Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №690/68/26 — Багачевський міський суд Черкаської області

Справа № 690/68/26

Провадження № 2/690/193/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року Багачевський міський суд Черкаської області в складі: головуючого судді Вахнової Л.А.,

за участю секретаря судового засідання Вельган А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначили, що 02.11.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1455476 в електронній формі, відповідно до якого відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту, отримавши від кредитодавця всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Зміст Договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 ЦК України).

Відповідно до умов кредитного договору, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІКС Кредитодавця, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний застосунок "CreditPlus". Ідентифікація Споживача в ІКС Товариства здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет/ Мобільний застосунок "CreditPlus", в порядку передбаченому Договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Кредитодавцем правильності введення коду, направленого Кредитодавцем на номер мобільного телефону Споживача, вказаний Споживачем при вході (в т.ч через месенджери), та/або шляхом перевірки правильності введення відповідно Пароля входу до Особистого кабінету/Мобільного застосунку "CreditPlus".

На умовах, встановлених Договором, Кредитодавець надає Споживачу кредит у гривні, а Позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту (загальний розмір): 10000.00 гривень. Тип кредиту – кредит. Строк кредиту 360 днів.

Сторони договору, також узгодили, що грошові кошти кредиту надаються Кредитодавцем у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника.

Сторони домовились, що несуть відповідальність за порушення умов цього Договору згідно чинного законодавства України, цього Договору, а також, що порушенням умов цього Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Внесення змін та доповнень до цього Договору оформлюється шляхом підписання Сторонами додаткових договорів/угод.

Підписанням Кредитного договору Відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», які розміщені на сайті creditplus.ua. Приймаючи умови Кредитного Договору, Відповідач підтверджує, що він повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися цих Правил.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідно до умов кредитного договору, Позичальник зобов`язався повернути Кредит Кредитодавцю в строк передбачений Кредитним договором. Проте, своїх зобов`язань з повернення грошових коштів Відповідач не виконав, внаслідок чого у Позичальника виникла заборгованість.

Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором.

11.03.2020 було укладено договір № 11032020, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1455476.

23.05.2024 було укладено договір №23/05/24 відповідно до якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1455476.

Загальний розмір заборгованості за Кредитним договором № 1455476 від 02.11.2019 р. на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 23100,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 10000,00 грн., за нарахованими процентами – 5400,00 грн. та за пенею/штрафами – 7700,00 грн.

Просили стягнути із ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором №1455476 від 02.11.2019 в загальній сумі 23100,00 грн, та понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн. та на професійну правничу допомогу у сумі 9000,00 грн.

З моменту отримання права вимоги позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій та/або будь-яких інших додаткових нарахувань.

Відповідач у відзиві позовні вимоги визнав частково в сумі 10000,00 грн, що відповідає сумі отриманого кредиту. В обґрунтування зазначив про застосування строків позовної давності, оскільки невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Зазначені правові підстави викладені в постановах Верховного Суду, які підлягають застосуванню судом (від 06.11.2013, 19.03.2014, 12.11.2014, 03.06.2015, 30.09.2015, 29.06.2016, 23.11.2016, 14.12.2016). Також зазначив, що після спливу строку кредитування у позивача відсутнє право нараховувати проценти за кредитом. Можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується (постанова ВСУ від 06.11.2013). Також згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема про стягнення неустойки. Здійснюючи тлумачення умов Договору кредитування просив застосувати до спірних взаємовідносин принцип «contra proferentem», тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав, а тому відсутні підстави для нарахування ОСОБА_1 процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, що узгоджується зі сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 в справі №910/17048/17. А нараховані проценти за фактичне користування кредитом за Договором після закінчення строку його дії, є мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання згідно ч.2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п.6 розділу IV ЗУ «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

Просив врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.04.2023 в справі №910/4518/16, за яким споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення, тож проценти нараховані за понадстрокове користування кредитними коштами та інфляційні втрати, підлягають списанню. Зазначене узгоджується із також із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.01.2024 в справі №240/4894/23, згідно якої принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також чacтo відомий як «іn dubio pro persona» a6o «in dubio pro homine», що означае «у вагомих сvмнівах - на користь людини». Принцип тлумачення закону на користь особи не означае безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпритацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Також пpoсив належно дослідити надані копії документів позивачем, як докази, та врахувати позицію Верховного Суду в постанові KЦC BC від 04.02.2026 №758/14925/23 оскільки на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюсться дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Просив позовні вимоги задовольнити частково в розмірі заборгованості за тілом кредиту - 10000,00 грн, а в іншій частині відмовити.

Позивач у відповіді на відзив зазначив наступне. Відповідно до положень ст.ст. 1054, 1050, 1049 ЦК України було виконано та надано суду розрахунок заборгованості (розрахунок первісного кредитора та позивача), в якому зазначено з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.

Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість. При цьому, перевірити правильність розрахунків можливо за допомогою елементарних математичних операцій множення, ділення та додавання.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 07.06.2023 по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода Відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку.

Відповідно до умов кредитного договору № 1455476 від 02.11.2019, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем, йому надано кредит в розмірі 10000,00 грн строком на 30 днів з можливістю пролонгації та автопролонгації.

Відповідно до умов договору, п. 1.2., 1,3, 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3. позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором. Сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування позикою: - знижена процентна ставка становить 1,71 % від суми Позики за кожен день користування Позикою (624,15 % річних) у межах строку надання Позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору; - стандартна процента ставка становить 1,80 % від суми Позики за кожний день користування Позикою (657,00 % річних), яка застосовується згідно з пунктами 1.7., 3.4., 3.6.2. цього Договору.

Пунктом 3.6. договору визначено, у разі порушення Клієнтом строків виконання зобов`язань за Договором: - протягом Пільгового періоду з 1 (першого) по 3 (третій) день прострочення виконання зобов`язань Клієнта, нарахування процентів не здійснюється (п. 3.6.1.); - з 4 (четвертого) дня прострочення заборгованості Товариство визнає заборгованість за Позикою проблемною, розпочинає роботу по стягненню заборгованості та відновлює щоденне нарахування процентів за користування Позикою за стандартною процентною ставкою, яке здійснюється не більше ніж до 90 (дев`яностого) дня прострочення (п. 3.6.2.).

Виходячи з чого стягувачем було правомірно та у відповідності до домовленостей між Сторонами, що викладені в даному Договорі, нараховано відсотки в межах дії даного Договору з урахуванням погоджених умов щодо строку договору та його пролонгації.

Таким чином сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості.

Відповідачем було укладено Кредитний договір за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням кредитного договору Позичальник отримав від Кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомився з усіма умовами Договору та правильно зрозумів суть фінансової послуги. Під час укладання Договору, Відповідач усвідомлював всі ризики, пов`язані з укладенням даного договору, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору. Зокрема, Відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків.

Відповідно до правового висновку викладеного в Постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 по справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.

Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а тому вважали її розмір розумним та справедливим.

Обов`язок виконання зобов`язань та недопустимість односторонньої відмови не допускається, а боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, що визначено положеннями ст.ст. 525, 615, 526, 1048, 627, 625 ЦК України.

Щодо заборгованості за пенею/штрафом за кредитним договором №1455476. Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Разом з цим, ЗУ «Про споживче кредитування» в редакції до 23.12.2023 включно містив п. 6 та п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень, якими було встановлено заборону на застосування кредитодавцем мір відповідальності до боржника за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит.

Однак, ЗУ №3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені відповідні зміни до ЗУ «Про споживче кредитування», зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень.

Так, на підставі цього Закону №3498-IX пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про споживче кредитування» було виключено, та пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про споживче кредитування» викладено у такій редакції:

«У разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення не звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.».

Таким чином, нова редакція пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про споживче кредитування» визначає період, протягом якого кредитодавцю забороняється застосовувати до боржника міру відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, а саме: з 01.03.2020 по 22.01.2024 включно (30-ий день з дня набрання чинності Законом №3498-IX).

Натомість, редакція пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» від 24.12.2023 року не містить заборони на застосування кредитодавцем міри відповідальності до боржника за прострочення виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит, укладений в період з 23.01.2024 року та пізніше.

При цьому, звертаємо увагу, що відповідно до ч.2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Також частиною третьою статті 1054 ЦК України визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Своєю чергою, у преамбулі ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено, що цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, тобто його норми є спеціальними, які регулюють правовідносини за договорами про надання споживчого кредиту, а тому саме норми цього закону повинні бути застосовані до правовідносин у сфері споживчого кредитування.

Так, відповідно до ч. ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування» (в редакції від 24.12.2023 року) сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Пунктом 4.3. Договору № 1455476 передбачено, що у випадку повернення суми Позики та сплати процентів за користування Позикою протягом 3 (трьох) днів, після закінчення строку користування Позикою, пеня та/або штраф за несвоєчасне виконання Клієнтом зобов`язань за Договором не нараховується. 4.4. У випадку прострочення повернення суми позики, Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству штраф в розмірі 120,00 грн. за кожен день прострочення, починаючи з 4 (четвертого) дня прострочення виконання зобов`язань за Договором.

Тому застосування штрафу за прострочення позичальником виконання зобов`язання, передбаченого кредитним договором № 1455476 є правомірним та підлягає стягненню із відповідача.

Договори про споживче кредитування за своєю правовою природою є договорами приєднання, і в даному випадку позичальник вільний у виборі контрагента та прийнятті рішення щодо укладення певного кредитного договору чи відмови від укладення такого. Так, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із товариством, якщо дійсно вважав певні умови договору несправедливими, натомість, відповідач погодився, зі своєї сторони, на такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень та визнаючи його умови, в тому числі щодо розміру процентної ставки, неодноразово сплачуючи відсотки за користування кредитом, не звертаючись до кредитора щодо умов кредитування протягом тривалого часу.

Своєю чергою, ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлює обов`язки не тільки для кредиторів, але і для споживачів, які зобов`язані бути добросовісними та перед укладенням кредитного договору повністю з`ясувати його умови до підписання і до отримання кредиту.

Враховуючи, що укладений кредитний договір не оспорювався та не визнавався судом недійсними, тому є чинним, оскільки відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України, а тому просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у запереченні на відповідь на відзив навів наступні доводи. Письмові пояснення позивача вважає необґрунтованими, і такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому вони не спростовують доводів відповідача.

Позивач фактично обмежився викладенням норм законодавства та загальної судової практики щодо електронних договорів, однак належних доказів укладення договору саме відповідачем суду не надано. Так, позивачем не подано: оригіналу електронного договору; технічних логів інформаційної системи; IP-адреси пристрою, з якого нібито здійснювалось оформлення кредиту; даних щодо MAC-адреси або Device ID; підтвердження від оператора мобільного зв`язку про отримання відповідачем SMS-повідомлення з одноразовим ідентифікатором; доказів належності номера телефону відповідачу; належних доказів належності банківської картки саме відповідачу; банківської виписки про фактичне зарахування кредитних коштів саме відповідачу.

Саме позивач відповідно до ст. 81 ЦПК України зобов`язаний довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, а тому посилання на сам факт використання одноразового ідентифікатора не є безумовним доказом укладення договору саме відповідачем, оскільки позивач не довів: хто саме отримував SMS-повідомлення; хто здійснював введення одноразового ідентифікатора; хто користувався номером телефону; хто фактично здійснював дії в особистому кабінеті. Крім того, позивачем не надано оригіналу електронного доказу у розумінні ст. 100 ЦПК України, що унеможливлює перевірку: електронного підпису; цілісності електронного документа; дати та способу його створення; автентичності електронного документа.

Подані позивачем копії документів не дають можливості встановити справжність електронного документа та перевірити наявність електронного підпису.

Твердження позивача про те, що витребування доказів є затягуванням процесу, є безпідставними, оскільки саме ці докази мають істотне значення для правильного вирішення справи та підтвердження факту укладення договору саме відповідачем.

Відповідач наполягає, що позивач не довів належними та допустимими доказами: факт укладення договору саме відповідачем; факт належної ідентифікації відповідача; факт отримання кредитних коштів саме відповідачем.

Щодо позовної давності, відповідач продовжує наполягати на її застосуванні, оскільки позивачем не доведено належним чином відсутність пропуску строку звернення до суду.

Просив не брати до уваги неналежні та недопустимі докази, подані позивачем та відмовити у позові в повному обсязі. Додатково заявив клопотання про витребування у позивача: оригінал електронного договору; технічні логи інформаційної системи; IP-адреси авторизації; підтвердження направлення та отримання SMS-повідомлення; документи щодо належності банківської картки; банківські документи про фактичне зарахування коштів.

Ухвалою судді Багачевського міського суду Черкаської області від 10.02.2026 відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

Сторони скористались своїм правом на подання письмових заяв по суті справи.

14.05.2026 від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.

21.05.2026 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів із заявленим клопотанням про поновлення строку для його подання.

Ухвалою суду від 26.05.2026 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

26.05.2026 надійшла заява відповідача про розгляд справи за його відсутності.

27.05.2026 ухвалою суду клопотання ТОВ «Факторинг Партнерс» та ОСОБА_1 про витребування доказів залишені без задоволення.

У судове засідання сторони не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, від них наявні клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, а тому суд вважав можливим розглянути справу за їхньої відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній письмових доказів за відсутності учасників справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. (ч.2 ст. 247 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також в інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

За вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України формування матеріалів справи здійснюється у паперовій та електронній формах.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.

02.11.2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір №1455476 про надання коштів у позику на підставі споживчого кредиту, відповідно до п.1.1.- 1.5 сума кредиту - 10000 грн.; строк кредитування - 30 календарних днів; знижена відсоткова ставка в межах строку позики становить – 1,71 % за кожен день користування позикою (стандартна - 1,80%). Кредит надається позичальнику шляхом перерахування товариством грошової суми на банківський картковий рахунок, наданий позичальником.

Згідно п. 3.1 Договору сторони домовились, що повернення позики та сплата процентів за користування здійснюватимуться згідно графіка платежів, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до графіку платежів дата повернення кредиту – 02.12.2019 в загальній сумі 15130,00 грн, з яких тіло кредиту – 10000,00 грн та проценти – 5130,00 грн.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав.

П.4.4. – 4.5 договору передбачено, що у випадку прострочення повернення суми позики клієнт зобов`язаний сплатити товариству штраф в розмірі 120,00 грн за кожен день прострочення, починаючи з 4 (четвертого) дня прострочення виконання зобов`язань, але в будь-якому випадку граничний розмір сукупної суми неустойки (штраф, пеня) не може перевищувати 50% суми, одержаної клієнтом за цим договором і становить 5000,00 грн.

Згідно розрахунку ТОВ «Авентус Україна» станом на 20.03.2020 заборгованість ОСОБА_1 склала загальну суму 23200,00 грн, з яких: тіло кредиту – 10000,00 грн, проценти за період з 02.11.2019 по 31.12.2019 - 10800,00 грн, штраф за період з 06.12.2019 по 31.12.2019 – 3120,00 грн.

11.03.2020 ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №11032020, за яким ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1455476 в загальному розмірі 23100,00 грн, з яких 10000,00 грн тіло кредиту, 5400,00 грн – проценти та 7700 грн – неустойка, що відображено в додатку №1 до договору факторингу.

23.05.2024 ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Факторинг Партнерс», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №23/05/24 20, за яким ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1455476 в загальному розмірі 23100,00 грн, з яких 10000,00 грн тіло кредиту, 5400,00 грн – проценти та 7700 грн – неустойка, що відображено в додатку №1 до договору факторингу.

Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 ..

Норми права та мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та ЗУ «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми)про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із ст. 64 ЦПК України.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, згідно з приписом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Положенням статті 546 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання, в тому числі неустойка…

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання (стаття 617 цього Кодексу).

За змістом ч. 2 ст. 1050, ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок повернути кредит частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком чи фінансовою установою, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк чи фінансова установа має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку, фінансової установи) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Висновки суду за результатами розгляду позову.

ТОВ «Авентус Ураїна» та ОСОБА_1 погодили суму кредиту – 10000 грн, строк кредитування – 30 днів, розмір та підстави стягнення процентів за користування кредитними коштами – 1,8% стандартна в день (1,71 % знижена процентна ставка), а також відповідальність за неналежне виконання зобов`язань – штраф в розмірі 120 грн за кожен день прострочення виконання, яка не може перевищувати 50 відсотків тіла кредиту. Зазначені умови відображені в паспорті споживчого кредиту, частині 1 «Предмет, умови надання позики та строк дії договору» Договору №1455476 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту від 02.11.2019, який підписаний його сторонами у відповідності до вимог ЗУ «Про електронну комерцію», що підтверджується в тому числі довідкою про ідентифікацію акцепту договору позичальником, а тому вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідач не заперечував проти укладення ним кредитного договору на суму 10000,00 грн, проте вважав необхідним дослідити електронні докази без зазначення сумнівів щодо їй достовірності, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові КЦС ВС від 04.02.2026 у справі №758/14925/23.

Так, положеннями статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій та другій статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Аналогічні процесуальні положення закріплені у пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України та частині третій статті 100 ЦПК України.

Подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (див.: постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 викладено висновок: "Наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Надані суду докази через електронний кабінет в електронному вигляді підписані електронним цифровим підписом представника позивача, а тому сумнівів під час їх дослідження судом не викликають, при цьому відповідач не посилався як на підставу своїх заперечень на певний електронний договір або окремі його положення щодо порушення його цілісності і незмінюваності цих положень після укладення відповідного договору, як і не заперечував свій електронний підпис за допомогою одноразового ідентифікатора.

Отже заперечення відповідача щодо належності та достовірності наданих позивачем електронних доказів у електронній формі через електронний кабінет та витребування їх оригіналу не спроможні внаслідок відсутності заперечень щодо їх цілісності і незмінюваності, а також не узгоджуються із позицією відповідача про визнання позову в сумі 10000,00 грн, і з цих підстав суд вважає їх такими, що відповідають вимогам ст. 79 ЦПК України.

ТОВ «Авентус Україна», як первісний кредитор, на виконання своїх зобов`язань згідно п.1.5 Договору перерахувало відповідачу кредитні кошти на банківський картковий рахунок, зазначений ОСОБА_1 у його особистому кабінеті, що підтверджується довідкою ТОВ «Авентус України» №10974 25Е від 11.11.2025 із зазначенням назви платіжної системи, дати транзакції, її суми та ID транзакції щодо перерахування коштів боржнику, в тому числі за пп №765 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 за кредитним договором №1455476 було перераховано 02.11.2019 через «WayForPay» згідно ID транзакціїї creditplus3890515 грошові кошти в сумі 10000,00 грн., що також підтверджено довідкою «WayForPay», в якій за №58 міститься інформація про перерахування 02.11.2019 на суму 10000 (десять тисяч гривень 00 копійок) грн, маска картки НОМЕР_2 , код авторизації 218404, номер транзакції в системі WayForPay – creditplus-3890515.

Заперечення відповідача щодо неотримання ним грошових коштів суд вважає безпідставним, оскільки ним не надано доказів щодо неналежності цього рахунку відповідачу та неотримання цих коштів на належні йому карткові рахунки, враховуючи визнання ним факту отримання грошових коштів в сумі 10000,00 грн, про що зазначено у відзиві на позов.

Відповідач належно і у доступній формі ознайомився з усіма умовами договору, тарифами кредитора, повністю і однаково з кредитором їх розумів, вважав їх справедливими, адекватними, розумними і жодних заперечень не мав. Надаючи свої персональні дані, проставивши підпис у договорі шляхом , врешті решт отримав кредитні кошти, фактично підтвердивши реальність даного кредитного договору та висловив свою згоду з його умовами. Не відмовився від отриманого кредиту протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання коштів.

Разом з тим у порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за зазначеним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

З приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність – один рік (п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

При цьому, постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) на всій території України з 12.03.2020 по 30.06.2023 було встановлено карантин.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020 року.

Пункт 12 розділу «Прикінцевих і перехідних положень» ЦК України передбачає, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання розповсюдженню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії карантину. Законодавець застосував слово «продовжується», отже, він мав на увазі, що позовна давність спливає під час дії карантину, тому останнім днем строку слід вважати перший робочий день після закінчення карантину.

Крім того, Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків давності, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК доповнено п. 19, з якого вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. У редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», п. 19 ЦК викладено в наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовженими відповідно до Закону № 540-ІХ у разі, якщо їх закінчення припадає на період дії карантину (з 12.03.2020 року до 01.07.2023 року) та зупиненими, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якщо їх закінчення припадає на період дії воєнного стану.

Водночас, відповідно до ЗУ "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Закон набрав чинності з 04.09.2025 року.

Тобто, період з 02.04.2020 по 03.09.2025 у строк позовної давності не враховується.

Оскільки загальний строк позовної давності був продовжений на строк дії карантину, а в подальшому зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, то такий строк не пропущено позивачем.

Судом встановлено, що 30.01.2026 ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулися до суду із даним позовом, предметом якого є стягнення заборгованості за кредитним договором №1455476 від 02.11.2019 року, укладеного на строк 30 днів.

Отже, позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, а тому відсутні правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, внаслідок спливу строків позовної давності.

Разом з тим, позивач набув право вимоги за цим кредитним договором на підставі Договору факторингу №23/05/24 з додатками від 23.05.2024 р..

Згідно реєстру заборгованостей №1 від 23.05.2024, який є додатком до Договору факторингу, заборгованість ОСОБА_1 перед кредитором – ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором №1455476 від 02.11.2019 склала суму 23100 грн, що відповідає ціні позову, з яких: тіло кредиту - 10000,00 грн, проценти – 5400,00 грн, штраф / пеня – 7700,00 грн. Зазначений розмір заборгованості також відображений у долученій позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості ОСОБА_1 , яка складена станом на 21.01.2026 ТОВ «Факторинг Партнерс».

Виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17 (провадження № 61-28582ск18).

Відповідно до частини 1статті 13 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Частиною 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).

Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року (№ 342/180/17) та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 року (№ 6-16цс15).

Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.

Відповідач не визнав розмір заборгованості, заперечив проти правильності розрахунку позивача, хоча власний розрахунок суду не надав, незважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України та усталену судову практику Верховного Суду з цих підстав.

Оцінюючи згідно вимог ст. 89 ЦПК України надані позивачем докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд вважає необхідним зазначити наступне.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ст. 82 ЦПК України).

На підтвердження виконання укладеного договору №1455476 від 02.11.2019 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту ТОВ «Авентус Україна» було перераховано грошові кошти в розмірі 10000,00 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 , які були ним отримані, про що зазначено у відзиві, а тому в цій частині сумнівів у суму не викликають та доказуванню не підлягають. Зазначена сума відповідачем не була повернута протягом 30 днів, а тому в цій частині вимоги підлягають задоволенню.

Натомість, вирішуючи питання про розмір заборгованості за процентами судом було досліджено наступні докази.

Відповідно до умов Кредитного договору, зазначених в розділі 1 «Предмет договору», позичальник зобов`язується повернути позикодавцю проценти за користування кредитом у строк до 02.12.2019 в розмірі 5130,00 грн, які нараховуються за зниженою ставкою 1,71% від суми позики за кожен день користування, та в розмірі 5400,00 грн, які нараховуються за стандартною ставкою 1,80% від суми позики за кожен день користування, якщо не будуть повернуті в строк. Особливості нарахування процентів визначені п.1.3 цього Договору.

Позичальник в строк до 03.12.2019 свої зобов`язання не виконав, тіло кредиту – 10000,00 грн, та нараховані за цей період (30 днів) проценти за користування кредитними коштами – 5400,00 грн. не повернув.

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Авентус Україна» по кредитному договору №1455476 від 02.11.2019 вбачається що розмір процентів первісним кредитодавцем продовжував нараховуватись також після закінчення строку договору з 06.12.2019 по 31.12.2019, та його загальний розмір заборгованості склав суму 10800,00 грн.

Натомість в реєстрах боржників, які є невід`ємними частинами до Договорів факторингу, відображена інша заборгованість за відсотками, яка складає суму 5400,00 грн та відповідає умовах договору, однак ставить під сумнів правильність розрахунку первісного кредитора в цій частині.

За викладених підстав вимоги позивача про стягнення процентів згідно ст. 1048 ЦК України підлягають задоволенню в межах строку дії договору з 02.11.2019 по 01.12.2019 включно, тобто за 30 днів у загальній сумі 5400,00 грн (180,00 грн*60днів).

Щодо стягнення пені в розмірі 7700,00 грн, то зазначені вимоги не доведені позивачем належними і допустимими доказами, оскільки відсутній їх розрахунок, зокрема період нарахування, а тому суд вважає необхідним задовольнити їх в сумі 3120,00 грн, яка відображена в розрахунку заборгованості первісного кредитора за період з 06.12.2019 по 31.12.2019, та відповідає п.4.4, 4.5 договору, зокрема у випадку прострочення повернення суми позики клієнт зобов`язаний сплатити товариству штраф в розмірі 120,00 грн за кожен день прострочення, починаючи з 4 дня, при цьому граничний розмір сукупної суми неустойки не може перевищувати 50% суми, одержаної клієнтом і становить 5000,00 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З урахуванням розміру заявлених позивачем вимог 23100,00 грн та часткове їх задоволення судом в сумі 18520,00 грн, встановлено, що позов задоволено на 80%.

Позивачем при подачі позовної заяви сплачено 2662,40 грн, відповідно відповідач зобов`язаний компенсувати позивачу 2129,92 грн (2662,40*80%) судового збору.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач у позовній заяві зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу до позовної заяви надано: договір про надання правничої допомоги та акт наданих послуг, який містять відомості про вид наданих послуг, витрачений час на її виконання та вартість.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, суд встановив, що зазначені позивачем витрати, які включають послуги: складання позовної заяви та вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості, підготовка адвокатського запиту та клопотання про витребування доказів, що є складовими для надання професійної допомоги адвоката, а тому суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір судових витрат на професійну правничу допомогу є розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, також зменшенню підлягають і витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог до суми 10400,00 грн.(13000*80%).

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст. 7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 274-279 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором №1455476 від 02.11.2019 у загальному розмірі 18520, 00 грн, судовий збір в розмірі 2129,92 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10400 грн, а всього стягнути суму 31049 (тридцять одну тисячу сорок дев`ять) гривень 92 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено протягом п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місцезнаходження: бул. Гедройця Єжи, 6, офіс 5521, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Л.А. Вахнова