Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №463/7220/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/7220/25 Головуючий у 1 інстанції: Білоус Ю.Б.

Провадження № 22-ц/811/1653/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 – Тимошика І.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третьої особи: ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя, –

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третьої особи: ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя.

Позов мотивувала тим, що 12 вересня 2015 року між нею та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 08 травня 2025 року.

У шлюбі у них народилося двоє малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час шлюбу вони спільно придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на відповідача, що порушує її право спільної сумісної власності на спірну квартиру.

На час розірвання шлюбу між ними була усна домовленість про визначення рівних часток на вищезазначену квартиру, однак відповідач категорично відмовився на визання за нею права власності на половину спільного майна подружжя.

З наведених підстав просила визнати спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третьої особи: ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя – задоволено.

Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 ідеальну частину квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5 478,50 грн. судового збору.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що в прохальній частині позовної заяви позивач не просила поділити майно, а позовні вимоги обґрунтовувала одноособову реєстрацію квартири за відповідачем, відтак поділивши майно подружжя, суд вийшов за межі позовних вимог.

Строк позовної давності щодо оскарження реєстрації квартири за відповідачем закінчився 15 серпня 2019 року, а пред`явивши позов через десять років позивачка пропустила строк позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено відповідачем.

Висновок суду про те, що позивачка дізналася про порушення її права лише після розірвання шлюбу та відмови відповідача визнавати за нею право власності на 1/2 частку квартири, не відповідає обставинам справи.

Оскільки батько відповідача сплатив пайові внески в повному обсязі, а половина усієї вартості квартири сплачена до реєстрації шлюбу, спірна квартиру не може бути визнано спільною власністю подружжя.

Факт наявності та зберігання у батька відповідача документів, підтверджує те, що саме за його кошти придбано спірну квартиру.

ОСОБА_4 безоплатно відчужив своєму синові ОСОБА_1 пай в ЖБК «Винники-2», який набув майно в особисту приватну власність, а позивачка не оспорювала цей правочин.

Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, представника ОСОБА_3 – ОСОБА_7 на їх заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч.ч 1, 2 статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 Сімейного кодексу України передбачено, що об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (ч. 4 ст. 71 СК України).

Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

Вирішуючи спори між подружжям стосовно поділу майна, судам необхідно встановлювати обсяг майна, яке було придбане подружжям за період шлюбу, час його придбання та джерела походження коштів на його придбання.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі №447/3676/14-ц та від 30 листопада 2023 року у справі № 640/16611/18.

Судом встановлено, що 12 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб про що складено актовий запис № 67, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу від 12 вересня 2015 року, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції у Львівській області.

Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим Перемишлянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим Перемишлянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 08 травня 2025 року у справі №463/3323/25 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Згідно з витягом з реєстру Львівської територіальної громади № 2025/005818818 від 06 травня 2025 року місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1 .

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 66291942 від 19 серпня 2016 року підтверджується, що 15 серпня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі посвідчення члена ЖБК «Винники-2» та довідки № 28 від 08 серпня 2016 року, виданої ЖБК «Винники-2».

Згідно з технічним паспортом від 09 жовтня 2015 року квартира АДРЕСА_1 розташована на 7 поверсі семиповерхового будинку та складається з двох кімнат житловою площею 35.7 кв.м., у тому числі 1-а кімната 22.3 кв.м., 2-а кімната – 13.4 кв.м., кухні площею 11.7 кв.м., вбиральні площею 2.1. кв.м., ванної кімнати площею 3.5 кв.м., коридору площею 11.7 кв.м. Квартира обладнана балконом 0.8 кв.м.

Згідно з звітом про оцінку майна від 16 липня 2025 року, наданим Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова експертиза» на замовлення ОСОБА_3 , ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 547 842 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 вказує, що вищезазначена квартира придбана під час шлюбу, а відтак є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим просила визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку квартири, виходячи з презумпції рівності часток подружжя.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Встановлення обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя під час поділу спірного майна, здійснюється судом у кожному випадку окремо із урахуванням наданих сторонами доказів.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі № 521/11825/20.

Заперечуючи щодо визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності, ОСОБА_1 вказує, що така набута сторонами за час шлюбу, однак джерелом набуття квартири стали не спільні сумісні кошти чи спільна праця, а кошти інших осіб, а саме, його батька ОСОБА_4 , який ще до укладення шлюбу між сторонами став асоційованим членом житлово-будівельного кооперативу «Винники-2» та за свої кошти сплатив пайовий внесок в повній сумі, а в подальшому відступив йому права на свій пай.

З матеріалів справи вбачається, що 26 серпня 2015 року між Житлово-будівельним кооперативом «Винники-2» та ОСОБА_4 укладено договір про сплату пайових внесків у ЖБК «Винники-2» № 35, за умовами якого ЖБК зобов`язується організувати будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , здати його в експлуатацію, передати у власність квартиру, обумовлену цим договором учаснику, який повністю сплатив пайовий внесок, та в подальшому організувати обслуговування будинку.

Згідно з порядком розрахунків, що є додатком № 1 до договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Винники-2» № 35 від 26 серпня 2015 року, розмір пайового внеску з врахуванням площі квартири згідно проекту та вартості будівництва одного квадратного метра на день укладення договору становить 642114.00 грн. Учасник сплачує пайовий внесок на розрахунковий рахунок ЖБК в наступному порядку: 27 серпня 2015 року – 322114.00 грн; 01 жовтня 2015 року – 160 000 грн; 01 грудня 2015 року – 160 000 грн.

Згідно з довідкою від 14 червня 2016 року № 34, виданою ЖБК «Винники-2», сплата пайових внесків ОСОБА_4 на підставі договору № 35 від 26 серпня 2015 року проведене в повному обсязі і вчасно в сумі 642114.00 грн.

На підставі договору про відступлення права вимоги від 15 червня 2016 року ОСОБА_4 відступив ОСОБА_1 право вимоги за договором про сплату пайових внесків у ЖБК «Винники-2» № 35 від 26 серпня 2015 року.

Згідно з посвідченням члена НОМЕР_3 від 08 серпня 2016 року ОСОБА_1 є членом ЖБК «Винники-2».

При цьому, повну оплату пайових внесків за квартиру АДРЕСА_1 здійснено 01 грудня 2015 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі.

Належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режиму спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів.

Тільки у разі встановлення вказаних фактів і визначення критеріїв до спірної квартири можуть бути застосовані норми права щодо спільного сумісного майна подружжя.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 703/3090/17.

Матеріалами справи підтверджується, що сплата коштів, відступлення права вимоги за договором про сплату пайових внесків у ЖБК «Винники-2» № 35 від 26 серпня 2015 року та реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_1 відбулася у період перебування його у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав доказів, які б підтверджували джерело походження коштів, сплачених як пайові внески за квартиру, зазначивши лише, що такі сплачені його батьком – ОСОБА_9 , на підтвердження чого надав копії квитанцій про сплату пайових внесків, платником в яких, як встановлено судом першої інстанції, зазначено ОСОБА_4 .

Однак, сам по собі факт зазначення особи як платника у квитанції чи платіжному дорученні не є беззаперечним доказом того, що кошти було сплачено цією особою за рахунок її власних коштів.

В письмових поясненнях ОСОБА_4 зазначив про те, що він самостійно сплатив усі кошти за квартири, не вказавши при цьому джерела походження коштів.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_4 необхідної суми коштів для сплати пайових внесків на час здійснення таких платежів, які б давали підстави для висновку про особистий статус джерела походження коштів, сплачених в якості пайових внесків.

Встановивши, що квартира АДРЕСА_1 набута у власність під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності майна подружжя, суд першої інстанції обґрунтовано визнав його спільною власністю подружжя та здійснив поділ в рівних частках.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 ідеальну частину квартиру АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя.

Доводи апеляційної скарги про те, що в прохальній частині позовної заяви позивач не просила поділити майно, а суд, поділивши спірну квартиру, вийшов за межі позовних вимоги, є безпідставними, оскільки зміст позовної заяви свідчить про те, що позивачка звернулася до суду з позовом саме про поділ майна подружжя, в прохальній частині позовної заяви просила визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку квартири.

Покликання апелянта на те, що пайові внески в повному обсязі сплачені саме батьком відповідача, не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності, є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, які б порушували право власності позивачки на спірну квартиру.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17.

З огляду на наведене, правильним є висновок суду інстанції про те, що позивачем не пропущено позовної давності на звернення до суду з даним позовом, оскільки до звернення з даним позовом відповідач не заперечував і не оспорював право позивачки на спірну квартиру.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.