Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №607/5615/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/5615/26Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О. М.

Провадження № 22-ц/817/1054/26Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Хоми М.В., Храпак Н.М.

за участю секретаря - Хоміцької С.О.,

представника позивачки - адвоката

Федосєєвої Т.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу № 607/5615/26 за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року (ухвалене суддею Вийванком О.М., повне рішення складено 25 червня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Чортківського районного нотаріального округу Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Прокопович Лариса Петрівна про визнання права власності на спадкове майно та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона є єдиним спадкоємцем за законом та у встановленому законом порядку прийняла спадщину. Після відкриття спадкової справи приватним нотаріусом було направлено запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо наявності у спадкодавиці належних їй, але не отриманих за життя коштів.

Вказувала, що за життя ОСОБА_2 на її користь були нараховані, але не виплачені кошти на виконання рішень Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року у справі № 500/1076/22 та від 26 вересня 2023 року у справі № 500/5632/23.

Зазначала, що відповідач не заперечує факту нарахування зазначених коштів та їх невиплати, однак не визнає їх належності до складу спадщини, у зв`язку з чим нотаріус не має можливості видати свідоцтво про право на спадщину щодо цих коштів. На думку позивачки, оскільки зазначені суми належали спадкодавиці за життя, були їй нараховані, однак нею не отримані, тому право на їх отримання перейшло до неї, як єдиного спадкоємця за законом.

На підставі вищенаведеного просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на кошти, нараховані та не виплачені за життя - ОСОБА_2 , а також зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області виплатити їй зазначені суми.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на суму пенсії, яка належала спадкодавцеві ОСОБА_2 , згідно з рішеннями Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року у справі № 500/1076/22 та від 26 вересня 2023 у справі № 500/5632/23, але не були нею одержані за життя, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відмовлено у задоволенні інших позовних вимог.

Задовольняючи позов частково, суд виходив із того, що рішеннями Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року у справі № 500/1076/22 та від 26 вересня 2023 року у справі № 500/5632/23, ухваленими за життя ОСОБА_2 і які набрали законної сили, відповідача зобов`язано провести їй перерахунок та виплату пенсії. Оскільки належні спадкодавцю суми залишилися невиплаченими за його життя, суд дійшов висновку про їх входження до складу спадщини та перехід в порядку спадкування до позивачки, відповідно до статті 1227 ЦК України, а заявлений нею спосіб захисту визнав ефективним.

Окрім того, суд зазначив про те, що позивачем не було долучено до матеріалів справи доказів про порушення відповідачем її прав, зокрема, рішення відповідача про відмову у виплаті вищевказаної суми пенсії, у зв`язку із чим позицію сторони позивача про зобов`язання відповідача здійснити виплату суми пенсії вважав необґрунтованою.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ГУ ПФУ в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначають, що суд не врахував положення статті 19 Конституції України, статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості виконання судових рішень.

Наголошують на те, що, судові рішення, ухвалені Тернопільським окружним адміністративним судом у справах № 500/1076/22 та № 500/5632/23, підлягають виконанню органами Пенсійного фонду України виключно в межах наданих їм повноважень, а виплата коштів, нарахованих на виконання таких рішень, повинна здійснюватися з дотриманням установленого законодавством порядку.

Стверджують, що повноваження щодо здійснення видатків бюджету повинні відповідати обсягу бюджетних надходжень, у зв`язку з чим, на його думку, суд першої інстанції безпідставно визнав за позивачкою право власності на спірні суми коштів.

У серпні 2026 року представник позивачки - адвокат Федосєєва Т.Р. подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.

Зазначає, що апеляційна скарга не містить належного обґрунтування незаконності чи необґрунтованості оскаржуваного рішення, а наведені в ній посилання на норми законодавства не пов`язані зі змістом рішення суду та предметом спору.

Вказує, що посилання відповідача на положення законодавства щодо виконання судових рішень, бюджетного процесу та фінансування виплат Пенсійного фонду України не спростовують її права на спірні кошти, як спадкоємиці.

Зазначають, що рішеннями Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року у справі № 500/1076/22 та від 26 вересня 2023 року у справі № 500/5632/23, які набрали законної сили за життя ОСОБА_2 , відповідача у цій справі було зобов`язано здійснити перерахунок та виплату їй пенсії і на виконання цих рішень спірні суми були нараховані спадкодавиці, однак за її життя не виплачені.

Також позивачка посилається на те, що вона є єдиною спадкоємицею ОСОБА_2 , у встановлений законом строк прийняла спадщину, а після відкриття спадкової справи нотаріус звернувся до Пенсійного фонду України щодо наявності належних спадкодавиці коштів. Вказує, що відповідач підтвердив факт нарахування сум у розмірі 118 664,02 грн та 20 000 грн, які станом на 23 січня 2026 року залишалися невиплаченими. На їх думку, саме по собі нарахування коштів не свідчить про виконання судових рішень, оскільки відповідні суми мають бути фактично виплачені.

Стверджує, що суд першої інстанції правильно застосував положення статей 1216, 1218, 1227 ЦК України та обґрунтовано виходив із того, що право на отримання спірних сум виникло у спадкодавиці за її життя та не припинилося у зв`язку з її смертю.

Щодо посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стрельцова та інші проти Росії» позивачка зазначає про його нерелевантність до спірних правовідносин, оскільки вказане рішення стосувалося процесуального правонаступництва у провадженні ЄСПЛ, тоді як предметом розгляду у цій справі є спадкування майнового права на отримання невиплачених сум пенсії.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Федосєєва Т.Р. заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги з мотивів, викладених у відзиві.

Представник ГУ ПФУ в Тернопільській області в судове засідання не з`явився, просить розглянути справу у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.

Фактичні обставини справи.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року у справі № 500/1076/22 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у здійсненні з 01.12.2019 перерахунку пенсії ОСОБА_2 виходячи з грошового забезпечення, зазначеного у довідці ДУ "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Тернопільській області" №2021/2070 від 13.01.2021 року, та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 виходячи з грошового забезпечення, зазначеного у довідці ДУ "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Тернопільській області" №2021/2070 від 13.01.2021 року з урахуванням раніше виплачених сум. Дане судове рішення набрало законної сили 12.04.2022 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 у справі №500/5632/23 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_2 у нарахуванні та виплаті доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб", а також зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 з 01.04.2023 щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2 000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб". Дане судове рішення набрало законної сили 27.10.2023 року (а.с. 6-8).

Згідно із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_2 (а.с. зворот, 9).

Відповідно до довідки приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Прокопович Л.П. від 10.03.2026 за № 51/01-16 вбачається, що в провадженні приватного нотаріуса знаходиться спадкова справа № 127/2025, зареєстрована в Спадковому реєстрі за № 74853152 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , котра на день смерті проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 . Згідно ст. 1261 ЦК України, єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_2 є її донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. зворот, 9).

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 26 лютого 2026 року було повідомлено нотаріуса, що недоотримані суми пенсії ОСОБА_2 відсутні, у зв`язку з виплатою їх у повному обсязі, проте, на виконання рішень Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.03.2022 № 500/1076/22 та від 26.09.2023 № 500/5632/23 були нараховані суми коштів, які станом на 23.01.2026 не виплачені (а.с. 9).

Відповідно до розрахунків на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № 1903002418 на пенсіонера ОСОБА_2 , виданих ПФУ, згідно автоматизованої системи розрахунку пенсій вбачається, що їй нарахована заборгованість за період з 01.12.2019 по 31.05.2022 в сумі 118 664,02 грн та за період з 01.04.2023 по 31.01.2024 у сумі 20 000,00 грн. (а.с. 50-51).

Позиція апеляційного суду.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058- IV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі за текстом - Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 61 Закону № 2262-ХІІ, яка врегульовує питання виплати пенсії та допомоги в разі смерті пенсіонера, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Частинами другою та третьою статті 61 Закону №2262-ХІІ визначено, що при зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону № 2262-ХІІ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Отже, положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону № 2262-ХІІ, який визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19, від 30 січня 2024 року в справі № 420/8604/21, від 22 лютого 2024 року в справі № 461/5878/22.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 зазначив, що «тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:

- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати».

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування (частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, про зобов`язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату спадкодавцю пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, в межах наведених у ній доводів та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про те, що нараховані на виконання рішень Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року у справі № 500/1076/22 та від 26 вересня 2023 року у справі № 500/5632/23 суми коштів не можуть бути предметом спадкування, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи у суді апеляційної інстанції, зазначені судові рішення були ухвалені за життя ОСОБА_2 , набрали законної сили та зобов`язували Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії спадкодавцю. На виконання цих судових рішень відповідачем проведено відповідні нарахування, зокрема за період з грудня 2019 року по травня 2022 року у розмірі 118 664,02 грн та за період з квітня 2023 року по січня 2024 року у розмірі 20 000 грн. При цьому сам відповідач підтвердив, що зазначені суми станом на 23 січня 2026 року не були виплачені.

Отже, на момент смерті ОСОБА_2 існувало належне їй майнове право на отримання зазначених грошових коштів, яке виникло не внаслідок звернення її, як спадкоємця після смерті, а на підставі судових рішень, ухвалених за її життя та таких, що набрали законної сили. Невиконання цих судових рішень у повному обсязі не припиняє відповідного майнового права та не може бути підставою для позбавлення спадкоємця можливості його реалізувати.

Посилання відповідача на положення статті 19 Конституції України, статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості виконання судових рішень та принципи бюджетної системи України не спростовують наведеного висновку. Обов`язковість виконання судових рішень органами Пенсійного фонду України не означає припинення майнового права особи у зв`язку з її смертю, а навпаки, передбачає необхідність забезпечення реалізації такого права у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті. При цьому положення статті 1227 ЦК України визначають особливості переходу до членів сім`ї спадкодавця сум пенсії та інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя. У разі переходу відповідного права у складі спадщини воно набувається спадкоємцем у загальному порядку спадкування.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , спадщину прийняла, а спірні суми були нараховані на виконання судових рішень, ухвалених за життя спадкодавця, проте не були нею отримані. За таких обставин висновок суду першої інстанції про набуття позивачкою права на зазначені кошти у порядку спадкування є правильним.

Аналогічний підхід щодо можливості спадкування майнового права на отримання сум пенсії, право на які було встановлено судовим рішенням за життя спадкодавця, викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 22 лютого 2024 року у справі № 461/5878/22, від 09 липня 2025 року у справі № 761/25098/23 та від 12 листопада 2025 року у справі № 398/6222/24.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з правовою оцінкою належності зазначених коштів до спадкового майна, однак не спростовують установлених судом обставин щодо існування судових рішень, які набрали законної сили, факту нарахування спірних сум та їх невиплати спадкодавцю за життя.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції прийшов до вмотивованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо отримання сум невиплаченої за життя матері пенсії і ухвалив судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За вимогами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав вірну оцінку вищенаведеним обставинам та ухвалив в оскаржуваній частині судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 12 жовтня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Хома М.В.

Храпак Н.М.