Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №442/6864/25 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №442/6864/25

Суддя: Савуляк Р. В.

Справа № 442/6864/25 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/811/4410/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов мотивувало тим, що 30 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та ОСОБА_4 шляхом обміну електронними повідомленнями укладено договір про надання споживчого кредиту № 1537511, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 29900.00 грн.

Кредитний договір підписано електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора, відтак дотримана письмова форма договору.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету та пароля кредитний договір не був би укладеним.

Надавши кредитні кошти позичальнику шляхом їх перерахування на банківську карту, кредитодавець повністю виконав зобов`язання за умовами кредитного договору.

Відповідачка виконувала взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов кредитного договору, сплачуючи поточні місяці платежі з простроченням, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість загальний розмір якої становить 135652.49 грн, з яких 29899 грн – за тілом кредиту, 90802.50 грн – за процентами та 14950 грн – за пенею.

На підставі договору факторингу № 01.02-01/25 від 20 січня 2025 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», до нього перейшло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року.

З наведених підстав просили стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року в розмірі 135652.49 грн.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за договором № 1537511 про надання споживчого кредиту від 30 травня 2024 року в розмірі 85267,96 грн та 1522,72 грн. понесених судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2025 року оскаржив представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що умови договору щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами є несправедливими, суперечать вимогам Закону «Про захист прав споживачів» та засадам справедливості, добросовісності, розумності .

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми процентів спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували перехід до нього права грошової вимоги до ОСОБА_3 за договором №1537511 від 30 травня 2024 року про надання споживчого кредиту, укладеного між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит», що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вважає, що подана позовна заява неналежно оформлена та подана до суду з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки подана в електронному виді, але не через Єдину судову інформаційну телекомунікаційну систему.

Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що 30 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 1537511, підписаний споживачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

За умовами договору про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року товариство надає споживачу кредит у національній валюті України – гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Пунктом 1.2. договору про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року передбачено, що сума кредиту (загальний розмір) складає 29900.00 грн.

Строк кредиту – 360 днів (п. 1.3. договору про надання споживчого кредиту №1537511 від 30 травня 2024 року).

Згідно з п. 1.5.1. договору про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року стандартна процентна ставка становить 1.5 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3. цього договору.

Пунктом 1.5.2. договору про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року передбачено, що знижена процентна ставка становить 0.9. % в день та застосовується у випадку, якщо споживач як учасник програми лояльності товариства, до 29 червня 2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного у Графіку платежів.

Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно з кількістю платежів, їх розміром, періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів (п. 5.1. договору про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року).

Графіком платежів, що є додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року, передбачено розрахунковий період, який становить 30 днів, суму платежу за розрахунковий період в розмірі 13455 грн щомісячно, крім першого платежу – 8073 грн та останнього платежу – 43355 грн.

Згідно з листом ТОВ «Пейтек» № 20250120-488 від 20 січня 2025 року на виконання умов договору про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року на банківську картку № НОМЕР_1 30 травня 2024 року перераховано 29900 грн.

20 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу №01.02-01/25, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» відступає за плату, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» набуває права вимоги до боржників, зазначених в Реєстрі боржників.

Права вимоги відступаються в розмірі заборгованостей, що зазначені в п. 2.2 цього договору на дату відступлення з правом подальшого нарахування (отримання) майбутніх процентів, штрафних санкцій, комісій та інших платежів, що передбачені кредитними договорами (п. 3.1.1. договору про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року).

Пунктом 3.1.3. договору факторингу № 01.02-01/25 від 20 січня 2025 року передбачено, що право вимоги переходить до фактора після підписання сторонами цього договору, з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників.

Згідно з витягом з реєстру боржників, що є додатком № 1 до договору факторингу №01.02-01/25 від 20 січня 2025 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_4 за договором про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року.

Платіжною інструкцією №9897 від 21 січня 2025 року підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» 1 664 956.63 грн як плату за договором факторингу №01.02-01/25 від 20 січня 2025 року.

Таким чином, позивач надав належні та допустимі докази, якими підтверджується перехід до нього прав вимоги, в тому числі і за договору про надання споживчого кредиту №1537511 від 30 травня 2024 року.

Зазначені обставини спростовують доводи апеляційної скарги щодо ненадання належних та допустимих доказів, які б підтверджували перехід до Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» права грошової вимоги за договором №1537511 від 30 травня 2024 року про надання споживчого кредиту.

Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 , виданим 07 липня 2024 року Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, підтверджується, що 07 липня 2024 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу прізвищ дружини – ОСОБА_6 .

Згідно з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року така становить 135652.49 грн з яких 29899.99 грн – заборгованість за тілом кредиту, 90802.50 грн – заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, 14950 грн – заборгованість за пенею.

Як вбачається з вищезазначеного розрахунку заборгованості проценти за користування кредитними коштами нараховувалися в межах строку кредитування за базовою процентною ставкою 1.5 % в день. що відповідає умовам договору.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності з 24 грудня 2023 року.

Положення частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки вводяться в дію поетапно.

Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Враховуючи встановлений частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, починаючи з 30 травня 2024 року розмір процентної ставки для нарахування відсотків за користування кредитними коштами не міг перевищувати 1,5 % в день від залишку неповерненої суми кредиту, а після спливу 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року не міг перевищувати 1 % в день, тому нарахування відповідачу процентів за користування кредитними коштами за процентною ставкою 1,5 % в день після 20 серпня 2024 року є неправомірним.

Зазначені обставини суд першої інстанції врахував при визначені розміру заборгованості, стягнувши проценти за користування кредитними коштами в розмірі, що відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимальної денної процентної ставки.

При цьому, судом враховані суми платежів на погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року, здійснені відповідачкою 29 червня 2024 року в розмірі 8073 грн та 29 липня 2024 року в розмірі 1140 грн.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідачка, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження виконання нею зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту № 1537511 від 30 травня 2024 року щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами в повному обсязі та відсутності у неї заборгованості за кредитним договором, чи наявної заборгованості в іншому розмірі.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за договором № 1537511 про надання споживчого кредиту від 30 травня 2024 року в розмірі 85267,96 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що нараховані проценти є несправедливими, суперечать вимогам пункту 5 частини 3 статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» та засадам справедливості, добросовісності, розумності, є необґрунтованими, оскільки пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню без відповідної позовної вимоги споживача щодо оспорення умов договору про споживчий кредит. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua