Вирок від 11 жовтня 2026 р. у справі №606/1260/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/1260/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/308/26Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч.1 ст.162 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю - секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі апеляційну скаргу прокурора Теребовлянської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025211080000178 від 24 липня 2025 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Іванівка Теребовлянського району Тернопільської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , має середню освіту, працює у фермерському підприємстві, не депутат, не одружений, раніше не судимий,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України та призначено йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі с. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік 6 (шість) місяців, з покладенням відповідно до ч.1 ст. 76 КК України обов`язку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Вирішено питання речових доказів.

Як визнав суд, ОСОБА_7 , будучи військовозобов`язаним, перебуваючи на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи достовірно обізнаним про введення на всій території України, згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 воєнного стану, а також проведення на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 на території України мобілізації до Збройних Сил України, усвідомлюючи свій обов`язок, передбачений ст.65 Конституції України, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період за таких обставин.

22.12.2024 ОСОБА_7 , який відповідно до довідки військово-лікарської комісії за №6939/8 від 20.12.2024 є придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_2 , працівниками цього відділу особисто вручено повістку, яка зобов`язувала його з`явитися 23.12.2024 р. о 08:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 на відправку.

Після отримання повістки та ознайомлення із її змістом ОСОБА_7 , з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, маючи можливість прибути 23.12.2024 о 08:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 для подальшого проходження служби у військових частинах, без поважних на те причин, не маючи передбачених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи належним чином повідомленим про наслідки відмови від виконання свого військового обов`язку та неявки за викликом, в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 1, 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», умисно не прибув у визначену повісткою дату та час до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки у військову частину по призову на військову службу під час мобілізації, внаслідок чого ухилився від призову на військову службу під час мобілізації та порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації.

Таким чином, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10 не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 , правильність кваліфікації його дій за ст. 336 КК України вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що застосовуючи до обвинуваченого ОСОБА_7 при призначенні покарання ст. 75 КК України та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції в повній мірі не врахував конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, а саме те, що обвинувачений визнаний придатним та будучи військовозобов`язаним, повідомленим у передбаченому законом порядку про призов на військову службу під час загальної мобілізації, не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 і таким чином фактично ухилився від призову на військову службу в особливий період.

Вважає, що для застосування ст. 75 КК України в даному випадку не може бути врахована така обставина як щире каяття обвинуваченого, оскільки таке наявне тоді, коли каяття є дієвим і включає в себе активні дії, однак обвинувачений ОСОБА_7 після вчиненого інкримінованого злочину впродовж досудового розслідування і судового розгляду лише формально заявляв про своє каяття, але не вживав жодних реальних і дієвих заходів для проходження служби.

На переконання прокурора, документи, які підтверджують перебування на лікуванні, не свідчать про зниження рівня суспільної небезпеки як особи обвинуваченого, так і вчиненого ним діяння, а лише підтверджують поважні причини відсутності у судових засіданнях; позитивні характеристики та відсутність судимостей також не нівелюють фактичну тяжкість такого діяння, особу винного та інші обставини справи.

Вказує, що що поза увагою суду першої інстанції залишився значний суспільний резонанс даної категорії кримінальних правопорушень, у зв`язку з чим призначене судом покарання із застосуванням ст. 75 КК України не сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, що повністю узгоджується з Постановою колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 05.02.2024 року у справі № 625/67/23.

Зазначає, що призначене покарання за ст. 336 КК України у мінімальному розмірі, передбаченою санкцією статті, без застосування до нього положень ст. 75 КК України, відповідатиме вимогам ст.ст. 50,65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Просить вирок Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року відносно ОСОБА_7 , скасувати в частині звільнення від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України у зв`язку з неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим за ст.336 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, за змістом якого вважає, що доводи апелянта є безпідставними і спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Стверджує, щ суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, і надав їм належну оцінку, що детально відображено у мотивувальній частині вироку.

Звертає увагу, що при призначенні покарання судом прийнято до уваги досудову доповідь представника органу пробації, відповідно до якої ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінюється як середній, а також враховано, що ОСОБА_7 має значні проблеми із здоров`ям, що підтверджується зчисленими виписками із медичної карти стаціонарного хворого.

Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 - без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу і просить вирок Підгаєцького районного суду від 18.06.2026 р. відносно ОСОБА_7 скасувати, в частині звільнення його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, у зв`язку з неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким обрати обвинуваченому покарання у виді 3 років позбавлення волі, яке слід відбувати реально; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_11 , які вирок суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим і тому просять залишити його без зміни та відмовити у задоволені апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом та кваліфікацію його дій за ст.336 КК України, апеляційний суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині апелянти не оскаржують.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є, в тому числі, застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Частиною другою статті 8 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

ЄСПЛ у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та «Фрізан проти росії» (рішення від 24 березня2005 року) указав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

У справі «Ізмайлов проти росії» (рішення від 15 жовтня 2008 року) ЄСПЛ установив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи», чого суд першої інстанції не дотримав.

Отже, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.

Згідно ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції, на виконання приписів указаної норми кримінального закону та положень судової практики, урахував:

-характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином;

-характеристику особи обвинуваченого, який раніше несудимий, офіційно працевлаштований, за місцем проживання характеризується позитивно, має значні проблеми зі здоров`ям, що підтверджується численними виписками із медичної карти стаціонарного хворого, де він неодноразово перебував на лікуванні в ході судового розгляду, на обліку в лікаря-нарколога не перебуває, проте перебуває у лікаря-психіатра з діагнозом “легка розумова відсталість”.

- відсутність обставин, що обтяжують покарання, відсутність судимостей.

За цих обставин, місцевий суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування покарання та звільнив від його відбування з випробуванням з покладенням обов`язків, визначених ст. 76 КК України.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню (ст. 75 КК України), унаслідок чого безпідставно прийнято рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.

Частиною першою статті 75 КК України встановлено, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільненні від відбування покарання з випробуванням.

Підстави звільнення особи від відбування покарання з випробуванням також визначив Верховний Суд у постанові від 19 липня 2018 року у справі № 755/6254/17, де указав, що: «згідно з законом ст. 75 КК України може бути застосована у тому разі, коли при призначенні покарання, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки звільнення з випробуванням має на меті настання позитивних змін в особистості засудженого та створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві».

Відтак умовою звільнення від відбування покарання з випробуванням є наявність таких соціальних чинників, які б давали суду підставу дійти висновку про виправлення і перевиховання без відбування покарання.

Колегія суддів звертає увагу, що твердження сторони захисту про поганий стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_7 , як одну з підстав застосовування судом положень ст.75 КК України, базується на медичній документації, яка датована періодом після вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Також, суд першої інстанції не надав належної оцінки суспільній небезпеці кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 , який у період дії воєнного стану та оголошеної загальної мобілізації свідомо ухилився від виконання свого конституційного обов`язку із захисту Батьківщини.

Крім того, місцевий суд не повною мірою урахував, що в умовах воєнного стану указане кримінальне правопорушення має особливий суспільний резонанс, а дії обвинуваченого, який ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, нівелюють важливість виконання конституційного обов`язку іншими громадянами.

Покарання має виховну мету, направлену на запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Ураховуючи, ситуацію, яка наразі склалася в країні (збройна агресія рф) та конституційний обов`язок кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений обвинуваченим ОСОБА_7 умисний злочин представляє значну суспільну небезпеку, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Відтак наслідки ухилення від військової служби в таких умовах мають через призначення покарання досягати мети, яка полягає у запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 636/6354/23 (провадження № 51-341км25) зроблено висновок, що: «відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовозобов`язаними кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, нівелює визначену статями 50, 65 КК України мету покарання і може призвести до збільшення кількості аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, а також неспроможності забезпечення належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призведе до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому».

Указані обставини у сукупності з іншими даними про особу ОСОБА_7 , який у контексті даного кримінального провадження є придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони, на переконання колегії суддів, виключають можливість його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, адже навіть здійснення нагляду з боку органів пробації не забезпечить виправлення і перевиховання винного.

Отже, допущене місцевим судом неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність - застосування закону, який не підлягав застосуванню (ст. 75 КК України) відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413 та п. 1 ч.1 ст. 420 КПК України є підставою для скасування вироку, в частині призначеного покарання, з ухваленням нового вироку судом апеляційної інстанції.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що вирок Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, слід скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ому покарання, за ст.336 КК України у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання про вид та строк покарання, яке необхідно призначити обвинуваченому ОСОБА_12 , колегія суддів враховує, що він повністю визнав свою вину у вчиненому; раніше до кримінальної відповідальності не притягувався; позитивно характеризується за місцем свого проживання та поганий стан здоров`я, що підтверджується медичною документацією, долученою до матеріалів провадження.

Наведені обставини колегія суддів вважає такими, що пом`якшують покарання.

Обставин, які обтяжують покарання, у цьому кримінальному провадженні не встановлено.

На переконання колегії суддів, наведені вище обставини, які пом`якшують покарання, у сукупності з даними про особу обвинуваченого, є такими, що не свідчать про його суспільну небезпечність і настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що призначення обвинуваченому ОСОБА_13 навіть мінімального покарання в межах санкції статті обвинувачення було б явно недоцільним і несправедливим, а тому слід застосувати статтю 69 КК України і перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення і визначити таке покарання у виді штрафу.

Таке покарання, на думку колегії суддів, повністю узгоджуватиметься з критерієм “справедливості”, правову позицію щодо якого висловив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі N 1- 3/2004, зазначивши, що “окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права — є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного та особою винного”.

Також, таке покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, є необхідним для досягнення його мети, тобто, необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, а оскаржуваний вирок місцевого суду змінити, в частині призначення покарання, з ухваленням нового вироку судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420 КПК України, суд , —

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Теребовлянської окружної прокуратури Тернопільської області ОСОБА_14 — задовольнити частково.

Вирок Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року у кримінальному провадженні, № 12025211080000178 від 24.07.2025 р., в частині призначення покарання ОСОБА_7 , — скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_12 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

В решті вирок Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2026 року відносно ОСОБА_7 — залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий

Судді