Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №644/9000/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 644/9000/25

провадження № 22-ц/818/4495/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – Територіальна громада Шевченківської селищної ради Куп`янського району Харківської області, Шевченківська селищна військова адміністрація Куп`янського району Харківської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 24 квітня 2026 року в складі судді Шевченка С.В.

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади Шевченківської селищної ради Куп`янського району Харківської області, Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору міни зареєстрованого 11 жовтня 1995 року в. о. Державного нотаріуса Шевченківської державної нотаріальної контори Харківської області між ОСОБА_3 , нею, яка діяла як за себе особисто так і за своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; та ОСОБА_6 , укладено договір міни, згідно якого, належна ОСОБА_6 на праві власності 1/2 частина житлового будинку із відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці державного резерву розміром 1200 кв. м.; обміняна на належну ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , яка діяла як за себе особисто так і за своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 ,-12.01.1988 по 1/4 частини кожному квартиру АДРЕСА_2 . Зазначений житловий будинок площею 73,3 кв. м. в плані земельної ділянки зазначений літ. А, з надвірними будівлями та службами чотири сараї літ. Б, Б-1; б-2; В; гараж літ. Е, вбиральня літ. У; два погреби – ями літ. Г і Д; огорожа літ. Д.

За заявою співвласниці ОСОБА_7 в житловому будинку літ. А в користування ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , яка діяла як за себе особисто так і за своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , переходять наступні приміщення коридор 2-1; розм. 2,5 м. кВ.; веранда 2-2 розмір 6.1м. кВ.; прихожа 2-8 розмір 4-7 кв. м.; житлова кімната 2-3 розмір 14. 3 м. кВ.; житлова кімната 2-4 розмір 8,2 м. кв.; житлова кімната 2-5 розмір 9,1 кв. м. ; кухня 2-6 розмір 7,8 кв.м.; приміщення під газ 2-7 розмір 4.00 м.кв.; огорожа 2-8 розмір 4,7 кв.м.; а також надвірні будівлі і служби: сарай літ. В; гараж літ. Е; вбиральня літ. У; погріб-яма літ. літ. Д, згідно плану забудови і плану земельної ділянки, виконаних Шевченківським БТІ 19.01.1966.

Згідно Розпорядження Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області №1127, АДРЕСА_3 .

Рішенням про відмову у проведенні реєстраційних дій № 80377853 від 14 серпня 2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Шевченківської селищної ради Куп`янського району Харківської області Клінкуш М.Л. розглянуто заяву від 31.07.2025 № 68191498 про реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень та відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у державній реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначила, що підставою такої відмови вказано, що при розгляді заяви було виявлено документ - договір міни, наданий для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, не містить відомостей, відмітки щодо державної реєстрації речових прав до 01 січня 2013 року.

Вказала, що нею надано документи, що підтверджують її право власності на майно, отримати інформацію щодо зареєстрованого її права власності на теперішній час неможливо, вона не має можливості розпоряджатися своїм майном, тому іншого шляху, окрім визнання права власності на частину будинку в судовому порядку, не має.

Просила визнати за ОСОБА_10 право власності на 1/4 частину квартири у 1/2 житлового будинку із відповідною 1/2 частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме наступні приміщення: коридор 2-1; розм 2,5 м. кв.; веранда 2-2 розмір 6.1м. кв.; прихожа 2-8 розмір 4-7 кв.м.; житлова кімната 2-3 розмір 14,3 м. кв.; житлова кімната 2-4 розмір 8,2 м. кв.; житлова кімната 2-5 розмір 9,1 кв.м.; кухня 2-6 розмір 7,8 кв.м.; приміщення під газ 2-7 розмір 4.00 м.кв.; огорожа 2-8 розмір 4,7 кв.м.; а також надвірні будівлі і служби: сарай літ. В; гараж літ. Е; вбиральня літ. У; погріб-яма літ. літ. Д, згідно плану забудови, виконаного Шевченківським БТІ 19.01.1966.

Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 24 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_10 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_10 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що державним реєстратором було відмовлено у реєстрації права власності на спірне майно, у зв`язку із відсутністю проведення реєстрації вказаного майна до 01 січня 2013 року. Виходячи зі змісту Договору міни від 11 жовтня 1995 року про право власності на житло слід дійти висновку, що зазначена квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , тому, за відсутності доведення іншої домовленості між ними, вважається, що частки кожного із співвласників у цьому праві спільної сумісної власності є рівними. Кожному із співвласників належить право власності на 1/4 частку у праві власності на квартиру.

Зазначила, що рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 20 листопада 2025 року визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину спірної квартири; рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 12 березня 2026 року визнано за ОСОБА_12 право власності на частину спірної квартири.

Вказала, що вона не претендує на частку інших співвласників, спір між співвласниками відсутній, а рішення суду про підтвердження її права власності на частку квартири у житлового будинку із відповідною частиною надвірних будівель не порушить права та не вплине на обов`язки інших співвласників.

Посилалася на те, що у проведенні державної реєстрації відмовлено державним реєстратором через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013. Вона на підставі наданих доказів довела своє право власності на спірну квартиру. Однак вона не може провести державну реєстрацію свого права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна через відсутність реєстрації речових прав на майно до 01.01.2013. Ситуація, що склалася, створила для неї невизначеність у взаємовідносинах як власниці частки вказаної житлової квартири, яку вона набула у власність у жовтні 1996 року на підставі договору міни з іншими суб`єктами правовідносин. Подання вказаного позову має на меті усунення вказаної невизначеності та створення необхідних умов для реалізації своїх прав на вказану частку квартири й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Зазначила, що належним відповідачем у справі має бути Шевченківська селищна військова адміністрація та Шевченківська селищна рада Куп`янського району Харківської області, оскільки нерухоме майно, яке є предметом позову, знаходиться в їх юрисдикції і відповідач може бути єдиним потенційним заявником (претендентом) на вказане майно.

Вважала, що суд першої інстанції, вирішуючи спір про визнання права власності на частку у майні, з`ясувавши хто є належним відповідачем у справі, не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача. Суд не запропонував їй залучити співвідповідачів у справі чи здійснити заміну відповідача. Жодних доказів того, що суд запропонував їй здійснити заміну другого відповідача матеріали справи не містять.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_10 необхідно задовольнити частково, рішення суду – скасувати.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з нотаріально засвідченою копією договору міни від 11.10.1995, посвідченого в.о. державного нотаріуса Шевченківської державної нотаріальної контори Гречук Е.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 1525, ОСОБА_13 з однієї сторони та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , яка діє за себе та як законний представник своїх дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_1 , з іншої сторони, здійснили наступний обмін: ОСОБА_13 належну їй 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , поміняла на належні ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_14 та ОСОБА_1 по 1/4 частці кожному квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

У договорі в п. 2 вказано, що вищевказаний житловий будинок площею 73,3 кв.м. в плані земельної ділянки позначений літерою «А», а при будинку є такі надвірні споруди та служби: чотири сараї літ. «Б, ,б-1, б-2, В», гараж літ. «Е», вбиральня літ. «Т», ще одна вбиральня літ. «У», два погріба-ями літ. «Г, Д», огорожа.

На першій сторінці договору є примітка такого змісту: «За заявою співвласниці ОСОБА_7 в житловому будинку літ. «А» у користування ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та неповнолітніх ОСОБА_14 , ОСОБА_1 , переходять такі приміщення: коридор 2-1 розміром 2,9 кв.м., веранда 2-2 розміром 6,1 кв.м., житлова кімната 2-2 розміром 14,3 кв.м., житлова кімната 2-4 розміром 8,2 кв.м., житлова кімната 2-5 розміром 9,1 кв.м., кухня 2-6 розміром 7,8 кв.м., приміщення під газ 2-7 розміром 4,0 кв.м., прихожа 2-8 розміром 4,7 кв.м., а також надвірні споруди та служби: сарай літ. «В», гараж літ. «Е», вбиральня літ. «Т», погріба-яма літ. «Д» згідно з планом на будівлю та земельну ділянку, складених Шевченківським БТІ 19.01.1988 (а.с.32-35).

Згідно з розпорядженням №1127 від 29.12.2023 «Про перейменування вулиць Шевченківської селищної територіальної громади» АДРЕСА_3 (а.с.29-31).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.09.2025 вбачається, що відсутні відомості стосовно реєстрації права власності за ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9,28).

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , власниками кожен по 1/2 частині є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .

Також з технічного паспорту вбачається, що житловий будинок складається з: літ. А - будинок, літ. А1, А2 – добудова, літ. а – тамбур, літ. а1 – ганок, літ. Б, б1, б2, В - сараї, літ. Г, Д - погріба, літ. Е – гараж, літ. У, Т – вбиральні, літ. Н – навіс, № 2, 3-5, 6 – огорожі.

У вищевказаному технічному паспорті зазначено, що він складений 07.07.1995 Шевченківським малим підприємством технічної інвентаризації (а.с.45-47).

Відповідно до звіту, складеного 19.06.2025 оцінювачем ТОВ «Будинок оцінки», оціночна (ринкова) вартість трикімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 складає 582000,00 грн (а.с.36-44).

Рішенням державного реєстратор прав на нерухоме майно Шевченківської селищної ради Куп`янського району Харківської області від 14.08.2025 № 80377853 відмовлено у проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . У рішенні вказано, що при розгляді заяви було виявлено, що документ – договір міни, наданий для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, не містить відомостей – відмітки щодо державної реєстрації речового права до 01.01.2013. На електронний запит державного реєстратора до КП «Шевченківське БТІ» № 117486 від 11.08.2025 надано відповідь про відсутність інформації про державну реєстрацію права власності та документа на ім`я, зокрема, ОСОБА_1 (а.с.27).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Право на застосування певного способу захисту порушеного права існує у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме тих, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов`язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з`являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону № 1952-IV).

За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Так, ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Статтею 24 Закону № 1952-IV передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 24 Закону).

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Згідно з пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме норми ЦК 1963 року.

Відповідно до статті 126 ЦК 1963 року, який діяв на час укладення договору міни, а також до статті 2 Закону України «Про власність», право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі. Підставою виникнення права приватної власності на майно, зокрема є укладення угод, не заборонених законом.

Згідно з статтею 128 ЦК 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 153 ЦК 1963 року передбачалось, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ЦК 1963 року за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Відповідно до ст. 242 Цивільного кодексу УРСР до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 224 ЦК 1963 року).

Відповідно до статті 225 ЦК 1963 року право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Згідно з статтею 161 ЦК 1963 року зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 227 ЦК 1963 року передбачалось, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Отже, законом чітко передбачалась обов`язкова нотаріальна форма договору відчуження житлового будинку (квартири), наслідком недодержання якої є його недійсність, та його подальша реєстрація органами місцевого самоврядування.

Матеріали справи свідчать про те, що згідно з нотаріально засвідченою копією договору міни від 11.10.1995, посвідченого в.о. державного нотаріуса Шевченківської державної нотаріальної контори Гречук Е.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 1525, ОСОБА_13 з однієї сторони та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , яка діє за себе та як законний представник своїх дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_1 , з іншої сторони, здійснили наступний обмін: ОСОБА_13 належну їй 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , поміняла на належні ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_14 та ОСОБА_1 по 1/4 частці кожному квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

Проте, реєстрацію цього договору не проведено.

Отже, ОСОБА_1 11.10.1995 уклала нотаріально посвідчений договір міни та разом з трьома іншими особам набула право власності на спірну квартиру АДРЕСА_5 , що розташована в 1/2 частці житлового будинку, а також право власності на відповідні надвірні споруди, які детально перелічені у договорі міни, але не зареєструвала за собою право власності на неї, тобто набула лише право володіти та користуватися цим майном, однак право розпорядження не набула.

На час укладення спірного договору міни квартири ЦК 1963 року не пов`язував момент виникнення права власності на нерухоме майно з моментом державної реєстрації договорів, що підлягали такій реєстрації. Відсутні відповідні умови і в тексті договору міни.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2023 року у справі № 751/2697/22 (провадження № 61-3430св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц вказано, що зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

У постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 921/320/18, від 22.05.2019 у справі № 918/410/18, від 20.05.2020 у справі № 911/1603/19, вказано, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98).

Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об`єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об`єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об`єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами.

Позивачка у цій справі прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно. Саме в цьому полягає її інтерес, за захистом якого вона звернулася до суду.

Таким чином, позивачкою пред`явлено даний позов до належних відповідачів, оскільки між нею та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відсутній спір про право.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 також зверталися до суду з аналогічними позовними вимоги та судом ухвалені відповідні судові рішення за їхніми вимогами.

Разом з тим, станом на теперішній час позивачка не може належним чином реалізувати свої правомочності щодо розпорядження нерухомим майном або державної реєстрації права власності на майно, оскільки у державного реєстратора наявні сумніви щодо наявності у неї права власності на нерухоме майно. При цьому, державний реєстратор не має можливості усунути ці сумніви у встановленому законом порядку, так як компетентне бюро технічної інвентаризації повідомило про відсутність відомостей щодо реєстрації права власності на квартиру за позивачкою.

Колегія суддів зазначає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі відповідає позовна вимога про визнання права власності на 1/4 частину квартири, оскільки судове рішення про визнання права власності на 1/4 частину квартири є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, якщо на момент такої реєстрації право власності на квартиру ні за ким не зареєстроване.

Разом з тим, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково та вказати про визнання за позивачкою права власності на 1/4 частину вбиральні з літерою «Т», а не з літерою «У», оскільки саме вбиральня з літерою «Т» згідно з договором міни відноситься до квартири позивачки. При цьому коридор 2-1 складає 2,9 кв м, а не 2,5 кв м.

Крім того, відсутні підстави для визнання за позивачкою права власності на огорожу 2-8, оскільки у договорі міни не вказано про належність цієї огорожі до спірної квартири.

На підставі викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, оцінивши наявні у справі докази на предмет їх належності, достовірності та достатності, аналізуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки це є єдиним можливим способом захисту права власності позивача.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню із задоволенням позовних вимог, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , – задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 24 квітня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з наступними приміщеннями:

коридор 2-1 розміром 2,9 кв м; веранда 2-2 розміром 6,1 кв м; прихожа 2-8 розмір 4-7 кв м; житлова кімната 2-3 розміром 14,3 кв м; житлова кімната 2-4 розміром 8,2 кв м; житлова кімната 2-5 розміром 9,1 кв м; кухня 2-6 розміром 7,8 кв м; приміщення під газ 2-7 розмір 4,00 кв м; а також надвірні будівлі і служби: сарай літ. В; гараж літ. Е; вбиральня літ. Т; погріб-яма літ. Д.

У задоволенні інших вимог – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина