Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №175/21881/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 175/21881/25

Номер провадження2/205/3145/26

Справа № 175/21881/25

Провадження № 2/205/3145/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого – судді Федотової В.М.,

при секретарі – Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області направив за підсудністю до Новокодацького районного суду міста Дніпра вищевказану позовну заяву.

В обґрунтування позову зазначив, що 17.06.2023 року між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 834454, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 1 800 грн. зі сплатою процентів та інших платежів. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами договору, однак відповідач, у свою чергу, умов договору не виконав. 01.02.2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу № 01022024, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Селфі Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 834454 від 17.06.2023 року. У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 10 868,40 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 1 800 грн., заборгованість за процентами – 9 068,40 грн.

На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість та судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 04.03.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 22.06.2026 року клопотання представника позивача про витребування доказів було задоволено, витребувано у АТ «Універсал Банк» відповідну інформацію.

03.08.2026 року від АТ «Універсал Банк» до суду надійшла відповідь відповідно до якої банком було здійснено перевірку та встановлено, що транзакція, здійснена 17.06.2023 року на суму 1 800 грн. на банківську карту № НОМЕР_1 , не була успішною. Грошові кошти за вказаною транзакцією не були зараховані на відповідний рахунок власника банківської карти № НОМЕР_1 .

У судове засідання представник позивача ОСОБА_2 не з`явився, у прохальній частині позову просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 письмово просив розгляд справи проводити за його відсутності та відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки грошові кошти не були зараховані на його картковий рахунок.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 17.06.2023 року між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 834454, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 1 800 грн. зі сплатою процентів та інших платежів. Сторони також погодили графік платежів та процентну ставку за кредитом. Вказаний кредитний договір також містить анкетні дані відповідача.

Матеріали справи містять довідку про ідентифікацію відповідача, а також інформацію сервісу онлайн платежів ТОВ «ПейТек», з якої вбачається, що 17.06.2023 року о 14:56:09 год. було успішно перераховано грошові кошти у сумі 1 800 грн. на платіжну карту № НОМЕР_2 .

Судом також встановлено, що 01.02.2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу № 01022024, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Селфі Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 834454 від 17.06.2023 року.

Згідно копії витягу з реєстру боржників до договору факторингу, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 834454 від 17.06.2023 року.

Представником позивача також надано розрахунок заборгованості, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним кредитним договором становить 10 868,40 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 1 800 грн., заборгованість за процентами – 9 068,40 грн.

Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК України.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Враховуючи надані суду докази, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення із відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі – Закон).

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Судом встановлено, що кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису сторін.

Згідно із статтею 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Із вказаного кредитного договору вбачається, що істотною умовою його виконання є саме передання грошових коштів споживачу, що здійснюється шляхом їх зарахування на поточний рахунок останнього (п. 2.1 Кредитного договору).

Водночас, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт перерахування та зарахування грошових коштів у сумі 1 800 грн. на банківський рахунок відповідача ОСОБА_1 , позивачем не надано.

При цьому, матеріали справи не містять банківські виписки щодо руху коштів по рахунку відповідача, платіжні доручення з відміткою банку про виконання, інші документи, які б достовірно підтверджували факт отримання відповідачем кредитних коштів.

У позовній заяві представник позивача стверджує, що на виконання умов вказаного кредитного договору, первинним кредитором було перераховано відповідачу обумовлену суму грошових коштів, що підтверджується інформацією сервісу онлайн платежів ТОВ «ПейТек».

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З вищевикладеного випливає, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 755/2284/16-ц.

Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Суд бере до уваги правові висновки, наведені, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) за змістом яких доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

У постанові КЦС ВС від 15.01.2025 року № 753/16762/15-ц (61-7242св24) викладено правовий висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Разом із тим, суд зауважує, що ні під час звернення до суду із даним позовом, ні під час розгляду справи у суді, позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження зарахування відповідачу кредитних коштів у розмірі 1 800 грн. за вказаним кредитним договором.

Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, складений первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит», не є документом первинного бухгалтерського обліку господарських операцій, оскільки не підтверджує здійснення фінансових операцій, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.

Сам по собі розрахунок, без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем, не підтверджує наявності заборгованості перед позивачем.

Суд звертає увагу, що долучений до матеріалів справи документ, на який посилався представник позивача як на доказ перерахування грошових коштів відповідачу у розмірі 1 800 грн. за вказаним кредитним договором, не відповідає первинному документу, який засвідчує або може засвідчувати надання коштів відповідачу. Окрім того, наведена у такому документі інформація спростовується відповіддю АТ «Універсал Банк» від 03.08.2026 року на ухвалу суду про витребування доказів, згідно якої транзакція, здійснена 17.06.2023 року на суму 1 800 грн. на банківську карту № НОМЕР_1 , не була успішною. Грошові кошти за вказаною транзакцією не були зараховані на відповідний рахунок власника банківської карти № НОМЕР_1 .

Таким чином, суд позбавлений можливості встановити факт перерахування коштів, отримання їх відповідачем, виникнення та розмір заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 5 статті 177 ЦПК України визначено обов`язок позивача надати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами ключову обставину - факт отримання відповідачем грошових коштів, що є підставою виникнення грошового зобов`язання.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, враховуючи відсутність належних доказів зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог у вказаній справі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн. суд покладає на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 207, 512, 526, 599, 610, 612, 614, 615, 627, 628, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Федотова В.М.