Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №389/45/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2026 року м. Кропивницький

справа № 389/45/26

провадження № 22-ц/4809/1622/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді – Карпенко О. Л., Письменний О. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айквітас»;

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айквітас» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айквітас» на заочне рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 червня 2026 року ( ОСОБА_2 ).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айквітас» (далі – ТОВ «ФК «Айквітас») звернулося до Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом, відповідно до якого просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості у розмірі 35 147,35 грн, з яких: 30 990,24 грн – прострочена заборгованість по кредиту; 504,13 грн – прострочена заборгованість за процентами та 3652,98 грн – прострочена заборгованість по комісії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19 серпня 2020 року Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Акордбанк» (далі – ПАТ «КБ «Акордбанк», Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) підписано Заяву-пропозицію №СІК-190820/087-77, на підставі якої остання прийняла пропозицію укласти кредитний договір та приєдналася до «Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «КБ «Акордбанк», що оприлюднені на офіційному сайті банку www.accordbank.com.ua, які разом із Заявою-пропозицією та Умовами споживчого кредитування складають договір про надання споживчого кредиту (далі – Кредитний договір). Відповідно до умов вказаної Заяви-пропозиції сума споживчого кредиту становить 93 666,30 грн; строк споживчого кредиту - 36 місяців; розмір процентної ставки - 16,95% річних, щомісячної комісії - 1,95%.

Стверджується, що Кредитодавець свої зобов`язання за Кредитним договором виконав належним чином та у повному обсязі. Однак, відповідачка належним чином взяті на себе зобов`язання не виконувала, у результаті чого станом на 27 листопада 2025 року заборгованість Позичальника за Кредитним договором складає пред`явлену до стягнення суму.

Вказує, що 27 листопада 2025 року між ПАТ «КБ «АкордБанк» та ТОВ «ФК «Айквітас» укладено договір відступлення права вимоги №27112025/01, на підставі якого позивач набув права грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором у розмірі 35 147,35 грн, з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 30990,24 грн, прострочена заборгованість за процентами – 504,13 грн, прострочена заборгованість по комісії -3652,98 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 червня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Айквітас» відмовлено.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено отримання відповідачкою кредитних коштів у загальному розмірі 93 666,30 грн, які в добровільному порядку повернуті лише частково у сумі 62 676,06 грн, а тому решта кредитних коштів у розмірі 30 990,24 грн підлягають стягненню з відповідачки на користь ТОВ «ФК «Айквітас», яке набуло право вимоги за Кредитним договором.

Суд вказав, що розрахунок заборгованості за процентами проведений з дотриманням узгоджених сторонами умов Кредитного договору, а тому погодився з доводами позову, що за відповідачкою рахується заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 504,13 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідачки простроченої заборгованості по комісії в сумі 3 652,98 грн, суд керувався тим, що позивач не надав суду доказів наявності, переліку відповідних послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні Кредитного договору, а тому виснував, що умови п.2.5 Кредитного договору щодо обов`язку Позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». З огляду на викладене судом зазначено, що вимога про стягнення простроченої заборгованості за комісією є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Водночас, судом зауважено, що з наданого позивачем розрахунку суми загальної заборгованості вбачається, що відповідачкою сплачувалась щомісячна комісія і загальний розмір таких платежів складає 47 488,74 грн.

Врахувавши те, що умови п.2.5 Кредитного договору є нікчемними, суд вважав, що кошти, які були зараховані банком в рахунок сплати щомісячної комісії, є зайво сплаченими, і відповідно в порядку черговості, мають бути зараховані у рахунок сплати заборгованості з відсотків та простроченої суми кредиту за Кредитним договором. Таким чином, на переконання суду першої інстанції, сума відсотків та простроченого кредиту, що підлягає стягненню з відповідачки, має бути зменшена на суму сплаченої комісії у розмірі 47 488,74 грн. Здійснивши відповідний розрахунок, місцевий суд виснував, що заборгованість за Кредитним договором відсутня, натомість, відповідачка за рахунок сплати щомісячної комісії сплатила зайві кошти у розмірі 15 994,37 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить заочне рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 червня 2026 року у даній справі скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «Айквітас» до ОСОБА_1 задовольнити повністю, стягнувши з відповідачки на користь позивача суму заборгованості у розмірі 35 147,35 грн, з яких: 30 990,24 грн - прострочена заборгованість по кредиту, 504,13 грн - прострочена заборгованість за процентами та 3 652,98 грн - прострочена заборгованість по комісії, а також здійснити розподіл судових витрат, зокрема, витрат позивача на правову допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що графіком платежів/розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної річної процентної ставки, що є Додатком № 1 до Заяви-пропозиції № СІК-131120/017-00 від 13 листопада 2020 року, встановлено щомісячну сплату банку за додаткові та супутні послуги: розрахунково-касове обслуговування 1350,00 грн. В кінці таблиці роз`яснено, що під значенням «розрахунково-касове обслуговування» слід розуміти суму щомісячної комісії Банку, що сплачується на щомісячній основі як відсоток від початкової суми споживчого кредиту, починаючи з місяця оформлення споживчого кредиту, та не включає останній не повний календарний місяць за користування споживчим кредитом, наданого Банком Клієнту.

Наголошує, що нормами Закону України «Про споживче кредитування» кредитору надано право встановлювати в договорі умову щодо комісії за розрахунково-касове обслуговування, а також відносити плату за розрахунково-касове обслуговування до загальних витрат за споживчим кредитом. При цьому, відповідачка, підписавши Заяву-пропозицію, погодилася з умовою щодо сплати щомісячної та одноразової комісії без будь-яких застережень. До того ж, відповідачка частково здійснювала сплату платежів, які передбачені умовами договору, у тому числі – нарахованої Банком щомісячної комісії.

Вказує, що детальний перелік і порядок надання послуг з розрахунково - касового обслуговування фактично викладається у правилах банківського обслуговування відповідного банку.

Вважає, що умови Кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії є обґрунтованими і не суперечать нормам п. 4 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

На переконання скаржника, суд помилково визнав умову договору щодо сплати комісії нікчемною, неправильно застосувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 496/3134/19; суд не врахував правову позицію, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, за якою питання правомірності комісії має вирішуватися з урахуванням конкретних умов договору та змісту послуг, які надаються споживачу, чого судом першої інстанції зроблено не було.

Також вказує на безпідставність здійснення судом власного перерахунку заборгованості, оскільки відповідачка не заявляла зустрічного позову про визнання окремих умов договору недійсними, а суд не був наділений повноваженнями самостійно змінювати визначений договором порядок зарахування платежів.

Стверджує, що суд не врахував принцип обов`язковості договору та не надав належної оцінки доказам переходу права вимоги.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Айквітас» та встановлено строк для подання відзиву.

Відповідачка своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

29 липня 2026 року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до наказів голови Кропивницького апеляційного суду у періоди з 24 серпня 2026 року по 07 вересня 2026 року (включно) та з 16 вересня 2026 року по 18 вересня 2026 року (включно) головуючий суддя у даній справі Дьомич Л. М. перебувала у відпустці, а у період з 07 вересня 2026 року по 25 вересня 2026 року (включно) у відпустці перебував член колегії з розгляду даної справи суддя Карпенко О.Л.

На підставі розпорядження керівника Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2026 року з підстав, що у ньому зазначені, здійснений повторний автоматизований розподіл даної справи між суддями апеляційного суду, за результатами якого здійснено заміну члена колегії з розгляду даної справи судді Єгорової С.М. суддею Письменним О.А.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі поданої 17 серпня 2020 року відповідачкою Заяви - анкети на отримання споживчого кредиту (а.с. 19-24) 19 серпня 2020 року між ПАТ «КБ «Акордбанк» (Кредитодавець, Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) підписано Заяву-пропозицію №СІК-190820/087-77 (далі - Кредитний договір а.с. 15-16), за умовами якої сторони погодили надання Позичальнику споживчого кредиту у сумі 93 666,30 грн, у тому числі: на загальні споживчі цілі - 89 206,00 грн, на оплату одноразової комісії - 4 460,30 грн; строк споживчого кредиту 36 місяців; розмір процентної ставки 16,99% річних; розмір щомісячної комісії 1,95%, розмір одноразової комісії 5,00%; мета отримання споживчого кредиту – нецільовий кредит на власні потреби, не пов`язані зі здійсненням підприємницької діяльності.

Сторонами також підписано додаток № 1 до Заяви - анкети - Паспорт споживчого кредиту (а.с. 21-22) та додаток № 1 до Кредитного договору - Графік платежів. Розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки (а.с. 17-18).

Матеріали справи свідчать, що Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав належним чином, надавши Позичальнику кредит у сумі 89206,00 грн та кредитні кошти на оплату одноразової комісії у сумі 4460,30 грн, що підтверджується меморіальними ордерами №41081288, №41081287, №41081286 від 19 серпня 2020 року (а.с. 35-37).

Зі складеного Банком розрахунку заборгованості за Кредитним договором вбачається, що відповідачкою частково виконувались умови Кредитного договору. Однак, таке виконання здійснювалось неналежно, у результаті чого станом 27 листопада 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором склала 35 147,35 грн, з яких: 30990,34 грн - прострочена заборгованість по кредиту, 504,13 грн - прострочена заборгованість за процентами та 3652,98 грн - прострочена заборгованість по комісії (а.с. 32-34).

27 листопада 2025 року між ПАТ «КБ «Акордбанк» (Первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Айквітас» (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 27112025/01 (а.с. 44-48), відповідно до умов якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор набуває права вимоги до позичальників Первісного кредитора, визначених у Реєстрі прав вимоги (Додаток № 1 до цього договору, що становить його невід`ємну частину).

Згідно з витягами №414 з акту приймання-передачі Реєстру боржників за договором відступлення прав вимоги №27112025/01 від 27 листопада 2025 року та з Реєстру прав вимоги до договору відступлення права вимоги №27112025/01 від 27 листопада 2025 року, ПАТ «КБ «Акордбанк» передав, а ТОВ «ФК «Айквітас» прийняв право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №СІК-190820/087-77 від 19 серпня 2020 року на суму 35 147,35 грн, з яких: 30990,24 грн - прострочена заборгованість по кредиту, 504,13 грн - прострочена заборгованість за процентами, 3 652,98 грн - прострочена заборгованість по комісії (а.с. 50-51).

У матеріалах справи наявні докази здійснення Новим кредитором оплати за договором про відступлення права вимоги від 27 листопада 2025 року № 27112025/01 (а.с. 49).

01 грудня 2025 року Банк надіслав відповідачці письмове повідомлення про відступлення позивачу права вимоги за Кредитним договором (а.с. 38-39, 41-43).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Виходячи зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а також вимог та доводів апеляційної скарги, основне питання, на яке за результатом апеляційного перегляду необхідно надати відповідь апеляційному суду полягає у тому чи обґрунтованою є вимога позивача про стягнення з відповідачки щомісячної комісії та чи відповідають вимогам закону відповідні висновки місцевого суду.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

На переконання апеляційного суду, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону відповідає у повній мірі.

Такий висновок апеляційного суду ґрунтується на наступному.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч.ч.1, 2 ст. 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (тут і надалі - у редакції Закону, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит (ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

На переконання колегії суддів, місцевий суд керувався релевантною практикою суду касаційної інстанції у спірних правовідносинах та правильно врахував, що з 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).

За додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності) сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до постанови від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі №461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. ч. 1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення п. 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненнями чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, у силу принципів диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у цивільному процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За вимогами ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст. 12 ЦПК України (постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18).

Отже, вирішуючи питання про розмір заборгованості за договором, який підлягає стягненню з відповідача, апеляційний суд виходить з тих обставин, які дозволяють встановити подані сторонами до суду першої інстанції докази.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що Кредитний договір та Паспорт споживчого кредиту передбачають сплату Позичальником одноразової комісії у розмір 5% від суми споживчого кредиту у розмірі 4460,30 грн, яка сплачується одноразово в день оформлення споживчого кредиту за рахунок коштів споживчого кредиту, та сплату щомісячної комісії у розмірі 1,95%, як сплачується на щомісячній основі.

Зі змісту додатку № 2 до Заяви-анкети «Графік платежів. Розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки» вбачається, що під значенням «розрахунково - касове обслуговування» слід розуміти суму щомісячної комісії, що сплачується на щомісячній основі як відсоток від початкової суми споживчого кредиту, починаючи з місяця оформлення споживчого кредиту та не включає останній неповний календарний місяць за користування споживчим кредитом; під значенням «комісія за надання кредиту» слід розуміти суму одноразової комісії банку, що сплачується за розрахунково-касове обслуговування щодо надання споживчого кредиту, у тому числі за перерахування частини споживчого кредиту на загальні споживчі цілі та оплату страхового платежу.

Таким чином, Кредитний договір передбачає сплату Позичальником як одноразової, так і щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування.

При цьому, на відміну від одноразової комісії, яка сплачується Позичальником за надання споживчого кредиту, у тому числі за перерахування частини споживчого кредиту на загальні споживчі цілі та оплату страхового платежу, ні в Кредитному договорі, ні в його додатках та в додатках до Заяви-анкети не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг Кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачці та за які банком встановлена щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування.

При цьому, позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх з відповідачкою при укладенні Кредитного договору.

Апеляційним судом відхиляються посилання позивача на те, що детальний перелік і порядок надання послуг з розрахунково-касового обслуговування фактично викладається у правилах банківського обслуговування, оскільки матеріали справи не містять доказів, що умови, на які вказує позивач, підписувалися відповідачкою і у неї виник обов`язок їх дотримання та виконання.

За викладеного, враховуючи наведену вище практику суду касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються споживачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За викладеного, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що положення Кредитного договору щодо обов`язку Позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії у розмірі 3652,98 грн задоволенню не підлягає.

Доводи скаржника про те, що відповідачка погодилась з умовою договору щодо сплати щомісячної комісії, оскільки частково сплачувала її, не заслуговують на увагу. Так, матеріали справи не містять жодного платіжного документу, у якому б відповідачка, частково сплачуючи заборгованість за Кредитним договором, у призначенні платежу зазначала б саме сплату щомісячної комісії. Очевидно, що Банк, отримуючи від відповідачки грошові кошти у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, самостійно визначав порядок зарахування відповідного платежу.

Також колегією суддів не беруться до уваги посилання скаржника на безпідставність здійснення судом першої інстанції перерахунку заборгованості, за результатом якого місцевий суд констатував відсутність заборгованості відповідачки за Кредитним договором та здійснену нею переплату.

Так, оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

Водночас, як уже наголошувалось апеляційним судом вище, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Нікчемний правочин є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц).

Якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов`язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23).

Оскільки умова Кредитного договору, якою встановлено сплату Позичальником щомісячної комісії є нікчемною, а тому не породжує для сторін договору бажаного правового результату і відповідних прав та обов`язків, встановивши, що на виконання такої умови відповідачкою було сплачено загалом 47488,74 грн, місцевим судом правомірно зараховано вказані платежі у рахунок погашення існуючої простроченої заборгованості відповідачки по кредиту у сумі 30990,24 грн та по відсоткам у сумі 504,13 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують відповідних обґрунтованих та правомірних висновків місцевого суду.

Отже, оскільки визначені процесуальним законом підстави для зміни або скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні, у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айквітас» залишити без задоволення, а заочне рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 червня 2026 року, - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Карпенко

О. А. Письменний