Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №914/2648/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2648/25

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Орищин Г.В.,

секретар судового засідання Бабій М.М.

явка учасників справи:

від позивача: Щербатов А.Л.;

від відповідача: Шлянта Н.Р.;

від третьої особи: Кіх О.Г.,

розглянув апеляційну скаргу приватної фірми "Христина" б/н від 20.04.2026

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2026, суддя Бургарт Т.І., м.Львів, повний текст рішення складено 31.03.2026,

у справі № 914/2648/25

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Даліс Аутомотів Груп"

до відповідача приватної фірми "Христина"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головного управління Державної податкової служби у Львівській області

про стягнення збитків у сумі 517 582,16 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

28.08.2025 товариство з обмеженою відповідальністю «Даліс Аутомотів Груп» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до приватної фірми «Христина» про стягнення збитків у розмірі 517 582,16 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем вимог податкового законодавства щодо реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних - податкових накладних №35 від 09 травня 2023 року на суму 1 150 000,00 грн, в тому числі ПДВ 184 248,83 грн, та №117 від 29 травня 2023 року на суму 2 000 000,00 грн., в тому числі ПДВ 333 333,33 грн., складених за результатами виконання сторонами договору поставки оригінальних виробів №01/07-21 від 23 липня 2021 року.

Виконання вимог законодавства про здійснення реєстрації цих податкових накладних позбавило позивача можливості включити відповідні суми ПДВ до складу податкового кредиту та звідси зменшити податкове зобов`язання на загальну суму 517 582,16 грн., унаслідок чого позивачу завдано збитків у зазначеному розмірі.

Позивач посилається на положення статей 11, 16, 22, 509, 526, 626, 628, 655, 664, 691, 712, 1166 Цивільного кодексу України, пунктів 14.1.181 статті 14, статті 187, 198, 201 Податкового кодексу України, а також положення Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1165, та Порядку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 грудня 2019 року №520.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.03.2026 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Даліс Аутомотів Груп» до приватної фірми «Христина» задоволено. Стягнуто з приватної фірми «Христина» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Даліс Аутомотів Груп» 517 582,16 грн. понесених збитків, 6 210,99 грн. судового збору.

Рішення суду обґрунтовано порушенням відповідачем пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України щодо обов`язку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, унаслідок чого позивач був позбавлений можливості включити відповідні суми ПДВ до складу податкового кредиту та зменшити податкове зобов`язання.

Суд дійшов висновку про наявність у діях відповідача складу правопорушення, необхідного для покладення відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

При цьому суд зазначив, що вжиття відповідачем заходів щодо адміністративного оскарження рішень контролюючого органу не свідчить про належне та повне виконання ним обов`язку щодо реєстрації податкових накладних, оскільки відповідач не скористався правом на їх судове оскарження.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

20.04.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга приватної фірми «Христина» б/н від 20.04.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2026 у справі №914/2648/25, в якій останнє просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що обов`язок щодо реєстрації податкових накладних виникає з податкового законодавства та є публічно-правовим, а не господарсько-договірним зобов`язанням. Посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №904/2953/24, вважаючи, що невиконання такого обов`язку не може бути підставою для відшкодування збитків у розумінні статті 22 ЦК України.

Водночас апелянт зазначає, що діяв добросовісно, оскільки скористався передбаченим Податковим кодексом порядком адміністративного оскарження рішень ДПС та подав адміністративну скаргу до ГУ ДПС у Львівській області. Натомість звернення до суду є правом, а не обов`язком особи, у зв`язку з чим невикористання права на судовий захист не може свідчити про протиправну бездіяльність чи вину відповідача.

Апелянт також вважає нерелевантним посилання суду на постанову Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у справі №916/334/22, оскільки на відміну від спірних правовідносин, у тій справі договором було прямо передбачено обов`язок постачальника щодо реєстрації податкових накладних. Договором №01/07-21 поставки оригінальних виробів від 23.07.2021 такого обов`язку, запевнень щодо забезпечення податкового кредиту чи договірної відповідальності не передбачено.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21, апелянт зазначає, що покупець не має права спонукати постачальника до реєстрації податкової накладної чи оскарження рішень контролюючого органу, а тому реалізація або нереалізація відповідачем права на судовий захист не може кваліфікуватися як протиправна поведінка в межах господарського зобов`язання.

13.05.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу приватної фірми «Христина» б/н від 20.04.2026 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2026 у справі №914/2648/25 - без змін.

01.10.2026 від третьої особи - Головного управління Державної податкової служби у Львівській області надійшли письмові пояснення, в яких останнє підтримало позицію апелянта та зазначило, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 справу №914/2648/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Якімець Г.Г., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватної фірми «Христина» б/н від 20.04.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2026 у справі №914/2648/25.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 (в складі колегії суддів: головуючий суддя Бойко С.М., судді Орищин Г.В., Якімець Г.Г.) справу №914/2648/25 призначено до розгляду на 08.07.2026.

У зв`язку із відпусткою судді-члена колегії Орищин Г.В. з 29.06.2026 по 24.07.2026 включно, розгляд вищевказаної справи 08.07.2026 не відбувся.

Рішенням Вищої Ради Правосуддя №1416/0/15-26 від 09.07.2026 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

За розпорядженням керівника апарату суду №201 від 27.07.2026 проведено автоматизовану заміну складу суду у справі №914/2648/25.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 для розгляду справи №914/2648/25 визначено такий склад колегії суддів: Бойко С.М. - головуючий суддя, судді Бонк Т.Б., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 розгляд справи №914/2648/25 призначено на 14.09.2026.

У судове засідання 14.09.2026 з`явилися представники позивача та третьої особи, відповідач в судове засідання не з`явився хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

11.09.2026 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав зайнятості представника в іншому судовому процесі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та призначено на 05.10.2026.

У судове засідання 05.10.2026 з`явились представники учасників справи.

Відповідач у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, навівши доводи, аналогічні викладеним у ній, просив апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Третя особа підтримала позицію апелянта та просила апеляційну скаргу задовольнити.

Позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

Рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2026 у справі №914/2648/25 оскаржується відповідачем в повному обсязі.

Апеляційний суд, розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про залишення її без задоволення, з таких підстав

Предметом позову є стягнення з приватної фірми «Христина» на користь ТОВ «Даліс Аутомотів Груп» збитків у розмірі 517 582,16 грн, завданих внаслідок не здійснення реєстрації відповідачем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що позбавило позивача права на включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту та зменшення податкового зобов`язання.

Як встановлено судами, 23 липня 2021 року між ТОВ «Даліс Аутомотів Груп» та ПФ «Христина», які є платниками ПДВ, укладено договір поставки оригінальних виробів №01/07-21, відповідно до пункту 2.1 якого постачальник (відповідач) зобов`язувався передавати (постачати) замовнику (позивачу) оригінальні вироби (товар) згідно із замовленнями замовника в порядку та на умовах, визначених договором.

На виконання умов договору відповідачем впродовж травня-червня здійснено поставку товару партіями, що підтверджується взаємно підписаними сторонами видатковими накладними (а.с.47-55 за травень 2023 року); (а.с.65-68 за червень 2023 року).

Позивач здійснив оплату за поставлений товар в повному обсязі, що визнається сторонами та підтверджується платіжними інструкціями:

- від 09 травня 2023 року №22723 на суму 1 150 000,00 грн (а.с.40);

- від 29 травня 2023 року №23367 на суму 2 000 000,00 грн (а.с.57).

На виконання вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі ПК України), на підставі вказаних господарських операцій відповідач сформував в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі також ЄРПН) податкові накладні:

- №35 від 09 травня 2023 року на суму на суму 1 150 000,00 грн, в тому числі ПДВ 184 248,83 грн (а.с.41-43);

- №117 від 29 травня 2023 року на суму 2 000 000,00 грн, в тому числі ПДВ 333 333,33 грн (а.с.58-61).

Під час розгляду питання про прийняття податкових накладних комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН ГУ ДПС України у Львівській області України прийнято рішення про зупинення реєстрації вказаних податкових накладних, що підтверджується квитанціями:

- від 01 червня 2023 року №9128747271 про зупинення реєстрації податкової накладної № 35 (а.с.44);

- від 16 червня 2023 року №9143855340 про зупинення реєстрації податкової накладної №117 (а.с.62).

В обох випадках контролюючим органом було запропоновано відповідачу надати пояснення та копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних, на виконання чого відповідач подав додаткові документи та надав необхідні пояснення.

За результатами розгляду поданих повідомлень та документів, комісією регіонального рівня прийнято рішення про відмову в реєстрації вказаних податкових накладних в ЄРПН, а саме:

-рішення від 25 липня 2023 року №9243936/20792629 щодо ПН №35;

-рішення від 25 липня 2023 року №9243448/20792629 щодо ПН №117 (а.с.45, 63).

Не погодившись із вказаними рішеннями, відповідач оскаржив їх в адміністративному порядку до ГУ ДПС у Львівській області.

За результатами розгляду скарг комісією центрального рівня прийнято рішення №62691/20792629/2 від 10.08.2023 та №62403/20792629/2 від 08.08.2023 про залишення їх без задоволення, а рішення комісії регіонального рівня про відмову у реєстрації податкових накладних №35 та №117 без змін (а.с.173-174).

У вказаних вище рішеннях від 08.08.2023 та від 10.08.2023 підставою для залишення без змін рішень комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкових накладних № 35 та № 117 зазначено ненадання платником податку копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт,послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних.

Відповідач не оскаржив цих рішень податкового органу в судовому порядку, що не заперечено відповідачем.

15 серпня 2025 року ТОВ «Даліс Аутомотів Груп» звернулося до ПФ «Христина» із претензією №582, в якій вимагало у семиденний строк з моменту її отримання відшкодувати завдані збитки (а.с.78-80).

ПФ «Христина», у відповідь на зазначену претензію, листом від 20 серпня 2025 року № 20082025-3 відмовилася відшкодувати заявлені ТОВ «Даліс Аутомотів Груп» збитки, посилаючись на те, що обов`язок платника податків щодо складання та реєстрації податкової накладної в ЄРПН є податковим обов`язком, який виникає у правовідносинах між платником податку та державою, а не між сторонами договору. У зв`язку з цим ПФ «Христина» вважала вимогу ТОВ «Даліс Аутомотів Груп» про відшкодування збитків безпідставною (а.с. 82).

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно із частинами 1, 2 статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Як з`ясовано судом, між позивачем та відповідачем за результатами господарської діяльності виникли права і обов`язки на підставі укладеного договору поставки товару.

Надаючи оцінку предмету, підставам заявленого позову та наданим доказам суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки особи, що завдала шкоду, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України та правових висновків КГС ВС, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (або для запобігання завданню шкоди). Для звільнення від відповідальності відповідач має підтвердити належними доказами, що він діяв з необхідним ступенем турботливості та обачності, яка вимагалася від нього за характером зобов`язання та що належне виконання стало неможливим внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) або з вини самого позивача.

Судами встановлено, що між сторонами укладено договір поставки від 23 липня 2021 року №01/07-21, на виконання якого відповідач у травні-червні 2023 року здійснив поставку товару партіями. Факт поставки підтверджується належними та допустимими доказами видатковими накладними за травень та червень 2023 року, підписаними уповноваженими представниками обох сторін без зауважень, що свідчить про належне виконання відповідачем зобов`язання щодо передачі товару.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що позивач здійснив оплату вартості поставленого товару в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями від 09 травня 2023 року №22723 на суму 1 150 000,00 грн та від 29 травня 2023 року №23367 на суму 2 000 000,00 грн. Дані обставини дають підставу зробити висновок, що господарська операція між сторонами відбулася. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Таким чином, з урахуванням приписів пунктів 198.1, 198.2 ПК України, у позивача виникло право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки мали місце обидві юридично значимі події як отримання товару, так і його оплата.

За приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Водночас реалізація такого права, згідно з пунктом 198.6 ПК України, прямо пов`язана з наявністю належного підтвердження, а саме зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної.

Заперечуючи вимоги позовної заяви, відповідач покликався на обставини вжиття ним вичерпного переліку заходів для виконання обов`язку щодо реєстрації податкових накладних, що, на його думку, виключає протиправність діяння, зокрема формування та скерування ПН для реєстрації до податкового органу та оскарження рішення про відмову в їх реєстрації в адміністративному порядку.

Однак, суд оцінює такі доводи відповідача безпідставними, що не відповідають вимогам норм ПК України, за змістом яких саме на відповідача(продавця товару) покладено обов`язок щодо складення та своєчасної реєстрації податкової накладної в ЄРПН.

Як передбачено пунктами 56.1, 56.18 статті 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Отже, сам по собі факт вжиття відповідачем певних заходів щодо реєстрації податкових накладних, зокрема подання пояснень та документів до контролюючого органу, а також оскарження рішень в адміністративному порядку про відмову в їх реєстрації, не свідчить про належне та повне виконання покладеного на нього обов`язку.

У вказаних рішеннях від 08.08.2023 та від 10.08.2023 підставою для залишення без змін рішень комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкових накладних № 35 та № 117 зазначено ненадання відповідачем копій необхідних первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, їх зберігання і транспортування, навантаження та розвантаження продукції, складських документів, а також рахунків-фактур/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) та накладних.

Таким чином, саме надані відповідачем документи не були визнані контролюючим органом достатніми для підтвердження інформації, зазначеної у податкових накладних, а відповідачем не було реалізовано наданого законом права на оскарження рішень податкового органу в судовому порядку.

Судом апеляційної інстанції враховано, що чинне законодавство передбачає не лише можливість адміністративного, але й судового оскарження рішень контролюючих органів.

Отже, відповідач не був позбавлений права звернутися до адміністративного суду з метою захисту своїх прав та досягнення кінцевого результату реєстрації податкових накладних.

Оскільки відповідач не оскаржив відмову податкового органу в реєстрації податкових накладних в судовому порядку вони залишилися чинними.

За таких обставин посилання апелянта на те, що причиною відсутності реєстрації податкових накладних були виключно рішення контролюючого органу, є необґрунтованими, оскільки такі рішення є чинними та не оскаржені відповідачем в судовому порядку, отже він з ними погодився.

Довід апелянта про те, що звернення до суду є його правом, а не обов`язком, не спростовує висновків суду першої інстанції. Суд не покладає на відповідача обов`язку звертатися до суду. Водночас невикористання передбаченого законом способу судового захисту має правове значення для оцінки того, чи вжив відповідач усіх залежних від нього заходів для усунення перешкод у реєстрації податкових накладних, особливо з огляду на те, що рішення контролюючого органу про відмову в їх реєстрації залишилися чинними, а відповідач не довів їх протиправності в судовому порядку.

Таким чином, доводи про відсутність протиправності його поведінки є безпідставними.

При цьому наведені обставини підлягають оцінці у сукупності з тим, що контролюючий орган відмовив у реєстрації податкових накладних, зокрема з огляду на ненадання відповідачем необхідних первинних документів, а відповідач не довів протиправності відповідних рішень та не забезпечив їх подальшого скасування і реєстрації податкових накладних.

Суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у пункті 5.27 постанови Касаційного господарського суду від 07 червня 2023 року у справі №916/334/22, відповідно до якого факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором необхідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача та порушення ним господарського зобов`язання наданої гарантії того, що контрагент матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, визначеної договором у складі ціни.

Посилання апелянта на нерелевантність зазначеної постанови Верховного Суду в зв`язку з відсутністю у договорі № 01/07-21 прямої умови щодо реєстрації податкових накладних також є необґрунтованим. Сам факт відсутності такої умови не змінює встановленого законом обов`язку продавця щодо реєстрації податкових накладних та не усуває правових наслідків його невиконання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 ПК України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

Наведений висновок Великої Палати Верховного Суду не свідчить про те, що продавець звільняється від відповідальності у разі відмови контролюючого органу в реєстрації податкової накладної. Навпаки, із нього вбачається, що саме від дій контрагента залежить можливість покупця реалізувати право на податковий кредит, у тому числі у випадку виникнення перешкод для реєстрації податкової накладної. Водночас покупець не має можливості самостійно спонукати контрагента до реєстрації податкової накладної чи до оскарження рішення контролюючого органу, а тому відповідні наслідки невчинення продавцем необхідних дій не можуть бути покладені на покупця.

Судами встановлено, що внаслідок бездіяльності відповідача щодо належної реєстрації податкових накладних №35 від 09 травня 2023 року та №117 від 29 травня 2023 року позивач не зміг включити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту. Відповідно, позивач був позбавлений права зменшити податкове зобов`язання на загальну суму 517 582,16 грн, що складається з 184 248,83 грн. за податковою накладною №35 та 333 333,33 грн. за податковою накладною №117.

З огляду на наведене, саме ця сума 517 582,16 грн відображає обґрунтовану величину завданих позивачу збитків у вигляді нереалізованого податкового кредиту.

За таких умов позивач, незважаючи на фактичне здійснення оплати та отримання товару, був позбавлений можливості реалізувати своє право на податковий кредит, а відтак зменшити податкове зобов`язання на відповідну суму з вини саме відповідача.

Таким чином, невиконання відповідачем обов`язку щодо реєстрації податкових накладних призвело до неможливості включення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту, що свідчить про настання для нього негативних майнових наслідків у вигляді відповідних втрат.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме бездіяльність відповідача, яка полягала у невжитті всіх передбачених законом заходів, спрямованих на належне виконання обов`язку щодо реєстрації податкових накладних у ЄРПН, зокрема невикористання права на судове оскарження рішень контролюючого органу, призвела до відсутності реєстрації таких накладних.

При цьому зазначена бездіяльність не може розглядатися ізольовано від встановлених обставин, за яких контролюючий орган відмовив у реєстрації податкових накладних, зокрема у зв`язку з ненаданням відповідачем необхідних первинних документів, а відповідач не довів неправомірності таких рішень та відсутності вини.

З огляду на викладене, суд вважає встановленим наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідача та позбавленням позивача можливості реалізувати право на податковий кредит, що, у свою чергу, призвело до виникнення у позивача майнових втрат у розмірі суми такого податкового кредиту.

На спростування доводів відповідача наведених в апеляційній скарзі щодо відсутності в договорі, що укладався сторонами, його обов`язку зареєструвати податкові накладні, апеляційний суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є його обов`язком у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків (постанова від 01 березня 2023 року у справі №925/556/21). Включення у договір обов`язків, що належать до сфери регулювання податкового законодавства, не надає їм цивільно-правового характеру і не змінює імперативного характеру норм ПК України (Постанова ОП КГС ВС від 6 лютого 2026 року у справі № 904/2953/24).

Відповідно, відсутність у договорі прямого обов`язку щодо реєстрації податкової накладної не звільняє відповідача від відповідальності за наслідки невиконання законодавчо встановленого обов`язку. Невиконання цього обов`язку фактично позбавило позивача можливості включити суму ПДВ до податкового кредиту, що підтверджує суму завданих збитків у розмірі відповідних сум ПДВ, сплачених позивачем власними коштами.

Таким чином, посилання апелянта на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 та від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24 не спростовують висновків суду першої інстанції, а навпаки підтверджують можливість застосування такого способу захисту, як відшкодування збитків.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо наявності у діях відповідача протиправної поведінки, вини, збитків та прямого причинно-наслідкового зв`язку між невиконанням ним обов`язку щодо реєстрації податкових накладних і виникненням у позивача майнових втрат, які є реальними збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.

Відповідач не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів для забезпечення реєстрації податкових накладних, не спростував обставин, які стали підставою для відмови контролюючого органу в їх реєстрації, та не довів протиправності відповідних рішень у судовому порядку.

Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2026 у справі №914/2648/25 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим та відповідає встановленим у справі обставинам. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Заперечення позивача викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають встановленим обставинам по справі, правильним застосуванням норм матеріального права судом першої інстанції та наявні докази у справі оцінені судом відповідно до вимог норм процесуального права.

Отже, підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення за доводами апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2026 у справі №914/2648/25 підлягає залишенню без змін.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційних скарг без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу приватної фірми "Христина" б/н від 20.04.2026 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2026 у справі № 914/2648/25 - залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено та підписано 13.10.2026.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Орищин Г.В.