також подає апеляційні та інші процесуальні скарги. Прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, зобов`язаний обґрунтувати порушення таких інтересів, необхідність їх захисту та зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, який у разі відкриття провадження набуває статусу позивача.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у разі порушення або загрози порушення таких інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган чи у разі відсутності такого органу. Наявність цих підстав підлягає обґрунтуванню прокурором і перевірці судом.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» підлягають застосуванню у взаємозв`язку, оскільки саме спеціальний закон визначає порядок реалізації конституційного повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді. При цьому таке представництво не є самостійною альтернативою діяльності компетентних органів, а допускається за наявності передбачених законом обставин, які свідчать про необхідність забезпечення судового захисту інтересів держави.

Представництво прокурора має субсидіарний характер і спрямоване на забезпечення судового захисту державних інтересів у випадках, коли компетентний орган фактично самоусувається від виконання відповідних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 зазначив, що поняття ,,інтереси держави є оціночним, а їх наявність у кожному конкретному випадку підлягає самостійній оцінці суду, виходячи з характеру порушення та необхідності захисту публічно значущих інтересів.

Частинами 4 та 7 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено обов`язок прокурора до звернення до суду повідомити компетентний орган про виявлене порушення та надати можливість самостійно вжити заходів захисту. Невжиття таким органом заходів судового захисту протягом розумного строку після отримання відповідного повідомлення свідчить про його бездіяльність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 роз`яснила, що неподання компетентним органом позову за наявності підстав для звернення до суду є підтвердженням неналежного виконання ним своїх повноважень та створює законні підстави для здійснення прокурором представництва інтересів держави.

Отже, для підтвердження підстав представництва прокурора суд повинен встановити наявність порушеного державного інтересу, визначити компетентний орган, уповноважений на його захист, та оцінити, чи вжив він належних заходів для самостійного звернення до суду.

Колегія суддів зазначає, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Із системного аналізу природоохоронного законодавства вбачається, що повноваження щодо здійснення державного нагляду у сфері охорони лісів, обчислення шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, та пред`явлення вимог про її відшкодування покладені на Державну екологічну інспекцію, яка у даних правовідносинах реалізується через Державну екологічну інспекцію Центрального округу.

Водночас органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства здійснюють контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства та є розпорядниками коштів місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища.

Матеріалами справи встановлено, що незаконна рубка дерев відбулася в адміністративних межах Лубенської територіальної громади Лубенського району Полтавської області.

Таким чином шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Лубенської міської ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Лубенської міської ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.

З огляду на зазначене, Лубенська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а тому також є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Таким чином, Державна екологічна інспекція Центрального округу Лубенська міська рада є належними суб`єктами владних повноважень, уповноваженими державою здійснювати захист інтересів у спірних правовідносинах, що обґрунтовує звернення прокурора до суду саме в їх інтересах.

Колегія суддів зазначає, що предметом спору є відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної рубки лісу, що безпосередньо стосується забезпечення екологічної безпеки та охорони природних ресурсів як об`єкта права власності Українського народу.

Верховний Суд у постанові від 06.07.2021 у справі №922/3025/20 наголосив, що обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку формує прямий державний інтерес у належному застосуванні природоохоронного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що Лубенською окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» вжито заходів щодо з`ясування належного здійснення уповноваженими органами своїх повноважень. Зокрема, листами від 07.01.2026 № 53-156ВИХ-26 та № 53-154ВИХ-26 прокуратура повідомила Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Лубенську міську раду Лубенського району Полтавської області про виявлене правопорушення, а також необхідність вжиття заходів щодо відшкодування завданих незаконною порубкою дерев збитків, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Державна екологічна інспекція Центрального округу листом від 20.01.2026 р. №06-08/362 повідомила окружну прокуратуру, що заходи позовного характеру стосовно відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою дерев, не здійснювались. Поряд з цим, просила вжити заходів представницького характеру Лубенську окружну прокуратуру для того, щоб інтереси держави не залишалися незахищеними.

Лубенська міська рада листом від 14.01.2026 №244/02.1-16 повідомила, що заходи щодо стягнення заподіяної шкоди внаслідок незаконної порубки, міською радою не вживалися. При цьому, міська рада також не заперечувала проти звернення прокуратури з відповідним позовом до суду.

Колегія суддів враховує, що Державна екологічна інспекція Центрального округу та Лубенська міська рада були достовірно обізнані про вчинення незаконної рубки лісу, щонайменше, з 07.01.2026 року.

Отже, на переконання колегії суддів, зазначені обставини свідчать про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб`єктів владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносин, внаслідок чого спричинена незаконною рубкою дерев шкода не відшкодована, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів.

Вказане, в свою чергу, свідчить про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Лубенською міською радою, внаслідок чого у прокурора виникає право на звернення із позовною заявою до суду з метою захисту її інтересів.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у справі № 360/4969/21, яка ґрунтується на висновках Верховного Суду у справах №№ 903/129/18 912/2385/18, 910/11956/20, 920/821/18, 920/266/19,805/430/18-а, 922/3025/20, факт неподання уповноваженим органом, що мав змогу захистити інтереси держави, позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом.

Матеріалами справи також підтверджено, що листами від 29.01.2026 353-772ВИХ-26 та №53-771ВИХ-26 Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Лубенську міську раду було повідомлено прокурором в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про представництво окружною прокуратурою в суді інтересів держави шляхом пред`явлення відповідного позову.

За наведених обставин, колегія суддів виснує, що прокурором доведено наявність підстав для захисту інтересів держави шляхом пред`явлення позову в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державної екологічної інспекції Центрального округу та Лубенської міської ради про стягнення з АТ "Укрзалізниця" заподіяної шкоди, що спростовує доводи апелянта про відсутність законних підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Отже, посилання апелянта на положення статті 131-1 Конституції України не спростовує висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки саме встановлена бездіяльність компетентних органів за наявності порушеного інтересу держави зумовила необхідність звернення прокурора до суду для забезпечення ефективного судового захисту таких інтересів.

Предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача шкоди, завданій державі порушенням положень лісового та природоохоронного законодавства, внаслідок незаконної вирубки дерев.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Колегія суддів зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, суд, розглядаючи спір про стягнення збитків, має встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України (надалі - ЛК України).

Відповідно до ст. 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі ст. 4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733 «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» чітко визначено, що лісові насадження лінійного типу та лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення залізниць, відносяться до категорії захисних лісів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що захисні лісонасадження у смузі відведення є лише об`єктом інженерного забезпечення залізничної інфраструктури і не належать до лісового фонду. Розташування спірних лісонасаджень на землях залізничного транспорту (ст. 68 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт») не позбавляє їх статусу об`єкта лісового фонду та не виключає поширення на ці правовідносини норм лісового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» не є лісокористувачем, а є виключно власником і балансоутримувачем захисних лісонасаджень як складової залізничної інфраструктури, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов`язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно зі статтею 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів, вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, вести первинний облік лісів, дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до пунктів 49, 71 та 95 розділу ІІІ Положення про Регіональну філію «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» предметом діяльності філії є проведення робіт з лісорозведення, утворення, утримання та відновлення захисних лісонасаджень, провадження діяльності у сфері лісівництва та лісозаготівель і надання пов`язаних із ними послуг, а також лісопильне та стругальне виробництво.

Крім того, у структурі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» утворено спеціалізований виробничий підрозділ — «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень».

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 та 2.6 Положення виробничий підрозділ — «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень» від 06.02.2023 №70/Н основними його завданнями є організація та виконання робіт щодо створення та утримання захисних лісонасаджень в межах землекористування Товариства, ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження захисних властивостей насаджень, організація охорони і захисту лісонасаджень шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників та хвороб, виробництво та реалізація продукції з деревини та деревних відходів, реалізація дров`яної деревини промислового та непромислового використання.

Захисні лісонасадження, у тому числі ті, що розташовані у межах смуги відведення залізничного транспорту та перебувають на балансі підприємства залізничної галузі, належать до об`єктів лісового фонду України.

Посилання відповідача на те, що захисні лісонасадження поставлено на баланс та їм присвоєно інвентарні номери, не спростовує факт їх належності до лісового фонду, а навпаки підтверджує виконання відповідачем обов`язку щодо ведення первинного обліку лісів відповідно до приписів статті 19 Лісового кодексу України..

Положеннями ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною 5 ст. 86 ЛК України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів; у зв`язку з цим на Акціонерне товариство «Українська залізниця» як уповноваженого суб`єкта, що утримує спеціалізовані лісогосподарські підрозділи та обліковує лісовий фонд, покладається імперативний обов`язок щодо забезпечення належної охорони, захисту та збереження цих насаджень від незаконних рубок.

За приписами ст. 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, на Акціонерне товариство «Українська залізниця» як уповноваженого суб`єкта, що утримує спеціалізовані лісогосподарські підрозділи та обліковує лісовий фонд, в силу приписів статей 17, 19, 63, 64, 86, 105 Лісового кодексу України покладається обов`язок щодо забезпечення належної охорони, захисту та збереження цих насаджень від незаконних рубок.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Так, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

Тож, у цих правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.

Колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 12.09.2024 року у справі №907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.

Обставина незаконної порубки підтверджується наявними в справі доказами, зокрема, заявою про злочин від 10.07.2024 № ПЧЛ-4-01-07/55 з відомістю обчислення розміру шкоди, поданою бригадиром виробничого підрозділу «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень» Кошилем М. В., матеріалами огляду місця події від 09.07.2024, проведеного слідчим СВ Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області за участю спеціаліста-криміналіста та працівника відповідача, якими зафіксовано факт самовільної порубки 6 дерев різної породи та діаметрів на 191/192 км, ПК 9+00-0+50 (права сторона колії дільниці «Ромодан–Кременчук» перегону Шишаки–Хорол), витягом з ЄРДР про відкриття кримінального провадження № 12024170570000649 від 10.07.2024 за ч. 1 ст. 246 КК України, а також висновком експерта Полтавського НДЕКЦ МВС України № СЕ-19/117-24/12109-ЕК від 17.07.2024, яким підтверджено розрахунок заподіяної лісу шкоди в сумі 108 719,92 грн.

Апеляційний господарський суд враховує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження встановлення винних осіб у кримінальному провадженні №12024170570000649 від 10.07.2024. При цьому, наявність вироку у кримінальному провадженні щодо притягнення службових осіб, інших осіб за незаконну порубку лісу не є визначальним для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1166 ЦК України.

Колегія суддів зауважує, що твердження сторони відповідача про визнання АТ «Українська залізниця» потерпілим у кримінальному провадженні за фактом незаконної порубки дерев саме по собі не свідчить про відсутність у його діях протиправної бездіяльності щодо забезпечення охорони та захисту лісових насаджень і не звільняє його від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану навколишньому природному середовищу. Процесуальний статус потерпілого у кримінальному провадженні визначається з огляду на заподіяння особі майнової чи немайнової шкоди внаслідок кримінального правопорушення та не є тотожним визначенню її правового статусу в деліктних правовідносинах, що виникли у зв`язку з порушенням вимог лісового законодавства.

У цій справі предметом доказування є не лише обставини безпосереднього здійснення незаконної порубки невстановленими особами, а й виконання відповідачем покладених на нього законодавством обов`язків щодо охорони, захисту та збереження захисних лісонасаджень, які перебувають на його балансі та щодо яких у його структурі створено спеціалізований виробничий підрозділ. Відтак, факт визнання АТ «Українська залізниця» потерпілим у кримінальному провадженні не спростовує можливості покладення на нього цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання обов`язків з охорони лісових насаджень. Водночас такий процесуальний статус сам по собі не доводить наявності чи відсутності вини відповідача, яка підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Отже, посилання апелянта на визнання його потерпілим у кримінальному провадженні не є достатньою підставою для звільнення від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки дерев, оскільки визначальним у цих правовідносинах є встановлення факту виконання відповідачем установлених законом обов`язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, а також наявності інших елементів складу цивільного правопорушення.

За усталеною практикою Верховного Суду лісокористувач у таких випадках є не потерпілою особою, а відповідальною перед державою особою, якщо шкода настала внаслідок його протиправної бездіяльності щодо невжиття належних заходів охорони та захисту лісових насаджень.

У постанові Верховного Суду від 19.09.2024 року у справі №918/1356/23 у контексті застосування статті 107 ЛК України також зазначено, що протиправна поведінка відповідача полягає в тому, що він не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді нездійснення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на належній йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело (причинно-наслідковий зв`язок) до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та спричинення шкоди лісу.

Таким чином, наведені обставини у сукупності свідчать про належне підтвердження протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах, зокрема, змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

Разом з тим, відповідачем не доведено відсутності своєї вини у заподіянні шкоди у повному розмірі.

Колегія суддів зазначає, що як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду даної справи відповідачем взагалі не вказано, які саме конкретні дії вчинялися його працівниками для безпосередньої охорони, патрулювання та збереження захисних лісонасаджень до моменту виявлення правопорушення. Відповідач обмежився лише констатацією факту виявлення рубки, поданням заяви про злочин та посиланням на свій статус потерпілого у кримінальному провадженні.

Означені дії щодо фіксування вже вчиненого злочину не є тотожними виконанню обов`язку з охорони лісу та не спростовують протиправної бездіяльності Товариства, а відтак АТ «Укрзалізниця» не доведено відсутності своєї вини у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу.

Враховуючи викладене, а також те, що під час вирішення даного спору судом встановлено факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача та встановлено наявність усіх елементів складу господарського правопорушення, необхідних для стягнення збитків в порядку ст.1166 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерез у загальній сумі 108 719,92 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 233, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2026 у справі №917/131/26 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 13.10.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян