Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №903/252/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Справа № 903/252/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Яцишин В.А., адвокат (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" на рішення Господарського суду Волинської області від 20 липня 2026 року (з урахуванням ухвали суду від 20.07.2026 про виправлення описки) у справі № 903/252/26 (суддя Вороняк А.С.)

за позовом Приватного підприємства "СПЕКА"

до Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД"

про стягнення 806 884,15 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.07.2026 (з урахуванням ухвали суду від 20.07.2026 про виправлення описки) у справі № 903/252/26 позов Приватного підприємства "СПЕКА" до Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" про стягнення 806 884,15 грн, задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" на користь Приватного підприємства "СПЕКА" 666 053,54 грн, з них 125 800,00 грн заборгованості за отриманий товар, 540 253,54 грн відсотків за користування товарним кредитом, а також 9 990,80 грн витрат позивача зі сплати судового збору.

В іншій частині позову - відмовлено.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "СПЕКА" на користь Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" 11 693,94 грн витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Приватне підприємство "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення Господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" на рішення Господарського суду Волинської області від 20.07.2026 (з урахуванням ухвали суду від 20.07.2026 про виправлення описки) у справі № 903/252/26. Призначено справу № 903/252/26 до розгляду на 12.10.2026 об 11:00 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач у відповіді на відзив на апеляційну скаргу вважає наведені позивачем заперечення необґрунтованими та такими, що не спростовують доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, водночас від останнього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю його участі у судовому засіданні через зайнятість в іншому судовому засіданні.

Присутній в судовому засіданні представник апелянта заперечив проти задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, зазначає наступне.

Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасника справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що представник Приватного підприємства "СПЕКА" - адвокат Муха В.І. обґрунтовує неможливість участі у судовому засіданні, призначеному на 12.10.2026 об 11:00 год., необхідністю участі цього ж дня о 10:50 год. у розгляді Волинським апеляційним судом цивільної справи №161/2293/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, у якій він здійснює представництво інтересів учасника справи, посилаючись на те, що різниця між часом початку судових засідань становить лише 10 хвилин, а їх проведення призначено у різних містах.

Водночас наведені представником позивача обставини щодо його зайнятості в іншому судовому засіданні самі по собі не свідчать про неможливість розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції за його відсутності, оскільки явка представника Приватного підприємства "СПЕКА" у судове засідання обов`язковою судом не визнавалася, а клопотання не містить обґрунтування того, які саме обставини, що мають значення для розгляду апеляційної скарги, не можуть бути встановлені та оцінені судом за наявними у матеріалах справи доказами без його особистої участі у судовому засіданні.

Крім того, колегія суддів враховує, що Приватне підприємство "СПЕКА" реалізувало надані йому процесуальні права шляхом подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому виклало свої заперечення щодо її доводів та вимог, тоді як наведені у клопотанні посилання на необхідність надання усних пояснень, відповідей на запитання суду, реагування на доводи апелянта, звернення уваги на окремі докази та реалізацію інших процесуальних прав не свідчать про наявність обставин, які не можуть бути встановлені судом на підставі матеріалів справи та потребують обов`язкової особистої участі представника позивача у судовому засіданні.

Більше того, при розгляді клопотання судом взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.07.2020 у справі №924/369/19 та від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, відповідно до яких, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може вирішити спір по суті без відкладення розгляду справи. При цьому основною умовою для відкладення розгляду справи є не сама лише відсутність представників сторін чи інших учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак, оскільки всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, явка учасників справи обов`язковою не визнавалась, наведені у клопотанні обставини щодо зайнятості представника позивача в іншому судовому засіданні не свідчать про неможливість розгляду апеляційної скарги за його відсутності, необхідність його особистої участі у судовому засіданні належним чином не обґрунтована, Приватне підприємство "СПЕКА" скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, а матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги по суті, враховуючи, передбачений статтею 273 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданого клопотання та, відповідно, для відкладення розгляду справи.

Безпосередньо в судовому засіданні представник апелянта повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Під час судового засідання, після надання представником апелянта пояснень щодо доводів та вимог апеляційної скарги, відбулося переривання відеоконференцзв`язку, у зв`язку з чим його подальша участь у судовому засіданні стала неможливою, оскільки повторно підключитися до відеоконференції представник апелянта не зміг.

Відповідно до частини п`ятої статті 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку, коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

При цьому колегія суддів враховує, що ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2026 заявнику було роз`яснено відповідні ризики, а актом перевірки технічного стану системи відеоконференцзв`язку від 12.10.2026 підтверджено справність технічних засобів з боку суду, тому, з огляду на надання представником апелянта усних пояснень щодо апеляційної скарги та достатність матеріалів справи для її розгляду по суті, колегія суддів дійшла висновку про можливість продовження апеляційного розгляду за його відсутності.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника апелянта, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.01.2023 між Приватним підприємством "СПЕКА" (постачальник/позивач) та Приватним підприємством "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" (покупець/відповідач) укладено договір поставки № 01 (далі - договір).

Відповідно до пунктів 1, 1.2, 2.4 договору, постачальник зобов`язався поставити та передати або передати зі свого складу покупцю у власність нафтопродукти для комерційного використання у господарській діяльності в асортименті, кількості та за ціною, зазначеними у накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Документами на товар, які постачальник повинен передати покупцю, визначено накладні, що є невід`ємною частиною договору. Загальна сума поставки за договором становить 6 000 000,00 грн.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що товар відпускається покупцю частинами (товарними партіями) на умовах FCA (ІНКОТЕРМС-2000) - завантаженим в автомобільний транспорт покупця з резервуарів постачальника відповідно до положень пункту 10.3.2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України від 20.05.2008 №281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496. Відпуск товару в тару покупця здійснюється за рахунок постачальника, тоді як усі інші витрати, пов`язані з отриманням та вивантаженням товару з тари, покупець здійснює за власний рахунок.

Відповідно до пункту 5.1 договору, покупець зобов`язаний здійснити повну або часткову оплату отриманого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом трьох календарних днів з дня фактичного отримання товару.

Згідно з пунктом 5.2 договору, у разі неоплати покупцем відвантаженої партії товару у строки, визначені пунктом 5.1 договору, покупець надає згоду на те, щоб неоплачений товар вважався поставленим на умовах товарного кредиту строком на 30 днів, починаючи з дня, наступного за днем відвантаження товару, з нарахуванням покупцю 1 % за кожен день користування товарним кредитом та обов`язком сплатити відсотки за його використання у строки, визначені пунктом 5.3 договору. Під наданням покупцем згоди на те, щоб неоплачений товар вважався поставленим на умовах товарного кредиту, сторони погодили розуміти підписання цього договору.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити суму товарного кредиту та відсотки за його використання на 31-й день від дати відвантаження, зазначеної у накладній. Покупець має право на дострокове погашення товарного кредиту та відсотків за його використання, які нараховуються на залишок заборгованості.

Згідно з пунктом 5.4 договору, якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом покупець не внесе всіх передбачених договором платежів, він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також пеню у розмірах, передбачених пунктом 8.1 договору.

За змістом пункту 6.3 договору товар відпускається покупцю згідно з видатковою накладною або забірним листом.

Відповідно до пунктів 7.1, 12.6 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024. У разі якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії договору письмово не заявить про намір його розірвати або змінити строк дії, договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний рік.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

На виконання умов договору сторонами упродовж 2025 року оформлено та підписано накладні на відвантаження палива на загальну суму 6 436 007,00 грн.

Приватне підприємство "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" упродовж 2025 року перерахувало на рахунок Приватного підприємства "СПЕКА" грошові кошти у загальній сумі 6 310 207,00 грн, що підтверджується виписками по особовому рахунку позивача.

Крім того, між сторонами оформлено та підписано акти приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання, відповідно до яких Приватне підприємство "СПЕКА" приймало на зберігання дизельне паливо Євро-5-ВО.

В актах приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання зазначено, що право власності на передані на зберігання паливно-мастильні матеріали до Приватного підприємства "СПЕКА" не переходить, а останнє не має права використовувати їх у власному господарському обороті та/або передавати третім особам.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що Приватне підприємство "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" неналежно виконало зобов`язання за договором поставки №01 від 12.01.2023 в частині оплати отриманих нафтопродуктів, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 125 800,00 грн, відповідно і виникли підстави для нарахування передбачених умовами договору відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 681 084,15 грн за період з 01.01.2025 по 11.03.2026, у зв`язку із чим просить стягнути з відповідача загалом 806 884,15 грн.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що підписані сторонами накладні на відвантаження палива та акти приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання підтверджують передачу товару відповідачу, а подальше залишення пального у позивача на зберіганні не спростовує факту його отримання покупцем.

Встановивши, що відповідач отримав товар на загальну суму 6 436 007,00 грн, а розрахувався за нього на суму 6 310 207,00 грн, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність у Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" заборгованості у розмірі 125 800,00 грн та наявність правових підстав для її стягнення.

При цьому, перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків за користування товарним кредитом та встановивши його невідповідність умовам договору, суд першої інстанції, здійснивши власний розрахунок, визнав обґрунтованим відсоток у розмірі 540 253,54 грн.

Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом першої інстанції, укладений між Приватним підприємством "СПЕКА" та Приватним підприємством "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" договір №01 від 12.01.2023 за своєю правовою природою є договором поставки, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати або передати зі свого складу покупцю у власність нафтопродукти для комерційного використання у господарській діяльності, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, при цьому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом частини першої статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар, або надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 664 ЦК України, товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це, при цьому готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом частини другої статті 74 ГПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події, а у разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування, при цьому предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, при цьому жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а їх належність, допустимість, достовірність, вірогідність та взаємний зв`язок підлягають оцінці як окремо, так і в сукупності.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства та погоджені сторонами умови договору, для вирішення питання про наявність у відповідача простроченого грошового зобов`язання визначальним є встановлення не лише факту оформлення видаткових накладних, а й факту та дати фактичного отримання Приватним підприємством "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" спірного товару, оскільки саме з цією обставиною сторони у пункті 5.1 договору пов`язали початок перебігу триденного строку для здійснення його оплати.

Так, пунктом 4.1 договору сторони конкретизували порядок передачі товару, погодивши, що його відпуск здійснюється товарними партіями на умовах FCA (ІНКОТЕРМС-2000) шляхом завантаження в автомобільний транспорт покупця з резервуарів постачальника відповідно до положень пункту 10.3.2 Інструкції №281/171/578/155, тоді як згідно з пунктом 6.3 договору товар відпускається покупцю відповідно до видаткової накладної або забірного листа.

Таким чином, системне тлумачення пунктів 4.1, 5.1 та 6.3 договору свідчить, що сторони розмежували оформлення документів на відвантаження товару та його фактичне отримання покупцем, визначивши останнє тією юридично значущою обставиною, з настанням якої розпочинається перебіг погодженого сторонами строку виконання грошового зобов`язання.

Такий погоджений сторонами порядок визначення строку оплати відповідає частині першій статті 692 ЦК України, яка допускає встановлення договором іншого строку оплати товару, а тому при вирішенні питання про настання у відповідача обов`язку з оплати підлягає застосуванню саме умова пункту 5.1 договору, за якою перебіг триденного строку пов`язаний із днем фактичного отримання товару, а не з датою оформлення видаткової накладної.

Натомість суд першої інстанції, визнавши підписані сторонами накладні достатнім підтвердженням отримання відповідачем товару, фактично ототожнив дату оформлення накладної на відвантаження з датою фактичного отримання товару покупцем, не надавши належної оцінки наведеним умовам договору та не встановивши обставин фактичного відпуску спірних партій пального у погоджений сторонами спосіб.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2025 сторонами підписано накладну на відвантаження палива №000691 на суму 35 300,00 грн, водночас цією ж датою оформлено акт приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання №000691, відповідно до якого Приватне підприємство "СПЕКА" прийняло на зберігання 706 л дизельного палива ДП-Л-Євро 5-ВО.

Аналогічно, 22.09.2025 сторонами підписано накладну на відвантаження палива №000850 на суму 90 500,00 грн та цією ж датою оформлено акт приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання №000850, відповідно до якого Приватне підприємство "СПЕКА" прийняло на зберігання 1 810 л дизельного палива ДП-Л-Євро 5-ВО.

При цьому в зазначених актах прямо передбачено, що передані на зберігання паливно-мастильні матеріали залишаються у Приватного підприємства "СПЕКА", яке не має права використовувати їх у власному господарському обороті та/або передавати третім особам, а тому одночасне оформлення накладних на відвантаження та актів про прийняття тієї самої кількості пального позивачем на зберігання саме по собі не дає підстав для висновку, що у відповідні дати відбулося фактичне отримання цього пального відповідачем у розумінні пункту 5.1 договору.

Більше того, акти приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання засвідчують перебування відповідних обсягів пального після оформлення накладних у позивача, а відтак для встановлення факту виконання постачальником зобов`язання у спосіб, погоджений пунктом 4.1 договору, необхідним є встановлення подальшого фактичного відпуску такого товару покупцю та дати, коли відповідний відпуск відбувся.

Водночас наявні у матеріалах справи акти повернення нафтопродуктів зі зберігання не містять дати їх складання та фактичного повернення відповідних обсягів пального, у зв`язку з чим, навіть якщо такі документи свідчать про подальше вибуття пального зі зберігання, вони не дозволяють встановити момент, коли спірний товар фактично був отриманий відповідачем, а отже, не дають можливості визначити початок перебігу передбаченого пунктом 5.1 договору триденного строку його оплати.

При цьому матеріали справи не містять договору зберігання №001/2023 від 12.01.2023, на який міститься посилання у відповідних актах, водночас наявність підписаних сторонами актів приймання-передачі пального на зберігання підтверджує оформлення між сторонами відповідних операцій зі зберігання, однак за відсутності самого договору суд позбавлений можливості встановити погоджені сторонами умови та строки повернення пального і, відповідно, визначити на їх підставі конкретну дату його подальшого фактичного отримання відповідачем.

Колегія суддів при цьому враховує, що сама по собі видаткова накладна є первинним документом та за відповідних обставин може підтверджувати здійснення господарської операції, однак її доказове значення у конкретному спорі підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами та з врахуванням погодженого сторонами порядку виконання зобов`язання, а тому підписання накладної не може автоматично підміняти встановлення тієї обставини, з якою самі сторони договору прямо пов`язали настання строку оплати.

У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що позиція відповідача фактично зводиться до заперечення поставки виключно з підстав відсутності окремих первинних документів, оскільки висновок апеляційного суду ґрунтується не на формальній відсутності певного документа, а на оцінці наявних у справі доказів у їх сукупності та взаємному зв`язку, які за встановлених обставин не дають можливості встановити факт отримання відповідачем саме спірних партій пального та конкретну дату такого отримання.

У даному випадку така необхідність є особливо очевидною з огляду на те, що одночасно з накладними №000691 від 13.08.2025 та №000850 від 22.09.2025 сторонами оформлено документи про прийняття зазначеного у цих накладних пального на зберігання самим позивачем, тоді як доказів, які б дозволяли достовірно встановити конкретну дату подальшого фактичного отримання відповідачем саме цих обсягів пального, матеріали справи не містять.

При цьому доводи позивача про те, що передача пального на зберігання могла відбутися лише після набуття відповідачем права власності на нього, а тому самі акти приймання-передачі на зберігання підтверджують попереднє здійснення поставки, не спростовують наведених висновків, оскільки у спірних правовідносинах визначальним для встановлення моменту виникнення обов`язку з оплати є не перехід до покупця права власності на товар, а погоджена сторонами у пункті 5.1 договору самостійна юридично значуща обставина - фактичне отримання товару, конкретна дата якого щодо спірних партій матеріалами справи не підтверджена.

Водночас судом враховано, що позивачем до додаткових пояснень від 29.06.2026 долучалися забірні листи за 2025 рік, однак суд першої інстанції, застосувавши приписи частини восьмої статті 80 та частини другої статті 118 ГПК України, дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття доданих до пояснень доказів у зв`язку з недотриманням встановленого процесуального порядку їх подання.

За наведеного подальше посилання місцевого господарського суду на забірні листи при вирішенні спору по суті як на документи, що підтверджують отримання відповідачем товару, є непослідовним, оскільки докази, які суд визнав поданими з порушенням встановленого процесуального порядку та не прийняв до розгляду, не могли одночасно бути покладені в основу висновку про доведеність фактичного отримання спірного товару.

Крім того, посилання на загальний характер господарських відносин сторін, оформлення аналогічних документів щодо інших партій товару та здійснення відповідачем оплат за попередні поставки не усуває необхідності встановлення факту та дати отримання саме тих партій пального, вартість яких заявлена позивачем до стягнення у цій справі, оскільки предметом доказування є обставини виконання конкретних спірних зобов`язань, а не належність виконання сторонами договору в цілому протягом усього періоду їх співпраці.

Колегія суддів також не погоджується із застосуванням до поведінки відповідача принципу venire contra factum proprium, оскільки доктрина заборони суперечливої поведінки передбачає недопустимість такої зміни поведінки сторони, яка суперечить її попереднім заявам або діям та обґрунтованим очікуванням іншої сторони, тоді як заперечення відповідачем факту отримання конкретних неоплачених партій товару не суперечить здійсненню ним оплат за інші партії, фактичне отримання яких не оспорюється.

Саме по собі підписання відповідачем накладних №000691 та №000850 також не створює підстав для застосування зазначеної доктрини, оскільки відповідач не заперечує факту їх оформлення, а послідовно посилається на іншу юридично значущу обставину - відсутність доказів фактичного отримання ним відповідного пального у порядку, передбаченому пунктом 4.1 договору, та, відповідно, недоведеність настання визначеного пунктом 5.1 договору строку його оплати.

Водночас Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2019 у справі № 910/353/19 зазначила, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується на принципі добросовісності, а поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, для застосування зазначеної доктрини недостатньо самого встановлення відмінності між процесуальною позицією сторони у спорі та її попередньою поведінкою, оскільки необхідним є також встановлення того, що інша сторона розумно покладалася на відповідну поведінку контрагента та внаслідок такого покладання діяла собі на шкоду.

Таких обставин у спірних правовідносинах не встановлено, а матеріали справи не містять доказів того, що Приватне підприємство "СПЕКА", покладаючись саме на попередню поведінку Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" щодо інших поставок, змінило свою поведінку стосовно спірних партій товару або вчинило у зв`язку з таким покладанням певні дії собі на шкоду.

Більше того, спірні операції мають власний документальний супровід, який відрізняє їх від інших операцій сторін, оскільки одночасно з накладною №000691 від 13.08.2025 на 706 л дизельного пального вартістю 35 300,00 грн сторонами оформлено акт приймання-передачі цих же 706 л пального на зберігання Приватним підприємством "СПЕКА", а одночасно з накладною №000850 від 22.09.2025 на 1 810 л дизельного пального вартістю 90 500,00 грн - акт приймання-передачі цих же 1 810 л пального на зберігання Приватним підприємством "СПЕКА".

При цьому колегія суддів, проаналізувавши наданий позивачем перелік накладних, виписки по особовому рахунку Приватного підприємства "СПЕКА" щодо оплати паливно-мастильних матеріалів з 01.01.2025 по 03.11.2025 та наявні в матеріалах справи накладні на отримання відповідачем товару в період з 01.01.2025 по 23.09.2025, звертає увагу на те, що за умов регулярного, а в окремі періоди щоденного, отримання відповідачем нафтопродуктів та здійснення розрахунків за них переважно протягом 1-3 днів відсутність оплати саме за накладними від 13.08.2025 та 22.09.2025, які хронологічно знаходяться між іншими оплаченими поставками, не узгоджується з усталеним між сторонами порядком виконання зобов`язань за договором.

Відтак покладення на відповідача негативних наслідків недоведеності позивачем факту та дати фактичного отримання спірного товару фактично означало б перенесення на відповідача обов`язку доводити відсутність події, на якій позивач ґрунтує свої вимоги, що не узгоджується із закріпленими статтями 13, 74 ГПК України засадами змагальності та розподілу обов`язку доказування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту отримання Приватним підприємством "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" товару за накладними №000691 від 13.08.2025 та №000850 від 22.09.2025, а тому відсутні підстави вважати доведеним початок перебігу передбаченого пунктом 5.1 договору триденного строку для його оплати та, відповідно, факт прострочення відповідачем грошового зобов`язання на загальну суму 125 800,00 грн.

Зазначене водночас виключає і наявність підстав для нарахування відсотків за користування товарним кредитом, оскільки відповідно до пункту 5.2 договору правовою передумовою визнання неоплаченого товару поставленим на умовах товарного кредиту є саме його неоплата покупцем у строки, визначені пунктом 5.1 договору.

Отже, за відсутності встановленого початкового моменту перебігу строку оплати за пунктом 5.1 договору відсутні підстави для висновку про настання передбаченої пунктом 5.2 договору умови, з якою сторони пов`язали набуття неоплаченим товаром статусу поставленого на умовах товарного кредиту.

При цьому передбачене пунктом 5.3 договору визначення строку погашення товарного кредиту та відсотків за його використання на 31-й день від дати відвантаження, зазначеної у накладній, регулює строк виконання вже виниклого зобов`язання з повернення товарного кредиту та сплати відсотків і не може тлумачитися як самостійна підстава виникнення такого зобов`язання, оскільки за змістом пункту 5.2 договору передумовою визнання неоплаченого товару поставленим на умовах товарного кредиту є саме його неоплата у строк, визначений пунктом 5.1 договору.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 125 800,00 грн основної заборгованості та 540 253,54 грн відсотків за користування товарним кредитом ґрунтується на ототожненні дати оформлення накладних із датою фактичного отримання товару без встановлення передбаченої договором обставини, з якою сторони пов`язали виникнення та прострочення відповідного грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такий висновок не відповідає встановленим обставинам справи та умовам укладеного сторонами договору.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, а за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини третьої статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору з врахуванням ціни позову та значення справи для сторін.

При цьому Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 зазначила, що суд не вправі з власної ініціативи зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу в порядку частини п`ятої статті 126 ГПК України, однак під час розподілу судових витрат, керуючись критеріями, визначеними частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може з власної ініціативи не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.06.2026 Приватне підприємство "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" подано заяву про стягнення з Приватного підприємства "СПЕКА" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 67 000,00 грн, понесених у зв`язку з розглядом справи №903/252/26 у суді першої інстанції.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу Приватне підприємство "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" надано копію договору про надання правової допомоги №19/03/26 від 19.03.2026, укладеного між Приватним підприємством "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" та адвокатом Яцишиним В.А., копію додатка №1 від 19.03.2026 до зазначеного договору, копію платіжної інструкції № 278 від 20.03.2026 про сплату 67 000,00 грн, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1554 від 30.01.2026 та ордер про надання правничої допомоги серії АС №1173899 від 19.03.2026.

За змістом пункту 1.1 договору про надання правової допомоги №19/03/26 від 19.03.2026, адвокат прийняв на себе доручення клієнта щодо надання професійної правничої допомоги та захисту його інтересів як відповідача у господарській справі за позовом Приватного підприємства "СПЕКА" до Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" про стягнення заборгованості за договором поставки №01 від 12.01.2023 та відсотків за користування товарним кредитом.

Відповідно до пункту 1.5 договору, сторони погодили, що правова допомога клієнту надається шляхом надання письмових та усних консультацій, роз`яснень, збору інформації та документів, у тому числі шляхом направлення адвокатських запитів, аналітичної обробки відомостей, інформації та документів, а також вчинення інших передбачених договором дій, необхідних для належного представництва та захисту інтересів клієнта у справі.

Додатком №1 від 19.03.2026 до договору про надання правової допомоги №19/03/26 сторони погодили, що за надання правничої допомоги у справі №903/252/26, яка включає підготовку відзиву на позовну заяву, участь у судових засіданнях, підготовку заяв по суті справи та інших процесуальних документів у суді першої інстанції, встановлюється гонорар у фіксованому розмірі 67 000,00 грн.

Згідно з пунктом 4.1 додатка №1, зазначена сума гонорару сплачується клієнтом одноразовим платежем (авансом), тоді як у пункті 5 додатка сторони погодили, що визначений ними розмір гонорару є розумним та співмірним і встановлений з врахуванням складності справи та обсягу необхідних розрахунків.

Факт сплати ПП "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" адвокату погодженого сторонами гонорару підтверджується платіжною інструкцією №278 від 20.03.2026 на суму 67 000,00 грн.

Надані відповідачем докази підтверджують фактичне понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у справі № 903/252/26 у загальному розмірі 67 000,00 грн, при цьому розмір винагороди за надання правничої допомоги визначений сторонами договору у вигляді фіксованої суми та не поставлений у залежність від кількості витраченого адвокатом часу.

Колегія суддів враховує, що надані відповідачем докази підтверджують реальність понесених ним витрат на професійну правничу допомогу та їх безпосередній зв`язок із розглядом цієї справи, водночас встановлення факту понесення стороною відповідних витрат та погодження їх розміру між адвокатом і клієнтом не зумовлює безумовного обов`язку іншої сторони відшкодувати такі витрати у повному обсязі.

При цьому визначений договором про надання правової допомоги фіксований розмір гонорару у сумі 67 000,00 грн є обов`язковим у правовідносинах між адвокатом та його клієнтом, однак при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має оцінити суму, яка покладається на іншу сторону, з врахуванням критеріїв, встановлених статтею 129 ГПК України, зокрема, пов`язаності витрат із розглядом справи, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

Водночас колегія суддів враховує, що предметом розгляду у справі № 903/252/26 є спір, який виник з одного договору поставки №01 від 12.01.2023 та стосується стягнення основної заборгованості і передбачених цим же договором відсотків за користування товарним кредитом, а правова позиція відповідача ґрунтувалася переважно на дослідженні умов укладеного сторонами договору, первинних документів щодо спірних господарських операцій та встановленні факту і моменту фактичного отримання товару.

Зі змісту додатка №1 від 19.03.2026 вбачається, що погоджений сторонами фіксований гонорар у розмірі 67 000,00 грн охоплював підготовку відзиву на позовну заяву, участь у судових засіданнях, підготовку заяв по суті справи та інших процесуальних документів у суді першої інстанції, при цьому окремої вартості кожного виду правничої допомоги сторонами не визначено.

Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет та ціну позову, складність справи, обсяг досліджених доказів, характер та обсяг фактично наданої відповідачу професійної правничої допомоги, а також те, що надання такої допомоги здійснювалося в межах одного господарського спору, колегія суддів вважає, що покладення на Приватне підприємство "СПЕКА" витрат відповідача на професійну правничу допомогу у повному заявленому розмірі 67 000,00 грн не відповідатиме критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності, передбаченим статтею 129 ГПК України.

При цьому суд наголошує, що у даному випадку йдеться не про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в порядку частини п`ятої статті 126 ГПК України, можливість якого поставлена у залежність від наявності відповідного клопотання іншої сторони, а про розподіл судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України та визначення тієї їх частини, яка з огляду на встановлені законом критерії підлягає покладенню на сторону, не на користь якої ухвалено судове рішення.

За наведеного, керуючись критеріями реальності, необхідності, розумності, обґрунтованості та пропорційності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для покладення на Приватне підприємство "СПЕКА" 50 % понесених Приватним підприємством "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" витрат на професійну правничу допомогу, що становить 33 500,00 грн, тоді як решта таких витрат у розмірі 33 500,00 грн покладається на відповідача.

Таким чином, з огляду на скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, здійснений місцевим господарським судом розподіл витрат на професійну правничу допомогу виходячи з пропорційності задоволених позовних вимог також підлягає зміні, а з Приватного підприємства "СПЕКА" на користь Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" підлягають стягненню 33 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з приписами пунктів 3, 4 частини першої статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийняте з невідповідністю висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на що апеляційну скаргу Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" слід задоволити, рішення Господарського суду Волинської області від 20.07.2026 у справі №903/252/26 - скасувати, прийнявши нове рішення, яким у позові відмовити.

При цьому судові витрати, передбачені статтею 123 ГПК України, у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" задоволити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 20 липня 2026 року у справі №903/252/26 скасувати.

Прийняти нове рішення.

"1. В позові відмовити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "СПЕКА" (43021, Волинська обл., Луцький р-н, м. Луцьк, вул. Скорика Мирослава, буд. 16, код ЄДРПОУ 20134464) на користь Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" (43012, Волинська обл., Луцький р-н, м.Луцьк, пр. Соборності, буд. 20А, кв. 162, код ЄДРПОУ 44820188) 33 500,00 грн (тридцять три тисячі п`ятсот гривень 00 коп.) витрат відповідача на професійну правничу допомогу".

3. Стягнути з Приватного підприємства "СПЕКА" (43021, Волинська обл., Луцький р-н, м. Луцьк, вул. Скорика Мирослава, буд. 16, код ЄДРПОУ 20134464) на користь Приватного підприємства "СТЕФАНІЯ ЗАХІД" (43012, Волинська обл., Луцький р-н, м.Луцьк, пр. Соборності, буд. 20А, кв. 162, код ЄДРПОУ 44820188) 14 523,91 грн (чотирнадцять тисяч п`ятсот двадцять три гривні 91 копійка) судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Господарському суду Волинської області видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складений "13" жовтня 2026 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Саврій В.А.