Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №906/611/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Справа № 906/611/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Коломис В.В.

секретар судового засідання Семенюк А.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 21.07.26р. суддею Соловей Л.А. о 12:15год. у м.Житомирі, повний текст складено 21.07.26р. у справі № 906/611/26

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (м. Київ)

до Приватного підприємства "БудКапітал Плюс"(м. Житомир)

про стягнення 4 413 640 грн

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" про стягнення 4 413 640,00грн, з яких: 2407440,00грн пені та 2 006 200,00грн штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на непоставку відповідачем у встановлений строк товару, обумовленого державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №24-1348-VDK-25 від 17.12.2025.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.07.2026 позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" - 2 006 200,00 грн штрафу; - 24 074,40 грн витрат по сплаті судового збору. В позові в частині стягнення 2 407 440,00 грн пені відмовлено.

13.08.2026 через систему Електронний суд, позивач Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 21.07.2026 у справі № 906/611/26 у частині відмови в позові та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову Державного підприємства Міністерства борони України “Агенція оборонних закупівель”; у частині задоволених вимог - змінити рішення Господарського суду Житомирської області від 21.07.2026 у справі № 906/611/26 шляхом викладення його мотивувальної частини з урахуванням доводів апеляційної скарги.

Так, з посиланням на умови договору від 17.12.2025 №24-1348VDK-25, ст.ст. 11, 509, 526, 530, 549, 550, 610, 611, 626, 627, 628, 629 ЦК України, вказує, що порушення строків поставки товару та відмова від поставки товару є окремими порушеннями, а тому порушник несе відповідальність за кожне порушення окремо, при цьому відмова виконавця від поставки не може сприйматися сторонами за мовчазною згодою. Така позиція виконавця вимагає активних дій (направлення повідомлення, листа тощо).

Крім того, з посиланням на постанову Верховного Суду від 21.05.2024 у справі №922/4069/23 вказує, що відмова від договору як односторонній правочин, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав сторони договору, яка не може досягнути цілей договору через порушення його умов другою стороною. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо одна сторона направила другій стороні відповідну заяву (лист, повідомлення тощо), надавши суду докази такого направлення та отримання її іншою стороною.

На думку скаржника, матеріали справи не містять жодних доказів відмови виконавця від поставки. Немає жодного посилання на такі обставини і в оскаржуваному судовому рішенні суду першої інстанції. Фактично Господарський суд Житомирської області в оскаржуваному судовому рішенні самостійно здійснив тлумачення умов договору.

Звертає увагу, що підставами позову у справі є притягнення відповідача до відповідальності у вигляді неустойки за невиконання умов державного контракту на підставі його пункту 7.2.1.

Крім того, вказує, що за змістом статті 14 ГПК України предмет і підстави позову визначає позивач. Звертає увагу апеляційного суду на те, що стягнення штрафу за відмову від поставки на підставі п. 7.2.4 державного контракту не було визначено ні як підстава ні як предмет позову в справі, що розглядається.

Таким чином, суд першої інстанції вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки самостійно та на власний розсуд визначив підставу і предмет спору (стягнення штрафу за відмову від поставки як окреме порушення договірного зобов`язання).

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

В судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь та належним чином.

06.10.2026 від представника Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" надійшла заява про розгляд справи без його участі, у зв`язку із здійсненням представництва інтересів скаржника в Господарському суді м. Києва. Вказує, що апеляційну скаргу підтримує та просить її задоволити.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, враховуючи заяву про розгляд справи без участі скаржника, а тому, колегія суддів, визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

17.12.2025 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (замовник/позивач) та Приватним підприємством "БудКапітал Плюс" (постачальник/відповідач) укладено державний контракт №24-1348-VDK-25 на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони (а.с.12-23).

За умовами п.1.1. контракту виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари для потреб безпеки і оборони, найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів (додаток 1 до контракту) для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим контрактом. Комплектність товару наведено в додатку 2 до контракту.

Відповідно до п.2.4. державного контракту, загальна вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 28 660 000,00грн. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України операції з постачання товару за цим контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п.2.6. державного контракту, сторони визнають та підтверджують, що вартість (ціна) товару за цим контрактом після його укладання не переглядається, окрім випадків, прямо передбачених законодавством України та цим контрактом.

Істотні умови цього контракту не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, визначених пунктом 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (із змінами).

Оплата замовником поставленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця по факту поставки товару впродовж 15 (п`ятнадцяти) робочих днів шляхом подання платіжної інструкції до ДКСУ, а у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування - протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати його надходження (п.2.9. державного контракту).

За умовами п.3.4. державного контракту, датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата закінчення приймання-передачі товару, яка зазначається у видатковій накладній. Акт приймання-передачі товарів для потреб безпеки та оборони та видаткова накладна складається виконавцем в 5 (п`яти) примірниках. Виконавець зобов`язаний не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати підписання між виконавцем та отримувачем передати 4 (чотири) примірники такого акту та 1 (один) примірник додатків до нього замовнику.

Пунктом 4.1. державного контракту передбачено, що виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації (додаток 1).

Згідно з п.4.2. державного контракту, в обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки і приймання товару не пізніше ніж за 5 (п`ять) календарних днів до закінчення строку дії контракту шляхом внесення змін до цього контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в специфікації з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно вимог розділу 13 цього контракту.

У відповідності до п.7.2.1 державного контракту, у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.

Контракт набирає чинності з дати його та діє до 30.06.2026, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, в тому числі гарантійних (п.11.1. державного контракту).

Додатком №1 до державного контракту №24-1348-VDK-25 від 17.12.2025 є специфікація, у якій сторонами погоджено найменування товару, його кількість - 200 комплектів та загальну вартість, яка складає 28 660 000,00грн, а також строк поставки товару: ТО+20календарних днів, де ТО- це дата укладання контракту (а.с.23 на звороті).

Додатком №2 до державного контракту №24-1348-VDK-25 від 17.12.2025 є комплектність товару (а.с.24).

Державний контракт №24-1348-VDK-25 від 17.12.2025 на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони, додаток №1 (специфікація) та додаток №2 (комплектність товару) підписано представниками сторін їх підписи скріплено печатками підприємств.

У зв`язку з непоставкою відповідачем товару у встановлений строк, позивач направив відповідачу претензію №22.1-2909 від 05.02.2026, у якій, посилаючись на прострочення строків поставки товару, нарахував пеню за період з 07.01.2026 по 04.02.2026 у розмірі 831140,00грн, яку просив сплатити на відповідний рахунок протягом п`яти робочих днів з моменту отримання претензії (а.с.37-38).

У зв`язку із неотриманням відповіді на претензію, позивач направив відповідачу повідомлення від 24.03.2026 про розірвання державного контракту №24-1348-VDK-25 в односторонньому порядку, відповідно до п.12.1. та 12.2. контракту, з 01.04.2026 (а.с.35-36).

Враховуючи непоставку відповідачем товару в обумовлені контрактом строки, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 2 407 440,00грн пені та 2006200,00грн штрафу.

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.07.2026 позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" - 2 006 200,00 грн штрафу; - 24 074,40 грн витрат по сплаті судового збору. В позові в частині стягнення 2 407 440,00 грн пені відмовлено.

Суд першої інстанції з посиланням на підп. 1 п. 7.2. контракту вказав, що аналіз змісту зазначеного пункту контракту дає підстави для висновку, що сторони пов`язали застосування пені та штрафу виключно з порушенням строків поставки товару, тобто з простроченням виконання зобов`язання. При цьому, базою для її нарахування визначено вартість несвоєчасно поставленої партії товару, що свідчить про застосування такого виду відповідальності лише у разі поставки товару із порушенням установленого договором строку. Натомість умовами підпункту 4 п.7.2. контракту сторони визначили, що у разі відмови від постави товару (частини товару) виконавець зобов`язаний крім сплати інших компенсаційних платежів, сплатити на користь замовника штраф у розмірі 7 від вартості (ціни) непоставленого (недопоставленого) товару. Тобто, вищевказаним пунктом контракту окремо передбачена відповідальність виконавця у вигляді штрафу за непоставку товару. Отже, умовами контракту розмежовано відповідальність за прострочення виконання зобов`язання та за його повне або часткове невиконання.

Із врахуванням того, що спір у даній справі виник у зв`язку з непоставкою товару, а не його поставкою з порушенням строку, підстави для застосування пені, передбаченої підпунктом 1 п.7.2. контракту, відсутні, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення пені у спірних правовідносинах, відповідно позовні вимоги в частині стягнення 2 407 440,00 грн пені не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зазначив, що оскільки в даному випадку поставка товару не відбулась, відтак у відповідача виникло право на нарахування штрафу, який передбачений підпунктом 4 п.7.2. контракту, у розмірі 7 % від вартості (ціни) непоставленого (товару), а тому, вимога позивача до стягнення штрафу у сумі 2 006 200,00грн (7 % від вартості непоставленого товару) є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

У статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Колегія суддів зазначає, що предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача пені у розмірі 2 407 440,00грн на підставі п.7.2.1 контракту за порушення строків поставки товару з 07.01.2026 по 31.03.2026 та штрафу у розмірі 2 006 200,00грн за прострочення поставки продукції понад 30 днів.

Як встановлено судом вище, товар у кількості 200 одиниць виконавець мав поставити у строк ТО+20 календарних днів, де ТО - дата укладення контракту.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем взяті на себе зобов`язання за договором не виконано. Так, матеріали справи не містять доказів поставки позивачем товару за договором.

24.03.2024 №6-7726 позивач надіслав відповідачу повідомлення про розірвання державного контракту від 17.12.2025 №24-1348-VDK-25 в односторонньому порядку з 01.04.2026.

Вказаний лист позивача залишився без реагування зі сторони відповідача.

Відповідно до ч.3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом ст.651 ЦК України розірвання договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.04.2021 у справі №910/5206/20, від 13.12.2021 у справі №904/2780/19.

У п. 12.2. державного контракту сторони передбачили право позивача на одностороннє розірвання договору у разі невиконання виконавцем розділів 4-7 цього контракту.

Оскільки відповідач не виконав свого обов`язку з поставки товару у встановлений у договорі термін, дії позивача щодо одностороннього розірвання договору є правомірними, відповідно контракт є розірваним.

За наведеного колегія суддів приходить до висновку про порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як зазначалося вище, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 2 407 440,00грн за порушення строків поставки товару з 07.01.2026 по 31.03.2026 та штрафу у розмірі 2 006 200,00грн за прострочення поставки продукції понад 30 днів на підставі п.7.2.1 контракту.

За змістом частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Тобто неустойка стягується як у випадку неналежного виконання зобов`язання, так і у випадку його повного невиконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до п.7.2.1 державного контракту, у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.

Фактично пеня і штраф, передбачені п. 7.2. державного контракту, є неустойкою (відповідальністю за порушення зобов`язання по поставці товару).

У постанові від 01.06.2021 (справа №910/12876/16) Велика Палата Верховного Суду зробила наступні висновки:

-право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України;

-одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція відповідає позиції, що викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17.

Отже, використання штрафних санкцій різної форми (передбаченої законом та Контрактом пені за порушення строків зобов`язання за кожен день прострочки та передбаченого Контрактом штрафу за прострочення понад 30 днів) є правомірним.

Водночас, як зазначалося вище, суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні пені та штрафу, передбаченого п. 7.2.1 Контракту, дійшов помилкового висновку, що сторони пов`язали застосування пені та штрафу виключно з порушенням строків поставки товару, тобто з простроченням виконання зобов`язання. При цьому, базою для її нарахування визначено вартість несвоєчасно поставленої партії товару, що свідчить про застосування такого виду відповідальності лише у разі поставки товару із порушенням установленого договором строку.

Однак колегія суддів зауважує, що таке трактування судом першої інстанції умов контракту не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки пеня і штраф нараховувалися за невиконання (порушення) умов договору по поставці товару, а розмір неустойки визначався, виходячи з вартості непоставленого товару.

При цьому, такий висновок суду першої інстанції позбавляє позивача права на нарахування штрафних санкцій (неустойки) за порушення умов державних контрактів на поставку товарів оборонного призначення у випадку їх повного невиконання, що суперечить умовам самих державних контрактів, приписам Цивільного кодексу й звільняє виконавців оборонних контрактів від відповідальності за їх невиконання.

Разом з тим, задовольняючи вимогу щодо нарахування штрафу за відмову від поставки товару суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні зазначив, що крім штрафу за порушення строків поставки понад тридцять днів, Контракт передбачає окремий штраф за повну відмову у виконанні зобов`язання, а саме: у разі відмови від поставки товару (частини товару) виконавець зобов`язаний, крім сплати інших компенсаційних платежів, сплатити на користь замовника штраф у розмірі 7 відсотків від вартості (ціни) непоставленого (недопоставленого) товару (підпункт 4 пункту 7.2 Контракту).

У контексті статті 61 Конституції України порушення строків поставки - це невчинення дій протягом певного часу. Така бездіяльність супроводжується обґрунтованими очікуваннями контрагента про те, що зобов`язання буде виконане.

У свою чергу відмова від поставки товару - це дія, яка припиняє очікування контрагента щодо виконання зобов`язання та породжує правові наслідки, пов`язані з припиненням договірних відносин повністю або в частині.

Отже, порушення строків поставки товару та відмова від поставки товару є окремими порушеннями, а тому порушник несе відповідальність за кожне порушення окремо.

Таке трактування п.7.2.1 (штраф як різновид неустойки) та п. 7.2.4 Контракту (штраф за відмову від виконання зобов`язання) відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 29.04.2026 у справі №910/9544/25.

Крім того, відмова виконавця від поставки не може сприйматися сторонами за мовчазною згодою. Така позиція виконавця вимагає активних дій (направлення повідомлення, листа тощо).

Так, у постанові від 21.05.2024 у справі № 922/4069/23 Верховний Суд зазначив таке.

« Односторонню відмову від чинного договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Відмова від договору як односторонній правочин, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав сторони договору, яка не може досягнути цілей договору через порушення його умов другою стороною. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо одна сторона направила другій стороні відповідну заяву (лист, повідомлення тощо), надавши суду докази такого направлення та отримання її іншою стороною.»

Матеріали справи не містять жодних доказів відмови виконавця від поставки. Немає жодного посилання на такі обставини і в оскаржуваному судовому рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що фактично Господарський суд Житомирської області в оскаржуваному судовому рішенні самостійно здійснив тлумачення умов договору.

Однак підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснюєш існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину (постанова Верховного Суду від 06.05.2026 у справі №922/3725/25, постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №500/5194/16).

Отже, за висновком Верховного Суду, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов.

Предметом спору в справі №906/611/26, яка розглядалася Господарським судом Житомирської області, є стягнення неустойки (пені та штрафу) за порушення умов державного контракту на поставку товару оборонного призначення.

Тлумачення змісту правочину за рішенням суду є самостійним способом захисту, який реалізується на вимогу однієї або обох сторін (ч. 2 ст. 213 ЦК України). За відсутності такої вимоги суд, вирішуючи спір про стягнення нарахувань, вийшов за межі предмета спору та порушив принцип диспозитивності (ст.14 ГПК України).

Слід наголосити на тому, що відповідно до частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Підставами позову у справі є притягнення відповідача до відповідальності у вигляді неустойки за невиконання умов державного контракту на підставі його пункту 7.2.1.

За змістом статті 14 ГПК України предмет і підстави позову визначає позивач. Як убачається із поданого позову та матеріалів справи, стягнення штрафу за відмову від поставки на підставі п. 7.2.4 державного контракту не було визначено, ні як підстава, ні як предмет позову в справі, що розглядається.

Таким чином, суд першої інстанції самостійно та на власний розсуд визначив підставу і предмет спору (стягнення штрафу за відмову від поставки, як окреме порушення договірного зобов`язання), чим саме було порушено норми чинного законодавства.

Отже, враховуючи наведене вище, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 2 407 440,00грн здійсненого відповідно до п.7.2.1 контракту за порушення строків поставки товару за період з 07.01.2026 по 31.03.2026, суд апеляційної інстанції вважає його правильним та арифметично вірним, а тому приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, перевіривши розрахунок штрафу у розмірі 2 006 200,00грн здійсненого відповідно до п.7.2.1 контракту за прострочення поставки продукції понад 30 днів, суд апеляційної інстанції вважає його правильним та арифметично вірним, а тому приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

За наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі, відповідно, про скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Крім того, відповідно до ст. 129 ГПК України у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги судовий збір за її подачу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а також судовий збір за подачу позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.07.26р. у справі № 906/611/26 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 21.07.26р. у справі № 906/611/26 скасувати. Прийняти нове рішення.

« 1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" (пр.Миру, будинок 19, квартира 342, м.Житомир, Житомирська область, 10004, код ЄДРПОУ 44905947) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (вулиця Автозаводська, будинок 2, м.Київ, 04074, код ЄДРПОУ 44725823) 2 407 440,00 грн пені та 2 006 200,00 грн штрафу.

3. Стягнути з Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" (пр.Миру, будинок 19, квартира 342, м.Житомир, Житомирська область, 10004, код ЄДРПОУ 44905947) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (вулиця Автозаводська, будинок 2, м.Київ, 04074, код ЄДРПОУ 44725823) 52 963,68 грн витрат зі сплати судового збору.»

3. Стягнути з Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" (пр.Миру, будинок 19, квартира 342, м.Житомир, Житомирська область, 10004, код ЄДРПОУ 44905947) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (вулиця Автозаводська, будинок 2, м.Київ, 04074, код ЄДРПОУ 44725823) 79 445,52 грн витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Житомирської області видати накази на виконання вказаної постанови.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.

6. Справу № 906/611/26 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "12" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.