Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №635/4009/26 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/3666/2026Справа № 635/4009/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Онупко М.Ю.,

за участю секретаря Колєсніченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3888721 від 10.08.2023 року в розмірі 15 120 грн., а також судові витрати в розмірі 2662,40 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 10.08.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі – ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 3888721 від 10.08.2023 року. Відповідно до умов вказаного договору відповідає отримав кредит у розмірі 2000 грн., зі строком кредитування у 360 днів, а саме з 10.08.2023 року по 04.08.2024 року, та з періодичністю сплати процентів – кожні 30 днів.

24.05.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» уклали договір факторингу № 24/05/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило позивачу право грошової вимоги за кредитним договором № 3888721 від 10.08.2023 року до відповідача ОСОБА_1 .

Таким чином, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань та на вимоги ст.ст. 525, 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором в розмірі 15 120 грн., з яких: 2000 грн. – заборгованість по тілу кредиту; 10 240 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2880 грн. – заборгованість по нарахованим позивачем відсоткам за 72 календарних дня.

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 05.06.2026 року провадження по вищевказаній цивільній справі відкрито та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку, про причини своєї не явки суду не повідомив, відзив на позов до суду не надав.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 10.08.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до п. 1.1 договору укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через вебсайт або мобільний застосунок «Credit7». Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направлено товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до вебсайту/ІТС товариства.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору на умовах, встановлених договором, товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні (далі – кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Тип кредиту – кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 2000 грн.

Згідно до п. 1.3 кредитного договору строк кредитування 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується – графік платежів), що є додатком № 1 до цього договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що клієнт виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі.

Згідно з п. 1.4 договору тип процентної ставки фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: стандартна процента ставка становить 2,00% за кожен день користування кредитом та застосовується у межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору.

Знижена процента ставка становить 0,01% в день та застосовується на умовах визначених цим пунктом.

Відповідно до п. 1.5.1, 1.6 кредитного договору орієнтовна реальна річна процента ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредиту 30 341,06% річних.

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 16 400 грн.

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 15 206 грн.

За умовами п. 2.1 договору товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .

Згідно з п. 9.7.1 кредитного договору він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами з урахуванням особливості його підписання відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та нормативних актів Національного банку України. Договір укладений строком на 365 днів, але у будь-якому випадку договір припиняється не раніше дати повного повернення/сплати клієнтом суми кредиту, процентів за користування кредитом та неустойки, у разі наявності штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, або в дату дострокового повного повернення/сплати клієнтом суми кредиту, процентів за користування кредитом.

24.05.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» уклали договір факторингу № 24/05/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило позивачу право грошової вимоги за кредитним договором № 3888721 від 10.08.2023 року до відповідача ОСОБА_1 .

Відповідачем до суду надано розрахунок заборгованості, відповідно до якого у відповідача ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором № 3888721 від 10.08.2023 року в розмірі 15 120 грн., з яких: 2000 грн. – заборгованість по тілу кредиту; 10 240 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2880 грн. – заборгованість по нарахованим позивачем відсоткам за 72 календарних дня.

Крім того згідно відповіді Харківської обласної дирекції АБ «УкргазБанк» № БТ-12396 від 09.09.2026 року вбачається, що АБ «УкргазБанк» емітована на ім`я ОСОБА_1 платіжна картка № НОМЕР_2 . Так 10.08.2023 року на рахунок, до якого прив`язана платіжна картка № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), зараховані грошові кошти у сумі 2000 грн. Зазначений платіж здійснений через термінал платіжної системи IPAY, у зв`язку з чим банк не володіє інформацією щодо ініціатора платежу.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правовідносини в даній цивільній справі регулюються положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ), Законом України «Про захист прав споживачів», а також Законом України «Про електронну комерцію».

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1, 2 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У пункті 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» (далі – Закону) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 статті 11 Закону України «Про електрону комерцію». Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 року дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі № 127/33824/19 від 07.10.2020 року проте у цій справі мова йшла про відсутність відображення електронного підпису на договорі та відсутність доказів отримання такого підпису позичальником: «Без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Проаналізувавши зазначені постанови Верховного Суду, можна дійти висновку, що кредитодавець вправі надати доказ підписання договору, що міститься у іншому документі (ч.13 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»), навіть у разі відсутності відображення підпису в договорі. Такі дії є законними та свідчать про волевиявлення сторін на укладення договору, тож за таких обставин посилання відповідача в апеляційній скарзі на не підписання кредитного договору є безпідставними і ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки спростовуються сукупністю досліджених в цій справі доказами.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

В силу частини 1 статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).

У даному випадку правовідносини між сторонами справи виникли на підставі укладеного в електронній формі кредитного договору з використанням визначених сторонами ідентифікаторів особи, яка отримує кредитні кошти, що належним чином відповідає вимогам профільного законодавства, зокрема, ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

За обставинами даної справи відповідач ОСОБА_1 шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора (Т699), отриманого від позивача за допомогою електронного повідомлення (SMS), прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції відповідача), тобто відповідний договір вважається укладеним у відповідності до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № 3888721 від 10.08.2023 року в розмірі 2000 грн., в межах пред`явлених позовних вимог підлягають задоволенню.

Щодо нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами, суд зазначає наступне.

З умов кредитного договору, а саме п. 2.3, 2.7для нарахування процентів за користування ОСОБА_1 кредитом передбачено застосування стандартної ставки в розмірі 586 % річних. Денна процента ставка складає 1,4958%.

При цьому, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, визначені Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.

Закон України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Підпунктом 6 пункту 5 Закону №3498-IX від 22.11.2023«Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон № 3498-IX) стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою, згідно якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Закон України № 3498-XI набрав чинності 24.12.2023.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-XI встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Строк дії договору від 11.08.2023 становить 360 днів, тобто Закон № 3498-XI має застосовуватися до спірних правовідносин.

За таких обставин судом встановлені підстави для проведення розрахунку, а саме: з 11.08.2023 по 09.09.2023 відсотки нараховувалися за зниженою процентною ставкою 0,01% та становлять 93 грн., з 10.09.2023 по 24.12.2023 відсотки нараховувалися за стандартною процентною ставкою 2 % та становлять 4240 грн. (2000 грн. * 2%* 106 днів = 4240 грн.), однак почнаючи з 25.12.2023 року відсотки мають бути розраховані наспуним чином: з 25.12.2023 по 22.04.2024 відсотки нараховувалися за ставкою 1,5 % та становлять 3600 грн. (2000 грн. * 1,5%* 120 днів = 3600 грн.), з 23.04.2024 по 04.08.2024 відсотки нараховувалися за ставкою 1 % та становлять 2080 грн. (2000 грн. * 1%* 104 дні = 2080 грн.), а всього в розмірі 10 013 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10.02.2010 року).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 3888721 від 10.08.2023 року в розмірі 2000 грн. – тіло кредиту, 10 013 грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом, а всього в розмірі 12 013 грн., в межах пред`явлених позовних вимог підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024 року, акт № 18214 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 10/12-2024 від 10.12.2024 року. Отже, враховуючи, складність справи, принцип розумності та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

Окрім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1757,18 грн.

Керуючись ст. ст. 12,13,81,141,259,263,267,279,280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3888721 від 10 серпня 2023 року в розмірі 12 013 грн. 00 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1757 грн. 18 коп., а всього у розмірі 16 770 (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят) грн. 18 коп.

В іншій частині позовні вимоги - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Сторони по справі :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», юридична адреса: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2, ЄДРПОУ 44559822.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлено 12.10.2026 року.

Суддя М.Ю.Онупко