Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №678/1547/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 678/1547/25

Провадження № 22-ц/820/1976/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Заворотна А.В.

за участю: позивачки ОСОБА_1 ,, відповідачки ОСОБА_2 та її представника - адвоката Підлісного О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко Алла Петрівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за апеляційними скаргами ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Афадєєвим Віталієм Вікторовичем, та ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Підлісним Олегом Володимировичем, на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2026 року (суддя Ходоровський І.Б.).

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи та представника учасника справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко А.П., про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В обґрунтування позову зазначала, що рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 02 червня 2025 року у справі №678/379/25, яке набрало законної сили 18 серпня 2025 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за розпискою від 16 листопада 2022 року в розмірі 230000 грн, судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

На виконання вказаного рішення, 04 вересня 2025 року Летичівським районним судом Хмельницької області видано виконавчі листи.

11 вересня 2025 року державним виконавцем Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гораєвою А.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №678/379/25 про стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості за розпискою від 16 листопада 2022 року у розмірі 230000 грн та постанову про відкриття виконавчого провадження №79084332 з примусового виконання виконавчого листа №678/379/25 про стягнення з ОСОБА_2 судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Згідно з довідкою (інформацією) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек від 25 вересня 2025 року №445008850 у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке нерухоме майно.

Однак, як встановлено позивачкою, 22 серпня 2025 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко А.П. та зареєстрованого в реєстрі за №834, продала (відчужила) ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2657859468040.

Вказувала, що ОСОБА_2 не має бажання та можливостей відшкодувати (погасити) перед ОСОБА_1 заборгованість по розписці в сумі 230000 грн відповідно до рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 02 червня 2025 року. Крім того, у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке нерухоме майно, яке можна реалізувати в порядку виконавчого провадження для погашення заборгованості перед ОСОБА_1 .

На думку позивачки, після набрання рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 02 червня 2025 року законної сили 18 серпня 2025 року, ОСОБА_2 умисно та недобросовісно відчужила (продала) на користь ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами з метою цілеспрямованого уникнення погашення заборгованості перед ОСОБА_1 в порядку виконавчого провадження, шляхом реалізації (продаж) майна через торги (аукціон).

Звертала увагу суду на те, що ОСОБА_2 , достеменно знаючи про існуючий борг перед ОСОБА_1 , усвідомлюючи негативні наслідки щодо звернення стягнення на майно боржника в порядку виконавчого провадження, порушуючи принцип добросовісності правовідносин та зловживаючи правом, уклала договір купівлі-продажу житлового будинку з метою уникнення сплати боргу.

Зазначала, що укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договір купівлі-продажу житлового будинку від 22 серпня 2025 року є фраудаторним правочином, тобто таким, що укладений з метою уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу.

Враховуючи викладене вище, позивачка просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22 серпня 2025 року - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2657859468040, номер відомостей про речове право 61216166, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко А.П. та зареєстрований в реєстрі за №834.

Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2026 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 22 серпня 2025 року, що розташований по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2657859468040, номер відомостей про речове право 61216166, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко А.П. та зареєстрований в реєстрі за №834.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1212,00 грн, сплачений за пред`явлення позову - по 606,00 грн з кожного, судовий збір в розмірі 910,00 грн, сплачений за заяву про забезпечення позову - по 455,00 грн з кожного.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Підлісного О.В., подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому, посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне судом з`ясування обставин справи.

Вказує, що станом на день посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу будь-яких обмежень та обтяжень, що перешкоджали б його посвідченню не було, тобто приватний нотаріус діяла у межах своїх повноважень і вимог діючого законодавства України.

Наголошує на тому, що на момент укладення договору купівлі-продажу заборгованості не було, оскільки борг був погашений, а інформація про наявність заборгованості перед позивачем не відповідає дійсності.

Звертає увагу суду на те, що ні у ОСОБА_2 ні у ОСОБА_3 не було наміру укласти фіктивний правочин, умислу не було і він не був встановлений судом.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , через свого представника - адвоката Афадєєва В.В., подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що на момент укладення договору купівлі-продажу ніяких законних обмежень для його укладення не існувало, що було встановлено приватним нотаріусом Лазаренко А.П., яка посвідчила даний договір. Вказані обставини встановлені також і судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_3 не було відомо про існування будь-яких інших перешкод для укладення договору купівлі-продажу належного ОСОБА_2 майна, зокрема про їх заборгованість перед ОСОБА_1 , а також про наявність судової справи №678/379/25 та ухвалене у цій справі рішення.

Зазначає, що ОСОБА_3 мав обґрунтовані підстави вважати, що укладенню договору нічого не перешкоджає й договір купівлі-продажу є цілком законним та сприяє його волевиявленню та праву на придбання нерухомого майна.

Наголошує на тому, що покупець оплатив ринкову вартість нерухомого майна, що перейшло йому у власність, без свідомого її заниження з боку продавця ОСОБА_2 .

Зазначає, що, у розумінні норм ЦК України, ОСОБА_3 є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна.

Посилається на те, що повну вартість нерухомого майна ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_2 до підписання договору за усною домовленістю, що підтверджується розписками від 04.11.2024 та 08.12.2024, що свідчить про намір сторін укласти договір купівлі-продажу будинку ще в листопаді 2024 року.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 03 серпня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про долучення до матеріалів справи письмових доказів відмовлено.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року відзиви ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повернуто заявниці без розгляду.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 17 серпня 2026 року відзив приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко А.П. повернуто заявнику без розгляду.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 просила апеляційні скарги залишити без задоволення.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Підлісний О.В. в судовому засіданні підтримали доводи апеляційних скарг.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 02 червня 2025 року у справі №678/379/25, яке набрало законної сили 18 серпня 2025 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за розпискою від 16 листопада 2022 року у розмірі - 230000 грн та судовий збір у розмірі 1211,20 грн (а.с.6-8).

04 вересня 2025 року Летичівським районним судом Хмельницької області видано виконавчі листи на підставі рішення суду у справі №678/379/25 (а.с. 11,12).

Згідно з постановою державного виконавця Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гораєвою А.П., 11 вересня 2025 року відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №678/379/25 від 04 вересня 2025 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми заборгованості за розпискою від 16 листопада 2022 року у розмірі 230000,00 грн (а.с. 13).

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 серпня 2025 року, укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), який посвідчено приватний нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко А.П. і зареєстровано за №834, продавець продав покупцю, а покупець приймає у приватну власність житловий будинок за АДРЕСА_1 , що є предметом цього договору (п. 1.1). Згідно з пунктом 1.2. договору, відчужуваний будинок належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко А.П. від 25 липня 2025 року, зареєстрованого в реєстрі за №703, реєстрація права власності в Державному реєстрі прав проведена 25 липня 2025 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2657859468040, право власності записано за номером 60860907 (а.с. 145-146).

Згідно з пунктами 2.1., 2.2. договору, відповідно до звіту про оцінку майна № 26 ВС-240731-004, наданого ТОВ «Вестсайд-2020» стоном на 31.07.2025, загальна вартість об`єкту оцінки становить 453099,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23.09.2025 щодо об`єкта нерухомого майна №444667176, ОСОБА_3 є власником житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , підставою є договір купівлі-продажу №834, від 22 серпня 2025 року, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області (а.с.10).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №445008850 від 25.09.2025, відомості щодо наявності майна у ОСОБА_2 , станом на 25 вересня 2025 року, відсутні.

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , відчужуючи 22 серпня 2025 року належне їй нерухоме майно була обізнана про існування рішення суду від 02 червня 2025 року, яке набрало законної сили 18 серпня 2025 року, за яким з неї стягнуто на користь ОСОБА_4 заборгованість за розпискою в розмірі 230000,00 грн і, достеменно знаючи про існуючий борг, могла на майбутнє передбачити негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання судового рішення, наприклад, накладення арешту на майно та його примусову реалізацію в рахунок погашення заборгованості перед позивачем ОСОБА_1 , що свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_2 та намагання уникнути відповідальності за рахунок нерухомого майна, яке вона відчужила на користь ОСОБА_3 . Таким чином, ОСОБА_2 , порушуючи принцип добросовісності правовідносин та зловживанням правом, уклала договір купівлі-продажу від 22.08.2025 з метою уникнення сплати боргу, тому такий договір є фраудаторним, тобто таким, що укладений з метою уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд з огляду на наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:

«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

фіктивного (стаття 234 ЦК України);

такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №712/7975/17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №6-197цс14, постанову Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №723/405/17).

Верховний суд вже виснував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

Також, Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).

Суд першої інстанції, встановивши, що рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 02 червня 2025 року у справі № 678/379/25, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 16.11.2022 в розмірі 230000,00 грн та судовий збір у розмірі 1211,20 грн, набрало законної сили 18 серпня 2025 року, при цьому, ОСОБА_2 , будучи обізнаною про дане рішення, оскаржуючи його в апеляційній інстанції, 22 серпня 2025 року уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу належного їй на праві власності житлового будинку, та на стадії примусового виконання судового рішення з`ясувалось, що у боржника - ОСОБА_2 немає майна, на яке можна звернути стягнення, правильно виходив з того, що ОСОБА_2 , в порушення принципу добросовісності, уклала такий договір, зловживаючи правом, з метою уникнення унеможливлення звернення стягнення на майно боржника та сплати боргу.

А тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та визнання договору купівлі-продажу недійсними на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про відсутність наміру укласти фіктивний правочин, відсутність умислу і не встановлення його судом, оскільки предметом розгляду цієї справи є оцінка правочину з іншої самостійної правової підстави, як такого, що вчинений на шкоду кредитору всупереч загальним засадам добросовісності та заборони зловживання правом, закріпленим у пункті 6 частини першої статті 3 та частинах другій, третій статті 13 ЦК України.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг на відсутність заборони чи арешту на час укладення договору купівлі-продажу, оскільки їх відсутність не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшення обсягу його майна.

Інші доводи апеляційних скарг не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржників з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Афадєєвим Віталієм Вікторовичем, та ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Підлісним Олегом Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: А.П. Корніюк

О.І. Талалай