Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №686/24047/25 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/24047/25

Провадження № 2/686/7755/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд

в складі: головуючого - судді Стефанишина С.Л.,

при секретарі - Мороз А.О. за участю позивача та представника третьої особи ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Розсошанської сільської ради про встановлення тимчасової заборони на виїзд малолітньої дитини за межі України без згоди матері,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В червні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просить встановити тимчасові заборони на виїзд малолітньої дитини за межі України без згоди матері посилаючись на те, що батько дитини чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною, неодноразово повідомляв, що має намір вивезти сина за кордон без згоди матері, що унеможливить їхнє спілкування та викликає побоювання, що дитина до України може не повернутися, позивач просив суд заборонити виїзд дитини за межі України (за кордон) без згоди матері, без визначення тривалості виїзду та країни виїзду.

Враховуючи вище викладене, просить позов задовольнити.

В судове засідання позивач з`явилася, підтримала позовні вимоги, надала суду пояснення, що відповідають змісту позовних вимог.

Відповідач у судове засідання не з`явився проте, направив до суду заяву про розгляд справи без його участі, заперечив проти позову.

Представник третьої особа у судовому засіданні заперечила проти позовних вимог посилаючись на те, що зазначені вимоги порушують інтереси неповнолітньої дитини.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 25.08.2025 року відкрито провадження, справу призначено у підготовче засідання у загальному проваджені.

Протокольною ухвалою від 04.11.2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Службу у справах дітей Розсошанської сільської ради.

Ухвалою суду від 16.09.2026 року закінчено підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду на 07.10.2026 року.

07.10.2026 року ухвалено рішення по справі.

3. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

В судовому засіданні встановлено, що від шлюбу між сторонами, народився ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної РАЦС по м. Хмельницькому реєстраційної служби Хмельницького МРУЮ 30.12.2014 року.

Даними Розсошанської сільської ради підтверджується, що дитина проживає з батьком, без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 згідно довідки №3 від 16.10.2025 року.

4. Мотивована оцінка аргументів сторін, порушення прав

Суд вважає, що відсутні законні підстави для заборони виїзду малолітнього ОСОБА_5 2014 року народження за межі України без згоди матері, оскільки позивач не довела створення відповідачем реальної загрози неправомірного вивезення дитини.

Внесення Кабінетом Міністрів України у 2022 році змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, зокрема доповнення їх пунктом 23 щодо порядку виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, було обумовлено введенням воєнного стану в Україні внаслідок агресії російської федерації, пов`язаними із цим ризиками та обмеженнями і необхідністю врахування в першу чергу найкращих інтересів дітей.

Такий порядок виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, на час воєнного стану наразі є загальним для всіх дітей - громадян України. Підстав для виняткового врегулювання цього питання саме щодо неповнолітньої дитини позивачем у цій справі, не доведено.

В ході розгляду справи позивач не спростував презумпцію добросовісності та розумності поведінки батька дитини, що є його процесуальним обов`язком відповідно до приписів статей 12, 81 ЦПК України.

Доводи позивача, що відповідач має намір вивезти за кордон спільного з позивачем сина, не можуть бути визнані такими, що підтверджені достатніми та достовірними доказами. Позивач не надав доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, порушення його прав або прав дитини чи наявності реальної загрози порушення цих прав та не довів, що конкретні дії відповідача призведуть до порушення прав дитини або його прав.

Крім цього, суд звертає увагу позивача на те, що неприязні стосунки між батьками та створення конфліктних ситуацій негативно впливають на відносини батьків з дитиною, не можуть обмежувати її прав та можуть негативно впливати на психічний стан неповнолітньої дитини, що буде відображатись на відношенні до батьків, його вихованні, формуванні переконань та поведінці в майбутньому.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, тому позов слід задовольнити в повному обсязі.

5. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.

Статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною третьою статті 313 ЦК України визначено, фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Порядок перетину кордону громадянами України визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724, з відповідними змінами).

Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України).

На час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.

Способами захисту сімейних прав та інтересів статтею 18 СК України визначено, зокрема наступні: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

При вирішенні спору суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Переміщення дитини за межі держави постійного місця її проживання без згоди того з батьків, який здійснює опіку над дитиною, визнається незаконним згідно з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Філософія цієї Конвенції полягає в боротьбі проти збільшення міжнародних викрадень, заснованій на бажанні захистити дітей та тлумаченні їхніх справжніх інтересів. Відповідно, мета попередження та негайного повернення відповідає концепції "найкращих інтересів дитини".

За відсутності у національному законодавстві чітких положень, якими б було врегульовано порядок вирішення питання застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд дитини за межі України та подальшого скасування такої заборони, Верховний Суд, виходячи із положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей й Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, статті 5 ЦПК України, вважає, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосуван ня у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.

Вказане узгоджується із висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/17184/19.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1,2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

6. Судові витрати

Судові витрати складаються із судового збору за пред`явлення позову не підлягають до стягнення з відповідача так, як в задоволенні позову, відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 5, 7, 10, 12, 13, 17, 18, 81, 141, п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 259, ч. 6, 8 ст. 259, ст. ст. 263 - 267, ч. 6, 7 ст. 268, ч. 1, 2 ст. 273, ч. 1 ст. 352, ст. 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Розсошанської сільської ради про встановлення тимчасової заборони на виїзд малолітньої дитини за межі України без згоди матері - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 13.10.2026 року.

Суддя Сергій Стефанишин