Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №177/2986/26 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/2986/26

Провадження № 2/177/2255/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 жовтня 2026 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Фесун Л. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» Столітній М.М. через підсистему «Електронний суд» звернувся 24.08.2026 до суду з указаним позовом та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» заборгованість у розмірі 45295,00 грн, а також понесені судові витрати.

В обґрунтування пред`явлених вимог указав, що 10.07.2025 між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі по тексту – ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 укладено договір № 5671709 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідачеві перераховано кредитні кошти на його картковий рахунок НОМЕР_1 у розмірі 10000,00 грн, строком на 360 днів, із періодичністю платежів зі сплати відсотків кожні 30 днів, із застосування стандартної процентної ставки 0,95 % у день, що застосовується в межах строку кредиту. Через платіжного провайдера відповідачу перераховано кредитні кошти на банківську карту, вказану ним у договорі. Відповідач не здійснював оплату відсотків згідно графіку платежу та не повернув тіло кредиту, у зв`язку з чим, у нього утворилася заборгованість. Між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» 27.02.2026 укладено договір факторингу № 27/02/2026, яким ТОВ «Лінеура Україна» відступив ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» право грошової вимоги за договорами, у тому числі за договором № 5671709 до ОСОБА_1 , а позивач набув права грошової вимоги до відповідача на загальну суму 38135,00 грн, із якої заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10000,00 грн, заборгованість за процентами в розмірі 22135,00 грн, штрафні санкції 5000,00 грн, комісія за надання кредиту 100,00 грн. Оскільки строк виконання за договором не сплинув, позивачем здійснено нарахування процентів за користування кредитом за період із 28.02.2026 по 05.07.2026 за 128 календарних днів, за обумовленою у договорі відсотковою ставкою, у сумі 12160,00 грн. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання неустойка, передбачена відповідними договорами, підлягає списанню, а тому позивачем вимога про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмір 5000,00 грн не заявляється. Таким чином, відповідач має перед позивачем заборгованість за договором № 5671709 за кредитом 10000,00 грн, відсотками, нарахованими первісним кредитором 22135,00 грн, відсотками, нарахованими після переходу права вимоги 12160,00 грн, комісією 1000,00 грн. Оскільки відповідач не здійснює платежів для погашення існуючої заборгованості, продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань, чим порушує законні права та інтереси ТОВ «ФК «Фінтраст капітал», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Від АТ КБ «Приватбанк» 11.09.2026 надійшла інформація щодо належності платіжної картки та зарахування на неї грошових коштів.

Представником відповідача Мудраком М.М. 15.09.2026 подано відзив на позовну заяву, згідно з якими останній заперечував проти позовних вимог у частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, що нараховувалися у період проходження відповідачем військової служби, а також щодо покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. Зазначив, що відповідач із 21.03.2022 проходить військову службу, отже на даний договір поширюється норма п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Після виключення заборгованості за відсотками, борг відповідача складає 11000,00 грн, із яких 10000,00 грн основний борг та 1000,00 грн заборгованість за комісією. Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано акт прийому-передачі виконаних робіт від 18.08.2026, який включає послуги зі складання процесуальних документів таких як відповідь на відзив, письмові пояснення, клопотання про витребування доказів та представництво інтересів клієнта під час здійснення судочинства, у той час як станом на 18.08.2026 позовна заява ще не була подана до суду, відзив відповідача об`єктивно ще не існував і судові засідання не могли відбутися в цій справі. Окремими позиціями заявлено складання та оформлення інших документів, окрім процесуальних, до яких віднесено опис поштового вкладення, розрахунок на оплату послуг адвоката та акт прийому-передачі виконаних адвокатом робіт, що мають технічний та організаційний характер, є похідними від підготовки позову і не обґрунтовують окрему компенсацію за рахунок іншої сторони в заявленому розмірі. За своїм змістом значна частина наданих адвокатом робіт є дублюванням одного й того ж комплексу правничої роботи. Справа не складною, позивач просить розглядати справу без участі представника, фактичні та правові доводи позову ґрунтуються на типовому пакеті документів та сума витрат становить близько 22,08 % від ціни позову, що є істотним співвідношенням для такого спору. Після виключення вартості послуг, які на дату акта не існували, та які є технічно організаційними та дублюючими, залишається сума витрат 5880,00 грн. Якщо суд дійде висновку про часткове задоволення позову, представник просить розподілити витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Від представника позивача ОСОБА_2 17.09.2026 надійшла відповідь на відзив, де він зазначає, що для припинення нарахування відсотків або неустойки за кредитом, мобілізовані позичальники або члени їх сімей повинен звернутися до кредитора із заявою разом із документами, перелік яких встановлено листом Міністерства оборони від 21.08.2014. Укладаючи кредитний договір після початку проходження військової служби, відповідач добровільно прийняв на себе кредитні зобов`язання, усвідомлюючи свій статус військовослужбовця та пов`язані з цим обставини, а тому посилання на п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не є підставою для його звільнення від виконання кредитних зобов`язань та не спростовує обґрунтованість позовних вимог. Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, а тому суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Представником відповідача подано 18.09.2026 заперечення на відповідь на відзив, де зазначив, що доводи позивача про добровільне прийняття на себе кредитних зобов`язань, маючи статус військовослужбовця, правового значення для застосування імперативної норми закону не має. Відповідач не заперечує обов`язку повернути фактично отриману суму кредиту. Закон визначає період дії гарантії через період проходження відповідної військової служби, а не через дату повідомлення кредитора. Перелік рішень у кредитних спорах, наведений представником позивача не доводе правомірності нарахування відповідачу процентів, який підтвердив проходження ним військової служби.

Сторони та їх представники у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представником позивача в тексті позову зазначено про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його та відповідача участі.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний сторонами спосіб захисту, категорію та складність справи, належне повідомлення сторін, суд розглядає справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено та відповідачем не оспорюється, що за допомогою інформаційно-комунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується через вебсайт інтернет-сторінки товариства з доменним ім`ям www.credit7.ua, або мобільний застосунок, між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» 10.07.2025 укладено договір № 5671709 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого товариство надає клієнту грошові кошти, а споживач зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Умовами надання кредиту визначено, що сума кредиту (загальний розмір) складає: 10000,00 грн, строк кредиту 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Комісія за надання кредиту становить 1000,00 грн, що нараховується при наданні кредиту. За користування кредитом нараховуються проценти за стандартною процентною ставкою 0,95 % за кожен день користування кредитом, що застосовується у межах строку кредиту. Орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом складає 45200,00 грн.

Розділом 2 договору обумовлено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

До договору надано паспорт споживчого кредиту, де зазначені основні умови кредитування та наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит.

Указаний договір підписаний його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби, що передбачено п.1.1 договору.

Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. (ч. 3).

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 10.07.2025 підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5671709, чим погодився із запропонованими умовами договору.

Договір містить докладну інформацію щодо особи позичальника – ОСОБА_1 , зокрема індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта та дату його видачі, адресу проживання, електронну адресу, номер мобільного телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника.

Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у ТОВ «Лінеура Україна» виникло зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов`язання з повернення кредитних коштів.

На підставі договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_2 від 03.01.2024, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Пейтек Україна», на картковий рахунок відповідача НОМЕР_3 перераховано 10.07.2025 кредитні кошти у розмірі 10000,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «Пейтек Україна».

Від АТ КБ «Приватбанк» надійшла витребувана судом інформація, що на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано картку № НОМЕР_3 , на яку 10.07.2025 здійснено переказ коштів у розмірі 10000,00 грн.

Таким чином, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором виконав, а відповідач отримав кредитні гроші.

Із розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Лінеура Україна», слідує, що в день надання кредитних коштів, відповідачу нараховано комісію в розмірі 1000,00 грн та щоденно нараховувалися відсотки за узгодженою відсотковою ставкою 0,95 %. Через неналежне виконання умов договору кредитодавцем 10.08.2025 та 09.09.2025 нараховано штраф.

Відповідач, користуючись кредитними коштами, належним чином не виконував умови договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту, не здійснив жодного платежу по повернення кредитних коштів та сплати відсотків і комісії, а тому станом на 27.02.2025 утворилася заборгованість за тілом кредиту 10000,00 грн, за відсотками 22135,00 грн, за комісією 1000,00 грн, за штрафами 5000,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином договір факторингу є одним з різновидів правочинів з відступлення права вимоги.

Пунктом 5.1.3 договору від 10.07.2025 № 5671709 визначено, що товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача, але з обов`язковим повідомленням споживача про таке відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення.

Між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст капітал», 27.02.2026 укладено договір факторингу № 27/02/2026, яким ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» набуло права грошової вимоги до боржників за договорами, укладеними з кредитором, що зазначені в реєстрах боржників.

Відповідно до реєстру боржників, що є додатком № 1 до договору факторингу від 27.02.2026 № 27/02/2026, право вимоги за договором від № 5671709, укладеним з ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст капітал». На момент відступлення прав вимоги загальна сума заборгованості за даним договором складає 38135,00 грн, із яких: заборгованість за кредитом 10000,00 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом 22135,00 грн, заборгованість з комісії 1000,00 грн, штраф 5000,00 грн.

Позивачем 02.03.2026 направлено відповідачеві повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором.

Оскільки на дату відступлення прав вимоги строк дії договору № 5671709 не скінчився, позивач продовжив із 28.02.2026 по 05.07.2026, нарахування відповідачу відсотків за узгодженою ставкою 0,95%, розмір яких за 128 календарних днів складає 12160,00 грн, що відображено в розрахунку заборгованості, складеному позивачем.

Таким чином, у відповідача за договором № 5671709 утворилася заборгованість за кредитом 10000,00 грн, за відсотками, нарахованими первісним кредитором, у розмірі 22135,00 грн, за відсотками, нарахованими після переходу права вимоги, в розмірі 12160,00 грн, за комісією в розмірі 1000,00 грн, за штрафами в розмірі 5000,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми штрафних санкцій у розмірі 5000,00 грн.

Між сторонами виник спір щодо наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог з дотриманням принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд виходить з наступного.

Так, у відзиві представник відповідача зазначає про незгоду з нарахованими сумами заборгованості за відсотками, посилаючись на своє право списання відсотків по кредиту, відповідно до вимог ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Представник позивача у відповіді на відзив вказав, що відповідачем не надано доказів про звернення до первісного кредитора або позивача з відповідним пакетом документів щодо списання відсотків за кредитним договором, а тому п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не може підлягати застосуванню в спірних правовідносинах.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, ст. 509 ЦК України.

Статтями 6, 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим ст. 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті).

Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та / або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка діяла на дату укладення договору, передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та / або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та / або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду у розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі № 813/402/17 дійшла висновку, що навіть за не введення в країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

На підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 303/2014, із 18.03.2014 в Україні розпочався особливий період. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який неодноразово продовжувався і діє дотепер. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України визначено в законодавчому порядку і є особливим періодом.

У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені п. 15 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, у якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

При цьому, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постановах від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15, від 14.05.2021 у справі № 502/1438/18, від 24.02.2022 у справі № 591/4698/20, від 12.05.2022 у справі № 336/512/18, від 18.01.2023 у справі № 642/548/21.

Застосування приписів п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу. Положення п. 15 ст. 14 вказаного Закону не обмежують своє застосування виключно щодо позичальників за кредитними зобов`язаннями, а поширюють свою дію на усі випадки нарахування санкцій та процентів за невиконання будь-яких зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, у тому числі банками.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 із 21.03.2022 є військовослужбовцем та із 14.02.2026 по теперішній час перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_4 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 та довідкою форми 5 від 31.08.2026 №1497, наданою командиром в/ч НОМЕР_4 .

Договір № 5671709 укладений для споживчих потреб, та не пов`язаний з придбанням житла, автомобіля чи майна, віднесеного вказаним пунктом Закону до винятків.

Оскільки ОСОБА_1 із 21.03.2022 має статус військовослужбовця, а тому саме з цієї дати на нього поширюються пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто, у нього відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування вказаним кредитом.

Дослідивши розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд приходить до висновку про розмір заборгованості відповідача за основним боргом у розмірі 10000,00 грн та за комісією 1000,00 грн, яка не погашена відповідачем дотепер, а тому він зобов`язаний її погасити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн та на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справ, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009, де зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В обґрунтування витрат на правову допомогу стороною позивача подано договір про надання правової допомоги від 10.12.2024 № 10/12-2024, укладеного між ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» та адвокатом Столітнім М.М., свідоцтво Столітнього М.М. про право зайняття адвокатської діяльності серії КС № 9422/10, ордер серії АІ № 2284144 на надання адвокатом Столітнім М.М. правничої допомоги ТОВ «ФК «Фінтраст капітал», заявка від 20.07.2026 № 23068 на виконання доручення до договору № 10/12-2024; акт № 23068 від 18.08.2026 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), та рахунок на оплату № 23068-18/08-2026 від 18.08.2026 у розмірі 10000,00 грн.

Представником відповідача у відзиві заявлено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, які є завищеними, неспівмірними зі складністю справи і ціною позову та дублюючими.

Представник позивача зазначив що позивачем документально доведено розмір понесених витрат на правничу допомогу, суд не вправі втручатися в ці правовідносини та відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 справі № 904/4507/18).

Також у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Верховний Суд, у постанові від 28.09.2022 у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22), аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.

Суд, розглянувши вказані докази, оцінивши розмір витрат на правничу допомогу з точки зору реальності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, враховуючи ціну позову, приходить до висновку, що заявлені до відшкодування витрат на правничу допомогу не є реальними та пропорційними сумі заявлених позовних вимог. Так, суд звертає увагу на те, що такі витрати, як підготовка декількох позицій у справі, письмова юридична консультація, консультативний висновок, адвокатські запити, інші заяви по суті справи, представництво інтересів клієнта в судових засіданнях, не підтверджені належними доказами. Справа розглянута в спрощеному провадженні з повідомленням сторін. Однак, сторони безпосередньої участі в судових засіданнях з розгляду вказаної справи не брали, позивачем, окрім позову з додатками, будь-яких інших документів не подано. Сам обсяг доказів у справі є незначним, а справа не вирізняється підвищеною складністю.

Із огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обґрунтованою та реальною є сума витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, що відповідає реальним витратам на надання правничої допомоги в даній справі, є співмірним з ціною позову, не призведе до надмірного, невиправданого збагачення позивача та надмірного тягаря на відповідача.

Враховуючи співмірність розміру витрат зі складністю справи та обсягом наданих послуг з правничої допомоги, із огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, суд вважає за необхідне, згідно зі ст. 141 ЦПК України, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал», у рахунок часткового відшкодування судового збору 646,70 грн та витрат із професійної правничої допомоги в розмірі 1214,50 грн, пропорційно частині задоволених вимог (24,29%).

Керуючись ст.ст. 4-5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» (код ЄДРПОУ 44559822, юридична адреса: вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2, м. Київ) заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 10.07.2025 № 5671709 у загальному розмірі 11000 (одинадцять тисяч) гривень 00 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок та заборгованості з комісії в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» (код ЄДРПОУ 44559822, юридична адреса: вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2, м. Київ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 646 (шістсот сорок шість) гривень 70 копійок та на професійну правничу допомогу в розмірі 1214 (одна тисяча двісті чотирнадцять) гривень 50 копійок.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів після проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.10.2026

Суддя: