Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №643/11760/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 643/11760/25

провадження № 22-ц/818/4060/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Пилипчук Н.П.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.

за участю секретаря: Муренченко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи приватний нотаріус Харченко Лариса Анатоліївна, Харківська міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_2 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Олійника О.О.,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Салтівського районного суду міста Харкова на розгляді перебувала цивільна справа за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харченко Л.А. , про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харченко Л.А. , Харківська міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що Харківська міська рада вбачає спір про право щодо спадкового майна та теоретично може претендувати на визнання спадщини відумерлою. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження звернення Харківської міської ради із заявою про визнання спадщини відумерлою. Наявність потенційної можливості подання заяви про визнання спадщини відумерлою не свідчить про існування реального спору. Зазначає, що суд першої інстанції припустився помилки при встановленні фактичних обставин справи, безпідставно зазначивши як спадкове майно квартиру, тоді як предметом спадкування є грошовий вклад. Міська рада не є суб`єктом спору, оскільки вона не має і не може мати жодних прав на дане майно, доки не буде остаточно спростовано право заявника на спадкування. Вважає, що у даній справі відсутній спір, оскільки Харківська міська рада намагається передати спадкове майно у комунальну власність попри наявність спадкоємця, що є прямим порушенням конституційного права на спадкування відповідно до ст.41 Конституції України.

Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих суду матеріалів вбачається, що заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, який надасть йому можливість оформити право власності на нерухоме майно. Заінтересована особа Харківська міська рада заперечує таке право заявника та стверджує про своє цивільне право на спадкове майно як відумерлу спадщину. Заявник також стверджує своє право на спадкування після померлої ОСОБА_4 , що свідчить про виникнення спору про право.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Салтівського районного суду міста Харкова перебувала цивільна справа за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харченко Л.А. , про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме- факту проживання ОСОБА_1 зі спадкодавицею ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 30.07.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку окремого провадження, призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 04.12.2025 судом залучено в якості заінтересованої особи Харківську міську раду.

Представник Харківської міської ради просив залишити заяву без розгляду, оскільки наявний спір про право, а саме через те, що у міської ради виникає обов`язок звернутися до суду з приводу квартири, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 , з відповідною заявою про визнання спадщини відумерлою та її передачі у комунальну власність.

Представник ОСОБА_1 стверджував, що спору про право немає та просив відмовити у задоволенні заяви міської ради про залишення заяви без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Змістом частини четвертої статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду.

Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право (постанова Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23, від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 04 січня 2023 року в справі № 198/99/15-ц, спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Сутність справ окремого провадження полягає в підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження.

Законодавцем визначено, що у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і мати безспірний характер.

Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 335/10025/20.

За правилами частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Нормами ч.2 ст.1228 ЦК України визначено, що право на вклад у банку (фінансовій установі) входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

За приписами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Нормами статті 1264 ЦК України визначено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Статтею 1277 ЦК України встановлено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати досуду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 203/7870/14-ц зазначив, що право на банківський вклад незалежно від способу розпорядження ним переходить за правилами загальної процедури спадкування; право на частину вкладу можуть мати й спадкоємці, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 успадкувала квартиру після смерті ОСОБА_4 за заповітом, а спадкування грошового вкладу за законом як спадкоємиці четвертої черги потребувало від неї відповідного звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Даних про наявність інших спадкоємців матеріали справи не містять.

Крім того, ОСОБА_4 спадкоємців першої-третьої черги не мала, а ОСОБА_1 набуде статусу спадкоємця четвертої черги у разі доведення факту, про встановлення якого вона просить суд ухвалити судове рішення.

У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

07.09.2026 у справі №644/2440/24 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 554/1618/21, від 05 серпня 2025 року у справі № 389/803/24 та від 12 листопада 2025 року у справі № 475/49/25, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року по справі № 641/683/23 та від 22 жовтня 2025 року у справі № 755/1235/24 і висловив такі висновки про застосування норм права.

Положення статті 1277 ЦК України в редакції Закону від 16 січня 2003 року № 435-IV не передбачали обов`язку органу місцевого самоврядування звертатися до суду із заявою про визнання спадщину відумерлою, тобто це належало до суб`єктивного права територіальної громади, а вказана норма розміщена у главі 87 ЦК України (здійснення права на спадкування).

Проте, Законом від 22 вересня 2011 року № 3795-VI законодавець кардинально змінив цей підхід, виклавши частину першу статті 1277 ЦК України в діючій редакції з подальшими змінами, якою чітко кваліфікував набуття територіальною громадою права власності на відумерлу спадщину не як спадкування, а як публічний обов`язок органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням спадкового майна. Тобто, за цим правовим регулюванням територіальна громада має виконати публічний обов`язок, а не здійснити цивільне право, яке в неї відсутнє. Такий публічний обов`язок територіальної громади виникає за наявності сукупності юридичних фактів (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття; сплив одного року з часу відкриття спадщини).

З моменту відкриття спадщини відповідний орган місцевого самоврядування не має та навіть не може мати жодного цивільного права щодо спадщини, який міг би зумовити спір про таке право. Виникнення ж публічного обов`язку територіальної громади відбувається за сукупності юридичних фактів, а його виникнення до моменту визнання судом спадщини відумерлою також не свідчить про можливість виникнення спору про право на спадкування між суб`єктом, який набув публічний обов`язок, з особою, яка має право на спадкування.

Під час розгляду справ окремого провадження орган місцевого самоврядування як процесуально заінтересована особа може заперечувати проти встановлення відповідного факту та має достатній обсяг процесуальних прав у таких справах, оскільки справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а суд в таких справа зобов`язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (стаття 294 ЦПК України).

Заперечення (невизнання) відповідного юридичного факту органом місцевого самоврядування не свідчить про виникнення спору про право на спадщину, якого територіальна громада до моменту визнання судом цієї спадщини відумерлою не має.

Оскільки спір про право на спадщину може існувати між особами, які мають або можуть набути право на спадкування, то до моменту визнання судом спадщини відумерлою не може йтися ні про який спір про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою.

Тому, якщо виникнення права на спадкування залежить від наявності певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору з іншими спадкоємцями, розглядається за правилами окремого провадження.

Подання або неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має враховуватися судом як одна з обставин, але не є самостійним і вирішальним критерієм для визначення наявності спору про право. Вирішальним є не факт подання чи неподання такої заяви, а те, чи обмежується справа встановленням юридичного факту, чи у ній фактично вирішується матеріально-правовий спір щодо спадкового майна.

Територіальна громада до моменту визнання спадщини відумерлою не є спадкоємцем, не набуває права на спадщину і не має права власності на спадкове майно. Її інтерес щодо такого майна має особливу природу: він пов`язаний із покладеним на орган місцевого самоврядування публічним обов`язком звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою за наявності визначених законом умов

У зв`язку з цим до моменту визнання спадщини відумерлою між заявником і територіальною громадою не може існувати спір про вже набуте територіальною громадою право на спадкове майно, оскільки такого права ще немає. Водночас територіальна громада може мати заінтересованість у встановленні або невстановленні юридичного факту, оскільки такий факт може вплинути на можливість подальшого застосування статті 1277 ЦК України.

Заінтересованість територіальної громади не є тотожною спору про право. Територіальна громада як заінтересована особа може брати участь у справі, подавати докази, надавати пояснення, заперечувати проти заяви. Водночас участь територіальної громади у справі, її заперечення проти заяви або посилання на можливість майбутнього визнання спадщини відумерлою не повинні автоматично кваліфікуватися як спір про право.

Таким чином, між особою, яка згідно із законом може бути віднесена до певної черги спадкоємців і звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини, та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою не виникає спір про вже наявне суб`єктивне цивільне право територіальної громади на спадкове майно. Свідченням наявності такого спору не може бути факт відсутності спадкоємців або сплив одного року з часу відкриття спадщини.

З огляду на зазначене, у даній справі спір між ОСОБА_1 та територіальною громадою щодо спадщини відсутній, у заявника наявна потреба лише встановлення факту спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем.

Згідно ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

На підставі викладеного, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.365,367,369,374,379,381 - 384 ЦПК України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_2 -задовольнити.

Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - О.В. Маміна

В.Б. Яцина