Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №911/2696/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2026 р. Справа№911/2696/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пустового Андрія Андрійовича

на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2026

у справі №911/2696/25 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Воробок Михайла Івановича

до Фізичної особи-підприємця Пустового Андрія Андрійовича

про стягнення 70 295, 00 грн

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Воробок Михайло Іванович (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Пустового Андрія Андрійовича (далі - відповідач) про стягнення боргу у розмірі 70 295, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на виконання своїх зобов`язань за Договорами-заявками від 23.12.2024 №115 ВТ та від 23.12.2024 №116 ВТ було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом, в той час як відповідач свого обов`язку з оплати за простій на кордоні з іноземною державою двох автомобілів тривав понад встановлений норматив часу (48 годин), з 05.01.2025 по 21.01.2025 (17 неповних діб), не виконав, у зв`язку з чим у нього виник борг перед позивачем у сумі 70 295, 00 грн.

Господарський суд Київської області рішенням від 15.07.2026 у справі №911/2696/25 позовні вимоги задовольнив у повному обсязі. Стягнув з Фізичної особи-підприємця Пустового Андрія Андрійовича на користь Фізичної особи-підприємця Воробок Михайла Івановича 1700 доларів США, що за курсом НБУ становить 70 295 грн додаткових витрат за простій автомобіля під час перевезення та 3 028 грн витрат по сплаті судового збору.

При ухваленні рішення у справі №911/2696/25 суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується прострочена заборгованість відповідача перед позивачем за Договором-заявкою на надання автомобільного транспорту № 115 ВТ від 23.12.2024 та за Договором-заявкою на надання автомобільного транспорту № 116 ВТ від 23.12.2024 в сумі 1700 доларів США, що станом на момент подання позову за курсом НБУ було еквівалентно 70 295 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 03.08.2026 Фізична особа-підприємець Пустовий Андрій Андрійович звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2026 у справі №911/2696/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що долучена до позовної заяви «карта простою» не відповідає вимогам, що ставляться до первинних документів, і не може вважатися належним та допустимим доказом простою.

На думку відповідача, підписання акта наданих послуг без застережень є вираженням волі сторони щодо відсутності будь-яких претензій за відповідним періодом надання послуг, включно з питаннями тривалості та оплати простою транспортних засобів. Відповідач зауважив, що лише згодом, 10.02.2025, після підписання актів без зауважень, позивач звернувся до відповідача з претензією щодо простою, підстави та своєчасність пред`явлення якої за таких обставин викликають обґрунтовані сумніви. Суд першої інстанції обмежився висновком про те, що акти стосуються лише самого факту перевезення, не навівши мотивів, чому обставини простою, зазначені позивачем як такі, що виникли до підписання актів, не охоплювалися волевиявленням позивача при підписанні цих актів без зауважень

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пустового Андрія Андрійовича на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2026 у справі №911/2696/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пустового Андрія Андрійовича на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2026 у справі №911/2696/25. Витребував матеріали справи №911/2696/25 з Господарського суду Київської області. Призначив до розгляду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пустового Андрія Андрійовича на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2026 у справі №911/2696/25 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Щодо долучених відповідачем до апеляційної скарги нових доказів (копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), суд апеляційної інстанції зазначає, що частина восьма статті 80 ГПК України передбачає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У свою чергу, стаття 269 ГПК України, якою встановлені межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80 та 269 ГПК України свідчить про те, що єдиний виняток, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, з причин, що не залежали від учасника справи, тягар доведення яких також покладений на останнього (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 03.06.2025 у справі №914/855/24).

Доказів неможливості подання вказаних документів відповідачем суду апеляційної інстанції не надано, а тому Північний апеляційний господарський суд відмовляє у долученні до апеляційного провадження доказів та не надає їм оцінку при апеляційному перегляді.

19.08.2026 на адресу Північного апеляційного господарського позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, згідно якого останній заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що сам по собі факт невідповідності документа окремим вимогам до первинного бухгалтерського документа не означає автоматичної втрати ним доказового значення у господарському процесі. На переконання позивача, апелянт не спростував належними та допустимими доказами: факту виникнення простою; обставин, за яких виникли додаткові витрати; передбачених сторонами умов щодо оплати таких витрат; обґрунтованості заявленої до стягнення суми; висновків суду першої інстанції щодо правової природи спірного платежу. Натомість значна частина доводів апеляційної скарги ґрунтується на припущеннях та вибірковому тлумаченні окремих документів.

Матеріали справи №911/2696/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 23.09.2026.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2024 між Фізичною особою-підприємцем Воробок Михайлом Івановичем (перевізник) та Фізичною особою-підприємцем (Пустовим Андрієм Андрійовичем укладені Договори-заявки на надання автомобільного транспорту №115 ВТ та №116 ВТ (далі Договори-заявки) на міжнародні транспортні послуги з перевезення вантажу за маршрутом: Вінниця (Україна) - Тбілісі (Грузія) автомобілями за державними номерами: НОМЕР_1 / НОМЕР_2 та НОМЕР_3 / НОМЕР_4 на суму 140 000,00 грн за кожним Договором-заявкою.

21.01.2025 між сторонами складено акт надання послуг №3 про те, що виконавцем згідно Договору-заявки на надання автомобільного транспорту №115 ВТ від 23.12.2024 надані міжнародні транспортні послуги з перевезення вантажу по маршруту: Вінниця (Україна) - Тбілісі (Грузія) автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 згідно CRM №6044 на суму 140 000, 00 грн.

21.01.2025 між сторонами складено акт надання послуг №4 про те, що виконавцем згідно Договору-заявки на надання автомобільного транспорту №116 ВТ від 23.12.2024 надані міжнародні транспортні послуги з перевезення вантажу по маршруту: Вінниця (Україна) - Тбілісі (Грузія) автомобілем НОМЕР_3 / НОМЕР_4 згідно CRM №6045 на суму 140 000, 00 грн.

10.02.2025 позивачем було направлено відповідачу лист претензію від 08.02.2025, в якій просив розглянути оплату за простій у розмірі 100 доларів за кожну добу, не враховуючи нормативні 48 годин, які надаються для розмитнення-розвантаження авто.

Звертаючись до суду з даним позовом, з доводів позовної заяви вбачається, що позивач зазначає, що відповідно до карти простою місцем завантаження автомобілів за державними номерами АО7333BE/ НОМЕР_5 та АО5700EO/ НОМЕР_6 був GREEN COOL LTP м. Вінниця, Немирівське шосе, 213, куди вони прибули для цього 24.12.2024 о 8.00 год. Цього ж дня о 15.45 год. водії отримали документи, потім о 16.30 год. прибули на розмитнення, отримали документи о 18.00 год.

Далі, розмитненням був пропускний пункт м/п Дяково-Халмеу. Прибуття на розмитнення: 03.01.2025 о 9.00 год.; отримання документів водіями: 20.01.2025 о 16.30 год.; прибуття для розвантаження: 21.01.2025 о 9.00 год., вивантаження автомобілів о 15.00 год.

Згідно з додатковими умовами перевезення (Договорів-заявок) норматив часу на завантаження і замитнення складає 48 годин з моменту прибуття автомобіля на місце виконання операції. Простій автомобіля понад встановлений норматив сплачується Замовником в сумі 1 000 грн на території України та 50 доларів за кордоном.

Позивач зазначив, що простій на кордоні з іноземною державою двох автомобілів тривав понад встановлений норматив часу (48 годин), з 05.01.2025 по 21.01.2025 (17 неповних діб), відповідно, сума простою за два автомобілі складає 1700 у.е. В національній валюті України на день подання позову 20.08.2025 офіційний курс гривні до іноземної валюти становив (USD Долар США складає 41,35 грн).

Згідно із статтею 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За змістом частин 2, 3 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно з частиною 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. третя ст. 929 ЦК України).

Відповідно до ст. 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов`язків.

Отже, з огляду на викладене, перевезення вантажу здійснюється за письмовим договором перевезення (транспортного експедирування), його укладення підтверджується складенням транспортної накладної, а особливості укладення та виконання таких договорів встановлені законом.

Згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі - Закон) експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Експедитори за дорученням клієнтів, зокрема, забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Згідно зі статтею 9 Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору транспортного експедирування, зокрема, є: розмір плати експедитору; порядок розрахунків.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до положень статті 11 Закону експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

За необхідності відступати від вказівок клієнта, зокрема в разі виникнення загрози пошкодження вантажу, безпеці людей і довкіллю, експедитор зобов`язаний попередньо отримати згоду клієнта на таке відступлення. У разі якщо немає можливості попередньо повідомити про це або якщо відповідь на такий запит не отримано експедитором у належний за наявними обставинами строк, експедитор має право діяти на свій розсуд, повідомивши клієнта про свої дії, як тільки таке повідомлення стане можливим.

Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов`язки експедитора.

За статтею 12 Закону клієнт зобов`язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов`язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов`язки клієнта.

За приписами процесуального Закону кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).

Згідно із приписами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За чинним ГПК України докази мають бути належними - це докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; допустимими - обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; достовірними - це докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 79-78 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договорами-заявками, здійснивши перевезення вантажу на умовах, погоджених у Договорах-заявках, що не заперечується сторонами та підтверджується актами надання послуг №3 від 21.01.2025 на суму 140 000, 00 грн та №4 від 21.01.2025 на суму 140 000, 00 грн.

Слід зазначити, що у зазначених актах надання послуг відсутня інформація про погодження сторонами додаткових нарахувань перевізником плати за простій автомобілю понад встановлених нормативів.

Позивач на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення 70 295, 00 грн за простій на кордоні з іноземною державою двох автомобілів надав суду «Карта простоя «___»____от____г__ владелец транспортного средства Р.Е. Vorobok M.I. Номер контойнера/трейлера: /Container / trailer number: НОМЕР_7 . Рег. Номер тягача: Reg. N of the truck: АО 7333 ВЕ. Номер CMP 6044» та «Карта простоя «___»____от____г__ владелец транспортного средства Р.Е. Vorobok M.I. Номер контойнера/трейлера: /Container / trailer number: НОМЕР_8 . Рег. Номер тягача: Reg. N of the truck: АО 5700 ЕO. Номер CMP 6045».

Статтею 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.1999 у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації, тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина 5 статті 10 Конституції України).

Відповідно до статті 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.

Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою.

Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус судів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

Цей Закон регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України (частина 1 статті 2 вказаного Закону).

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.

Згідно з частин 1, 2, 4, 5 статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. Такої ж думки дотримується Верховий Суд у постанові від 20.06.2019 у справі №910/4473/17.

Матеріали даної справи не містять перекладу «карт простоя» у встановленому законодавством порядку, що виключає можливість суду визначити наявність підстав для нарахування позивачем відповідачу плати за простій автомобілю понад встановлених нормативів.

Інших доказів на підтвердження простою автомобілів понад встановлених нормативів позивачем суду не надано.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2026 у справі №911/2696/25 скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пустового Андрія Андрійовича на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2026 у справі №911/2696/25 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2026 у справі №911/2696/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Воробок Михайла Івановича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь Фізичної особи-підприємця Пустового Андрія Андрійовича ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП НОМЕР_10 ) 3 633, 60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.

5. Матеріали справи №911/2696/25 повернути до Господарського суду Київської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська