Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №344/2876/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/2876/26

Провадження № 22-ц/4808/1755/26

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Панасюк В.О.,

з участю ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 03 липня 2026 року під головуванням судді Татарінової О.А. у Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В лютому 2026 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтували тим, що ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право власності, виданих Реєстраційною службою Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області є власниками квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки №1695 від 05.02.2026 року, виданої Департаментом адміністративних послуг Івано-Франківської міської ради, в даній квартирі зареєстровано троє осіб, вона з донькою та її колишній чоловік ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між ними розірвано рішенням Івано-Франківського міського суду 06.10.2020 року.

Причиною розірвання шлюбу було те, що сторони не проживають спільно більше 10 років. Стільки ж часу відповідач не проживає у спільній квартирі.

Більше десяти років тому ОСОБА_4 забрав усі свої особисті речі та виїхав на постійне місце проживання за кордон. З того часу відповідач не проживає в квартирі, не несе витрат по утриманні квартири, не оплачує комунальні послуги та інші обов`язкові платежі, взагалі не цікавиться квартирою.

Перешкод в користуванні житловим приміщенням, ні вона, ні їхня донька не чинили. Факт реєстрації відповідача порушує її з донькою право на вільне розпорядження та користування майном (вони позбавлені права оформити субсидію по оплаті комунальних послуг).

Окрім цього, всі ці роки самостійно несуть витрати по ремонту та утриманні квартири.

Вважають, що ОСОБА_4 , втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 , у зв`язку з тривалою, понад один рік без поважної причини відсутністю за місцем реєстрації, крім того не сплачує за комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню житлового приміщення, а тому вони, власники житла вимушені звернутися до суду даною позовною заявою, оскільки відповідач створює їм перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном.

Враховуючи наведене просили визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 липня 2026 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що судом не було враховано, що квартира АДРЕСА_1 є власністю позивачок, про що свідчать свідоцтва про право на власність.

На даний час, позивачі фактично позбавлені права розпоряджатися своєю власністю. Дії відповідача не дають змоги оформити позивачам субсидію через що позивачки вимушені самостійно нести тягар утримання майна.

Судом не було враховано той факт, що відповідач більше 10 років забравши всі свої особисті речі, виїхав за кордон на постійне місце проживання. А тому не проживає у зареєстрованій квартирі, не цікавиться житлом, не навідувався жодного разу до квартири. Не несе витрат по утриманню квартири, ремонту, оформлення відповідних документів та договорів з комунальними службами та по оплаті комунальних послуг.

Такі дії відповідача, фактично свідчить про його свідому поведінку яка вказує на повну втрату інтересу до квартири.

Факт відсутності особистих речей відповідача та його не проживання у квартирі засвідчив у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , який є головою ОСББ будинку №32.

Судом не було взято до уваги інформацію у листі ДПС України, Головного центру обробки спеціальної інформації від 02.04.2026 з якого вбачається, що згідно відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України, громадянином України ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 08.11.2017 по 13.02.2026 в базі даних не виявлено.

Суд не взяв до уваги обставини, які не потребують доказування, оскільки встановлені рішенням Івано-Франківського міського суду у справі про розірвання шлюбу, у якому вказано, що сторони вже станом на день прийняття рішення тривалий час не проживають разом та не ведуть спільного господарства.

Самостійною підставою для визнання особи такою, що втратила право користування, є її власна воля та поведінка.

Відповідач самостійно залишив житло, не робив жодних спроб вселитися, не звертався до суду щодо усунення перешкод у проживанні, що беззаперечно свідчить про повну втрату інтересу до цього приміщення.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким, визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представниця ОСОБА_2 адвокатка Черепій Н.П. та ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.

ОСОБА_6 в засідання апеляційного суду не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час і місце слухання справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які присутні в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Встановлено, що 22.11.2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності в розмірі частки по 1/2 кожній належить вказана квартира (9,10), що також підтверджується копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.13-14).

Згідно довідки про склад сім`ї від 04.04.2016 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , (а.с.18).

Заочним Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.10.2020 року по справі №344/7975/20 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано. Рішення набрало законної сили 10.11.2020 року (а.с.15-16).

Із довідки №1695 від 05.02.2026 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за даними Муніципального реєстру Івано-Франківської міської територіальної громади встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації – 05.01.1990 року; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації – 30.06.2006 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації – 05.01.1990 року (а.с.17).

Згідно довідки відділу з питань реєстрації місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання та ведення реєстру територіальної громади м. Івано-Франківська Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради, яка надійшла до суду 02.03.2026 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.29).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23.03.2026 року та 26.05.2026 року відсутні відомості про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 (а.с.46,72).

Із відповіді в.о. начальника ДПС України Головного центру обробки спеціальної інформації від 02.04.2026 року на запит суду, вбачається, що згідно відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 08.11.2017 по 13.02.2026 в Базі даних не виявлено. Відповідно до пункту 17 Положення інформація про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території зберігається протягом 10 років з дня її внесення (а.с.55)

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачі всупереч статті 81 ЦПК України не довели факт відсутності ОСОБА_4 у жилому приміщенні без поважних причин, втрати його інтересу до житла.

Визнавши відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 він фактично буде позбавлений житла, його виселення покладе на нього надмірний тягар, чим порушить баланс інтересів сторін, оскільки відповідач є колишнім членом сім`ї позивачів, проживав у спірному житлі, іншого житла не має, суд відмовив у задоволенні позову.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду та вважає їх правильними і такими, що не суперечать чинному законодавству, яке регулює спірні правовідносини та відповідній судовій практиці.

Апеляційна скарга зводиться до незгоди з судовим рішенням та доводами, які наведені у ньому, яким суд дав належну правову оцінку.

Позивачі не довели в суді першої та апеляційної інстанції наявності у відповідача іншого житла чи втрати ним інтересу до спірної квартири. Відсутні дані про створення ним іншої сім`ї, перебування за кордоном з метою постійного проживання там чи ненадання коштів на утримання житла.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 03 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин