Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №703/455/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/455/26

2/703/999/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Овсієнка І.В.

за участю

секретаря судового засідання Батаргіної Т.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Семенюк О.Г.,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

установив:

23.01.2026 позивач через представника, адвоката Семенюк О.Г. звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 31.01.2025 між позивачем ОСОБА_1 , як позикодавцем та відповідачем ОСОБА_2 як позичальником укладений договір позики, що оформлений борговою розпискою.

За умовами договору ОСОБА_2 отримав від позивача в борг грошові кошти в розмірі 100000 доларів США, що зобов`язався повернути до 25.12.2025.

Позивач стверджує, що у погоджений, а також визначений законом строк відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання. У зв`язку з цим, враховуючи уточнені під час судового розгляду позовні вимоги, просив стягнути із ОСОБА_2 борг в сумі, що еквівалентна 100000 доларів США на момент ухвалення судового рішення.

Ухвалою від 29.01.2026 відкрите провадження в справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, встановлений сторонам строк для подання письмових заяв по суті справи та призначене підготовче судове засідання.

У встановлений судом строк відповідачем відзиву не подано.

Ухвалою суду від 20.04.2026 задоволене клопотання представника позивача, адвоката Геріх Н.А. про призначення судово-почеркознавчої експертизи, однак ухвала суду повернута без виконання через відсутність необхідного обсягу зразків почерку та підпису відповідача, що останнім не були надані. 17.08.2026 стороною відповідача подане письмове клопотання про відмову від проведення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 17.08.2026 підготовче провадження закрите, справу призначено до судового розгляду на 09.09.2026, що в подальшому відкладений.

В судовому засіданні 07.10.2026 позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Додатково позивач показав, що із ОСОБА_2 познайомився у зв`язку із працевлаштуванням останнього в банку. Між ними склалися ділові відносини, за обставинами яких відповідачеві довіряв. Той неодноразово в минулому позичав у нього гроші, що так само оформлювали розписками, завжди повертав.

31.01.2025 за місцем власного проживання надав у борг ОСОБА_2 , на його прохання грошові кошти в сумі 100000 доларів США, про що останній в його присутності власноручно написав та підписав розписку, що її передав позивачеві. За її змістом борг повинен був повернути до 25.10.2025. В обумовлений строк, а також після пред`явлення вимоги про повернення боргу усно, гроші не повернув.

В судовому засіданні 07.10.2026 відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечував. Пояснив, що дійсно 31.01.2025 отримав від ОСОБА_1 100000 доларів США, що відбулося за місцем проживання позивача. З даного приводу власноручно написав розписку, її віддав позикодавцеві. Вказані гроші надалі дав у борг знайомому на ім`я ОСОБА_3 , той не повернув. Через вказані обставин не міг вчасно віддати борг ОСОБА_1 та не має такої змоги зараз. Посилався на ті обставини, що повернув позивачеві 10000 доларів США.

Суд, заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, 07.10.2026 перейшов до стадії ухвалення рішення.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено з наданої суду розписки, що датована 31.01.2025, ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в іноземній валюті, 100000 доларів США, що їх відповідач зобов`язався повернути до 25.12.2025.

В матеріалах справи наявний оригінал розписки від 31.01.2025, що написана від імені ОСОБА_2 .

Після дослідження змісту вказаного документу суд приходить до висновку про наявність в ньому всіх характерних для боргової розписки реквізитів, з формулювання тексту вбачається твердження відповідача про отримання від ОСОБА_1 100000 доларів США та взяття на себе зобов`язання повернути кошти в строк до 25.12.2025.

Вказані обставини сторонами визнані.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до положень статті 11 ЦК України договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №629/5364/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №205/5292/15-ц.

Суд зазначає, що наявність оригіналу розписки у позивача, який було безпосередньо досліджено судом в ході розгляду справи та приєднано до матеріалів справи, згідно з положеннями статті 545 ЦК України вказує на те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконане.

У спірних правовідносинах відповідно до статті 1051 ЦК України боргова розписка, з огляду на реальний характер договору позики, є доказом факту його укладення (як дотримання письмової форми договору, так і факту передачі грошової суми позичальнику). При цьому саме на відповідача покладається обов`язок спростування презумпції правомірності правочину та/або факту його вчинення (постанова ВС від 06.04.2026 в справі № 368/1257/21).

Визначаючись із сумою, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.

За доводами відповідача, висловленими під час розгляду справи по суті, він повернув позикодавцеві 10000 доларів США, доказів, що б підтверджували таке повернення, не надав, повідомивши про відсутність таких.

Стороною позивача остання обставина не заперечувалася, однак ОСОБА_1 посилався на досягнення сторонами усної домовленості про проценти за договором позики.

Водночас досягнення такої домовленості зі змісту розписки не вбачається.

За статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої ст. 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника. Чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти (постанова КЦС ВС від 24.10.2024 в справі №752/8103/13-ц).

За вказаних обставин, а також за відсутності будь-яких доказів, що підтверджували б досягнення між сторонами домовленості про проценти за договором позики та сплату позичальником коштів в рахунок їх погашення, аргументи відповідача про часткове повернення боргу суд вважає не доведеними.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами укладено договір позики, за яким кошти були передані в іноземній валюті – доларах США, а позичальник взяв на себе зобов`язання повернути взяті кошти.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України).

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

За ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц зроблений висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц зазначено, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто, таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Позивач просить стягнути суму боргу в національній валюті та розмірі, що еквівалентний 100000 доларів США за офіційним курсом станом на день ухвалення судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.

Вказаний підхід сформульований в постанові ВП ВС від 11.09.2024 в справі №500/5194/16.

За обставинами справи, спору щодо змісту правочину між сторонами – немає, однак валюту платежу сторони не визначили належним чином, а із дослідженого змісту боргової розписки не вбачається досягнення домовленості про повернення боргу в будь-якій іншій валюті окрім тієї, в якій гроші були передані. Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погодили.

Вказане вище не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами.

Належним виконанням зобов`язання, що виникло між сторонами є повернення грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 100000,00 доларів США на момент платежу.

Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов`язання та обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження).

Відповідно до висновку щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України, що сформульований ВП ВС в постанові від 11.09.2024 в справі №500/5194/16, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Відтак, суд приходить до висновку про необхідність стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в національній валюті, у розмірі, що еквівалентний 100000 доларів США на дату виконання судового рішення.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

За змістом ч. 1, 2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції від 19.01.2026 ОСОБА_1 сплачено 16640,00 грн судового збору, що є максимальним розміром відповідно до вимог підп. 1) п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» і такий належить стягнути із відповідача.

Відомості про інші судові витрати сторін, що пов`язані із розглядом справи, в матеріалах відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 31.01.2025 в розмірі, що еквівалентний 100000 (ста тисячам) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) грн судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складене 12.10.2026.

Суддя І.В. Овсієнко