Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №308/9840/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/9840/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого судді Логойди І.В., за участі секретаря судового засідання Сабо І.Й., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №308/9840/26 за позовом ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позовні вимоги мотивує наступним. Позивачка зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Також у вказаній квартирі зареєстровані треті особи, а саме: брат - ОСОБА_2 , сестра - ОСОБА_3 та дочка — ОСОБА_4 . Окрім того, в квартирі зареєстрований відповідач - ОСОБА_5 , який в ній не проживає з самого моменту реєстрації (прописки), а саме з 13.05.2004р. Наведене підтверджується довідкою ПП «Ужгородський будинковий сервіс» та актом про відсутність (не проживання) особи (осіб) за місцем реєстрації. Згідно з ордером № 0495 серії УГ, виданим на підставі рішення виконавчого комітету міської Ради депутатів трудящих міста Ужгорода від 04.11.1976 р., останній видавався на вселення квартиру на ім`я матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть. Реєстрація місця проживання відповідача у квартирі створює перешкоди у користуванні житлом та порушує її права, оскільки, відповідач не бере участь в утриманні житла, комунальні платежі не сплачує, особистих речей у квартирі не має. Він добровільно залишив житло та не проживає в ньому понад 12 років без поважних причин. Водночас протягом всього цього часу факт його реєстрації за вказаною адресою, утруднює можливість вільно користуватись та розпоряджатись житлом, позбавляє права на подальшу приватизацію квартири, оформлення субсидії на сплату комунальних.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.07.2026 провадження у зазначеній справі було відкрито в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.

У судове засідання позивач не з`явилася, просить розглянути справу без її участі.

Відповідач у судове засідання не з`явився повторно, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.

Треті особи подали заяву про розгляд без їх участі, позовні вимоги просять задовольнити.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо за положеннями ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

Судом установлено, що до суду звернулася громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що надала копію паспорта НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьки – ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00018872743 09.02.1991 зареєстровано шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.11.2011 розірвано шлюб.

Згідно з доданою копією ордера виконавчого комітету Ради депутатів трудящих міста Ужгорода від 04.11.1976 №0495 серії 9Г, виданий ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_3 , склад сім`ї ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 .

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з копією довідки ПП «Ужгородський будинковий сервіс» №83 від 09.06.2026 видана ОСОБА_1 в тому, що вона дійсно проживає в АДРЕСА_4 , склад її сім`ї складає: брат ОСОБА_2 , сестра – ОСОБА_3 , донька – ОСОБА_4 , а ОСОБА_5 зареєстрований, але не проживає згідно акту б/н про відсутність/не проживання особи за місцем реєстрації.

Згідно з актом про відсутність (не проживання) особи за місцем реєстрації ПП «УжбудСервіс» від 05.06.2026 склали акт про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не проживає за даною адресою: АДРЕСА_4 з моменту прописки, ОСОБА_5 проживає в іншому районі міста, має іншу сім`ю, виїхав на постійне місце проживання і т.д..

Згідно з копією форми А ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прописаний 13.05.2004 за адресою: АДРЕСА_2 , а згідно з формою В позивачка зареєстрована з 28.01.1988.

Додано копію типового договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 30.09.2019, укладеного ПП «Ужбудсервіс» з ОСОБА_6 .

Згідно з довідкою відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.07.2026 №1925/03.4-06 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 9 Житлового кодексу України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

За змістом частин першої та другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної в місті Ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

За положеннями статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем-громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Вимогами ст. 71 Житлового кодексу України передбачено, зокрема, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у певних визначених випадках.

Статтею 72 Житлового кодексу України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, яким відповідно до законодавства було надано житло з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади і які фактично проживають у такому житлі, якщо зберігаються обставини, які були підставою для надання їм такого житла, та/або вони не втратили право на користування таким житлом, а у встановлених законом випадках - право на безоплатне отримання житла для постійного проживання або у власність, без попереднього надання таким особам (їхнім сім`ям) суб`єктами, що здійснюють виселення, переселення чи відселення, іншого житла, придатного для проживання, крім випадків, якщо виселення проводиться добровільно або на підставі рішення суду.

Виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, які є стороною спору про підстави їх виселення та/або їх проживання у житлі, та/або виселення з житла, - до вирішення такого спору в досудовому або судовому порядку відповідно до закону, крім визначених законом випадків відселення у зв`язку з ліквідацією наслідків аварій, пожеж, інших надзвичайних ситуацій, збройної агресії.

Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже, підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Відповідно до ст.ст.401, 402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Підстави припинення сервітуту визначені також у ст.406 ЦК України. Ними, зокрема являються: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; сплив строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Частиною 2 ст.406 ЦК України передбачено припинення сервітуту на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмові згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Матеріалами справи доведено реєстрацію місця проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_4 та не проживання такого з моменту реєстрації за вказаною адресою згідно з актом від 05.06.2026 та довідкою від 09.06.2026, що свідчить про тривалість не проживання відповідача у даному житлі, відсутність необхідності у даному житлі, не понесення витрат на утримання такого. Поряд з цим, позивачка проживає у зареєстрованому житлі, зазначає, що несе витрати на його утримання, бажає приватизувати таке. Доказів того, що відповідач має потребу у спірному житлі суду не надано.

Водночас, припинення права користування відповідача спірним житлом має відповідати пропорційності в розумінні положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (заява № 58255/00) суд визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Разом із тим, судом встановлено порушення права позивача як у контексті статті 8 Конвенції, так і як користувача житлового приміщення, що гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, суд дійшов висновку, що у даному випадку інтереси позивача перевищують інтереси відповідача, а відтак, правові підстави користування чужим майном у відповідача відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного наданого суду доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ст.141 ЦПК України шляхом стягнення з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.1-4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_6 РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована адреса: АДРЕСА_6 , паспортні дані та РНОКПП невідомі.

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_6 Паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Ужгородським MB УМВС України в Закарпатській області 10 квітня 2002 р.

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_6 РНОКПП НОМЕР_7 .

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса: АДРЕСА_6 РНОКПП НОМЕР_8 .

Повне рішення складено 13.10.2026.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області І.В. Логойда