Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №909/468/18 (909/1151/25) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/468/18 (909/1151/25)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся-Молоко» Філатова В`ячеслава Вікторовича б/н від 28.05.2026 (вх. №01-05/1704/26 від 28.05.2026)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.04.2026 (суддя Скапровська І.М., повне рішення складено 07.05.2026)

у справі №909/468/18 (909/1151/25)

у межах справи про банкрутство ТОВ «Полісся-Молоко»,

за позовом: ТОВ «Полісся-Молоко» (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, буд. 26; код ЄДРПОУ 31835038) в особі ліквідатора боржника - арбітражного керуючого Філатова В`ячеслава Вікторовича ( АДРЕСА_1 ),

до відповідача: ТОВ «Торговий дім «Аврора-СЛ», пл. Привокзальна, буд.6, м. Славутич, Київська обл., 07101,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20,

про визнання недійсним правочину на підставі якого ТОВ «Торговий дім «Аврора-СЛ» набуло у власність нерухоме майно - нежитлову будівлю, магазин «Меблі», загальною площею 912,3 кв.м., витребування нерухомого майна та стягнення судових витрат

за участю представників:

від позивача: арбітражний керуючий Філатов В.В. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів),

від відповідача: не з`явились,

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: представник Чіпко І.М. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів),

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.04.2026 у справі №909/468/18 (909/1151/25) відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Полісся-Молоко" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Філатова В`ячеслава Вікторовича до ТзОВ «Торговий дім «Аврора-СЛ» про визнання недійсним правочинну, на підставі якого ТзОВ «Торговий дім «Аврора-СЛ» набуло у власність нерухоме майно - нежитлову будівлю, магазин «Меблі», загальною площею 912,3 кв.м., витребування нерухомого майна та стягнення судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.04.2026 у справі №909/468/18 (909/1151/25) повністю;

- ухвалити нове рішення, яким позов ТзОВ «Полісся-Молоко» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Філатова В.В. до ТзОВ «Торговий дім «Аврора-СЛ», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, задовольнити повністю;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1249 від 30.07.2013, укладений між ТзОВ «Полісся-Молоко» та ТзОВ «Торговий дім «Аврора-СЛ», на підставі якого ТзОВ «Торговий дім «Аврора-СЛ» набуло у власність нерухоме майно нежитлову будівлю, магазин «Меблі», загальною площею 912,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 119804432115, розташовану за адресою: Київська область, м. Славутич, пл. Привокзальна, буд. 6;

- витребувати із чужого незаконного володіння ТзОВ «Торговий дім «Аврора-СЛ» та повернути до ліквідаційної маси ТзОВ «Полісся-Молоко» нерухоме майно нежитлову будівлю, магазин «Меблі», загальною площею 912,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 119804432115, розташовану за адресою: Київська область, м. Славутич, пл. Привокзальна, буд. 6 з метою повернення такого майна до ліквідаційної маси боржника;

- стягнути з ТзОВ «Торговий дім «Аврора-СЛ» на користь ТзОВ «Полісся-Молоко» судові витрати за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 28.05.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026, після усунення недоліків, відкрито апеляційне провадження; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву до 11.09.2026; розгляд справи призначено на 05.08.2026.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 розгляд справи відкладено на 26.08.2026.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.08.2026 розгляд справи відкладено на 16.09.2026.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2026 розгляд справи відкладено на 30.09.2026.

В судовому засіданні 30.09.2026 ліквідатор вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Представниця третьої особи підтримала вимоги апеляційної скарги.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку представника у судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином та заздалегідь повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, а оскаржуване рішення слід змінити, виклавши мотивувальну його частину у редакції цієї постанови, в решті залишити без змін, з огляду на таке.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

У провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа №909/468/18 про банкрутство ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО».

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.12.2018 відкрито провадження у справі №909/468/18 про банкрутство ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО»; визнано грошові вимоги Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» у розмірі 2 921 258 грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2019 у справі №909/468/18 затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 2 938 878,85 грн. Єдиним кредитором боржника є Головне управління ДФС в Івано-Франківській області.

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.04.2019 у справі №909/468/18 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором у справі призначено арбітражного керуючого Тритяченко О.В.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2020 у справі

№909/468/18 кредитора Головне управління ДФС в Івано-Франківській області замінено на правонаступника - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 20.12.2024 у справі №909/468/18 ліквідатором ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» призначено арбітражного керуючого Філатова В`ячеслава Вікторовича.

24.09.2025 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Філатова В.В. звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТзОВ «Торговий дім «Аврора-СЛ» про визнання недійсним правочину, на підставі якого ТзОВ «Торговий дім «Аврора-СЛ» набуло у власність нерухоме майно - нежитлову будівлю, магазин «Меблі», загальною площею 912,3 кв.м., витребування нерухомого майна та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2025 відкрито провадження у справі №909/468/18(909/1151/25), постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В обґрунтування позову ліквідатор вказав на те, що укладений боржником та відповідачем договір купівлі-продажу нерухомого майна №1249 від 30.07.2013 на суму 1 374 000,00 грн в т.ч. ПДВ є фраудаторним, оскільки вчинений у період наявної заборгованості перед ГУ ДФС в Івано-Франківській області, яка виникла внаслідок несплати грошового зобов`язання в розмірі 2 414 824,98 грн з податку на додану вартість, визначеного контролюючим органом згідно з податковим повідомленням-рішенням №0000022200 від 10.04.2013.

При цьому, існує пов`язаність між відповідачем та боржником.

Відтак правочин здійснений на шкоду кредитору з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, а переданий за ним об`єкт нерухомості - витребуванню з незаконного володіння відповідача.

Щодо строків позовної давності ліквідатор вказав на відсутність підстав для застосування наслідків спливу такого строку, посилаючись на особливості перебігу позовної давності у справах про банкрутство, поважність причин її пропуску та недобросовісність сторони оспорюваного правочину.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, в судові засідання не з`являвся, причини неявки суд не повідомляв, хоча був повідомлений про розгляд справи належним чином.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2025 залучено Головне управління ДПС в Івано-Франківській області до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, керувався такими висновками:

- спірний договір не був безоплатним, грошові кошти за відчужене майно фактично сплачені, що виключило безоплатний характер відчуження майна або набуття відповідачем необґрунтованої переваги, про що стверджує ліквідатор;

- пов`язаність сторін спірного правочину не підтверджена належними та допустимими доказами;

- укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна №1249 від 30.07.2013, у період наявної заборгованості перед ГУ ДФС в Івано-Франківській області, яка виникла внаслідок несплати грошового зобов`язання в розмірі 2 414 824,98 грн з податку на додану вартість, згідно з податковим повідомленням-рішенням №0000022200 від 10.04.2013, не свідчить сама по собі про наявність обставин, сукупність яких підтверджує фраудаторність спірного договору.

Узагальнені доводи апелянта (позивача).

Вимоги апеляційної скарги ліквідатора обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, на підтвердження чого апелянт покликається на такі доводи:

- після формального наведення правових висновків Верховного Суду, суд не застосував їх до фактичних обставин цієї справи; обмежився висновком про оплатність договору, недоведеність пов`язаності сторін та недостатність факту існування податкової заборгованості для визнання правочину фраудаторним;

- суд врахував наявність документів про оплату як обставину, що сама по собі спростовує фраудаторність правочину;

- оспорюваний правочин мав оцінюватися не ізольовано, а в контексті подальшої неплатоспроможності боржника та неможливості задоволення вимог кредитора;

- суд помилково звів оцінку фраудаторності правочину до оцінки формального податкового статусу зобов`язання на дату укладення договору, не дослідивши ширший майновий контекст: обізнаність боржника про істотні донарахування, ризик майбутнього стягнення, подальшу реалізацію цього ризику та вибуття активу у відповідний період;

- відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних особі, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТзОВ «ТД «АВРОРА-СЛ», код ЄДРПОУ 38509014, було зареєстровано 26.04.2013, тобто вже після винесення ППР №0000022200 від 10.04.2013 та приблизно за три місяці до укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна №1249 від 30.07.2013;

- станом на 30.07.2013, тобто на дату укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна №1249 між ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» та ТзОВ «ТД «АВРОРА-СЛ», податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013 залишалося чинним, не було скасоване жодним судовим рішенням та було відомим боржнику як конкретна майнова претензія контролюючого органу на суму понад 2,4 млн грн;

- суд формально навів підходи щодо фраудаторності, однак фактично не застосував ст. 3, 13, 203, 215 ЦК України до встановлених обставин справи;

- керівником ТзОВ «ТД «АВРОРА-СЛ» станом на сьогодні зазначена ОСОБА_1 , а підписантом - ОСОБА_2 ; ці обставини мають істотне значення, оскільки при укладенні договору №1249 від 30.07.2013 ОСОБА_1 діяла від імені продавця - ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО», а ОСОБА_2 діяв від імені покупця - ТзОВ «ТД «АВРОРА-СЛ»;

- відповідно до відомостей про структуру власності ТзОВ «ТД «АВРОРА-СЛ» встановлено, що його учасниками та кінцевими бенефіціарними власниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; з банківських виписок ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» встановлюється наявність фінансово-господарських операцій боржника з ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_2 ;

- суд звів оцінку фраудаторності до трьох ізольованих тез: наявності документів про проведення розрахунку, недостатності самого факту податкового спору та недоведеності формальної пов`язаності сторін;

- відповідач є саме тим набувачем, який набув спірне майно безпосередньо за оспорюваним договором №1249 від 30.07.2013 та станом на час розгляду справи є зареєстрованим власником нерухомого майна - нежитлової будівлі, магазину «Меблі», загальною площею 912,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 119804432115, розташованої за адресою: Київська область, м. Славутич, пл. Привокзальна, буд. 6; витребування майна у цій справі є належним способом фактичного повернення активу до майнової сфери боржника після усунення правової підстави його вибуття.

Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.

Щодо податкового боргу.

За результатами документальної планової перевірки ТзОВ «Полісся-Молоко» Корюківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013, яким боржнику збільшено розмір грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 2 414 824,98 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням №0000022200 від 10.04.2013 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом про скасування вищезазначеного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.09.2013 у справі №825/3381/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013, податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013 визнано протиправним та скасовано в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.11.2014 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.09.2013 у справі №825/3381/13-а та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.01.2015 позовну заяву ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» до Корюківської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013 залишено без розгляду.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 у справі № 825/1256/15-а відмовлено у задоволенні позовних вимог ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» щодо визнання протиправним та скасування рішення Корюківської ОДПІ №832/10/22-010 від 04.02.2015 щодо непогодження застосування процедури податкового компромісу за податковим повідомленням-рішенням Корюківської №0000022200 від 10.04.2013. Цю постанову залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2015.

За результатами камеральної перевірки даних, задекларованих ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» у податковій звітності з податку на додану вартість, податковим органом встановлено, що підприємством у встановлений законодавством строк не подано податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2015 року, вересень 2015 року, жовтень 2015 року, відтак Корюківською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0000721500 від 26.11.2015, яким ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» донараховано 170 гривень грошового зобов`язання з податку на додану вартість, №0000731500 від 26.11.2015, яким донараховано 1020 гривень податку на додану вартість, № 0000751500, яким донараховано 1020 гривень податку на додану вартість.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.12.2016 встановлено наявність податкового боргу у ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» у сумі 2 921 259,81 грн (1659997,00 грн (грошове зобов`язання з податку на додану вартість) + 757037,98 грн (штрафні санкції) + 504223,87 грн (пеня) = 2 921 259,81 грн).

Щодо оспорюваного правочину.

30.07.2013 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» (надалі - продавець), в особі директора Кислінської Любові Миколаївни, та ТзОВ «Торговий дім «АВРОРА-СЛ» (надалі - покупець), в особі директора Астапенка Олега Володимировича, уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна №1249.

Відповідно до п.1 договору №1249 продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти у власність нерухоме майно - нежитлову будівлю, магазин «Меблі», загальною площею 912,3 кв.м, яка розташована за адресою: Київська область, м. Славутич, пл. Привокзальна, буд. 6, та сплатити за нього обговорену грошову суму продавцю.

Згідно з п.2 договору №1249 нерухоме майно, що є предметом цього договору, належить ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, які підлягає продажу на аукціоні, посвідченого приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В. 25 грудня 2008 року за р. №5205, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за номером 3289202, згідно з витягом з Державного реєстру правочинів №6875162, виданого приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В.

Відповідно до п.4. договору №1249 продаж цей вчинено за 1374000,00, у тому числі ПДВ 229000,00 гривень, які покупець зобов`язується оплатити продавцю до 31 серпня 2013 року у безготівковому порядку на рахунок № НОМЕР_3 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» в м. Чернігів, МФО 300614.

Згідно з п.5 договору №1249 факт повного розрахунку за цим договором буде підтверджуватись відповідним банківським платіжним документом та актом приймання-передавання майна.

Відповідно до п.9. договору №1249 згідно зі звітом про проведення оцінки нежитлової будівлі, складеного 11 квітня 2013 року ТзОВ «Влата ріелтер» (сертифікат №11780/11 суб`єкта оціночної діяльності від 05.05.2011), ринкова вартість нерухомого майна становить 1373240,00 гривень.

30.09.2013 ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО», в особі директора Кислінської Любові Миколаївни, та ТзОВ «Торговий дім «АВРОРА-СЛ», в особі директора Астапенка Олега Володимировича, склали акт приймання-передачі нерухомого майна до договору №1170 про передачу нерухомого майна площею 912,3 за адресою: Київська область, місто Славутич, пл. Привокзальна, будинок 6.

Також за змістом вищезазначеного акту майно передане повністю відповідно до умов договору; зауважень до якості майна немає.

У матеріалах справи міститься видаткова накладна №РН-0000946 від 30.09.2013 на нежитлову будівлю магазин «Меблі», 912,3 кв.м. на суму 1374000,00 гривень, в тому числі ПДВ 229000,00 гривень.

Щодо здійснення платежів за договором №1249.

Відповідно до банківської виписки, отриманої від АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» по рахунку № НОМЕР_3 , у період з 06.09.2013 до 30.09.2013 від контрагента ТзОВ «Торговий дім «АВРОРА-СЛ», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 38509014, на користь ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» здійснювалися платежі на виконання умов договору №1249 на загальну суму 1374000,00 гривень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Абзацом 1 частини другої статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (постанова Верховного Суду від 03.04.2025, що винесена у справі №910/15903/23).

Як встановлено з матеріалів справи, оспорюваний договір укладений поза межами підозрілого періоду, а саме за 5 років, 4 місяці та 14 днів до відкриття провадження у справі про банкрутство, відтак звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника у цій справі можливе на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Водночас, слід звернути увагу на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу у продавця було наявним зобов`язання в значному розмірі перед податковим органом, існування якого згодом стало підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство продавця.

При цьому, податковий орган є єдиним кредитором боржника, а після відчуження нерухомого майна на підставі оспорюваного у цій справі договору, а також на підставі інших договорів, які оспорюються ліквідатором в інших позовних провадженнях в межах справи про банкрутство ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО», боржник перестав здійснювати господарську діяльність, подавати податкову звітність та змінив місцезнаходження з Київської на Івано-Франківську область.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019, що винесена у справі №369/11268/16-ц, сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках: фіктивних правочинів (стаття 234 Цивільного кодексу України); порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України); правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Ліквідатор в позовній заяві вказує, що наявні підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними на основі загальних підстав недійсності, визначених ст. 215 ЦК України, ст. 3, 13 ЦК України.

Відповідно до висновків судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19):

- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку;

- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;

- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;

- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17);

- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може;

- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора;

- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Відповідно до абз. 4 п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України (у редакції чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Колегія суддів звертає увагу, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.09.2013 у справі №825/3381/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013, податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013 визнано протиправним та скасовано в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість, відтак оспорюваний правочин вчинений боржником 30.07.2013 до узгодження грошового зобов`язання, тобто за відсутності правових підстав вважати його обов`язковим до виконання.

Водночас, згодом за результатами розгляду судами адміністративної юрисдикції справи №825/3381/13-а постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 у справі № 825/1256/15-а відмовлено у задоволенні позовних вимог ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» щодо визнання протиправним та скасування рішення Корюківської ОДПІ №832/10/22-010 від 04.02.2015 щодо непогодження застосування процедури податкового компромісу за податковим повідомленням-рішенням Корюківської №0000022200 від 10.04.2013. Цю постанову залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2015.

І саме ця заборгованість стала підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство, що може свідчити про фраудаторність правочину.

Окрім того, одним із критеріїв фраудаторності правочину є характеристика контрагента, з яким боржник уклав оспорюваний договір.

За приписами статті 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну «пов`язані особи» - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТзОВ «Торговий дім «АВРОРА-СЛ», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 38509014, було зареєстровано 26.04.2013, тобто вже після винесення ППР №0000022200 від 10.04.2013 та три місяці до укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна №1249 від 30.07.2013; кінцевими бенефіціарними власниками товариства зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; місцезнаходженням зазначено адресу: АДРЕСА_2 , за якою розташоване спірне нерухоме майно - нежитлова будівля, магазин «Меблі», загальною площею 912,3 кв.м.

З 27.08.2015 керівником ТзОВ «Торговий дім «АВРОРА-СЛ» зазначена ОСОБА_1 , а підписантом - ОСОБА_2 (при укладенні договору № 1249 від 30.07.2013 ОСОБА_1 діяла від імені продавця - ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО», а ОСОБА_2 діяв від імені покупця - ТзОВ «Торговий дім «АВРОРА-СЛ»).

Ліквідатор зазначає, що такі обставини не є самостійним доказом формальної корпоративної пов`язаності, однак у сукупності з датою створення відповідача, участю ОСОБА_2 у підписанні договору, подальшим призначенням ОСОБА_1 керівником відповідача та подальшим зазначенням місцезнаходження відповідача за адресою спірного майна свідчать про невипадковість набувача майна.

З огляду на наведене, колегія суддів звертає увагу, що в розумінні ст.1 КУзПБ заінтересованими особами стосовно боржника можуть бути також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

Разом з цим, слід наголосити на тому, що незважаючи на те, що з наявних в матеріалах справи доказів прослідковуються ознаки, які дають підстави вважати відповідача заінтересованим стосовно боржника, сама по собі заінтересованість особи, з якою боржником було укладено договір купівлі-продажу не може самостійно підтверджувати те, що покупець є недобросовісним контрагентом та усвідомлював чи поділяв умисну мету боржника з виведення майна з активу товариства задля уникнення сплат грошового зобов`язання перед податковим органом, а не діяв в межах звичайної господарської діяльності.

Так, відповідно до умов оспорюваного договору покупець (відповідач) зобов`язався оплатити продавцю до 31 серпня 2013 року у безготівковому порядку на рахунок № НОМЕР_3 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» в м. Чернігів, МФО 300614.

Відповідно до банківської виписки, отриманої від АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» по рахунку № НОМЕР_3 , у період з 06.09.2013 до 30.09.2013 від контрагента ТзОВ «Торговий дім «АВРОРА-СЛ», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 38509014, на користь ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» здійснювалися платежі на виконання умов договору №1249 на загальну суму 1374000,00 гривень.

Окрім цього, відповідно до п.9. договору №1249 згідно із звітом про проведення оцінки нежитлової будівлі, складеного 11 квітня 2013 року ТзОВ «Влата ріелтер» (сертифікат №11780/11 суб`єкта оціночної діяльності від 05.05.2011), ринкова вартість нерухомого майна становить 1373240,00 гривень.

Слід зазначити, що фраудаторним можна визнати як неоплатний так і оплатний договір. Так, у постанові від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 Верховний Суд зауважив, що навіть оплатний договір може бути фраудаторним за наявності обставин, які дозволяють кваліфікувати його як такий, що вчинений на шкоду кредитора, зокрема: 1. Момент укладення договору. 2. Контрагент, із яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). 3. Ціна (ринкова/неринкова).

Як зазначено вище, у спірних правовідносинах ціна договору купівлі-продажу нерухомого майна була ринковою і покупець здійснив зобов`язання щодо оплати вартості придбаного майна шляхом перерахування коштів на безготівковий рахунок продавця.

Ліквідатор не наводить обставин щодо подальшого спрямування отриманих боржником коштів, окрім того, в матеріалах справив відсутні докази можливого впливу відповідача на прийняття подальших рішень боржника щодо виведення таких коштів з активу товариства.

Водночас, після відчуження нерухомого майна на підставі оспорюваного у цій справі договору, а також на підставі інших договорів, які оспорюються ліквідатором в інших позовних провадженнях в межах справи про банкрутство ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО», боржник перестав здійснювати господарську діяльність, подавати податкову звітність та змінив місцезнаходження з Київської на Івано-Франківську область, а згодом податкове зобов`язання, яке на момент укладення оспорюваного правочину було неузгодженим, набуло статусу узгодженого та стало підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами ліквідатора в тому, що існують ознаки того, що під час укладення оспорюваного договору боржник діяв не в рамках звичайної господарської діяльності та мав на меті уникнути сплати грошового зобов`язання перед кредитором, водночас на підставі наданих позивачем доказів було встановлено, що відповідач здійснив оплату ринкової вартості набутого ним за оспорюваним договором майна, крім того, за твердженням ліквідатора відповідач продовжує відкрито використовувати придбане майно для здійснення своєї господарської діяльності.

Враховуючи наведене, ліквідатор не довів належними та допустимими доказами того, що відповідач порушив права та охоронювані законом інтереси боржника, а також єдиного кредитора боржника, на захист якого спрямовані дії ліквідатора з наповнення ліквідаційної маси, в тому числі заявлення цього позову. Судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.05.2024 у справі №924/408/21 (924/287/23) викладено правові висновки, відповідно до яких визнання недійсним правочину, вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину) та фактично виконаного (повністю чи частково), слід вважати ефективним способом захисту у справі про банкрутство в тому разі, коли відповідна вимога поєднана із застосуванням правових механізмів, спрямованих на відновлення майнового стану осіб до того стану, який існував до вчинення спірного правочину, наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог кредиторів.

Звертаючись з позовом у цій справі, ліквідатор боржника поєднав вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна з позовною вимогою про витребування відчуженого за вказаними правочином майна із чужого незаконного володіння відповідача, разом з цим не довів належними та допустимими доказами недобросовісності відповідача як набувача.

Окрім того, до позовної заяви не додано і в матеріалах справи відсутні докази того, хто є актуальним власником нерухомого майна. Ліквідатор стверджує, що майном продовжує користуватись покупець, тобто сторона оспорюваного ним правочину, і саме до цієї особи заявлено позовні вимоги.

Так, одним зі способів досягнення максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів шляхом консолідації майна боржника є визнання недійсними за позовом арбітражного керуючого або кредитора правочинів боржника, укладених на шкоду кредиторам.

Однак пред`явлення у межах справи про банкрутство такого позову не завжди може забезпечити ефективне поновлення порушених прав особи, яка звернулася з відповідними вимогами до суду. Це залежить від характеру та природи правовідносин, які склались між їх учасниками.

Зокрема, якщо фраудаторний правочин, який передбачає виникнення у боржника певних зобов`язань задля впливу на формування та справедливий розподіл ліквідаційної маси (фіктивного збільшення кредиторської заборгованості тощо), укладено, але не виконано на момент його оспорення, то задоволення позову про визнання недійсним такого договору матиме наслідком реальне поновлення прав учасників процедури банкрутства, адже це нівелює юридичні наслідки, які могли бути створені спірним правочином, та не потребує вжиття додаткових способів захисту.

Водночас, у разі коли внаслідок укладення та виконання фраудаторного правочину розмір активів боржника був зменшений, для поновлення прав потерпілих осіб самого лише визнання його недійсним є недостатньо. Захист прав у такому випадку може забезпечуватися шляхом застосування зобов`язально-правових або речово-правових способів захисту.

Тому, визнання недійсним правочину, вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину) та фактично виконаного (повністю чи частково), слід вважати ефективним способом захисту у справі про банкрутство в тому разі, коли відповідна вимога поєднана із застосуванням правових механізмів, спрямованих на відновлення майнового стану осіб до того стану, який існував до вчинення спірного правочину та наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог кредиторів (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 14.11.2024 у справі № 916/3345/21(916/4077/23).

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові від 04.03.2026 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (підпункти 9.4, 9.5 постанови від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц). Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України (підпункт 9.16 постанови від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц). У випадку, коли майно, відчужене за правочином, намагається повернути собі сторона цього правочину, то вона для цього повинна мати підставу діяти всупереч власному волевиявленню, втіленому у цьому правочині, тобто мають бути підстави для визнання правочину недійсним і він має бути визнаний судом недійсним. У цьому принципова відмінність правовідносин у цій справі від ситуації, за якої власник втратив володіння майном, а інші особи вчиняли стосовно цього майна правочини: власник не є особою, чиє волевиявлення на відчуження майна втілене у відповідному правочині, не є зобов`язаною стороною за цими правочинами, тому не має вимагати визнати їх недійсними, не може втручатись у відповідне договірне зобов`язання, а натомість має лише витребовувати у володільця належне йому майно. Стосовно ситуації, у якій власник домагається у суді повернення йому майна, яке вибуло з його володіння поза його волею, стало предметом правочинів з відчуження, стороною яких він не був, Верховний Суд послідовно висновував, що належним способом захисту є лише витребування цього майна.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння (див. правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Натомість, існування договірних правовідносин між позивачем та відповідачем виключає можливість задоволення у таких обставинах віндикаційного позову.

Однією з ключових умов звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому випадку здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Окрім того, особливістю віндикаційного позову є відсутність спору з приводу належності позивачеві майна (майнових прав) на праві власності чи іншому титулі. За наявності відповідного спору право позивача не може бути захищено шляхом задоволення віндикаційного позову (постанова Верховного Суду Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №10/2180).

Згідно з матеріалами справи, ТзОВ «ПОЛІССЯ-МОЛОКО» (продавець), в особі директора Кислінської Любові Миколаївни, та ТзОВ «Торговий дім «АВРОРА-СЛ» (покупець), в особі директора Астапенка Олега Володимировича, уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна №1249.

Апеляційний суд звертає увагу, що оспорюваний договір укладений між позивачем і відповідачем, тобто відносини сторін мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що за встановлених фактичних обставин справи між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини, а тому ефективним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності (ст. 216 ЦК України). Саме такий спосіб захисту відповідатиме правовій природі тих відносин, що виникли між учасниками цього спору.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 5 ГПК здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

За таких обставин позивач не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог, водночас місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні не надав оцінки позовній вимозі про витребування майна з чужого незаконного володіння та не надав належної відповіді на аргументи позивача щодо існування ознак фраудаторності правочину, вказавши, лише що укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна №1249 від 30.07.2013, у період наявної заборгованості перед ГУ ДФС в Івано-Франківській області, яка виникла внаслідок несплати грошового зобов`язання в розмірі 2 414 824,98 грн з податку на додану вартість, згідно податкового повідомлення-рішення №0000022200 від 10.04.2013, не свідчить само по собі, про наявність обставин, сукупність, яких підтверджує фраудаторність спірного договору, а також про те, що вимога боржнику утримуватися від здійснення будь-яких господарських операцій, в тому числі реалізації майна, за умов існування невиконаних зобов`язань лише з метою запобігання можливим його зловживанням є непропорційною та надмірною, такою, що призводить до втручання у господарську діяльність боржника.

Відповідно до п.4 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги ліквідатора слід задоволити частково, а оскаржене рішення слід змінити, виклавши мотивувальну його частину у редакції цієї постанови, в решті оскаржене рішення залишити без змін.

Згідно із положеннями ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Молоко" Філатова В`ячеслава Вікторовича задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.04.2026 справі №№909/468/18 (909/1151/25) змінити, виклавши мотивувальну його частину у редакції цієї постанови, в решті оскаржене рішення залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 12.10.2026.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.