Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №920/183/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 920/183/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

від позивача - Юрін А.В.

від відповідача - не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Сумської області від 06.07.2026 р. (повний текст складено 10.07.2026 р.)

у справі № 920/183/26 (суддя - Жерьобкіна В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія"

про стягнення 607162,91 грн,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" про стягнення 486405,71 грн пені, 78654,36 грн 3% річних та 42102,84 грн інфляційних втрат.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного договору постачання природного газу № 7401-ПСО(Т)-29 від 23.01.2023 р. здійснив оплату спожитого природного газу за період з січня по березень 2023 року з порушенням строків, у зв`язку з чим йому нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.07.2026 р. у справі № 920/183/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 243202,86 грн пені, 78654,36 грн 3% річних, 42102,84 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені в розмірі 243202,85 грн та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що відповідач не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин. Виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема кінцевих споживачів, відсутності коштів на рахунках тощо. Підписуючи договір, відповідач погодився, зокрема з п. 5.2 цього договору, відповідно до якого у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у справі № 920/183/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 920/183/26 та призначено до розгляду на 25.08.2026 р.

У судовому засіданні представники сторін надали усні пояснення стосовно апеляційної скарги, після чого було оголошено перерву до 29.09.2026 р.

У судовому засіданні 29.09.2026 р. представник позивача у судових дебатах підтримав пояснення стосовно апеляційної скарги, представник відповідача не з`явився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи, а також надав усні пояснення у минулому судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

23.01.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" (далі - споживач) було укладено договір постачання природного газу № 7401-ПСО(Т)-29 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити природний газ споживачу, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 2.2 договору постачальник передає споживачу природний газ у загальному потоці газу. Передача природного газу від постачальника до споживача оформлюється комерційним актом приймання-передачі природного газу відповідно до вимог Кодексу ГТС та цього договору.

Як передбачено п. 4.2 договору, оплата за газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами на банківський рахунок постачальника шляхом 100% оплати договірної вартості газу за період постачання наступним чином: 33% від розрахункової договірної вартості оплачується покупцем до 10 числа періоду постачання включно; 33% від розрахункової договірної вартості оплачується покупцем до 20 числа періоду постачання включно; 34% від розрахункової договірної вартості оплачується покупцем до 28 числа періоду постачання включно. Остаточний розрахунок за фактично переданий у періоді постачання природний газ з урахуванням договору здійснюється споживачем на підставі відповідних комерційних актів не пізніше 10 числа місяця (включно), наступного за періодом постачання. В платіжних дорученнях споживач має обов`язково вказувати призначення платежу, номер та дату договору.

У відповідності до п. 3.4.1 договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату за газ.

За п. 5.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 4.2 договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 5.8 договору нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та здійснюється за весь період прострочення виконання зобов`язань.

Згідно з п. 5.9 договору, керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди встановити позовну давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю у три роки.

Договір укладений сторонами з відкладальною умовою відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України та набуває чинності з дати укладання споживачем, відповідно до п. 3.4.10 та п. 3.4.11 договору про договірне списання з поточних рахунків споживача (зокрема з поточних рахунків із спеціальним режимом використання), призначених для зарахування всіх коштів від ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго", і діє в частині поставки газу до 31 січня 2023 року (включно), а в частині розрахунків за газ - до повного їх виконання (п. 8.1 договору).

Згідно з додатковою угодою № 1 від 31.01.2023 р. до договору постачання природного газу сторони домовилися внести зміни в розділ 8 договору, а саме: п. 8.1 "31 січня 2023 року (включно)" замінити на "28 лютого 2023 року (включно)".

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 28.02.2023 р. до договору постачання природного газу сторони домовилися внести зміни в розділ 8 договору, а саме: п. 8.1 "28 лютого 2023 року (включно)" замінити на "31 березня 2023 року (включно)".

На виконання умов укладеного договору за період з січня по березень 2023 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 28448860,34 грн, що підтверджується комерційними актами приймання-передачі природного газу від 28.02.2023 р., від 31.03.2023 р. та коригувальним комерційним актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2023 р.

Вказані акти були підписані представниками без зауважень та скріплені печатками обох сторін.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов укладеного договору здійснював оплату поставленого природного газу несвоєчасно, у зв`язку з чим йому нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

За змістом ст. 193 ГК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ст. 662 ЦК України).

За змістом ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як було встановлено вище, на виконання умов укладеного договору позивачем було здійснено відповідачу поставку природного газу на загальну суму 28448860,34 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами комерційними актами приймання-передачі природного газу від 28.02.2023 р., від 31.03.2023 р. та коригувальним комерційним актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2023 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Як передбачено ч. 1 ст. 230 ГК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Тому в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 910/12876/19).

Враховуючи те, що встановлений в договорі розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання відповідає розміру таких санкцій, визначених у законі, а матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем строків оплати, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 486405,71 грн є обґрунтованою.

Разом з цим, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач звернувся із клопотанням про зменшення розміру пені на 99,9%.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 р. у справі № 924/1089/17, від 22.01.2019 р. у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 р. у справі № 912/1703/18, від 06.11.2019 р. у справі № 917/1638/18.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18.

При цьому, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 ЦК є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50%, тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до норм частин першої, другої статті 233 ГК та частини третьої статті 551 ЦК, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11.07.2023 р. у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 р. у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 р. у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 р. у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 р. у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 р. у справі № 902/919/22, від 14.02.2024 р. у справі № 910/3015/23, від 04.06.2025 р. у справі № 910/5992/24.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Норми чинного законодавства України не містять вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру штрафних санкцій, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки відповідно до норм статті 551 ЦК є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 р. у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 р. у справі № 917/791/18, від 13.05.2019 р. у справі № 904/4071/18, від 11.07.2023 р. у справі № 914/3231/16, від 15.11.2023 р. у справі № 910/1266/23).

Отже, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 925/577/21.

Виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, нарахованої позивачем у даній справі, до її розумного розміру.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво, постачання, транспортування теплової енергії для надання населенню та іншим споживачам послуг з опалення та гарячого водопостачання в місті Охтирка Сумської області. Відповідач обслуговує 8500 абонентів, серед яких заклади освіти, лікарні, тощо.

Відповідач включений до секторального переліку критичної інфраструктури за типами основної послуги - постачання теплової енергії (сектор - системи життєзабезпечення), затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 167 від 07.09.2022 р.

Згідно з Витягу з наказу Міністерства енергетики України від 17.02.2025 р. № 73 "Про визначення підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (протокол № 68)" підтверджено віднесення Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" до критично важливих підприємств для функціонування економіки, забезпечення життєдіяльності населення та потреб Збройних Сил України.

Крім цього судовою колегією враховано обставини пошкодження виробничих потужностей відповідача внаслідок авіаударів РФ (підтверджені витягами з ЄРДР, фотофіксацією), а також обставини збитковості підприємства (звіти про фінансові результати за 2021-2024 роки).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погіршення фінансового стану позивача, ускладнення в господарській діяльності чи завдання йому збитків в результаті дій відповідача.

Оцінюючи обставини справи для застосування правового механізму зменшення розміру пені, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених ст. 3 Цивільного кодексу України, обґрунтованим є зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%.

Стягнення судом частини пені (50%) забезпечує інтереси позивача у зв`язку з вчиненим порушенням іншою стороною договору, є справедливим у відношенні до обох сторін договору та є стимулом для відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов`язань (превентивна функція неустойки).

Таке зменшення є розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, враховуючи стягнення частини пені, так і для відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 243202,86 грн.

Також за неналежне виконання умов укладеного договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 78654,36 грн 3% річних та 42102,84 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 78654,36 грн 3% річних та 42102,84 грн інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Сумської області від 06.07.2026 р. у справі № 920/183/26 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 06.07.2026 р. у справі № 920/183/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12.10.2026 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко