Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №910/5939/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2026 р. Справа№910/5939/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026

у справі №910/5939/26 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

про стягнення 92 875, 00 грн

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 92 875,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач за наслідками настання страхового випадку повинен відшкодувати позивачу страхове відшкодування за завдання майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка за посиланням позивача сталась через автомобіль Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес- Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_1 , який, у свою чергу, застрахований відповідачем.

Господарський суд міста Києва рішенням від 27.07.2026 у справі №910/5939/26 у позові відмовив повністю.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази та документи, з яких можна було б встановити обставини спірної ДТП, зокрема факт випадіння глушника автомобіля "Mercedes-Benz Sprinter", державний номерний знак НОМЕР_1 , як і наявність будь-яких інших ознак технічної несправності вказаного транспортного засобу, що за посиланням позивача спричинило ДТП.

З урахуванням того, що позивач взагалі не вказав, яка особа була водієм автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_1 , а також не довів належними і допустимими доказами наявності протиправної поведінки цієї особи, наявності причинно-наслідкового зв`язку між такою протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у сумі 92 875,00 грн за відновлювальний ремонт автомобіля «Volkswagen ID.4 PRO», державний номерний знак НОМЕР_2 .

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 13.08.2026 Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі №910/5939/26 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що ним надано до господарського суду більш вірогідні докази, зокрема у виді постанови Віньковецького районного суду Хмельницької області, які не були спростовані відповідачем, які дозволяють стверджувати, що саме від автомобіля Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес-Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_1 , який був забезпечений полісом обов`язкового страхування відповідальності ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», відірвався глушник, внаслідок чого було пошкоджено застрахований в ПрАТ «УПСК» автомобіль, що належить ОСОБА_1 .

На думку позивача, яка саме особа у цей момент була за кермом автомобіля, забезпеченого полісом ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» (відповідачем), значення не має, оскільки в межах ліміту відповідальності збиток, завданий такою невстановленою особою має відшкодовувати ПрАТ «СК «ПЗУ Україна.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі №910/5939/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі №910/5939/26. Розгляд апеляційної скарги ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребував матеріали справи №910/5939/26 з Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи №910/5939/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 24.08.2026.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2024 між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» (ПрАТ «УПСК»/Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) було укладеного Договір №045/500/000119 страхування наземних транспортних засобів Програма «Економ», за умовами якого, у т.ч. і на випадок ДТП, було застраховано належний Страхувальнику автомобіль VOLKSWAGEN ID.4 PRO, р.н. НОМЕР_3 , 2021 року випуску (застрахований ТЗ). Страхова сума 1 100 000,00 грн. Строк страхування - з 19.12.2024 по 18.12.2025.

Згідно копії довідки Національної поліції України від 09.11.2025 №3025314574361206 у зазначену дату на автодорозі Т-23-15 сталася ДТП за участю ОСОБА_1 , який, керуючи автомобілем марки "Volkswagen ID.4 PRO", державний номерний знак: НОМЕР_3 , здійснив наїзд на сторонній предмет на проїзній частині дороги, внаслідок чого вказаний автомобіль отримав механічні пошкодження.

У вказаній довідці зазначено, що своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 12.1. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).

Обставини вказаної ДТП були предметом розгляду Віньковецького районного суду Хмельницької області в межах адміністративної справи № 670/770/25.

Постановою від 28.01.2026 провадження у справі №670/770/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП в зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

10.11.2025 власник застрахованого позивачем транспортного засобу звернувся до позивача із заявою-повідомленням про подію, а 10.12.2025 - із заявою на виплату страхового відшкодування від вказаної дати.

На підставі: протоколу технічного огляду КТЗ від 18.11.2025, складеного за участю експерта (оцінювача) Ковальчука Г.В. та страхувальника; ремонтної калькуляції з системи "Audatex" від 26.11.2025 №045/500/00, рахунка Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Авто" від 19.11.2025 №СРКС0002336, позивачем був здійснений розрахунок суми страхового відшкодування та складений страховий акт від 03.12.2025 №КАСКО 045/214/032016/25/1, відповідно до якого загальна сума страхового відшкодування склала 92 875,00 грн.

Вказана сума страхового відшкодування була перерахована позивачем на рахунок суб`єкта господарювання, який здійснював ремонт застрахованого транспортного засобу, - ТОВ "Престиж-Авто", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 03.12.2025 № 162231800.

На думку позивача, спірна ДТП сталася з вини водія транспортного засобу "Mercedes-Benz Sprinter", держаний номерний знак НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність за експлуатацію якого була застрахована відповідачем на підставі договору (полісу) № ЕР-229690744 (ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, - 250 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн).

02.03.2026 позивач звернувся до відповідача з претензією (заявою) про виплату страхового відшкодування від 02.03.2026 вих. № 032016/03. Однак, відповіді на вказану претензію (заяву) позивачем отримано не було.

Позивач звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення 92 875,00 грн, посилаючись на те, що відповідач, як страховик винної, на думку позивача, у ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодував позивачу шкоду, завдану вказаною особою внаслідок ДТП.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" визначено, що страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

За пунктом 2.1. статті 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За абзацом 1 пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Частиною шістнадцятою статті 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Отже, факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Водночас ДТП слугує підставою також для виникнення договірного зобов`язання за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

За змістом статті 980 ЦК України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 ЦК України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до статей 12, 22 та 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 92 875, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 03.12.2025 №162231800.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальник має право вибору страховика для укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Частиною 2 підпункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у зв`язку з укладенням відповідачем з власником транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес-Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_1 полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-229690744 від 09.11.2025, відповідач прийняв на себе обов`язок відшкодовувати завдану шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації застрахованого транспортного засобу.

Предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування завданих внаслідок ДТП збитків у розмірі 92 875, 00 грн з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна».

Відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно пункту 1 частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази та документи, з яких можна було б встановити обставини спірної ДТП, зокрема факт випадіння глушника автомобіля "Mercedes-Benz Sprinter", державний номерний знак НОМЕР_1 , як і наявність будь-яких інших ознак технічної несправності вказаного транспортного засобу, про що зазначав позивач у своєму позові.

У свою чергу, у постанові Віньковецького районного суду Хмельницької області від 28.01.2026 у справі №670/770/25 зазначено, що в матеріалах вказаної адміністративної справи наявні виключно фотознімки, на яких зафіксовано сторонні предмети, що знаходяться на проїзній частині дороги, у тому числі глушник автомобіля, а також фотознімки автомобіля "Mercedes-Benz Sprinter", державний номерний знак НОМЕР_1 .

У вказаній постанові зазначено, що: "згідно зі схемою місця ДТП, яка сталася 09.11.2025, стався вид пригоди наїзд на перешкоду; учасником ДТП є ОСОБА_1 , який із схемою ознайомлений, дані про пошкодження транспортного засобу підтверджує (а.п. 5). Фотосвітлини підтверджують кількість та характер зовнішніх пошкоджень транспортного засобу марки Volkswagen ID4PRO (державний номерний знак НОМЕР_3 ) передній бампер та правий підкрилок. На фотосвітлинах місця ДТП зображені сторонні предмети, що знаходяться на проїзній частині. Вбачається можливим ідентифікувати глушник автомобіля частину автомобіля, яка призначена для випуску відпрацьованих газів. Також матеріали справи місять фотосвітлину транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес-Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_1 (а.п. 23). Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 свідчить про належність автомобіля марки Volkswagen ID4PRO (державний номерний знак НОМЕР_3 ) ОСОБА_1 (18, 19). Водночас матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містять письмових пояснень водія транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес-Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_1 , до комплектності якого входив глушник, що знаходився на проїзній частині і на який особою, що притягується до адміністративної відповідальності, здійснений наїзд. Також у схемі місця ДТП не відображена наявність зазначеного вище транспортного засобу. Клопотань про допит свідків та/або призначення відповідних експертиз учасники провадження не заявляли. За таких обставин встановити момент втрати транспортним засобом глушника та, відповідно, наявність об`єктивної можливості (неможливості) уникнути ОСОБА_1 наїзду на таку перешкоду не вбачається можливим. Як і неможливо встановити чи мав змогу водій безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах, чи мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, чи був водій об`єктивно спроможний виявити перешкоду та вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, як того вимагають пункти 12.1 -12.3. ПДР України".

Відомості про існування будь-яких доказів, які підтверджують приналежність вказаних предметів та деталей вказаному транспортному засобу, зокрема, письмових пояснень водія застрахованого відповідачем транспортного засобу, у вказаній постанові відсутні.

Судом першої інстанції зауважено, що такі докази відсутні й у матеріалах даної справи.

Позивач, в свою чергу, в апеляційній скарзі вказує, що працівник поліції, який оформлював матеріали ДТП, допустив ряд порушень, оскільки у схемі з місця пригоди не відобразив інший транспортний засіб, причетний до ДТП, не відібрав відповідних пояснень водія цього транспортного засобу, його дані.

Також позивачем наголошено, що працівник поліції, у суді підтвердив: наявність цього автомобілю застрахованого відповідачем на місці ДТП; позицію ОСОБА_1 , що той здійснив наїзд на глушник; що цей глушник був саме від автомобілю Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес-Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_1 .

Судом апеляційної інстанції враховано, що позивачем не додано доказів про те, що в судовому порядку встановлено вину водія автомобілю Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес-Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_1 у вчиненні ДТП.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини (така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №686/10520/15, від 08.05.2018 у справі №922/2026/17, від 21.09.2018 у справі №910/19960/15).

Непритягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №927/623/18).

Встановлення в межах цивільно-правового спору про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, обставин спричинення пошкодження майна потерпілої сторони, а також наявності в діях особи, яка завдала відповідної шкоди, вини (умислу чи необережності), може оцінюватись господарським судом на загальних підставах.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що, в даному випадку, будь-яких інших доказів, які б достовірно свідчили, що саме через дії водія автомобілю Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес-Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_1 сталось спірне ДТП матеріали справи не містять, а отже, позивачем не доведено, що до нього перейшло право зворотної вимоги до ПрАТ «УПСК» (до стаховика) винної особи у ДПП.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповіді на доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, із застосування норм матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі №910/5939/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі №910/5939/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі №910/5939/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №910/5939/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська