Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №907/869/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/869/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), Іванчук С. В., Степанюк Н.Л.

за участю секретаря судового засідання – Псярук О.В.

представники сторін:

від скаржника – Радь І. І.

від відповідача – Левицький А. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КобальтумРесурсЕкспорт» (вх. ЗАГС №01-05/2909/26 від 02.09.2026)

на ухвалу Господарського суду Закарпатської області (суддя П. Д. Пригуза) від 21.08.2026

у справі №907/869/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КобальтумРесурсЕкспорт», Закарпатська область, Ужгородський район, село Невицьке

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034, м. Київ

в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 45554542, м. Ужгород

про визнання недійсним правочину

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Закарпатської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «КобальтумРесурсЕкспорт» з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з позовними вимогами визнати недійсним правочин, що оформлений листом-повідомленням №17976/39.3.5.1-2026 від 05.08.2026 «про розірвання (припинення) договору про встановлення земельного сервітуту від 26.09.2024 №3», складений філією «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо одностороннього розірвання договору про встановлення земельного сервітуту №3 від 26.09.2024, укладеного ДСГП «Ліси України» з ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт».

Позов обґрунтований тим, що відповідач без належного підтвердження порушень з боку позивача та без наявності передбачених договором і законом підстав вчинив односторонній правочин щодо розірвання договору земельного сервітуту, у зв`язку з чим позивач просить визнати цей правочин недійсним.

Додатком до позовної заяви позивачем долучено заяву про забезпечення позову.

В заяві представник позивача просив заборонити ДСГП «Ліси України» та його посадовим особам, структурним підрозділам вчиняти будь-які дії, що перешкоджають господарській діяльності ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» на частині земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001 площею у 32.5081 га, у тому числі діяльності, пов`язаної з виконанням спеціального дозволу на користування надрами №5605 від 18.01.2024, а саме діяльності з геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки (з подальшим видобуванням корисних копалин) родовища «Кам`янське-2» - до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

Заява обґрунтована тим, що невжиття у даній справі заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Необхідність встановлення заборони чинити перешкоди у використанні спірної землі для забезпечення господарської діяльності випливає, за переконанням позивача, з таких обставин.

Так, за наслідками припинення договору про встановлення земельного сервітуту, позивачем буде втрачено єдину можливість здійснювати основну господарську діяльність - геологічне вивчення, у т. ч. дослідно-промислову розробку надр за спеціальним дозволом Держгеонадр.

Позивач стверджував у своїй заяві, що блокування єдиного та безальтернативного доступу позивача до родовища «Кам`янське-2», на якому проводиться геологічне вивчення та дослідно-промислова розробка, призведе до неможливості виконання позивачем взятих на себе зобов`язань перед Держгеонадрами за угодою та програмою робіт, а це тягне за собою реальні ризики анулювання спеціального дозволу на користування надрами відповідно до ст. 26 Кодексу про надра.

Крім того, позивач вказував, що як вбачається з витягу з ДРРП на нерухоме майно від 11.08.2026, відповідачем 11.08.2026 було вчинено реєстраційну дію про припинення речового права за оспорюваним договором земельного сервітуту №3 від 26.09.2024 (індексний номер - 86248881), що свідчить про вчинення ним прямих перешкод у здійсненні позивачем своїх прав та діяльності ще до вирішення спору по суті, як в досудовому порядку, так і в судовому.

Ухвалою місцевого господарського суду від 18.08.2026 вжито заходи забезпечення позову за заявою позивача. Зокрема суд постановив заборонити Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України», в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», та його посадовим особам, структурним підрозділам - вчиняти будь-які дії, що перешкоджають господарській діяльності ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» на частині земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001 площею у 32.5081 га, у тому числі діяльності пов`язаної з виконанням спеціального дозволу на користування надрами №5605 від 18.01.2024, а саме діяльності з геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки (з подальшим видобуванням корисних копалин) родовища «Кам`янське-2» - до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 21.08.2026 скасував заходи забезпечення позову у справі № 907/869/26.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у зв`язку із встановленням нових обставин, які витікають з поданих позивачем документів, заходи забезпечення позову у цій справі були вжиті судом передчасно.

02.09.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «КобальтумРесурсЕкспорт» на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 21.08.2026 у справі № 907/869/26 про скасування заходів забезпечення позову.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Степанюк Н.Л.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.09.2026 поновив Товариству з обмеженою відповідальністю «КобальтумРесурсЕкспорт» строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Закарпатської області від 21.08.2026 у справі №907/869/26; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КобальтумРесурсЕкспорт» на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 21.08.2026 у справі № 907/869/26; призначив розгляд справи на 24.09.2026 у приміщенні Західного апеляційного господарського суду, зал судового засідання №4; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «КобальтумРесурсЕкспорт» просить ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 21.08.2026 у справі № 907/869/26 скасувати. Скаржник покликається на такі обставини: ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» є власником спеціального дозволу на користування надрами №5605 від 18.01.2024 та користується земельною ділянкою на підставі договору про встановлення земельного сервітуту № 3 від 26.09.2024 для геологічного вивчення та дослідно-промислової розробки родовища «Кам`янське-2»; одностороннє припинення договору сервітуту є необґрунтованим, оскільки без користування земельною ділянкою товариство позбавлене можливості здійснювати дослідно-промислову розробку родовища та виконувати умови спеціального дозволу у встановлені строки; зазначає, що вже здійснює дослідно-промислову розробку відповідно до затвердженого проекту, а висновок суду про перебування лише на стадії його погодження є помилковим; не погоджується з висновком про необхідність оцінки впливу на довкілля на цьому етапі, оскільки, за твердженням апелянта, промислове видобування корисних копалин ще не здійснюється; скасування заходів забезпечення позову унеможливлює користування земельною ділянкою, продовження дослідно-промислової розробки та ефективний захист його прав до вирішення спору по суті.

15.09.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача Костан О. В. подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КобальтумРесурсЕкспорт» на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 21.08.2026 у справі 907/869/26 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що доводи апеляційної скарги не підтверджують наявності передбачених статтею 136 ГПК України підстав для збереження заходів забезпечення позову, оскільки апелянтом не доведено реального ризику істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення суду або ефективного захисту його прав. Збереження заходів фактично забезпечувало б продовження користування земельною ділянкою після припинення договору сервітуту, тобто наперед створювало б для апелянта правове становище, якого він прагне досягти за результатами розгляду спору по суті.

Крім того, спеціальний дозвіл на користування надрами не є самостійною правовою підставою для користування спірною земельною ділянкою та не може покладати на відповідача обов`язок забезпечувати продовження господарської діяльності апелянта.

Водночас застосований захід є неспівмірним із предметом спору, надмірно обмежує відповідача у здійсненні лісогосподарської діяльності та виконанні встановлених законом обов`язків щодо охорони і захисту лісів. Також враховано встановлений пожежонебезпечний період, у зв`язку з чим збереження широкої заборони на вчинення будь-яких дій, що перешкоджають господарській діяльності позивача, може перешкоджати виконанню відповідачем протипожежних та інших обов`язкових заходів.

22.09.2026 через систему «Електронний суд» представник скаржника Радь І. І. подав додаткові пояснення до апеляційної скарги з клопотанням про долучення до матеріалів справи копії Технічного звіту з детального ґрунтово-агрохімічного обстеження земельної ділянки та висновку Закарпатського регіонального центру ДУ «Держґрунтохорона» від 10.09.2026 №158-07/02/57.

Додаткові пояснення мотивовані тим, що ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» на підтвердження відсутності порушення вимог статті 168 Земельного кодексу України отримало за результатами проведеного Закарпатським регіональним центром Державної установи «Інститут охорони ґрунтів України» обстеження земельної ділянки Технічний звіт та Висновок від 10.09.2026 № 158-07/02/57, відповідно до якого ґрунтовий покрив земельної ділянки не підлягає зняттю та перенесенню, а розроблення відповідного проєкту землеустрою не рекомендується.

23.09.2026 через систему «Електронний суд» представник скаржника Радь І. І. подав клопотання про відкладення розгляду справи, зазначає про неможливість участі в судовому засіданні 24.09.2026 у зв`язку з участю в невідкладних слідчих діях, інформацію про які зобов`язується надати в наступному судовому засіданні. Також повідомляє про участь цього дня в інших судових засіданнях у справах № 308/1727/26, № 907/576/24 та № 910/6898/26.

Інших клопотань, заяв у порядку, передбаченому статтею 207 ГПК України сторонами подано не було.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.09.2026 з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи відклав її розгляд на 08.10.2026.

08.10.2026 у судовому засіданні в режимі відеоконференції взяли участь представники скаржника та відповідача, які підтримали позиції, висловлені у процесуальних заявах по суті розгляду апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 03.09.2024 у справі № 903/753/22.

Отже, подаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, учасник справи повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції (постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19).

Відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду від 27.08.2023 у справі № 552/7368/21).

Виготовлення Технічного звіту та Висновку після постановлення ухвали суду першої інстанції є безумовною підставою для відмови у прийнятті цих доказів судом апеляційної інстанції.

У цьому випадку скаржник пов`язує неможливість подання зазначених документів із датами укладення договору на проведення дослідження та оформлення його результатів. Однак відповідне дослідження ініційоване самим скаржником після постановлення ухвали від 21.08.2026, тоді як обставини, на підтвердження яких подано Технічний звіт та Висновок, стосуються дотримання ним вимог земельного законодавства під час користування земельною ділянкою та були покладені в основу доводів щодо обґрунтованості заяви про забезпечення позову. Отже, зазначені документи містять відомості, отримані внаслідок дослідження, проведеного вже після постановлення оскаржуваної ухвали.

За таких обставин правові підстави для долучення до матеріалів справи Технічного звіту з детального ґрунтово-агрохімічного обстеження земельної ділянки та Висновку Закарпатського регіонального центру ДУ «Держґрунтохорона» від 10.09.2026 № 158-07/02/57 як додаткових доказів відсутні.

З огляду на викладене колегія суддів відмовляє в задоволенні відповідного клопотання скаржника.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що учасником спірних правовідносин є Державна служба геології та надр України, яка надала позивачеві спеціальний дозвіл на користування надрами за реєстраційним номером 5605 від 18.01.2024 та за своїм правовим статусом згідно з Положенням: п.3-2) виконує функції держателя Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами, Державного реєстру нафтових та газових свердловин, Державного реєстру артезіанських свердловин; надає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами); зупиняє та припиняє в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), поновлює їх дію у разі зупинення; 11) здійснює внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами) та до угоди про умови користування надрами, продовжує строк дії спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами); здійснює державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним їх використанням, зокрема за: обґрунтованістю застосування методик і технологій, якістю, комплексністю, ефективністю робіт з геологічного вивчення надр; виконанням рішень з питань методичного забезпечення проведення робіт з геологічного вивчення та використання надр; дотриманням нормативів, стандартів та інших вимог щодо геологічного вивчення і використання надр, умов спеціальних дозволів на користування надрами тощо.

Учасником таких правовідносин також є держава, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001, стосовно якої встановлено сервітут, є державною власністю, повноваження власника якої належать Закарпатській обласній державній адміністрації.

Договір про встановлення земельного сервітуту №3 від 26.09.2024 укладено ДСГП «Ліси України» як постійним землекористувачем земельної ділянки на забезпечення прав ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» як власника спеціального дозволу на користування надрами №5605 від 18.01.2024, на частині земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001.

Статус позивача у цій справі як користувача надр на час розгляду і вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, а також про забезпечення позовних вимог, не припинений.

За змістом позовної заяви постановою Закарпатської обласної прокуратури здійснюється провадження в рамках кримінального провадження №42026070000000071 від 19.05.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 240 КК України (Порушення правил охорони або використання надр, незаконне видобування корисних копалин), ч. 2 ст. 209 (Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), ч. 2 ст. 264 КК України (Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів). Зазначається, що під час проведення огляду ділянок лісового фонду робочий проект із землеустрою щодо переміщення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) із земельної ділянки за кадастровим номером 2124882900:10:011:0001 не представлено. Вбачається зміна рельєфу вищезазначеної території (кар`єру).

Про наявність судового рішення у межах кримінального провадження за нормою ст. 96-10-1 як додаткові (нефінансові) заходи кримінально-правового характеру в позовній заяві або у матеріалах про розірвання договору сервітуту в односторонньому порядку за рішенням ДСГП «Ліси України» відомості відсутні.

З наданих позивачем 20.08.2026 додатково матеріалів вбачається, що спеціальний дозвіл на користування надрами: геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовищ) передбачає заборону на видобування корисних копалин, зазначених у дозволі, до закінчення процедури оцінки впливу на довкілля та внесення змін до особливих умов дозволу з урахуванням такої оцінки. Також на даний час за доданою програмою робіт з геологічного вивчення... по строкам (граничним термінам робіт: ІІІ квартал 2026, ІІІ кв. 2027 р., п. 3.1., 3.2.) роботи знаходяться на стадії складання, затвердження та погодження проекту дослідно-промислової розробки; дослідно-промислова розробка відповідно до проекту.

Процесуальні підстави для вжиття заходів забезпечення позову встановлені статтею 136 ГПК України, відповідно до якої господарський суд за заявою сторони, прокурора або за власною ініціативою вправі застосувати передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У силу положень частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом частини 1 статті 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Статтею 138 ГПК України визначено порядок подання заяви про забезпечення позову.

Так, за змістом цієї статті заява про забезпечення позову подається:1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Отже, виходячи зі змісту статей 136, 138 ГПК України забезпечення позову допускається до пред`явлення позову судом першої інстанції, або на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі.

Тобто положення вказаної статті пов`язують вжиття заходу забезпечення позову з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 ГПК України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами Господарського процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення/дії, передбачених законом (чи визначених на його основі судом) найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Такі правові висновки Верховного Суду викладено у постановах, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22, від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного випливає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо обґрунтованості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).

Таким чином, заходи забезпечення позову (вимог), без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь заявника вже не призведе до захисту прав або інтересів заявника, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».

Водночас, важливою обставиною під час вжиття заходів забезпечення позову, є пов`язаність відповідних дій та шкідливих результатів від їх вчинення з відповідним предметом позову та правами, з метою захисту яких такий позов подано.

Згідно з положеннями пп. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду тощо.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії тощо.

Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 910/15043/21 (910/11194/23).

За змістом наведених норм, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має встановити наявність спору між сторонами, зв`язок між конкретним заходом забезпечення та предметом позову, а також реальну загрозу істотного ускладнення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду. При цьому обраний захід має бути адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є правомірність одностороннього припинення відповідачем договору про встановлення земельного сервітуту №3 від 26.09.2024, оформленого листом-повідомленням №17976/39.3.5.1-2026 від 05.08.2026.

Таким чином, у цій справі підлягає вирішенню питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для припинення права позивача на користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001 площею у 32.5081 га.

Заявлений позивачем захід забезпечення позову полягає у встановленні заборони відповідачу, його посадовим особам та структурним підрозділам вчиняти будь-які дії, що перешкоджають господарській діяльності позивача на частині земельної ділянки, у тому числі діяльності, пов`язаній із виконанням спеціального дозволу на користування надрами.

Як зазначено вище, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.08.2026 вжито заходи забезпечення позову за заявою позивача. Зокрема, суд постановив заборонити Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України», в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», та його посадовим особам, структурним підрозділам - вчиняти будь-які дії, що перешкоджають господарській діяльності ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» на частині земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001 площею у 32.5081 га, у тому числі діяльності пов`язаної з виконанням спеціального дозволу на користування надрами №5605 від 18.01.2024, а саме діяльності з геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки (з подальшим видобуванням корисних копалин) родовища «Кам`янське-2» - до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

В якості підстав для вжиття зазначених заходів забезпечення позову місцевим господарським судом наведено наступні: припинення договору земельного сервітуту унеможливлює здійснення позивачем господарської діяльності з геологічного вивчення та дослідно-промислової розробки родовища «Кам`янське-2»; припинення права користування земельною ділянкою підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.08.2026; існує реальна загроза ускладнення поновлення прав позивача внаслідок можливого укладення нового договору сервітуту з іншою особою або іншого розпорядження земельною ділянкою; заявлений захід забезпечення позову є співмірним із позовними вимогами та необхідним для збереження можливості ефективного захисту прав позивача до вирішення спору по суті.

При цьому, постановляючи зазначену ухвалу суд керувався доказами, доданими позивачем до відповідної заяви.

Водночас, позивачем подано копію спеціального дозволу на користування надрами №5605 від 18.01.2024; копію протоколу від 15.11.2023 №SUE001-UA-20231026-70874; копію додатку №1 до спецдозволу №5605 від 18.01.2024 - угода №5605 про умови користування надрами; копію додатку №2 до спецдозволу №5605 від 18.01.2024 - програма робіт; копію розрахунку втрат лісогосподарського виробництва ФОП Дерев`янчук В.В. від 22.10.2024.

Відповідно до частини першої статті 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Скасовуючи з власної ініціативи вжиті ухвалою від 18.08.2026 заходи забезпечення позову, суд першої інстанції врахував, що з поданих на його розгляд нових доказів випливає, що спеціальний дозвіл на користування надрами: геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовищ) передбачає заборону на видобування корисних копалин, зазначених у дозволі, до закінчення процедури оцінки впливу на довкілля та внесення змін до особливих умов дозволу з урахуванням такої оцінки. Також на даний час за доданою Програмою робіт з геологічного вивчення... по строкам (граничним термінам робіт: ІІІ квартал 2026, ІІІ кв. 2027 р., п. 3.1., 3.2.) роботи знаходяться на стадії складання, затвердження та погодження проекту дослідно-промислової розробки; дослідно-промислова розробка відповідно до проекту.

Предметом спору у цій справі є правомірність припинення відповідачем цього договору про встановлення сервітуту, що оформлений листом-повідомленням №17976/39.3.5.1-2026 від 05.08.2026 «про розірвання (припинення) договору про встановлення земельного сервітуту від 26 вересня 2024 року №3», складений філією «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо одностороннього розірвання договору про встановлення земельного сервітуту №3 від 26.09.2024, укладеного ДСГП «Ліси України» з ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт».

Право вчинення односторонніх дій на припинення договору шляхом його розірвання ґрунтується на п. 6.6.3. договору.

Водночас, за приписами ст. 24 Кодексу України «Про надра» права та обов`язки ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» як користувача надр виникають з дня, наступного за днем внесення інформації про спеціальний дозвіл на користування надрами до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами та діють до завершення строку дії спеціального дозволу на користування надрами або до набрання законної сили рішенням суду про дострокове припинення прав на користування надрами (припинення дії спеціального дозволу на користування надрами) з підстав, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що заходи забезпечення позову у цій справі вжиті судом передчасно.

Надаючи оцінку доводам, покладеним в основу оскаржуваного рішення, зокрема, визначаючи чи були станом на момент постановлення ухвали про скасування заходів забезпечення позову наявними або відсутніми правові підстави для прийняття такого рішення, колегія суддів керується такими міркуваннями.

Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову, з тих чи інших причин, відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Отже, ухвала суду про вжиття заходів забезпечення позову зумовлює конкретні обмеження щодо вчинення певних дій чи, навпаки, обов`язок вчинити дії учасниками справи або третіми особами, що мають строковий характер та діють до моменту скасування таких заходів судом, який їх вжив, чи судом вищої інстанції, у разі скасування ухвали про вжиття спірних заходів забезпечення за їх безпідставністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування статті 145 ГПК України викладено у постановах Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №15/155-6, від 31.08.2021 у справі №910/27779/14, від 21.11.2022 у справі №916/621/22, від 31.01.2024 у справі №904/2636/19, від 08.08.2025 у справі №910/15790/23, від 21.08.2025 у справі №904/4325/24, від 21.10.2022 у справі №910/4777/21 та від 28.05.2025 у справі №916/4912/24 тощо.

З аналізу наведених приписів вбачається, що скасування заходів забезпечення позову допускається як за ініціативою суду, так і на підставі вмотивованого клопотання учасника справи - за умови втрати чинності обставинами, що зумовлювали їх застосування. Вирішальне значення у цьому разі має оцінка актуальності підстав для збереження забезпечення на час розгляду питання про його скасування. Якщо ж такі підстави відпали - збереження заходів забезпечення є необґрунтованим (постанова Верховного Суду від 23.04.2025 у справі №910/3427/24).

З урахуванням наведеного підставами скасування раніше застосованих судом заходів забезпечення позову є: 1) потреба у забезпеченні позову відпала; 2) відбулася зміна обставин, які спричинили застосування заходів забезпечення позову; 3) забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

У пунктах 95, 96 постанови Верховного Суду від 19.01.2026 у справі №921/341/24 (921/275/25) викладено правовий висновок з питання застосування статті 145 ГПК України, згідно з яким процесуальна мета та предмет судового контролю при розгляді заяви про скасування забезпечення позову є відмінними від предмета перевірки при первинному застосуванні заходів забезпечення. Якщо первинно суд перевіряє наявність умов, передбачених статтями 136, 137 ГПК України (зокрема, достатньо обґрунтоване припущення щодо ризику утруднення виконання рішення або утруднення ефективного захисту), то при вирішенні питання про скасування забезпечення суд з`ясовує, чи відпали підстави, які зумовили застосування забезпечення, чи настали нові істотні обставини, що змінюють оцінку ризиків, або чи забезпечення внаслідок розвитку процесу стало непропорційним (надмірним) порівняно з його процесуальною метою. Отже, тягар доведення обставин, які є підставою для скасування забезпечення позову, покладається на заявника. Для задоволення такої заяви недостатньо повторення аргументів щодо відсутності порушення прав позивача чи незгоди з первинною ухвалою про забезпечення позову, оскільки ці доводи фактично спрямовані на повторний перегляд питання про застосування забезпечення, а не на встановлення того, що забезпечення втратило актуальність унаслідок зміни фактичних обставин.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції скасував раніше вжиті ним заходи забезпечення позову у зв`язку із встановленням нових обставин на підставі доказів, яких у його розпорядження станом на момент вирішення питання про забезпечення позову не було.

Суд апеляційної інстанції, керуючись наведеними вище висновками Верховного Суду, відзначає, що під зміною обставин можуть розумітися обставини, які не були відомі суду під час постановлення ухвали про забезпечення позову, водночас, є такими, що змінюють оцінку підстав для вжиття заходів забезпечення позову або дозволяють оцінити ці підстави у інший споісіб.

Внаслідок наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд правомірно виходив з наявності процесуальних підстав для здійсненої ним переоцінки дотримання заявником критеріїв для вжиття в цій справі заходів забезпечення позову, в тому числі, в обсязі, зазначеному у відповідній заяві про вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому, виходячи зі змісту оскаржуваної ухвали, судом здійснено висновок щодо передчасності вжиття заходів забезпечення позову як в частині співмірності обраного заходу так і наявності обставин можливого ускладнення захисту прав позивача, у разі невжиття таких заходів.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 10.08.2026 у справі №916/800/26, від 10.07.2026 у справі № 924/335/26, від 27.05.2026 у справі № 906/1663/25, від 14.04.2026 у справі № 907/992/25.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав і охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.08.2026 у справі № 916/800/26, від 30.07.2026 у справі № 910/14001/25, від 29.09.2026 у справі № 910/2694/26, від 04.02.2026 у справі № 927/730/25.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Подібна правова позиція викладена у постановах і Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20 та інших, на які посилається скаржник.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ст. 3 Земельного кодексу України (надалі – ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 66 ЗК України надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Колегія суддів зазначає що необхідно розмежувати право ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» на користування надрами на підставі спеціального дозволу №5605 від 18.01.2024 та право користування конкретною земельною ділянкою на підставі договору про встановлення земельного сервітуту №3 від 26.09.2024.

Право позивача на ведення господарської діяльності, в тому числі, передбаченої дозволом пов`язаної з надрами виникло в позивача на підставі дозволу, а не договору про встановлення сервітуту. Правовідносини сторін в цій справі, які стосуються відновлення порушеного права сторони договору сервітуту за своїм змістом не є подібними до правовідносин, які витікають з прав позивача, посвідчених дозволом.

Відтак, на предмет відповідності предмету позову мають бути оцінені заходи забезпечення позову саме в частині їх відповідності порушеному праву, а саме праву користування земельною ділянкою.

Оскільки спір між сторонами виник у зв`язку із стверджуваною неправомірністю одностороннього розірвання договору про встановлення сервітуту №3 від 26.09.2024, судом першої інстанції здійснено вірний висновок про передчасність вжиття заходів забезпечення позову, спрямованих на захист та поновлення прав позивача, які витікають з дозволу №5605 від 18.01.2024.

У постанові Верховного Суду від 09.09.2022 у справі №904/7630/21 висловлено позицію, що під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

За наслідками вирішення даного спору може бути поновлено право позивача як сторони договору про встановлення сервітуту, отже тільки в межах повноважень останнього щодо встановленого сервітуту має бути оцінено запропоновані заходи забезпечення, відтак в частині здійснення відповідачем повноважень, зокрема, щодо заходів утримання земельної ділянки, є предчасним висновок про можливість встановлення обмежень, крім тих, що пов`язані із її відчуженням, що могло б свідчити про ускладнення судового захисту права позивача, оскільки поновлення права користування земельною ділянкою було б пов`язане із необхідністю звернення з новим позовом до інших осіб.

Подібний зв`язок між предметом позову та вжитими заходами забезпечення позову також встановлюється Верховним Судом, зокрема, в постанові від 09.09.2026 у справі №149/1419/25, в якій зазначено, що у спорах про визнання недійсним договору оренди землі та скасування іншого речового права вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони новому орендарю вчиняти будь-які дії щодо використання земельної ділянки є неналежним та недомірним заходом, оскільки метою позову є захист прав на чинність (поновлення) первинного договору оренди, а не запобігання збиткам, пов`язаним із втратою врожаю; крім того, заборона вчиняти «будь-які дії» щодо земельної ділянки є неконкретизованою та суперечить пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України.

Верховний Суд послідовно дотримується подібної правової позиції у більш широкому сенсі, розглядаючи касаційні скарги щодо ухвал про забезпечення позову у спорах про визнання недійсними договорів. (постанова ОП КГС ВС від 17.01.2025 у справі №916/4954/23, постанова КГС ВС від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, постанова від 19.12.2019 у справі № 910/12355/19, постанова від 17.01.2022 у справі № 902/872/21)

Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.

З огляду на це суд погоджується з доводами суду першої інстанції в частині впливу обставин, пов`язаних із змістом дослідженого ним під час вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову дозволу на висновок про передчасність вжиття останніх ухвалою від 18.08.2026.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає що позивач не позбавлений права користування надрами, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, дія спеціального дозволу №5605 від 18.01.2024 не припинена. Водночас правомірність припинення земельного сервітуту є предметом спору між сторонами та підлягає вирішенню за результатами розгляду позовних вимог по суті.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що предметом спору є не право позивача на здійснення господарської діяльності з користування надрами, а правомірність одностороннього припинення договору земельного сервітуту, який є правовою підставою користування позивачем земельною ділянкою.

За таких обставин посилання апелянта на необхідність продовження господарської діяльності на спірній земельній ділянці фактично спрямовані на збереження за ним можливості користуватися цією земельною ділянкою до вирішення спору по суті. Однак забезпечення позову не може підміняти собою рішення суду по суті спору та поновлювати або продовжувати дію права, припинення якого оспорюється.

Верховний Суд, розглядаючи питання правомірності забезпечення позовних вимог у подібних правовідносинах у справі № 910/4552/23 за позовом про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору оренди, виснував, що право користування є спірним і лише підлягає доведенню в судовому порядку, а тому такі заходи забезпечення позову є непропорційним втручанням у майнові права відповідача. За спірних обставин, на стадії забезпечення позову захист оспорюваного права користування позивача не може мати вищий пріоритет, ніж наявне право відповідача. Крім того, вжиття заходів забезпечення позову фактично призведе до досягнення мети заявленого позову і застосування наслідків недійсності правочину щодо односторонньої відмови від договору шляхом подальшого користування позивачем відповідним майном. Вказані дії також призведуть до втручання у діяльність відповідача, що не може бути адекватним у контексті забезпечення позову.

Колегія суддів зазначає, що без ґрунтовних та достатніх доказів, заборона відповідачу будь-якого розпорядження власним майном є неспівмірним заходом забезпечення позову та порушує баланс інтересів сторін.

На підставі наведеного, колегія суддів також доходить висновку про те, що факт передчасності вжиття судом першої інстанції заходів забезпечення позову в цій справі з урахуванням наведених в оскаржуваній ухвалі та цій постанові нових обставин відповідає наведеним вище критеріям оцінки невідповідності вжиття заходів забезпечення позову обставинам, встановленим в ухвалі від 21.08.2026.

Судом також враховано, що наслідком збереження заходів забезпечення позову буде фактичне продовження користування позивачем спірною земельною ділянкою попри припинення договору земельного сервітуту, тоді як наслідком їх скасування є припинення дії тимчасової судової заборони та можливість відповідача реалізовувати права та виконувати обов`язки щодо земельної ділянки відповідно до закону.

Доводи скаржника про те, що позивач вже здійснює дослідно-промислову розробку родовища та що без користування спірною земельною ділянкою він не зможе виконувати умови спеціального дозволу, не спростовують наведених висновків, оскільки припинення можливості здійснювати певний вид господарської діяльності на конкретній земельній ділянці не є тотожним істотному ускладненню чи унеможливленню виконання майбутнього рішення суду.

Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на можливість анулювання спеціального дозволу у зв`язку з неможливістю виконання передбачених ним умов як підставу для збереження заходів забезпечення позову.

Так як дотримання умов спеціального дозволу належить до відповідних правовідносин у сфері користування надрами, а його анулювання не створює у відповідача обов`язку забезпечувати позивачу користування земельною ділянкою незалежно від наявності правової підстави для такого користування.

З огляду на викладене вище суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між скасуванням заходів забезпечення позову та неможливістю чи істотним ускладненням виконання майбутнього рішення суду, який є необхідним для збереження відповідного заходу.

З огляду на наведені положення законодавства та встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про скасування вжитих заходів забезпечення позову.

За таких обставин підстав для скасування ухвали Господарського суду Закарпатської області від 21.08.2026 у справі №907/869/26 суд апеляційної інстанції не вбачає.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглянуті доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права або з неправильним застосуванням норм матеріального права

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи наведене вище, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, з якими процесуальним законом пов`язується скасування ухвали суду, відтак оскаржувана ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КобальтумРесурсЕкспорт» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 21.08.2026 у справі №907/869/26 про скасування заходів забезпечення позову залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 12.10.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді Н.Л. Степанюк

С.В. Іванчук