Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №639/3659/26 — Новобаварський районний суд міста Харкова

Справа № 639/3659/26

Провадження № 2/639/1851/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Харків

Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Борисенка О.О.,

секретаря судового засідання Пивоварової Т.В.,

за участю представника позивача адвоката Брек Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 639/3659/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління поліції охорони в Харківській області, про усунення перешкод у користуванні майном,

установив:

До Новобаварського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивач зазначив третьою особою Державну службу охорони в м. Харків (управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області), та просив суд: усунути позивачу перешкоди у користуванні нерухомим майном – квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення до вказаної квартири; а також зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 будь-які перешкоди в користуванні цією квартирою та надати позивачу доступ до системи охоронної сигналізації шляхом передачі ключів, брелоків, повідомлення коду доступу тощо, або демонтажу (відключення) системи сигналізації, з метою безперешкодного доступу позивача до квартири; вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1064,96 грн та на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Матеріали позовної заяви сформовані в системі «Електронний суд» та підписані представником позивача адвокатом Брек Людмилою Олегівною, яка діє на підставі ордеру (а.с.6).

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 24.12.2005, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.01.2023. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі договору купівлі продажу від 18.08.2006, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Костіною Ю.С., р.№ 1129, ОСОБА_5 (батько ОСОБА_2 ) та сторони придбали у спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому, ОСОБА_5 відчужив свою частку квартири на користь ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 20.09.2016, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Костіною Ю.В., за р. № 1319. У 2022 році відповідач разом зі спільними дітьми сторін виїхала за межі України. Позивач, як співвласник спірної квартири, не може нею користуватися, оскільки під час чергового відвідування квартири з`ясувалося, що замки на вхідних дверях замінено відповідачем, на квартиру встановлена охорона система сигналізації, яку здійснює Державна служба охорони м. Харкова. В зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.

01.05.2026 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, призначено підготовче засідання (а.с.35).

16.06.2026 суд на місці долучив до матеріалів справи заяву Управління поліції охорони в Харківській області, що надійшла до суду 26.05.2026; про заміну первісної третьої особи Державної служби охорони в м. Харків (управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області) на належну третю особу - Управління поліції охорони в Харківській області (а.с.44-49).

16.06.2026 суд постановив ухвалу про заміну первісної третьої особи Державної служби охорони в м. Харків (управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області) на належну третю особу - Управління поліції охорони в Харківській області (а.с.52).

29.07.2026 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (а.с.80).

В судовому засіданні представник позивача адвокат Брек Л.О. позовні вимоги підтримала, просив позов задовольнити в повному обсязі, із зазначенням аргументів викладених у позові.

Належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з`явилася, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомила, своїм правом на подання відзиву не скористалася.

Третя особа у поданих до суду 26.05.2026 та 28.07.2026 заявах просила розглянути справу без участі її представника (а.с.44,72).

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно зі статтею 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, зі згоди представника позивача, 12.10.2026 на місці постановив ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Суд установив, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.08.2016, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костіною Ю.С., р. № 1129, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 набули у власність по 1/2 частці кожному квартири АДРЕСА_1 (а.с.11-12).

Станом на 02.04.2026 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 – на 1/2 частку квартири, та за ОСОБА_1 – на 1/2 частку квартири (а.с.8-9).

Отже, позивач ОСОБА_1 є співвласником зазначеної вище квартири.

Відповідно до талону-повідомлення єдиного обліку №5325 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, 21.03.2026 о 13:28 надійшла заява до РУ про те, що 21.03.2026 о 13:23 за адресою: АДРЕСА_2 , 21.03.2026 до ВП № 1 ХРУП № 3 звернувся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка наразі перебуває у Німеччині, не дозволяє заходити до квартири, по документам обидва є власниками квартири, здає квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , невідомим (а.с.10).

Листом від 25.05.2026 Управління поліції охорони в Харківській області повідомило суд, що на сьогодні між ОСОБА_2 та Управлінням поліції охорони в Харківській області стосовно квартири АДРЕСА_1 укладений і продовжує свою дію Договір спостереження за станом засобів охоронної сигналізації квартири (іншого об`єкта з майном фізичної особи) з реагуванням нарядів поліції охорони при надходженні сигналу «Тривога» та їх технічне обслуговування від 10.06.2025 № 304-82674, за умовами якого ОСОБА_2 було визначено своїх уповноважених осіб на користування сигналізацією квартири, і позивач до таких уповноважених осіб відповідачем не внесений. Наведені позивачем в позовній заяві обставини його прибуття 21.03.2026 до квартири, співвласником якої він є, дійсно мали місце. Звернення позивача з приводу обмеження його прав на вільне володіння майном (квартирою) зареєстровано у Відділі поліції № 1 Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області (ЄО № 5325 від 21.03.2026).

З досліджених в судовому засіданні відеозаписів, наданих стороною позивача при зверненні з позовом до суду, суд вбачає, що намагаючись потрапити до квартири, співвласником якої є позивач, встановлена до квартири система охорони подає сигнал тривоги задля реагування наряду поліції охорони, що унеможливлює вільно та безперешкодно користуватися позивачем власністю.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року).

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності (співвласника) житлового приміщення передбачає, насамперед, право на використання помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї (статті 383 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема житловим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

У статтях 358, 361 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньої згоди і кожний співвласник самостійно розпоряджається своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно зі статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення.

У справі, що розглядається, суд встановив, що сторони співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Водночас позивач ОСОБА_1 позбавлений можливості у повному обсязі реалізовувати належні йому права співвласника внаслідок створення відповідачем перешкод у користуванні майном.

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Отже, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 370/807/22 (провадження № 61-4057св23).

Відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні спірним житловим приміщенням, встановила охоронну систему сигналізації, на користування якою позивач не уповноважений, чим не допускає позивача до користування належною йому часткою майна. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, наданими стороною позивача відеозаписами та доказів протилежного суду не надано.

Відсутність встановленого порядку користування житловими приміщенням квартири, що є спільною частковою власністю, не є підставою для обмеження співвласника у праві користуватися житлом.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що співвласник має право на реальне користування спільним майном, а інший співвласник не вправі одноосібно користуватися усім майном та перешкоджати іншому співвласнику у здійсненні його прав.

Отже, якщо один зі співвласників фактично користується спірним майном та перешкоджає іншому співвласнику у доступі до нього, останній має право на судовий захист шляхом усунення перешкод у користуванні майном.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні належним йому майном, у зв`язку з чим право позивача підлягає судовому захисту, обраний позивачем спосіб захисту - усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення та надання доступу до системи охоронної сигналізації квартири - є належним способом захисту, оскільки він спрямований на забезпечення реалізації права співвласника на користування належною йому часткою майна.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення позивача та надання йому доступу до системи охоронної сигналізації квартири, а саме, передати ключі, брелоки, повідомлення коду доступу).

При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 2129,92 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с.5,34).

Крім того, сторона позивача просила стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування розміру понесених позивачем у цій справі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн представник позивача надала копії таких документів: ордеру, договору про надання правничої (правової) допомоги від 06.04.2026, укладеного між адвокатом Брек Л.О. та ОСОБА_1 , Акту про прийняття-передачі наданих послуг від 23.04.2026, згідно з яким адвокат Брек Л.О. з 06.04.2026 по 23.04.2026 на підставі договору про надання правничої допомоги від 06.04.2026, надала клієнту ОСОБА_1 послуги вартістю 5000,00 грн (3000,00 грн – складання позовної заяви, 2000,00 грн – супроводження позовної заяви та участь адвоката в судових засіданнях), платіжної інструкції від 23.04.2026 про сплату Сіріком Ю.В. отримувачу ОСОБА_6 5000,00 грн згідно з договором від 06.04.2026 (а.с.6, 13-16).

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до правового висновку, викладеному у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 357/8695/23, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.

Відповідно до вимог чинного законодавства, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не заявила.

Суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в цій справі є співмірним зі складністю справи, та такі витрати є доведеними, фактичними та необхідними.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, та у зв`язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, стягує з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 2129 грн 92 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 14, 76-82, 128, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном – задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю – 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною йому на праві власності 1/2 часткою квартири АДРЕСА_1 , надавши ОСОБА_1 доступ до системи охоронної сигналізації квартири шляхом передачі ключів, брелоків, повідомлення коду доступу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2129 (дві тисячі сто двадцять дев`ять) грн 92 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 .

Третя особа: Управління поліції охорони в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108955, адреса місцезнаходження: 61052, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд.20.

Повне рішення складено 13.10.2026.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Суддя Олександр БОРИСЕНКО