Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №205/12023/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/12023/25

Номер провадження2/205/512/26

Справа № 205/12023/26

Провадження № 2/205/512/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого – судді Федотової В.М.,

при секретарі – Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року представник позивача – адвокат Єременко А.Л. звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 21.02.2025 року о 17:42 год. на автошляху м. Дніпро – м. Кам`янське, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Іж», д.н.з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечну швидкість для руху, виїхав на зустрічну смугу для руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідач уникнув спілкування з правоохоронними органами та не надав своїх свідчень щодо обставин ДТП. Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21.05.2025 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 1 700 грн. Представник позивача зазначає, що неправомірними діями відповідача, внаслідок яких відбулась ДТП, позивачу було завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню в обов`язковому порядку. ДТП призвела до того, що позивач змушений витрачати кошти на проведення судової експертизи свого автомобіля, винаймати адвокатів для надання консультацій та юридичної допомоги, що забирає значну частину його робочого часу та часу відпочинку, спричинило душевні хвилювання, порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, подавленого стану спричиненого ставленням відповідача до даної події. Позивач єдиний в сім`ї, хто працює та забезпечує сім`ю усім необхідним для життя, має на утримані сина, який має статус дитини з інвалідністю. Порушення звичного рівню життя призвело до відчуття постійної втоми, емоційного і фізичного виснаження. Розмір душевних страждань позивач в 50 000 грн.

Представник позивача просила суд стягнути із відповідача моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., а також судові витрати по справі.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29.09.2025 року вказану позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 07.10.2025 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 04.12.2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів було задоволено, витребувано у Державній податковій служби України реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) відносно ОСОБА_2 та витребувано у Міністерства оборони України інформацію щодо військової частини де проходить військову службу ОСОБА_2

22.12.2025 року до суду надійшла інформація від Державної податкової служби України.

15.01.2026 року до суду надійшла інформація від Міністерства оборони України.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 17.02.2026 року клопотання представника позивача про витребування доказів було задоволено, витребувано у Генерального штабу України інформацію щодо військової частини де проходить військову службу ОСОБА_2 , а також у ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію, чи перебуває на військовому як військовозобов`язаний ОСОБА_2 або знятий з військового обліку у зв`язку з проходження військової служби.

12.05.2026 року до суду надійшла інформація Міністерства оборони України.

12.05.2026 року до суду надійшла інформація ІНФОРМАЦІЯ_2 з якої вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив службу за мобілізацією та 10.01.2024 року звільнений в запас.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 08.06.2026 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28.09.2026 року заяву представника позивача було задоволено, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 до стягнення матеріальної та моральної шкоди в частині позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди вирішено залишити без розгляду.

Представник позивача – адвокат Єременко А.Л. письмово просила розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримала, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак конверти разом із судовими повістками повернулися на адресу суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини своєї неявки суд не повідомив, відзив не подав, будь-яких заяв від нього до суду не надходило.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, суд вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, а тому наявні підстави ухвалення відповідного рішення по справі на підставі наявних матеріалів.

На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та зібрані у справі докази, дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 21.02.2025 року на автошляху м. Дніпро – м. Кам`янське, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Іж», д.н.з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечну швидкість для руху, виїхав на зустрічну смугу для руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21.05.2025 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 1 700 грн.

Вказана постанова набрала законної сили 02.06.2025 року.

За нормою ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрали законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої її ухвалено, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_2 встановлена та в порядку ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Представник позивача зазначає, що неправомірними діями відповідача, внаслідок яких відбулась ДТП, позивачу було завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склались між сторонами у вказаній справі, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини 2 цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22).

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2025 року у справі №624/946/23 дійшов висновку, що грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Згідно із ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції, суд враховує прецедент практики Європейського суду з прав людини, якою визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, де визнана презумпція моральної шкоди. Так, рішенням від 27 липня 2004 року по справі «Ромашов проти України», суд стягнув на користь заявника моральну шкоду, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких суд може відхилити вимогу повністю або частково». Суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні висновки наведено в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 285/3662/23.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У ході судового розгляду встановлено, що позивачу внаслідок ДТП, винним в якому визнано відповідача, заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях, зокрема, щодо потреби витрачати значну кількість часу та зусиль для вирішення питання щодо відшкодування заподіяної шкоди, необхідності збирати документи, витрачати кошти на проведення експертизи, винаймати адвокатів для надання консультацій та юридичної допомоги, що порушило усталений спосіб життя позивача. При визначенні розміру моральної шкоди суд також враховує, що позивач має на утримані сина, який має статус дитини з інвалідністю, що підтверджено матеріалами справи.

З урахуванням встановленої сукупності обставин у вказаній справі, суд виходить із того, що позивачем не доведено, що у даному випадку завдано моральну шкоду саме у заявленому ним розмірі. Разом з тим, виходячи із засад розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що сума 30 000 грн. буде справедливою компенсацією порушених прав позивача, що підлягає стягненню на його користь із відповідача.

На думку суду, відшкодування моральної шкоди в такому розмірі буде співмірним із спричиненою позивачу моральною шкодою, відповідатиме засадам виваженості та не матиме наслідком збагачення позивача за рахунок відповідача.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 30 000 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Представником позивача надано суду всі необхідні документи, які підтверджують надання позивачеві правової допомоги саме у цій справі. При цьому, представлення інтересів позивача по адміністративній справі та участь адвоката у її розгляді не відноситься до вказаної справи.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи предмет позову, обсяг роботи та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для її виконання фахівцем у галузі права, з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, оцінюючи в тому числі й необхідність та розумність таких витрат, суд доходить висновку про стягнення із відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 7 200 грн., що за даних обставин справи буде справедливим, розумним та співмірним відшкодуванням таких витрат.

Окрім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує із відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати по справі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у розмірі 586,18 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15-16, 23 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 76, 80, 81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 280, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНКОПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_4 ) завдану моральну шкоду у розмірі 30 000 грн. (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНКОПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_4 ) судові витрати по справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог у вигляді судового збору у розмірі 586,18 грн. (п`ятсот вісімдесят шість) гривень 18 копійок, а також витрати на правову допомогу у розмірі 7 200 грн. (сім тисяч двісті) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНКОПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНКОПП: НОМЕР_3 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя: Федотова В.М.