Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №607/6690/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/6690/26Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.

Провадження № 22-ц/817/1031/26Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №607/6690/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2026 року, ухвалене суддею Позняком В.М., дати складення повного тексту не зазначено, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «Позика» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідачки в свою користь заборгованість за Договором № 85120664 про надання кредиту від 30.10.2021, що становить 25840 грн.

Позов мотивовано тим, що 30.10.2021 ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_2 уклали Договір № 85120664 про надання кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ірбіс» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 7600 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.

ТОВ «ФК «Ірбіс» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало.

На підставі договору факторингу від 01.09.2025 № 01092025/1 до позивача перейшло право вимоги за Кредитним договором № 85120664 від 30.10.2021.

До теперішнього часу Боржник свої зобов`язання за Кредитним договором №85120664 про надання кредиту належним чином не виконав, утворилась заборгованість у розмірі 25840 грн, що складається з прострочених платежів по тілу кредиту - 7600 грн; прострочених платежів по процентах - 18240 грн.

Щодо нарахування відсотків, звертає увагу суду на те, що відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту №85120664 від 30.10.2021, а також згідно з п.1.2 Договору, пропозиція набирає чинності з 30.10.2021 та діє до 23 годин 59 хвилин 27.01.2022, тобто нарахування відсотків здійснювалося виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Таким чином, вважав, що нарахування заборгованості за відсотками, здійснене первісним кредитором, повністю відповідає умовам укладеного договору, здійснене в межах строку кредитування, є таким, що ґрунтується на законних та договірних підставах, а відтак підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.05.2026 позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 в користь ТОВ «ФК «Позика» 23940.99 грн заборгованості за Договором №85120664 про надання кредиту від 30.10.2021 та 7562.46 судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зокрема вважає пункт 10.6 Договору, яким строк позовної давності збільшено до 10 років, несправедливою умовою договору споживчого кредитування у розумінні законодавства про захист прав споживачів, оскільки договір є договором приєднання, і відповідач не мав можливості запропонувати свої умови.

Також вказує, що матеріали справи не містять технічних доказів (лог-файлів, довідок мобільного оператора тощо) генерації одноразового ідентифікатора, його направлення саме на фінансовий номер Відповідача та успішного введення саме цього коду Відповідачем у систему Позивача.

Крім того, зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме Відповідачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі Позивача, а довідка про ідентифікацію є внутрішнім документом Позивача, тому жодним чином не підтверджує проходження ідентифікації та підписання Кредитного договору.

Також звертає увагу на те, що маска картки, яка зазначена в наданій позивачем копії довідки iPay від 24.10.2025, відрізняється від маски картки, яка зазначена у довідці про ідентифікацію клієнта ТОВ «ФК «Ірбіс» від 01.09.2025.

Поряд з цим вважає, що позивачем не доведено набуття права вимоги саме до Відповідача, оскільки з наданих ним витягів і не повних копій документів не можна достовірно встановити набуття права вимоги саме за вказаним ним договором. Вважає, що витяги з додатків до договору факторингу з первісним кредитором без повних текстів реєстру боржників, не свідчить про перехід права вимоги.

Також вважає, що стягнута сума судових витрат у розмірі 7562.46 грн (з яких 5500 грн - витрати на правову допомогу позивача) є непропорційною до предмета позову та не відповідає вимогам розумності та справедливості.

Крім того, стверджує, що надані Позивачем копії електронних документів не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, у зв`язку з чим просить витребувати їх оригінали, а у разі їх ненадання - визнати надані Позивачем копії електронних доказів недопустимими.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив усі обставини даної справи та дав вірну оцінку доказам у ній, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків, зроблених судом.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.

З урахуванням вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено наступні обставини.

ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_2 30.10.2021 в електронній формі уклали Договір № 85120664 про надання кредиту, відповідно до умов якого кредитодавець надає Позичальнику Кредит в розмірі 7600 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повністю повернути Кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за Кредитом до 28.01.2022 шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства.

Відповідно до Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка є додатком №1 до договору, передбачено нарахування відсотків за весь час користування кредитом у розмірі 19380 грн, строк повернення - 28.01.2022.

Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 785905, номер телефону: 982679778 30.10.2021.

Додатковим договором № 1 до Договору про надання фінансового кредиту №85120664 від 30.10.2021 року від 14.11.2021 сторони погодили внесення змін до договору, зокрема, строк повернення кредиту - 12.02.2022, відсотки за весь строк користування - 18620 грн.

Також, згідно додаткового договору від 24.11.2021 до Договору про надання фінансового кредиту № 85120664 від 30.10.2021 сторони погодили внесення змін до договору, зокрема, строк повернення кредиту - 12.02.2022, відсотки за весь строк користування - 16340 грн.

Як видно із підтвердження ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. №3152_251024112922 від 24.10.2025, відповідно до договору на переказ коштів ФК-П-21/04-21 від 2021.04.06 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 30.10.2021 17:38:22 на суму 7600.00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 117099082, призначення платежу: 7600 грн на карту НОМЕР_1 .

Факт належності відповідачу карти та надходження коштів в сумі 7600 грн підтверджується інформацією та випискою АТ «Таскомбанк» від 20.05.2026, яка надана на вимогу суду.

ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «ФК «Ірбіс» 01.09.2025 уклали Договір факторингу № 01092025/1, відповідно до умов якого клієнт (Первісний кредитор) зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.4.1 вказаного Договору факторингу право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.

Первісний кредитор та позивач на виконання Договору факторингу підписали акт приймання передачі реєстру прав вимоги від 01.09.2025 та Реєстр прав вимоги, за яким від ТОВ «ФК «Ірбіс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі, зазначеному у Реєстрі прав вимоги, що підтверджується витягом із додатку №1 до договору.

Для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) Первісного кредитора зі сторони згідно Договору факторингу позивачем надано платіжну інструкцію від 02.09.2025 на суму 3490472.17 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 85120664, заборгованість складає у розмірі 25840 грн, що складається з: прострочених платежів по тілу кредиту - 7600 грн; прострочених платежів по процентах - 18240 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту укладення кредитного договору з відповідачкою та отримання останньою кредитних коштів, а тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за сумою кредиту, в тому числі частково за нарахованими відсотками.

З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листівках, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як належним чином встановлено судом першої інстанції, 30.10.2021 ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_2 уклали Договір № 85120664 про надання кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ірбіс» надала Позичальнику грошові кошти у розмірі 7600 грн на погоджених між сторонами умовах.

Зазначений договір, як і додаткові договори №1 від 14.11.2021 та від 24.11.2021, підписані електронними підписами директора ТОВ «ФК «Ірбіс» (ex38y1n6) та відповідачкою ОСОБА_2 (785905).

На виконання умов договору позивачем здійснено переказ коштів на банківський рахунок відповідачки, що підтверджується, зокрема, інформацією та випискою АТ «Таскомбанк» від 20.05.2026, яка надана на вимогу суду, відповідно до якої на картку № НОМЕР_1 , емітовану на фізичну особу ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), 30.10.2021, тобто того ж дня, коли укладено кредитний договір, надійшли кошти в сумі 7600 грн.

З огляду на вказані обставини, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що спірний договір між первісним кредитором та відповідачкою не укладався і кошти вона не отримувала.

Доводи апеляційної скарги про те, що маска картки, яка зазначена в наданій позивачем копії довідки iPay від 24.10.2025 відрізняється від маски картки, яка зазначена у довідці про ідентифікацію клієнта ТОВ «ФК «Ірбіс» від 01.09.2025, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки апелянтом не зазначено і не доведено походження зазначених коштів в сумі 7600 грн, які надійшли їй на картковий рахунок в день укладення кредитного договору, для наявності обґрунтованого сумніву, що дані кошти надійшли не на виконання умов спірного кредитного договору.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що пункт 10.6 Договору, яким строк позовної давності збільшено до 10 років, є несправедливою умовою договору споживчого кредитування, оскільки такий не був визначений банком в односторонньому порядку без реального узгодження з позичальником та підпису обох сторін.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану. Лише Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набув чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Таким чином, строк позовної давності за кредитним договором від 30.10.2021, станом на день звернення з позовом 21.03.2026 - не сплив.

Щодо доводів апелянта про відсутність у позивача права вимоги, то колегія суддів також вважає їх безпідставними, оскільки Відповідно до п.4.1 Договору факторингу право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Первісний кредитор та позивач на виконання Договору факторингу підписали акт приймання-передачі реєстру прав вимоги від 01.09.2025 та Реєстр прав вимоги, за яким від ТОВ «Ірбіс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі, зазначеному у Реєстрі прав вимоги, що підтверджується витягом із додатку №1 до договору.

Крім того, згідно з ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

З огляду на наведені вище положення ЦПК України, витяги з додатків до договору факторингу, які належним чином посвідчені та підписані сторонами, є належними доказами по справі, і доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції і щодо стягнутих з відповідачки судових витрат, в тому числі на правничу допомогу в сумі 5095.75 грн, із з урахуванням часткового задоволення позовних вимог.

При цьому апелянт не навів у своїй апеляційній скарзі жодних аргументів щодо необхідності зменшення таких витрат, формально зазначаючи лише про те, що дана справа є незначної складності та шаблонною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу становить 5500 грн, оскільки така сума відповідає критерії складеності справи, часу, витраченого адвокатом на виконання робіт та ціною позову.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.

Що стосується клопотання відповідачки про витребування у позивача оригіналів електронних доказів, то колегія суддів зазначає, що, будучи обізнаною про розгляд даної справи в суді першої інстанції та подаючи відзив на позовну заяву, відповідачка ОСОБА_2 не скористалася передбаченими ст.43 ЦПК України правами щодо подання клопотання про витребування доказів.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає за можливе витребовувати зазначені в апеляційній скарзі докази на стадії перегляду справи в апеляційному порядку, враховуючи також і те, що апелянт не наводить жодних аргументів щодо неможливості заявити таке в суді першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді