Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №216/2283/26 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/2283/26

Провадження № 2-а/216/40/26

РІШЕННЯ

іменем України

12 жовтня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Стартановича Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Клименко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до полку патрульної поліції в м. Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з адміністративним позовом, в якому просив Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6822280 від 13.03.2026 року, винесену поліцейським 2 взводу 1 роти 2 батальйону полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Войналович Валерією Сергіївною, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень - скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення, стягнути судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 532, 48 гривень та 15000 грн витрат на правничу допомогу адвоката за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що 13.03.2026 року поліцейським 2 взводу 1 роти 2 батальйону полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Войналович В.С. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6822280. Відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_1 о 08 годині 48 хвилин 13.03.2026 року по вул. Володимира Великого, 36 в м. Кривий Ріг керуючи транспортним засобом Lexus IS 200, державний номерний знак НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження швидкості руху в населеному пункті більш ніж на 26 км/год, а саме рухався зі швидкістю 76 км/год, при дозволеній швидкості руху 50 км/год. Швидкість руху вимірювалась лазерним приладом трукам LT І20/20 000659. Зазначеними діями ОСОБА_1 порушив п. 12.4 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Оскаржуваною Постановою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень. З діями працівників поліції і як наслідок винесеною постановою позивач не згоден, оскільки, не перевищував встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину та рухався зі швидкістю до 70 км/год, у зв`язку з чим оскаржувана Постанова винесена з порушенням КУпАП, за відсутності належних доказів вчинення правопорушення, виходячи з наступного. Так, відповідно до оскаржуваної Постанови позивача визнано винним в тому, що він перевищив швидкість на 26 км/год, тобто перевищував встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, що зафіксовано на лазерний прилад трукам LT І20/20 000659. В той же час, за приладами встановленими в машині позивача його швидкість не перевищувала 70 км/год та він рухався зі швидкістю приблизно 65-68 км/год, а працівниками поліції порушено порядок використання технічного засобу фіксації правопорушень. Крім того, результат вимірювання отриманий за допомогою технічного засобу, який не встановлено стаціонарно (статично) не може бути допустимим доказом перевищення швидкості позивачем, а ділянка руху, де за версією поліції позивач порушив Правила дорожнього руху, не містила попереджувального дорожнього знаку "5.76", де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів. За таких обставин, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Позивач у судове засідання не з`явився. Представник позивача - адвокат Максимов Р.І. надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, обгрунтовуючи це тим, що адміністративне правопорушення підтверджується відео та фото, на якому зафіксовано державний номерний знак вищевказаного транспортного засобу. Крім того, відповідно до інструкції виробника Laser TechnologeInc, США, використання лазерного вимірювача швидкості Tru Cam LTP 20/20 передбачає можливість використання даного приладу в автоматичному режимі, який дозволяє автоматично фіксувати номерний знак та швидкість руху транспортного засобу. Відповідно до вказаної інструкції лазерний вимірювач швидкості Tru Cam може використовуватись як в мобільному (з рук) та і в статичному (з триноги) положенні. Тобто, в першому випадку, поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу, після чого прилад автоматично виконує обробку даних щодо фіксації швидкості руху. Такий спосіб використання дає можливість виявити правопорушення не в автоматичному режимі. Крім того, можливість використання приладу Tru Cam у ручному режимі прямо передбачена свідоцтвом про повірку приладу, сертифікатом, інструкцією з експлуатації виробу, а також самою конструкцією приладу (наявність рукоятки для тримання та плечового упору). Разом з цим, представник відповідача зазначив, що дорожній знак «5.76» присутній на ділянці дороги де здійснювався контроль швидкісного режиму. Крім того, заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн майже у 44 рази перевищують суму штрафу, що є предметом спору, який становить 340,00 грн. За таких обставин, вимога про стягнення витрат на правничу допомогу є явно необґрунтованою та такою, що не відповідає критеріям розумності та співмірності.

Представник позивача - адвокат Максимов Р.І. надав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що до відзиву долучено лише відеозапис зупинки транспортного засобу та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, де не зафіксовано факт вчинення правопорушення та фотоматеріали, отримані за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCAM LT І20/20 №000659, а також документи щодо повірки та допуску технічного засобу до експлуатації. Крім того, доводи відповідача, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM є засобом вимірювальної техніки, а не засобом фото-відеофіксації, не заслуговують на увагу, оскільки він фіксує номерний знак та швидкість руху транспортного засобу, тобто, здійснює фото-відеофіксацію номерного знаку та швидкості руху транспортного засобу. Також, відповідач посилається, що на ділянці, де здійснювався контроль швидкісного режиму присутній дорожній знак 5.76, про що додані відповідні фото, то цей довод теж не заслуговує на увагу, оскільки на загальнодоступному сайті Патрульної поліції України розташована інформація про розташування пристроїв вимірювання швидкості TruCAM, де відсутня інформація про його розташування по вулиці Володимира Великого у місті Кривий Ріг, а фото долучені до відзиву без прив`язки до місця розташування, що не дає змоги встановити де були зроблені ці фото та це розташований відповідний знак.

Представником відповідача були надані до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких він просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на обґрунтування відзиву на позовну заяву.

Представник позивача - адвокат Максимов Р.І. надав суду додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що переглядом відеозапису з TruCAM LT І20/20 №000659 встановлено, що він не відповідає критерію доведеності вини особи поза розумним сумнівом, оскільки не містить достатніх даних, які би свідчили, що на вказаному відеозаписі присутній саме транспортний засіб Lexus IS 200, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував позивач. Дійсно, на відеозаписі, який міститься в матеріалах справи, прилад TruCAM LT І20/20 №000659 фіксує якийсь транспортний засіб, який рухається зі швидкість 76 км/год, але з зазначеного відеозапису неможливо встановили транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак) і не можна стверджувати, що на ньому зафіксовано транспортний засіб, яким керував позивач, що свідчить про відсутність доказів, які підтверджують вину позивача поза розумним сумнівом.

Під час здійснення судового розгляду були встановлені наступні фактичні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Судом встановлено, що 13.03.2026 поліцейським 2 взводу 1 роти 2 батальйону полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Войналович В.С. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6822280. Відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_1 о 08 годині 48 хвилин 13.03.2026 по вул. Володимира Великого, 36 в м. Кривий Ріг, керуючи транспортним засобом Lexus IS 200, державний номерний знак НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження швидкості руху в населеному пункті більш ніж на 26 км/год, а саме рухався зі швидкістю 76 км/год, при дозволеній швидкості руху 50 км/год. Швидкість руху вимірювалась лазерним приладом трукам LT І20/20 000659. Зазначеними діями ОСОБА_1 порушив п. 12.4 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Оскаржуваною Постановою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень.

Згідно зі ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 12.4 ПДР України встановлено, що в населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, у вигляді накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Відповідно до частини першої статті 276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилався на те, що не порушував вимоги Правил дорожнього руху, а відсутність зафіксованого факту вчинення ним адміністративного правопорушення свідчить про необґрунтованість оскаржуваної постанови.

Щодо правових підстав застосування лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № UА-МІ/1-2903- 2012.

На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12.

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02 листопада 2015 року № 1362 пристрій TruCam був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.

Однак, засоби вимірювальної техніки, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки, враховуючи що, нормами Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 01.01.2016, повторне внесення до Реєстру приладів, яким до набуття чинності цього закону, видано сертифікат, не передбачено.

Даний прилад, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшов повірку.

Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року №437 і становить 1 рік.

Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року № 193.

Лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.

Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.

Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.

Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.

Отже, впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення правил дорожнього руху та проведення їх експертиз не є обов`язковим.

Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCam, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.

Разом з цим, відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/36205, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 06 квітня 2026 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 за номером ТС000659 є придатним до застосування до 06 квітня 2027 року.

Суд звертає увагу на те, що датою вчинення позивачем адміністративного правопорушення, зазначеної в оскаржуваній постанові є 13.03.2026, а надане відповідачем свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/36205 щодо вимірювача швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 за номером ТС000659, видане ДП «Укрметртестстандарт» 06 квітня 2026 року, тобто вже після обставин, визначених в постанові.

Таким чином, відповідачем не надано належних доказів позитивного результату повірки лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 за номером ТС000659, тому доводи позивача про безпідставність використання даного пристрою та отриманих технічних даних щодо вимірювальної швидкості руху транспортних засобів є обґрунтованими.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач надав до суду DVD-диск з відеозаписом, що був зафіксований лазерним вимірювачем швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 за номером ТС000659, дослідивши який, суд не встановив наявність зафіксованого порушення, вчиненого саме позивачем, оскільки на відеозаписі не можливо встановити який саме автомобіль та з якими державними номерами, за вищевказаних обставин, здійснив перевищення швидкості.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів, які б могли спростувати вказані позивачем обставини, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.122 КУпАП та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з чим, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 532,48 грн.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу положень статті 134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Водночас, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 року у справі №200/10535/19-а, від 05.08.2020 року у справі №640/15803/19.

Так, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі №816/416/18.

витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №810/2760/17.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі №922/2685/19.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97, рішення від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, рішення від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, рішення від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, рішення від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України).

При цьому у рішенні ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Максимовим Р.І. укладено Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 13.03.2026, а також Додаток №1, в яких визначили вартість послуг в розмірі 15000,00 грн, які були сплачені позивачем.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у цій адміністративній справі, суд враховує, що ця справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності, відповідно до вимог пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України, а також не містить великого обсягу досліджуваних доказів та не потребує складання значної кількості процесуальних документів учасниками справи, разом з цим суд зважає на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів, що вказує на можливість використання адвокатом у своїй діяльності раніше напрацьованих матеріалів та шаблонних документів, які застосовуються при розгляді судових справ такої категорії; спірні правовідносини в цій справі є поширеними, судова практика та законодавство є послідовними, що підтверджується в т.ч. наведеною самим позивачем судовою практикою Верховного Суду щодо аргументів, наведених відповідачем, в силу чого формування правової позиції у справі не потребувало значних зусиль та витрат часу в обсязі, заявленому позивачем.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, у судових засіданнях адвокат участі не брав.

Разом з цим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При цьому, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу у розмірі 15000,00 грн в цілому є неспівмірною з наданим адвокатом обсягом послуг у суді. У поданих документах жодним чином не обґрунтовано вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та, виходячи з предмету спору та характеру спірних відносин, розгляду і вирішення справи як незначної складності у спрощеному позовному провадженні, отже, заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому не можуть бути стягнуті у заявленому розмірі.

Оскільки позивач, у зв`язку винесенням відповідачем постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв`язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності та задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.

На підставі вищевикладеного, керуючись Правилами дорожнього руху України, ст. 19 Конституції України, ст.ст. 247, 251, 254, 280, 283, 287-289, 293 КУпАП, ст.ст. 3, 9, 32, 71, 72, 90,139, 242, 243-246 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до полку патрульної поліції в м. Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6822280 від 13.03.2026, винесену поліцейським 2 взводу 1 роти 2 батальйону полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Войналович Валерією Сергіївною, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень - скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь держави судовий збір у розмірі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок), а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду через Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: полк патрульної поліції в м. Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, юридична адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Волгоградська, 11.

Суддя Д.В.СТАРТАНОВИЧ