Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №336/3139/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 07.10.2026 Справа № 336/3139/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/3139/26 Головуючий у 1- інстанції Боєв С.В.

Провадження № 22-ц/807/2112/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Мінгазова Р.В.,

суддів: Бредуна Д.С.,

Подліянової Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Камалової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя звернулась ОСОБА_3 з позовною заявою до ОСОБА_4 , в якій просила суд стягнути із ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітків (доходів), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дня звернення до суду.

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим що, позивач та відповідач 27.06.2020 зареєстрували шлюб. Сторони мають спільних дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

26.03.2019 у справі № 336/8114/18 було ухвалено рішення про стягнення аліментів із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 грн. щомісячно, починаючи з 27.12.2018 і до досягнення дитиною повноліття. На сьогодні позивачка не отримує кошти від відповідача, хоча він працює та має можливість утримувати дітей. З початку війни в Україні позивачка виїхала з дітьми до Польщі. Відповідач не бере участі у вихованні та утриманні дітей.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітків, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 07.04.2026 та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

20 серпня 2026 року вищезазначена справа разом із апеляційною скаргою надійшла до Запорізького апеляційного суду.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2026 року у справі № 336/3139/26 та ухвалити нове рішення, яким визначити розмір аліментів на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/8 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Узагальненими доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 є те, що під час вирішення справи суд першої інстанції не надав належної оцінки його матеріальному та сімейному стану, стану його здоров`я, а також фактичним обставинам проходження військової служби за призовом під час мобілізації. Зазначає, що під час виконання військового обов`язку має обмежені можливості вільного доступу до мережі Інтернет, користування банківськими, фінансовими та іншими загальнодоступними послугами, а також самостійного придбання необхідних товарів і лікарських засобів.

Окрім цього, апелянт наголошує на працездатності позивачки та відсутності у неї перешкод до праці, що передбачає спільну участь обох батьків у вихованні та утриманні дитини відповідно до положень Конвенції про права дитини та статей 141, 182 Сімейного кодексу України, а тому просить ухвалити нове рішення, яким визначити розмір аліментів у розмірі 1/8 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апелянт ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причин неявки, а так само заяв або клопотань до суду не надав.

Представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Яремчук Л.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі у зв`язку з її безпідставністю.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників судового засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає повною мірою.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Діти проживають разом з позивачкою та знаходять на її утриманні.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26.03.2019 № 336/8114/18 стягнуто аліменти на користь позивачки на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 грн., щомісячно, починаючи з 27.12.2018 року та до досягнення дитиною повноліття.

Районний суд, задовольняючи позовні вимоги, врахував стан здоров`я та матеріальне становище відповідача, наявність на утриманні інших дітей, витрати відповідача та прийшов до висновку про те, що необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини буде розмір аліментів, що становить 1/6 частину доходу відповідача.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Згідно зі статтею 182 СК України та відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до частини першої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилався на те, що він є військовослужбовцем та проходить службу за мобілізацією та через значні проблеми зі здоров`ям він має додаткові витрати на придбання ліків, а також вимушений сплачувати комунальні платежі.

Однак, колегія суддів критично сприймає вказані доводи, адже суд першої інстанції дані обставини врахував та прийшов до обґрунтованого висновку про можливість задовольнити позовні вимоги, стягнувши аліменти саме у розмірі 1/6 частини доходів відповідача.

Щодо наявності зобов`язань по сплаті комунальних платежів, апеляційний суд зазначає, що потреби батька в своєму забезпеченні не можуть нівелювати потреби його неповнолітньої дитини, яку він зобов`язаний утримувати до досягнення нею повноліття.

Щодо посилання на стан здоров`я відповідача, наслідком чого є необхідність придбання ліків, то з цього приводу слід зазначити, що відповідач ОСОБА_1 не визнаний непрацездатним, має стабільний дохід як військовослужбовець, що на переконання апеляційного суду свідчить про його можливість забезпечувати дитину. Крім цього, відповідач не надав документів, що підтверджують необхідність тривалого придбання лікарських засобів, та відповідно їх вартість, що впливає на його матеріальне становище у ступеню, необхідному для врахування судом при визначенні розміру аліментів.

Не спростовує висновків суду посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач ОСОБА_2 так само має рівний з відповідачем обов`язок щодо утримання їх спільної дитини, адже право позивача на звернення до суду визначено положеннями ст.181 Сімейного Кодексу України, а право батька, який проживає окремо від дитини, - брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

У відповідності до ст.ст. 12, 13 ЦПК України сторони несуть тягар по доведенню обставин, якими обґрунтовують позовні вимоги та заперечення.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Проте, відповідачем не було надано суду достатніх та належних доказів на підтвердження його неспроможності сплачувати аліменти в розмірі встановленому судом першої інстанції, відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення районного суду залишенню без змін.

Інші доводи апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують.

Апеляційний суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2026 року, у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови суду складено 12.10.2026.

Головуючий суддя Р.В. Мінгазов

Судді: Д.С. Бредун

Г.С. Подліянова