Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №909/468/18 (909/1208/25) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/468/18 (909/1208/25)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Полісся-Молоко» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Філатова В.В. від 10.07.2026 (вх. №01-05/2274/25 від 10.07.2026)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 (повне рішення складено 22.06.2026, суддя Скапровська І.М.)

у справі №909/468/18 (909/1208/25)

за позовом: ТзОВ «Полісся-Молоко» (76018, м.Івано-Франківськ, вул. Дністровська, буд. 26; код ЄДРПОУ 31835038), поданим ліквідатором боржника - арбітражним керуючим Філатовим В. В. ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (вул. Незалежності,220, м. Івано-Франківськ, 76018)

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, зобов`язання повернути нерухоме майно, стягнення судових витрат

в межах справи №909/468/18

про банкрутство ТзОВ «Полісся-Молоко»

за участю представників:

від позивача: арбітражний керуючий Філатов В.В. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів),

від відповідача: адвокат Кушнеренко Є.Ю. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів),

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: представник Чіпко І.М. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів),

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 у справі №909/468/18 (909/1208/25) в задоволенні позову ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Філатова В.В. до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна №1170 та №1172 від 16.07.2013, зобов`язання повернути нерухоме майно та стягнення судових витрат відмовлено; постановлено стягнути з ТзОВ "ПОЛІССЯ-МОЛОКО" на користь ОСОБА_1 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення за результатами апеляційного перегляду, прийняти апеляційну скаргу до розгляду; у разі встановлення судом апеляційної інстанції пропуску строку на апеляційне оскарження поновити строк ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 у справі № 909/468/18 (909/1208/25); скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 у справі № 909/468/18 (909/1208/25) у повному обсязі; ухвалити нове рішення, яким позов ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Філатова В.В. до ОСОБА_1 задовольнити повністю; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1170 від 16.07.2013, укладений між ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В.; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1172 від 16.07.2013, укладений між ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В.; застосувати наслідки недійсності правочинів та зобов`язати ОСОБА_1 повернути ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» 8199/100000 частки Блоку первинного обслуговування «Сокольники», загальною площею 84,93 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, 4579/100000 частки Блоку первинного обслуговування «Сокольники», загальною площею 47,43 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_4; вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції з урахуванням результатів апеляційного перегляду та відмовити у покладенні на ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» 4 000,00 грн витрат; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Полісся-Молоко» судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, у тому числі судовий збір за подання позовної заяви, а також судовий збір за подання апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 10.07.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 відкрито апеляційне провадження; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву до 21.08.2026; розгляд справи призначено на 26.08.2026.

11.08.2026 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/6717/26), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

18.08.2026 ліквідатор подав заперечення на відзив (вх.№01-04/6920/26 від 19.08.2026).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.08.2026 розгляд справи відкладено на 16.09.2026.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2026 розгляд справи відкладено на 30.09.2026.

В судовому засіданні 30.09.2026 ліквідатор вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача просив у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представниця третьої особи вимоги апеляційної скарги підтримала, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задоволити у повному обсязі.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, а оскаржуване рішення слід змінити, виклавши мотивувальну його частину у редакції цієї постанови, в решті залишити без змін, з огляду на таке.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

У провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа 909/468/18 про банкрутство ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО».

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.12.2018 відкрито провадження у справі №909/468/18 про банкрутство ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО»; визнано грошові вимоги Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» у розмірі 2 921 258 грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2019 затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 2 938 878,85 грн, єдиними кредитором є Головне управління ДФС в Івано-Франківській області.

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.04.2019 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Тритяченко О.В.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2020 у справі

№909/468/18 кредитора Головне управління ДФС в Івано-Франківській області замінено на правонаступника - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 20.12.2024 призначено ліквідатором ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» арбітражного керуючого Філатова В`ячеслава Вікторовича.

07.10.2025 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Філатова В`ячеслава Вікторовича звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договору купівлі-продажу нерухомого майна №1170 від 16.07.2013 на загальну суму 189 000 грн, у тому числі ПДВ, договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1172 від 16.07.2013 на загальну суму 111 100 грн, у тому числі ПДВ, зобов`язання повернути ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» нерухоме майно, а саме: 8199/100000 частки Блоку первинного обслуговування «Сокольники», загальною площею 84,93 квадратних метрів (за договором купівлі-продажу нерухомого майна № 1170 від 16.07.2013), 4579/100000 частки Блоку первинного обслуговування «Сокольники», загальною площею 47,43 квадратних метрів (за договором купівлі-продажу нерухомого майна № 1172 від 16.07.2013) та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2025 відкрито провадження у справі №№909/468/18(909/1430/25).

В обґрунтування позову ліквідатор вказав на те, що укладені боржником та відповідачем договори купівлі-продажу нерухомого майна №1170 від 16.07.2013 на загальну суму 189 000 грн та № 1172 від 16.07.2013 на загальну суму 111 100 грн, є фраудаторними, оскільки вчинені у період наявної заборгованості перед ГУ ДФС в Івано-Франківській області, яка виникла внаслідок несплати грошового зобов`язання в розмірі 2 414 824,98 грн з податку на додану вартість, визначеного контролюючим органом згідно податкового повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013, при цьому спірне майно фактично відчужено безоплатно, існує пов`язаність між відповідачем та боржником, а відтак, правочини здійснені на шкоду кредитору з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, у зв`язку з чим підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 215 ЦК України, а передані за ними об`єкти нерухомості - поверненню з незаконного володіння відповідача.

Щодо строків позовної давності ліквідатор вказав на відсутність підстав для застосування наслідків спливу такого строку, посилаючись на особливості перебігу позовної давності у справах про банкрутство, поважність причин її пропуску та недобросовісність сторін оспорюваних правочинів.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.11.2025 залучено Головне управління ДПС в Івано-Франківській області до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Відповідач щодо позову заперечив, вказав на те, що факт оплати за нерухоме майно, яке було передане відповідачу на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна №1170 від 16.07.2013 та № 1172 від 16.07.2013, підтверджується актами приймання-передачі нерухомого майна від 17.10.2013, 19.09.2013.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 30.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу №909/468/18 (909/1208/25) до судового розгляду по суті на 21.05.2026.

20.05.2026 відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.

01.06.2026 відповідач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: квитанцію до прибуткового касового ордеру №430 від 18.07.2013 на суму 189 000 грн та квитанцію до прибуткового касового ордеру ордера №431 від 19.07.2013 на суму 111 000 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд керувався такими висновками: не підтверджено належними та допустимими доказами пов`язаність сторін спірних правочинів та не підтверджено безоплатність, а відтак укладення спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна №1170 від 16.07.2013, № 1172 від 16.07.2013, у період наявної заборгованості перед ГУ ДФС в Івано-Франківській області, яка виникла внаслідок несплати грошового зобов`язання в розмірі 2 414 824,98 грн з податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням №0000022200 від 10.04.2013, не свідчить саме по собі про фраудаторність спірних правочинів.

Узагальнені доводи апелянта (позивача) та заперечення відповідача.

Вимоги апеляційної скарги ліквідатора обгрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, на підтвердження чого апелянт покликається на такі доводи:

- згідно з умовами оспорюваних договорів №1170 та №1172 сторони прямо погодили спеціальний порядок оплати: до 31.08.2013, у безготівковому порядку, на рахунок продавця № НОМЕР_1 у ПАТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614; факт повного розрахунку мав підтверджуватися відповідним банківським платіжним документом;

- суд взяв до уваги заперечення відповідача про те, що факт оплати за нерухоме майно підтверджується актами приймання-передачі нерухомого майна від 17.10.2013 та 19.09.2013, а також квитанціями до прибуткового касового ордера №431 від 19.07.2013 на суму 111 000,00 грн та №430 від 18.07.2013 на суму 189 000,00 грн, проте квитанції до прибуткових касових ордерів не відповідають погодженому сторонами способу оплати, оскільки договори передбачали саме безготівковий порядок розрахунку на конкретний банківський рахунок продавця; акти приймання-передачі не є банківськими платіжними документами, хоча саме такий документ визначений договорами як доказ повного розрахунку; загальна фраза в актах про те, що «розрахунок здійснений у повному обсязі», не підтверджує фактичного надходження коштів до активів боржника, не підтверджує їх відображення в касовій книзі, бухгалтерському обліку, податковому обліку чи фінансовій звітності; за договором №1172 ціна становила 111 100,00 грн, тоді як відповідач посилався на квитанцію до ПКО №431 на суму 111 000,00 грн, відтак сума не збігається з ціною договору;

- акт підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 26.10.2015 стосується виконання умов договору купівлі-продажу 8199/100000 частки Блоку первинного обслуговування «Сокольники» від 24.12.2009 №3455, тобто приватизаційного договору, укладеного між органом приватизації та ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО», а не договору №1170 від 16.07.2013 між ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» та ОСОБА_1 ;

- відповідачка є покупцем спірного нерухомого майна; у договорах зазначено її адресу: АДРЕСА_3 ; у договорах №1170 та №1172 також зазначено, що чоловік покупця - ОСОБА_2 - надав письмову нотаріальну згоду на придбання нерухомого майна; відомості з ЄДР щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджують їх місцезнаходження за однією адресою: АДРЕСА_3 ; витяг з ЄДР щодо ТзОВ «ТД «АВРОРА-СЛ» підтверджує, що ОСОБА_2 є учасником цього товариства та кінцевим бенефіціарним власником із прямим вирішальним впливом у розмірі 50%, водночас керівником ТзОВ «ТД «АВРОРА-СЛ» є Кислінська Любов Миколаївна , яка станом на 30.07.2013 була керівником, представником та засновником ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО»;

- боржник не мав права вчиняти правочини, які за своїм економічним результатом призвели до вибуття активу без належного підтвердження зустрічного майнового задоволення, без підтвердженого надходження коштів до активів боржника, на користь особи, щодо якої наявні ознаки пов`язаності або наближеності до осіб, пов`язаних із боржником, тобто предметом доказування є не загальне право боржника на господарську діяльність, а конкретна добросовісність сторін договорів, реальність та економічний результат договорів №1170 і №1172 від 16.07.2013;

- ГУ ДПС в Івано-Франківській області повідомило, що у 2013 році відповідач не була зареєстрована платником ПДВ; також податковий орган зазначив, що у Єдиному реєстрі податкових накладних відсутні дані щодо реєстрації податкових накладних ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» за операціями з відчуження об`єктів нерухомості неплатникам ПДВ, а за додатком 5 до декларації з ПДВ неможливо встановити факт визначення податкових зобов`язань за операціями з реалізації нерухомості ОСОБА_1 у липні 2013 року;

- суд навів релевантну практику Верховного Суду, однак не співставив її з доказами, які підтверджували наявність сукупності критеріїв фраудаторності саме у цій справі, а саме: існування податкового зобов`язання до укладення договорів, вибуття нерухомого майна з власності боржника, відсутність підтвердженого надходження коштів на рахунок боржника у погоджений договорами спосіб, суперечність між умовами договорів і документами відповідача, а також наявність ознак пов`язаності та узгодженості дій між учасниками відповідних правовідносин.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач навів такі аргументи на спростування доводів апелянта:

- з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відповідач є власником спірного майна;

- факт здійснення оплати у повному обсязі підтверджено актами приймання передачі нерухомого майна від 17.10.2013 та від 19.09.2013, квитанцією до прибуткового касового ордера №431 від 19.07.2013 за нерухоме майно згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна №1172 від 16.07.2013 та квитанцією до прибуткового касового ордера №430 від 18.07.2013 року за нерухоме майно згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна №1170 від 16.07.2013;

- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019, що винесена у справі №369/11268/16-ц, сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках: фіктивних правочинів (стаття 234 Цивільного кодексу України); порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України); правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 Цивільного кодексу України);

- у постановах Верховного суду від 18.02.2025 у справі № 916/5751/23, від 03.12.2024 у справі № 487/6342/18 зазначено, що критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором;

- за спірними договорами підтверджено дві визначальні ознаки договору купівлі продажу: оплатності та передання у власність спірного майна;

- позивач не надав докази, які підтверджували обставини, за яких спірні правочини відповідали би критеріям фраудаторності.

Окрім того, ліквідатор подав до суду апеляційної інстанції заперечення на відзив.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу учасників справи на те, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості подання в апеляційному провадженні такої процесуальної заяви по суті справи як заперечення на відзив.

За змістом норм глави «Апеляційне провадження» розділу IV «Перегляд судових рішень» ГПК України усі доводи апелянта мають бути викладені в апеляційній скарзі або доповненнях до неї, усі заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги мають бути викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Разом з тим, враховуючи, що у запереченні ліквідатор здійснив деталізацію та роз`яснення правової позиції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе взяти їх до уваги.

У запереченні на відзив ліквідатор зазначає таке:

- ліквідатор в позовній заяві вказує, що наявні підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними на основі загальних підстав недійсності, визначених ст. 215 ЦК України із посиланням на ст. 234 ЦК України (фіктивні правочини) та ст. 3 ЦК України (порушення принципу добросовісності);

- умовами оспорюваних договорів визначений безготівковий порядок оплати, а факт повного розрахунку мав підтверджуватися банківськими платіжними документами;

- акти приймання-передачі не є доказами надходження коштів на користь боржника;

- відповідач посилається на акт підсумкової перевірки від 26.10.2015 виконання умов договору купівлі-продажу від 24.12.2009 №3455, де відповідач не є стороною.

Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.

Щодо податкового боргу.

За результатами документальної планової перевірки ТзОВ «Полісся-Молоко» Корюківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013, яким боржнику збільшено розмір грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 2 414 824,98 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням №0000022200 від 10.04.2013 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом про скасування вищезазначеного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.09.2013 у справі №825/3381/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013, податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013 визнано протиправним та скасовано в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.11.2014 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.09.2013 у справі № 825/3381/13-а та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.01.2015 позовну заяву ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» до Корюківської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013 року залишено без розгляду.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 у справі № 825/1256/15-а відмовлено у задоволенні позовних вимог ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» щодо визнання протиправним та скасування рішення Корюківської ОДПІ №832/10/22-010 від 04.02.2015 щодо непогодження застосування процедури податкового компромісу за податковим повідомленням-рішенням Корюківської №0000022200 від 10.04.2013. Цю постанову залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2015.

За результатами камеральної перевірки даних, задекларованих ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» у податковій звітності з податку на додану вартість, податковим органом встановлено, що підприємством у встановлений законодавством строк не подано податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2015 року, вересень 2015 року, жовтень 2015 року, відтак Корюківською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0000721500 від 26.11.2015, яким ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» донараховано 170 гривень грошового зобов`язання з податку на додану вартість, №0000731500 від 26.11.2015, яким донараховано 1020 гривень податку на додану вартість, № 0000751500, яким донараховано 1020 гривень податку на додану вартість.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.12.2016 встановлено наявність податкового боргу у ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» у сумі 2 921 259,81 грн ( 1659997,00 грн (грошове зобов`язання з податку на додану вартість) + 757037,98 грн (штрафні санкції) + 504223,87 грн (пеня) = 2 921 259,81 грн).

Щодо оспорюваних правочинів.

16.07.2013 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» (надалі - продавець), в особі директора Кислінської Любові Миколаївни, та ОСОБА_1 (надалі - покупець) уклали два правочини, а саме: договір купівлі-продажу нерухомого майна №1170 від 16.07.2013 на загальну суму 189 000,00 грн у тому числі ПДВ; договір купівлі-продажу нерухомого майна №1172 від 16.07.2013 на загальну суму 111 100 грн у тому числі ПДВ.

Щодо договору купівлі-продажу нерухомого майна №1170 від 16.07.2013 (далі - договір №1170).

Відповідно до п. 1. договору №1170 продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти у власність нерухоме майно, а саме 8199/100000 частки Блоку первинного обслуговування «Сокольники», загальною площею 84,93 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, та сплатити за нього обговорену грошову суму продавцю.

Згідно з п. 2 договору №1170 нерухоме майно, що є предметом цього договору, належить ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, які підлягає продажу на аукціоні, посвідченого приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В. 24 грудня 2009 року за р. №3455, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 24 грудня 2009 року приватним нотаріусом Славутицького міського округу Київської області Хусалімовою Л.В. за номером 3775018, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №8118305 від 24.12.2009 р.

Відповідно до п.3. договору №1170 продаж цей вчинено за 189000,00, у тому числі ПДВ 31500,00 гривень, які покупець зобов`язується оплатити продавцю до 31 серпня 2013 року у безготівковому порядку на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» в м. Чернігів, МФО 300614.

Згідно з п.4. договору №1170 факт повного розрахунку за цим договором буде підтверджуватись відповідним банківським платіжним документом.

Відповідно до п.8. договору №1170 згідно зі звітом про проведення оцінки нежитлової будівлі, складеним 11 квітня 2013 року ТзОВ «Влата ріелтер» (сертифікат №11780/11 суб`єкта оціночної діяльності від 05.05.2011), ринкова вартість нерухомого майна становить 188975,00 гривень.

Згідно з п.12 договору №1170 чоловік покупця, гр. ОСОБА_2 , надав свою письмову згоду на купівлю нерухомого майна та укладення цього договору, що підтверджується його заявою, справжність підпису в якій засвідчено приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В. 16 липня 2013 року за р. №1168.

19.09.2013 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО», в особі директора Кислінської Любові Миколаївни , та ОСОБА_1 склали акт приймання-передачі нерухомого майна до договору №1170 про передачу 8199/100000 частки Блоку первинного обслуговування «Сокольники», загальною площею 84,93 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_4. Також за змістом цього акту сторони претензій одна до одної не мають; розрахунок здійснений у повному обсязі.

16.07.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на 8199/100000 частки Блоку первинного обслуговування «Сокольники», загальною площею 84,93 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №6268468 від 16.07.2013 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 105967732115).

Щодо договору купівлі-продажу нерухомого майна №1172 від 16.07.2013.

Відповідно до п. 1. договору №1172 продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти у власність нерухоме майно, а саме 4579/100000 частки Блоку первинного обслуговування «Сокольники», загальною площею 47,43 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, та сплатити за нього обговорену грошову суму продавцю.

Згідно з п. 2 договору №1172 нерухоме майно, що є предметом цього договору, належить ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, які підлягає продажу на аукціоні, посвідченого приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В. 24 грудня 2009 року за р. №3457, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 24 грудня 2009 року приватним нотаріусом Славутицького міського округу Київської області Хусалімовою Л.В. за номером 3775109, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №8118746 від 24.12.2009.

Відповідно до п.3. договору №1172 продаж цей вчинено за 111100,00, у тому числі ПДВ 18516,67 гривень, які покупець зобов`язується оплатити продавцю до 31 серпня 2013 року у безготівковому порядку на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» в м. Чернігів, МФО 300614.

Згідно з п.4. договору №1172 факт повного розрахунку за цим договором буде підтверджуватись відповідним банківським платіжним документом.

Відповідно до п.8. договору №1170 згідно зі звітом про проведення оцінки нежитлової будівлі, складеним 11 квітня 2013 року ТзОВ «Влата ріелтер» (сертифікат №11780/11 суб`єкта оціночної діяльності від 05.05.2011), ринкова вартість нерухомого майна становить 111089,00 гривень.

Згідно з п.12 договору №1172 чоловік покупця, гр. ОСОБА_2 , надав свою письмову згоду на купівлю нерухомого майна та укладення цього договору, що підтверджується його заявою, справжність підпису в якій засвідчено приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В. 16 липня 2013 року за р. №1169.

17.10.2013 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО», в особі директора Кислінської Любові Миколаївни , та ОСОБА_1 склали акт приймання-передачі нерухомого майна до договору №1170 про передачу 4579/100000 частки Блоку первинного обслуговування «Сокольники», загальною площею 47,43 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_4. Також за змістом цього акту сторони претензій одна до одної не мають; розрахунок здійснений у повному обсязі.

Щодо здійснення платежів за договорами №1170 та №1172.

У відповідь на запит ліквідатора про надання інформації ГУ ДПС в Івано-Франківській області листом №13288/6/09-19-04-01-06 від 17.09.2025 повідомило, що ОСОБА_1 у 2013 не була зареєстрована платником ПДВ, а згідно з відомостями з Єдиного реєстру податкових накладних у 2013 році відсутні дані щодо реєстрації податкових накладних ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» на операції з відчуження об`єктів нерухомості неплатникам ПДВ.

Відповідно до банківської виписки, отриманої від АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» по рахунку № НОМЕР_1 , у період з 06.02.2012 до

14.04.2014 від контрагента ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» платежі на виконання умов договорів №1170 і №1172 відсутні.

Представник відповідача стверджує, що оплата за оспорюваними договорами внесена безпосередньо до каси боржника, на підтвердження чого подав клопотання у суді першої інстанції про долучення доказів: квитанції до прибуткового касового ордеру №430 від 18.07.2013 на суму 189 000 грн та прибуткового касового ордеру №431 від 19.07.2013 на суму 111 000 грн.

Вказане клопотання подано після закриття підготовчого провадження та у ньому не порушено питання про поновлення строку на подання доказів.

З огляну на наведене колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 13 ГПК України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Співставляючи стадії процесу доказування та стадії судового процесу, судова колегія враховує, що згідно із статтею 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

За змістом статей 181, 182 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У главі 3 розділу ІІІ ГПК України закріплені положення, які встановлюють порядок реалізації принципу «диспозитивності господарського судочинства» у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв`язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.

Відповідно до статті 194 ГПК України завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Тобто вирішення спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження, не відповідає завданням, які визначені процесуальним законом для кожної стадії господарського процесу.

Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя та завданням господарського судочинства. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18, від 03.10.2019 у справі № 902/271/18.

Господарським процесуальним законодавством не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.

Звертаючись до практики Верховного Суду, колегія суддів враховує, що у пункті 30 постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 902/271/18 сформульовано такий правовий висновок: «також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18».

Тобто суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть повернутися до стадії вчинення тих чи інших процесуальних дій, які за загальним правилом можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження, й після закриття підготовчого провадження.

Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до дій, що проводяться на стадії підготовчого провадження, з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21.

Господарський процесуальний кодекс України встановлює строки та порядок подання сторонами у справі доказів.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини 3 ст.80 ГПК України).

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст.80 ГПК України).

Отже, за загальним правилом відповідач повинен був подати до суду усі наявні докази разом з поданням відзиву у встановлені судом строки.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Згідно зі ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, в якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Однак, враховуючи те, що відповідач у клопотанні про долучення доказів не зазначав про поновлення строку на подання таких доказів, зважаючи, що такі докази подано поза межами підготовчого провадження, колегія суддів з урахуванням ч. 2 ст. 118 ГПК України зазначає, що такі підлягали залишенню без розгляду в суді першої інстанції, відтак колегія суддів не надає оцінки таким доказам.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Абзацом 1 частини другої статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (постанова Верховного Суду від 03.04.2025, що винесена у справі №910/15903/23).

Як встановлено з матеріалів справи, оспорювані договори укладені поза межами підозрілого періоду, а саме за 5 років, 4 місяці та 28 днів до відкриття провадження у справі про банкрутство, відтак звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника у цій справі можливе на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019, що винесена у справі №369/11268/16-ц, сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках: фіктивних правочинів (стаття 234 Цивільного кодексу України); порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України); правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Ліквідатор в позовній заяві вказує, що наявні підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними на основі загальних підстав недійсності, визначених ст. 215 ЦК України із посиланням на ст. 234 ЦК України (фіктивні правочини) та ст. 3 ЦК України (порушення принципу добросовісності).

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які зумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Як встановлено із матеріалів справи, 16.07.2013 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО», в особі директора Кислінської Любові Миколаївни , та ОСОБА_1 уклали два правочини, а саме:

1) договір купівлі-продажу нерухомого майна №1170 від 16.07.2013 на загальну суму 189 000,00 грн у тому числі ПДВ;

2) договір купівлі-продажу нерухомого майна №1172 від 16.07.2013 на загальну суму 111 100 грн у тому числі ПДВ.

16.07.2013 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав право власності за ОСОБА_1 на предмет договору купівлі-продажу №1170 від 16.07.2013.

Слід зазначити, що доказів, які б підтверджували перехід права власності на майно, яке виступало предметом договору купівлі-продажу нерухомого майна №1172 від 16.07.2013, до суду не надано.

Сторони склали акти приймання-передачі нерухомого майна, що є предметом оспорюваних договорів, від 19.09.2013 та 17.10.2013 відповідно. Також за змістом таких актів сторони претензій одна до одної не мають; розрахунок здійснений у повному обсязі.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що на виконання договорів купівлі-продажу №1170, 1172 від 16.07.2013 було передано майно, а тому такі правочини не можуть розцінюватися як фіктивні.

Відповідно до висновків судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19):

- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку;

- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;

- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;

- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17);

- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може;

- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора;

- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Згідно з матеріалами справи, боржник звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013, яким боржнику збільшено розмір грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 2 414 824,98 грн.

За результатами розгляду такого позову, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.09.2013 у справі №825/3381/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013, податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013 визнано протиправним та скасовано в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість.

Колегія суддів звертає увагу, що оспорювані правочини укладені 16.07.2013, тобто у період існування у боржника зобов`язання з погашення заборгованості в розмірі 2 414 824,98 грн.

Одним із критеріїв фраудаторності правочину є характеристика контрагента, з яким боржник уклав оспорювані договори.

За приписами статті 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну «пов`язані особи» - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до умов оспорюваних договорів чоловік покупця ( ОСОБА_1 ), гр. ОСОБА_2 , надав свою письмову згоду на купівлю нерухомого майна та укладення таких договорів.

На переконання ліквідатора, на підставі відомостей, зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 має ознаки пов`язаності із ТзОВ «Торговий дім «АВРОРА-СЛ», кінцевими бенефіціарними власниками якого зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Керівником ТзОВ «ТД «АВРОРА-СЛ» зазначена Кислінська Любов Миколаївна , а підписантом - ОСОБА_4 .

Окрім цього, банківська виписка ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» за рахунком № НОМЕР_1 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» в м. Чернігів, МФО 300614 містить інформацію про фінансово-господарські операції боржника з ОСОБА_2 та ОСОБА_1

12.08.2013 боржник здійснив перерахування з рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» в м. Чернігів, МФО 300614 грошових коштів у розмірі 2000,00 гривень на користь фізичної особи ОСОБА_2 , призначення платежу «повернення зворотної фінансової допомоги зг. договору б/н від 25.06.2013. Без ПДВ».

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наведені обставини не є самостійним доказом заінтересованості чи пов`язаності осіб, однак у сукупності з наявністю фінансово-господарських операцій боржника із такими фізичними особами, призначенням Кислінської Л.М. керівником юридичної особи, де чоловік відповідача є кінцевим бенефіціарним власником, наданням ОСОБА_2 зворотної фінансової допомоги боржнику свідчать про невипадковість набувача майна за оспорюваними договорами.

Згідно з умовами оспорюваних договорів покупець (відповідач) зобов`язався перерахувати у безготівковій формі до 31 серпня 2013 року на рахунок продавця № НОМЕР_1 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» м. Чернігів, МФО 300614, код за ЄДРПОУ 14361575 вартість нерухомого майна, а факт оплати має підтверджуватися відповідними банківськими платіжними документами.

Відповідно до банківської виписки, отриманої від АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» по рахунку № НОМЕР_1 , у період з 06.02.2012 до 14.04.2014 від контрагента ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» платежі на виконання умов договорів №1170, №1172 відсутні.

Разом з тим, належних та допустимих доказів здійснення оплати відповідачем за оспорюваними договорами купівлі-продажу на користь боржника матеріали справи не містять.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про невиконання відповідачем умов договорів купівлі-продажу №1170, №1172 від 16.07.2013 в частині оплати вартості нерухомого майна.

У матеріалах справи міститься лист №13288/6/09-19-04-01-06 від 17.09.2025, в якому ГУ ДПС в Івано-Франківській повідомило ліквідатора, що ОСОБА_1 у 2013 не була зареєстрована платником ПДВ, а згідно з відомостями з Єдиного реєстру податкових накладних у 2013 році відсутні дані щодо реєстрації податкових накладних ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» на операції з відчуження об`єктів нерухомості неплатникам ПДВ, що є додатковим підтвердженням відсутності здійснення оплати відповідачем відповідно до умов оспорюваних договорів.

Апеляційний суд погоджується з доводами ліквідатора про те, що акт підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 26.10.2015, на який посилається відповідач, стосується виконання умов договору купівлі-продажу 8199/100000 частки Блоку первинного обслуговування «Сокольники» від 24.12.2009 №3455, укладеного між органом приватизації та ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО», а не договору №1170 від 16.07.2013 між ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» та ОСОБА_1 , відтак не є доказом виконання грошового зобов`язання відповідачем на користь боржника.

Повно, всебічно та об`єктивно оцінивши надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що укладення боржником оспорюваних правочинів відбулося у період існування зобов`язання з погашення заборгованості в розмірі 2 414 824,98 грн при відсутності економічної мети (що підтверджується недоведеністю факту реального розрахунку за договорами) з невипадковим набувачем майна свідчить про недобросовісну поведінку боржника, спрямовану на умисне виведення активів для уникнення ризику звернення стягнення на майно.

Щодо строків позовної давності апеляційний суд зазначає таке.

У відповідності до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому, слід врахувати, що перебіг позовної давності обчислюється не з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство чи призначення ліквідатора, а з дня, коли про порушення свого права довідався або міг довідатися сам боржник. Ліквідатор є лише представником (особою, що захищає інтереси боржника), тому призначення ліквідатора не є підставою для поновлення строку позовної давності та не може бути беззаперечною підставою для визнання поважності причин пропущення позовної давності. Призначення ліквідатора не впливає жодним чином на початок визначення перебігу строку позовної давності (позиція Верховного Суду, викладена у п.37 постанови від 02.12.2021 у справі №922/1362/17).

Оспорювані договори купівлі-продажу укладено 16.07.2013 між ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» та ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що позивач, як юридична особа, є стороною оспорюваних правочинів, він довідався про порушення свого права саме з дати укладення таких правочинів. Отже, початком перебігу строку позовної давності є 17.07.2013 - наступний день після відповідної календарної дати.

Згідно з ч.1 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Відповідно, загальний строк позовної давності в три роки для звернення до суду про визнання недійсним правочинів, укладених 16.07.2013, перебіг якого розпочався з 17.07.2013, сплив 17.07.2016, позовну заяву подано суду 07.10.2025 - з пропуском строку позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).

У цій справі апеляційний суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з матеріалами справи, відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Ліквідатор у позовній заяві зазначає про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності у зв`язку з поважними причинами пропуску такої, а саме: недобросовісна поведінка органу управління боржника.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять інформації про наявність об`єктивних перешкод для боржника звернутися до суду за захистом порушеного права у межах позовної давності, а з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство 13.12.2018 будо достатньо часу для реалізації права на звернення до суду.

У зв`язку із відсутністю в матеріалах справи інших обставин на підтвердження доводів позивача, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання боржника про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через сплив строку позовної давності, відтак вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 у справі №909/468/18 (909/1208/25) слід змінити, виклавши мотивувальну його частину у редакції цієї постанови, в решті оскаржене рішення залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо заявлених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з вимогами ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені положення статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.

Згідно з вимогами ч. 1,2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються, окрім судового збору, також з витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті, належать витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.

Щодо процесуального порядку заявлення стороною (учасником) у справі вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то за положенням частини першої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За аналізом процесуального законодавства визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частини другої статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім цього за положеннями частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Згідно з матеріалами справи, Дюжикова І.О. у тексті відзиву на апеляційну скаргу заявила про очікуваний орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, оскільки не є фахівцем у галузі права - на суму 7 000 грн 00 коп., тобто до закінчення судових дебатів у цій судовій інстанції.

На підтвердження заявленої суми судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, Дюжикова І.О. додала відповідні докази, а саме: акт виконаних робіт від 05.08.2026 за договором про надання правової допомоги від 05.08.2026, яким засвідчено об`єм виконаних робіт та кількість витраченого часу на кожний вид робіт; квитанцію до прибуткового касового ордера №347 від 05.08.2026 за договором про надання правової допомоги №347 від 05.08.2026 на суму 7000,00 грн від ОСОБА_1

Окрім цього, у матеріалах справи міститься свідоцтво від 11.06.2010 № 499 про право адвоката Кушнеренко Є.Ю. на заняття адвокатською діяльністю, ордер від 05.08.2026 на надання правничої допомоги, виданого на підставі договору про надання правової допомоги від 05.08.2026.

Отже, Дюжикова І.О. в апеляційному суді зробила заяву про відшкодування судових витрат, що очікує понести на правничу допомогу при розгляді цієї справи, а також за правилами та у строки, визначені положеннями частини першої статті 124 та частини восьмої статті 129 ГПК України надала опис виконаних робіт та докази на підтвердження їх виконання.

Боржник та інші учасники у цій справі не подавали до апеляційного суду клопотання про зменшення витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу та не заперечували її відповідні вимоги.

З огляду на вищевикладене, дослідивши надані ОСОБА_1 докази та наведені у відповідних заявах обґрунтування, оцінивши заявлені витрати на професійну правничу допомогу та подані на їх підтвердження докази, колегія суддів дійшла висновку, що надані та перелічені на підтвердження цих витрат докази у їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження факту надання адвокатом Кушнеренко Є.Ю. послуг у межах надання професійної правничої допомоги у цій справі.

У зв`язку з викладеним, заява ОСОБА_1 щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно із положеннями ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на позивача.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 постановлено відстрочити ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Філатова В.В. сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 у справі №909/468/18(909/1208/25) на суму 10 900,80 грн до ухвалення судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на те, що вимоги апеляційної скарги ліквідатора підлягають задоволенню частково, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 у справі №909/468/18 (909/1208/25) слід змінити, виклавши мотивувальну його частину у редакції цієї постанови, в решті оскаржене рішення залишається без змін, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню в дохід бюджету.

Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Молоко" Філатова В`ячеслава Вікторовича задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2026 змінити, виклавши мотивувальну його частину у редакції цієї постанови, в решті оскаржене рішення залишити без змін.

3. Клопотання ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Молоко" понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн (сім тисяч гривень) - задоволити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Молоко" (код ЄДРПОУ 31835038, вул. Дністровська, буд. 26, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму 7 000 грн (сім тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

5. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Молоко" (код ЄДРПОУ 31835038, вул. Дністровська, буд. 26, м. Івано-Франківськ, 76018) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) суму 10 900,80 грн (десять тисяч дев`ятсот гривень вісімдесят копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 12.10.2026.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.