Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №911/1667/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. Справа№ 911/1667/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Спаських Н.М.

суддів: Сибіги О.М.

Яценко О.В.

при секретарі судового засідання: Кузьменко А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 06.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу від 17.08.2026 Філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2026

у справі № 911/1667/26 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури (Київська обл., м. Біла Церква) в інтересах держави в особі Маловільшанської сільської ради (Київська обл., село Мала Вільшанка) та Державної екологічної інспекції Столичного округу (місто Київ)

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" (місто Київ)

про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Маловільшанської сільської ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 24 146,93 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19.05.2025 працівники ДП "Ліси України" під час патрулювання лісових масивів Томилівського лісництва (виділ 3 кварталу 152, адміністративні межі Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області) виявили незаконну порубку 6 сухостійних дерев породи "граб" і 2 сухостійних дерев породи "вільха". За результатами огляду складено акт №19 від 19.05.2025 про місце вчинення правопорушення лісового законодавства. Працівник державної лісової охорони обчислив розмір шкоди за Таксами, затвердженими постановою КМУ від 23.07.2008 №665, у сумі 24 146,93 грн. Осіб, причетних до порубки, не встановлено.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.07.2026 у справі 911/1667/26 позовні вимоги Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Маловільшанської сільської ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев задоволено повністю.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9а, код ЄДРПОУ 44768034) на користь держави в особі Маловільшанської сільської ради (09175, Київська область, Білоцерківський район, с. Мала Вільшанка, вул. Перемоги, 24, код ЄДРПОУ 04358619; на рахунок: UA628999980333179331000010828, отримувач: ГУК у Київській області/Маловільшанська сільська рада, ЄДРПОУ отримувача 37955989, банк отримувача: Казначейство України, код платежу: 24062100 "грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності") шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу у розмірі 24146 грн. 93 коп.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9а, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996; реквізити: отримувач прокуратура Київської області; назва банку Державна казначейська служба України м. Київ; МФО банку 820172; розрахунковий рахунок отримувача UA028201720343190001000015641) 2662 грн. 40 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, який є правонаступником державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство" та постійним лісокористувачем, зобов`язаний забезпечувати охорону і захист лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території. Суд встановив, що 19.05.2025 працівниками відповідача під час патрулювання лісових масивів Томилівського лісництва у виділі 3 кварталу 152 виявлено незаконну порубку 6 дерев породи "граб" та 2 дерев породи "вільха" (сухостійні), про що складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 19 від 19.05.2025. Особу, яка вчинила порубку, не встановлено. Посилаючись на ст.ст. 19, 64 та 86 Лісового кодексу України, суд зазначив, що обов`язок організації охорони лісів від незаконних рубок покладено на постійних лісокористувачів, а тому для настання цивільно-правової відповідальності визначальним є не те, хто безпосередньо здійснив вирубування, а факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Філія "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 17.08.2026 через систему "Електронний суд" звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області по справі № 911/1667/26 від 28.07.2026 за позовною заявою заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Маловільшанської сільської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 24 146 грн. 93 коп. шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом не взято до уваги заперечення відповідача стосовно недоведеності прокурором вини підприємства чи його посадових осіб у вчиненні вказаного порушення; прокурором не вказано, які саме конкретні дії чи бездіяльність відповідача призвели до порушення інтересів держави, та не надано доказів їх протиправності; оскаржуване рішення ухвалене судом за відсутності всіх елементів для цивільно-правової відповідальності; оскільки акт державного нагляду у матеріалах справи відсутній, суд першої інстанції не мав правових підстав замінювати його актом огляду місця вчинення правопорушення, адже останній не може бути джерелом встановлення вини суб`єкта господарювання; прокурором не доведено виключності випадку для звернення з даним позовом в інтересах держави; Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у цій справі.

Позиції інших учасників справи.

15.09.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Білоцерківської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу (вих. № 50-9049вих-26 від 14.09.2026), у якому прокурор просить у задоволенні скарги відмовити, а рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2026 у справі № 911/1667/26 залишити без змін.

Прокурор зазначив, що відповідно до статей 19, 64, 86, 89, 90, 107 Лісового кодексу України та статей 41, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" обов`язок з охорони, захисту й відтворення лісових насаджень покладено на постійного лісокористувача, а вирубка лісу невстановленими особами свідчить про неналежне виконання відповідачем такого обов`язку та є підставою для стягнення з нього збитків, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду, зокрема у справах № 909/976/17, № 925/382/17, № 926/2174/20, № 922/2317/21, та пункту 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19.

Протиправність поведінки відповідача, за доводами прокурора, полягає в бездіяльності філії "Столичний лісовий офіс", яка не здійснила комплексу заходів для збереження лісу від незаконних рубок, що перебуває у причинному зв`язку з вирубкою та заподіянням шкоди, а відповідно до статей 614, 1166, 1172 ЦК України відповідач мав довести відсутність своєї вини.

Явка представників сторін.

У судове засідання 06.10.2026 з`явився лише прокурор, який проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник апелянта в судове засідання не з`явився. Направленим суду клопотанням від 02.10.2026 просить засідання провести без участі представника ДСГП "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс".

Решта учасників не з`явилися, клопотання про відкладення засідання не подавали. Оскільки явка представників обов`язковою не визнавалася та з урахуванням відсутності заперечень прокурора, колегія суддів ухвалила розгляд справи проводити за відсутності представників решти учасників справи.

Всі учасники мають електронні кабінети та належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги.

Колегією суддів в процесі підготовки апеляційної скарги до розгляду перевірялося питання правомірності подання апеляційної скарги самостійно підрозділом відповідача філія Столичний лісовий офіс на підставі довіреностей попередніх керівників відповідача, в той час як стороною спору є юридична особа ДСГП "Ліси України".

На виконання вимог ухвал суду представником філії "Столичний лісовий офіс" було надано пояснення, зокрема, із твердженням про чинність невідкликаних та не скасованих довіреностей. Відповідач ДСГП "Ліси України" має електронний кабінет, куди доставлено всі ухвали суду і чинний на даний час керівник підприємства до часу проведення засідання у справі не висловив незгоди із діями представника філії Столичний лісовий офіс Коляда М.Ю. щодо подання за її підписом та від імені філії "Столичний лісовий офіс", як апелянта та в інтересах юридичної особи ДСГП "Ліси України", апеляційної скарги у справі.

Прокурор проти відсутності повноважень у філії Столичний лісовий офіс та її представника безпосередньо подати апеляційну скаргу у справі від імені відповідача, заперечень не має.

З цих підстав апеляційну скаргу слід розглянути по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 19.05.2025 працівниками Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" під час патрулювання лісових масивів Томилівського лісництва в адміністративних межах Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області у виділі 3 кварталу 152 виявлено незаконну порубку 6 дерев породи "граб" (сухостійні) та 2 дерев породи "вільха" (сухостійні), загалом 8 дерев.

За результатами виявлення зазначеної порубки 19.05.2025 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 19. Фіксування порід дерев, їх кількості та діаметрів пнів проведено інженером охорони та захисту лісу Хоменком О.Ю. і лісничим Томилівського лісництва Сніцаром О.С. Розрахунок розміру шкоди за Таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, проведено начальником відділу з охорони та захисту лісу Ковальчуком О.Г. Згідно з цим розрахунком розмір шкоди становить 24 146,93 грн. Особу (осіб), причетних до порубки, державною лісовою охороною не встановлено, відомості про причетність будь-яких осіб до самовільної порубки дерев відсутні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 "Деякі питання реформування управління лісової галузі" ухвалено рішення про створення державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" шляхом приєднання всіх спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, з подальшим перетворенням на акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі. Згідно зі статутом ДП "Ліси України" підприємство є повним правонаступником майна, прав та обов`язків усіх реорганізованих державних лісогосподарських підприємств, що припинили свою діяльність як окремі юридичні особи.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 943 "Про припинення державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення" ініційовано припинення державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство" шляхом приєднання до ДП "Ліси України". Передавальний акт державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство" затверджено наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 № 66. Відповідно до зазначених документів ДП "Ліси України" є правонаступником прав та обов`язків державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство". Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 26.09.2025 № 267 "Про перетворення державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, та утворення комісії з перетворення підприємства" розпочато процедуру реорганізації ДП "Ліси України" шляхом перетворення в акціонерне товариство "Ліси України".

Пунктом 4.8 Статуту державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 24.06.2025 № 206, встановлено, що ДП "Ліси України" в порядку, встановленому законодавством, цим Статутом та внутрішніми документами має право утворювати на території України та за її межами філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Підпунктом 1 пункту 3.1 Статуту передбачено, що Підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Пунктами 3.2.2 та 3.2.3 Статуту передбачено, що одним з основних напрямків діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, а також запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарств.

Положенням про філію "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", затвердженим наказом ДП "Ліси України" від 04.04.2025 № 764 (далі Положення про філію), встановлено, що Філія "Столичний лісовий офіс" є відокремленим підрозділом юридичної особи державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Пунктом 3.1 розділу 3 "Юридичний статус філії" Положення про філію передбачено, що філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства. Пунктом 2.1 Положення про філію встановлено, що Філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відновлення лісів. Відповідні зобов`язання дублюються також у Положенні про філію. Таким чином, правонаступником філії "Білоцерківське лісове господарство" в результаті декількох реорганізацій є ДСГП "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс".

Судом першої інстанції встановлено і відповідачем не заперечено, що відповідач є постійним лісокористувачем лісів на території Томилівського лісництва Білоцерківського надлісництва, а обов`язки з охорони цих лісів, у тому числі від незаконної рубки дерев, станом на 19.05.2025 покладалися на уповноважених працівників ДП "Ліси України".

Листом Білоцерківської окружної прокуратури від 23.04.2026 № 50-4142вих-26, направленим на підставі статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Державну екологічну інспекцію Столичного округу повідомлено про наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави щодо зазначеного факту. Державною екологічною інспекцією Столичного округу заходів щодо відшкодування шкоди, заподіяної діями відповідача, не вжито. Запитом Білоцерківської окружної прокуратури від 23.04.2026 № 50-4128вих-26 до Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області порушено те саме питання. У відповіді від 30.04.2026 № 573/07-12 Маловільшанська сільська рада повідомила, що заходи щодо стягнення збитків не вживались і відповідну позовну заяву до суду не подано. Листом від 28.05.2026 № 50-5542вих-26 Білоцерківська окружна прокуратура попередньо повідомила Державну екологічну інспекцію Столичного округу та Маловільшанську сільську раду про звернення з відповідним позовом до суду.

Мотивуючи звернення з даним позовом до господарського суду, прокурор вказує на те, що при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", окружною прокуратурою вивчено інформацію ДП "Ліси України" та матеріали філії "Столичний лісовий офіс" ДП "Ліси України", за результатами чого виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів, а також на те, що відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону лісу від незаконної порубки, унаслідок чого державі завдано шкоди у сумі 24 146,93 грн. Позовна заява № 50-5794вих-26 від 03.06.2026 надійшла до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" (вх. № 10506 від 04.06.2026). Ухвалою суду від 08.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1667/26 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику учасників справи.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 ГПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно із частиною п`ятою статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 ЗУ "Про прокуратуру", відповідно до частини третьої якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. У відносинах, в які вступає держава, такі органи не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Тому під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді, а представництво здійснюється виключно після підтвердження судом підстав для нього (частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо ж з відповіді компетентного органу на звернення прокурора причини незвернення до суду з`ясувати неможливо чи відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Щодо сфери охорони навколишнього природного середовища Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду виснував, що прокурор повинен обґрунтувати, що орган державного нагляду (контролю), до компетенції якого віднесені повноваження із захисту інтересів держави, не здійснює такого захисту (усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження, але до суду не звертається) або неналежним чином здійснює свої повноваження (постанова від 14.08.2020 у справі № 820/7049/16). Реалізація прокурором права на звернення до суду з позовом невід`ємно пов`язана з необхідністю доведення невиконання або неналежного виконання уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища (постанова від 29.09.2022 у справі № 120/11496/21-а).

Узагальнюючи висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 виснувала, що прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо такий орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, а порушує їх інший учасник, або якщо орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави. Як самостійний позивач прокурор звертається до суду, якщо відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, або якщо такий орган є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави. У постанові від 28.11.2024 у справі № 910/13240/22 (910/5595/22) Верховний Суд додатково наголосив, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 13 Конституції України природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Згідно зі статтею 1 Лісового кодексу України (далі ЛК України) усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Порушення інтересів держави прокурор обґрунтовував ненадходженням до спеціального фонду місцевого бюджету Маловільшанської сільської ради коштів у відшкодування шкоди, заподіяної порубкою дерев на землях лісогосподарського призначення.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Білоцерківська окружна прокуратура листом від 23.04.2026 № 50-4142вих-26 повідомила Державну екологічну інспекцію Столичного округу про виявлене порушення лісового законодавства та наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру, а до Маловільшанської сільської ради того ж дня направила запит № 50-4128вих-26.

У відповіді від 30.04.2026 № 573/07-12 сільська рада повідомила, що заходи щодо стягнення збитків не вживалися, відповідну позовну заяву до суду не подано. Про звернення з позовом прокурор попередньо повідомив інспекцію та сільську раду листом від 28.05.2026 № 50-5542вих-26, після чого подав позовну заяву від 03.06.2026 № 50-5794вих-26.

З дня виявлення порубки (19.05.2025) до дня подання позову (03.06.2026) минуло понад дванадцять місяців, а після направлення листа та запиту прокурора від 23.04.2026 позов ні інспекцією, ні сільською радою подано не було протягом сорока одного дня. Доказів існування об`єктивних причин, які перешкоджали такому зверненню, апелянт не надав, з матеріалів справи такі не вбачаються.

Відтак при зверненні до суду з позовом, прокурором належним чином підтверджено бездіяльність компетентних органів, які знали про порушення інтересів держави, однак не зверталися до суду з відповідним позовом, у розумінні частини третьої статті 23 ЗУ "Про прокуратуру" та правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про недоведення прокурором підстав для звернення з позовом в інтересах держави у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Доводи скаржника про те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у справі, також відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженим наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 18, інспекція є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується, а її повноваження поширюються, зокрема, на територію Київської області. До функцій інспекції належать здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, у тому числі щодо незаконних рубок, а також пред`явлення претензій про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, розрахунок їх розміру та звернення до суду з відповідними позовами. Такі повноваження наводить і сам апелянт в апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, належить, зокрема, пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Беручи до уваги, що повноваження Державної екологічної інспекції Столичного округу відповідають повноваженням, визначеним статтею 20-2 Закону, колегія суддів доходить висновку, що інспекція є органом, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Посилання апелянта на те, що інспекція не проводила перевірку, не складала акт перевірки чи протокол про адміністративне правопорушення та не здійснювала розрахунку шкоди, стосується джерела доказів факту порушення і розміру шкоди, а не наявності в інспекції повноважень на звернення до суду. Навіть відсутність таких документів не позбавляє інспекцію права на пред`явлення позову.

Маловільшанська сільська рада є органом місцевого самоврядування, до делегованих повноважень якого відповідно до пункту "б" частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Апелянт в апеляційній скарзі визнає, що інспекція та сільська рада є органами, наділеними повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної державі порушенням природоохоронного законодавства.

Не ґрунтується на законі і посилання апелянта на відсутність доказів проведення прокурором перевірки діяльності компетентного органу.

Стаття 23 Закону України "Про прокуратуру" та стаття 53 ГПК України пов`язують право прокурора на представництво з обґрунтуванням підстав звернення та попереднім повідомленням органу, а не з проведенням перевірки його діяльності. Постанови Верховного Суду, на які посилається апелянт (зокрема від 21.12.2018 у справі № 922/901/17), ухвалені до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, в якій викладено висновок про достатність дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і не спростовують висновку про наявність підстав для представництва.

Твердження апелянта про те, що прокурор підмінив собою уповноважені органи, не відповідає частині 5 статті 53 ГПК України: позивачами у справі є Державна екологічна інспекція Столичного округу та Маловільшанська сільська рада, а прокурор діє як представник інтересів держави в особі таких органів. За таких обставин прокурор обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, правильно визначив органи, уповноважені здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Підстав для залишення позову без розгляду немає.

Згідно з частиною 1 статті 16 та частиною 1 статті 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами; у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, у розумінні статті 17 ЛК України відповідач є постійним лісокористувачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечити охорону лісів на підвідомчій лісовому господарству території. Апелянт в апеляційній скарзі статусу постійного лісокористувача не заперечує.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3.1, підпунктів 3.2.2, 3.2.3 пункту 3.2 Статуту ДП "Ліси України", затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 24.06.2025 № 206, підприємство створене з метою, зокрема, ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів, а одними з основних напрямів його діяльності є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, а також запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства. Згідно з Положенням про Філію "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", затвердженим наказом ДП "Ліси України" від 04.04.2025 № 764, філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відновлення лісів (пункт 2.1), а її предметом діяльності є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок (підпункти 2.2.2, 2.2.3 пункту 2.2). Про такі напрями діяльності філії зазначає і сам апелянт.

Статтею 89 ЛК України встановлено, що охорону і захист лісів здійснюють, зокрема, державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; державна лісова охорона має статус правоохоронного органу.

Відповідно до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976 (далі Положення № 976), до основних завдань державної лісової охорони належать, зокрема, здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового та мисливського законодавства, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства (пункт 4), а посадові особи державної лісової охорони уповноважені, зокрема, визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків, завданих лісовому господарству (пункт 7).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 19.05.2025 працівники відповідача під час патрулювання лісових масивів Томилівського лісництва у виділі 3 кварталу 152 виявили незаконну порубку шести дерев породи "граб" та двох дерев породи "вільха" (сухостійних).

За результатами виявлення порубки, посадовими особами відповідача складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 19 від 19.05.2025, у якому зафіксовано породи дерев, їх кількість та діаметри пнів, а розрахунок розміру шкоди на суму 24 146,93 грн виконано начальником відділу з охорони та захисту лісу відповідача згідно з Таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.

За положеннями пункту 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України від 31.08.2010 № 262, у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо, посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства, який протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Апелянт сам посилається на пункт 2.5 Інструкції як на підставу складання актів своїми працівниками.

Верховний Суд у пункті 63 постанови від 12.09.2024 у справі № 907/181/22 зазначив, що такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази мають бути оцінені судами як окремо кожен, так і в їх сукупності, а відсутність акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові з огляду на встановлені обставини доведеності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виклав у постанові від 18.05.2023 у справі № 914/669/22.

Доводи апелянта про те, що матеріальна відповідальність лісокористувача може виникати лише на підставі акта державного нагляду (контролю), оформленого за результатами перевірки відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", колегія суддів відхиляє.

Згідно із частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, проте апелянт не навів норми законодавства, яка встановлювала б, що факт незаконної рубки лісу і розмір заподіяної шкоди підтверджуються виключно актом державного нагляду (контролю).

Підстави відповідальності за шкоду, заподіяну лісу, визначені статтями 105 та 107 ЛК України, статтями 68 та 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" і статтею 1166 ЦК України, які не пов`язують її виникнення зі складенням акта за результатами заходу державного нагляду (контролю). Згідно з частиною другою статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, місцевим господарським судом правильно встановлено, що акт, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких належить відповідач, є належним доказом факту вчинення порушення лісового законодавства, а розрахунок, виконаний уповноваженою особою за затвердженими таксами, доказом розміру шкоди. Апелянт не оспорює та не спростував належними і допустими доказами достовірності відомостей, зафіксованих в акті та правильності розрахунку шкоди.

Разом з цим колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що акт не використовувався судом першої інстанції для встановлення вини відповідача, як помилково вважає апелянт: він фіксує факт і обсяг порубки, а висновок про вину зроблено відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України з огляду на саму лише відсутність доказів вжиття відповідачем належних заходів охорони лісу згідно вимог чинного законодавства.

Щодо відповідальності постійного лісокористувача за шкоду, заподіяну незаконною порубкою.

Згідно з частиною 2 статті 19 ЛК України постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів, створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. Пунктом 5 частини першої статті 64 ЛК України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Статтею 86 ЛК України організацію і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема від незаконних рубок, покладено на постійних лісокористувачів.

Відповідно до статті 93 ЛК України завданням контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є, зокрема, запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16 та від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. Водночас не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування і охорони насаджень, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу. Велика Палата Верховного Суду в пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 виснувала, що лісокористувач є не потерпілою, а відповідальною особою перед державою, як власником лісових ресурсів за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу.

Як визначено статтею 105 ЛК України, особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність. Згідно зі статтею 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України, а за статтею 69 такого Закону шкода підлягає компенсації в повному обсязі.

За положеннями статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі. Згідно із частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Враховуючи положення статті 74 ГПК України, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками, а відповідачу потрібно довести відсутність його вини. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (постанови Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 902/803/17 та від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16). Для застосування відшкодування шкоди як міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини, а за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 910/3579/17).

Згідно зі статтею 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 906/366/20, виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації про такий факт і своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Крім того, відповідно до статті 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" одним із основних принципів охорони навколишнього природного середовища є запобіжний характер заходів щодо його охорони. Такі заходи покликані усувати будь-які можливості незаконного впливу інших осіб на природний фонд і запобігати вчиненню порушень у першу чергу, а вже потім вчиняти дії щодо зупинення виявлених порушень.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи скаржника щодо незазначення прокурором конкретних дій відповідача, які призвели до порушення інтересів держави, та ненадання доказів їх протиправності, зауважує, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок.

Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства несуть не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення належної охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25.

Доводи апелянта про те, що позивачі не вказали, яке саме з порушень, перелічених у статті 105 ЛК України, допустив відповідач, колегія суддів відхиляє. Невиконання обов`язку з охорони та захисту лісу від незаконних рубок, встановленого статтями 19, 64 та 86 ЛК України, є самостійним порушенням вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, і яке відповідно до статей 105 та 107 ЛК України тягне цивільно-правову відповідальність.

Не заслуговує на увагу й довід про те, що позивачі не визначили дій, яких відповідач не вчинив, а мав вчинити. Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що до заходів охорони та збереження лісових ресурсів належать патрулювання місцевості, її огляд та охорона, дії з обмеження вільного доступу до території лісового фонду. Відомості про те, які саме з таких заходів вживалися щодо виділу 3 кварталу 152 Томилівського лісництва до виявлення порубки, перебувають у розпорядженні відповідача. Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав доказів відсутності своєї вини та вжиття належних і достатніх дій для збереження лісу. Такі докази (зокрема графіки і маршрути патрулювання, документи за результатами обходів) не додано і до апеляційної скарги, а доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від апелянта, він не надав, тому відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України підстав для їх прийняття немає.

Апелянт не довів власної об`єктивної неможливості так організувати роботу по охороні лісових насаджень, які б унеможливили незаконну порубку дерев.

Посилання апелянта на те, що після виявлення порубки складено акти огляду, розрахунки шкоди, а матеріали спрямовано до правоохоронних органів відповідно до пункту 2.5 Інструкції № 262, не свідчить про відсутність вини апелянта.

Названі дії вчиняються вже після настання порушення: вони фіксують його та спрямовані на встановлення винних осіб, але не підтверджують вжиття апелянтом заходів, які могли б запобігти порубці. Апелянт не зазначив і не підтвердив доказами, коли вчинено порубку та коли до 19.05.2025 проводилося патрулювання виділу 3 кварталу 152, доказів своєчасного виявлення порубки не надав. Статус державної лісової охорони як правоохоронного органу, на який посилається апелянт, свідчить про наявність у відповідача повноважень із запобігання правопорушенням у лісовому господарстві і не звільняє його від відповідальності, а підкреслює обсяг покладених на нього обов`язків.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції нібито встановлено виконання відповідачем усіх залежних від нього дій, спрямованих на охорону лісу, не відповідає змісту рішення. Суд першої інстанції, навпаки, дійшов висновку, що всі дії, вчинені відповідачем для охорони та збереження лісу, виявились недостатніми та не забезпечили схоронності лісових ресурсів. Відповідно до статті 1172 ЦК України бездіяльність працівників відповідача, на яких покладено обов`язки з охорони лісу, є бездіяльністю самого відповідача. Причинний зв`язок полягає в тому, що незабезпечення належної охорони ділянки лісового фонду зробило можливою рубку дерев невстановленими особами, а доказів того, що шкода виникла незалежно від виконання відповідачем обов`язку з охорони лісу, апелянт не надав.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що відповідачем не було належним чином виконано обов`язків з охорони і захисту лісу, що призвело до порубки восьми дерев та завдало державі збитків. Відсутність належних доказів відсутності вини відповідача та вчинення ним дій, спрямованих на збереження і охорону лісів та недопущення самовільної рубки, робить вмотивованим висновок суду першої інстанції про наявність складу цивільного правопорушення та правових підстав для задоволення позову.

Розмір шкоди у сумі 24 146,93 грн обчислено відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев та чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665. Розрахунок складено уповноваженою особою самого відповідача. Апелянт розміру шкоди та правильності розрахунку не оспорює, тому відповідно до частини першої статті 269 ГПК України в межах доводів апеляційної скарги підстав для його перевірки колегія суддів не вбачає.

Розподіл суми стягнення відповідає статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статтям 29, 69-1 Бюджетного кодексу України, за якими грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зараховуються до спеціальних фондів державного та місцевих бюджетів за місцем вчинення правопорушення. Оскільки порубку вчинено в адміністративних межах Маловільшанської територіальної громади, шкоду стягнуто на рахунок спеціального фонду Маловільшанської сільської ради за кодом класифікації доходів 24062100, з подальшим розподілом між рівнями бюджетів Державною казначейською службою відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215. Порядок розподілу апелянт не оспорює.

Апелянт зазначає, що запровадження воєнного стану та комендантської години обмежує можливість посадових осіб державної лісової охорони здійснювати діяльність із попередження та виявлення незаконних порубок і що відповідач у силу форс-мажорних обставин не мав можливості в повній мірі здійснювати заходи з охорони лісів.

Колегія суддів не ставить під сумнів факт запровадження в Україні воєнного стану, який триває. Проте Верховний Суд послідовно виходить з того, що сторона, яка посилається на воєнний стан як на підставу звільнення від відповідальності, повинна довести не лише наявність таких обставин, а й причинно-наслідковий зв`язок між ними та неможливістю виконати конкретний обов`язок, а саме по собі запровадження воєнного стану підставою для звільнення від відповідальності не є (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 18.01.2024 у справі № 914/2994/22, від 30.09.2025 у справі № 916/4411/23).

Посилання на комендантську годину відхиляється за відсутності належних і допустимих доказів неможливості виконання обов`язку (постанови від 02.06.2023 у справі № 904/3538/22 та від 23.06.2023 у справі № 904/3141/22). Хоча такі висновки зроблено у спорах про договірні зобов`язання, їх слід враховувати і у деліктних правовідносинах, оскільки за частиною другою статті 1166 ЦК України відсутність вини доводить особа, яка завдала шкоди.

Апелянт не зазначив, які саме заходи охорони виділу 3 кварталу 152 Томилівського лісництва було неможливо здійснити внаслідок воєнного стану чи комендантської години та у який період, і не надав доказів такої неможливості. Комендантська година є обмеженням, що діє протягом визначеного періоду доби і не виключає здійснення охорони лісу в інший час. Прокурор у відзиві посилається на систему пропускного режиму, встановлену постановами Кабінету Міністрів України від 08.07.2020 № 573 та від 29.12.2021 № 1455, яка стосується всіх осіб і транспортних засобів, а не лише посадових осіб державної лісової охорони. Крім того, твердження про неможливість охорони суперечить поясненням самого апелянта про виявлення порубки його працівниками під час патрулювання лісових масивів. За таких обставин доводи про наявність форс-мажорних обставин, які виключають вину відповідача, не підтверджені належними доказами.

За правилами ч. 8 ст.29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Аналогічно у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" Суд зазначив, що питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання відповідно до обставин спору та позицій учасників справи, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Апеляційний господарський суд, керуючись частиною четвертою статті 269 ГПК України, порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, чи неправильного застосування норм матеріального права не встановив. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, а доводи про неправильне застосування норм матеріального права, невстановлення обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду у даній справі. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу від 17.08.2026 Філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2026 у справі № 911/1667/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2026 у справі № 911/1667/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 12.10.2026.

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді О.М. Сибіга

О.В. Яценко