Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №914/3756/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3756/25

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Трускавецького В. П.,

суддів: Бонк Т. Б.,

Желіка М. Б.,

за участю секретаря судового засідання Василькевич С. І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ФОП Масяка Володимира Романовича,

апеляційну скаргу ФОП Масяка Володимира Романовича,

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2026 (суддя Крупник Р. В., повний текст складено 02.07.2026)

у справі № 914/3756/25

за позовом ФОП Штокало Оксани Василівни, м. Львів,

до відповідача ФОП Масяка Володимира Романовича, м. Львів,

про стягнення неустойки та зобов`язання повернути майно,

за участю представників:

від позивачки: Бойко В. В. - адвокатка,

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

11 липня 2026 року на розгляд Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ФОП Масяка В. Р. на рішення Господарського Львівської області від 22.06.2026 у справі № 914/3756/25. Детальний рух апеляційної скарги відображено у попередніх ухвалах суду, а стислий нижче.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду у складі колегії: Бойко С. М. - головуючий суддя, Бонк Т. Б. та Желік М. Б. - судді, від 11.08.2026 відкрито да апеляційне провадження, витребувано в Господарського суду Львівської області матеріали справи № 914/3756/25, роз`яснено ФОП Штокало О. В. право на подання відзиву.

18.08.2026 до суду надійшли матеріали справи № 914/3756/25.

03.09.2026 ФОП Штокало О. В. подано відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду у складі колегії: Бойко С. М. - головуючий суддя, Бонк Т. Б. та Желік М. Б. - судді, від 08.09.2026 задоволено заяву судді Бойко С. М. про самовідвід у справі № 914/3756/25, передано таку справу для здійснення автоматизованого розподілу в порядку, встановленому ст. 32 ГПК України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2026 головуючим суддею у справі № 914/3756/25 визначено Трускавецького В. П.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду у складі колегії: Трускавецький В. П. - головуючий суддя, Бонк Т. Б. та Желік М. Б. - судді, від 14.09.2026 дану справу прийнято до провадження та призначено її розгляд в судовому засіданні 05.10.2026 о 14:00 год.

У судове засідання 05.10.2026 з`явилась адвокатка позивачки, яка заперечила проти вимог апеляційної скарги, просилила відмовити у їх задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано учасникам справи достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, за відсутності клопотань, що опосередковують розгляд апеляційної скарги, суд вважає за можливе розглянути таку скаргу за наявними матеріалами справи у даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення, а також повноту встановлених обставин справи та надану їм оцінку, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

У судовому засіданні 05.10.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Розгляд справи в суді першої інстанції.

У грудні 2025 року ФОП Штокало О. В. звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ФОП Масяка В. Р. про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та стягнення заборгованості в розмірі 192 387,88 грн, з яких 111 000,89 грн - заборгованість з орендної плати, 81 386,99 грн- неустойка.

Ухвалою від 16.12.2025 (суддя Мороз Н. В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.01.2026.

Ухвалою від 15.01.2026 відкладено підготовче засідання на 03.02.2026. У підготовчому засіданні 03.02.2026 оголошено перерву до 17.02.2026.

Ухвалою від 17.02.2026:

- прийнято до розгляду заяви позивачки про зменшення розміру позовних вимог про зміну предмету позову, про доповнення підстав позову, згідно з якими вона просить стягнути із ФОП Масяка В. Р. кошти у розмірі 177 439, 31 грн у якості неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України; зобов`язати ФОП Масяка В. Р. повернути нежитлове приміщення № XLVIII, загальною площею 64,49 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, буд. 100Л , шляхом виселення;

- продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів;

- підготовче засідання відкладено на 06.03.2026.

03.03.2026 розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області № 102 доручено провести повторний авторозподіл справи № 914/3756/25, у зв`язку зі звільненням судді Мороз Н. В. з посади судді.

Згідно із протоколом повторного авторозподілу від 03.03.2026 справу № 914/3756/25 передано на розгляд судді Крупнику Р. В.

Ухвалою від 05.03.2026 суд в складі судді Крупника Р. В. прийняв до розгляду справу № 914/3756/25, підготовче провадження у справі ухвалив розпочати спочатку, підготовче засідання призначив на 30.03.2026.

Ухвалою від 30.03.2026 відкладено підготовче засідання на 04.05.2026.

Ухвалою від 04.05.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 01.06.2026.

Ухвалою від 01.06.2026 судове засідання відкладено на 22.06.2026.

Рішенням Господарського Львівської області від 22.06.2026 у справі № 914/3756/25 позов задоволено частково, стягнуто з ФОП Масяка В. Р. на користь ФОП Штокало О. В. 177 418,34 грн неустойки та 4 844,80 грн судового збору, зобов`язано ФОП Масяка В. Р. повернути ФОП Штокало О. В. нежитлове приміщення № XLVIII загальною площею 64,49 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, буд. 100Л, шляхом виселення з вказаного нежитлового приміщення, у задоволенні решти вимог відмовлено.

Короткий зміст оскарженого рішення.

Приймаючи рішення суд першої інстанції встановив:

- що позивачка є власницею приміщення щодо якого виник спір. Між нею та відповідачем укладено Договір оренди такого приміщення №01/25 від 01.06.2025, умовами якого передбачено, зокрема:

строк оренди - до 31.12.2025 (п. 3.1.),

щомісячна плата за користування - до 31.12.2025 - сума, що еквівалентна 1 161,00 доларам США, із 01.01.2026 - сума, що еквівалентна 1 290,00 долари США за комерційним курсом продажу долара США у АТ «Кредобанк» на день здійснення платежу (п. 4.1.); із 01.01.2026 щомісячна орендна плата становить суму, що еквівалентна 1 290,00 долари США за комерційним курсом продажу долара США у АТ «Кредобанк» на день здійснення платежу. Сума, що підлягає сплаті в гривнях за місяць оренди, починаючи з 01.01.2026, визначається шляхом перерахунку валютного еквівалента за офіційним курсом продажу долара США у АТ «Кредобанк» на день платежу за формулою: орендна плата/місяць = 1 290,00 долари США * комерційний курс продажу долара у АТ «Кредобанк» на день платежу (п.п. 4.2., 4.3.);

строк оплати - плата сплачується за поточний місяць щомісячно до 15-го числа місяця, за який здійснюється оплата у національній валюті України та у безготівковій формі шляхом переказу коштів на банківський рахунок орендодавця (п. 4.4.);

порядок розірвання договору - договір оренди може бути розірваний в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця при наявності прострочення зі сплати орендної плати більше, ніж на 20 календарних днів. Договір оренди може бути розірваний в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця у випадках, передбачених шляхом вручення або направлення (цінним листом) орендарю на адресу, яка вказана в договорі, письмового повідомлення про припинення (розірвання) договору не пізніше як за 14 календарних днів до його припинення (розірвання). В такому повідомленні орендодавець повинен вказати порушення орендаря, що стало підставою для розірвання договору. Договір оренди вважається розірваним у день отримання орендодавцем повідомлення від оператора поштового зв`язку про невручення та/або неможливість вручення орендарю повідомлення при припинення (розірвання) договору оренди (п.п. 7.3., 7.4.);

порядок повернення об`єкта оренди - по акту приймання-передачі у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення строку або припинення/розірвання договору, якщо інший строк не погоджений сторонами або не передбачений договором (п. 2.5.);

- що позивачка виставляла відповідачу рахунок на оплату № 03 від 05.09.2025 за Договором на суму 48 054,00 грн. без ПДВ, який підлягав оплаті до 15.09.2025, однак відповідач допустив прострочення у здійсненні такого орендного платежу, що стало підставою для направлення позивачкою вимоги про сплату боргу від 02.10.2025. Відповідна вимога повернулася відправниці у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №7901700213750. Позивачка реалізувала своє право на одностороннє розірвання Договору, направивши про це відповідачу повідомлення від 10.10.2025 цінним листом з описом вкладення за №7901700222163. Наведене повідомлення 30.10.2025 повернулося відправниці у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується наявним у матеріалах справи трекінгом поштового відправлення № 7901700222163.

- що Договір було розірвано орендодавцем в односторонньому порядку 30.10.2025 і таке розірвання зумовило виникнення у відповідача обов`язку повернути орендований об`єкт до 09.11.2025, проте відповідач такий обов`язок не виконав.

Так, враховуючи такі обставини справи, суд першої:

- керуючись ч. 1 ст. 785 ЦК України та пунктом 2.5 Договору дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачці нежитлове приміщення №XLVIII загальною площею 64,49 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, буд. 100Л, шляхом виселення з вказаного нежитлового приміщення;

- керуючись ч. 2 ст. 785 ЦК України, враховуючи часткову сплату такої неустойки на суму 34 229,11 грн, здійснивши перерахунок відповідного нарахування з дотриманням положень пунктів 4.1., 4.3.1., 4.3.2. Договору, суд встановив наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки неустойка в розмірі 177 418,34 грн, розрахованої за період з 10.11.2025 по 14.01.2026.

Узагальнені доводи апелянта.

ФОП Масяк В. Р. вважає рішення незаконним, необґрунтованим, постановленим з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому таким, що підлягає скасуванню.

(1) Суд при встановленні факту розірвання договору послався виключно на положення договору та інформацію про повернення рекомендованого листа, однак фактично суд не перевірив: чи було повідомлення направлено за належною адресою; чи дотримано усіх передбачених договором умов щодо змісту повідомлення; чи містило повідомлення усі необхідні реквізити; чи підтверджується належними доказами саме той зміст листа, який, за твердженням позивача, був вкладений у конверт.

(2) При застосуванні частини 2 статті 785 ЦК України суд не встановив факт належного припинення договору оренди; виникнення у наймача обов`язку повернути майно; реальну можливість виконання такого обов`язку; прострочення саме з вини наймача; відсутність обставин, які перешкоджали поверненню майна; правильність визначення моменту виникнення прострочення.

Суд обмежився висновком, що відсутність акта приймання-передачі автоматично свідчить про неповернення приміщення та є достатньою підставою для застосування санкції у вигляді подвійної орендної плати. Разом із тим сам по собі акт приймання-передачі є способом документального оформлення передачі майна, однак його відсутність ще не означає, що фактичного повернення не відбулося або що відповідач умисно ухилявся від виконання своїх обов`язків.

(3) Суд не встановив, чи пропонував відповідач повернути майно, чи ухилявся позивач від його прийняття, чи існували будь-які перешкоди для оформлення передачі приміщення.

(4) Не встановлено: чи був відповідач належним чином повідомлений про припинення договору; чи настала дата припинення договору саме у спосіб, визначений законом та договором; чи виник у відповідача реальний обов`язок повернути майно саме 09.11.2025; чи існувало прострочення саме з вини відповідача.

Суд першої інстанції виходив із того, що обов`язок відповідача повернути приміщення виник 09.11.2025, а вже з 10.11.2025 позивач набув право на стягнення подвійної орендної плати. При цьому суд фактично обмежився лише арифметичним визначенням відповідного періоду, не перевіривши, чи дійсно саме з цієї дати виникли всі юридичні передумови для застосування спеціальної цивільно-правової відповідальності.

(5) Суд не здійснив належної перевірки розрахунку неустойки. Суд не перевірив: чи відповідає обраний позивачем спосіб розрахунку вимогам закону; чи правильно визначено базу для обчислення подвійної орендної плати; чи допускає закон використання комерційного курсу продажу іноземної валюти після припинення договору; чи не призводить застосування договірних положень після припинення договору до необґрунтованого збільшення відповідальності відповідача.

Особливої уваги заслуговує те, що після припинення договору між сторонами припиняються договірні зобов`язання, а правовідносини щодо відповідальності сторін регулюються вже безпосередньо законом.

У зв`язку із цим суд повинен був окремо мотивувати, чому положення договору щодо визначення орендної плати та застосування комерційного курсу іноземної валюти можуть застосовуватися після припинення самого договору.

(6) Суд не надав належної оцінки співмірності відповідальності. Суд не встановив: чи зазнала позивач реальних збитків; чи мала можливість використовувати приміщення; чи були вчинені відповідачем умисні дії щодо ухилення від повернення майна; чи відповідає розмір заявленої до стягнення суми принципам розумності та справедливості.

Фактично рішення містить лише посилання на положення статті 785 ЦК України без аналізу конкретних обставин даної справи. Такий підхід не відповідає вимогам статті 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

(7) Мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить належної оцінки всіх юридично значущих обставин. Більшість висновків суду мають констатуючий характер. У рішенні відсутній аналіз причин, з яких суд віддав перевагу одним доказам перед іншими, не наведено достатніх мотивів щодо застосування спеціальної відповідальності за статтею 785 ЦК України, не досліджено питання вини відповідача та причин неповернення майна.

(8) У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції послався на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 у справі №910/14706/22 та постанову Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №916/3409/22 як на підставу для застосування частини другої статті 785 ЦК України.

Разом з тим, суд не встановив чи є правовідносини у справах, на які зроблено посилання, тотожними правовідносинам у цій справі; чи однаковими були підстави припинення договору; чи однаковими були фактичні обставини щодо повернення майна; чи досліджувалися у наведених справах питання фактичного користування приміщенням після припинення договору; чи існували аналогічні умови договору щодо одностороннього розірвання.

(9) Суд фактично переклав обов`язок доказування на відповідача, не встановив низку юридично значущих обставин, чим порушив принцип повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

(10) Окремої уваги заслуговує вимога про повернення приміщення шляхом виселення. Суд задовольнив цю вимогу, фактично зазначивши лише, що відповідач не повернув приміщення після припинення договору. Разом із тим рішення не містить мотивів щодо: фактичного перебування відповідача у приміщенні станом на день ухвалення рішення; наявності у відповідача майна у приміщенні; здійснення відповідачем господарської діяльності за спірною адресою; неможливості застосування менш обтяжливого способу захисту.

Зважаючи на викладене, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2026 у справі № 914/3756/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФОП Штокало О. В.

Заперечення ФОП Штокало О. В. проти апеляційної скарги.

Апеляційна скарга побудована виключно на переліку обставин, які, на думку скаржника, суд першої інстанції «не встановив», «не перевірив», «не дослідив» або «не мотивував». При цьому скарга не містить жодного твердження про те, як саме, на переконання відповідача, ці обставини мали бути встановлені, та не супроводжується жодним доказом на підтвердження позиції скаржника.

Щодо доводів про «передчасне» визнання Договору припиненим зазначено, що сторони, реалізуючи принцип свободи договору та право на односторонню відмову, самі у пунктах 7.3 та 7.4 Договору узгодили юридичний факт, з яким пов`язується момент розірвання такого договору. Таким фактом є не вручення повідомлення адресату, а повернення відправлення відправникові. Суд першої інстанції застосував саме ту умову, яку відповідач добровільно підписав. При цьому механізм було дотримано документально, повідомлення про розірвання договору надіслано відповідачу на належну адресу ( АДРЕСА_2 ).

Поведінка самого відповідача підтверджує його обізнаність про припинення Договору та про наявність заборгованості. Згідно з платіжною інструкцією № 856 від 15.12.2025 відповідач перерахував позивачці 145 230,00 грн, що повністю покрило основну заборгованість зі сплати орендних платежів за період з 01.09.2025 по 09.11.2025 у розмірі 111 000,89 грн. Ці конклюдентні дії є визнанням як факту прострочення, так і правильності проведених позивачем нарахувань у цій частині. Водночас відповідач, добровільно сплативши борг, так і не повернув об`єкт оренди.

Щодо застосування частини 2 статті 785 ЦК України зазначено, що скаржник наполягає, що для застосування частини 2 статті 785 ЦК України суд мав установити сукупність умов, зокрема реальну можливість виконання обов`язку, прострочення саме з вини наймача та відсутність обставин, що перешкоджали поверненню майна. Проте такий перелік умов є довільним і не ґрунтується на законі.

Щодо посилань скаржника на «вину» та «реальну можливість виконання» слід зазначити, що обов`язок повернути річ є активним обов`язком боржника, його виконання залежить виключно від дій орендаря, який має звільнити приміщення та передати його за актом приймання-передачі. Отже, тягар доведення факту виконання цього обов`язку або наявності обставин, що об`єктивно унеможливлювали його виконання, лежить саме на орендареві.

Щодо доводів про недоведеність фактичного користування приміщенням, то правовою підставою нарахування неустойки є неповернення речі, а не її фактичне використання поза строком договору оренди. Норма ч. 2 ст. 785 ЦК України не містить жодної згадки про «фактичне користування» як умову відповідальності.

Період нарахування неустойки, яка передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України визначений судом на підставі умов Договору і жодних сумнівів не викликає.

Твердження скаржника про те, що перевірка розрахунку «звелася виключно до арифметичних дій», спростовується самим текстом оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції самостійно виявив методологічну помилку в розрахунку позивача, а саме безпідставне застосування нею курсу долара США станом на 02.12.2025 для періоду з 01.12.2025 по 04.12.2025 замість єдиного курсу долара США станом на 05.12.2025, як це передбачено пунктом 4.3.2 Договору, і на цій підставі присудив суму меншу, ніж заявлена позивачкою (177 418,34 грн замість 177 439,31 грн).

Щодо співмірності відповідальності та зменшення неустойки вказано, що зменшення неустойки, передбачене частиною 3 статті 551 ЦК України є правом, а не обов`язком суду, і реалізується за наявності обґрунтованої заяви заінтересованої сторони та доказів виняткових обставин. Відповідач у суді першої інстанції не подавав відзиву, не заявляв клопотання про зменшення розміру неустойки, не наводив жодних обставин, які могли б свідчити про її неспівмірність, і не подав жодного доказу свого майнового стану чи причин неповернення майна. Суд не міг з власної ініціативи, за відсутності заяви і доказів, вирішувати питання, яке взагалі не було предметом розгляду.

Щодо застосування правових висновків Верховного Суду скаржник стверджує, що суд не встановив тотожності правовідносин у справах № 910/14706/22 та № 916/3409/22 з обставинами цієї справи. Слід зауважити, що суд першої інстанції послався на ці постанови не як на прецедент у фактичних обставинах, а як на джерело висновку щодо застосування норми права, правової природи санкції за частиною 2 статті 785 ЦК України та порядку обчислення її розміру. Прикметно, що скаржник, оспорюючи релевантність наведених судом висновків, не наводить жодної іншої постанови Верховного Суду, яка містила б протилежний або більш релевантний висновок, і не зазначає, у чому саме полягає відмінність правовідносин.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статей 236, 238 ГПК України. Воно містить виклад установлених обставин з посиланням на конкретні докази та аркуші справи, оцінку цих доказів, норми матеріального права, застосовані судом, релевантні висновки Верховного Суду та самостійно перевірений розрахунок заявленої суми, за результатами якого позовні вимоги задоволено частково.

Так, ФОП Штокало О. В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що з 08.11.2016 позивачка є власницею нежитлового приміщення №XLVIII загальною площею 64,49 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, буд. 100Л. Вказане підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №72559485 від 08.11.2016.

Між сторонами у справі укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 01/25 від 01.06.2025, який відповідно до статей 11, 202, 509 ЦК України став підставою виникнення у його сторін відповідних зобов`язань.

Так, в ФОП Штокало О. В. виникло зобов`язання передати ФОП Масяк В. Р. у володіння та користування у строк до 31.12.2025 нежитлове приміщення загальною площею 64,49 м2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, буд. 100Л, для здійснення господарської діяльності.

Водночас, у ФОП Масяка В. Р. виник кореспондуючий обов`язок сплачувати ФОП Штокало О. В. щомісячно до 15-го числа місяця, плату за користування приміщенням у сумі, що еквівалентна 1 161,00 доларам США - до грудня 2025 року, а з січня 2026 року - у сумі, що еквівалентна 1 290,00 долари США. А також обов`язок повернути об`єкт оренди по акту приймання-передачі у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення строку оренди, дострокового припинення або розірвання договору.

Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується жодною зі сторін ФОП Штокало О. В. передала у користування ФОП Масяка В. Р. нежитлове приміщення загальною площею 64,49 м2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, буд. 100Л.

ФОП Масяк В. Р. свої обов`язки зі сплати орендних платежів виконував належним чином до серпня 2025 року. Разом з тим, у вересні 2025 року орендар допустив прострочення оплати на 90 календарних днів (повинен був сплатити орендну плату у розмірі 48 054,00 грн без ПДВ до 15.09.2025, а сплатив - 15.12.2025 згідно з платіжною інструкцією № 856).

Колегія суддів вказує, що ФОП Масяк В. Р. не заперечує факту допущення такого прострочення, а також не надає доказів того, що це було зумовлене обставинами непереборної сили.

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

ФОП Штокало О. В. та ФОП Масяк В. Р., реалізовуючи принцип свободу договору, погодили в Договорі оренди нежитлового приміщення № 01/25 від 01.06.2025 конкретний механізм дій, що може бути застосований у разі виникнення в орендаря прострочення зі сплати орендної плати більше, ніж на 20 календарних днів.

У такому випадку, відповідно до пункту 7.4 Договору, він може бути розірваний в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця шляхом вручення або направлення (цінним листом) орендарю на адресу, яка вказана в договорі, письмового повідомлення про припинення (розірвання) договору не пізніше як за 14 календарних днів до його припинення (розірвання). В такому повідомленні орендодавець повинен вказати порушення орендаря, що стало підставою для розірвання договору. Договір оренди вважається розірваним у день отримання орендодавцем повідомлення від оператора поштового зв`язку про невручення та/або неможливість вручення орендарю повідомлення при припинення (розірвання) договору оренди.

Судом першої інстанції встановлено, що ФОП Штокало О. В. реалізувала своє право на одностороннє розірвання Договору, направивши відповідачу листом з описом вкладення №7901700222163 відповідне повідомлення. Наведене повідомлення 30.10.2025 повернулося відправниці у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується наявним у матеріалах справи трекінгом поштового відправлення. Зважаючи на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір було розірвано орендодавцем в односторонньому порядку 30.10.2025.

Скаржник вказує, що суд першої інстанції при встановленні факту розірвання договору послався виключно на положення договору та інформацію про повернення рекомендованого листа, однак фактично суд не перевірив: чи було повідомлення направлено за належною адресою; чи дотримано усіх передбачених договором умов щодо змісту повідомлення; чи містило повідомлення усі необхідні реквізити; чи підтверджується належними доказами саме той зміст листа, який, за твердженням позивача, був вкладений у конверт.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що як визначено у статті 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору. Оскільки сторони у договорі погодили порядок дій, що слід вчинити у разі реалізації наміру орендодавця розірвати договір в односторонньому порядку, суд першої інстанції при встановленні факту розірвання договору правомірно послався виключно на його положення.

Принагідно, колегія суддів вказує, що визначений сторонами в договорі порядок його розірвання жодним чином не порушує ні умов закону, ні звичаїв ділового обороту, ні інших вимог, що зазвичай ставляться.

Скаржник посилаючись на нібито неперевірку судом першої інстанції належності адреси, за якою направлено повідомлення про розірвання договору та дотримання усіх передбачених договором умов щодо змісту повідомлення не доводить те, що таке повідомлення надіслано на неправильну адресу, як і не доводить невідповідність змісту самого повідомлення.

Натомість, колегія суддів вказує, що таке повідомлення надіслано 10.10.2025 ФОП Масяку В. Р. листом з описом вкладення, на адресу, яка вказана в договорі, а саме: вул. Ковжуна, 1, кв. 3, м. Львів. В такому повідомленні вказується порушення орендаря, що стало підставою для розірвання договору, а саме: порушення строку оплати орендного платежу за вересень 2025 року, а також зазначено, що Договір оренди вважатиметься розірваним у день отримання орендодавцем повідомлення від оператора поштового зв`язку про невручення та/або неможливість вручення орендарю повідомлення при припинення (розірвання) договору оренди.

Колегія суддів вказує, що інших обов`язкових реквізитів повідомлення про розірвання договору сторонами у договорі не визначено, а тому суд перщої інстанції правомірно визнав таке повідомлення належним доказом, що підтверджує належну реалізацію орендодавцем свого права на припинення правовідносин з орендарем в односторонньому порядку.

Також, ураховуючи умови Договору, суд першої інстанції правильно встановив дату його розірвання, а саме - 30.10.2025. Доводів та доказів того, що договір розірваний в інший момент скаржник суду не надав.

Обов`язки наймача у разі припинення договору найму регулюються ст. 785 ЦК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як передбачено пунктом 2.5 Договору, у випадку закінчення строку оренди, дострокового припинення або розірвання договору у порядку, передбаченому законодавством України або договором, об`єкт оренди передається (повертається) орендарем орендодавцеві по акту приймання-передачі у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення строку або припинення/розірвання договору, якщо інший строк не погоджений сторонами або не передбачений договором.

Ураховуючи положення закону та умов договору, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованих висновків про те, що розірвання Договору з 30.10.2025 зумовило виникнення у відповідача обов`язку повернути орендований об`єкт до 09.11.2025, а оскільки доказів виконання такого обов`язку відсутні, обгрунтованим є висновок про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачці нежитлове приміщення № XLVIII загальною площею 64,49 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, буд. 100Л, шляхом виселення з вказаного нежитлового приміщення.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Ураховуючи наведене, на спростування доводів скаржника щодо встановлення можливості застосування договірних положень після припинення договору, колегія суддів вказує, що при стягненні неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, припинення договору є ключовою умовою, яка дозволяє застосовувати таку норму закону.

Крім того, законодавцем визначено, що неустойка підлягає нарахуванню у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. Оскільки розмір плати за користування майном визначено саме в Договорі, то припинення такого договору, не є підставою для застосування будь-якого іншого розміру орендної плати, ніж було погоджено сторонами.

У постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 916/3409/22, на яку в оскаржуваному рішенні посилається суд першої інстанції, також вказано, що передбачену приписами частини 2 статті 785 ЦК України неустойку правомірно обчислювати виходячи з розміру орендної плати, яка підлягала б сплаті, якби договір оренди діяв.

Разом з тим, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто, судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Поміж тим, за правилами статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Щодо тверджень скаржника про те, що суд першої інстанції не встановив, чи пропонував відповідач повернути майно, чи ухилявся позивач від його прийняття, чи існували будь-які перешкоди для оформлення передачі приміщення, чи прострочення повернення об`єкта оренди виникло саме з вини наймача, колегія суддів зазначає, що в господарському процесі діє принцип змагальності сторін, який передбачає, що кожна сторона самостійно доводить обставини, на які вона посилається, а суд зберігає неупередженість і вирішує спір на основі поданих доказів.

Суд самостійно доказів не збирає, а відповідач у даному судовому процесі не надав доказів того, що ФОП Штокало О. В. ухилялась від прийняття об`єкта оренди, відтак цілком логічним є те, що суд як першої, так і апеляційної інстанції, позбавлений можливості встановити наявність такої обставини. Також, суду не доведено відсутності вини ФОП Масяка В. Р. у несвоєчасному поверненні об`єкта оренди.

Так, ФОП Штокало О. В., на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, за період з 10.11.2025 по 14.01.2026 нараховано ФОП Масяку В. Р. неустойку у розмірі 177 439,31 грн.

Суд першої інстанції, керуючись умовами Договору щодо порядку і розміру сплати орендних платежів, передбаченими у пунктах 4.1, 4.31, 4.3.2, здійснив перевірку розміру нарахувань, здійснених позивачкою та встановив, що при проведенні нарахування неустойки за грудень 2025 року допущено помилку. Так, позивачка спочатку здійснила нарахування за період з 01.12.2025 по 04.12.2025, виходячи із комерційного курсу долара США станом на 02.12.2025, а за період з 05.12.2025 по 31.12.2025, виходячи із комерційного курсу долара США станом на 05.12.2025. Правильним відповідно до пункту 4.3.2. Договору є нарахування неустойки за увесь період з 01.12.2025 по 31.12.2025, виходячи із комерційного курсу станом на 05.12.2025.

Здійснивши власний перерахунок неустойки, ураховуючи часткову оплату відповідачем неустойки згідно із платіжною інструкцією № 856 від 15.12.2025 у розмірі 34 229,11 грн, суд першої інстанції встановив, що до стягнення з відповідача підлягає неустойка у розмірі 177 418,34 грн.

Колегія суддів, не вбачає будь-яких порушень (в тому числі арифметичних), вчинених судом першої інстанції при здійсненні розрахунку неустойки.

Щодо тверджень скаржника про те, що суд першої інстанції не встановив чи зазнала позивачка реальних збитків та чи відповідає розмір заявленої до стягнення суми принципам розумності та справедливості, колегія суддів зазначає, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України), розмір неустойки у даному випадку визначений у відповідності до положень норми ч. 2 ст. 785 ЦК України, наявності обставин, які мають істотне значення для зменшення розміру неустойки в порядку норми ч. 3 ст. 551 ЦК України ФОП Масяк В. Р. не навів, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованих висновків про стягнення неустойки у розмірі 177 418,34 грн.

Доводи скаржника про невмотивованість оскаржуваного рішення є безпідставними, оскільки фактично зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою обставин справи та до того, що суд не надав окремої детальної відповіді на кожен із наведених скаржником аргументів.

Колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Обов`язок суду обґрунтувати судове рішення не може тлумачитися як обов`язок надати детальну відповідь на кожен аргумент сторони. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення та обставин конкретної справи. Відтак, визначальним є не формальне наведення судом відповіді на кожне твердження учасника справи, а наявність у судовому рішенні мотивів, достатніх для розуміння підстав прийнятого рішення та вирішення істотних для справи питань.

Ураховуючи, що в оскаржуваному рішенні судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникли при кваліфікації спірних правовідносин у матеріально-правовому аспекті, і з його змісту зрозуміло чому суд дійшов відповідних висновків - таке рішення не можна назвати невмотивованим.

Колегія суддів звертає увагу, що вищевказане стосується висвітлення всіх доводів апеляційної скарги.

Так, визнаючи інші доводи апеляційної скарги, окрім викладених у мотивувальній частині даної постанови, такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, встановивши відсутність будь-яких порушень норм матеріального та процесуального права, допущених судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення у справі № 914/3756/25 залишити без змін.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до п.п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України апеляційним судом здійснюється розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи положення п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, зважаючи на відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги, колегія суддів покладає сплату судового збору за її подання на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні вимог апеляційної скарги ФОП Масяка Володимира Романовича на рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2026 у справі № 914/3756/25 відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2026 у справі № 914/3756/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повну постанову складено 12.10.2026.

Головуючий суддя Трускавецький В. П.

суддя Бонк Т. Б.

суддя Желік М. Б.